ЄДРСР

Єдиний державний реєстр
судових рішень

Ухвала № 138502330

Озвучення тимчасово недоступне

УХВАЛА

22 липня 2026 року

м. Київ

справа № 910/4863/22

провадження № 12-32гс26

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Банаська О. О.,

суддівБілоконь О. В., Булейко О. Л., Губської О. А., Ємця А. А., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартинюк Н. М., Пількова К. М., Погрібного С. О., Стрелець Т. Г., Ступак О. В., Тітова М. Ю., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю.,

перевіривши наявність підстав для розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи

за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів»

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20 жовтня 2025 рокуу складі колегії суддів Скрипки І. М. (головуючої), Тищенко А. І., Мальченко А. О.

у справі за позовом Акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів»

до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»

про визнання зобов`язань припиненими,

УСТАНОВИЛА:

Короткий зміст і підстави заявлених вимог позову

1. Акціонерне товариство «Запорізький завод феросплавів» (далі - АТ «Запорізький завод феросплавів», позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», Банк, відповідач) про визнання припиненими усіх зобов`язань АТ «Запорізький завод феросплавів» перед АТ КБ «ПриватБанк» за кредитним договором від 01 жовтня 2010 року № 4З10282Д, у зв`язку із їх повним виконанням, проведеним належним чином.

2. Позов мотивувало невизнанням АТ КБ «ПриватБанк» права АТ «Запорізький завод феросплавів» на припинення зобов`язань за вказаним кредитним договором у зв`язку із повним їх виконанням, проведеним належним чином. Позивач стверджував, що порушення відповідачем прав позивача виникло внаслідок звернення Банку з позовом до Окружного суду в Тель-Авіві (Ізраїль), в якому АТ КБ «Приватбанк» зазначає, що позивач не виконав своїх зобов`язань за кредитним договором.

3. З огляду на перебування в провадженні Господарського суду міста Києва справ № 910/4863/22, № 910/4948/22, № 910/4950/22, № 910/4941/22, № 910/4864/22, № 910/4862/22, № 910/4946/22, № 910/4861/22 та № 910/4865/22, які є пов`язаними між собою, суд першої інстанції ухвалою від 25 липня 2022 року об`єднав в одне провадження зазначені справи та присвоїв об`єднаній справі № 910/4863/22, постановив здійснювати розгляд об`єднаної справи за правилами загального позовного провадження.

4. Отже, позивач просить суд визнати припиненими усі зобов`язання АТ «Запорізький завод феросплавів» перед АТ КБ «ПриватБанк» за кредитними договорами від 04 січня 2007 року № 4З1075Д, від 01 листопада 2010 року № 4З10304Д, № 4З10303Д, № 4З10283Д, № 4З10284Д, від 04 січня 2007 року № 4З1074Д, від 01 липня 2010 року № 4З10145Д, від 02 липня 2007 року № 4З1194Д, від 01 жовтня 2010 року № 4З10282Д (далі - кредитні договори), у зв`язку із повним їх виконанням, проведеним належним чином.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

5. Рішенням Господарського суду міста Києва від 23 січня 2023 року позов задоволено, визнано припиненими усі зобов`язання АТ «Запорізький завод феросплавів» перед АТ КБ «ПриватБанк» за кредитними договорами, укладеними між сторонами, у зв`язку із їх повним виконанням, проведеним належним чином, вирішено питання щодо розподілу витрат зі сплати судового збору.

6. Рішення мотивоване належним виконанням позивачем умов укладених з відповідачем кредитних договорів у спосіб повної сплати позивачем сум кредиту, процентів за користування кредитом, винагороди та інших платежів, які передбачалися умовами цих кредитних договорів, що підтверджується виписками з рахунків позивача, платіжними дорученнями та довідками АТ КБ «ПриватБанк».

7. Суд першої інстанції зазначив, що отримані позивачем кредитні кошти використовувалися ним відповідно до передбачених кредитними договорами порядку та умов, а також на визначену ціль - фінансування поточної діяльності товариства.

8. Також суд першої інстанції зазначив, що цільове використання АТ «Запорізький завод феросплавів» кредитних коштів на фінансування його поточної діяльності, які отримувалися у рамках виконання кредитних договорів, підтверджується наданими позивачем доказами, а саме договорами купівлі-продажу товару, банківськими виписками та актами звірки взаємних розрахунків щодо виконання таких договорів.

