УХВАЛА
17 червня 2026 року
м. Київ
cправа № 910/7488/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В.А. (головуючого), Берднік І.С., Міщенка І.С.
секретаря судового засідання - Дерлі І.І.
за участю представників сторін:
позивача - Майструк Є.С.
відповідача - Собко Є.В.
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Цалованська-Луференко Я.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Укргазвидобування"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.03.2026 (у складі колегії суддів: Пономаренка Є.Ю. (головуючого), Руденко М.А., Барсук М.А.)
та рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2026 (суддя Сташків Р.Б.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "І ДЖІ ЕФ ТРЕЙДІНГ"
до Акціонерного товариства "Укргазвидобування"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Акціонерне товариство "БАНК АЛЬЯНС"
про визнання укладеною додаткової угоди до договору,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст та підстави позовних вимог
1. Товариство з обмеженою відповідальністю "І ДЖІ ЕФ ТРЕЙДІНГ" (надалі - ТОВ "І ДЖІ ЕФ ТРЕЙДІНГ", Позивач) звернулося до суду з позовом до Акціонерного товариства "Укргазвидобування" (надалі - АТ "Укргазвидобування", Відповідач, Скаржник) про визнання укладеною додаткової угоди № 5 від 03.06.2024 (надалі - додаткова угода № 5) до Індивідуального договору № ПГ0802/3215-22 від 08.02.2022 (надалі - Індивідуальний договір) до рамкового договору купівлі-продажу природного газу № ПГ/3214/34-22 від 08.02.2022 (надалі - Рамковий договір) у редакції, викладеній у прохальній частині позовної заяви.
2. Позовні вимоги мотивовані тим, що у зв`язку із продовженням на території України дії воєнного стану після 21.11.2022, на підставі пунктів 2 та 5 додаткової угоди № 2 до Індивідуального договору до Рамкового договору у сторін договору виник обов`язок щодо укладення нової додаткової угоди до Індивідуального договору. Проте всупереч положенням пунктів 2 та 5 додаткової угоди № 2 до Індивідуального договору до Рамкового договору Відповідач не виконав свого обов`язку щодо укладення нової додаткової угоди до Індивідуального договору, чим порушив, як вважає Позивач, умови договору та його права.
Короткий зміст рішень судів
3. Господарський суд міста Києва рішенням від 31.10.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2025, позов задовольнив, визнав укладеною додаткову угоду № 5 до Індивідуального договору до Рамкового договору в редакції, наведеній у резолютивній частині рішення.
4. Судові рішення мотивовані тим, що обов`язок із укладення відповідної нової додаткової угоди щодо продовження термінів оплати Позивачем грошового зобов`язання у разі продовження на території України дії воєнного стану встановлюється умовами пункту 5 додаткової угоди № 2 до Індивідуального договору, які в силу принципу свободи договору були визначені сторонами на власний розсуд та узгоджені між ними без заперечень, а тому суди визнали обґрунтованими доводи Позивача про обов`язок Відповідача укласти відповідну додаткову угоду.
5. Постановою Верховного Суду від 15.05.2025 рішення Господарського суду міста Києва від 31.10.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2025 у справі № 910/7488/24 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
6. Направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд зазначив, що:
- суди попередніх інстанцій не з`ясували дійсного змісту додаткової угоди № 2, волевиявлення сторін правочину, достеменно та однозначно не встановили наміру обох сторін у контексті продовження термінів оплати Позивачем грошового зобов`язання;
- у вирішенні питання щодо наявності (відсутності) у Відповідача імперативного обов`язку укласти додаткову угоду щодо продовження термінів оплати Позивачем грошового зобов`язання у зв`язку з продовженням на території України дії воєнного стану суди попередніх інстанцій залишили поза увагою інші положення Рамкового договору, Індивідуального договору, додаткових угод щодо виконання сторонами своїх обов`язків за обставин непереборної сили, зокрема: пункт 8 Додаткової угоди № 2, відповідно до якого зазначені обставини (воєнний стан) не перешкоджають належному виконанню зобов`язань кожної із сторін за Рамковим договором та/або Індивідуальним договором, та/або Додатковою угодою № 2. Сторони підтверджують, що жодна із сторін не буде посилатися на цю обставину як таку, що запобігає повному або частковому своєчасному виконанню зобов`язань однією чи обома сторонами за Рамковим договором, та/або Індивідуальним договором та/або додатковою угодою № 2; пункт 7.5 Рамкового договору, відповідно до якого виникнення зазначених обставин не є підставою для відмови покупця від сплати продавцю за природний газ, що поставлений до їх виконання;
- правова оцінка умов пунктів 2 і 5 Додаткової угоди № 2 у взаємозв`язку з іншими положеннями правочинів, на підставі яких урегульовані правовідносини сторін у контексті обставин виконання зобов`язань з оплати поставленого газу має суттєве значення з огляду на предмет доказування у цій справі.
7. Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.02.2026 у справі № 910/7488/24 позов задоволено повністю; визнано укладеною додаткову угоду № 5 від 03.06.2024 до Індивідуального договору до Рамкового договору в редакції, наведеній у рішенні суду.
8. Ухвалюючи рішення, місцевий господарський суд виходив із того, що системний аналіз умов Рамкового договору, Індивідуального договору, додаткової угоди № 1 від 25.05.2022 та додаткової угоди № 2 від 20.10.2022, з урахуванням однакового для всього змісту правочину значення слів і понять, загальноприйнятого у відповідній сфері відносин значення термінів, а також шляхом порівняння відповідних частин договорів зі змістом інших їх частин, усім змістом договору та намірами сторін при укладенні додаткової угоди № 2, зокрема її пунктів 2, 5, 6, 8, 11, дає підстави для висновку про погодження сторонами обов`язкового порядку зміни строків виконання грошового зобов`язання у разі продовження дії воєнного стану.
За наслідками такого аналізу суд першої інстанції дійшов висновку, що сторони у пунктах 2, 5 додаткової угоди № 2 чітко визначили випадки, за настання яких до Індивідуального договору мають бути внесені відповідні зміни. При цьому формулювання "сторони укладають відповідну угоду" та "сторони вносять зміни до Індивідуального договору", наведені у пунктах 2, 5 додаткової угоди № 2, викладені без використання слів "можуть" чи "мають право", а отже мають імперативний характер і за своїм змістом вказують на обов`язковість для сторін вчинення погодженої дії щодо укладення відповідної додаткової угоди у разі настання визначених договором обставин.
Суд також установив, що у додатковій угоді № 2 до Індивідуального договору сторони пов`язали здійснення остаточних розрахунків зі скасуванням або припиненням в Україні дії воєнного стану. Водночас у разі кожного продовження його дії після 21.11.2022 сторони погодили обов`язок внести зміни до Індивідуального договору та узгодженого порядку виконання грошових зобов`язань шляхом укладення відповідної додаткової угоди про продовження строків оплати фактичного залишку грошового зобов`язання покупця.
Установивши, що обов`язок укласти нову додаткову угоду щодо продовження строків оплати грошового зобов`язання Позивача у разі продовження на території України дії воєнного стану прямо передбачений пунктом 5 додаткової угоди № 2 до Індивідуального договору, а відповідні умови були визначені сторонами на власний розсуд, у межах принципу свободи договору та без заперечень погоджені ними, місцевий господарський суд визнав обґрунтованими доводи Позивача про наявність у Відповідача обов`язку укласти відповідну додаткову угоду.
Дослідивши зазначені умови проєкту додаткової угоди № 5, суд дійшов висновку про те, що запропонована Позивачем додаткова угода № 5 не погіршує становище Відповідача, а лише змінює строки виконання зобов`язань Позивача, взятих на себе відповідно до попередньо укладених угод зі збереженням всіх прав та інтересів АТ "Укргазвидобування" у випадку порушення Позивачем встановлених вже цією угодою строків виконання зобов`язань, при тому, що інші істотні умови встановлені попередньо укладеними між сторонами угодами не змінюються.
