ЄДРСР

Єдиний державний реєстр
судових рішень

Ухвала № 138905794

Озвучення тимчасово недоступне

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-кп/803/2639/26 Справа № 175/510/25

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

при секретарі ОСОБА_4 ,

за участю

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

обвинуваченого ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривий Ріг в режимі відеоконференції матеріали контрольного провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 28 липня 2026 року, якою продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою обвинуваченому у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 14 п.п. 6, 9 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст.15 ч. 4 ст. 187, ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 146 КК України, ОСОБА_7 , до 25 вересня 2026 року, -

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою Дніпровського районного судуДніпропетровської областівід 28 липня 2026 року, задоволено клопотання прокурора та продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою обвинуваченому у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п. п.6, 9 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 15 ч. 4 ст.187, ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 146 КК України, ОСОБА_7 ,до 25 вересня 2026 року включно,без визначення розміру застави. Мотивуючи вказане рішення, суд зазначив, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, за які законом України про кримінальну відповідальність передбачене покарання до довічного позбавлення волі із конфіскацією майна, а також, що ризики, які були підставою для обрання запобіжного заходу, а саме: ризику переховування від суду, незаконного впливу на свідків, продовження вчинення кримінальних правопорушень, не зникли та не змінились під час розгляду клопотання. Вік та стан здоров`я обвинуваченого дозволяють застосування до нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

На зазначену ухвалу суду обвинувачений ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій він просить ухвалу Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 28 липня 2026 року скасувати та обрати йому запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту, або у разі альтернативи визначити заставу з урахуванням його майнового стану. Зазначає, що судом першої інстанції безпідставно продовжено запобіжний захід, нових доказів або нових обставин, які б свідчили про існування ризиків, передбачених ст.177 КПК України, стороною обвинувачення не наведено. За період перебування ОСОБА_7 під вартою не встановлено спроб ухилення останнього від суду, незаконного впливу на свідків або вчинення інших кримінальних правопорушень. Наголошує, що у потерпілого ОСОБА_8 , відсутні будь-які претензії до нього, а речові докази у даному кримінальному провадженні були знищені ще 22.08.2025 року. Вказує на те, що він офіційно визнаний потерпілим у кримінальному провадженні №42025050000000099 за ознаками ч.1 ст.127, ч.2 ст.365 та ч.2 ст.367 КК України, де на даний час триває розслідування щодо можливого застосування до нього незаконного насильства під час затримання. Посилання прокурора на можливість незаконного впливу на свідків, відсутність офіційного працевлаштування чи неможливість застосування більш м`якого запобіжного заходу ґрунтуються виключно на припущеннях та не підтверджені жодними належними доказами.

Заслухавши суддю-доповідача, обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_6 , які підтримали доводи апеляційної скарги обвинуваченого та наполягали на її задоволенні, думку прокурора ОСОБА_5 , який заперечував проти доводів апеляційних скарг обвинуваченого та його захисника, перевіривши матеріали справи в межах апеляційної скарги та обговоривши її доводи, колегія суддів приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 5 ст. 394 КПК України ухвала суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, може бути оскаржена в апеляційному порядку обвинуваченим, його захисником, законним представником, прокурором.

Згідно вимог ст. 12 КПК України кожен, кого затримано через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення або інакше позбавлено свободи, повинен бути в найкоротший строк доставлений до слідчого судді для вирішення питання про законність та обґрунтованість його затримання, іншого позбавлення свободи та подальшого тримання. Таким чином, законність та обґрунтованість обмеження права на свободу та особисту недоторканність має бути перевірена судом у найкоротший строк.

Згідно з практикою Європейського Суду, зокрема рішенням у складі Великої палати у справі «Labita v.Italy» від 06.04.2000 р., тримання під вартою є виправданим у певному випадку, лише якщо конкретні ознаки розкривають наявність публічного інтересу, що переважає, попри презумпцію невинуватості, над повагою до особистої свободи.

Як встановлено з наданих судом першої інстанції матеріалів, запобіжний захід у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_7 продовжений під час судового провадження в суді першої інстанції до 25 вересня.2026 року включно, без визначення розміру застави.

