ЄДРСР

Єдиний державний реєстр
судових рішень

Ухвала № 137816979

Озвучення тимчасово недоступне

Справа № 734/240/26

Головуючий у І інстанції ОСОБА\_1

Провадження № 11-кп/4823/626/26

 

Категорія - продовження строків тримання під вартою

Доповідач ОСОБА\_2

****

****

**У Х В А Л А**

**І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И**

29 червня 2026 року м. Чернігів

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів:

Головуючого-судді

ОСОБА\_2

суддів - ОСОБА\_3 , ОСОБА\_4 ,

секретаря – ОСОБА\_5 ,

за участю прокурора – ОСОБА\_6 (в режимі відеоконференції),

захисника – ОСОБА\_7 (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у м. Чернігові апеляційну скаргу захисника ОСОБА\_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА\_8 на ухвалу Козелецького районного суду Чернігівської області від 18 червня 2026 року, про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо ОСОБА\_8 ,

У С Т А Н О В И В:

На розгляді Козелецького районного суду Чернігівської області перебуває кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62026100150000008 за обвинуваченням ОСОБА\_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст. 402, ч.4 ст. 409 КК України.

Оскарженою ухвалою місцевого суду задоволено клопотання прокурора Деснянської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА\_6 та обвинуваченому ОСОБА\_8 , ІНФОРМАЦІЯ\_1 , продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів до 17 серпня 2026 року включно, без визначення розміру застави.

Не погодившись з вказаним судовим рішенням, захисник обвинуваченого ОСОБА\_8 – адвокат ОСОБА\_7 звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Козелецького районного суду Чернігівської області від 18 червня 2026 року скасувати та постановити нову, якою обрати щодо ОСОБА\_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із визначенням розміру застави у розмірі 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

В обґрунтування своїх вимог захисник ОСОБА\_7 посилається на те, що ризику переховуватися обвинувачений не має, пов\`язаний з місцем проживання у зв\`язку з хворим батьком, який потребує догляду, так як має інвалідність та сам обвинувачений має не задовільний стан здоров\`я, у зв\`язку з чим звертався з клопотаннями про направлення на ВЛК.

Відсутність ризику знищити, сховати або спотворити речі чи документи захисник аргументує тим, що стороною обвинувачення вже надані всі необхідні для обґрунтування обвинувачення докази, ці ж докази судом першої інстанції досліджені, інші речі та документи зафіксовані в матеріалах справи.

Захисник зазначає в апеляційній скарзі про те, що один свідок в кримінальному провадженні вже був допитаний, а щодо свідка, який ще не був допитаний, прокурор у судовому засіданні не наполягав на його допиті, а також вказує на те, що вказаний свідок перебуває на даний час у відрядженні в іншій військовій частині. Ця частина є режимною, охороняється і доступ сторонніх осіб, у тому числі і обвинуваченого є неможливим, а тому будь-яка фізична можливість впливу ОСОБА\_8 на цього свідка виключена в силу об\`єктивних обставин, а не лише через процесуальні обмеження.

Звертає увагу на поведінку та зобов\`язання обвинуваченого, що така поведінка є несумісною з будь-якими намірами «перешкоджати» провадженню. Також зазначає про не актуальність ризику щодо вчинення іншого кримінального правопорушення тим, що у суду відсутні дані про вчинення обвинуваченим нових правопорушень на час перебування на волі до моменту взяття під варту, і те, що суд першої інстанції не взяв до уваги характеристики особи ОСОБА\_8 .

Апелянт вказує про порушення оцінки визначених законом обставин щодо вирішення питання про запобіжний захід, а саме: не враховано, що вагомість доказів обвинувачення є сумнівною; стан здоров\`я ОСОБА\_8 є несумісним з умовами тримання під вартою; не надано належної оцінки міцності соціальних зв\`язків; є наявний ФОП, мав стабільний дохід, позитивну репутацію, власне житло, де проживав з родиною; відсутні інші кримінальні провадження, відсутня майнова шкода та доступ до зброї.

