Справа № 127/18644/26
Провадження №11-кп/801/823/2026
Категорія: крим.
Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 серпня 2026 року
м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 ,
ОСОБА_4 ,
з секретарем судового засідання ОСОБА_5 ,
за участю:
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченої у режимі
відеоконференції ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційне провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_8 , яка діє в інтересах обвинуваченої ОСОБА_7 , на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 29.07.2026, якою задоволено клопотання прокурора та обвинуваченій ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою із визначеним розміром застави у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026020020000233 від 14.04.2026 за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України, –
В С Т А Н О В И В:
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 29.07.2026, продовжено строк тримання під вартою щодо обвинуваченої ОСОБА_7 на 60 днів, до 26.09.2026 включно, із визначеною сумою застави.
Дане рішення суд першої інстанції мотивує тим, що ризики, які зазначені в клопотанні прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченої ОСОБА_7 продовжують існувати і до тепер, а тому інший більш м`який запобіжний захід не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченої.
Захисник ОСОБА_8 , яка діє в інтересах обвинуваченої ОСОБА_7 , подала апеляційну скаргу, у якій просила ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 29.07.2026 скасувати та застосувати до обвинуваченої ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту. Розгляд апеляційної скарги просить провести в порядку письмового провадження.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що ухвала суду першої інстанції є незаконною та підлягає скасуванню, оскільки викладені в ній висновки не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду, а судом не взято до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки.
Зокрема, захисник зазначає, що під час судового розгляду стороною обвинувачення не було доведено, що ризики, враховані судом при обранні ОСОБА_7 запобіжного заходу, не зменшилися та продовжують існувати на теперішній час.
Як стверджує апелянт, у клопотанні сторона обвинувачення посилалася на те, що ОСОБА_7 може переховуватися від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності за вчинений злочин; незаконно впливати на потерпілого, свідків та інших причетних до кримінального провадження осіб; знищити, сховати або спотворити речі чи документи, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; вчинити інше кримінальне правопорушення. Водночас, на переконання захисника, перелічені ризики мають виключно гіпотетичний характер, оскільки жодного доказу того, що ОСОБА_7 має намір вчиняти зазначені дії, стороною обвинувачення не надано.
Крім того, на думку апелянта, усупереч вимогам ст. 178 КПК України суд першої інстанції не врахував наявність соціально стримуючих факторів, які характеризують особу ОСОБА_7 та є запорукою її законослухняної поведінки.
Зокрема, ОСОБА_7 є особою молодого віку, раніше не судима та до інших видів відповідальності не притягувалася, має намір відшкодувати завдану нею матеріальну шкоду, має родину та проживає спільно з матір`ю, а також має власне житло і постійне місце реєстрації у місті Вінниці.
Незважаючи на наведені обставини, як наголошує захисник, суд продовжив ОСОБА_7 найсуворіший вид запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не зменшивши при цьому визначеного їй розміру застави.
Посилаючись на положення ч. 4 ст. 182 КПК України, апелянт вказує, що розмір застави повинен визначатися з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану обвинуваченої, інших даних про її особу та ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, і не може бути завідомо непомірним для неї.
Однак, на переконання захисника, суд першої інстанції не дотримався зазначених вимог закону та необґрунтовано залишив ОСОБА_7 визначений раніше розмір застави, який з огляду на її майновий і сімейний стан є завідомо непомірним як для самої обвинуваченої, так і для її близьких. На підтвердження цього апелянт зазначає, що близькі ОСОБА_7 дотепер не змогли зібрати необхідної суми коштів та не мають жодної можливості цього зробити.
Окрім того, захисник звертає увагу, що відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який може застосовуватися лише за умови доведення прокурором того, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України. Натомість, як зазначено в апеляційній скарзі, під час судового засідання стороною обвинувачення не було доведено недостатності застосування до ОСОБА_7 більш м`якого запобіжного заходу.