Крім того, суд першої інстанції врахував, що аналогічний предмет позову за подібного змісту договірних умов та обставин спору уже був предметом дослідження Верховного Суду у постановах від 17.07.2025 у справі № 910/7487/24 та від 03.12.2025 у справі № 910/7486/24, у яких Верховний Суд дійшов висновку про підставність аналогічних позовних вимог.
9. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.03.2026 рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2026 залишено без змін.
10. При ухваленні зазначеної постанови суд апеляційної інстанції погодився з наведеними висновками місцевого господарського суду та визнав обґрунтованим його мотивування щодо наявності у Відповідача обов`язку укласти спірну додаткову угоду у разі продовження на території України дії воєнного стану.
Одночасно суд апеляційної інстанції зазначив про те, що та обставина, що в наявних у додатковій угоді № 2 до Індивідуального договору формулюваннях "сторони укладають відповідну угоду" та "сторони вносять зміни до Індивідуального договору" відсутнє уточнення про зобов`язання сторін внести зміни до Індивідуального договору щодо продовження термінів оплати Позивачем фактичного залишку грошового зобов`язання не має значення у цій справі, оскільки сторони у пунктах 2, 5 додаткової угоди № 2 чітко визначили випадки для внесення зазначених змін до договору, наявні у пунктах 2, 5 додаткової угоди № 2 до Індивідуального договору формулювання "сторони укладають відповідну угоду" та "сторони вносять зміни до Індивідуального договору" викладені без застосування слів "можуть", "мають право" після слів "сторони", викладені імперативно, тобто за своїм змістом вказують на обов`язковість виконання сторонами угоди дії з укладення відповідної нової додаткової угоди у разі настання таких випадків, докази недійсності цих пунктів додаткової угоди № 2 в матеріалах справи відсутні, а відповідно до частини другої статті 651 Цивільного кодексу України факт настання цих випадків є достатньою підставою для внесення змін до договору в судовому порядку.
Також суд апеляційної інстанції наголосив, що порушене Відповідачем питання про тлумачення умов, визначених сторонами у пунктах 2, 5 додаткової угоди № 2 до Індивідуального договору, може бути лише предметом іншого позовного провадження. Однак, вимога про тлумачення змісту правочину не є предметом позову в цій справі, та такої вимоги до суду від учасників справи відповідно до статей 213, 637 Цивільного кодексу України не надходило, з огляду на що норма, закріплена у статті 213 Цивільного кодексу України, не підлягає застосуванню до спірних правовідносин у цій справі.
За позицією суду, Відповідач, укладаючи з позивачем додаткову угоду № 2 до Індивідуального договору та погоджуючи, зокрема, умови, наведені у пунктах 2 та 5 цієї додаткової угоди, повинен був оцінити вірогідність настання передумов для подальшого продовження строків оплати Позивачем грошового зобов`язання, а Позивач у випадку подальшого продовження дії воєнного стану в Україні мав правомірні очікування на укладення нової додаткової угоди щодо продовження термінів оплати грошового зобов`язання. Рішення суду про задоволення позову у цій справі не призводить до припинення зобов`язань Позивача перед Відповідачем, не звільняє Позивача від обов`язку виконати свої зобов`язання за Індивідуальним договором перед Відповідачем.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
11. Звертаючись із касаційною скаргою, АТ "Укргазвидобування" просить Суд скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.03.2026 і рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2026 у справі № 910/7488/24, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
12. В обґрунтування касаційної скарги Відповідач вказує на:
- неправильне застосування судами статті 213 Цивільного кодексу України та порушення частини п`ятої статті 310, частини першої статті 316 Господарського процесуального кодексу України, що, на думку Скаржника, полягає у невиконанні судами попередніх інстанцій вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 15.05.2025 у цій справі.
Скаржник зазначає, що під час нового розгляду справи суди першої та апеляційної інстанцій не здійснили системного тлумачення положень Індивідуального договору, додаткових угод № 1, № 2 до нього, а також положень Рамкового договору.
На переконання Скаржника, суди не з`ясували дійсний зміст відповідних договірних положень у їх взаємозв`язку, зокрема не надали належної оцінки співвідношенню пунктів 2, 5 додаткової угоди № 2 з пунктом 8 цієї ж додаткової угоди, що, за доводами касаційної скарги, призвело до неправильного встановлення змісту волевиявлення сторін щодо порядку зміни строків виконання грошового зобов`язання.
У цьому контексті Скаржник також посилається на обґрунтовану, на його думку, необхідність відступу від висновку щодо застосування статті 213 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 17.07.2025 у справі № 910/7487/24 та від 03.12.2025 у справі № 910/7486/24, що заявлено ним як підстава касаційного оскарження відповідно до пункту 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
За позицією Скаржника, формулювання, які використані у пунктах 2, 5 Додаткової угоди № 2 "сторони укладають відповідну угоду", "сторони вносять зміни до Індивідуального договору" не є однозначними та чітко визначеними. За таких обставин, суди попередніх інстанцій, розглядаючи спір у цій справі, зобов`язані були тлумачити формулювання "сторони укладають відповідну угоду", "сторони вносять зміни до Індивідуального договору" з урахуванням загальних принципів договірного права та конкретних обставин справи.
Скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій, установивши на підставі пунктів 2, 5 додаткової угоди № 2 обов`язок АТ "Укргазвидобування" укласти спірну додаткову угоду, водночас не надали належної оцінки іншим умовам Рамкового договору, Індивідуального договору та додаткових угод до нього, зокрема пункту 8 додаткової угоди № 2.
За змістом цього пункту сторони погодили, що воєнний стан не перешкоджає належному виконанню зобов`язань кожною із сторін за Рамковим договором, Індивідуальним договором та/або додатковою угодою № 2, а також підтвердили, що жодна із сторін не посилатиметься на цю обставину як на таку, що перешкоджає повному або частковому своєчасному виконанню зобов`язань за відповідними договорами.
На переконання Скаржника, саме залишення судами поза увагою зазначеної умови договору призвело до помилкового висновку про наявність у АТ "Укргазвидобування" обов`язку укласти спірну додаткову угоду. У зв`язку з цим Скаржник наголошує, що касаційний суд уже зазначав про те, що такий висновок судів не ґрунтується на належному дослідженні обставин справи щодо спрямованості дій та волі сторін, а також правових наслідків, пов`язаних з укладенням спірного правочину, що, у свою чергу, стало підставою для скасування оскаржених судових рішень.
Скаржник, обґрунтовуючи наведені доводи, звертає увагу на, як він вважає, різний підхід Верховного Суду до питання застосування статті 213 Цивільного кодексу України у справах, що виникли з подібних правовідносин. Так, за твердженням Скаржника, у справі № 910/7488/24 Верховний Суд виходив із того, що суди попередніх інстанцій не врахували положення статті 213 Цивільного кодексу України та правил тлумачення правочину, у зв`язку з чим їхній висновок про наявність у відповідача обов`язку укласти відповідну додаткову угоду не ґрунтувався на належному дослідженні змісту правочину, спрямованості дій і волі сторін, а також правових наслідків, які сторони пов`язували з його укладенням. Водночас у справі № 910/7487/24, як зазначає Скаржник, Верховний Суд дійшов іншого висновку, вказавши, що стаття 213 Цивільного кодексу України у цій справі не застосовувалась і не підлягала застосуванню.
На думку Скаржника, такий підхід фактично означає, що під час вирішення питання про наявність чи відсутність в АТ "Укргазвидобування" імперативного обов`язку укласти додаткову угоду щодо продовження строків оплати грошового зобов`язання у зв`язку з продовженням дії воєнного стану суди не мали брати до уваги сукупність умов Рамкового договору, Індивідуального договору та додаткових угод до них, зокрема пункт 8 Додаткової угоди № 2. Натомість у справі № 910/7486/24, як наголошує Скаржник, Верховний Суд навів протилежний підхід до застосування статті 213 Цивільного кодексу України, зазначивши, що суд вправі тлумачити правочин як під час розгляду будь-якої позовної вимоги, що випливає з такого правочину, так і за окремим позовом, предметом якого є вимога про його тлумачення.