9. Місцевий господарський суд дійшов висновку, що позивачем на підтвердження джерел походження грошових коштів, за рахунок яких позивачем було погашено кредитні зобов`язання та сплачено проценти, винагороду та інші виплати, які передбачені умовами кредитних договорів, надано відповідні докази, а здійснення позивачем зазначених платежів підтверджується матеріалами справи. Крім того, суд першої інстанції встановив, що факт виконання позивачем своїх зобов`язань у повному обсязі за зазначеними кредитними договорами відповідачем не заперечується.

10. Суд першої інстанції при ухваленні рішення, з-поміж іншого, врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 19 жовтня 2022 року у справі № 910/14224/20, щодо можливості захисту прав особи у такий спосіб, як визнання права боржника на припинення зобов`язання за договором у аналогічній категорії спору.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

11. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 20 жовтня 2025 року скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 23 січня 2023 року, ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову та здійснено розподіл судового збору.

12. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:

- між сторонами відсутні будь-які спори щодо виконання спірних кредитних договорів. Використання коштів позивачем не за цільовим призначенням не є запереченням їх повернення, а до матеріалів справи долучено довідки відповідача про відсутність заборгованості позивача перед відповідачем за спірними кредитними договорами. Відповідач як кредитор судового спору за участю позивача не ініціює;

- позивач не довів належними, допустимими та достовірними доказами, як інформація у позові, поданому Банком до Окружного суду в Тель-Авіві (Ізраїль), впливає на правову визначеність у відносинах АТ КБ «ПриватБанк» та АТ «Запорізький завод феросплавів», на які права реально впливає чи потенційно може вплинути, які ризики створює;

- матеріалами справи не підтверджується, яким чином Банк може звернути стягнення на майно позивача або інакше одержати виконання у позасудовому порядку. Так само позивачем не доведено, яке право не може захистити АТ «Запорізький завод феросплавів» у межах судового розгляду;

- за відсутності доведення позивачем реального чи навіть потенційного впливу позову, поданого Банком в іноземній державі, чи інформації, яка міститься у поданому там позові, місцевий господарський суд дійшов безпідставного висновку про те, що ця інформація спричиняє для позивача стан правової невизначеності, внаслідок чого його інтерес підлягає судовому захисту;

- подання позивачем позову у цій справі не спрямовано на захист його прав, а є спробою встановлення обставин для використання в подальшому у судових спорах в іноземних державах;

- у позивача відсутнє суб`єктивне невизнане право, що підлягало б захисту у судовому порядку у цій справі, і, як наслідок, відсутній спір про право. Подання Банком позову до Окружного суду в Тель-Авіві (Ізраїль) жодним чином не має негативного впливу (порушення, невизнання чи оспорення) на будь-які права та законні інтереси АТ «Запорізький завод феросплавів» за кредитними договорами та не свідчить про те, що Банк не визнає будь-якого права АТ «Запорізький завод феросплавів» за кредитними договорами;

- висновки щодо фактичного цільового використання коштів за кредитними договорами не мають значення для оцінки доводів АТ «Запорізький завод феросплавів» про те, що Банк нібито заперечує повернення коштів за кредитними договорами, та жодним чином не впливають на розгляд вимог АТ «Запорізький завод феросплавів» про визнання припиненими зобов`язань за кредитними договорами, а тому не належать до предмета доказування у цій справі;

- АТ «Запорізький завод феросплавів» не є відповідачем за позовом АТ КБ «ПриватБанк», поданого до Окружного суду в Тель-Авіві (Ізраїль) та Банк не заявив до позивача жодних позовних вимог будь-якого характеру, зокрема, не звертався з вимогою про стягнення коштів за кредитними договорами та не зазначає, що не визнає будь-якого права позивача за кредитними договорами.

13. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявленого позивачем позову з огляду на існування судового процесу в іноземному суді та штучний характер судового провадження в суді України.

Доводи касаційної скарги

14. АТ «Запорізький завод феросплавів» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20 жовтня 2025 року у справі № 910/4863/22, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення місцевого господарського суду.