З огляду на викладене апелянт вважає, що суд першої інстанції мав можливість застосувати до ОСОБА_7 більш м`який запобіжний захід, не пов`язаний із позбавленням волі.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_8 просила здійснити апеляційний розгляд у порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 4 ст. 422-1 КПК України розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Разом із тим згідно із ч. 1 ст. 406 КПК України суд апеляційної інстанції має право ухвалити судове рішення за результатами письмового провадження, якщо всі учасники судового провадження заявили клопотання про здійснення провадження за їх відсутності.
Оскільки в судовому засіданні апеляційного суду беруть участь обвинувачена ОСОБА_7 та прокурор, передбачені ст. 406 КПК України підстави для розгляду апеляційної скарги виключно в порядку письмового провадження відсутні.
Водночас висловлене захисником прохання про здійснення письмового провадження за своїм змістом свідчить про відсутність її наміру особисто брати участь в апеляційному розгляді та фактично є заявою про розгляд апеляційної скарги без її участі. При цьому захисник не заявляла клопотання про розгляд апеляційної скарги за її обов`язкової участі, а свої доводи та вимоги в повному обсязі виклала письмово в апеляційній скарзі.
Отже, з огляду на положення ч. 4 ст. 422-1 КПК України, якими участь захисника під час такого апеляційного розгляду не визначена як безумовно обов`язкова, а також зважаючи на чітко висловлене нею волевиявлення щодо розгляду справи за її відсутності, колегія суддів вважає можливим провести апеляційний розгляд без участі захисника ОСОБА_8 .
Такий порядок розгляду не обмежує права обвинуваченої на захист, оскільки ОСОБА_7 бере участь у судовому засіданні, має можливість особисто висловити свою позицію, підтримати доводи апеляційної скарги та надати пояснення, а письмові доводи захисника підлягають перевірці колегією суддів у повному обсязі.
Отже, колегія суддів вважає за можливе провести розгляд даної апеляційної скарги без участі захисника ОСОБА_8 .
Заслухавши доповідь судді, думку обвинуваченої, яка підтримала апеляційну скаргу свого захисника та просила задовільнити апеляційну скаргу, позицію прокурора, який заперечував щодо задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали судового провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Указаним вимогам ухвала Вінницького міського суду Вінницької області від 29.07.2026 відповідає.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 331 КПК України, вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Статтею 199 КПК України передбачено порядок продовження строку тримання під вартою, а з частини третьої даної норми слідує, що звертаючись до суду з клопотанням про продовження строків тримання під вартою, прокурор має викласти, зокрема обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою.
Перевіряючи законність оскаржуваної ухвали, колегія суддів бере до уваги, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні умисного тяжкого кримінального правопорушення, за яке в разі доведення винуватості передбачене покарання у виді позбавлення волі. Судовий розгляд кримінального провадження не завершений, а тому необхідність забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченої залишається актуальною.
Твердження захисника про те, що ризики, передбачені ст. 177 КПК України, є суто гіпотетичними, колегія суддів вважає непереконливими.
Тяжкість висунутого обвинувачення та суворість можливого покарання дійсно не можуть бути єдиною й автоматичною підставою для тримання особи під вартою. Водночас ці обставини не втрачають свого значення і мають оцінюватися разом із характером інкримінованого правопорушення, розміром заподіяної шкоди, стадією кримінального провадження та поведінкою, якої необхідно запобігти.
У цьому провадженні наведені обставини в сукупності свідчать про збереження ризику переховування ОСОБА_7 від суду. Перспектива призначення покарання, пов`язаного з реальним позбавленням волі, об`єктивно може спонукати обвинувачену до ухилення від суду, а незавершеність судового розгляду зумовлює подальшу необхідність забезпечення її участі у кримінальному провадженні.
Не втратив актуальності й ризик незаконного впливу на потерпілого та свідків. На стадії судового розгляду показання мають бути одержані й оцінені судом безпосередньо, відповідно до засад кримінального провадження. Сам факт направлення обвинувального акта до суду не припиняє можливості здійснення впливу на учасників провадження, а тому цей ризик може зберігатися до завершення дослідження судом відповідних доказів.