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості та законності застосованого до ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, колегія суддів враховує, що він обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п. п.6, 9 ч. 2 ст.115, ч. 3 ст. 15 ч. 4 ст. 187, ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 146 КК України, за яке законом України про кримінальну відповідальність передбачене покарання до довічного позбавлення волі із конфіскацією майна. Судовий розгляд кримінального провадження не закінчено, у зв`язку з чим, враховуючи принцип безпосереднього дослідження доказів судом, обвинувачений може переховуватись від суду, з метою уникнення кримінальної відповідальності.

Колегія суддів погоджується з висновками суду I інстанції, що судовий розгляд кримінального провадження не закінчено, всі свідки не були допитані безпосередньо судом, а тому існує певна ймовірність незаконного впливу на них з боку обвинуваченого або зацікавлених осіб з метою зміни чи відмови від раніше наданих ними показань.

На думку колегії суддів, суд І інстанції, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що обвинувачений ОСОБА_7 офіційно не працевлаштований, офіційного джерела доходу не має, інкриміновані йому кримінальні правопорушення мають корисливий характер, обвинувачений може продовжити вчиняти кримінальні правопорушення.

Колегія суддів зазначає, що застосування більш м`якого запобіжного заходу не буде гарантувати виконання ОСОБА_7 своїх процесуальних обов`язків.

Можливість застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою передбачають вимоги 183 КПК України. Вік та стан здоров`я обвинуваченого дозволяє застосувати до нього запобіжний захід у виді тримання під вартою.

Тяжкість, характер та обставини інкримінованих злочинів свідчать про вагомість заявлених ризиків, які дійсно на теперішній час не зменшились, і яким не здатні запобігти більш м`які запобіжні заходи ніж тримання під вартою.

Розглядаючи можливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 альтернативного запобіжного заходу, колегія суддів зазначає, що наразі «достатніми» та «належними» підставами тримання обвинуваченого під вартою є не лише очікування суду, а дотримання балансу між можливими наслідками його звільнення та безпекою суспільства, яке вимагає ізоляції осіб, які з встановленою вірогідністю здатні завдати істотної шкоди правам та свободам інших осіб, що в даному випадку, повністю виправдовує подальше утримання обвинуваченого під вартою.

Доводи апеляційної скарги обвинуваченого про зміну запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_7 з тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту, не є слушними, оскільки обмеження його права на свободу в даному випадку є виправданим та необхідним, через неможливість в жодний інший спосіб запобігти його втечі та забезпечити належне виконання ним своїх процесуальних обов`язків.

Відповідно до вимог п.п. 1, 2 ч. 4 ст. 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування та щодо злочину, який спричинив загибель людини.

На думку колегії суддів, доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_7 про необхідність визначення йому застави не є слушними, оскільки ОСОБА_7 обвинувачується в умисному вбивстві, а тому, відповідно до вимог ч. 4 ст. 183 КПК України, суд І інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про можливість не визначати заставу обвинуваченому по даному кримінальному провадженню.

Доводи обвинуваченого ОСОБА_7 щодо знищення речових доказів, та наявність кримінального розслідування щодо можливого застосування до нього незаконного насильства під час затримання, колегія суддів апеляційної інстанції залишає без розгляду, оскільки вони не є предметом розгляду в розумінні положень ст. 422-1 КПК України.

Європейським судом з прав людини визнано виправданим тривале тримання під вартою за наявності конкретних ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.

В даному випадку тривалість судового розгляду, не спростовує необхідність продовження обраного запобіжного заходу, а викликана складністю кримінального провадження, великим обсягом доказів, що належить дослідити, та саме по собі не утворює підстав для звільнення з під варти та не свідчить про неможливість подальшого застосування даного виду запобіжного заходу.

Таким чином, перевіривши ухвалу суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що підстави для її скасування відсутні, всі доводи апеляційної скарги обвинуваченого були предметом розгляду в суді І інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 404 – 407, 422-1 КПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 – залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 28 липня 2026 року про продовження застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_7 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: