ЄДРСР

Єдиний державний реєстр
судових рішень

Ухвала № 137951223

Озвучення тимчасово недоступне

Справа № 443/2205/25 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА\_1

Провадження № 11-кп/811/344/26 Доповідач: ОСОБА\_2

**У Х В А Л А**

**ІМЕНЕМ УКРАЇНИ**

29 червня 2026 року *колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ*

**_Львівського апеляційного суду в складі: _**__

головуючого-судді ОСОБА\_2 ,

суддів ОСОБА\_3 , ОСОБА\_4 ,

при секретарі ОСОБА\_5 , -

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові справу за апеляційними скаргами потерпілого ОСОБА\_6 та прокурора Жидачівського відділу Стрийської окружної прокуратури ОСОБА\_7 із доповненням заступника керівника Львівської обласної прокуратури ОСОБА\_8 на вирок Жидачівського районного суду Львівської області від 03 березня 2026 року відносно обвинуваченого ОСОБА\_9 ,

з участю прокурора ОСОБА\_10 ,

представника потерпілого – адвоката ОСОБА\_11 ,

потерпілого ОСОБА\_6 ,

захисника обвинуваченого – адвоката ОСОБА\_12 ,

обвинуваченого ОСОБА\_9 , –

**встановила:**

**встановила:**

цим вироком ОСОБА\_9 , ІНФОРМАЦІЯ\_1 , уродженця та жителя АДРЕСА\_1 ,

засуджено за ч.2 ст. 286 КК України до трьох років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на два роки.

На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА\_9 від відбування призначеного основного покарання з випробуванням, з іспитовим строком два роки.

Відповідно до ст. 76 КК України покладено на обвинуваченого ОСОБА\_9 обов\`язки, а саме: періодично з\`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою.

Вирішено питання із заходами забезпечення кримінального провадження, речовими доказами та процесуальними витратами.

Цивільний позов задоволено частково та постановлено стягнути з ОСОБА\_9 на користь ОСОБА\_6 20 000 грн. відшкодування завданої моральної шкоди.

В решті позовних вимог відмовлено.

Згідно вироку суду, 28 червня 2025 року, приблизно о 18:00 год. ОСОБА\_9 , керуючи технічно справним автомобілем марки «OPEL COMBO», н.з. НОМЕР\_1 , та рухаючись ним автодорогою «Р-84» в напрямку до м. Львів, при проїзді її ділянки між с. Дем\`янка-Наддністрянська та с. Березина, Стрийського району, Львівської області, в районі примикання другорядної дороги сполученням «Київець-Пісочна», проявив неуважність до дорожньої обстановки, своїми діями створивши загрозу безпеці дорожнього руху, а саме на дорозі із двостороннім рухом, яка має по одній смузі для руху в кожному напряму, без причин технічного характеру, не переконавшись, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам дорожнього руху, проігнорувавши вимоги дорожнього знаку 3.29 Правил дорожнього руху (далі ПДР), не обрав безпечної для руху швидкості, внаслідок чого перетнув вузьку суцільну лінію дорожньої розмітки 1.1 Додаток 2 ПДР і допустив виїзд автомобіля під його керуванням на смугу зустрічного руху, по якій в цей час назустріч йому рухався автомобіль марки «RENAULT MEGANE», н.з. НОМЕР\_2 , під керуванням ОСОБА\_6 , своїми діями створив аварійну обстановку, яка призвела до зіткнення між їхніми транспортними засобами.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди водій автомобіля марки «RENAULT MEGANE», н.з. НОМЕР\_2 , ОСОБА\_6 , згідно з висновком експерта, отримав тілесні ушкодження у вигляді закритої травми шийного відділу хребта з переломом тіла, правого поперечного відростку та дуги С5 хребця з зміщенням його допереду та перелому правого поперечного відростку С6 хребця, струсу спинного мозку, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, так як являються небезпечними для життя потерпілого в момент їх спричинення.

Вищевказана дорожньо-транспортна пригода відбулася внаслідок порушення водієм автомобіля «OPEL COMBO», реєстраційний номер НОМЕР\_1 , ОСОБА\_9 чинних Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306, а саме: п. 1.5 (дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров\`ю громадян, завдавати матеріальних збитків); п. 2.3 (підпунктів «б» та «д» - бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі; водій зобов\`язаний не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху); п. 12. (під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен враховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним); п. 12.9 (підпункту «б» - водієві забороняється перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4, 12.5, 12.6 та 12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29 , 3.31 Правил дорожнього руху України); розділу 34 «Дорожня розмітка» (в частині вимог дорожньої розмітки 1.1. – вузької суцільної лінії, яка поділяла транспортні потоки протилежних напрямків).

