УХВАЛА
18 серпня 2026 року
м. Київ
Справа № 910/6494/25
Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду:
Пєскова В. Г. - головуючого, Бенедисюка І. М., Власова Ю. Л., Кібенко О. Р., Рогач Л. І., Чумака Ю. Я.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.01.2026
рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2025 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 27.10.2025
у справі за позовом Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингфінанс",
про зобов`язання вчинити дії
та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингфінанс"
до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України"
про витребування транспортного засобу та стягнення 752 761,88 грн,
ВСТАНОВИВ:
Суть спору та короткий зміст позовних вимог
06.12.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю "Лізингфінанс" (далі - ТОВ "Лізингфінанс", лізингодавець) та Держане підприємство "Рава-Руське лісове господарство" (лізингоодержувач) (далі - ДП Держане підприємство "Рава-Руське лісове господарство") уклали договір № 211206/ОЛ-0320 оперативного лізингу (оренди) транспортного засобу Renault Duster, а 15.12.2021 - форвардний контракт на продаж цього транспортного засобу після закінчення строку дії договору лізингу.
Сторони погодили, що дія форвардного контракту залежить від виконання в повному обсязі покупцем своїх зобов`язань за договором оперативного лізингу (оренди). У разі дострокового припинення дії (розірвання) договору оренди у зв`язку з невиконанням (неналежним виконанням) лізингоодержувачем своїх зобов`язань за ним, підтверджених відповідними документами, дія цього форвардного контракту припиняється, він вважається розірваним, а продавець звільняється від виконання своїх зобов`язань за ним.
При виконанні сторонами своїх зобов`язань за договором оперативного лізингу (оренди) ТОВ "Лізингфінанс" зверталося до ДП "Рава-Руське лісове господарство" з вимогами про сплату заборгованості і дострокове повернення предмета лізингу.
Згідно з актом приймання-передачі (повернення з оперативного лізингу) основних засобів від 04.01.2023 ДП "Рава-Руське лісове господарство" повернуло ТОВ "Лізингфінанс" предмет лізингу.
25.04.2023 ТОВ "Лізингфінанс" та ДСГП "Ліси України" підписали додаткову угоду до договору оперативного лізингу (оренди), якою замінити сторону лізингоодержувача та продовжили строк лізингу до 06.12.2024. Цього ж дня сторони підписали акт приймання-передачі, відповідно до якого ТОВ "Лізингфінанс" передало, а філія "Рава-Руська лісове господарство" ДСГП "Ліси України" прийняла предмет лізингу.
Згодом ДП "Рава-Руське лісове господарство" було реорганізовано шляхом приєднання до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (далі - ДСГП "Ліси України"), про що 12.07.2023 внесено відповідний запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
У травні 2025 року ДСГП "Ліси України" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ "Лізингфінанс", в якому просило зобов`язати відповідача виконати умови форвардного контракту на продаж майна від 15.12.2021 шляхом продажу транспортного засобу Renault Duster позивачу за ціною 70 670,00 грн.
Позов обґрунтовано тим, що ДСГП "Ліси України" як правонаступник первісного покупця набуло права вимагати виконання форвардного контракту на продаж транспортного засобу, а відмова ТОВ "Лізингфінанс" від його виконання є безпідставною, оскільки укладення додаткової угоди до договору лізингу свідчило про продовження договірних правовідносин між сторонами.
ТОВ "Лізингфінанс" заявило зустрічний позов про витребування вказаного транспортного засобу Renault Duster та стягнення 752 761,88 грн, з яких 532 968,08 грн пені та 219 793,80 грн неустойки.
Зустрічний позов обґрунтовано тим, що у зв`язку з достроковим припиненням первісного договору оперативного лізингу та форвардного контракту, а також закінченням строку користування майном, визначеного додатковою угодою, ДСГП "Ліси України" було зобов`язане повернути предмет лізингу, однак цього не зробило, що є підставою для його витребування та застосування відповідальності за прострочення повернення майна.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
23.10.2025 Господарський суду міста Києва ухвалив рішення про відмову у первісному позові; закрив провадження у справі в частині вимоги зустрічного позову про стягнення пені в розмірі 532 968,08 грн; а в іншій частині зустрічний позов задовольнив частково; витребував у ДСГП "Ліси України" на користь ТОВ Лізингфінанс" транспортний засіб марки Renault Duster, реєстраційний номер НОМЕР_1 ; стягнув з ДСГП "Ліси України" на користь ТОВ "Лізингфінанс" неустойку в розмірі 183 161,52 грн та витрати щодо сплати судового збору в розмірі 11 581,15 грн; в решті зустрічного позову відмовив.