Додатково Відповідач посилається на наявність окремих думок суддів Верховного Суду у справі № 910/7486/24, які, на його переконання, також підтверджують спірність і неоднозначність відповідного правового підходу.
У зв`язку з цим, на переконання АТ "Укргазвидобування", необхідно відступити від сформованої правової позиції Верховного Суду у вищезазначених постановах щодо застосування статті 213 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах та сформувати новий висновок, за яким тлумачення умов правочину здійснюється із всього змісту правочину (усіх його умов у комплексі з урахуванням дійсної мети сторін), а не окремих умов такого правочину без аналізу його змісту;
- неправильне застосування судами частини другої статті 651 Цивільного кодексу України та наявність підстав для відступу від висновку щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 17.07.2025 у справі № 910/7487/24 та від 03.12.2025 у справі № 910/7486/24, що, на думку Скаржника, є підставою касаційного оскарження, передбаченою пунктом 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Обґрунтовуючи цю підставу касаційного оскарження, АТ "Укргазвидобування" зазначає, що частина друга статті 651 Цивільного кодексу України передбачає можливість зміни договору за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін лише у конкретно визначених випадках. Тобто, на переконання Скаржника, для застосування цієї норми мають бути встановлені саме такі обставини, з настанням яких закон або договір пов`язує право однієї зі сторін ініціювати спір про внесення таких змін. У зв`язку з цим Скаржник вважає, що Верховний Суд у постановах від 17.07.2025 у справі № 910/7487/24 та від 03.12.2025 у справі № 910/7486/24 помилково сформував висновок щодо застосування частини другої статті 651 Цивільного кодексу України, за яким можливість зміни договору за рішенням суду фактично була пов`язана із самим лише використанням сторонами у договорі формулювань змісту "сторони укладають відповідну угоду" та "сторони вносять зміни до Індивідуального договору", якщо такі формулювання викладені без застосування після слова "сторони" слів "можуть" або "мають право";
- неправильне застосування судами частини першої статті 651 Цивільного кодексу України за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, зокрема щодо внесення змін до договору за відсутності згоди сторін та правових підстав для такої зміни.
Обґрунтовуючи цю підставу касаційного оскарження, АТ "Укргазвидобування" зазначає, що Позивач не доводив, а суди першої та апеляційної інстанцій не встановили наявності передбачених статтею 651 Цивільного кодексу України підстав для зміни умов договору в судовому порядку.
На переконання Скаржника, суди попередніх інстанцій неправильно витлумачили пункти додаткової угоди № 2 та не врахували, що ні Рамковий договір, ні Індивідуальний договір, з урахуванням укладених до нього додаткових угод, не містять положень, які б свідчили про домовленість сторін щодо можливості внесення змін до договору без взаємної згоди обох сторін.
АТ "Укргазвидобування" вказує, що використання сторонами у пунктах 2, 5 додаткової угоди № 2 формулювань "сторони укладають відповідну угоду" та "сторони вносять зміни до Індивідуального договору" без прямого застереження про обов`язок сторін внести такі зміни має тлумачитися як необхідність досягнення між сторонами згоди щодо змісту відповідних змін. За такого підходу, на думку Скаржника, жодна зі сторін не вправі в односторонньому порядку вимагати внесення змін до договору за рішенням суду;
- неправильне застосування судами статті 188 Господарського кодексу України, яке, на думку Скаржника, полягає у застосуванні норми, що втратила чинність, за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування такої норми у подібних правовідносинах.
Обґрунтовуючи зазначену підставу касаційного оскарження, Відповідач вказує, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що станом на дату ухвалення оскаржуваних судових рішень положення статей 187-188 Господарського кодексу України втратили чинність у зв`язку із втратою чинності Господарським кодексом України (28.08.2025). У зв`язку з цим Скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій застосували статтю 188 Господарського кодексу України як норму, яка на час вирішення спору вже не підлягала застосуванню. При цьому, на його думку, відсутній висновок Верховного Суду щодо можливості застосування судами положень статті 188 Господарського кодексу України у подібних правовідносинах після втрати ними чинності;
- неправильне застосування частини третьої статті 203, статті 631 Цивільного кодексу України, статей 187-188 Господарського кодексу України, та відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування вказаних норм у подібних правовідносинах.
В обґрунтування цих доводів Скаржник посилається на те, що:
1) спірна додаткова угода була укладена за відсутності згоди органів управління Відповідача на її укладення, що є порушенням частини другої статті 203 Цивільного кодексу України;
2) умови спірної додаткової угоди № 5 до індивідуального договору погіршують становище Відповідача, у порівнянні з попередньо укладеними угодами, оскільки не передбачають скасувальної обставини на той випадок, якщо покупець не забезпечить виконання грошового зобов`язання у вигляді банківських гарантій на суму невиконаного грошового зобов`язання, що є порушенням частини третьої статті 203 Цивільного кодексу України.
Також Скаржник вказує на неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень статей 187, 188 Господарського кодексу України, обґрунтовуючи такі доводи тим, що дія додаткової угоди № 5, якою, на його переконання, фактично встановлено нові права та обов`язки сторін, не могла поширюватися на правовідносини сторін з 21.11.2022, оскільки судове рішення, яким цю додаткову угоду визнано укладеною, набрало законної сили лише 23.03.2026. У зв`язку із цим Скаржник також вказує на необхідність формування Верховним Судом окремого правового висновку щодо застосування зазначених норм права.
Розгляд справи Верховним Судом
13. Ухвалою Суду від 06.05.2026 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "Укргазвидобування" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.03.2026 та рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2026 у справі № 910/7488/24 на підставі пунктів 2, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та призначено справу до розгляду.
14. 18.05.2026 від АТ "БАНК АЛЬЯНС" надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому воно просить залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
15. 22.05.2026 від АТ "Укргазвидобування" надійшло клопотання про передачу справи № 910/7488/24 на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини п`ятої статті 302 Господарського процесуального кодексу України з огляду на те, що ця справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
За твердження заявника виключна правова проблема у цій справі полягає у застосуванні статей 213, 651 та 652 Цивільного кодексу України, а саме у вирішенні питання щодо наявності (відсутності) у сторони договору імперативного обов`язку укласти додаткову угоду керуючись лише окремими положеннями договору, залишаючи при цьому поза увагою тлумачення інших положень договору, індивідуального договору, додаткових угод щодо виконання сторонами своїх обов`язків за обставин непереборної сили. Заявник зазначає про те, що ця правова проблема необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, зокрема, але не виключно, у справах № 910/7485/24, № 910/7486/24, № 910/7487/24, № 910/7489/24, № 910/7495/24, № 910/7497/24.
Обґрунтовуючи наявність виключної правової проблеми, АТ "Укргазвидобування" посилається, зокрема, на необхідність з`ясування того, чи можуть формулювання договору "сторони укладають відповідну угоду" та "сторони вносять зміни до індивідуального договору", викладені без використання слів "можуть" або "мають право" після слова "сторони", тлумачитися як такі, що встановлюють імперативний обов`язок сторін щодо укладення відповідної додаткової угоди.
Водночас заявник наголошує, що частина друга статті 651 Цивільного кодексу України передбачає можливість зміни договору за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін лише у визначених законом або договором випадках. Отже, на його думку, для внесення змін до договору в судовому порядку мають бути встановлені конкретні умови, за наявності яких сторона вправі ініціювати відповідний спір, а саме по собі використання у договорі наведених формулювань не може автоматично свідчити про існування безумовного обов`язку іншої сторони укласти додаткову угоду.
Також АТ "Укргазвидобування" зауважує, що частиною п`ятою статті 188 Господарського кодексу України було передбачено, що якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.