Захисник звертає увагу на незаконність мобілізації та у зв\`язку з рядом обставин вказує на порушення гарантії передбаченої ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Іншими учасниками кримінального провадження ухвала місцевого суду не оскаржувалась.

Апеляційний розгляд проведено без участі обвинуваченого ОСОБА\_8 , який будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, із клопотаннями про проведення судового засідання за його участю до суду не звертавсь. Захисник ОСОБА\_7 не наполягав на участі обвинуваченого в судовому засіданні.

Відповідно до вимог ст.422-1 КПК України (далі КПК) розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.

За наведених обставин, враховуючи положення ч.4 ст.405, ч.4 ст.422-1 КПК апеляційний розгляд проведено за відсутності обвинуваченого ОСОБА\_8 .

Заслухавши суддю-доповідача, захисника, який підтримав доводи апеляційної скарги, прокурора, який заперечував проти її задоволення, перевіривши матеріали кримінального провадження в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що підстав для її задоволення не вбачається.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Законним є рішення, постановлене компетентним судом із правильним застосуванням норм матеріального права та з дотриманням вимог кримінального процесуального закону. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі об\`єктивно встановлених обставин, підтверджених доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими відповідно до вимог ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведено належні та достатні мотиви його ухвалення.

Згідно з ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення лише в межах доводів апеляційної скарги.

Предметом апеляційного перегляду у цьому провадженні є виключно законність та обґрунтованість ухвали місцевого суду про продовження строку тримання під вартою, а не вирішення питання щодо доведеності винуватості особи, допустимості чи достатності доказів обвинувачення для постановлення обвинувального вироку.

Вирішуючи питання про продовження запобіжного заходу, суд не вправі наперед оцінювати докази з точки зору доведеності вини особи або вирішувати питання, які відповідно до вимог кримінального процесуального закону підлягають вирішенню під час ухвалення остаточного судового рішення у справі. На цій стадії кримінального провадження перевірці підлягає лише наявність передбачених законом підстав для подальшого застосування виняткового запобіжного заходу та достатність мотивів, наведених судом першої інстанції.

Відповідно до ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов\`язків, а також запобігання ризикам, визначеним цією нормою закону.

За змістом ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, застосування якого допускається лише тоді, коли прокурором доведено, що жодний із більш м\`яких запобіжних заходів не здатний запобігти встановленим ризикам.

Водночас положення статей 177, 178, 183, 194 та 331 КПК України не вимагають доведення того, що відповідні ризики вже реалізувалися або їх настання є неминучим. Достатнім є встановлення реальної ймовірності того, що за конкретних обставин кримінального провадження обвинувачений може вдатися до дій, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.

Такий підхід узгоджується як із положеннями кримінального процесуального закону, так і з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої ризики не можуть мати абстрактний характер, однак не потребують доведення із рівнем переконливості, необхідним для постановлення обвинувального вироку. Оцінка їх існування здійснюється з урахуванням усієї сукупності встановлених обставин конкретного кримінального провадження.

При цьому відповідно до ст. 178 КПК України під час вирішення питання про застосування чи продовження запобіжного заходу суд зобов\`язаний оцінити у сукупності всі обставини, які характеризують особу обвинуваченого, зокрема вагомість наявних доказів, тяжкість покарання, що загрожує у разі визнання винуватим, вік, стан здоров\`я, міцність соціальних зв\`язків, сімейний та майновий стан, наявність постійного місця проживання, репутацію, поведінку до та після інкримінованих подій, а також інші обставини, які можуть впливати на існування або відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.

Задовольняючи клопотання прокурора, суд першої інстанції погодився з доводами про те, що існують ризики, передбачені п.п.1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, а саме, що обвинувачений може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.

Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.

Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Клішин проти України» наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.

Вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА\_8 , місцевий суд дотримався вказаних вимог кримінального процесуального закону.