27.10.2025 Господарський суду міста Києва ухвалив додаткове рішення, яким стягнув з ДСГП "Ліси України" на користь ТОВ "Лізингфінанс" витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 19 693,20 грн; в іншій частині у задоволенні заяви відмовлено.
12.01.2026 постановою Північного апеляційного господарського суду зазначені рішення та додаткове рішення Господарського суду міста Києва залишено без змін.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, зазначив, що договір оперативного лізингу та пов`язаний із ним форвардний контракт були припинені 04.01.2023 у зв`язку з невиконанням первісним лізингоодержувачем своїх зобов`язань і поверненням предмета лізингу. Укладена 25.04.2023 між ТОВ "Лізингфінанс" та ДСГП "Ліси України" додаткова угода, якою було замінено сторону лізингоодержувача та продовжено строк користування майном за своєю правовою природою є новим договором лізингу, а не продовженням раніше припинених правовідносин, у зв`язку з чим не відновила дію форвардного контракту. З огляду на це суди дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення первісного позову.
Водночас новим договором було визначено новий строк користування автомобілем - до 06.12.2024. Після спливу цього строку у ДСГП "Ліси України" виник обов`язок повернути предмет лізингу, який виконаний не був, у зв`язку з чим суди дійшли висновків про обґрунтованість вимог зустрічного позову про витребування транспортного засобу та стягнення неустойки в розмірі 183 161,52 грн за прострочення його повернення.
Частково задовольняючи заяву про ухвалення додаткового рішення, суд першої інстанції виходив із того, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу підтверджені належними доказами, пов`язані з розглядом справи, обґрунтовані та співмірні її складності. Суд також зазначив, що укладення договору про надання правничої допомоги адвокатом як фізичною особою-підприємцем саме по собі не позбавляє його статусу адвоката та не виключає можливості компенсації витрат на професійну правничу допомогу. При цьому, врахувавши результати розгляду первісного та зустрічного позовів, суд здійснив пропорційний розподіл судових витрат між сторонами.
З такими висновками суду першої інстанції повністю погодився суд апеляційної інстанції.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ДСГП "Ліси України" просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення - про задоволення первісного позову та відмову у зустрічному, а також відмовити ТОВ "Лізингфінанс" у стягненні витрат на професійну правничу допомогу за заявою про ухвалення додаткового рішення.
Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки ДСГП "Ліси України" вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновків щодо застосування норм права, викладених у наведених у касаційній скарзі постановах Верховного Суду.
ДСГП "Ліси України" вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про припинення договору оперативного лізингу і пов`язаного з ним форвардного контракту. На думку скаржника, сам по собі акт приймання-передачі предмета лізингу не є правочином і не може свідчити про припинення договірних правовідносин, тоді як додаткова угода від 25.04.2023 підтверджує продовження дії договору лізингу та правонаступництво ДСГП "Ліси України" у правах та обов`язках первісного лізингоодержувача.
Також ДСГП "Ліси України" не погоджується з висновками судів у частині зустрічного позову, оскільки вважає, що обов`язок щодо повернення транспортного засобу не виник через відсутність підстав для визнання припиненими первісних договірних правовідносин.
Касаційна скарга у частині незгоди із додатковим рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції у відповідній частині, мотивована зокрема, тим, що суди безпідставно поклали на скаржника витрати на професійну правничу допомогу, оскільки договір про надання правничої допомоги був укладений особою як фізичною особою-підприємцем, а не як адвокатом, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально.
На думку скаржника, за таких обставин понесені витрати не є витратами на професійну правничу допомогу та не підлягають компенсації.
Короткий зміст відзиву
ТОВ "Лізингфінанс" просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, зазначаючи, що суди правильно встановили фактичні обставини справи та застосували норми матеріального і процесуального права. Зазначає, що правова позиція судів відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 23.09.2025 у справі № 910/8400/24, в якій між тими самими сторонами вже зроблено висновок про припинення договору оперативного лізингу, припинення форвардного контракту та правову природу додаткової угоди від 25.04.2023 як нового договору лізингу.
Рух справи в суді касаційної інстанції
25.03.2026 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду Власова Ю. Л. - головуючого, Булгакової І. В., Малашенкової Т. М. відкрив касаційне провадження у справі, а 25.06.2026 - постановив ухвалу про передачу цієї справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Підстави для передачі справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
Колегія суддів виходила з того, що на підтвердження понесення витрат на правову допомогу ТОВ "Лізингфінанс" надало належним чином засвідчену копію договору № 030625 про надання професійної правничої допомоги від 03.06.2025 (далі - Договір), укладеного між Білою О. В. (виконавець) та ТОВ "Лізингфінанс" (замовник).