В апеляційній скарзі потерпілий ОСОБА\_6 не оспорює висновків суду щодо доведеності винуватості обвинуваченого ОСОБА\_9 та правової кваліфікації його дій за ч.2 ст. 286 КК України, однак вважає призначене покарання надмірно м\`яким, а рішення суду в частині вирішення цивільного позову – незаконним.

Зазначає, що суд першої інстанції безпідставно застосував до обвинуваченого ОСОБА\_9 положення ст. 75 КК України та звільнив його від відбування покарання з випробуванням, не врахувавши належним чином характер і ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, його наслідки, а також правові висновки Верховного Суду щодо застосування інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Наголошує, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди він отримав тяжкі тілесні ушкодження, тривалий час перебував на стаціонарному лікуванні та надалі потребує медичної реабілітації.

На переконання апелянта, місцевий суд не врахував тяжкість заподіяних наслідків для нього та не надав належної оцінки обставинам вчинення кримінального правопорушення.

Покликається на те, що обвинувачений ОСОБА\_9 , керуючи транспортним засобом, порушив правила безпеки дорожнього руху, не обрав безпечної швидкості руху та допустив зіткнення з його автомобілем, внаслідок чого були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження.

Вважає, що за таких обставин реальне відбування покарання є необхідним для досягнення його мети та забезпечення принципів справедливості й невідворотності відповідальності.

Також зазначає, що позитивна характеристика обвинуваченого ОСОБА\_9 , часткове відшкодування завданої шкоди та намір компенсувати інші витрати не зменшують ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та не можуть бути достатньою підставою для звільнення його від відбування покарання з випробуванням.

Крім цього, оскаржує вирок у частині відмови в задоволенні цивільного позову.

Звертає увагу, що суд дійшов помилкового висновку про передчасність вирішення питання щодо відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, з огляду на наявність договору обов\`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Стверджує, що страхова компанія вже здійснила часткове страхове відшкодування за пошкодження його автомобіля, що підтверджувалося матеріалами справи та не заперечувалося учасниками провадження. Водночас отримане страхове відшкодування, на його думку, не покрило фактичного розміру завданої майнової шкоди та шкоди, заподіяної здоров\`ю, а тому відповідні вимоги підлягали розгляду та вирішенню судом по суті.

Вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та дійшов висновків, які не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.

Просить скасувати вирок Жидачівського районного суду Львівської області від 03 березня 2026 року та ухвалити новий вирок, яким призначити обвинуваченому ОСОБА\_9 реальне покарання, пов\`язане з позбавленням волі, а його цивільний позов задоволити в повному обсязі, та стягнути з ОСОБА\_9 252 540 грн. відшкодування майнової шкоди і 20 000 грн. – моральної шкоди.

В апеляційній скарзі прокурор Жидачівського відділу Стрийської окружної прокуратури ОСОБА\_7 не оспорюючи встановлені судом фактичні обставини кримінального провадження та правову кваліфікацію дій обвинуваченого ОСОБА\_9 , вважає вирок незаконним у зв\`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого через його м\`якість.

Покликається на положення ст.ст. 50, 65, 75 КК України та зазначає, що звільнення від відбування покарання з випробуванням можливе лише за умови належного врахування тяжкості кримінального правопорушення, даних про особу винного та інших обставин справи, які свідчать про можливість його виправлення без ізоляції від суспільства.

Наголошує, що суд першої інстанції, застосовуючи відносно обвинуваченого ОСОБА\_9 положення ст. 75 КК України, належним чином не оцінив ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України належить до категорії тяжких злочинів, а також не навів достатніх мотивів для висновку про можливість виправлення обвинуваченого без реального відбування покарання.

Звертає увагу, що суд першої інстанції переважно зосередився на позитивних даних про особу обвинуваченого ОСОБА\_9 , водночас не врахував відсутність щирого каяття, оскільки, на думку прокурора, матеріали кримінального провадження не містять даних, які б свідчили про критичну оцінку засудженим своєї поведінки, прояв жалю з приводу вчиненого та прагнення усунути наслідки кримінального правопорушення. Також акцентує, що ОСОБА\_9 не відшкодував потерпілому завдану шкоду, що, на переконання прокурора, додатково свідчить про відсутність щирого каяття.

