ЄДРСР

Єдиний державний реєстр
судових рішень

Ухвала № 137445900

Озвучення тимчасово недоступне

КИЇВСЬКИЙ AПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:

головуючого судді ОСОБА_1

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3

за участю:

секретаря ОСОБА_4

прокурора ОСОБА_5 (ВКЗ)

обвинуваченого ОСОБА_6 (ВКЗ)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 16 квітня 2026 року,-

В С Т А Н О В И Л А:

В провадженні Дніпровського районного суду м. Києва перебуває кримінальне провадження №12025100030002196 від 29.07.2025 року, відносно ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 6 ст. 152, ч.ч. 4,6 ст. 153, ч. 2 ст. 156, ч.ч. 1,4 ст. 301-1 КК України.

Прокурором подано до суду клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 , запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 16 квітня 2026 року вищевказане клопотання задоволено та продовжено стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 12 червня 2026 року включно без визначення розміру застави.

Не погоджуючись з ухвалою суду, захисник ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 16 квітня 2026 року, винести нову ухвалу та обрати ОСОБА_6 запобіжний захід не пов`язаний з позбавленням волі, а саме цілодобовий домашній арешт.

В апеляційній скарзі захисник вказав, що оскаржувана ухвала підлягає скасуванню, оскільки є незаконною, необґрунтованою, оскільки тримання під вартою, відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України є виключним та найбільш суворим запобіжним заходом, який застосовується лише тоді, коли є підстави вважати, що менш суворі запобіжні заходи можуть не забезпечити виконання підозрюваним, обвинуваченим процесуальних обов`язків і належної поведінки і лише в тому разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.

На переконання сторони захисту, наведенні в клопотанні прокурора ризики є недоведеними, оскільки стороною обвинувачення не надано жодних доказів на їх існування, і приймаючи рішення про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на думку захисника суд зробив припущення щодо наявності зазначених ризиків, чим порушив вимоги ст. 62 Конституції України.

Захисник зазначає, що суд формально підійшов до розгляду та задоволення клопотання прокурора про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_6 , оскільки на думку сторони захисту, відсутні докази щодо наявності заявлених ризиків.

Стосовно самого ОСОБА_6 , то захисник вказує, що він має тісні соціальні зв`язки, місце проживання у м. Києві, на момент затримання працював на посаді інкасатора в Національному банку України, раніше не судимий, характеризується позитивно, підтримує тісні родинні зв`язки зі своїми батьками 1941 року народження, які страждають рядом тяжких захворювань, та рідною сестрою. Також просить врахувати і те, що ОСОБА_6 страждає на ряд тяжких захворювань, зокрема переніс декілька інсультів та потребує постійного медичного нагляду. Суду першої інстанції було надано копії медичної документації щодо критичного стану здоров`я ОСОБА_6 , однак ця обставина не знайшла свого відображення в ухвалі суду.

Заслухавши доповідь судді, обвинуваченого ОСОБА_6 , який підтримав подану апеляційну скаргу його захисника та просив її задовольнити, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив ухвалу суду залишити без зміни, перевіривши матеріали кримінального провадження, які надійшли в порядку ст. 422-1 КПК України та апеляційні доводи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Насамперед суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідно до ч. 4 ст. 422-1 КПК України розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін. Таким чином законодавець використав множину - «за участю сторін», що є обов`язковим.

Частина четверта статті 422-1 КПК України відноситься до так званих імперативних норм закону «за умовою», оскільки її настання залежить від настання певної процесуальної умови. Текст даної правової норми чітко передбачає, що апеляційний розгляд здійснюється без участі сторін, крім випадків, коли прокурор, обвинувачений, захисник, або законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги саме за участі сторін, а не сторони, як про це зазначив захисник, який просив розглядати апеляційну скаргу тільки за його участі і участі обвинуваченого, не вказавши прокурора, що не відповідає вимогам ч.4 ст. 422-1 КПК України. Тільки після надходження клопотання від учасника (учасників перелічених в ч.4 ст. 422-1 КПК України - прокурора, обвинуваченого, його захисника, законного представника) судового провадження про розгляд «за участі сторін» (множина), суд зобов`язаний залучити до судового розгляду всіх учасників сторони захисту і обвинувачення. Такого клопотання від сторони захисту або обвинувачення не було.

Разом з тим, суд неодноразово повідомляв захисника ОСОБА_7 про день час і місце судового засідання на надану ним електронну пошту: ІНФОРМАЦІЯ_1 . Останнє повідомлення відбулося 25.05.2026 за № 754/1962/26/111207/2026, про те, що розгляд апеляційної скарги відбудеться 28.05.2026 о 14.20 ( а.с. 135). Відповідно до звіту про підтвердження отримання адресатом вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду дата та час підтвердження адвокатом ОСОБА_7 направленого повідомлення - 27.05.2026 о 16.17.41.( а.с. 137). Адвокат до судового засідання не з`явився, заяв клопотань про відкладення судового розгляду не подавав. Інші учасники судового провадження, зокрема прокурор та обвинувачений ОСОБА_6 , не дивлячись на відсутність клопотання про розгляд апеляційної скарги за участі сторін не заперечували проти розгляду даної апеляціцйної скарги. Враховуючи, що в даному судовому засіданні не вирішується питання щодо розгляду обвинувачення по суті відповідно до обвинувального акту, а лише перевіряється в межах апеляційної скарги наявність ( відсутність ) ризиків для обгрунтованості продовження судом першої інстанції запобіжного заходу, виходячи з вищевикладеного, суд приходить до висновку про можливість розгляду апеляції .