При цьому для продовження запобіжного заходу закон не вимагає доведення того, що обвинувачена вже намагалася переховуватися або впливати на учасників провадження. Запобіжний захід за своєю правовою природою має превентивну спрямованість, а оцінка ризику полягає у встановленні достатньої ймовірності відповідної поведінки в майбутньому на підставі сукупності конкретних обставин провадження.
Крім того, для застосування чи продовження запобіжного заходу не обов`язково одночасно встановлювати всі ризики, перелічені у ст. 177 КПК України.
Наявність хоча б одного реального ризику, якому неможливо запобігти за допомогою більш м`якого запобіжного заходу, є достатньою за умови належного обґрунтування такого висновку. У цьому провадженні сукупність встановлених обставин дає підстави вважати доведеними щонайменше ризики переховування від суду та незаконного впливу на учасників кримінального провадження.
Колегія суддів також враховує, що з часу попереднього вирішення питання про запобіжний захід минув відносно нетривалий період, судовий розгляд не завершений, а нових обставин, які б істотно зменшували встановлені ризики або свідчили про їх припинення, в апеляційній скарзі не наведено.
Доводи захисника про неврахування судом першої інстанції вимог ст. 178 КПК України також не знайшли свого підтвердження.
Як убачається зі змісту оскаржуваної ухвали, суд урахував вік і стан здоров`я ОСОБА_7 , її сімейний і матеріальний стан, місце проживання, вид діяльності та інші відомості про особу обвинуваченої.
Отже, наведені захисником відомості про молодий вік ОСОБА_7 , відсутність попередніх судимостей, наявність постійного місця проживання, власного житла, родини та проживання спільно з матір`ю не залишилися поза увагою суду.
Проте зазначені обставини, хоча й характеризують особу обвинуваченої та підлягають обов`язковому врахуванню, самі собою не спростовують встановлених ризиків і не мають безумовної переваги над іншими обставинами провадження. Наявність постійного місця проживання та родинних зв`язків зменшує ймовірність неналежної процесуальної поведінки, однак не усуває її настільки, щоб нівелювати ризики, обумовлені тяжкістю обвинувачення, можливим покаранням, характером інкримінованого діяння та незавершеністю судового розгляду.
Посилання захисника на намір ОСОБА_7 відшкодувати завдану матеріальну шкоду також не є достатньою підставою для зміни запобіжного заходу. Саме по собі висловлення такого наміру, без оцінки його фактичної реалізації та інших обставин провадження, не гарантує належної процесуальної поведінки обвинуваченої та не усуває ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
Колегія суддів не погоджується і з доводом про можливість застосування до ОСОБА_7 домашнього арешту.
Домашній арешт, навіть у поєднанні з покладенням процесуальних обов`язків, обмежує переважно свободу пересування особи, однак не створює достатніх перешкод для дистанційного спілкування з потерпілим, свідками чи іншими учасниками провадження. Контроль за місцезнаходженням особи також не здатний повною мірою нейтралізувати можливість погодження позицій, передання відомостей або здійснення іншого позапроцесуального впливу.
Тому з огляду на сукупність установлених ризиків, характер висунутого обвинувачення та стадію судового розгляду колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що на цьому етапі жоден із більш м`яких запобіжних заходів не забезпечить належної процесуальної поведінки ОСОБА_7 .
Щодо твердження захисника про те, що суд першої інстанції визначив непомірний розмір застави, то колегія суддів виходить із такого.
Відповідно до ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Водночас застава повинна бути не формальною, а такою, що з огляду на конкретні обставини створюватиме достатній стримувальний ефект та забезпечуватиме виконання обвинуваченою покладених на неї процесуальних обов`язків.
Залишаючи раніше визначений розмір застави без змін, суд першої інстанції врахував характер інкримінованого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, розмір завданої шкоди, встановлені ризики та необхідність забезпечення виконання нею процесуальних обов`язків.
