Справа №576/985/24
Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-кп/816/227/26
Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія - Зґвалтування
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 серпня 2026 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання – ОСОБА_5 ,
прокурора – ОСОБА_6 ,
захисників – ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
обвинувачених – ОСОБА_9 , ОСОБА_10
розглянула у закритому судовому засіданні в залі суду в режимі відеоконференції в м. Суми матеріали кримінального провадження за апеляційними скаргами обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_10 зі змінами та доповненнями на вирок Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 13.06.2024, відносно
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Вільна Слобода Глухівського району Сумської області, українця, громадянина України, неодруженого, непрацюючого, маючого середню спеціальну освіту, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.152 КК України та відносно
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця с. Вільна Слобода Глухівського району Сумської області, українця, громадянина України, неодруженого, непрацюючого, маючого середню спеціальну освіту, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.152 КК України,-
ВСТАНОВИЛА:
До Сумського апеляційного суду надійшли апеляційні скарги обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_10 в яких:
- обвинувачений ОСОБА_9 просив вирок Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 13.06.2024 переглянути в частині призначеного йому покарання та застосувати відносно нього положення ст. 69 КК України (а.с. 131 т.1);
- обвинувачений ОСОБА_10 просив вирок Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 13.06.2024 переглянути в частині призначеного йому покарання та застосувати відносно нього положення ст. 69 КК України (а.с. 135 т.1).
Даним вироком ОСОБА_9 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 152 КК України та призначено йому покарання у виді 10 років позбавлення волі.
Строк відбуття покарання ОСОБА_9 визначено рахувати з дня його затримання, а саме з 30.01.2024 та в строк відбування покарання за правилами, передбаченими ч.5 ст.72 КК України, ОСОБА_9 зараховано час попереднього ув`язнення з 30.01.2024 до вступу вироку в законну силу, з розрахунку, що один такий день відповідає одному дню позбавлення волі.
Запобіжний захід ОСОБА_9 до набрання вироком суду законної сили залишено у вигляді тримання під вартою.
Також, цим же вироком суду ОСОБА_10 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.152 КК України та призначено йому покарання у виді 10 років позбавлення волі.
Строк відбуття покарання ОСОБА_10 визначено рахувати з дня його затримання, а саме з 30.01.2024 та в строк відбування покарання ОСОБА_10 за правилами, передбаченими ч.5 ст.72 КК України, зараховано час попереднього ув`язнення з 30.01.2024 до вступу вироку в законну силу, з розрахунку, що один такий день відповідає одному дню позбавлення волі.
Запобіжний захід ОСОБА_10 до набрання вироком суду законної сили залишено у вигляді тримання під вартою.
Арешт майна у кримінальному провадженні скасовано, а долю речових доказів вирішено у відповідності до ст. 100 КПК України.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги обвинувачений ОСОБА_9 просив врахувати те, що він співпрацював зі слідством, вину у вчиненому повністю визнав, до кримінальної відповідальності раніше не притягувався та задовільно характеризується. Звертав увагу, що в день події потерпілий сам від медичної допомоги відмовився, міг рухатись, на наступний день потерпілий також був живий, однак не рухався та на питання поліції де предмет, яким спричиняли сексуальне насильство потерпілий не признався. Самого потерпілого обвинувачений ОСОБА_9 охарактеризував негативно, оскільки той сам вчиняв сексуальне насильство відносно жінок та дітей і предмет, за допомогою якого відносно нього було вчинено злочин, саме потерпілий і придбав для своїх цілей. Також обвинувачений просив врахувати, що він має матір 1951 року народження, яка проживає в зоні бойових дій.
До апеляційної скарги обвинувачений ОСОБА_9 подав доповнення (а.с. 154 т.1) в яких зазначав, що з пред`явленим йому обвинуваченням він погоджується частково, не погоджується з тим, що потерпілий помер саме з його вини та йому – обвинуваченому не зрозумілі висновки експертиз. Зауважував, що потерпілий був живий після подій злочину, він самостійно рухався, надавав пояснення працівникам поліції коли ті приїхали на виклик, стверджував що до них – обвинувачених він претензій немає, на питання поліції де знаходиться предмет, яким здійснювалось насильство, потерпілий не признався та від медичної допомоги відмовився. Вказане міститься в протколі допиту від 29.01.2024 та цей доказ, він – обвинувачений просив долучити до матеріалів справи. Також обвинувачений ОСОБА_9 наголошував, що поліція мала встановити тоді де знаходиться предмет, за допомогою якого вчинявся злочин та мала вилучити його і негайно надати потерпілому медичну допомогу. Стверджував, що в ході допиту він повідомляв полції, що предмет, яким вчинялося насилля, залишився в тілі потерпілого. Наступного дня, після події, потерпілий також був живий.