Відповідно до пункту 1.1 Договору замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов`язання надавати правничу допомогу та консультаційно-юридичні послуги, пов`язані із застосуванням норм матеріального та процесуального законодавства України.
Підтримуючи висновки суду першої інстанції про часткове задоволення заяви відповідача про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді першої інстанції, апеляційний господарський суд зазначив, що він оцінив витрати відповідача з урахуванням усіх аспектів і складності цієї справи, відповідність заявленої до відшкодування суми критеріям реальності і розумності, а також доведеність відповідачем відповідно до вимог статті 74 ГПК України викладених ним обставин стосовно надання адвокатом послуг на професійну правничу допомогу, та дійшов висновку, що заявлені ТОВ "Лізингфінанс" витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000 грн відповідають вимогам щодо співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмету спору (критерії, визначені частиною п`ятою статті 129 ГПК України).
Апеляційний суд зазначив, що не впливає на порядок розподілу судових витрат у справі, та обставина, що Договір було укладено Білою О. В. як фізичною особою-підприємцем, оскільки відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 01.02.2022 у справі № 910/10935/20, укладання договору адвокатом як фізичною особою-підприємцем не позбавляє його статусу адвоката.
Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не погодилася з цими висновками з огляду на таке.
Відповідно до статті 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України від 05.07.2012 №5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі Закон №5076-VI) адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №5076-VI адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Згідно з частиною третьою статті 4 Закону № 5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Відповідно до частини першої статті 13 Закону №5076-VI адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою.
Згідно з частинами першою, третьою статті 26 Закону №5076-VI адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Відповідно до частин першої, другої статті 30 Закону №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Згідно з підпунктом 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником у межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
З аналізу наведених норм права колегія суддів дійшла висновку, що адвокат є самозайнятою особою, яка здійснює незалежну професійну діяльність (адвокатську діяльність, різновидом якої є представництво) на підставі договору про надання правничої допомоги.
Договір про надання правничої допомоги є різновидом цивільного правочину зі спеціальним суб`єктом, оскільки однією з його сторін має бути виключно адвокат (адвокатське бюро, адвокатське об`єднання), як самозайнята особа, що здійснює незалежну професійну діяльність (адвокатську діяльність).
Адвокатська діяльність, як незалежна професійна діяльність, не є підприємницькою діяльністю та не може здійснюватися фізичною особою-підприємцем.
Тож колегія суддів виснувала, що фізична особа може здійснювати адвокатську діяльність у формі незалежної професійної діяльності як адвокат, та, відповідно, не може здійснювати адвокатську діяльність у формі підприємницької діяльності як фізична особа-підприємець. Внаслідок цього договір про надання правничої допомоги може укладатись фізичною особою саме як адвокатом, який здійснює незалежну професійну діяльність, а не як фізичною особою-підприємцем.
Водночас, з огляду на приписи пункту 12 частини третьої статті 2, статей16, 123, 126 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку про те, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи, якщо така професійна правнича допомога надавалась адвокатом на підставі укладеного із стороною справи договору про надання правничої допомоги в порядку здійснення адвокатської діяльності як незалежної професійної діяльності.
А тому, за позицією колегії суддів, якщо зазначений договір укладений стороною у справі з фізичною особою-підприємцем (навіть якщо ця фізична особа має статус адвоката), такий договір не може вважатися договором про надання правничої допомоги у розумінні наведених норм статті 1, 26, 30 Закону №5076-VI, відповідно, витрати сторони справи, понесені за таким договором, не підлягають розподілу за правилами статей 123, 126 ГПК України.
Разом із тим, у постанові від 01.02.2022 у справі № 910/10935/20 Верховний Суд виснував, що укладення договору особою як фізичною особою-підприємцем не позбавляє її статусу адвоката, а тому в розумінні наведених приписів процесуального закону і не впливає на правильність розподілу судових витрат у справі (пункт 6.22 постанови). Ці правові висновки Верховний Суд підтримав у постанові від 29.10.2024 у справі №911/22/24 (пункти 73-82 постанови) та в ухвалі від 04.03.2026 у справі № 911/514/25 (пункти 72-76 ухвали).