За доводами Відповідача, у наведеному аспекті існує правова невизначеність щодо можливості закріплення у додатковій угоді, яка укладається на підставі судового рішення, положення про поширення її дії на правовідносини, що виникли до моменту її укладення, за відсутності згоди сторони договору на таке ретроспективне застосування.
АТ "Укргазвидобування" вважає, що вирішення цього питання має істотне значення для правильного застосування статті 188 Господарського кодексу України у взаємозв`язку з положеннями статей 213, 651, 652 Цивільного кодексу України, оскільки стосується меж судового втручання у договірні правовідносини та допустимості надання змінам до договору дії щодо періоду, який передував набранню законної сили судовим рішенням про внесення таких змін.
16. Ухвалою Суду від 27.05.2026 оголошено перерву у судовому засіданні з розгляду касаційної скарги АТ "Укргазвидобування" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.03.2026 та рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2026 у справі № 910/7488/24 до 17.06.2026.
Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій
17. Між АТ "Укргазвидобування", як продавцем, та ТОВ "І ДЖІ ЕФ ТРЕЙДІНГ", як покупцем, укладено Рамковий договір, за умовами якого регулюються всі угоди, які будуть укладені сторонами щодо купівлі-продажу, передачі та прийому природного газу кожна з таких угод іменується "Індивідуальний договір".
18. Положеннями Рамкового договору передбачено таке:
- форми індивідуального договору наведені у додатках № 1 та 2, що є невід`ємними частинами договору. Положення індивідуального договору становлять невід`ємну частину Рамкового договору. Положення Рамкового договору можуть змінюватися та доповнюватися умовами індивідуального Договору, і в цьому випадку умови Індивідуального Договору мають переважну силу (пункт 1.1);
- кожним індивідуальним договором визначається договірна ціна, договірна вартість, договірний обсяг, загальний період поставки, порядок оплати, пункт поставки та інші умови, визначені згідно з цим договором (пункт 1.3);
- продавець зобов`язується передати у власність покупцю природний газ в обсягах та у строки, що погоджені сторонами у відповідному індивідуальному договорі, а покупець зобов`язується прийняти і своєчасно сплатити вартість такого обсягу газу в розмірі, строки та в порядку, що визначені відповідним індивідуальним договором (пункт 1.4);
- загальна кількість природного газу, що передається продавцем покупцю за умовами цього договору, дорівнює загальній сумі договірних обсягів природного газу, що передаються відповідно до всіх індивідуальних договорів за цим договором та визначається на підставі комерційних актів (пункт 2.1);
- продавець передає покупцеві у період з 09.02.2022 по 16.02.2022 природний газ в порядку та на умовах, визначених у кожному індивідуальному договорі (пункт 3.1);
- продаж природного газу здійснюється за договірною ціною, що встановлюється між продавцем та покупцем на кожний відповідний загальний період поставки природного газу та зазначається у відповідному індивідуальному договорі (пункт 4.2);
- договір набуває чинності з дня укладення і діє до повного виконання зобов`язань сторонами. Строк поставки природного газу не може перевищувати 16.02.2022 (пункт 9.1).
- умови договору та/або умови відповідних індивідуальних договорів можуть бути змінені за домовленістю сторін шляхом укладення відповідної письмової додаткової угоди (пункт 9.3).
19. АТ "Укргазвидобування", як продавець, та ТОВ "І ДЖІ ЕФ ТРЕЙДІНГ", як покупець, уклали Індивідуальний договір до Рамкового договору, відповідно до якого сторони визначили, що договірний обсяг газу, що передається на умовах Договору, складає 5 000,000 тис. куб. м.
20. Положеннями Індивідуального договору передбачено таке:
- договірна ціна газу становить за 1 000 куб. м 34 800,00 грн, у тому числі ПДВ за ставкою 20 %, що складає 5 800,00 грн (пункт 2);
- договірна вартість газу складає 174 000 000,00 грн, у тому числі ПДВ за ставкою 20 %, що складає 29 000 000,00 грн (пункт 3);
- оплата за природний газ проводиться покупцем на таких умовах:
20 % від договірної вартості, що складає 34 800 000,00 грн з ПДВ - попередня оплата виключно грошовими коштами на банківський рахунок продавця у строк до 11.02.2022 (включно);
80 % від Договірної вартості, що складає 139 200 000,00 грн з ПДВ - оплата протягом 30 днів з дати поставки, з обов`язковим наданням покупцем продавцю, у строк до 11.02.2022 (включно), банківської гарантії на суму 139 200 000,00 грн з ПДВ як забезпечення виконання покупцем умов Договору та Індивідуального договору, із закінченням строку такої банківської гарантії не раніше ніж через 102 календарних дні після настання кінцевого терміну загального періоду поставки, визначеного у пункті 10 цього Індивідуального договору (пункт 4);
- загальний період поставки з 09.02.2022 по 16.02.2022 (пункт 10);
- перехід права власності на природний газ відбувається відповідно до умов Рамкового договору (пункт 11);
21. На виконання умов Індивідуального договору Позивач сплатив на користь Відповідача в якості попередньої оплати грошові кошти у розмірі 34 800 000,00 грн з ПДВ, що підтверджується платіжною інструкцією від 11.02.2022 № 296.
22. 25.05.2022 АТ "Укргазвидобування", як продавець, та ТОВ "І ДЖІ ЕФ ТРЕЙДІНГ", як покупець, уклали додаткову угоду № 1 до Індивідуального договору до Рамкового договору (надалі - додаткова угода № 1), відповідно до якої сторони вирішили викласти пункт 4 Індивідуального договору в такій редакції:
"Оплата за природний газ проводиться покупцем на таких умовах:
4.1.1 20 % від договірної вартості, що складає 34 800 000,00 грн з ПДВ - попередня оплата виключно грошовими коштами на банківський рахунок продавця у строк до 11.02.2022 (включно);
4.1.2 80 % від договірної вартості газу, що складає 139 200 000,00 грн з ПДВ - оплата до 16.09.2022 (включно) з обов`язковим наданням покупцем продавцю у строк, визначений пунктом 5 Індивідуального договору, змін до банківської гарантії щодо закінчення строку такої банківської гарантії не раніше ніж через 60 календарних днів після настання кінцевого терміну оплати, визначеного цим підпунктом 4.1.2 Індивідуального договору".
23. Відповідно до пункту 2 додаткової угоди № 1 до Індивідуального договору сторони визнають, що у зв`язку з продовженням покупцю строків розрахунків за природний газ продавець зазнає збитків - упускає (втрачає) вигоду. Сторони домовилися, що покупець зобов`язаний відшкодувати продавцю такі збитки (вартість грошей продавця) в розмірі, який складає 19 156 970,96 грн без ПДВ, що зумовлені пролонгацією покупцю строків розрахунків за природний газ, визначених умовами підпункту 4.1.2 Індивідуального договору, викладеного у новій редакції відповідно до цієї Додаткової угоди № 1. Відшкодування збитків має бути здійснене покупцем до 16.09.2022 (включно) шляхом перерахування коштів на банківський рахунок продавця з обов`язковим наданням покупцем продавцю у строк не пізніше 1 робочого дня з моменту укладення та підписання цієї Додаткової угоди № 1 банківської гарантії за формою, наведеною у додатку до Індивідуального договору в редакції цієї Додаткової угоди № 1, на суму 19 156 970,96 грн без ПДВ як забезпечення виконання покупцем умов цієї Додаткової угоди № 1 до Індивідуального договору, із закінченням строку такої банківської гарантії не раніше ніж через 60 календарних днів після настання кінцевого терміну оплати, визначеного підпунктом 4.1.2 Індивідуального договору.
24. Сторони домовилися, що на суму відшкодування збитків, яка становить 19 156 970,96 грн без ПДВ, складається первинний документ - акт розрахунку відшкодування збитків, який підписується сторонами не пізніше 1 робочого дня з моменту укладення та підписання сторонами цієї Додаткової угоди № 1.