Також, 17.08.2026 до початку апеляційного розгляду, обвинувачений ОСОБА_9 ще звернувся з доповненнями та змінами до первинної поданої ним апеляційної скарги та просив вирок Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 13.06.2024 скасувати і призначити в суді першої інстанції новий судовий розгляд.
Обвинувачений наголошував на тому, що в ході судового розгляду судом першої інстанції він фактично не зрозумів сутності та процесуального значення застосування положень ч. 3 ст. 349 КПК України та погоджуючись в судовому засіданні із запропонованим прокурором порядком розгляду, він керувався рекомендацією захисника. При цьому, він не усвідомлював, що така згода означає не лише скорочення обсягу досліджуваних судом доказів, а й визнання фактичних обставин обвинувачення такими, що ним – обвинуваченим не оспорюються, без безпосереднього дослідження судом доказів на їх підтвердження. Звертав увагу на те, що судом не було належним чином з`ясовано чи правильно він – обвинувачений розуміє зміст конкретних фактичних обставин обвинувачення, які внаслідок застосування ч.3 ст. 349 КПК України, не будуть перевірятися шляхом безпосереднього дослідження доказів, а також не було належним чином перевірено усвідомленість та добровільність його – обвинуваченого, позиції щодо їх неоспорення. Стверджував, що його згода із запропонованим порядком фактично грунтувалася на довірі до захисника. Зауважував на тому, що він хоч і визнав в судовому засіданні свою вину у вчиненні інкримінованого злочину, однак не в повному обсязі підтвердив фактичні обставини справи та заперечив, у тому числі, наявність умислу на вчинення згвалтування, що спричинило тяжкі наслідки. За таких обставин, суд мав повернутися до обговорення питання про визначення обсягу доказів та встановлення порядку їх дослідження, оскільки наявність зазначених вище суперечностей свідчить про те, що він – обвинувачений, фактично оспорював обставини вчинення кримінального правопорушення, та суд повинен був розглянути кримінальне провадження в загальному порядку, без застосування визначеної ч.3 ст. 349 КПК України процедури.
Обвинувачений ОСОБА_10 просив врахувати, що він співпрацював зі слідством, надавав правдиві покази та не вчиняв відносно потерпілого ні дій спрямованих на завдання йому тілесних ушкоджень ні дій сексуального характеру.
Вказану апеляційну скаргу обвинувачений доповнив (а.с. 159 т.1) та стверджував на тому, що вирок суду відносно нього має бути скасований через невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та через істотне порушення судом вимог кримінального процесуального закону.
Обвинувачений цитував ст.ст. 2, 17, 22, 94 373, 284 КПК України, фактичні обставини справи встановлені судом та зауважував на тому, що проникнення в тіло потерпілого здійснював обвинувачений ОСОБА_9 і саме від цих дій настала смерть потерпілого. Він – обвинувачений ОСОБА_10 жодних дій відносно потерпілого, спрямованих на завдання тілесних ушкоджень чи дій сексуального характеру не вчиняв. Також обвинувачений вважав, що сторона обвинувачення не надала доказів в підтвердження вчинення дій сексуального характеру без добровільної згоди потерпілого. Вважав, що у вироку суду не зазначено в чому полягає та на яких доказах доведено факт фізичної переваги перед потерпілим та як саме було застосовано фізичне насилля з боку обвинувачених. Наголошував, що він – обвинувачений ОСОБА_10 ніяких тілесних ушкоджень потерпілому не наносив. Також, судом встановлено, що він обвинувачений був в стані алкогольного сп`яніння, однак доказів тому немає. Суд врахував відео з телефону на підтвердження його вини, однак це відео не правильне, зокрема за ногу потерпілого він – обвинувачений ОСОБА_10 не утримував, а навпаки відтягував його та бажання щось робити з потерпілим він не мав. Тоді він він – обвинувачений був в шоковому стані, однак експертизи на встановлення цього стану відносно нього не проводились. Звертав увагу, що з відео чутно те, як він обвинувачений говорить, що не бажає брати в цьому участі. Претензій до нього не було, а від медичної допомоги потерпілий тоді відмовився. Вважав, що доказів його вини немає, а його пояснення судом викладено однобоко.