15. Підставою касаційного оскарження позивач вказує пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), та, зокрема, зазначає про неврахування Північним апеляційним господарським судом висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі № 910/14224/20, а саме статей 15, 16, 509, 598, 599, 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 203 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

16. На думку позивача, висновки у зазначеній справі мають суттєве значення для розгляду цієї (розглядуваної) справи та формування єдності судової практики у подібних правовідносинах і дотримання принципу верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

17. Також позивач наголошує на тому, що висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 19 жовтня 2022 року у справі № 910/14224/20, були застосовані Верховним Судом у справі № 910/12559/20, яка є подібною до цієї справи.

18. Заявник зазначає, що не беручи до уваги факт належного та своєчасного виконання АТ «Запорізький завод феросплавів» своїх зобов`язань за кредитними договорами та не зважаючи на втрату статусу кредитора у зобов`язанні внаслідок його припинення як такого, АТ КБ «ПриватБанк», звернувшись до Окружного суду в Тель-Авіві з позовом, фактично не визнає належного виконання АТ «Запорізький завод феросплавів» своїх зобов`язань перед Банком за кредитними договорами.

19. Позивач у касаційній скарзі вказує, що по суті у зазначеному позові АТ КБ «ПриватБанк», здійснюючи виклад обставин справи та описуючи підстави позову, вказує на те, що АТ «Запорізький завод феросплавів» не виконало свої договірні зобов`язання за кредитними договорами, оскільки АТ «Запорізький завод феросплавів» не погасило заборгованість за кредитними договорами перед АТ КБ «ПриватБанк» та використовувало отримані кредитні кошти не відповідно до цілей, які були зазначені у кредитних договорах.

Рух справи у суді касаційної інстанції

20. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15 квітня 2026 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ «Запорізький завод феросплавів» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20 жовтня 2025 року.

21. 25 червня 2026 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду постановив ухвалу, якою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини четвертої статті 302 ГПК України.

Мотиви передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

22. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що у справі, яка розглядається, позивач просить суд визнати припиненими його зобов`язання перед Банком за кредитними договорами внаслідок їх повного виконання, проведеного належним чином, з огляду на те, що з позову, поданого АТ КБ «ПриватБанк» до Окружного суду в Тель-Авіві (Ізраїль), фактично прослідковується невизнання належного виконання АТ «Запорізький завод феросплавів»своїх обов`язків.

23. У касаційній скарзі скаржник посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі № 910/14224/20, щодо застосування положень статей 15, 16, 509, 598, 599, 1054 ЦК України та статті 203 ГК України (стосовно способів захисту цивільних прав та інтересів судом при вирішенні спорів про визнання припиненими договорів, договірних зобов`язань, договірних правовідносин).

24. Так, колегія суддів зазначила, що у справі № 910/14224/20 Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи виключну правову проблему щодо застосування норм статті 16 ЦК України стосовно способів захисту цивільних прав та інтересів судом при вирішенні спорів про визнання припиненими договорів, договірних зобов`язань, договірних правовідносин, сформувала висновки, які зводяться до такого:

- якщо дії або бездіяльність інших осіб створюють для особи правову невизначеність щодо її прав і обов`язків у відносинах із цими особами, така особа може звернутись до суду для захисту свого інтересу у правовій визначеності у відносинах із цими особами;

- у межах спору у цій справі суди встановили наявність у позивача легітимної цілі щодо відновлення свого охоронюваного законом інтересу на підтвердження припинення зобов`язань за кредитним договором (виконання позивачем належним чином відповідно до вимог статей 202, 203 ГК України зобов`язань, які встановлювались умовами кредитного договору), яке, у свою чергу, відповідачем не визнається (право позивача на припинення зобов`язання, передбачене статтею 599 ЦК України). Тобто у цій справі позивач звернувся до суду не за захистом свого права на припинення зобов`язання (як помилково вважає відповідач), а за захистом свого законного інтересу у правовій визначеності щодо прав і обов`язків у відносинах з відповідачем за кредитним договором;

- позивачу недоступні інші способи захисту, а тому позивач правильно визначився зі способом захисту, який може бути застосований, виходячи з конкретних обставин цієї справи, та який є ефективним для захисту порушеного інтересу позивача у правовій визначеності (стосовно належного виконання ним зобов`язань за кредитним договором). За висновками Великої Палати Верховного Суду дії Банку [щодо подання позову до суду штату Делавер (США)] створили для позивача правову невизначеність щодо його прав і обов`язків у відносинах із відповідачем, а тому інтерес позивача у правовій визначеності щодо прав і обов`язків у відносинах з відповідачем за кредитним договором є порушеним і за його захистом він звернувся до суду з відповідним позовом;

- право позивача підлягає захисту судом у спосіб визнання припиненими всіх зобов`язань за кредитним договором, який є ефективним способом захисту прав та інтересів у цих правовідносинах;

- особливість спорів про захист інтересу у правовій визначеності при виконанні договірних зобов`язань полягає в тому, що позивач просить суд підтвердити (визнати) існуючий стан прав і обов`язків у договірних відносинах з іншою стороною для правової визначеності сторін договору в цих відносинах, однакового розуміння ними своїх прав та обов`язків за цим договором.

