ЄДРСР

Єдиний державний реєстр
судових рішень

Ухвала № 138305668

Озвучення тимчасово недоступне

Справа № 127/15672/23

Провадження №11-кп/801/541/2026

Категорія: крим.

Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1

Доповідач: ОСОБА_2

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2026 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

та учасників судового провадження:

прокурора ОСОБА_6 ,

обвинувачених: ОСОБА_7 та ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції),

захисників: ОСОБА_9 та ОСОБА_10 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023020010000532 від 06.04.2023,

за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні – прокурора Вінницької окружної прокуратури Вінницької області ОСОБА_11 ,

апеляційною скаргою захисника ОСОБА_9 , поданої в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 ,

апеляційною скаргою захисника ОСОБА_10 , поданої в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 ,

апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_7 ,

на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 23 березня 2026 року, яким:

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Чернявка, Оратівського району Вінницької області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , із повною загальною середньою освітою, не працюючого, неодруженого, українця, громадянина України,

раніше судимого:

?24.03.2003 Оратівським районним судом Вінницької області за ч. 3 ст. 185 КК України до 3 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком 1 рік;

?13.10.2005 Погребищенським районним судом Вінницької області за ч. 3 ст. 185 КК України до 3 років позбавлення волі;

?06.10.2006 Погребищенським районним судом Вінницької області за ч. 1 ст. 309, ч. 3 ст. 185, ч. 1 ст. 162, ст. 70 КК України до 3 років позбавлення волі;

?20.01.2009 Оратівським районним судом Вінницької області за ч. 1 ст. 162 КК України до виправних робіт строком на 2 роки з утриманням 15%;

?30.07.2009 Оратівським районним судом Вінницької області за ч. 2 ст. 389, ст. ст. 71, 72 КК України до 2 років 4 місяців обмеження волі;

?02.12.2009 Липовецьким районним судом Вінницької області за ст. 395, ч. 3 ст. 185, ч. 1 ст. 70, ч. 4 ст. 70 КК України до 3 років 1 місяця позбавлення волі;

?04.06.2013 Оратівським районним судом Вінницької області за ч. 2 ст. 185, ст. 69 КК України до штрафу в сумі 510 грн.;

?20.08.2013 Оратівським районним судом Вінницької області за ст. 395 КК України до 2 місяців арешту;

?18.06.2014 Оратівським районним судом Вінницької області за ч. 2 ст. 185, ст. 71 КК України до 6 місяців арешту;

?26.12.2014 за ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 121, ч. 4 ст. 70, ст. 71 КК України до 7 років 2 місяців позбавлення волі, звільнений умовно-достроково від відбування покарання 06.04.2018 з невідбутим строком 2 роки 2 місяці 11 днів;

?29.05.2020 Тульчинським районним судом Вінницької області за ч. 3 ст. 185, ч. 1 ст. 71 КК України до 3 років 6 місяців позбавлення волі, звільнений умовно-достроково 08.11.2022 із невідбутим строком 9 місяців 6 днів,

-визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України,

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця с. Зарванці, Вінницького району Вінницької області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , із неповною середньою освітою, не працюючого, неодруженого, українця, громадянина України,

раніше судимого:

?16.12.2009 Вінницький районним судом Вінницької області за ч. 1 ст. 185 КК України до 2 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком 1 рік;

?31.05.2013 Вінницьким районним судом Вінницької області за ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185, ст. ст. 70, 71 до 3 років 6 місяців позбавлення волі;

?21.08.2013 Вінницьким районним судом Вінницької області від 21.08.2013 за ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 289, ч. 2 ст. 304, ч. 1 ст. 70, ч. 4 ст. 70 КК України до 5 років 6 місяців позбавлення волі;

?08.08.2017 Вінницьким міським судом Вінницької області за ч. 2 ст. 186 КК України до 5 років 6 місяців позбавлення волі;

?26.02.2020 Вінницьким районним судом Вінницької області за ч. 3 ст. 185, ч. 4 ст. 70 КК України до 6 років позбавлення волі, звільнений по відбуттю строку покарання,

- визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення та встановлені судом першої інстанції обставини

Оскаржуваним вироком ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України та призначено йому покарання за ч. 4 ст. 186 КК України у виді 8 (восьми) років позбавлення волі.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Тульчинського районного суду Вінницької області від 29.05.2020 та остаточно призначено ОСОБА_7 покарання у виді 8 (восьми) років 9 (дев`яти) місяців позбавлення волі.

Початок строку відбування покарання ухвалено рахувати з дня набрання вироку законної сили.

ОСОБА_8 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України та призначено йому покарання за ч. 4 ст. 186 КК України у виді 8 (восьми) років позбавлення волі.

Початок строку відбування покарання ухвалено рахувати з дня набрання вироку законної сили.

Речові докази, а саме:

?мобільний телефон марки «TECNO SPARK 4», моделі «TECNO KC2», IMEI1: НОМЕР_1 , IME2: НОМЕР_2 з сім-картами операторів мобільного зв`язку з № НОМЕР_3 , № НОМЕР_4 та ліхтарик червоного кольору «MINI MAGLITE», який поміщено в камеру зберігання речових доказів Вінницького районного управління Головного управління Національної поліції у Вінницької області – повернуто потерпілому ОСОБА_12 .

Стягнуто з ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у рівних долях на користь держави процесуальні витрати за проведену експертизу у сумі 1433, 88 грн.

Арешт накладений ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 11.04.2023 – скасовано.

Запобіжний захід застосований до обвинуваченого ОСОБА_7 у вигляді тримання під вартою до набрання вироку законної сили – залишено без змін тримання під вартою.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_7 у строк покарання строк попереднього ув`язнення з моменту затримання, тобто з 06.04.2023 по день набрання вироку законної сили.

Запобіжний захід застосований до обвинуваченого ОСОБА_8 у вигляді тримання під вартою до набрання вироку законної сили– залишено без змін тримання під вартою.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_8 в строк покарання строк попереднього ув`язнення з моменту затримання, тобто з 06.04.2023 по день набрання вироку законної сили.

Згідно з вироком судом встановлено, що ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , будучи обізнаними у тому, що відповідно до Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-1X (зі змінами, внесеними Указом від 6 лютого 2023 року № 58/2023, затвердженим Законом України від 07 лютого 2023 року № 2915-ІХ), в Україні із з 05:30 год. 24.02.2022 введено воєнний стан строком на 30 діб, який в подальшому продовжено з 05:30 год. 19.02.2023 строком на 90 діб, повторно вчинили умисний корисливий злочин при наступних обставинах.

Так, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у невстановлені дату, місце, час та спосіб, маючи кримінально протиправний умисел, спрямований на викрадення чужого майна, вступили у попередню змову на вчинення злочину.

У подальшому, 05.04.2023 приблизно о 20:30 год., ОСОБА_7 спільно із ОСОБА_8 , перебуваючи поблизу 3-го провулку Гніванського шосе у місці Вінниці, вирішили зайти до знайомого, який працює охоронцем приватної території за вищезазначеною адресою.

Прибувши до вказаного місця, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 підійшли до будиночку охоронця та постукали у двері, які відчинив незнайомим останнім ОСОБА_13 . Побачивши перед собою ОСОБА_13 , який являється особою похилого віку, який знаходився у вищевказаному будинку один, у ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , виник злочинний умисел, спрямований на викрадення чужого майна в умовах воєнного стану.

Надалі, ОСОБА_7 спільно із ОСОБА_8 попрохали ОСОБА_13 винести їм води, щоб втамувати спрагу, чекаючи слушної нагоди для вчинення сплановано кримінального правопорушення.

У подальшому, реалізовувати свій злочинний умисел направлений на відкрите заволодіння чужим майном вчинене в умовах воєнного стану, керуючись жагою до легкої наживи, діючи з корисливих спонукань, розуміючи протиправність своїх дій та настання суспільно небезпечних наслідків, усвідомлюючи, що його дії несуть відкритий характер ОСОБА_7 спільно з ОСОБА_8 , без будь- якого дозволу увійшли до приміщення будинку охоронця, де помітили у потерпілого ОСОБА_13 мобільний телефон марки «TECNO SPARK», моделі «TECNO КС 2», у корпусі синього кольору, і з наявними сім-картками операторів мобільного зв`язку НОМЕР_5 та НОМЕР_6 , а також ліхтарик у металевому корпусі червоного кольору.

У цей час, ОСОБА_8 , керуючись жагою до легкої наживи, діючи відкрито, умисно, повторно, застосовуючи насильство, що не являлось небезпечним для життя і здоров`я, почав наносити удари руками та ногами у різні частини тіла ОСОБА_13 , намагаючись забрати із рук останнього вищезазначений мобільний телефон, після чого ОСОБА_7 надаючи злочинну допомогу ОСОБА_8 , почав долати опір потерпілого ОСОБА_13 , поваливши останнього на підлогу, на якій ОСОБА_7 та ОСОБА_8 продовжували наносити удари руками та ногами у різні частини тіла ОСОБА_13 .

Внаслідок таких дій ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , ОСОБА_13 заподіяно тілесні ушкодження, а саме: синець на лобі справа, поверхневу забиту рану верхньої губи праворуч з переходом на червону кайму та слизову оболонку, які згідно висновку експерта № 267 від 10.04.2023 не являлися небезпечними для життя та належать до легких тілесних ушкоджень.

Подолавши опір ОСОБА_13 , ОСОБА_7 , діючи умисно. відкрито, з корисливих спонукань, вихопив з рук потерпілого ОСОБА_13 мобільний телефон марки «ТECNO SPARK» моделі «TECNO КС 2», у корпусі синього кольору, та покинув приміщення будинку охоронця, під час чого ОСОБА_8 помітив поблизу столу будинку охоронця ліхтарик у металевому корпусі червоного кольору, який взяв до рук та також покинув приміщення будинку охоронця.

Згідно висновку експерта Вінницького відділення КНДІСЕ № 2176- 2177/23-21 від 13.04.2023 ринкова вартість наданих на дослідження мобільного телефону зв`язку торгової марки «TECNO» модельного ряду «SPARK» моделі «TECNO SPARK 4» (КС 2), станом на момент скоєння кримінального правопорушення, а саме на 05.04.2023 складала 2190,00 грн., ліхтарика виробника «Miglite» Mini AA, станом на момент скоєння кримінального правопорушення, а саме на 05.04.2023 складала 294,95 грн.

Заволодівши вказаним майном ОСОБА_13 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 почали тікати, зникнувши у такий спосіб з місця вчинення кримінального правопорушення, а викраденим майном розпорядились на власний розсуд, чим спричинили потерпілому ОСОБА_13 майнову шкоду на загальну суму 2484,95 грн.

Судом першої інстанції такі дії обвинуваченого ОСОБА_7 кваліфіковані -за ч. 4 ст. 186 КК України, як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинений за попередньою змовою групою осіб, в умовах воєнного стану, вчинене повторно, а обвинуваченого ОСОБА_8 - за ч. 4 ст. 186 КК України, відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинений за попередньою змовою групою осіб, в умовах воєнного стану, вчинене повторно.

Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, що її подала

В апеляційній скарзі прокурор у кримінальному провадженні – прокурор Вінницької окружної прокуратури Вінницької області ОСОБА_11 просила вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 23 березня 2026 року відносно ОСОБА_7 та ОСОБА_8 за ч. 4 ст. 186 КК України скасувати в частині призначеного покарання через невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України та призначити йому покарання за ч. 4 ст. 186 КК України у виді 9 років позбавлення волі. Відповідно до ч. 1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Тульчинського районного суду Вінницької області від 29.05.2020 та остаточно призначити ОСОБА_7 покарання у виді 9 років 9 місяців позбавлення волі. ОСОБА_8 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України та призначити йому покарання за ч. 4 ст. 186 КК України у виді 9 років позбавлення волі. В решті вирок залишити без змін.

Проте, до початку апеляційного розгляду прокурором в порядку ч. 1 ст. 404 КПК України подана заява про відмову від апеляційної скарги, яка прийнята судом.

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_9 , поданій в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , просить вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 23 березня 2026 року відносно ОСОБА_7 – змінити та перекваліфікувати його дії з ч. 4 ст. 186 КК України та ч. 1 ст. 396 КК України і призначити йому відповідне покарання.

У доводах апеляційної скарги захисник посилається на те, що висновки суду викладені в судовому рішенні не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, а також суд неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність та допустив істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, оскільки не було зібрано достатніх беззаперечних доказів, які б свідчили про те, що обвинувачений ОСОБА_7 за попередньою змовою з обвинуваченим ОСОБА_8 вчинив напад на потерпілого ОСОБА_13 та із застосуванням фізичного насилля стосовно потерпілого відкрито заволоділи його майном. На переконання сторони захисту перераховані у вироку докази лише підтверджують факт причетності обвинуваченого ОСОБА_7 до події що сталась в будиночку охоронця за участі обвинуваченого ОСОБА_14 та потерпілого ОСОБА_13 та відсутності інших прямих свідків, оскільки у них не було будь-якої попередньої домовленості про заволодіння чужим майном, та одноосібне вчинення даного злочину ОСОБА_8 . Також зазначає про те, що допитаний судом потерпілий надав нечіткі покази та плутався в обставинах і особах обвинувачених.

Захисник також вважає, що призначене ОСОБА_7 покарання не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі, є явно несправедливим через надмірну суворість, так як не було враховано його молодий вік, неофіційне працевлаштування та наявність джерела доходів, наявність цивільної дружини, відсутність обтяжуючих покарання обставин, а також відсутність цивільного позову та думку потерпілого який не наполягав на суворому покаранні для ОСОБА_7 .

Окрім того, захисником подано клопотання про визнання доказів недопустимими, а саме заяву ОСОБА_15 про залучення його в якості потерпілого у кримінальному провадженні, два протоколи пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 06.04.2023, довідку до протоколу впізнання без дати, згідно якої на фото під №2 зображений ОСОБА_7 , довідку до протоколу впізнання від 06.04.23,згідно якої на фото під № 4 зображений ОСОБА_8 . Зазначає, що у суді першої інстанції нею заявлялося таке клопотання, проте суд його розглянув та залишив поза увагою.

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_10 , поданій в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , просить вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 23 березня 2026 року відносно ОСОБА_8 за ч. 4 ст. 186 КК України – скасувати та ухвалити в цій частині новий вирок, яким призначити йому покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді 4 років позбавлення волі. Також просить апеляційний суд повторно дослідити докази у кримінальному провадженні, а саме:

повторно допитати потерпілого ОСОБА_13 ,

частково дослідити письмові докази:

протокол огляду місця події від 05.04.2023, відповідно до якого у присутності двох понятих, оглянуто сторожову будку за адресою: м. Вінниця, 3-й провулок Гніванського шосе, із фототаблицею до протоколу,

?протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 06.04.2023 та довідка до даного протоколу, відповідно до яких, у присутності двох понятих, потерпілий ОСОБА_13 вказав на фото № 2 із зображенням ОСОБА_7 . Впізнання здійснив за сукупністю зовнішніх ознак: рисами обличчя, формою підборіддя, формою носу;

?протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 06.04.2023 та довідка до даного протоколу, відповідно до яких, у присутності двох понятих, потерпілий ОСОБА_13 вказав на фото № 4 із зображенням ОСОБА_8 . Впізнання здійснив за сукупністю зовнішніх ознак: формою обличчя та носу;

?протокол проведення слідчого експерименту від 07.04.2023, відповідно до якого потерпілий ОСОБА_13 , в присутності двох понятих, знаходячись за адресою: м. Вінниця, 3-й провулок Гніванського шосе, розповів про обставини події, які відбулися 05.04.2023, із відеозаписом до протоколу, який був оглянутий та досліджений судом в ході судового розгляду;

?протокол обшуку від 06.04.2023, проведеного у присутності двох понятих, за участі підозрюваного ОСОБА_8 , відповідно до якого було проведено обшук за адресою: вул. І. Богуна, 3-А, м. Вінниця, та відеозапис до протоколу, який був оглянутий та досліджений судом в ході судового розгляду;

?протокол пред`явлення речей для впізнання від 18.05.2023, відповідно до якого, у присутності двох понятих, було пред`явлено для впізнання ОСОБА_13 мобільні телефони, серед яких вказав на мобільний телефон, яким двоє осіб відкрито заволоділи, та фототаблиця до протоколу, яка була досліджена судом;

?виписку із медичної карти амбулаторного хворого №11083 від 06.04.2023, згідно якої у ОСОБА_13 о 02:20 год. 06.04.2023 встановлено забій м`яких тканин обличчя та ін.;

?висновок експерта № 267 від 06.04.2023, з якого слідує, що у ОСОБА_13 виявлено тілесні ушкодження: синець на лобі справа, поверхнева забита рана верхньої губи праворуч з переходом на червону кайму та слизову оболонку. Вказані тілесні ушкодження у ОСОБА_13 виникли від дії тупого предмету (предметів), за давністю утворення відповідають терміну, вказаному в постанові про призначення експертизи – 05.04.2023, не являлись небезпечними для життя в момент спричинення, за ступенем тяжкості належать до легких тілесних ушкоджень.

У доводах апеляційної скарги захисник посилається на те, що судом не було встановлено та доведено того факту що ОСОБА_7 та ОСОБА_8 за попередньою змовою повторно вчинили умисний корисливий злочин, оскільки вони стверджували про те, що всередину сторожової будки заходив лише ОСОБА_8 , а ОСОБА_7 чекав його на вулиці та учасником цього інциденту не був. Також у ОСОБА_8 не було умислу на викрадення мобільного телефону, оскільки він його підібрав та в подальшому добровільно видав під час його затримання. Також звертає увагу на те, що потерпілий надавав суду неоднозначні та заплутані свідчення, а також немає жодних претензій ні до кого з обвинувачених.

Окрім того, захисник вважає, що судом при призначенні покарання ОСОБА_8 неповно враховано особу обвинуваченого, наявність пом`якшуючих обставин – щире каяття, повне визнання вини та відсутність у потерпілого до нього будь-яких претензій, а також відсутність обтяжуючих обставин, а тому і наявність підстав для застосування ст. 69 КК України.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 просить вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 23 березня 2026 року щодо нього за ч. 4 ст. 186 КК України – скасувати та закрити кримінальне провадження за відсутності в його діях складу злочину.

У доводах апеляційної скарги посилається на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду викладених у судовому рішенні фактичним обставинам кримінального провадження, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а також істотні порушення вимог кримінального та кримінально-процесуального закону. Зокрема, з оскаржуваного вироку йому незрозуміло коли саме у нього та ОСОБА_8 виник злочинний умисел та попередня змова спрямовані на викрадення чужого майна, які є припущенням. Він не бачив і не знав що ОСОБА_8 заволодів майном потерпілого (ліхтариком та телефоном) у момент безпосереднього часу самої події, а дізнався про наявність у нього цих речей лише згодом. Також звертає увагу на покази потерпілого, які не відповідають фактичним обставинам. Тому вважає, що судом неправильно кваліфіковані його дії за ч. 4 ст. 186 КК України.

Позиції учасників судового провадження

До початку апеляційного розгляду від прокурора, якою була подана апеляційна скарга, надійшла відмова від неї згідно вимог ч. 1 ст. 403 КПК України. А тому прокурор ОСОБА_6 просив прийняти дану відмову та закрити в цій частині апеляційне провадження. Також заперечив щодо задоволення клопотання захисника ОСОБА_10 про повторне дослідження доказів у кримінальному провадженні. Просив апеляційні скарги обвинуваченого та захисників залишити їх без задоволення, а оскаржуваний вирок щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8 за ч. 4 ст. 186 КК України залишити без змін.

Обвинувачений ОСОБА_16 та його захисник ОСОБА_9 підтримали подані ними апеляційні скарги та наполягали на їх задоволенні, посилаючись на викладені у них доводи. Також просили визнати недопустимими докази про які зазначено у клопотанні захисника. Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК України також підтримали подане захисником ОСОБА_10 клопотання про повторне дослідження доказів у кримінальному провадженні. Окрім того, не заперечували проти прийняття відмови прокурора від поданої нею апеляційної скарги.

Захисник ОСОБА_10 та обвинувачений ОСОБА_8 підтримали подану захисником апеляційну скаргу та наполягали на їх задоволенні, посилаючись на викладені у ній доводи. Також підтримали подане клопотання захисника ОСОБА_9 про визнання доказів недопустимими про які зазначено у клопотанні захисника. Також відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК України підтримали подане захисником ОСОБА_10 клопотання про повторне дослідження доказів у кримінальному провадженні. Окрім того, не заперечували проти прийняття відмови прокурора від поданої нею апеляційної скарги.

Потерпілий ОСОБА_13 повідомлений належним чином про дату, час і місце апеляційного розгляду, проте до суду не прибув, надавши суду свою письмову заяву про проведення судових засідань без його присутності. Вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 23.03.2026 вважає законним та обґрунтованим. У задоволенні апеляційних скарг сторони захисту просить відмовити.

За таких підстав прокурор, обвинувачені та їх захисники не заперечували проти судового розгляду у відсутність потерпілого ОСОБА_13 , а тому відповідно до вимог ч. 4 ст. 405 КПК України судовий розгляд відбувся у його відсутність.

Мотиви суду

Заслухавши доповідача, виступи учасників судового провадження, дослідивши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги захисника, а також подану до суду прокурором відмову від поданої ним апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку.

Згідно вимог ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно вимог ч. 1 ст. 403 КПК України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право відмовитися від неї до закінчення апеляційного розгляду. Захисник підозрюваного, обвинуваченого, представник потерпілого можуть відмовитися від апеляційної скарги тільки за згодою відповідно підозрюваного, обвинуваченого чи потерпілого.

Заслухавши доповідача, думку прокурора, обвинуваченої та її захисника з приводу задоволення поданої прокурором відмови від апеляційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд вважає за необхідне прийняти відмову прокурора у кримінальному провадженні від поданої ним апеляційної скарги та закрити в цій частині апеляційне провадження. Наслідки відмови від поданої апеляційної скарги прокурору судом роз`яснені та зрозумілі.

Так, відповідно до ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим, тобто ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України; ухвалене на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог ст.94 КПК України; з наведенням належних і достатніх мотивів та підстав його ухвалення.

Відповідно до ст.373 КПК України обвинувальний вирок не може ґрунтуватись на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Крім того, при призначенні покарання суд повинен суворо дотримуватися вимог ст.65 КК України відносно загальних засад призначення цього покарання у відповідності до положень Загальної частини Кримінального кодексу України.

Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

За змістом цієї норми процесуального закону учасник судового провадження має право не лише формально заявити клопотання про повторне дослідження обставин або доказів, а й повинен зазначити, які конкретно обставини (докази) потрібно дослідити, та обґрунтувати, чому вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями чи взагалі не досліджені.

До початку апеляційного розгляду захисник ОСОБА_10 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 заявила клопотання, яке викладено в її апеляційній скарзі, в якому вона просить повторно допитати потерпілого та повторно дослідити письмові докази, як були досліджені судом першої інстанції, не навівши при цьому обґрунтованих підстав, передбачених ч. 3 ст. 404 КПК України. За таких обставин у суду апеляційної інстанції не було підстав, передбачених ч. 3 ст. 404 КПК України, для їх повторного дослідження доказів, а тому у задоволенні даного клопотання судом відмовлено, оскільки колегія суддів не знайшла достатніх підстав вважати, що встановлені під час кримінального провадження досліджені судом першої інстанції зазначені докази не повністю чи з порушенням, при цьому місцевим судом зазначені письмові докази були предметом ретельного дослідження та обговорення, як сторона захисту так і сторона обвинувачення висловлювали свої міркування з приводу їх належності та допустимості, а місцевий суд у своєму рішенні детально їх проаналізував та дав належну правову оцінку. Незгода сторони захисту з оцінкою доказів не є обов`язковою підставою для їх повторного дослідження. Апеляційний суд не вбачає достатніх підстав для надання іншої оцінки дослідженим доказам аніж тієї що їм надав суд першої інстанції у своєму рішенні.

Перевіривши доводи апеляційних скарг сторони захисту, які вище викладені, колегія суддів апеляційного суду не знаходить достатніх підстав для їх задоволення, оскільки заслухавши пояснення учасників судового розгляду та ретельно перевіривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд дійшов переконання про те що вони не спростовують висновків викладених в обвинувальному вироку суду першої інстанції.

Статтею 22 КПК України визначено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, враховуючи, що відповідно до вимог кримінального процесуального закону, тягар доведення обґрунтованості обвинувачення та, відповідно, надання доказів винуватості покладено на сторону обвинувачення, суд з власної ініціативи не може вживати активних дій для забезпечення явки свідків, які були допитані на стадії досудового розслідування, оскільки це суперечитиме засаді об`єктивності і неупередженості суду, відображеної, зокрема, у ч. 6 ст. 22 КПК України.

За вимогами ст. 95 КПК України суд може обґрунтувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.

На переконання колегії суддів апеляційного суду оскаржуваний вирок вимогам закону відповідає. Зокрема, суд першої інстанції під час розгляду кримінального провадження повно та ретельно дослідив зібрані в справі докази в їх сукупності, надав цим доказам належну юридичну оцінку, правильно встановив фактичні обставини кримінального провадження та обґрунтовано визнав обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 винуватими у вчиненні інкримінованих їм злочинів.

Зокрема, не дивлячись на те, що допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_7 свою вину у скоєнні інкримінованого йому злочину не визнав, а обвинувачений ОСОБА_8 визнав лише частково та надали свої покази з приводу відомих їм обставин кримінального правопорушення, а їх захисники під час судового розгляду, у тому числі і у судових дебатах також стверджували про невинуватість ОСОБА_7 та недоведеність обвинувачення щодо нього належними та допустимими доказами, а також часткову винуватість обвинуваченого ОСОБА_8 , судом першої інстанції досліджені усі докази надані суду докази як винуватості обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , так і докази їх невинуватості у вчиненні інкримінованого їм кримінального правопорушення.

Так, як вбачається з оскаржуваного вироку, судом першої інстанції проведено допит обвинуваченого ОСОБА_7 , який свою вину в інкримінованому йому злочині за ч. 4 ст. 186 КК України не визнав та суду надав показання, що він знайомий із ОСОБА_8 задовго до інциденту, оскільки вони разом відбували покарання, після чого підтримували зв`язок та спілкувалися. Так він і познайомився із тіткою ОСОБА_8 , з якою пізніше почав спільно проживати в незареєстрованому шлюбі у квартирі ОСОБА_8 . А щодо обставин справи, суду повідомив про те, що 05.04.2023, ОСОБА_8 запропонував йому піти до його знайомого, який працює охоронцем. Він погодився на пропозицію та пішов разом із ним. Вони прийшли до охоронної будки, біля якої було темно, зовнішнього освітлення не було, всередині будки також не було світла, на фасаді якої було одне вікно. ОСОБА_8 зайшов в охоронну будку, але що там відбувалося йому невідомо, оскільки всередину він не заходив, а лише стояв неподалік. Коли ОСОБА_8 зайшов всередину охоронної будки, то закрив за собою двері. Із охоронної будки йому було чути крики та нецензурну лайку. Також він бачив як до цієї охоронної будки під`їжджала якась машина, але він не знає, хто це був. Коли ОСОБА_8 вийшов із будки, то його поряд не було, він був взагалі з іншого боку дороги, звідки бачив, що із охоронної будки вийшов ОСОБА_8 та потерпілий, які стояли на порозі та про щось говорили, про що саме – він не знає, бо йшов дощ, було погано чути, що відбувається навколо. Він втік звідти, оскільки із будки було чути крики, стукіт, а тому він розумів, що там щось відбувається нехороше, йому здалося, що вони з`ясовують стосунки між собою. Оскільки він раніше судимий, тому уникав усіх конфліктних ситуацій, криків, бійок, адже хвилювався за себе, за свою долю. Пізніше він здалеку побачив, що йде ОСОБА_8 і вирішив його зачекати на зупинці Юності у м. Вінниці, звідки вони разом пішли додому. Про мобільний телефон, який він взяв йому взагалі нічого не було відомо, він дізнався про нього аж наступного дня від працівників поліції. Він жалкує, що він був присутнім під час цієї події та не повідомив працівників поліції відразу про те, що трапилося. Стверджує, що він не бив та не кидав на землю потерпілого.

Також місцевим судом допитано у судовому засіданні обвинуваченого ОСОБА_8 , який свою вину в інкримінованому йому злочині за ч. 4 ст. 186 КК України визнав лише частково та суду надав показання про те, що він давно знайомий із обвинуваченим ОСОБА_7 , який проживав у його квартирі. 05.04.2023 він та ОСОБА_7 були разом у місті із їхніми друзями, з якими гуляли та випивали. Пізніше, коли вже поверталися додому, він запропонував ОСОБА_7 ще зайти до його знайомого ОСОБА_17 , з яким він колись разом працював охоронцем, адже знав, що в цей день повинна була бути його зміна на роботі. Він сказав ОСОБА_7 , що йде та пішов вперед, а останній залишився позаду, відстав від нього орієнтовно на 10 хвилин. Коли він зайшов в охоронну будку, випиваючи при цьому алкогольні напої, то побачив, що його знайомого ОСОБА_17 на роботі немає. Замість нього на чергуванні був потерпілий ОСОБА_12 , якого він того вечора побачив вперше. В цьому приміщенні було одне вікно, через яке він побачив, що йде ОСОБА_16 та постукав у вікно. ОСОБА_7 підійшов до будки та чекав на вулиці, всередину не заходив. Потерпілий ОСОБА_12 почав виштовхувати його із будки, на що він сказав, що доп`є алкоголь і піде. Тоді потерпілому потрібно було відкривати шлагбаум на пульті охорони, він швидко йому допоміг, бо знав на що натискати і де що знаходиться, адже раніше працював там. На що потерпілий образився та дав йому ляпаса по голові, матюкався, обзивав його. Спочатку в нього не було наміру бити потерпілого, проте після того, як потерпілий обізвав його, він не стримався та почав руками бити ОСОБА_12 . Він не пам`ятає конкретно в які частини тіла бив потерпілого. Коли він вдарив потерпілого у вухо та почав кидати на землю, побачив, що із рук потерпілого випав мобільний телефон, який начебто покотився до дверей. Коли вони вийшли із охоронної будки на вулицю, то ОСОБА_7 поряд не було, стояв лише чоловік, який робив ремонтні роботи на приватних об`єктах, які були поряд. ОСОБА_7 підняв телефон потерпілого прямо біля дверей охоронної будки. Телефон він побачив вже тоді, коли вони йшли додому. Він не знає чому ОСОБА_7 забрав цей телефон. Потім він забрав телефон у ОСОБА_7 , він не знає як він опинився в останнього. Сказав йому, що потрібно повернути телефон назад, оскільки там працюють його знайомі. Він розмовляв із потерпілим по телефону та казав, що зранку розберуться у всій цій ситуації. Також повідомив, що його мобільний телефон привезе йому його матір, однак через 20 хв. після цієї розмови, приїхали працівники поліції, які вилучили телефон. Крім мобільного телефона у нього також вилучили ножик та ліхтарик із брелком, які належали потерпілому. ОСОБА_18 він світив у охоронній будці, бо було дуже темно, а коли потерпілий почав на нього нервувати, кинув ліхтарик собі в карман.

Разом з тим судом критично оцінено зазначені покази обвинувачених, оскільки такі покази обвинувачених не повністю узгоджуються з іншими дослідженими судом першої інстанції доказами.

Зокрема, судом першої було допитано потерпілого ОСОБА_13 , який суду надав відповідні показання, які детально викладені в оскаржуваному вироку. Зокрема щодо обставин події кримінального правопорушення потерпілий суду пояснив, що 05.04.2023, товариш попросив його, щоб він підмінив його на роботі. Того дня він вийшов перший день охоронцем на роботу. Орієнтовно о 19:00 - 19:30 год., він сидів у охоронній будці, світло в якій було вимкнене, він переглядав в мобільному телефоні новини та почув стукіт в двері. Коли він почав прислухатися до стукоту то почув, що хтось гукає «Володя». Коли він відкрив двері охоронної будки, то побачив перед собою двоє хлопців, які хотіли зайти до будки, проте він заборонив їм заходити всередину. Тоді вони попросили попити води та сигарети. Він сказав їм, що в нього немає сигарет, а є лише табак. Він пам`ятає, що ОСОБА_8 поводив себе впевнено, казав, що знає, де тут знаходиться газета, щоб зробити собі сигарету та те, що керівниками даної охорони є його родичі, якщо в ОСОБА_13 виникатимуть якісь питання, то щоб він звертався саме до нього, останній поводив себе як начальник. Спочатку в будку зайшов лише ОСОБА_8 , який попросив, щоб він дав йому мобільний телефон для дзвінка, проте він не погодився та сказав, що телефон в руки йому не дасть, може лише самостійно набрати номер телефону, який він скаже. Після чого ОСОБА_8 почав виривати в нього із рук мобільний телефон, хоча й йому вдалося вихопити в нього із рук телефон, останній почав наносити йому удари та збив його з ніг. Згодом всередину будки забіг ОСОБА_7 , тоді обоє закривали йому обличчя, били, шукали щось в його карманах. Він лежав обличчям до землі, а тому не знає, хто конкретно в нього з рук вирвав мобільний телефон. Він кричав, просив на допомогу, казав, що викличе поліцію, але будка була закрита, тому ніхто його не чув. В той момент, коли хтось із обвинувачених видер з його рук мобільний телефон, то він бачив, що ОСОБА_7 вискочив із будки, а ОСОБА_8 залишався ще всередині. Він почав запитувати, де його мобільний телефон, тоді ОСОБА_8 забрав у нього ліхтарик і сказав, щоб йти через дорогу, де знаходиться ліс, і шукати там його мобільний телефон. Він відмовився від такої пропозиції і сказав ОСОБА_8 , що викликатиме поліцію. В цей час саме біля охоронної будки зупинився якийсь автомобіль, за кермом якого був чоловік, він запитав у цього чоловіка, чи знає від цього хлопця ОСОБА_8 . Цей чоловік відповів, що він не знає ОСОБА_8 , тоді ж він попросив його викликати поліцію. В той час, коли цей чоловік телефонував поліцію, ОСОБА_8 просто десь зник у невідомому йому напрямку. Коли приїхали працівники поліції, то вони телефонували на його мобільний телефон, але ніхто не відповідав. Він подзвонив до свого товариша ОСОБА_17 , якого заміняв в той день на роботі, щоб той приїхав. ОСОБА_17 приїхав та залишився чергувати замість нього, а його працівники поліції повезли у лікарню. Коли ОСОБА_17 прийшов, то він повідомив йому, що його бив якийсь ОСОБА_19 . ОСОБА_17 почав показувати фото на телефоні, на якому він впізнав ОСОБА_20 . Наступного дня він взяв телефон у сусідки та подзвонив на свій номер телефону, взяла слухавку матір ОСОБА_8 , в якої він попросив повернути йому телефон та ліхтарик. Вона сказала, що так, ці речі є в неї. Вони домовилися зустрітися на «Західному автовокзалі», він поїхав на визначену годину, прочекав там певний час, але вона так і не прийшла. Тоді він із знайомими зателефонували до неї, на що матір ОСОБА_8 повідомила, що неї приїжджали працівники поліції, які конфіскували мобільний телефон та ліхтарик. Крім того, у ході судового провадження потерпілий ОСОБА_13 зазначив, що претензій до обвинувачених не має та щодо міри покарання поклався на розсуд суду.

Таким чином, з наданих потерпілим суду показів вбачається, що покази допитаних судом обвинувачених не в повній мірі відповідають дійсним фактичним обставинам справи. А щодо показів потерпілого, то у суду немає підстав не довіряти його показам.

Окрім того, судом під час судового розгляду були допитані свідки, покази яких підтверджують винуватість обвинувачених у вчиненні інкримінованого їм кримінального правопорушення.