Також, до початку апеляційного розгляду справи, обвинувачений в судовому засіданні, просив врахувати те, що він вимоги своєї апеляційної скарги доповнює тим, що суд першої інстанції в ході розгляду справи безпідставно застосував спрощений порядок розгляду матеріалів кримінального провадження, без повного дослідження доказів, оскільки умислу вчиняти злочин у нього не було, а викладені в обвинувальному акті фактичні обставини справи не узгоджуються з тими поясненнями, що він надавав в суді першої інстанції. Кваліфікацію своїх дій обвинувачений вважав неправильною. Переконаний, що до відповідальності за інкримінованою йому частиною статті КК України від притягнутий безпідставно, оскільки безпосередньої участі в згвалтуванні потерпілого він не брав, а тому і смерть потерпілого наступила взагалі не від його дій. Суд не врахував його пояснень про те, що на відео видно як він – обвинувачений говорить «участі приймати у цьому я не хочу». З проведенням судового розгляду в порядку ст. 349 КПК України він погодився виключно під примусом сторони обвинувачення, відсутністю належного захисту та через свою особисту необізнаність з наслідками такого судового розгляду, яких він тоді фактично не усвідомлював, оскільки юридичної освіти він немає. Сторона обвинувачення за проведення судового розгляду без дослідження доказів, обіцяла покарання у виді обмеження волі.
Інші учасники кримінального провадження апеляційні скарги на вирок суду не подавали.
Як встановлено судом першої інстанції у вечірній час 29.01.2024 ОСОБА_9 та ОСОБА_10 перебували за місцем проживання ОСОБА_11 , за адресою: АДРЕСА_2 , де спільно з ОСОБА_11 вживали спиртні напої, внаслідок чого перебували у стані алкогольного сп`яніння.
Після спільного вживання алкогольних напоїв між ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та власником помешкання ОСОБА_11 виник конфлікт та склались неприязні відносини до останнього.
На фоні раптово виниклих неприязних відносин, з метою приниження честі та гідності ОСОБА_11 , у ОСОБА_9 та ОСОБА_10 виник спільний злочинний умисел на зґвалтування ОСОБА_11 із застосуванням фізичного насильства для подолання його опору. Таким чином, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 досягли попередньої змови на вчинення злочину, передбачали суспільно небезпечні наслідки у вигляді порушення статевої свободи потерпілого та бажали їх настання.
З метою реалізації спільного злочинного умислу, 29.01.2024 близько 20.00 год (точний час в ході досудового розслідування не встановлений) перебуваючи за вказаною адресою: АДРЕСА_2 , для подолання опору потерпілого ОСОБА_11 , ОСОБА_9 , діючи групою осіб з ОСОБА_10 , маючи перевагу у фізичній силі, повалив його на підлогу та умисно наніс останньому удари руками та ногами по різним частинам тулубу та голови, сів на нього зверху та придавлював колінами в області ребер, утримував за руки, не даючи потерпілому можливості підвестись з підлоги.
В цей час ОСОБА_10 , діючи групою осіб з ОСОБА_9 , вчиняв дії, спрямовані на подолання опору потерпілого, а саме здійснював утримання ноги ОСОБА_11 та фільмував зазначені дії на свій мобільний телефон.
Внаслідок нанесенням ОСОБА_9 ударів потерпілому ОСОБА_11 йому спричинені тілесні ушкодження у вигляді: садна в лобно-тім`яній ділянці голови, садна в лобній ділянці по середній лінії, садна в лівій скроневій ділянці голови, садна на лівому крилі носа, садна на спинці носа, садна на зовнішньому краю правого ока, забійної рани біля внутрішнього краю лівої брови та садна біля внутрішнього краю рани, крововиливу в ділянці лобу по середній лінії, крововиливу на повіках лівого ока, садна на внутрішній поверхні правого передпліччя, садна на внутрішній поверхні лівого передпліччя, які згідно висновку судового-медичного експерта мають ознаки легких тілесних ушкоджень та перелому 3, 5 ребер зправа по середній пахвинній лінії, які мають ознаки тілесних ушкоджень середньої тяжкості.
Не зупиняючись на вчиненому та маючи намір довести свій злочинний умисел до кінця, ОСОБА_9 разом зі ОСОБА_12 , діючи умично, групою осіб, вчинили відносно потерпілого ОСОБА_11 , без його добровільної згоди, дії сексуального характеру від яких останньому спричинено травму прямої кишки, що супроводжувалася травматичним шоком від якої останній ІНФОРМАЦІЯ_3 помер в реанімаційному відділенні КНП «Шосткинська центральна районна лікарня».