Так, задовольнивши клопотання прокурора подане в рамках кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА\_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст. 402, ч.4 ст. 409 КК України, про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, судом було встановлено наявність ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України.

ОСОБА\_8 інкримінується вчинення тяжких злочинів, вчинених в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за що передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п\`яти до десяти років.

Колегія суддів також враховує, що питання існування ризику переховування повинно оцінюватися не ізольовано, а у взаємозв\`язку з усіма фактичними обставинами конкретного кримінального провадження.

У рішенні ЄСПЛ по справі «Пунцельт проти Чехії» («Punzelt v. Czech Republic») №31315/96 від 25.04.2000 зазначено, що при оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання. Також, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

При цьому доводи сторони захисту про наявність у ОСОБА\_8 міцних соціальних зв\`язків, хворого батька безумовно підлягають врахуванню судом, однак самі по собі не виключають існування ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України. На думку колегії суддів, наявність міцних соціальних зв\`язків не має наперед визначального значення для вирішення питання про застосування чи продовження запобіжного заходу, а підлягає оцінці лише у сукупності з іншими встановленими обставинами кримінального провадження.

З огляду на наведене колегія суддів доходить висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновку місцевого суду про наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про відсутність ризику незаконного впливу обвинуваченого на потерпілу. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність достатніх підстав вважати, що обвинувачений може незаконно впливати на потерпілого, свідка чи іншого учасника кримінального провадження.

При вирішенні цього питання апеляційний суд враховує особливості предмета доказування у даному кримінальному провадженні та процесуальний порядок дослідження доказів. Згідно зі статтею 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо, а відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України не вправі обґрунтовувати свої висновки показаннями, наданими слідчому чи прокурору, якщо вони не були безпосередньо сприйняті судом або отримані в порядку, передбаченому ст. 225 КПК України. Саме тому показання свідка набувають доказового значення лише після їх безпосереднього дослідження судом, а до завершення судового слідства ризик незаконного впливу не може вважатися таким, що автоматично припинив своє існування.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, розгляд обвинувального акту все ще триває та не всі свідки у справі наразі допитані. При цьому колегія суддів бере до уваги не лише процесуальну стадію розгляду, а й характер інкримінованих ОСОБА\_8 кримінальних правопорушень. Хоча зазначені обставини не можуть розцінюватися як встановлення винуватості особи до постановлення обвинувального вироку, вони відповідно до вимог статей 177 та 178 КПК України можуть враховуватися судом при оцінці ймовірності процесуальної поведінки обвинуваченого та існування ризиків, передбачених кримінальним процесуальним законом.