Вважає, що призначене покарання із звільненням від його відбування з випробуванням не відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через м\`якість.

Просить вирок Жидачівського районного суду від 03 березня 2026 року скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА\_9 засудити за ч.2 ст. 286 КК України та призначити покарання у виді трьох років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на два роки.

На апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА\_6 захисник обвинуваченого ОСОБА\_9 – адвокат ОСОБА\_12 подав заперечення, в якому покликається на те, що вирок Жидачівського районного суду Львівської області від 03 березня 2026 року є законним, обґрунтованим та таким, що не підлягає скасуванню чи зміні.

Щодо доводів апеляційної скарги потерпілого про безпідставне застосування відносно обвинуваченого ОСОБА\_9 положень ст. 75 КК України зазначає, що суд першої інстанції належним чином врахував всі обставини, які мають значення для призначення покарання, зокрема наявність обставин, що пом\`якшують покарання, відсутність обставин, які його обтяжують, висновок органу пробації про низький ризик повторного вчинення кримінального правопорушення та можливість виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства, а також позитивні дані про його особу.

Наголошує, що після вчинення кримінального правопорушення обвинувачений ОСОБА\_9 визнав свою вину, активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення та відшкодував потерпілому ОСОБА\_6 моральну шкоду.

Заперечує доводи потерпілого ОСОБА\_6 щодо застосування правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 08 серпня 2023 року у справі №599/1247/22, оскільки обставини зазначеної справи істотно відрізняються від обставин цього кримінального провадження.

Акцентує, що у справі, на яку покликається потерпілий, особа керувала технічно несправним транспортним засобом, кримінальне правопорушення було вчинене щодо малолітньої потерпілої, а відшкодування шкоди мало лише декларативний характер. Натомість у даному провадженні таких обставин не встановлено, а моральну шкоду потерпілому фактично відшкодовано.

Щодо доводів апеляційної скарги в частині цивільного позову зазначає, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні вимог про стягнення майнової шкоди з ОСОБА\_9 , оскільки на момент дорожньо-транспортної пригоди його цивільно-правова відповідальність була застрахована, а заявлені потерпілим суми не перевищували встановлених законом лімітів відповідальності страховика.

Покликається на положення ст. 1194 ЦК України, Закону України «Про обов\`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а також правові висновки Великої Палати Верховного Суду, відповідно до яких у межах страхової суми належним боржником у деліктному зобов\`язанні є страховик, а не особа, яка завдала шкоди.

Зазначає, що страхова компанія не відмовила потерпілому ОСОБА\_6 у виплаті страхового відшкодування, а лише повідомила про необхідність подання повного пакета документів для розгляду заяви про страхове відшкодування.

Вважає, що апеляційна скарга потерпілого не містить підстав для скасування чи зміни вироку, а тому просить залишити вирок Жидачівського районного суду Львівської області від 03 березня 2026 року без змін, а апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА\_6 – без задоволення.

Крім цього, 18 травня 2026 року заступник керівника Львівської обласної прокуратури ОСОБА\_8 подав доповнення до апеляційної скарги прокурора Жидачівського відділу Стрийської окружної прокуратури ОСОБА\_7 , в якому зазначає, що під час підготовки до апеляційного розгляду встановлено обставини, які, на його думку, свідчать про незаконність вироку в частині вирішення цивільного позову та призначення покарання.

Покликається на те, що потерпілий ОСОБА\_6 звернувся до суду з цивільним позовом про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, обґрунтовуючи свої вимоги отриманими внаслідок дорожньо-транспортної пригоди тяжкими тілесними ушкодженнями, тривалим лікуванням та необхідністю подальшого санаторно-курортного оздоровлення.

Зазначає, що матеріалами кримінального провадження підтверджуються витрати потерпілого на лікування та реабілітацію, а також заявлені ним вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої пошкодженням транспортного засобу, оскільки отриманого страхового відшкодування, на його переконання, недостатньо для повного покриття заподіяних збитків.

Акцентує увагу на тому, що відповідно до ч.1 ст. 128 КПК України потерпілий має право пред\`явити цивільний позов як безпосередньо до обвинуваченого, так і до страховика, який несе відповідальність за завдану шкоду, а тому вибір відповідача належить потерпілому.