Відповідно до висновку судово-медичної експертизи смерть ОСОБА_11 настала внаслідок порушення цілісності прямої кишки перфорацією в брюшну порожнину, яке супроводжувалось травматичним шоком, знаходяться в прямому причинному зв`язку із настанням смерті ОСОБА_11 та є тяжкими наслідками.
Заслухавши доповідь судді, доводи обвинувачених ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та їх захисників ОСОБА_7 і ОСОБА_8 , які вимоги апеляційних скарг обвинувачених зі змінами і доповненнями підтримали, просили вирок суду першої інстанції скасувати та призначити в суді першої інстанції новий судовий розгляд, думку прокурора ОСОБА_6 , яка проти задоволення вимог апеляційних скарг з поданими до них змінами і доповненнями заперчила, просила вирок суду залишити без зміни, вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг з урахуванням доповнень і змін, колегія суддів дійшла такого висновку.
Відповідно до вимогст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно достатті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За приписами до ч. 3 ст. 349 КПК України суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового розгляду, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих фактичних обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміютьзазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини в апеляційному порядку.
Згідно з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 22.03.2018 усправі № 521/11693/16-к, відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. Однак дана норма не звільняє суд від обов`язку встановити обставини, які підлягають доказуванню в кримінальному провадження та визначені ст. 91 КПК України. Тобто законодавець зобов`язує суд встановити усі обставини, що мають значення для кримінального провадження, а ст. 349 КПК України лише визначає обсяг та порядок дослідження доказів на підтвердження цих обставин.
Як слідує з матеріалів кримінального провадження вироком Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 13.06.2024 обвинувачених ОСОБА_9 і ОСОБА_10 визнано винними у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 152 КК України, за що їм, кожному окремо, призначено покарання у виді 10 років позбавлення волі.
Також з вказаного вироку суду вбачається, що судовий розгляд матеріалів цього провадження відбувався в спрощеному порядку, без дослідження доказів, на підставі ч. 3 ст. 349 КПК України, оскільки суд встановив, що свою вину обвинувачені в пред`явленому злочині визнають, фактичні обставини викладені в обвинувальному акті вони вважали правильними та суть наслідків визначених у ст. 349 КПК України їм роз`яснено, її вони розуміють, на спрощений порядок розгляду справи всі учасники, в тому числі і обвинувачені, погоджуються, а тому і необхідності у повному дослідженні доказів у справі, в даному конкретному випадку, суд не вбачав.
Натомість, в суді апеляційної інстанції, як йшлося вище та викладено в доповненнях і змінах до апеляційних скарг, обвинувачені одноголосно повідомили протилежне, зокрема наголошували про безпідставно проведений судом першої інстанції судовий розгляд в порядку ст. 349 КПК України, в спрощеному порядку, без повного дослідження доказів, оскільки не зважаючи на надані ними – обвинуваченими пояснення, суд розцінив їх як повне визнання ними вини в інкримінованому їм обвинуваченні, тоді як обидва обвинувачені стверджували про відсутність в них прямого умислу на згвалтування потерпілого та передньої змови на вчинення таких дій, більше того вони не прагнули завдавати смерті потерпілому, а як повідомив обвинувачений ОСОБА_9 «хотів лише припинити нахабну поведінку потерпілого, в тому числі і ту, яку він вчиняв по відношенню до жінок, відносно яких застосовував сторонні предмети сексуального характеру».
В апеляційному суді обвинувачений ОСОБА_9 не заперечував сам факт вчинення відносно потерпілого особисто ним дій сексуального характеру, однак він категорично не згодний з тим обвинуваченням, що ставиться йому в провину. ОСОБА_9 виправдати його не просив, однак вважав, що до відповідальності притягнутий за вчинення надто суворого злочину.
Інший обвинувачений – ОСОБА_10 в апеляційному суді також не заперечував того факту, що дійсно він фільмував на відео вчинені відносно потерпілого ОСОБА_9 дії, однак безпосередньої участі в згвалтуванні потерпілого чи його утриманні він – ОСОБА_12 не брав, в жодному разі смерті йому не бажав, що підтверджується тим самим відео, з якого видно його слова «я не хочу брати в цьому участь», яке залишилось фактично не дослідженим судом. ОСОБА_10 вважав, що вина його існує, однак не в згвалтуванні потерпілого від якого той помер, а у ненаданій йому вчасної допомоги, яку він – обвинувачений тоді міг надати.