Водночас апеляційний суд враховує, що ризик незаконного впливу не обов\`язково проявляється у формі відкритого примусу чи погроз. Він охоплює будь-які дії, спрямовані на зміну, уточнення, спотворення або відмову від показань, узгодження позиції з іншими учасниками кримінального провадження чи інше неправомірне втручання у процес формування доказової бази. Доводи апеляційної скарги щодо відсутності ризику знищити, сховати або спотворити речі чи документи не є такими, що заслуговують на увагу, так як зазначено вище, триває розгляд обвинувального акту і таке збереження продовжує мати значення. Посилання на поведінку та зобов\`язання обвинуваченого також не можуть слугувати до відсутності ризиків щодо перешкоджання, адже оцінка ризиків базується не тільки на поведінці обвинуваченого, а й на інших обставинах справи. Саме необхідність запобігти таким діям до завершення судового дослідження доказів і є метою існування ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Крім того, колегія суддів погоджується з існуванням ризику передбаченого п.5 ч.1 ст. 177 КПК України, встановленим судом першої інстанції. Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України підставою для застосування або продовження запобіжного заходу є наявність достатніх підстав вважати, що обвинувачений може вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у вчиненні якого він обвинувачується. Оцінка зазначеного ризику повинна здійснюватися індивідуально, з урахуванням характеру інкримінованих діянь, конкретних обставин їх вчинення за версією сторони обвинувачення, поведінки особи, а також інших відомостей, які характеризують особу обвинуваченого та можуть свідчити про ймовірність її подальшої процесуальної поведінки. Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА\_8 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень проти встановленого порядку несення військової служби, які, за версією сторони обвинувачення, були вчинені під час дії воєнного стану. На цій стадії кримінального провадження апеляційний суд не вправі давати оцінку доведеності пред\`явленого обвинувачення або встановлювати, чи мали місце інкриміновані обставини в дійсності, однак відповідно до вимог статей 177 та 178 КПК України вправі враховувати характер обвинувачення лише в аспекті оцінки існування процесуальних ризиків. Посилання сторони захисту на те, що під час перебування на волі ОСОБА\_8 не вчиняв інших кримінальних правопорушень, безумовно підлягає врахуванню як обставина, що характеризує особу обвинуваченого. Разом із тим відсутність відомостей про вчинення нових кримінальних правопорушень сама по собі не свідчить про відсутність ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки закон не пов\`язує існування такого ризику виключно з наявністю вже реалізованих протиправних дій після повідомлення особі про підозру чи направлення обвинувального акта до суду. Ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, має прогностичний характер і полягає у встановленні обґрунтованої ймовірності відповідної поведінки особи у майбутньому, а не констатації факту вже вчиненого кримінального правопорушення. З урахуванням конкретних обставин цього кримінального провадження, характеру пред\`явленого обвинувачення, стадії судового розгляду та сукупності обставин, передбачених ст. 178 КПК України, колегія суддів не знаходить підстав вважати необґрунтованим висновок місцевого суду про продовження існування зазначеного ризику.

Колегія суддів також враховує, що оцінка ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, не потребує встановлення факту вже здійсненим спробам ухилитись від суду, незаконного впливу на свідків чи вчинення інших протиправних дій. Вирішальним є існування обґрунтованої ймовірності такої процесуальної поведінки у майбутньому, яка має оцінюватися з урахуванням конкретних обставин справи, характеру інкримінованих кримінальних правопорушень, стадії судового розгляду та значення відповідних доказів для ухвалення остаточного судового рішення. Саме такий підхід узгоджується з положеннями статей 177, 178, 194 КПК України та усталеною практикою Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду.

Необхідно зазначити, що положення статей 177, 183 та 194 КПК України не вимагають одночасного встановлення всіх ризиків, наведених стороною обвинувачення. Для вирішення питання про застосування або продовження запобіжного заходу достатньо доведеності хоча б одного із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, за умови, що прокурором також доведено недостатність застосування більш м\`яких запобіжних заходів.

Відповідно до сформованої практики ЄСПЛ, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес. Тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів суспільства. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).

Окремо колегія суддів перевірила доводи апеляційної скарги щодо стану здоров\`я обвинуваченого. Подані стороною захисту медичні документи підтверджують наявність у ОСОБА\_8 певних захворювань та необхідність медичного спостереження. Разом із тим сам по собі факт наявності захворювання не є безумовною підставою для зміни або скасування запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Вирішальним є встановлення того, що стан здоров\`я особи об\`єктивно унеможливлює її подальше перебування під вартою або що відповідна медична допомога не може бути забезпечена в умовах попереднього ув\`язнення. Матеріали кримінального провадження не містять належних та допустимих доказів того, що стан здоров\`я обвинуваченого є несумісним із перебуванням у слідчому ізоляторі або що адміністрація установи виконання покарань об\`єктивно позбавлена можливості забезпечити йому необхідне лікування чи медичне обстеження. Так само відсутні відомості про наявність медичного висновку компетентної спеціалізованої установи, який би прямо виключав можливість подальшого тримання ОСОБА\_8 під вартою. За таких обставин наведені стороною захисту доводи не можуть бути самостійною підставою для висновку про незаконність оскаржуваної ухвали.