25. Решта умов Індивідуального договору залишаються незмінними і обов`язковими до виконання сторонами (пункт 5 Додаткової угоди № 1).
26. 25.05.2022 сторони склали та підписали акт розрахунку відшкодування збитків № 1 до Індивідуального договору, відповідно до якого сума відшкодування збитків складає 19 156 970,96 грн.
27. Суди попередніх інстанцій встановили, що 20.10.2022 АТ "Укргазвидобування", як продавець, та ТОВ "І ДЖІ ЕФ ТРЕЙДІНГ", як покупець, уклали додаткову угоду № 2 до Індивідуального договору до Рамкового договору (надалі - додаткова угода № 2), відповідно до якої сторони вирішили викласти пункт 4 Індивідуального договору в такій редакції:
"Оплата за природний газ проводиться покупцем на таких умовах:
4.1.1 20 % від договірної вартості, що складає 34 800 000,00 грн з ПДВ - попередня оплата виключно грошовими коштами на банківський рахунок продавця у строк до 11.02.2022 (включно);
4.1.2 80 % від договірної вартості газу, що складає 139 200 000,00 грн з ПДВ - оплата до 16.09.2022 (включно) з обов`язковим наданням покупцем продавцю не пізніше 10 календарних днів з дати підписання Додаткової угоди № 2 сторонами банківської гарантії на суму 139 200 000,00 грн з ПДВ як забезпечення виконання покупцем умов Договору та Індивідуального договору, із закінченням строку дії строку такої банківської гарантії не раніше ніж через 31 календарний день після настання кінцевого терміну оплати, визначеного цим підпунктом 4.1.2 Індивідуального договору. Сума такої банківської гарантії буде зменшуватись (за умови надання покупцем письмового погодження) на всі суми платежу (-ів), виплачені покупцем на користь продавця".
28. У пункті 2 додаткової угоди № 2 до Індивідуального договору сторони передбачили, що виконання грошового зобов`язання (далі - грошове зобов`язання), яке включає в себе неоплачений залишок від договірної вартості газу, визначений підпунктом 4.1.2 Індивідуального договору, та розмір вартості грошей продавця, визначений пунктом 2 Додаткової угоди № 1 до Індивідуального договору, а також процентів за користування грошовими коштами продавця у розмірі 2 % від фактичного розміру непогашеного залишку грошового зобов`язання покупця, покупець зобов`язаний здійснювати після припинення/скасування воєнного стану в Україні, запровадженого на підставі статті 1 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ (зі змінами, внесеними Указом від 14.03.2022 № 133/2022, затвердженим Законом України від 15.03.2022 № 2119-IX, Указом від 18.04.2022 № 259/2022, затвердженим Законом України від 21.04.2022 № 2212-IX, Указом від 17.05.2022 № 341/2022, затвердженим Законом України від 22.05.2022 № 2263-IX, Указом від 12.08.2022 № 573, затвердженим Законом України від 15.08.2022 № 2500- IX), тобто починаючи з 01.12.2022 (якщо воєнний стан в Україні припиниться/буде скасовано 21.11.2022), а у випадку продовження воєнного стану з/після 21.11.2022, то з першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому було скасовано/припинено дію воєнного стану в Україні, впродовж 18 (вісімнадцяти) календарних місяців згідно з графіком погашення, забезпечуючи щомісячну оплату: фактичного залишку грошового зобов`язання покупця, рівними частинами; процентів за користування грошовими коштами продавця у розмірі 2 % від фактичного розміру непогашеного залишку грошового зобов`язання покупця станом на перше число кожного місяця розстрочення.
При цьому щомісячний платіж (щомісячна сума погашення фактичного залишку грошового зобов`язання та нараховані проценти) покупець зобов`язаний здійснювати не пізніше останнього дня календарного місяця, за який здійснюється така сплата. У випадку якщо останній день місяця припадає на святковий, вихідний або не робочий день, останній день сплати переноситься на перший робочий день за таким святковим, вихідним або неробочим днем.
Також у пункті 2 додаткової угоди № 2 до Індивідуального договору сторони узгодили орієнтовний графік щомісячного погашення залишку грошового зобов`язання та процентів за користування грошовими коштами продавця, який буде застосовуватися у разі скасування/припинення воєнного стану в Україні 21.11.2022, а у випадку продовження воєнного стану в Україні з/після 21.11.2022 орієнтовний графік змінюється сторонами з урахуванням нового терміну дії воєнного стану в Україні, про що сторони укладають відповідну додаткову угоду до Індивідуального договору.
Крім того, визначено обов`язок покупця здійснити повну оплату грошового зобов`язання до 21.06.2024 (кінцева дата платежу). У випадку кожного продовження воєнного стану в Україні після 21.11.2022 кінцева дата платежу встановлюється так: зі спливом 18 (вісімнадцяти) місяців, що обчислюються з першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому було скасовано/припинено дію воєнного стану в Україні, про що сторони укладають відповідну додаткову угоду до Індивідуального договору.
Покупець має право достроково здійснити погашення фактичного залишку грошового зобов`язання та сплатити проценти за користування грошовими коштами. При цьому проценти нараховуються на фактичний залишок заборгованості покупця та сплачуються до дати повної оплати грошового зобов`язання.
Розмір вартості грошей продавця, визначений у пункті 2 додаткової угоди № 1 до Індивідуального договору, забезпечується банківською гарантією за формою, наведеною в додатку до Індивідуального договору в редакції цієї Додаткової угоди із закінченням строку такої банківської гарантії не раніше ніж через 31 календарний день після настання кінцевого терміну оплати, визначеного підпунктом 4.1.2 Індивідуального договору, і яка має бути надана продавцю не пізніше 10 календарних днів з дати підписання цієї Додаткової угоди сторонами. Сума такої банківської гарантії буде зменшуватися (за умови надання продавцем письмового погодження) на всі суми платежу (-ів), виплачені покупцем на користь продавця.
29. Згідно з пунктом 5 додаткової угоди № 2 до Індивідуального договору, у разі кожного продовження дії воєнного стану в Україні після 21.11.2022 сторони вносять зміни до Індивідуального договору та узгодженого порядку виконання грошових зобов`язань шляхом укладення додаткової угоди (додаткових угод) стосовно продовження термінів (строків) оплати фактичного залишку грошового зобов`язання покупця (не змінюючи кратність/період погашення фактичного залишку грошового зобов`язання покупця, а також розміру процентів за користування грошовими коштами, які визначені в орієнтовному графіку щомісячних платежів на підставі положень пункту 2 додаткової угоди № 2).
30. При цьому суди встановили, що відповідно до умов додаткової угоди № 2 до Індивідуального договору Позивач надав Відповідачу в межах строків, визначених сторонами, банківську гарантію № 4482-22 від 26.10.2022 на суму 139 200 000,00 грн та банківську гарантію № 4483-22 від 26.10.2022 на суму 19 156 970,96 грн.
31. Позивач стверджує, що у зв`язку з продовженням на території України дії воєнного стану після 21.11.2022, на підставі пунктів 2 та 5 додаткової угоди № 2 до Індивідуального договору у сторін виник обов`язок щодо укладення нової додаткової угоди до Індивідуального договору. Починаючи з грудня 2022 року, Позивач неодноразово звертався до Відповідача із пропозиціями щодо укладення додаткової угоди до Індивідуального договору, однак останній не прийняв пропозицій Позивача, а також не навів своїх умов щодо редакції додаткової угоди.
32. При цьому Позивач звертався до Відповідача листами із пропозицією укласти додаткові угоди № 3 та № 4 до Індивідуального договору, до додатків яких були долучені примірники відповідних додаткових угод.