25. Водночас Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків, викладених у зазначеній постанові щодо застосування статей 4, 5 ГПК України, статей 15, 16, 599 ЦК України, статті 20 ГК України з таких підстав.

26. Аналізуючи положення статті 4 ГПК України, статей 15, 16 ЦК України колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначає, що захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

27. Також Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду з урахуванням положень процесуального закону, зокрема статей 236, 237, 267, 270, 282, 301, 315 ГПК України, зазначає, що суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність / відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення / захисту в обраний спосіб, позаяк підставою для відмови у позові є відсутність у позивача того права чи законного інтересу, про який він стверджує.

28. Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси юридичних осіб у спосіб, визначений законом або договором. Суд, відповідно до викладеної в позові вимоги, може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, який не суперечить закону, але лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної у позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

29. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в контексті окресленої правової проблеми посилається на постанову від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15, в якій Велика Палата Верховного Суду виснувала, що для належного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, що вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов`язку, зокрема, у таких випадках:

- кредитор у таких правовідносинах без звернення до суду з відповідним позовом може звернути стягнення на майно особи, яку він вважає боржником, інших осіб або інакше одержати виконання поза волею цієї особи-боржника в позасудовому порядку;

- особа не вважає себе боржником у відповідних правовідносинах і не може захистити своє право у межах судового розгляду, зокрема, про стягнення з неї коштів на виконання зобов`язання, оскільки такого судового розгляду кредитор не ініціював (наприклад, кредитор надсилає претензії, виставляє рахунки на оплату тощо особі, яку він вважає боржником);

- застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите.

30. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначає, що позивач у цій справі посилається, зокрема на те, що АТ КБ «ПриватБанк» не визнає належного виконання позивачем своїх обов`язків за кредитними договорами, проведених належним чином, що вбачається з інформації, наведеної АТ КБ «ПриватБанк» у позові до Окружного суду в Тель-Авіві (Ізраїль). Зокрема, у поданому позові АТ КБ «ПриватБанк», здійснюючи виклад фактичних обставин справи та описуючи підстави позову, вказує на те, що АТ «Запорізький завод феросплавів» не виконало свої договірні зобов`язання за кредитними договорами, оскільки не погасило заборгованість за кредитними договорами та використовувало отримані кредитні кошти не відповідно до цілей, які були зазначені в кредитних договорах.

31. Проте АТ КБ «ПриватБанк» заперечує проти задоволення позовних вимог, вважаючи, що у позивача відсутнє суб`єктивне невизнане право, що підлягало б захисту в судовому порядку у цій справі, і як наслідок відсутній спір про право. Подання Банком позову до Окружного суду в Тель-Авіві (Ізраїль) жодним чином не має негативного впливу (порушення, невизнання чи оспорення) на будь-які права та законні інтереси позивача за кредитними договорами та не свідчить про те, що Банк не визнає будь-якого права позивача за кредитними договорами. Банк не стверджує ані в позові, поданому до Окружного суду в Тель-Авіві, ані в цій справі, що позивач не перераховував Банку кошти за кредитними договорами, Банк не заперечує проти таких перерахувань та не стверджує про наявність заборгованості за кредитними договорами. Також зазначає, що АТ «Запорізький завод феросплавів» не є відповідачем за позовом Банку до Окружного суду в Тель-Авіві й останній не заявив до позивача жодних позовних вимог будь-якого характеру, зокрема, відповідач не звертався до позивача з вимогою про стягнення коштів за кредитними договорами та не зазначає, що не визнає будь-якого права позивача за кредитними договорами.

32. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду звертає увагу, що у справі, яка переглядається, господарські суди не встановили, яким чином Банк може звернути стягнення на майно позивача або інакше одержати виконання у позасудовому порядку. Так само позивачем не доведено, яке право він не може захистити в межах судового розгляду.