Значна частина доводів апеляційної скарги стосується незаконності призову ОСОБА\_8 на військову службу, оцінки законності відповідних рішень територіального центру комплектування та соціальної підтримки, допустимості окремих доказів сторони обвинувачення, правильності правової кваліфікації інкримінованих кримінальних правопорушень, а також доведеності вини обвинуваченого. Колегія суддів надала оцінку зазначеним доводам у межах предмета апеляційного перегляду та вважає, що вони не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали.

Відповідно до положень статей 177, 178, 183, 194, 331 та 422-1 КПК України під час вирішення питання про застосування або продовження запобіжного заходу суд перевіряє виключно наявність передбачених законом ризиків, достатність їх обґрунтування, а також можливість забезпечення належної процесуальної поведінки особи шляхом застосування більш м\`якого запобіжного заходу.

Натомість питання законності мобілізації, правомірності рішень органів військового управління, оцінки допустимості окремих доказів, повноти доказової бази сторони обвинувачення, правильності юридичної кваліфікації дій особи та доведеності її винуватості не належать до предмета судового контролю під час вирішення питання про продовження строку тримання під вартою.

Вирішення зазначених питань безпосередньо пов\`язане з оцінкою доказів у кримінальному провадженні та встановленням фактичних обставин, що відповідно до вимог кримінального процесуального закону здійснюється судом під час ухвалення остаточного судового рішення за результатами судового розгляду.

Здійснення такої оцінки на стадії перегляду ухвали про продовження запобіжного заходу фактично означало б передчасне висловлення судом позиції щодо питань, які становлять предмет судового розгляду по суті, що було б несумісним із принципом презумпції невинуватості та завданнями цієї стадії кримінального провадження.

З огляду на викладене колегія суддів не дає оцінки обґрунтованості доводів сторони захисту щодо законності мобілізації чи правильності пред\`явленого обвинувачення по суті, оскільки такі питання підлягають вирішенню під час ухвалення вироку або в іншому передбаченому законом порядку залежно від характеру відповідних правовідносин. При цьому сам факт наведення стороною захисту зазначених доводів не впливає на оцінку існування ризиків, передбачених ст.177 КПК України, які є єдиним предметом перевірки суду під час вирішення питання про продовження застосування запобіжного заходу.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що вони не спростовують правильності висновку місцевого суду про необхідність подальшого застосування до ОСОБА\_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Однією з вимог апеляційної скарги є визначення щодо ОСОБА\_8 альтернативного запобіжного заходу у виді застави у розмірі двадцяти прожиткових мінімумів для працездатних осіб. Перевіряючи зазначені доводи, колегія суддів виходить із такого.

За загальним правилом, визначеним ч. 3 ст. 183 КПК України, при постановленні ухвали про застосування чи продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд зобов\`язаний визначити розмір застави, достатній для забезпечення виконання підозрюваним чи обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов\`язків.

Разом із тим абзацом восьмим ч. 4 ст. 183 КПК України передбачено, що під час дії воєнного стану суд, враховуючи підстави та обставини, визначені статтями 177 та 178 КПК України, має право не визначати розмір застави у кримінальних провадженнях щодо злочинів, передбачених, зокрема, статтями 402–405 КК України.

Таким чином, наведена норма не встановлює безумовної заборони визначення застави, а надає суду дискреційні повноваження вирішити це питання з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження. Отже, саме по собі пред\`явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого статтею 402 КК України, не звільняє суд від обов\`язку перевірити, чи здатна застава забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого та нейтралізувати встановлені ризики.

Із матеріалів кримінального провадження убачається, що місцевий суд, відмовив у визначенні застави, виходячи з встановлених обставин справи.

Перевіряючи правильність такого висновку, колегія суддів також враховує, що застосування застави як альтернативного запобіжного заходу має забезпечити досягнення тієї ж процесуальної мети, що й тримання під вартою, тобто ефективно запобігти встановленим ризикам.

У даному кримінальному провадженні доводи апеляційної скарги не містять переконливого обґрунтування того, яким саме чином визначення застави у запропонованому захистом розмірі забезпечить усунення ризиків, встановлених судом першої інстанції, або чому покладення процесуальних обов\`язків буде достатнім для гарантування належної процесуальної поведінки обвинуваченого.