33. З урахуванням того, що після направлення Позивачем запропонованої редакції додаткової угоди № 4 минуло понад один рік, він підготував нову редакцію додаткової угоди, яка за своїм змістом відповідала попередній, однак передбачала змінені строки виконання відповідних зобов`язань, та присвоїв їй № 5. Зазначену додаткову угоду № 5 до Індивідуального договору Позивач направив Відповідачу листом від 03.06.2024 № 151-06/01/2024 для погодження та підписання. Разом із цим листом Позивач надіслав рішення учасника ТОВ "І ДЖІ ЕФ ТРЕЙДІНГ" про надання згоди на укладення та підписання товариством з АТ "Укргазвидобування" додаткової угоди № 5 до Індивідуального договору.
Факт направлення Відповідачу вказаних документів підтверджується наявними у матеріалах справи описом вкладення у цінний лист, фіскальним чеком від 06.06.2024 та накладною АТ "Укрпошта".
Проте Відповідач на вказаний лист відповіді не надав, додаткову угоду № 5 до Індивідуального договору не підписав, що й стало підставою для звернення з позовом у цій справі.
Підстави для передачі справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
34. Здійснюючи касаційне провадження у цій справі, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про наявність підстав для передачі цієї справи об`єднаній палаті Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, з огляду на таке.
35. Щодо подібності справ № 910/7488/24 із справами № 910/7487/24 та 910/7486/24.
У справі № 910/7488/24 Товариство з обмеженою відповідальністю "І ДЖІ ЕФ ТРЕЙДІНГ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Укргазвидобування", в якому просить суд визнати укладеною додаткову угоду № 5 від 03.06.2024 до індивідуального договору № ПГ 0802/3215-22 від 08.02.2022 до рамкового договору купівлі-продажу природного газу № ПГ/3214/34-22 від 08.02.2022, в редакції викладеній в прохальній частині позовної заяви.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у зв`язку із продовженням на території України дії воєнного стану, після 21.11.2022, на підставі пункту 2 та пункту 5 Додаткової угоди № 2 до Індивідуального договору № ПГ 0802/3215-22 від 08.02.2022 до Рамкового договору купівлі-продажу природного газу № ПГ/3214/34-22 від 08.02.2022 у сторін договору виник обов`язок щодо укладення нової додаткової угоди до Індивідуального договору. Проте, всупереч положенням пункту 2 та пункту 5 додаткової угоди № 2 до Індивідуального договору № ПГ 0802/3215-22 від 08.02.2022 року до Рамкового договору купівлі-продажу природного газу № ПГ/3214/34-22 від 08.02.2022, відповідач не виконав свій обов`язок щодо укладення нової додаткової угоди до Індивідуального Договору, чим, як вказує позивач, порушив умови договору та його права.
У справі № 910/7487/24 ТОВ "І ДЖІ ЕФ ТРЕЙДІНГ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до АТ "Укргазвидобування", третя особа Акціонерне товариство "Банк Альянс" про визнання додаткової угоди укладеною.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у зв`язку з продовженням на території України дії воєнного стану після 21.11.2022, у сторін на підставі пункту 2 та пункту 5 Додаткової угоди № 2 до Індивідуального договору та із урахуванням статті 187 Господарського кодексу України виник обов`язок щодо укладення нової Додаткової угоди до Індивідуального договору. Втім, оскільки відповідачем було проігноровано неодноразові звернення позивача щодо підписання відповідної додаткової угоди до Індивідуального Договору, позивач звернувся із даним позовом до суду, у якому просив визнати укладеною Додаткову угоду № 5 до Індивідуального Договору №ПГ0702/3213-22 до Рамкового договору купівлі-продажу природного газу №ПГ/3212/34-22 від 07.02.2022 у викладеній в прохальній частині позову редакції. Також позивач зазначав, що бездіяльність та зволікання відповідача щодо укладення додаткової угоди є порушенням "правомірних очікувань" позивача на зміну Графіку платежів по Договору.
У справі № 910/7486/24 Товариство з обмеженою відповідальністю "І ДЖІ ЕФ ТРЕЙДІНГ" звернулось з позовом до АТ "Укргазвидобування" про визнання укладеною Додаткової угоди №5 від 03.06.2024 до Індивідуального договору №ПГ0202/3172-22 від 02.02.2022 до Рамкового договору купівлі-продажу природного газу №ПГ/3171/34-22 від 02.02.2022.
На обґрунтування позовних вимог ТОВ "І ДЖІ ЕФ ТРЕЙДІНГ" зазначило, що АТ "Укргазвидобування" всупереч умовам пунктів 2 та 5 Додаткової угоди до Індивідуального договору ПГ0202/3172-22 від 02.02.2022 до Рамкового договору купівлі-продажу природного газу №ПГ/3171/34-22 від 02.02.2022 відмовляється від укладення додаткової угоди щодо продовження дії договору та строку оплати до закінчення дії воєнного стану в Україні.
Отже, наведені справи на думку колегії суддів відповідають усталеним критеріям подібності сформованим Верховним Судом щодо суб`єктного складу спору, предмету позову та правового регулювання спірних правовідносин.
36. При цьому Суд звертає увагу, що до моменту розгляду справ № 910/7487/24 та № 910/7486/24 справа № 910/7488/24 вже була предметом розгляду Верховного Суду, який своєю постановою від 15.05.2025 частково задовольнив касаційну скаргу АТ "Укргазвидобування", скасував рішення Господарського суду міста Києва від 31.10.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2025 у справі № 910/7488/24, а справу направив на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Скасовуючи зазначені судові рішення, якими було визнано укладеною додаткову угоду № 5 від 03.06.2024 до Індивідуального договору до Рамкового договору в редакції, наведеній у резолютивній частині рішення з мотивів, що обов`язок із укладення відповідної нової додаткової угоди щодо продовження термінів оплати позивачем грошового зобов`язання у разі продовження на території України дії воєнного стану встановлюється умовами пункту 5 додаткової угоди № 2 до Індивідуального Договору, які в силу принципу свободи договору були визначені сторонами на власний розсуд та узгоджені між ними без заперечень, а тому суди визнали обґрунтованими доводи позивача про обов`язок відповідача укласти відповідну додаткову угоду судом було надано наступні вказівки та сформовано висновки щодо застосування норм права, які підлягали врахуванню за результатами нового розгляду.
Правова природа договору визначається з огляду на його зміст. Тому, оцінюючи відповідність волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їхніх дій, так і певних правових наслідків (пункт 4.63).
Суди попередніх інстанцій зазначеного не врахували, і як вбачається з оскаржуваних судових рішень не з`ясували дійсного змісту Додаткової угоди № 2, волевиявлення сторін правочину, достеменно та однозначно не встановили наміру обох сторін у контексті продовження термінів оплати позивачем грошового зобов`язання.
За таких обставин висновок судів саме про обов`язок відповідача укласти відповідну додаткову угоду не ґрунтується на належному дослідженні обставин справи щодо спрямованості дій (волі) сторін і правових наслідків у зв`язку з укладенням спірного правочину (пункти 4.65 - 4.66).
При вирішенні питання щодо наявності (відсутності) у відповідача імперативного обов`язку укласти додаткову угоду щодо продовження термінів оплати позивачем грошового зобов`язання у зв`язку з продовженням на території України дії воєнного стану суди попередніх інстанцій залишили поза увагою інші положення Рамкового договору, Індивідуального договору, додаткових угод щодо виконання сторонами своїх обов`язків за обставин непереборної сили, зокрема:
зазначені обставини (воєнний стан) не перешкоджають належному виконанню зобов`язань кожної із сторін за Рамковим договором та/або Індивідуальним договором, та/або Додатковою угодою № 2. Сторони підтверджують, що жодна із сторін не буде посилатися на цю обставину як таку, що запобігає повному або частковому своєчасному виконанню зобов`язань однією чи обома сторонами за Рамковим договором, та/або Індивідуальним договором та/або Додатковою угодою № 2 (пункт 8 Додаткової угоди № 2);
виникнення зазначених обставин не є підставою для відмови покупця від сплати продавцю за природний газ, що поставлений до їх виконання (пункт 7.5 Рамкового договору).