Відповідно до ч. 2 ст. 331 КПК вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Розглядаючи питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, так само як і про його продовження, суд першої інстанції, для прийняття законного й обґрунтованого рішення, відповідно до ст.ст. 177, 178, 199 КПК України та практики ЄСПЛ, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки. При цьому наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.

Відповідно до вимог ст. 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд повинен врахувати обставини, передбачені ст. 178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.

Вирішуючи питання доцільності продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 суд першої інстанції врахував, що злочини, у вчиненні яких він обвинувачується, відповідно до ст. 12 КК України є тяжкими та особливо тяжкими, а тому вірогідність настання ризиків неналежної процесуальної поведінки ОСОБА_6 , про які вказує прокурор, є досить високою. Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду, суд першої інстанції взяв до уваги, що існує певна ймовірність того, що обвинувачений ОСОБА_6 з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину, може вдатися до відповідних дій, а тому суд першої інстанції визнав доведеним існування ризику переховування від суду, вчинення інших кримінальних правопорушень та впливу на потерпілих, представників потерпілих та свідків.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 колегія суддів вважає, що підстави, у зв`язку з наявністю яких останньому був обраний запобіжний захід у виді тримання під вартою, не відпали, а ризики, передбачені ст. 177 КПК України, не зменшилися.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції врахував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість тримання особи під вартою, суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та не суперечить практиці Європейського суду з прав людини і вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та своїм рішенням забезпечив високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово вказував на те, що позбавлення свободи може бути виправданим тоді, коли інші, менш суворі запобіжні заходи, по-перше, були розглянуті, а по-друге, за результатами розгляду визнані такими, що не зможуть забезпечити мети, досягнення якої вимагається (рішення у справі «Амбрушкевич проти Польщі»).

Вірно встановлено судом першої інстанції, що обвинувачений ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 6 ст. 152, ч.ч. 4, 6 ст. 153, ч. 2 ст. 156, ч.ч. 1, 4 ст. 301-1 КК України, які відповідно до ст. 12 КК України є тяжкими та особливо тяжкими злочинами, за доведеності вчинення яких передбачено дуже суворі покарання, обвинувачений раніше не судимий, не працює, вдівець, що може свідчити про його можливе ухилення від суду та його можливий вплив на свідків. Також суд вірно врахував, що ОСОБА_6 інкримінується вчинення злочинів проти статевої свободи й статевої недоторканості відносно малолітніх осіб, а також проти громадського порядку та моральності. Відповідно до наданої стороною захисту медичної документації, хвороби обвинуваченого не перешкоджають перебуванню у місці попереднього ув`язнення.

Апеляційний суд звертає увагу, що статеві злочини характеризуються аморальністю та цинічністю дій, принижують честь і гідність потерпілої особи та можуть завдавати значної шкоди здоров`ю. Надзвичайно небезпечні статеві злочини проти малолітніх, оскільки посягають на їх статеву недоторканість та нормальний психологічний та статевий розвиток.

Гарантування реалізації прав та свобод дітей є одним з пріоритетів діяльності будь-якої цивілізованої країни світу. Відповідно до ч.1,2 ст. 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Так, на думку колегії суддів, обставини кримінального провадження свідчать про неможливість обрання стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 більш м`якого запобіжного заходу, аніж тримання під вартою, оскільки він не забезпечить належної поведінки останнього під час розгляду кримінального провадження.

Враховуючи наведене, доводи сторони захисту про відсутність та зменшення ризиків, передбачених ст. 177 КПК України не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду та не можуть бути прийняті до уваги, оскільки не ґрунтуються на матеріалах справи та спростовуються висновками суду апеляційної інстанції, які викладені вище.

Крім того, клопотання прокурора містить відповідні відомості щодо існування заявлених ризиків з посиланням на відповідні аргументи, а судом було перевірено наявність ризиків та доводам прокурора надано належну оцінку.

Доводи сторони захисту про неможливість подальшого тримання обвинуваченого під вартою у зв`язку зі станом здоров`я суд оцінює критично та не вважає такими, що підтверджують наявність безумовних підстав для зміни запобіжного заходу, оскільки відсутні докази того, що стан здоров`я особи є несумісним із триманням під вартою або що необхідна медична допомога не може бути забезпечена в умовах попереднього ув`язнення.

Посилання сторони захисту на дані про особу обвинуваченого ОСОБА_6 , зокрема про наявність у нього постійного місця проживання, міцних соціальних зав`язків, відсутність судимостей, та іншого наведеного в апеляційній скарзі, то на думку апеляційного суду, вказані обставини не зменшують встановлені ризики та не можуть бути беззаперечними стримуючими факторами подальшої належної процесуальної поведінки обвинуваченого.

Будь-яких інших обставин, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого ОСОБА_6 , судом на даному етапі не встановлено, у зв`язку з чим колегія суддів вважає недостатнім застосування більш м`якого запобіжного заходу для запобігання наявним ризикам, аніж тримання під вартою.

Враховуючи наведене, ухвала Дніпровського районного суду м. Києва від 16 квітня 2026 року винесена з додержанням вимог кримінального процесуального закону, є обґрунтованою, а тому колегія суддів не вбачає підстав для її скасування, про що ставиться питання в апеляційній скарзі.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 404, 407, 419, 422-1 КПК України колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 - залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 16 квітня 2026 року, якою обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою до 12 червня 2026 року включно без визначення розміру застави - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили після її проголошення та не може бути оскаржена в касаційному порядку.

С У Д Д І:

____________ ___________ _______________

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

Справа № 754/1962/26

Провадження:11-кп/824/4510/2026

Головуючий у 1-й інстанції: ОСОБА_8

Доповідач: ОСОБА_1