Зокрема, як вбачається з показів свідка ОСОБА_21 , вона надала суду показання про те, щ ввечері, приблизно о 20:00 год. 05.04.2023 вона із свою літньою матір`ю йшли по 3-му провулку Гніванського шосе у м. Вінниця. На вулиці було темно, в цей момент вона почула, що із охоронної будки, яка знаходилася неподалік, доносяться звуки чоловічого голосу зі словом «Допоможіть». Тоді вона почала пришвидшувати рух та швидко попрямувала на звуки. Не дійшовши 2 м до охоронної будки, вона побачила, що вийшов охоронець, який прохав викликати поліцію, казав, що його побили. Коли охоронець вже стояв на вулиці, вийшов раніше за них, із охоронної будки, з дверей, які були ззаду, вибігли двоє чоловіків, які кудись побігли, наче тікали. Вона не побачила обличчя цих людей, бо на вулиці вже сутеніло. На цьому місці було темно, якісь кущі поряд, охоронна будка знаходилася біля самої дороги. Вона запитала охоронця, чому він сам не може викликати поліцію, на що він відповів, що в нього відібрали мобільний телефон та його побили. Вона помітила на обличчі потерпілого ОСОБА_13 тілесні ушкодження та кров, після чого викликала працівників поліції.

Також як вбачається з показів допитаного судом свідка ОСОБА_22 , він знає обвинуваченого ОСОБА_8 , оскільки покійні дідусь та бабуся останнього проживали з ним по сусідству. Повідомив, що його запросили були понятим під час слідчої дії. Пам`ятає, що також там були присутніми ОСОБА_8 та працівники поліції. Він не пам`ятає чи щось вилучали працівники поліції у ОСОБА_8 . Про обставини грабежу його нічого конкретного невідомо.

Окрім того, судом безпосередньо у ході судового розгляду були досліджені надані стороною обвинувачення письмові докази у даному кримінальному провадженні, які підтверджують винуватість обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , а саме:?витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 06.04.2023 за № 12023020010000532;?протокол прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу події від 05.04.2023, відповідно до якого ОСОБА_13 просить притягнути до відповідальності двох осіб чоловічої статі, які 05.04.2023 близько 20:30 год. відкрито заволоділи його мобільним телефоном, застосовуючи фізичну силу, перебуваючи за місцем його роботи – сторожовій будці, що знаходить за адресою: 3-й провулок Гніванського шосе;?заява ОСОБА_13 про залучення його в якості потерпілого у даному кримінальному провадженні;?протокол огляду місця події від 05.04.2023, відповідно до якого у присутності двох понятих, оглянуто сторожову будку за адресою: м. Вінниця, 3-й провулок Гніванського шосе, із фототаблицею до протоколу, яку було досліджено та оглянуто у ході судового провадження;?протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 06.04.2023 та довідка до даного протоколу, відповідно до яких, у присутності двох понятих, потерпілий ОСОБА_13 вказав на фото № 2 із зображенням ОСОБА_7 . Впізнання здійснив за сукупністю зовнішніх ознак: рисами обличчя, формою підборіддя, формою носу;?протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 06.04.2023 та довідка до даного протоколу, відповідно до яких, у присутності двох понятих, потерпілий ОСОБА_13 вказав на фото № 4 із зображенням ОСОБА_8 . Впізнання здійснив за сукупністю зовнішніх ознак: формою обличчя та носу;?протокол проведення слідчого експерименту від 07.04.2023, відповідно до якого потерпілий ОСОБА_13 , в присутності двох понятих, знаходячись за адресою: м. Вінниця, 3-й провулок Гніванського шосе, розповів про обставини події, які відбулися 05.04.2023, із відеозаписом до протоколу, який був оглянутий та досліджений судом в ході судового розгляду;?протокол обшуку від 06.04.2023, проведеного у присутності двох понятих, за участі підозрюваного ОСОБА_8 , відповідно до якого було проведено обшук за адресою: вул. І. Богуна, 3-А, м. Вінниця, та відеозапис до протоколу, який був оглянутий та досліджений судом в ході судового розгляду;?протокол пред`явлення речей для впізнання від 18.05.2023, відповідно до якого, у присутності двох понятих, було пред`явлено для впізнання ОСОБА_13 мобільні телефони, серед яких вказав на мобільний телефон, яким двоє осіб відкрито заволоділи, та фототаблиця до протоколу, яка була досліджена судом;?висновок експерта № 2176-2177/23-21 від 13.04.2023, відповідно до якого ринкова вартість мобільного телефону та ліхтарика, які були надані на експертне дослідження, становить 2484, 95 грн;?виписку із медичної карти амбулаторного хворого №11083 від 06.04.2023, згідно якої у ОСОБА_13 о 02:20 год. 06.04.2023 встановлено забій м`яких тканин обличчя та ін.;?висновок експерта № 267 від 06.04.2023, з якого слідує, що у ОСОБА_13 виявлено тілесні ушкодження: синець на лобі справа, поверхнева забита рана верхньої губи праворуч з переходом на червону кайму та слизову оболонку. Вказані тілесні ушкодження у ОСОБА_13 виникли від дії тупого предмету (предметів), за давністю утворення відповідають терміну, вказаному в постанові про призначення експертизи – 05.04.2023, не являлись небезпечними для життя в момент спричинення, за ступенем тяжкості належать до легких тілесних ушкоджень.

Отже, за таких підстав, на переконання колегії суддів апеляційного суду, досліджуючи та аналізуючи всі докази у їх сукупності, керуючись законом та оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, суд першої інстанції дійшов до цілком правильного, тобто законного та обґрунтованого висновку про доведеність винуватості обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого їм злочину, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України.

Апеляційний суд, перевіряючи доводи апеляційних скарг обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника щодо невизнання обвинуваченим своєї вини за ч. 4 ст. 186 КК України та неправильної кваліфікації судом його дій, враховує те, що як він стверджує про те, що до сторожової будки він взагалі не заходив та потерпілого не бив та речей останнього не викрадав, а обвинувачений ОСОБА_8 свою вину визнає частково, визнає фактичні обставини справи, тобто не заперечує щодо тієї події, яка вказана в обвинувальному акті, що мала місце 05.04.2023, визнав послідовність своїх дій та перелік викраденого майна. Разом з тим, останній не визнає те, що він вчиняв цей злочин спільно та за попередньою змовою із обвинуваченим ОСОБА_7 .

Проте, на переконання колегії суддів місцевим судом дана правильна критична оцінка таким показам обвинувачених, оскільки допитаний судом потерпілий ОСОБА_13 у ході судового розгляду переконливо зазначив, що його било двоє обвинувачених, закривали йому обличчя, щось шукали в його карманах, потім викрали його мобільний телефон та ліхтарик.

Також такі покази потерпілого підтверджуються показами допитаного свідка ОСОБА_21 , яким у суду немає підстав недовіряти та яка суду підтвердила те, що вона 05.04.2023 проходила повз та почула крики потерпілого, зазначила, що бачила, як із сторожової будки вистрибнуло дві особи чоловічої статі, які втікали, побігли через дорогу в невідомому їй напрямку. При цьому, потерпілий ОСОБА_13 , коли просив її викликати працівників поліції їй повідомив, що його било двоє хлопців, які і вкрали у нього мобільний телефон та ліхтарик.