При цьому правова оцінка умов пунктів 2 і 5 Додаткової угоди № 2 у взаємозв`язку з іншими положеннями правочинів, на підставі яких урегульовані правовідносини сторін у контексті обставин виконання зобов`язань з оплати поставленого газу і на які, зокрема, посилався відповідач у судах попередніх інстанцій, має суттєве значення з огляду на предмет доказування у цій справі.
Виходячи з мотивів ухвалених у справі судових рішень та доводів касаційної скарги, предмет касаційного дослідження у цій справі охоплює перевірку правильності застосування судами попередніх інстанцій статті 213 та частини другої статті 651 Цивільного кодексу України, частини п`ятої статті 310, частини першої статті 316 Господарського процесуального кодексу України в аспекті доводів Скаржника про наявність підстав для відступу від висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17.07.2025 у справі № 910/7487/24 та від 03.12.2025 у справі № 910/7486/24, а також перевірку правильності застосування частини третьої статті 203 та статті 631, частини першої статті 651 Цивільного кодексу України, статті 188 Господарського кодексу України, в контексті доводів про необхідність формування висновку Верховного Суду щодо застосування зазначених норм права у подібних правовідносинах (пункти 4.67 - 4.69).
Зміна договору за рішенням суду є винятковим заходом та здійснюється у виключних випадках, визначених статтями 651 та 652 Цивільного кодексу України.
Водночас у спірних правовідносинах позивач не доводив і суди не встановлювали наявності підстав для зміни умов договору відповідно до статей 651 та 652 Цивільного кодексу України (пункти 4.74 - 4.75).
37. Отже, з урахуванням предмету та підстав позову, позиції сторін, змісту правового регулювання, а також з огляду на принцип правової визначеності предмет спору у цій справі полягає у з`ясуванні наявності/відсутності правових підстав для внесення змін до договору в частині зміни кінцевого строку виконання зобов`язання відповідно до статей 651, 652 Цивільного кодексу України та статті 188 Господарського кодексу України.
38. Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
39. У частині першій статті 627 Цивільного кодексу України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
40. За загальним правилом, визначеним у частині першій статті 651 Цивільного кодексу України, зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Разом з тим, законодавець передбачає випадки, коли розгляд питання про внесення змін до договору передається на вирішення суду за ініціативою однієї із сторін. При цьому на розгляд суду можуть передаватися вимоги про внесення змін до договору не з будь-яких підстав, а у випадках, передбачених законом або договором.
Підставами для внесення змін до договору, передбаченими законом, є: істотне порушення договору його стороною (частина друга статті 651 Цивільного кодексу України), істотна зміна обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору (стаття 652 Цивільного кодексу України), інші випадки, встановлені договором або законом (частина друга статті 651 Цивільного кодексу України).
Отже, в розумінні частини другої статті 651 Цивільного кодексу України випадки, встановлені договором, є підставами для внесення змін до договору.
При цьому порядок внесення змін у зв`язку з істотною зміною обставин врегульований у статті 652 Цивільного кодексу України.
За положенням частин першої-другої цієї норми, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:
1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;
2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;
3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;
4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
41. За змістом частин другої, третьої та четвертої статті 188 Господарського кодексу України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі, якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
42. Відповідно до висновків Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 188 Господарського кодексу України, викладених у постанові від 27.08.2019 року у справі № 922/2743/18, у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни договору, можна визнати укладеним договір, якщо обов`язок іншої сторони на укладення такого договору передбачено договором або законом.
43. За положеннями частини першої статті 654 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
44. За наслідками нового розгляду справи суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність підстав для внесення відповідних змін до договору на підставі частини другої статті 651 Цивільного кодексу України та статті 188 Господарського кодексу України, без застосування правового механізму зміни договору, передбаченого статтею 652 Цивільного кодексу України. Такий висновок суди обґрунтували тим, що зміст укладених сторонами правочинів передбачає необхідність внесення змін до Індивідуального договору у разі продовження дії воєнного стану.
45. Верховний Суд зазначає, що висновок судів попередніх інстанцій про передбачення умовами договору обов`язку сторін внести відповідні зміни у разі продовження дії воєнного стану як умови застосування частини другої статті 651 Цивільного кодексу України та статті 188 Господарського кодексу України ґрунтується не на буквальному тлумаченні окремого пункту договору, а на системному аналізі змісту договірного регулювання в цілому.
Так, за наслідками системного аналізу умов Рамкового договору, Індивідуального договору, додаткової угоди № 1 від 25.05.2022 та додаткової угоди № 2 від 20.10.2022 з урахуванням однакового для всього змісту правочину значення слів і понять, загальноприйнятого у відповідній сфері відносин значення відповідних термінів, а також шляхом порівняння окремих положень договорів з іншими їх частинами, усім змістом договірного регулювання та намірами сторін під час укладення додаткової угоди № 2, зокрема її пунктів 2, 5, 6, 8, 11, суди дійшли висновку про погодження сторонами обов`язкового порядку зміни строків виконання грошового зобов`язання у разі продовження дії воєнного стану.
Суди попередніх інстанцій зокрема виходили з того, що у пунктах 2, 5 додаткової угоди № 2 сторони визначили конкретні обставини, за настання яких до Індивідуального договору мають бути внесені відповідні зміни. Суди виходили з того, що формулювання "сторони укладають відповідну угоду" та "сторони вносять зміни до Індивідуального договору", наведені у пунктах 2, 5 додаткової угоди № 2, викладені без використання слів "можуть" чи "мають право", а тому за своїм змістом мають імперативний характер і свідчать про обов`язковість для сторін вчинення погодженої дії щодо укладення відповідної додаткової угоди у разі настання визначених договором обставин.
46. Колегія суддів зазначає, що висновки судів попередніх інстанцій у цій справі базувались на аналогічному підході щодо застосування наведених договірних положень, який уже був висловлений Верховним Судом у постановах у справах № 910/7487/24 та № 910/7486/24.
Зокрема, у постановах від 17.07.2025 у справі № 910/7487/24 та від 03.12.2025 у справі № 910/7486/24 Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що за системного тлумачення відповідних умов договору їх зміст свідчить про погодження сторонами обов`язку укласти відповідну додаткову угоду у разі продовженням на території України дії воєнного стану після 21.11.2022.
Верховний Суд у наведених постановах виходив із того, що відсутність у формулюваннях додаткової угоди № 2 до Індивідуального договору окремого уточнення про обов`язок сторін внести зміни саме щодо продовження строків оплати фактичного залишку грошового зобов`язання не має самостійного правового значення для вирішення спору. Визначальним є те, що у пунктах 2, 5 додаткової угоди № 2 сторони чітко визначили випадки, за настання яких до Індивідуального договору мають бути внесені відповідні зміни.
Також судом касаційної інстанції було зауважено, що формулювання "сторони укладають відповідну угоду" та "сторони вносять зміни до Індивідуального договору", наведені у пунктах 2, 5 додаткової угоди № 2, викладені без використання слів "можуть" чи "мають право". У зв`язку з цим колегія суддів виснувала, що такі положення за своїм змістом мають імперативний характер та вказують на обов`язковість для сторін вчинення погодженої договором дії, а саме укладення відповідної додаткової угоди у разі настання передбачених договором обставин.
За таких обставин Верховний Суд у справах № 910/7487/24 (розділ 9 постанови) та № 910/7486/24 (пункт 5.10) дійшов висновку, що за відсутності доказів недійсності відповідних положень додаткової угоди № 2 та за умови настання визначених ними обставин, частина друга статті 651 Цивільного кодексу України сама по собі є належною правовою підставою для внесення змін до договору в судовому порядку відповідно до частини другої статті 651 Цивільного кодексу України.