33. Також акцентує увагу на тому, що без встановлення реального чи навіть потенційного впливу позову, поданого Банком в іноземній державі, чи інформації, яка міститься у поданому там позові, відсутні підстави вважати, що ця інформація спричиняє для позивача стан правової невизначеності, внаслідок чого його інтерес підлягає судовому захисту.

34. Наголошує, що спроби одержати юридично значимі для іноземного юрисдикційного органу висновки у питаннях факту чи питаннях права, які мав би робити сам цей іноземний юрисдикційний орган, мають штучний характер, адже спрямовані на те, щоб зв`язати цей орган висновками іншого суду так, ніби вони мають для нього якесь обов`язкове значення.

35. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, з-поміж іншого, зазначає, що з огляду на висновки судів про існування в іноземній державі судового процесу, в якому предметом дослідження є окремі обставини, стосовно яких у цій справі суди робили висновки, слід врахувати, що судове рішення українського суду в іноземному процесі може мати принаймні одне або декілька з таких значень: 1) значення res judicata з преклюзивним ефектом для наступного ідентичного позову між тими ж сторонами; 2) преюдиціальне значення стосовно окремих обставин; 3) доказове значення стосовно окремих обставин.

36. Вважає, що обставини цієї справи свідчать про відсутність у позивача як порушеного права, так і законного інтересу у правовій визначеності щодо прав і обов`язків у відносинах з відповідачем за кредитними договорами, а подання позову в цій справі не спрямовано на захист його прав, а є спробою встановлення обставин для використання в подальшому в судових спорах в іноземних державах.

37. З огляду на зазначене Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вважає, що збереження висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 19 жовтня 2022 року у справі № 910/14224/20, без його уточнення створює системний ризик перетворення національних судів на інструмент отримання преюдиційних фактів для іноземних юрисдикцій для використання в подальшому в судових спорах в іноземних державах, а тому, на її думку, наявні підстави для відступу від нього щодо застосування статей 4, 5 ГПК України, статей 15, 16, 599 ЦК України, статті 20 ГК України стосовно порушення законного інтересу позивача в правовій визначеності та способу його захисту.

38. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, аналізуючиправовідносини у цій справі (№ 910/4863/22) та у справі, яка розглянута Великою Палатою Верховного Суду (№ 910/14224/20), дійшов висновку про їх подібність, зокрема, за суб`єктним складом (відповідач АТ КБ «ПриватБанк»), за предметом і підставами заявленого позову (предметом спору в обох зазначених справах є визнання припиненими зобов`язань заводу перед Банком за відповідними кредитними договорами у зв`язку з їх повним виконанням, проведеним належним чином), а також за підставою виникнення спору (невизнання Банком права позивача на припинення зобов`язань за кредитними договорами), обґрунтованою виключно обставинами звернення Банку до суду іншої держави з позовом.

Мотиви, з яких виходить Велика Палата Верховного Суду, постановляючи ухвалу

39. Відповідно до частини четвертої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

40. За змістом наведеної норми Велика Палата Верховного Суду може відступити від раніше сформульованого висновку щодо застосування норми права, викладеного в раніше ухваленому рішенні, за одночасної наявності двох умов: 1) існування об`єктивних та вагомих підстав для відступу, викликаних, наприклад, зміною правового регулювання чи розвитком суспільних відносин, унаслідок чого попередній висновок застарів; 2) подібність правовідносин у справі, переданій на розгляд Великої Палати Верховного Суду, зі справою, від висновку в якій пропонується відступити.

41. Передаючи справу № 910/4863/22 на розгляд постійно діючого колегіального органу Верховного Суду, колегія суддів просила відступити від висновку, сформульованого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 жовтня 2022 року у справі № 910/14224/20.

42. Велика Палата Верховного Суду не заперечує подібності правовідносин, які склалися у справах № 910/4863/22 та № 910/14224/20, водночас нагадує, що елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

43. За пунктом 4 частини четвертої статті 17 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики.

44. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 18 січня 2001 року у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom, заява № 27238/95, пункт 70) зазначив, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

45. Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни в правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань тощо. Таке розуміння необхідності відступу від сформованої правової позиції відповідає також існуючій практиці ЄСПЛ з питань правової визначеності та передбачуваності судових рішень.