Свою згоду на ст. 349 КПК України, як йшлося вище, обвинувачені пояснювали юридичною необізнаністю, відсутність повного розуміння наслідків такого спрощеного судового розгляду, тиском, обманом, маніпуляціями зі сторони обвинувачення та відсутністю належної правової допомоги захисника за призначенням, якого в подальшому апеляційним судом було замінено на інших адвокатів.
З аналізу матеріалів кримінального провадження, зокрема змісту обвинувального акту, вироку суду, звукозапису судового засідання суду першої інстанції від 16.05.2024 (а.с. 101 т.1), враховуючи пояснення обвинувачених надані, як в суді першої інстанції, так і апеляційному суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку у розгляді даного кримінального провадження в спрощеному порядку, як то надає йому право ч. 3 ст. 349 КПК України, без повного дослідження доказів, обмежившись лише допитом двох обвинувачених.
Як слідує з матеріалів, пояснення обвинувачених надних ними в суді першої інстанції та викладені в тому числі і у змісті вироку, безумовно не свідчать про повне визнання ними своєї вини в інкримінованих їм злочинах та не вказують на їхню згоду з правовою кваліфікацією їх дій, що ставиться їм в провину в обвинувальному акті за ч. 5 ст. 152 КК України.
Обвинувачені повідомляли суду про ряд обставин, які суд безумовно мав перевірити в ході розгляду справи, зокрема це наявність у них попередньої змови на вчинення злочину, прямого умислу на вчинення дій сексуального характеру відносно потерпілого та бажання спричинити йому тяжкі наслідки. Незважаючи на пояснення обвинувачених, суд не встановив повноти і фактичних обставин справи, які передували вчиненому злочину, мотив вчинення кримінального правопрушення та ролі кожного з обвинувачених в цьому злочині, що в своїй сукупності впливає на правильність кваліфікації їх дій.
Також колегія суддів не залишає поза увагою і призначення обом обвинуваченим одного захисника на двох в тому випадку, якщо інтереси захисту одного з них суперечать інтересам іншого. В даному кримінальному провадженні, обвинувачений ОСОБА_10 наголошував на тому, що з обвинуваченим ОСОБА_9 діяв не спільно, участі в його діях по відношенню до потерпілого, він не приймав, потерпілого за ноги не утримував, а його дії зводились лише до фільмування подій, тобто позиція обвинуваченого ОСОБА_10 безумовно вказує на незгоду з інкримінуванням йому тих же самих дій, що і обвинуваченому ОСОБА_9 .
Також суд мав звернути увагу і на тяжкість інкримінованого обвинуваченим діяння, зокрема на те, що обвинуваченим ОСОБА_9 та ОСОБА_10 ставиться в провину вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 152 КК України, санкція якого передбачає покарання винній особі виключно у виді позбавлення волі на строк від 10 до 15 років, тобто даний злочин відносится до категорії особливо тяжких злочинів, що безумовно вимагає від суду забезпечення повнити та об`єктивності в ухваленні правильного рішення, яке б відповідало вимогам ст. 370 КПК України та не утворювало сумніву в своїй законності.
Колегія суддів зауважує на тому, що навіть при скороченому дослідженні доказів суд не звільняється від обов`язку перевірити подію злочину, вину особи та інші базові елементи складу злочину (ст. 91 КПК України) та на тому, що Верховний Суд наголошує, що формальне застосування цієї норми без з`ясування того, чи повністю розуміє обвинувачений суть висунутого обвинувачення, є істотним порушенням вимог кримінального процесу.
Також, Верховний Суд у своїй практиці послідовно наголошує, що суд першої інстанції повинен бути максимально уважним і ретельним (не допускати формалізму) під час переходу до спрощеного розгляду за ч. 3 ст. 349 КПК України. Порушення цієї процедури є безумовною підставою для скасування вироку в апеляційному чи касаційному порядку через істотне порушення прав людини.
Встановлені апеляційним судом порушення КПК України, на думку колегії суддів, в даному конкретному випадку, перешкодили суду першої інстанції ухвалити законний та обґрунтований вирок, а тому ці порушення визнаються судом істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке передбачено ч.1 ст.412 КПК України.
Згідно п.1 ч.1 ст.415 КПК України, суд апеляційної інстанції скасовує вирок і призначає новий розгляд у суді першої інстанції, якщо встановлено порушення, передбачені п. 2, 3, 4, 5, 6, 7 ч. 2ст. 412 цього Кодексу.