Наголошує, що положеннями ст. 129 КПК України визначені вичерпні підстави для відмови у задоволенні цивільного позову в кримінальному провадженні, тоді як відмова з мотивів пред\`явлення позову до неналежного відповідача кримінальним процесуальним законом не передбачена.

Звертає увагу, що місцевий суд, відмовляючи у задоволенні цивільного позову в частині стягнення матеріальних збитків через пред\`явлення його до неналежного відповідача, фактично застосував положення цивільного процесуального законодавства всупереч вимогам ч.5 ст. 128 КПК України, якою передбачено пріоритет застосування норм кримінального процесуального закону при розгляді цивільного позову в межах кримінального провадження.

Вважає, що такі висновки суду суперечать положенням ст.ст. 128, 129 КПК України, порушують право потерпілого ОСОБА\_6 на відшкодування завданої шкоди та є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Також зазначає, що внаслідок відмови у задоволенні цивільного позову матеріальні збитки потерпілому ОСОБА\_6 фактично не відшкодовані, що, на думку прокурора, додатково свідчить про безпідставність застосування до обвинуваченого ОСОБА\_9 положень ст. 75 КК України та звільнення його від відбування покарання з випробуванням.

Просить вирок Жидачівського районного суду Львівської області від 03 березня 2026 року відносно обвинуваченого ОСОБА\_9 скасувати в частині призначення покарання із звільненням, на підставі ст. 75 КК України, ухвалити новий вирок, яким ОСОБА\_9 засудити за ч.2 ст. 286 КК України та призначити покарання у виді трьох років (реально) позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на два роки.

Крім цього, просить скасувати вирок у частині відмови в задоволенні цивільних вимог про відшкодування матеріальних збитків та призначити в цій частині новий розгляд у порядку цивільного судочинства.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення потерпілого ОСОБА\_6 та виступ його представника – адвоката ОСОБА\_11 , які підтримали апеляційну скаргу потерпілого та частково – сторони обвинувачення, пояснення обвинуваченого ОСОБА\_9 та виступ його захисника – адвоката ОСОБА\_12 про заперечення апеляційних скарг та залишення вироку суду без зміни, думку прокурора, який підтримав апеляційну скаргу з доповненням сторони обвинувачення та частково – апеляційну скаргу потерпілого, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що такі підлягають до часткового задоволення, з наступних підстав.

Вина ОСОБА\_9 за обставин, викладених у вироку є доведеною і ґрунтується на доказах, стосовно тих фактичних обставин справи, які ніхто у судовому засіданні не оспорював. За цих обставин, за згодою обвинуваченого та інших учасників судового провадження, слухання справи у суді першої інстанції відбувалось у порядку, передбаченому ч.3 ст. 349 КПК України. Наслідки такого порядку розгляду учасникам судового провадження було роз\`яснено у встановленому законом порядку.

Дії обвинуваченогоОСОБА\_9 судом першої інстанції вірно кваліфіковані зач.2 ст. 286 КК України.

Відтак, колегія суддів вважає, що відповідно до ч.2 ст. 394 КПК України, відсутні апеляційні підстави піддавати сумніву правильність встановлення судом першої інстанції фактичних обставин кримінального провадження та правову кваліфікацію.

Відповідно до ст. 65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин за винятком випадків, передбачених ч.2 ст. 53 цього Кодексу, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом\`якшують та обтяжують покарання.

Разом з тим, згідно ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належить, у тому числі принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання повинні відповідати один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Така позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка згідно положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», при розгляді справ застосовується як джерело права, зокрема, у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява № 10249/03), де зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

