Дата документу 26.03.2026 Справа № 336/9751/25
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Єдиний унікальний № 336/9751/25 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/807/540/26 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2
Категорія ст. 199 КПК України
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 березня 2026 року м . Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Запорізького апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участю обвинуваченого ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
захисника - адвоката ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
розглянувши в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Запорізького апеляційного суду провадження за апеляційною скаргою з доповненнями обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 2 березня 2026 року, якою у відношенні
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Запоріжжя, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 436-2, ч.ч. 1, 2 ст. 110 КК України,
продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 30 квітня 2026 року включно, -
В С Т А Н О В И Л А:
Як убачається з матеріалів справи, в провадженні Шевченківського районного суду м. Запоріжжя перебуває на розгляді кримінальне провадження відносно ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 436-2, ч.ч. 1, 2 ст. 110 КК України.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 2 березня 2026 року було продовжено застосування у відношенні ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком до 30 квітня 2026 року включно.
Своє рішення суд першої інстанції мотивував наявністю ризиків, передбачених п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
В апеляційній скарзі та її доповненнях обвинувачений ОСОБА_6 просить скасувати оскаржувану ухвалу та застосувати до нього більш м`який запобіжний захід.
В обґрунтування скарги вказує, що судом першої інстанції були проігноровані доводи щодо відсутності ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
Посилаючись на рішення Конституційного Суду України вважає, що до нього може бути застосований запобіжний захід у вигляді застави.
Звертає увагу на те, що він є членом церкви, не має наміру переховуватися, просить врахувати його вік та вади, оскільки він має 3 групу інвалідності.
У судовому засіданні апеляційного суду обвинувачений ОСОБА_6 підтримав апеляційну скаргу та вказав, що ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України відсутні.
Захисник - адвокат ОСОБА_7 підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити.
Повідомлений належним чином прокурор до судового засідання апеляційного суду не з`явився, з клопотанням про особисту участь під час розгляду апеляційної скарги не звертався.
Заслухавши доповідь судді, обвинуваченого його захисника, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи, наведені в апеляційній скарзі і провівши судові дебати, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Статтею 331 КПК України передбачено, що під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення судом питання щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК України.
З огляду на статті 131, 132 КПК України запобіжні заходи є заходами забезпечення кримінального провадження і застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Відповідно до вимог ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а підставою - наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; продовжити кримінальне правопорушення чи вчинити інше.
За положенням ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 КПК України, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується, вік та стан здоров`я підозрюваного, обвинуваченого, міцність його соціальних зв`язків, наявність у нього постійного місця роботи або навчання, його репутацію, майновий стан, наявність судимостей, дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосування запобіжних заходів, якщо вони застосовувались до нього раніше, наявність повідомлень особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення тощо.
Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та сьомою статті 176 цього Кодексу.
Порядок продовження строку тримання під вартою визначений ст. 199 КПК України.
Зокрема, частиною 3 статті 199 КПК України передбачено, що клопотання прокурора повинно містити виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.
На переконання колегії суддів, в даному випадку суд першої інстанції вищевказаних вимог закону дотримався, перевірив доводи прокурора про доцільність продовження строку тримання під вартою щодо обвинувачених, правильно встановив як наявність певних ризиків, так і неможливість застосування більш м`якого запобіжного заходу відносно останніх.
Перевіряючи доводи клопотання прокурора на предмет продовження ризиків, передбачених п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд правильно встановив, що доводи прокурора в цій частині є обґрунтованими, з чим погоджується і апеляційний суд.
Так, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що ризик переховування від суду наразі є актуальним, не зменшився та обумовлений, серед іншого, притягненням до кримінальної відповідальності та пов`язаними із цим негативними для особи наслідками (обмеженнями), і, зокрема, суворістю можливого покарання:
- за злочин, передбачений ч. 1 ст. 110 КК України у виді позбавлення волі до 5 років з конфіскацією майна або без такої;
- за злочин, передбачений ч. 2 ст. 110 КК України у виді позбавлення волі до 10 років з конфіскацією майна або без такої;
- за злочин, передбачений ч. 3 ст. 436-2 КК України у виді позбавлення волі до 8 років з конфіскацією майна або без такої, що загрожує обвинуваченому ОСОБА_6 , у разі визнання його винним.
Колегія суддів вважає, що врахування тяжкості має раціональний зміст, оскільки свідчить про ступінь небезпечності особи та дозволяє спрогнозувати з достатньою високим ступенем ймовірності її поведінку.
У даному ж випадку, колегія суддів враховує, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні злочинів, які створюють реальну загрозу шкоди для суспільства та передбачають можливі шкідливі наслідки.
Крім того, у даному випадку, тяжкість можливого покарання не є єдиною підставою для висновку про продовження ризику переховування, оскільки, як встановлено з матеріалів провадження, у обвинуваченого ОСОБА_6 відсутні стійкі соціальні зв`язки, які б на переконання колегії суддів, були б для нього засобом превенції від можливої подальшої негативної та девіантної поведінки та ухилення від явки до суду.
На продовження ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України вказують ті обставини, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні декількох злочинів, згідно викладених в обвинувальному акті обставин, має проросійську позиції, що свідчить про високу вірогідність продовження ним кримінальної протиправної діяльності, яка направлена на проведення підривної діяльності проти України.
Отже, апеляційний суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки ОСОБА_6 , приходить до висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій обвинуваченого.
Даних про такий стан здоров`я обвинуваченого ОСОБА_6 , щоб унеможливлював застосування до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, на даний час апеляційному суду не надано.
На переконання колегії суддів, судом першої інстанції в цілому були дотримані вимоги кримінального процесуального закону при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 , повно та об`єктивно досліджені всі обставини, з якими закон пов`язує можливість продовження такого запобіжного заходу, при цьому в ухвалі докладно наведені мотиви, з яких було прийнято відповідне рішення.
Крім того, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо не визначення розміру застави у даному кримінальному провадженні, що узгоджується із положеннями, передбаченими ч. 4 ст. 183 КПК України, адже ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених ч.ч. 1, 2 ст. 110 КК України.
Таким чином, з огляду на встановлені апеляційним судом обставини, інші більш м`які запобіжні заходи, ніж тримання під вартою, не зможуть запобігти встановленим ризикам.
Зазначення обвинуваченим про те, що він є членом церкви не нівелює ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, які продовжують існувати і на даний час.
Всі інші доводи апеляційної скарги та її доповнень були досліджені судом при продовженні строку дії запобіжного заходу і ним надана належна оцінка, а жодних нових обставин, які б впливали на обґрунтованість поданої апеляційної скарги не встановлено.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим та ухваленим на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, у зв`язку з чим, апеляційна скарга з доповненнями підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - залишенню без змін.
На підставі зазначеного, керуючись ст. ст. 177, 178, 183, 199, 407, 422-1 КПК України, колегія суддів Запорізького апеляційного суду, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу з доповненнями обвинуваченого ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 2 березня 2026 року, якою у відношенні ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 436-2, ч.ч. 1, 2 ст. 110 КК України, продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 30 квітня 2026 року включно, залишити без змін.
Ухвала суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає, набирає законної сили з моменту її оголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4