За таких обставин, апеляційний суд вважає за необхідне застосовувати загальні засади кримінального провадження, а саме верховенство права.
Відповідно дост. 8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями і застосовується цей принцип з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
При цьому, апеляційний суд також виходить з положень ч. 1ст. 9 КПКУкраїни, з яких слідує, що під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства, тобто суд під час розгляду кримінального провадження повинен дотримуватися законності.
У випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч. 1ст. 7 КПК України, що регламентовано положеннями ч.6 ст.9 цього Кодексу.
Тобто, значення загальних засад кримінального провадження, як норм вищого ступеня нормативності є підґрунтям для тлумачення норм кримінального процесуального права та подолання прогалин у правовому регулюванні кримінальних процесуальних правовідносин.
За наявності зазначеного вище допущеного судом першої інстанції істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, враховуючи положення ч. 6 ст. 9 КПК України та порушення судом першої інстанції загальних засад кримінального провадження, вирок суду не може визнаватись законним та обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню. Оскільки порушення вимог кримінального процесуального закону було допущене у ході судового розгляду в суді першої інстанції і саме цей суд має повноваження на вчинення процесуальних дій, направлених на усунення порушень, на які вказано вище, суд апеляційної інстанції позбавлений можливості усунути зазначені порушення вимог кримінального процесуального закону в ході апеляційного розгляду справи.
У зв`язку з чим апеляційний суд вважає за необхідне апеляційні скарги обвинувачених зі змінами і поданими до них доповненнями задовольнити частково, вирок Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 13.06.2024 скасувати, призначити новий розгляд обвинувального акту в кримінальному провадженні відносно ОСОБА_9 та ОСОБА_10 в тому ж суді в іншому складі.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 415 КПК України, призначаючи новий розгляд у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції не вправі вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування судом першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність та покарання.
Інші доводи апеляційних скарг обвинувачених, у зв`язку з дослідженням доказів місцевим судом в порядку ч. 3 ст. 349 КПК, не можуть бути предметом перевірки в суді апеляційної інстанції.
Під час нового розгляду кримінального провадження суду першої інстанції необхідно повно й всебічно, з дотриманням вимог кримінального процесуального закону проаналізувати докази, надані сторонами, дати їм належну оцінку, й відповідно до вимог статей 94, 349, 370 КПК ухвалити законне та обґрунтоване рішення, належним чином умотивувавши свої висновки.
Крім того, відповідно до п.3 ч.1 ст.419 КПК України, в резолютивній частині ухвали апеляційного суду зазначається, зокрема, рішення щодо запобіжного заходу.
Як слідує з матеріалів кримінального провадження, під час досудового розслідування щодо обвинувачених ОСОБА_9 і ОСОБА_10 було обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Вироком Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 13.06.2024, відносно ОСОБА_9 та ОСОБА_10 запобіжний захід обом обвинуваченим, до набрання вироком суду законної сили, залишено у вигляді тримання під вартою.
Оскільки, колегія апеляційного суду дійшла до висновку про скасування вироку суду, то є необхідність вирішити питання шодо запобіжного заходу обвинуваченим.
Враховуючи те, що ризики враховані судом при обранні міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою залишились існувати в рамках даного кримінального провадження , обвинуваченим відомий свідок – очевидець злочину, а тому оскільки є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ними кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, передбачених п.п. 1,3 ч.1 ст. 177 КПК України, то колегія суддів вважає, що наявні всі підстави застосування до обвинувачених запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 діб.
У відповідності до положень ст.ст. 5,6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практики ЄСПЛ, з урахуванням наявності ризиків, а отже й законних підстав в розрізі вимог Глави 18 КПК України, з метою запобігання спробам переховуватись від суду чи впливати на свідків, обрання щодо ОСОБА_9 і ОСОБА_10 , запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не є надмірним чи таким, що принижує їх гідність у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 412, 415, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_9 та обвинуваченого ОСОБА_10 зі змінами та доповненнями задовольнити частково.
Вирок Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 13.06.2024, відносно ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , скасувати у зв`язку з істотним порушенням кримінального процесуального закону.
Призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції.
Застосувати до обвинуваченого ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк до 14.10.2026.
Застосувати до обвинуваченого ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк до 14.10.2026.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту оголошення та оскарженню не підлягає.
СУДДІ:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4