47. Отже, за змістом наведеної практики суду касаційної інстанції, договірні положення, сформульовані як "сторони укладають відповідну угоду" та "сторони вносять зміни до Індивідуального договору", за відсутності в них застережень про факультативний характер відповідної поведінки сторін (зокрема відсутність слів "можуть" або "мають право"), встановлюють не право, а саме обов`язок сторін укласти додаткову угоду у разі настання погоджених ними обставин. Відтак наявність такого договірного обов`язку, за умови настання визначених договором обставин, є самостійною підставою для застосування частини другої статті 651 Цивільного кодексу України та статті 188 Господарського кодексу України щодо внесення змін до договору в судовому порядку.
48. Втім Суд не погоджується з такою позицією з огляду на таке.
Виходячи зі змісту частин першої та другої статті 651 Цивільного кодексу України, а також частини першої статті 188 Господарського кодексу України, зміна договору в судовому порядку не є способом загального перегляду погоджених сторонами умов договору з мотивів зміни фактичних обставин його виконання. Така зміна допускається лише у випадках, коли відповідна підстава прямо передбачена законом або коли самі сторони, реалізуючи принцип свободи договору, безпосередньо погодили у договорі можливість зміни його умов у разі настання конкретно визначених ними обставин.
Отже, для застосування частини другої статті 651 Цивільного кодексу України та статті 188 Господарського кодексу України у контексті зміни строків виконання договірних зобов`язань недостатнім є саме лише існування у договорі положення про можливість укладення сторонами додаткової угоди в майбутньому, що за своїм змістом відповідає загальному правилу частини першої статті 654 Цивільного кодексу України щодо форми зміни договору. Визначальним у такому разі є не спосіб оформлення можливих змін, а наявність у договорі прямо погодженої сторонами підстави, з якою сторони пов`язали необхідність зміни договору. Тобто суд має встановити, чи передбачили сторони у договорі, що настання конкретно визначеної обставини саме по собі зумовлює необхідність внесення змін до договору щодо строків виконання відповідних зобов`язань.
49. Суд зазначає, що у спірних правовідносинах коли внесення змін до договору здійснюється судом у випадках коли сторони не досягли згоди щодо умов такого договору необхідно розмежовувати різні за правовою природою домовленості сторін: домовленість про конкретну підставу для зміни договору та домовленість про форму і спосіб оформлення таких змін.
Домовленість про підставу зміни договору має передбачати конкретну обставину, з настанням якої сторони пов`язують виникнення обов`язку змінити договір, а також визначати умови договору, які підлягають зміні. Натомість умова про укладення додаткової угоди стосується способу юридичного оформлення вже погоджених сторонами змін і сама по собі не свідчить про наявність обов`язку такі зміни внести.
50. У контексті обставин цього спору, за відсутності передбачених законом підстав для обов`язкової зміни кінцевого строку виконання зобов`язання, внесення відповідних змін до Індивідуального договору в судовому порядку є допустимим лише за умови прямого погодження сторонами того, що така обставина, як продовження на території України дії воєнного стану після 21.11.2022, є самостійною та достатньою підставою для зміни умов такого договору в частині строків виконання грошових зобов`язань.
51. Зі встановлених судами обставин не вбачається існування окремої домовленості сторін про те, що продовження строку дії воєнного стану саме по собі є підставою для зміни строків виконання грошових зобов`язань.
52. Суд зазначає, що саме по собі закріплення у пункті 2 додаткової угоди № 2 до Індивідуального договору положення про те, що "у випадку продовження воєнного стану в Україні з/після 21.11.2022 сторони укладають додаткову угоду до Індивідуального договору", а також у пункті 5 цієї додаткової угоди положення про те, що "сторони вносять зміни до Індивідуального договору та узгодженого порядку виконання грошових зобов`язань шляхом укладення додаткової угоди (додаткових угод) стосовно продовження термінів (строків)", не передбачають погодження сторонами безумовної та автоматичної зміни строків виконання зобов`язань у разі продовження дії воєнного стану.
Наведені формулювання за своїм змістом визначають лише порядок можливого оформлення майбутніх змін до договору шляхом укладення відповідної додаткової угоди у разі досягнення сторонами відповідної згоди, однак не встановлюють конкретної обставини (підстави), з настанням якої сторони пов`язали можливість зміни кінцевого строку виконання зобов`язання.
Тому такі положення не можуть бути ототожнені з умовою договору, за якою саме продовження дії воєнного стану автоматично породжує обов`язок сторін внести зміни до Індивідуального договору в частині строків виконання грошових зобов`язань. За своєю правовою природою вони є лише констатацією форми договірного врегулювання можливих змін у разі досягнення сторонами відповідної згоди відповідно до частини першої статті 654 Цивільного кодексу України, а не попереднім погодженням обов`язкової зміни договору при настанні визначеної обставини у розумінні частини другої статті 651 Цивільного кодексу України.
53. З огляду на це такі договірні умови не утворюють самостійної підстави для застосування частини другої статті 651 Цивільного кодексу України та статті 188 Господарського кодексу України щодо внесення змін до договору в судовому порядку.
За відсутності прямо погодженої сторонами підстави для обов`язкової зміни договору відповідна вимога повинна оцінюватися лише в контексті наявності чи відсутності передумов для зміни договору за правилами статті 652 Цивільного кодексу України.
Водночас, у справі № 910/7487/24 Верховний Суд прямо зазначив про відсутність у спірних правовідносинах у цій справі виключної правової проблеми щодо застосування статті 652 Цивільного кодексу України, оскільки істотна зміна обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, не є підставою для внесення змін до індивідуального договору № ПГ0702/3213-22 шляхом укладення додаткової угоди № 5 до нього в частині продовження термінів оплати позивачем фактичного залишку грошового зобов`язання у спірних правовідносинах.
54. Згідно зі статтею 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
55. Відповідно до частини шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
56. Частиною четвертою статті 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норми права, викладені в постановах Верховного Суду.
57. Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновків, сформульованих у постановах Верховного Суду від 17.07.2025 у справі № 910/7487/24 та від 03.12.2025 у справі № 910/7486/24, про те, що саме використання сторонами у договорі формулювань "сторони укладають додаткову угоду" та "сторони вносять зміни шляхом укладення додаткової угоди" передбачає існування погодженого сторонами обов`язку змінити договірні умови та можливість внесення таких змін у судовому порядку на підставі частини другої статті 651 Цивільного кодексу України та статті 188 Господарського кодексу України.
Суд виходить із того, що наведені договірні формулювання самі по собі не встановлюють матеріально-правової підстави для обов`язкової зміни договору у розумінні частини другої статті 651 Цивільного кодексу України. За своїм змістом вони лише визначають спосіб і форму можливого оформлення змін до договору в разі досягнення сторонами відповідної згоди, що узгоджується з приписами частини першої статті 654 Цивільного кодексу України, але не породжують самостійного обов`язку сторін погодити такі зміни або укласти додаткову угоду на умовах, запропонованих однією зі сторін.
Тому за відсутності у договорі прямо погодженої сторонами умови про те, що продовження на території України дії воєнного стану після 21.11.2022 є підставою для обов`язкової зміни його умов, спірні правовідносини не можуть бути вирішені шляхом застосування частини другої статті 651 Цивільного кодексу України та статті 188 Господарського кодексу України. За такого змісту договірного регулювання відповідна вимога про зміну договору підлягає оцінці судом в тому числі з урахуванням приписів статті 652 Цивільного кодексу України.
58. Положеннями частини другої статті 302 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.
59. Оскільки постанови Верховного Суду від 17.07.2025 у справі № 910/7487/24 та від 03.12.2025 у справі № 910/7486/24, ухвалені суддями, які входять до складу іншої палати - палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду, то, керуючись приписами частини другої статті 302 Господарського процесуального кодексу України, справу № 910/7488/24 необхідно передати на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Керуючись статтями 234, 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,
УХВАЛИВ:
Справу № 910/7488/24 за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Укргазвидобування" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.03.2026 та рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2026 у справі № 910/7488/24 передати на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає
Головуючий В. Зуєв
Судді І. Берднік
І. Міщенко