За правилами ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов\`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп\`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п\`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст. 286 КК України, не відноситься до кримінальних правопорушень, щодо яких встановлено застереження для застосування положень ст. 75 КК України і реалізація даної норми становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду і за своєю правовою природою є дискреційною функцією, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи і різного роду факторів та критеріїв, що впливають на покарання.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, беручи до уваги особливість індивідуалізації покарання, обираючи між законними альтернативами, керуючись поняттям судового розсуду, з огляду на обставини справи та другорядну роль кари як мети покарання, покликаючись на наявність об\`єктивно встановленої обставини, яка пом\`якшує покарання, а саме активного сприяння розкриттю кримінального правопорушення, відсутність обставин, що обтяжують покарання, беручи до уваги висновок досудової доповіді провідного інспектора Калуського районного відділу філії ДУ «Центр пробації» в Івано-Франківській області ОСОБА\_13 від 16 січня 2026 року (а.с. 67-68) про результати оцінки обвинуваченого ОСОБА\_9 , що показали низький рівень ризику вчинення повторного кримінального правопорушення, низький рівень ризику небезпеки для суспільства та окремих осіб, а також можливість його виправлення без позбавлення або обмеження волі на певний строк та звільнення від відбування покарання з випробуванням, з покладанням на нього відповідних обов\`язків, належним чином врахував ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА\_9 кримінального правопорушення, особу винного, який раніше несудимий, на обліку в лікаря нарколога та лікаря психіатра не перебуває, і призначив покарання в межах санкції ч.2 ст. 286 КК України, що відповідає вимогам ст.ст. 50, 65 КК України, та всупереч доводам апеляційних скарг потерпілого та прокурора, обґрунтовано звільнив обвинуваченого ОСОБА\_9 від відбування покарання з випробуванням з встановленням іспитового строку і покладенням відповідних обов\`язків, згідно ст.ст. 75, 76 КК України, навівши у вироку переконливі мотиви на підтвердження прийнятого рішення.

Таким чином, колегія суддів об\`єктивно констатує, що виправлення обвинуваченого ОСОБА\_9 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень можливе без ізоляції від суспільства, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою впродовж встановленого іспитового строку під час звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Відтак, на переконання колегії суддів, застосування відносно обвинуваченого інституту, так званого умовного звільнення, не суперечить загальним засадам призначення покарання і забезпечить досягнення його мети.

Разом з тим, на переконання колегії суддів, слушними є доводи апелянтів про неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права щодо вирішення цивільного позову.

Як вбачається з матеріалів справи, потерпілим ОСОБА\_6 заявлено цивільний позов до обвинуваченого ОСОБА\_9 про відшкодування майнової шкоди у розмірі 252 540 грн. та моральної шкоди у розмірі 20 000 грн. На підтвердження позовних вимог долучено, зокрема рахунок ТОВ «Медичний реабілітаційний центр «Модричі» №17/12/25-2 від 17 грудня 2025 року щодо витрат на лікування у сумі 113 400 грн, лист ТОВ «Велнес-Карпатія» від 01 грудня 2025 року про вартість санаторно-курортного лікування у сумі 59 140 грн, а також документи щодо витрат на відновлення транспортного засобу. Факт отримання потерпілим ОСОБА\_6 тяжких тілесних ушкоджень та необхідності тривалого лікування підтверджується випискою з медичної карти стаціонарного хворого №3899/1527.

Своє рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення майнової шкоди, суд першої інстанції мотивував тим, що цивільно-правова відповідальність обвинуваченого ОСОБА\_9 була застрахована в ПАТ «НАСК «ОРАНТА» згідно поліса №227349977, а тому заявлені вимоги підлягають вирішенню у межах страхового відшкодування. Також суд зазначив, що позов пред\`явлено до неналежного відповідача.

Відповідно до ч.1 ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред\`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Таким чином, колегія суддів звертає увагу на те, що кримінальний процесуальний закон надає потерпілому право самостійно визначити відповідача, тоді як обов\`язком суду є перевірка правових підстав таких вимог та ухвалення законного рішення з врахуванням встановлених обставин кримінального провадження.

Окрім цього, ч.5 ст. 128 КПК України передбачено, що цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв\`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Відтак, колегія суддів вважає за доцільне наголосити, що застосування місцевим судом конструкції «неналежного відповідача», властивої цивільному процесу, не узгоджується з особливостями вирішення цивільного позову в кримінальному провадженні.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що вирок суду підлягає скасуванню в частині вирішення цивільного позову з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, –

**ухвалила:**

апеляційні скарги потерпілого ОСОБА\_6 та прокурора Жидачівського відділу Стрийської окружної прокуратури ОСОБА\_7 із доповненням заступника керівника Львівської обласної прокуратури ОСОБА\_8 задоволити частково.

Вирок Жидачівського районного суду Львівської області від 03 березня 2026 рокувідносно ОСОБА\_9 скасувати в частині вирішення цивільного позову та призначити новий розгляд в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

В решті вирок суду залишити без зміни.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня її проголошення.

**Судді:**

**ОСОБА\_2 ОСОБА\_3 ОСОБА\_4 **