Колегія суддів також враховує, що питання визначення застави не може вирішуватися ізольовано від установлених ризиків, а має оцінюватися у взаємозв\`язку з усіма обставинами кримінального провадження, передбаченими статтями 177 та 178 КПК України.

За встановлених у цьому кримінальному провадженні обставин апеляційний суд не знаходить підстав для висновку, що застосування застави навіть із покладенням передбачених законом процесуальних обов\`язків забезпечить досягнення мети запобіжного заходу в тому самому обсязі, що й подальше тримання під вартою.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що місцевий суд належним чином реалізував надані йому законом дискреційні повноваження, а тому підстав для визначення щодо ОСОБА\_8 застави під час апеляційного перегляду не вбачається.

Посилання сторони захисту на окремі обставини, які на думку захисника свідчать про незаконність прийнятого судом першої інстанції рішення та були наведені в апеляційній скарзі та додатках, в тому числі на наявність судових справ, які перебувають на розгляді в суді адміністративної юрисдикції, у своїй сукупності не спростовують висновків місцевого суду щодо необхідності подальшого застосування раніше обраного запобіжного заходу.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що вони не спростовують правильності висновків місцевого суду.

Під час апеляційного перегляду не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які відповідно до статей 409, 412 КПК України могли б бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваної ухвали.

Доводи сторони захисту переважно зводяться до незгоди з оцінкою обставин, наданою судом першої інстанції, або стосуються питань, які відповідно до вимог кримінального процесуального закону підлягають вирішенню під час судового розгляду кримінального провадження по суті та не є предметом перевірки при вирішенні питання щодо продовження строку тримання під вартою.

Колегія суддів враховує, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини право на свободу, гарантоване статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є одним із фундаментальних прав людини, однак не є абсолютним. Обмеження цього права допускається лише у випадках, коли таке втручання здійснюється відповідно до закону, переслідує легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві.

Перевіряючи законність оскаржуваної ухвали саме крізь призму зазначених критеріїв, колегія суддів приходить до висновку, що продовження щодо ОСОБА\_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою ґрунтується на належних процесуальних підставах, здійснене відповідно до вимог кримінального процесуального закону та не виходить за межі принципу пропорційності між правом особи на свободу і необхідністю забезпечення належного здійснення кримінального провадження.

При цьому суд апеляційної інстанції бере до уваги, що підставою для залишення ухвали без змін є не формальна наявність пред\`явленого обвинувачення або тяжкість інкримінованих кримінальних правопорушень, а сукупність установлених обставин кримінального провадження, які на час апеляційного перегляду підтверджують існування ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, та відсутність достатніх підстав вважати, що застосування більш м\`якого запобіжного заходу забезпечить належну процесуальну поведінку обвинуваченого.

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що місцевий суд, правильно встановив фактичні обставини, які мають значення для вирішення питання про продовження строку тримання під вартою, належним чином застосував положення статей 177, 178, 183, 194 та 331 КПК України.

Порушень вимог кримінального процесуального закону, які відповідно до статей 409, 412 КПК України могли б бути підставою для скасування чи зміни ухвали місцевого суду, під час апеляційного розгляду не встановлено.

За таких обставин апеляційна скарга захисника задоволенню не підлягає, а ухвала Козелецького районного суду Чернігівської області від 18 червня 2026 року підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 176, 177, 178, 183, 194, 331, 370, 404, 405, 422-1 КПК України, суд

**ПОСТАНОВИВ:**

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА\_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА\_8 - залишити без задоволення, а ухвалу Козелецького районного суду Чернігівської області від 18 червня 2026 року, якою задоволено клопотання прокурора про продовження строку застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 днів щодо ОСОБА\_8 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

СУДДІ:

ОСОБА\_3 ОСОБА\_2 ОСОБА\_4