Отже, відповідне рішення прийнято не довільно, а з урахуванням обставин, які відповідно до ст. 182 КПК України мають значення для визначення розміру застави.
Саме лише твердження, що обвинувачена та її близькі протягом певного часу не змогли внести заставу, не є безумовним доказом її завідомої непомірності. Невнесення застави може бути одним із чинників для оцінки її пропорційності, проте не зумовлює автоматичного обов`язку суду зменшити її розмір без урахування тяжкості обвинувачення, розміру заподіяної шкоди, встановлених ризиків та необхідного стримувального ефекту.
Апеляційна скарга не містить переконливого обґрунтування того, який саме розмір застави був би достатнім для забезпечення виконання ОСОБА_7 процесуальних обов`язків і водночас відповідав би встановленим ризикам. Не наведено в ній і таких нових обставин щодо майнового чи сімейного стану обвинуваченої, які не були предметом оцінки суду першої інстанції та могли б істотно вплинути на визначення розміру застави.
Той факт, що визначена сума застави є значною для обвинуваченої, сам собою не свідчить про її незаконність, оскільки застава повинна забезпечувати реальну, а не суто символічну гарантію належної процесуальної поведінки.
Водночас у разі внесення застави на ОСОБА_7 покладено передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України обов`язки, зокрема прибувати до суду за першою вимогою, не відлучатися з населеного пункту без дозволу суду, повідомляти про зміну місця проживання та утримуватися від спілкування з потерпілим і свідками. Отже, судом визначено альтернативний механізм звільнення обвинуваченої з-під варти за умови забезпечення її належної процесуальної поведінки.
Посилання апелянта на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та на недослідження доказів, які могли істотно вплинути на прийняте рішення, мають загальний характер. В апеляційній скарзі не зазначено, які саме конкретні докази суд залишив поза увагою, які обставини вони підтверджують та яким чином їх урахування мало б спростувати наявність встановлених ризиків або зумовити застосування більш м`якого запобіжного заходу.
При цьому під час перегляду ухвали про продовження строку тримання під вартою суд апеляційної інстанції не вирішує питання про доведеність винуватості ОСОБА_7 , не надає остаточної оцінки доказам обвинувачення та не встановлює фактичних обставин кримінального правопорушення. Такі питання підлягають вирішенню судом першої інстанції за результатами повного судового розгляду. На цій стадії перевіряється лише законність, обґрунтованість і пропорційність подальшого застосування запобіжного заходу.
Колегія суддів ураховує положення ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та виходить із необхідності дотримання справедливого балансу між правом особи на свободу і завданням забезпечення належного здійснення кримінального провадження.
Тримання під вартою не може ґрунтуватися лише на тяжкості обвинувачення, однак у цьому випадку рішення суду першої інстанції зумовлене сукупністю обставин: характером інкримінованого правопорушення, суворістю можливого покарання, розміром заподіяної шкоди, незавершеністю судового розгляду та збереженням процесуальних ризиків.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що продовження ОСОБА_7 строку тримання під вартою є необхідним і пропорційним переслідуваній процесуальній меті, а застосування більш м`якого запобіжного заходу на цьому етапі не забезпечить її належної процесуальної поведінки.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які могли б бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали, під час апеляційного перегляду не встановлено. Ухвала суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 370 КПК України, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильності висновків суду не спростовують.
Таким чином, підстави для скасування ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 29.07.2026, зміни запобіжного заходу на домашній арешт або зменшення розміру застави відсутні, у зв`язку із чим апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу – без змін.
Керуючись ст.ст. 405, 407, 419, 422-1 КПК України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 , яка діє в інтересах обвинуваченої ОСОБА_7 , – залишити без задоволення.
Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 29.07.2026, якою задоволено клопотання прокурора та обвинуваченій ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою із визначеним розміром застави у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026020020000233 від 14.04.2026 за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України – залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набуває законної сили з моменту оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4