Окрім того, місцевим судом враховано і те, що як вбачається з протоколів пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 06.04.2023 та від 06.04.2023, потерпілий ОСОБА_13 вказав на фотокартки із зображенням ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , як на осіб, які нанесли йому тілесні ушкодження та відкрито заволоділи його майном.

Перевіряючи доводи клопотання захисника ОСОБА_9 щодо визнання доказів недопустимими , апеляційний суд враховує те, що дане клопотання нею також заявлялось і у суді першої інстанції, яке судом розглянуто. Зокрема, щодо посилання захисника про те що протоколи пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 06.04.2023 та 06.04.202 є недопустимими, оскільки впізнання було здійснено лише за загальними рисами, судом враховано правила ст. 228 КПК України, які установлюють вимоги до проведення такої слідчої дії, як пред`явлення особи для впізнання, недотримання яких має наслідком визнання відповідного протоколу недопустимим доказом, тобто таким, що отриманий з порушенням порядку, встановленого КПК України. З досліджених судом зазначених протоколів слідує, що слідчі дії проведені в присутності понятих, з дотриманням встановленої процедури, в тому числі в них детально розписано ознаки, не обмежено впізнання виключно за загальними рисами, за якими потерпілий ОСОБА_13 здійснив впізнання як обвинуваченого ОСОБА_7 , так і обвинуваченого ОСОБА_8 . Дане пред`явлення осіб для впізнання було проведено відповідно вимог закону, особи на фотознімках бути тієї ж статі та не мали різких відмінностей у віці, зовнішності з особами, які підлягали впізнанню, а тому дані протоколи є належними та допустимими доказами у справі.

Також судом першої інстанції досліджено протокол проведення слідчого експерименту від 07.04.2023, за участі потерпілого ОСОБА_13 , під час якого потерпілий детально розповів про обставини події, які мали місце 05.04.2023, продемонстрував усе відповідно до наданих показів та зазначив про перелік викраденого у нього майна, беззаперечно вказує, що його било двоє осіб, хто конкретно вирвав із рук у нього та викрав телефон він не знає, але зі слів ОСОБА_8 він зрозумів, що телефон був у його спільника. Надані потерпілим показання в ході слідчого експерименту, проведеного за його участі 07.04.2023, повністю співпадають з показаннями потерпілого ОСОБА_13 наданими в ході судового розгляду, який послідовно розповів про усі обставини вчинення злочину, а тому покази потерпілого місцевий суд обґрунтовано оцінив як змістовні, послідовні та як наслідок вагомі з точки зору доказування події кримінального правопорушення.

Апеляційний суд також звертає увагу на те, що сторона захисту під час судового розгляду просила суд повторно допитати потерпілого ОСОБА_13 , проте суд не вбачає для цього достатніх підстав, оскільки надані у ході судового розгляду показання є змістовними та такими, що узгоджуються з матеріалами справи.

Судом обґрунтовано встановлено те, що обвинувачені ОСОБА_7 та ОСОБА_8 усвідомлювали той факт, що вчинювані ними дії мають відкритий характер для сторонніх осіб, а саме потерпілого ОСОБА_13 , який неодноразово намагався припинити їх дії, вигукував до них та просив про допомогу, при цьому обвинувачені проігнорували ці обставини, не надали йому будь-якої допомоги, а навпаки залишили приміщення сторожової будки, що і є діями, які підпадають під склад злочину, передбачений ст. 186 КК України.

Так, відповідно до приписів ст. 186 КК України та роз`яснень, викладених у п. п. 3, 4 постанови Пленуму ВСУ № 10 від 06.11.2009 «Про судову практику у справах про злочини проти власності», грабіж – це відкрите викрадення чужого майна у присутності потерпілої або інших осіб, які усвідомлюють протиправний характер дії винної особи, яка в свою чергу усвідомлює, що її дії помічені і оцінюються як викрадення.

Суб`єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України характеризується наявністю у винної особи прямого умислу на протиправне заволодіння чужим майном і корисливим мотивом. Змістом умислу грабіжника охоплюється усвідомлення того факту, що вчинювані ним дії здійснюються в умовах очевидності – мають відкритий для потерпілого або інших осіб характер, при цьому винний ігнорує цю обставину. Основним безпосереднім об`єктом грабежу є право власності.

Верховний Суд у постанові від 13.11.2018 справа № 401/2807/16-к зазначив, що для такого злочину, як грабіж, не встановлено нижньої межі шкоди, яка може бути завдана власнику майна, проте вказана обставина лише свідчить про підвищену суспільну небезпечність цього злочину.

Згідно положень ч. 2 ст. 28 КК України, кримінальне правопорушення визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку кримінального правопорушення, домовились про спільне його вчинення. При цьому домовленість про спільне вчинення кримінального правопорушення заздалегідь означає наявність згоди щодо його вчинення до моменту виконання його об`єктивної сторони.

Форма змови може бути вербальна (словесна), усна чи письмова або у формі конклюдентних дій, що висловлені не у формі усної чи письмової пропозиції, а безпосередньо через поведінку, з якої можна зробити висновок про такий намір. Змова про вчинення злочину може відбутися задовго до вчинення злочину чи прямо перед його вчиненням (постанова Касаційного кримінального суду Верховного суду у справі № 742/2146/20 від 02.12.2021).

Домовленістю про вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб є узгодження об`єкта злочину, його характеру, місця, часу, способу вчинення та змісту виконуваних дій.

На переконання апеляційного суду встановлені судом першої інстанції, які викладені в оскаржуваному вироку, повністю знайшли своє підтвердження у ході судового розгляду, та встановлено, обвинувачені були попередньо між собою знайомими, певний час товаришували, проживали в одному помешканні та спільно проводили час в дату вчинення кримінального правопорушення. Домовленість щодо вчинення спільного злочинного умислу вказують конклюдентні дії обвинувачених, зокрема й те, що коли обвинувачений ОСОБА_8 кинув потерпілого ОСОБА_13 на землю, а з його рук випав мобільний телефон, який покотився в бік дверей, ОСОБА_7 підняв його та забрав собі. Даний факт підтверджується також і показами обвинуваченого ОСОБА_8 , який повідомив суду, що мобільний телефон отримав від ОСОБА_7 , коли вони вже йшли додому. Даний телефон ОСОБА_7 забрав біля дверей сторожової будки, хоча начебто йому незрозуміло з якою метою. Таким чином судом правильно встановлено, що поведінка обвинувачених під час вчинення злочину була узгодженою, оперативною та послідовною, що підтверджує обопільність їх умислу. Окрім того, апеляційний суд погоджується з наданням місцевим судом критичної оцінки твердженням обвинувачених про те, що ОСОБА_7 не заходив у охоронну будку та не завдавав ударів потерпілому ОСОБА_13 , оскільки вони спростовані як показами потерпілого та свідка ОСОБА_21 , так і іншими дослідженими в ході судового розгляду доказами, зокрема і твердженням ОСОБА_8 в судовому засіданні про те, що мобільний телефон забрав обвинувачений ОСОБА_7 та його реплікою: «беру усю вину на себе». Таким чином посилання ОСОБА_8 про те, що ОСОБА_7 не підлягає кримінальній відповідальності за вказаний злочин, оскільки безпосередньо не брав участі у вчинені злочину, не заходив у сторожову будку, а лише стояв збоку та спостерігав, не заслуговують на увагу суду, так як вони не знайшли свого підтвердження як у ході судового розгляду у суді першої інстанції, так і під час апеляційного провадження.