46. Отже, має існувати необхідність відступу і така необхідність має виникати з певних об`єктивних причин, що повинні бути чітко визначені та аргументовані; також відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих неузгодженостей (помилок), що мають фундаментальне значення для судової системи.

47. Вмотивованість переданих на розгляд Великої Палати Верховного Суду питань покладається на колегію суддів Верховного Суду, що вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах.

48. Підсумовуючи, необхідно зазначити, що задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків лише за наявності для цього належної підстави. Вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання.

49. Такий підхід є усталеним у практиці Великої Палати Верховного Суду (див., до прикладу, постанови від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 09 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (пункт 31), від 18 січня 2023 року у справі № 170/129/21 (пункти 54, 55) та ін.).

50. У зв`язку із викладеним Велика Палата Верховного Суду констатує, що з огляду на нетривалий проміжок часу, який минув з дати ухвалення 19 жовтня 2022 року постанови у справі № 910/14224/20, висновок щодо застосування статей 4, 5 ГПК України, статей 15, 16, 599 ЦК України, статті 20 ГК України не можна вважати застарілим.

51. Обґрунтування явних вад такого висновку Великої Палати Верховного Суду ухвала Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не містить. Відомостей про те, як саме колегія суддів бачить викладення уточненого Великою Палатою Верховного Суду висновку з окресленого питання, в ухвалі також не зазначено.

52. Так само не змінився ані суспільний контекст, за якого ухвалювалася постанова у справі № 910/14224/20, ані нормативно-правове регулювання зобов`язальних правовідносин загалом та кредитних відносин зокрема, яке б впливало на вирішення питання про визнання обов`язків у таких правовідносинах припиненими.

53. Сама лише незгода колегії суддів з висновком Великої Палати Верховного Суду, сформульованим у постанові від 19 жовтня 2022 року у справі № 910/14224/20, не є самостійною та достатньою підставою для прийняття такої справи до розгляду постійно діючим колегіальним органом Верховного Суду.

54. Обґрунтовуючи підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначає, що єдиною метою звернення позивача до національного суду з цим позовом є бажання одержати юридично значимі для іноземного юрисдикційного органу висновки у питаннях факту чи права.

55. Втім, наведені обставини були предметом дослідження Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/14224/20 (в контексті перебування на розгляді суду штату Делавер (США) позову АТ КБ «ПриватБанк») і суд касаційної інстанції не вважав, що пред`явлення позичальником позову в національному суді має винятково штучну мету, не спрямовану на реальний захист невизнаних чи порушених прав або законних інтересів позивача.

56. Додатково Велика Палата Верховного Суду зауважує, що, мотивуючи ухвалу про передачу справи, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15, у якій, на переконання колегії суддів, сформульовано інші критерії можливості захисту прав особи у юридичній визначеності в кредитних правовідносинах, аніж ті, які суд касаційної інстанції застосував у постанові від 19 жовтня 2022 року у справі № 910/14224/20.

57. Однак за положенням частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд має враховувати висновки щодо застосування права, і Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що судам слід враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду (див., зокрема, ухвалу від 01 липня 2026 року у справі № 922/1414/20).

58. Отже, відсутні передбачені процесуальним законом підстави для прийняття Великою Палатою Верховного Суду справи № 910/4863/22 до розгляду.

59. Згідно із частиною шостою статті 303 ГПК України, якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, або якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору у подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.

60. Тому справа № 910/4863/22 підлягає поверненню відповідній колегії суддів Касаційного господарського судуу складі Верховного Суду для продовження розгляду.

Керуючись статтями 302, 303 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду

УХВАЛИЛА:

Справу № 910/4863/22 за позовом Акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання зобов`язань припиненими за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20 жовтня 2025 року- повернути відповідній колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.

Ухвала у справі № 910/4863/22 набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач

О. О. Банасько

Судді:

О. В. Білоконь

Н. М. Мартинюк

О. Л. Булейко

К. М. Пільков

О. А. Губська

С. О. Погрібний

А. А. Ємець

Т. Г. Стрелець

В. В. Король

О. В. Ступак

С. І. Кравченко

М. Ю. Тітов

О. В. Кривенда

І. В. Ткач

М. В. Мазур

О. С. Ткачук

В. Ю. Уркевич

Відповідно до частини третьої статті 314 ГПК України ухвалу оформила суддя Ступак О. В.