Номер провадження: 11-кп/813/2575/26
Справа № 502/159/26
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30.07.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_7 на ухвалу Кілійського районного суду Одеської області від 21.07.2026 року, про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №12023160000001086 за обвинуваченням ОСОБА_7 вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 156 КК України
установив
Ухвалою суду 1-ої інстанції відносно ОСОБА_7 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в ДУ «Чернівецький слідчий ізолятор» строком до 18.09.2026 року включно, із визначенням застави у розмірі 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 266240 грн.
Обґрунтовуючи ухвалу, суд першої інстанції, врахував відомості про особу обвинуваченої, тяжкість інкримінованого кримінального правопорушення, та прийшов до висновку про те, що у вказаному провадженні продовжує існувати ризик, передбачений п.п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України, що унеможливлює застосування щодо обвинуваченої більш м`якого запобіжного заходу.
Не погодившись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, захисник ОСОБА_6 , подав апеляційну скаргу, в якій посилається на наступне:
- ризики, заявлені прокурором, жодним чином не підтверджені;
- судом здійснений формальний підхід до розгляду клопотання прокурора, не обґрунтовані висновки щодо існування заявлених ризиків;
- прокурором не доведений ризик переховування обвинуваченої ОСОБА_7 , оскільки виїзд закордон вона здійснили у зв`язку з повномасштабною агресією рф проти України, а не з метою уникнення відповідальності;
- суд не розглянув можливості застосування більш м`якого запобіжного заходу;
На підставі наведеного, захисник просить ухвалу скасувати та постановити нову, якою обрати ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту за місцем проживання її матері – ОСОБА_8 , або застосувати заставу у розмірі, передбаченому ст. 182 КПК України.
Згідно ч.4 ст.422-1 КПК розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
З огляду на вказані положення КПК України, апеляційний розгляд справи проведений за відсутності обвинуваченої ОСОБА_7 ,захисника ОСОБА_6 , а також прокурора, від яких клопотань про проведення судового розгляду за їх участі не надходило.
За наведених обставин, враховуючи положення ч.4 ст.107 КПК, апеляційний розгляд проведено за відсутності учасників провадження та без технічної фіксації судового процесу.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд приходить до висновків про таке.
Мотиви суду апеляційної інстанції
Згідно з положеннями ч.1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 2 КПК України основним завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден не винуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Частиною 4 ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» визначено права кожного, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, ініціювати провадження, в якому суд без зволікання має встановити законність затримання та прийняти рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.
Аналіз матеріалів провадження свідчить про те, що на розгляді Кілійського районного суду Одеської області знаходиться кримінальне провадження №12023160000001086 за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.156 КК України.
Відповідно до положень ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК України.
Переглядаючи оскаржену ухвалу суду в межах поданої апеляційної скарги захисника, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з`ясованих обставин, з якими закон пов`язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та навів мотиви прийнятого рішення, зазначивши, що обраний стосовно обвинуваченої запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є співмірним із існуючими ризиками станом на час судового розгляду, відповідає особі обвинуваченої і зможе забезпечити, на відміну від інших більш м`яких запобіжних заходів, належне виконання нею процесуальних обов`язків.
Надаючи оцінку доводам сторони захисту щодо відсутності існування ризиків, можливості застосування більш м`якого запобіжного заходу, апеляційний суд зазначає наступне.
Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим, покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється (ч.1 ст.177 КПК України).
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність, зокрема, ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що обвинувачений може здійснити вищевказані дії (ч.2 ст.177 КПК України).
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м`якими запобіжними заходами мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особи підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв`язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади) поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв`язків).
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Слідчий суддя, оцінюючи вірогідність такої поведінки підозрюваного, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи. При цьому КПК України не вимагає доказів того, що підозрюваний обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Зазначений стандарт доказування (переконання) суд використовує для перевірки існування ризиків за ч.1 ст.177 КПК України у цьому кримінальному провадженні щодо обвинуваченого.
Враховуючи, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченій у разі визнання її винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, його суспільно-небезпечний характер, враховуючи, що санкція ч.2 ст.156 КК України передбачає покарання у вигляді позбавлення волі, на строк від п`яти до дванадцяти років з конфіскацією майна, апеляційний суд вважає, що ризик, який існував на момент застосування відносно ОСОБА_7 запобіжного заходу, не зменшився та продовжує існувати, а саме ризик у вигляді переховування від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Колегія суддів зазначає, що місцевим судом прийнято до уваги дані про особу обвинуваченої, яка офіційно не працевлаштована, тобто не має постійного прибутку та стабільного джерела доходу, тривалий час перебувала закордоном, що свідчить про відсутність у обвинуваченої міцних соціальних зв`язків, які можуть утримати останню за місцем свого проживання.
Всупереч доводам апеляційної скарги захисника про недоведеність прокурором наміру обвинуваченої переховуватись від органів досудового розслідування та суду, колегія суддів враховує, що постановою слідчого від 24.08.2023 підозрювану ОСОБА_7 було оголошено у розшук.