Отже, апеляційний суд повністю погоджується з висновком суду першої інстанції щодо доведеності винуватості ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, яка повністю знайшла своє підтвердження у ході судового розгляду, та доводиться дослідженими судом доказами, які є логічними, послідовними, допустимими та такими, що узгоджуються між собою.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_9 щодо неправильної на її думку кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 186 КК України та необхідність перекваліфікації на ч. 1 ст. 396 КК України, апеляційний суд також вважає їх необґрунтованими, оскільки такі ж доводи захисника вже ретельно перевірялися судом першої інстанції під час у ході судового розгляду, однак не знайшли свого обґрунтованого підтвердження, оскільки за наслідками дослідження та оцінки доказів у справі доведено те, що органом досудового розслідування дії ОСОБА_7 правильно кваліфіковані за ч. 4 ст. 186 КК України, а тому підстав для перекваліфікації його дій судом не вбачається.

Доводи апеляційних скарг сторони захисту в більшості є аналогічними доводам сторони захисту висловлених ними під час судового розгляду у суді першої інстанції, які місцевим судом були ретельно перевірені та їм була надана відповідна правова оцінка.

Посилання в апеляційних скаргах як обвинуваченого, так і захисників обвинувачених на те, що як досудове розслідування так і судове слідство проведені неповно, не об`єктивно та упереджено, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи і ґрунтуються на припущеннях та на суперечливих і недостатніх, зібраних з порушенням вимог кримінально – процесуального законодавства доказах, колегія суддів апеляційного суду вважає є безпідставними. Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що органами досудового розслідування і судом першої інстанції по даній справі дотримано вимог кримінально-процесуального законодавства, спрямованих на встановлення в справі об`єктивної істини. Суд ретельно перевіряв у судовому засіданні доводи як обвинувачених так і їх захисників, які викладені ними також і в апеляційних скаргах, зокрема і твердження обвинувачених про те що дії ОСОБА_7 кваліфіковані неправильно.

Не може погодитись колегія суддів апеляційного суду також і з доводами апеляційних скарг сторони захисту щодо суворості призначеного обвинуваченим покарання, виходячи з наступного.

Так, відповідно до вимог статті 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

У відповідності до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Виходячи з положень ч. 2 ст. 65 КК України та роз`яснень, що містяться у п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди зобов`язані врахувати ступінь тяжкості злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Так, вирішуючи питання про призначення покарання обвинуваченим ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , суд першої інстанції правильно керувався вимогами ст. ст. 65-67 КК України та взяв до уваги роз`яснення постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», виходив із принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Зокрема, при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , місцевим судом вірно враховано те, що останній раніше неодноразово судимий, за місцем проживання характеризується посередньо, скарг на його поведінку не надходило. Відповідно до довідки комунального некомерційного підприємства «Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня ім. акад. О.І. Ющенка» № 29/3108 від 26.04.2023 ОСОБА_7 на лікуванні у закладі не перебував та за медичною психіатричною та неврологічною допомогою не звертався. Згідно довідки комунального підприємства Вінницький обласний наркологічний диспансер «Соціотерапія» № 1310 від 25.04.2023 ОСОБА_7 знаходиться під диспансерним наркологічним спостереженням з 27.04.2014 з діагнозом: розлади психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю.

Судом не встановлено обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_7 .

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_8 місцевим судом враховано те, що останній раніше неодноразово судимий, за місцем проживання характеризується позитивно, скарг на його поведінку не надходило. Відповідно до довідки комунального некомерційного підприємства «Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня ім. акад. О.І. Ющенка» № 29/3148 від 27.04.2023 ОСОБА_8 перебував на стаціонарному лікуванні в дитячому психіатричному відділенні №8 з 12.10.2004 по 09.11.2004 з діагнозом: «Психофізичний інфантилізм. ЗНМ ІІІ рівня. Диграфія». Згідно довідки комунального підприємства Вінницький обласний наркологічний диспансер «Соціотерапія» № 1309 від 25.04.2023 ОСОБА_8 знаходився під диспансерним наркологічним спостереженням з 11.01.2011 по 11.01.2012 з діагнозом: «розлади психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю зі шкідливими наслідками». Крім того, судом враховано, що обвинувачений ОСОБА_8 має хронічне захворювання (ВІЛ).

Судом не встановлено обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_8 .

Отже, на переконання апеляційного суду, враховуючи встановлені обставини кримінального провадження справи в їх сукупності, тяжкість вчиненого злочину, особу обвинуваченого ОСОБА_7 , те що останній раніше судимий, ставлення ним до вчиненого, а саме невизнання своєї вини у вчиненні інкримінованого йому злочині, поведінку у ході судового розгляду, а також думку потерпілого у частині призначення йому міри покарання, суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про призначення ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на певний строк, як буде необхідним та достатнім і досягне мети не лише кари ОСОБА_7 за вчинене, а й буде слугувати для його виправлення та запобігання вчинення нових злочинів як обвинуваченим, так і іншими особами.

Також апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що враховуючи особу обвинуваченого ОСОБА_8 , тяжкість вчиненого ним злочину, а також те, що останній раніше судимий, ставлення його до вчиненого, а саме часткове визнання ним своєї вини у вчиненні інкримінованого йому злочині, його поведінку у ході судового розгляду, думку потерпілого у частині призначення міри покарання, а тому суд першої інстанції дійшов цілком правильного та обґрунтованого висновку про те, що покарання у виді позбавлення волі на певний строк призначене ОСОБА_8 буде необхідним та достатнім і досягне мети не лише кари ОСОБА_8 за вчинене, а й буде слугувати для його виправлення та запобігання вчинення нових злочинів як обвинуваченим, так і іншими особами.

При цьому апеляційний суд також враховує думку потерпілого ОСОБА_13 висловлену ним у поданій до суду письмовій заяві, у якій він вважає вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 23.03.2026 законним та обґрунтованим, а у задоволенні апеляційних скарг сторони захисту просить відмовити.

Таким чином апеляційний суд не вбачає достатніх обґрунтованих підстав для пом`якшення призначеного обвинуваченим покарання, тому в цій частині доводи апеляційних скарг сторони захисту також не підлягають до задоволення.

При розгляді кримінального провадження за поданою апеляційною скаргою апеляційний суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, відповідно до якої покарання як втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи «Бакланов проти Росії» від 09.06.2005 р.; «Фрізен проти Росії» від 24.03.2005 р.; «Ісмайлова проти Росії» від 29.11.2007 р.).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 376, 403, 404, 405, 407, 418, 419, 424, 426, 532 КПК України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Прийняти відмову прокурора від поданої нею апеляційної скарги, а апеляційне провадження в цій частині закрити.

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_9 , подану в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_10 , подану в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 та апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 – залишити без задоволення.

Вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 23 березня 2026 року стосовно ОСОБА_7 та ОСОБА_8 за ч. 4 ст. 186 КК України – залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.

Ухвала може бути оскаржена до суду касаційної інстанції (Касаційного кримінального суду в складі Верховного Суду) протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженими, які тримаються під вартою, - в той самий строк з дня вручення їм копії судового рішення.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4