Колегія суддів не погодилася з цими висновками з підстав, наведених вище, та зазначила, що адвокатська діяльність, яку здійснюють адвокати, не є підприємницькою діяльністю, яку здійснюють фізичні особи - підприємці. Хоча укладення договору з метою надання правничої допомоги фізичною особою як фізичною особою-підприємцем не позбавляє таку особу статусу адвоката, проте такий правочин не є договором про надання правничої допомоги в розумінні наведених норм Закону №5076-VI, які чітко встановлюють, що договір про надання правничої допомоги укладається адвокатом в порядку здійснення адвокатської діяльності, як професійної незалежної діяльності, а не підприємницької діяльності, яку здійснюють фізичні особи-підприємці.
Також зазначила, що Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 17.09.2020 у справі № 760/32929/18, вирішуючи питання про стягнення понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, не погодився із доводами касаційної скарги про те, що адвокат не може здійснювати адвокатську діяльність у формі фізичної особи-підприємця, та, аналізуючи норми статті 13 Закону №5076-VI, а також підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України, зокрема, виснував, що адвокатська діяльність не передбачена податковим законодавством України як така, що не може здійснюватися особами, що перебувають на спрощеній системі оподаткування. Зазначив, що не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень доводи касаційної скарги про те, що договір всупереч статті 26, статті 27 Закону №5076-VI не містить ознак договору про надання правової допомоги.
Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвалою від 16.04.2026 у справі № 910/7523/25 передавала вказану справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною третьою статті 302 ГПК України, для відступу від наведених висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 17.09. 2020 у справі № 760/32929/18.
Разом із тим, ухвалою від 13.05.2026 Велика Палата Верховного Суду повернула справу № 910/7523/25 колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду, зазначивши, зокрема, про те, що правовідносини у справах № 760/32929/18 та 910/7523/25 не є подібними, тому висновок Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 17.09.2020 у справі № 760/32929/18, не є релевантним до правовідносин у справі № 910/7523/25.
Велика Палата Верховного Суду вказала, що якщо колегія суддів має обґрунтовані мотиви для відступлення від висновку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 01.02.2022 у справі № 910/10935/20, про те, що укладення фізичною особою договору як фізичною особою-підприємцем не позбавляє статусу адвоката, а тому в розумінні приписів процесуального закону і не впливає на правильність розподілу витрат у справі, у разі якщо наявні докази, що він брав участь у розгляді справи як адвокат, то відповідно до приписів ГПК України колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду за наявності відповідних підстав може передати цю справу на розгляд палати або об`єднаної палати цього касаційного суду для вирішення питання про відступ від попереднього висновку.
З огляду на наведене вище, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про необхідність передачі справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для відступу від наведених вище висновків Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, а саме тих, що викладені у постанові колегії суддів судової палати для розгляду справ щодо захисту прав інтелектуальної власності, а також пов`язаних з антимонопольним та конкурентним законодавством від 01.02.2022 у справі № 910/10935/20, у постанові колегії суддів судової палати для розгляду справ про банкрутство від 29.10.2024 у справі № 911/22/24, в ухвалі колегії суддів судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів від 04.03.2026 у справі №911/514/25.
Мотиви, з яких виходить об`єднана палата Касаційного господарського суду
За приписами частини першої статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" основною функцією Верховного Суду як найвищого суду у системі судоустрою є забезпечення сталості та єдності судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
Відповідно до частини другої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.
Враховуючи викладені колегією суддів в ухвалі від 25.06.2026 мотиви необхідності відступити від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів, зокрема, інших судових палат, викладеного у наведених вище постановах та ухвалі, з метою забезпечення сталості та єдності судової практики у подібних правовідносинах, справа № 910/6494/25 підлягає розгляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відповідно до частини другої статті 302 ГПК України.
Відповідно до частини третьої статті 301 ГПК України розгляд справ у суді касаційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
Керуючись статтями 234, 235, 301, 302 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду
УХВАЛИВ:
1. Прийняти до розгляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справу № 910/6494/25 за касаційною скаргою Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.01.2026 рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2025 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 27.10.2025
2. Призначити справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 18 вересня 2026 року о 12:30 у приміщенні Касаційного господарського суду за адресою: м. Київ, вул. О. Копиленка, 6, в залі судових засідань № 203.
3. Повідомити учасників справи про можливість участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції, у тому числі поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів в порядку статті 197 Господарського процесуального кодексу України.
4. Довести до відома учасників справи, що нез`явлення їх представників у судове засідання не є перешкодою для розгляду касаційної скарги.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Пєсков
Судді І. Бенедисюк
Ю. Власов
О. Кібенко
Л. Рогач
Ю. Чумак
З окремою думкою судді Пєскова В. Г.