ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
з питань забезпечення адміністративного позову
12 серпня 2026 року
м. Львів
Справа № 461/3993/26 пров. № А/857/36499/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді Носа С.П.,
суддів Кушнір В.О.,
Ільчишин Н.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові клопотання ОСОБА_1 про забезпечення адміністративного позову у справі № 461/3993/26 за позовом ОСОБА_1 до Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба безпеки України, Управління Служби безпеки України у Львівській області про зобов`язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі також – позивач) звернувся до Галицького районного суду м. Львова з позовом до Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби (далі також – відповідач) про скасування рішення Західного міжрегіонального управлінням Державної міграційної служби від 01 квітня 2026 року за №40601100100000750 про примусове видворення з України іноземця або особи без громадянства російської федерації ОСОБА_1 .
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 17 червня 2026 року позов задоволено частково. Заборонено Західному міжрегіональному управлінню Державної міграційної служби виконання Рішення №40601100100000750 про примусове видворення з України іноземця або особи без громадянства, російська федерація, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом його видворення чи передачі безпосередньо до російської федерації. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу.
Також Восьмим апеляційним адміністративним судом зареєстровано заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, в якій він просить зупинити дію рішення Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби про примусове видворення з України іноземця або особи без громадянства №4601100100000750 від 01.04.2026 року, прийнятого відносно громадянина російської федерації ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ..
В обґрунтування заяви зазначає, що міграційна служба попри порушення прав позивача та оскарження даного рішення може вжити заходи щодо виконання оскаржуваного рішення та видворити позивача до рф або третьої країни. Вказує, що дані обставини підтверджується й тим, що позивача поміщено до Пункту тимчасового утримання після рішення про примусове видворення з України іноземця або особи без громадянства (№4601100100000750), тобто відповідачем не надані докази негативної поведінки позивача в Україні, яка б свідчила про його намір ухилитися від добровільного виконання рішення Державної міграційної служби про примусове повернення, намір ухилятися від виконання рішення про примусове видворення, перешкоджання проведенню процедури видворення або існування ризику втечі. З огляду на установлені обставини справи та враховуючи те, що чинним законодавством наведено вичерпний перелік підстав, які передбачають неможливість примусового видворення особи, а затримання особи з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України можливе лише за їх наявності, представник позивача вважає, що такі підстави відсутні.
Вказує, що особливістю цієї справи є те, що позивач має трьох неповнолітніх дітей на утриманні та здійснює розробку та виготовлення технічного обладнання для ЗСУ.
Перевіривши матеріали клопотання та його доводи, колегія суддів дійшла висновку, що подане клопотання про забезпечення позову задоволенню не підлягає, виходячи з таких міркувань.
Статтею 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання судового рішення в разі задоволення позовних вимог. При цьому інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права. Забезпечення позову є складовою комплексу заходів, спрямованих на охорону публічно-правового та матеріально-правового інтересу в адміністративному судочинстві, а також однією з гарантій реального виконання можливого позитивного для особи рішення.
Відповідно до частин першої та другої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Суд під час розгляду заяви про забезпечення позову повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з передбачених статтею 150 КАС України обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти; врахувати пов`язаність заходів щодо забезпечення позову з його предметом, співмірність таких заходів заявленим позовним вимогам і відповідності виду забезпечення позову позовним вимогам.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Таким чином, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів позивача в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі. При цьому заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадку наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або у випадку, коли захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.
Розглядаючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у цьому конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.
Наведене вище відповідає висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 240/16920/21, від 15.04.2022 у справі № 440/6755/21, від 13.07.2022 у справі № 240/26736/21.
Зміст заяви про забезпечення позову дає підстави колегії суддів дійти висновку, що на момент звернення позивача до суду апеляційної інстанції ані відповідач, ані будь-який інший орган жодних дій щодо видворення позивача не вчиняв. Водночас позивач вважає, що існує можливість його видворення до ухвалення судового рішення у цій справі, відтак подальший судовий розгляд втратить свій реальний зміст.
Аналіз поданої заяви про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову свідчить про те, що доводи заяви ґрунтуються виключно на припущеннях, які не підтверджуються доказами.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Так, позивачем не подано Суду будь-яких доказів того, що: не вжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду; для відновлення порушених прав позивачу необхідно буде докласти значних зусиль, часу та витрат.
Також Суд, дослідивши наведені в заяві про забезпечення позову доводи, дійшов висновку про те, що вони поза розумним сумнівом не свідчать про існування очевидних ознак протиправних дій відповідача.
Отже, зважаючи на викладене вище, колегія суддів апеляційного Суду констатує, що позивач не довів існування та впливу на нього обставин, виходячи з яких він просив вжити заходів забезпечення позову. Недоведеність таких обставин є підставою для відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, оскільки обов`язковою передумовою для співставлення інтересів сторін є встановлення реальності впливу або можливості впливу на такі інтереси спірних правовідносин.
Водночас у цій справі відсутні будь-які докази на підтвердження настання обставин, про які вказував позивач. Вжиття заходів забезпечення позову на основі одних лише тверджень є невиправданим та порушує правову визначеність у відповідних правовідносинах.
Колегія суддів зауважує, що можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Суд здійснює захист реально порушених прав чи законного інтересу, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.
Отже, за встановлених обставин та в контексті наведених вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку відмовити в задоволенні клопотання позивача про забезпечення позову у цій справі.
Керуючись статтями 150, 151, 152, 153, 154, 248, 311, 321, 325, 328 КАС України, -
УХВАЛИВ:
Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі № 461/3993/26.
Ухвала набирає законної сили з дати її підписання та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя
С. П. Нос
судді
В. О. Кушнір
Н. В. Ільчишин