Згідно реєстру судових рішень, ухвалами слідчих суддів (які не оскаржувались стороною захисту) було встановлено, що підозрювана переховувалась від органів досудового розслідування та суду, зокрема, 11.05.2023 року, після виявлення місцевими жителями с.Василівка Ізмаїльського району Одеської області фактів вчинення ОСОБА_7 ймовірних дій відносно потерпілої, набуття розголосу та суспільного резонансу даної події, ОСОБА_7 , залишила місце свого мешкання та виїхала за межі державного кордону України, розуміючи, що йде досудове розслідування відносно її чоловіка та що вона також можливо буде притягнена до кримінальної відповідальності.
25.08.2023 року ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Одеси надано дозвіл на затримання підозрюваної ОСОБА_7 , з метою її приводу для участі в розгляді клопотання про обрання відносно неї запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, строком дії до 21.12.2023 року.
У зв`язку із тим, що органу досудового розслідування не надалось можливим встановити інше фактичне місцезнаходження підозрюваної, 14.09.2023 року ОСОБА_7 оголошено у міжнародний розшук.
14.10.2025 року ОСОБА_7 було заарештовано уповноваженими особами Федеративної республіки Німеччини та 29.12.2025 року екстрадовано до України.
30.12.2025 року повідомлення про підозру у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 156 КК України було вручено ОСОБА_7 .
Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 30.12.2025 року застосований до ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Державній установі «Чернівецький слідчий ізолятор» без визначення застави.
Отже, колегія суддів вважає, що ризик у вигляді переховування від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності, який існував на момент застосування відносно ОСОБА_7 запобіжного заходу, не зменшився та продовжує існувати.
При встановленні наявності ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК - впливу на потерпілих та свідків в даному кримінальному провадженні, апеляційний суд враховує встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є потерпілими та свідками у кримінальному провадженні, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК України.
Оскільки покази осіб, які станом на даний час ще не допитані в судовому засіданні, мають істотне значення для проведення повного, всебічного та неупередженого досудового розслідування, перебуваючи на свободі, обвинувачена може здійснювати незаконний вплив на свідків, схиляючи їх до зміни показів в рамках даного кримінального провадження, з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Водночас, інші ризики, зазначені у клопотанні сторони обвинувачення свого підтвердження не знайшли, проте зазначення судом в ухвалі про встановлення ризику, визначеного п.5 ч.1 ст.177 КПК України не впливають на висновки суду щодо наявності підстав для продовження запобіжного заходу.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що ризики передбачені п.п.1, 5 ч.1 ст.177 КПК не зменшились та продовжують існувати.
Апеляційний суд звертає увагу, що КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченому кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження.
Тобто в даному випадку суд має зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що на цьому етапі судового розгляду лише запобіжний захід у виді тримання під вартою буде необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченої та зможе запобігти існуючим ризикам.
Таким чином, твердження захисника про формальний розгляд клопотання прокурора, а також про те, що ризики у кримінальному провадженні не були доведені, колегія суддів визнає необґрунтованими.
Доводи сторони захисту про можливість застосування до обвинуваченої ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді домашнього арешту, колегія суддів визнає непереконливими, оскільки вказаний запобіжний захід може виявитися неспроможним запобігти встановленим у кримінальному провадженні ризикам.
При цьому, колегія суддів враховує, що до обвинуваченої ОСОБА_7 застосований альтернативний запобіжний захід у виді застави.
Відповідно до ч. 1 ст. 182 КПК України застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обов`язків.
За приписами п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, визначається в межах від 20 до 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Враховуючи, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 156 КК України, який відноситься до категорії тяжких злочинів, розмір застави стосовно останньої повинен бути визначений саме у встановлених вищевикладеними положеннями кримінального процесуального закону межах, а саме від 20 до 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
В свою чергу, апеляційний суд, враховуючи дані про особу обвинуваченої ОСОБА_7 , а також обставини інкримінованого кримінального правопорушення, в якому вона обвинувачується, зокрема, відносно малолітної особи, вважає, що визначений судом першої інстанції розмір застави, у разі його внесення, буде достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченою покладених на неї обов`язків, зможе забезпечити її належну процесуальну поведінку та запобігти заявленим у клопотанні прокурора ризикам.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_6 про не розгляд судом можливості застосування відносно обвинуваченої альтернативного запобіжного заходу, не знайшли свого підтвердження, а визначений судом розмір застави є необхідним та достатнім для запобігання встановленим ризикам.
Апеляційним судом не встановлено істотних порушень положень КПК України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання, щодо продовження строку тримання під вартою обвинуваченої, які б були безумовною підставою для скасування оскаржуваної ухвали.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, в тому числі, залишити вирок або ухвалу без змін.
Враховуючи викладене у всій сукупності, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою – залишенню без змін.
Керуючись статтями 183, 196, 199, 331, 376, 404, 405, 407, 419, 422-1, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу Кілійського районного суду Одеської області від 21.07.2026 року про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_7 , обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.156 КК України - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4