Справа № 461/2460/26
Провадження № 1-м/461/4/26
УХВАЛА
09.04.2026 року місто Львів
Слідчий суддя Галицького районного суду м. Львова ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , підозрюваного (особи відносно якої скероване клопотання) - ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 , перекладача ОСОБА_6 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові клопотання заступника керівника Львівської обласної прокуратури ОСОБА_7 про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для забезпечення видачі особи (екстрадиційний арешт) відносно
ОСОБА_8 ( ОСОБА_9 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина Республіки Польща, уродженця м. Познань, Республіка Польща, адреса проживання в Україні: АДРЕСА_1 ,
встановив:
заступник керівника Львівської обласної прокуратури ОСОБА_10 звернувся до слідчого судді з клопотанням про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, строком на 60 діб, для забезпечення видачі особи (екстрадиційний арешт) відносно ОСОБА_8 ( ОСОБА_9 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування клопотання заступник керівника прокуратури посилається на те, що офісом Генерального прокурора 16.02.2026 за № 19/1/2-23841-17 доручено Львівській обласній прокуратурі проведення екстрадиційної перевірки обставин, що можуть перешкоджати видачі громадянина Республіки Польща ОСОБА_11 до цієї ж держави для притягнення до кримінальної відповідальності та надано належно засвідчену копію запиту про його видачу. Враховуючи перебування, згідно з обліками Генерального секретаріату Інтерполу, ОСОБА_8 ( ОСОБА_12 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , у міжнародному розшуку, наявність запитів польської сторони про його видачу для виконання вироку суду та для притягнення до кримінальної відповідальності, а також ті обставини, що ОСОБА_13 ( ОСОБА_12 ) переховується від компетентних органів Республіки Польща, його стан здоров`я, який не перешкоджає екстрадиції, відсутність обставин, які гарантують запобігання втечі особи, існує реальний ризик того, що перебуваючи на волі особа намагатиметься уникнути видачі та в подальшому притягнення до кримінальної відповідальності на території Республіки Польща, що, у свою чергу, перешкодить виконанню Україною запитів про його екстрадицію (ризик передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК України) та з огляду на закінчення двомісячного строку, встановленого ч. 11 ст. 584 КПК України для перевірки наявності підстав для подальшого тримання під вартою, є необхідність продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, строком на 60 діб, для забезпечення видачі особи (екстрадиційний арешт).
У судовому засіданні прокурор клопотання підтримала, з мотивів наведених у ньому.
Броніслав ДЕМБНИ та його захисник, кожен окремо, клопотання заперечили з мотивів необґрунтованості та просили відмовити у його задоволенні, зазначивши, що жодної доцільності тримання під вартою ОСОБА_8 на даний час не існує, він не ухилявся від державних органів України, має постійне місце проживання та не вчиняв на території України жодних правопорушень.
Дослідивши матеріали клопотання, заслухавши доводи учасників процесу, оцінивши усі обставини справи у їх сукупності, приходжу до наступного висновку.
Слідчим суддею встановлено, що Офісом Генерального прокурора 16.02.2026 листом за № 19/1/2-23841-17 доручено Львівській обласній прокуратурі проведення екстрадиційної перевірки обставин, що можуть перешкоджати видачі громадянина Республіки Польща ОСОБА_11 до цієї ж держави для притягнення до кримінальної відповідальності та надано належно засвідчену копію запиту про його видачу.
Замісцевим відділом Департаменту у справах організованої злочинності та корупції Національної прокуратури в Познані здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні за № 1001-110.Ds.38.2021 (попередній номер PK X WZ Ds.15.2016) за підозрою ОСОБА_11 у вчиненні упродовж 2013 – 2017 років злочинів, передбачених:
- § 3 ст. 258 (керівництво організованою групою чи угрупуванням, що має на меті вчинення злочину) Кримінального кодексу Республіки Польща;
- § 1 ст. 9 в поєднанні з § 1 ст. 56, § 1 ст. 61, § 2 ст. 62 в поєднанні з § 1 ст. 7 в поєднанні з § 2 ст. 6 в поєднанні з п.п. 2 і 5 § 1 ст. 37 і в поєднанні з п. 1 § 2 ст. 38 (податкове шахрайство, внесення неправдивих відомостей в бухгалтерські книги, порушення порядку ведення бухгалтерського обліку, що стало постійним джерелом доходу, вчинене в організованій групі) Кримінального казначейського кодексу Республіки Польща;
- § 1 ст. 18 в поєднанні зі ст. 273 в поєднанні з § 3 ст. 271 і з п. 1) ст. 77 Закону від 29.09.1994 «Про бухгалтерський облік» в поєднанні з § 2 ст. 11 в поєднанні з § 1 ст. 12 в поєднанні з § 1 ст. 65 (вчинення дій з метою використання документів, що засвідчують неправдиву інформацію, містять інтелектуальну підробку, вчинене в організованій групі) Кримінального кодексу Республіки Польща;
- § 1 ст. 270 в поєднанні § 1 ст. 12 в поєднанні з § 1 ст. 65 (виготовлення з метою використання підробленого документу, вчинене в організованій групі) Кримінального кодексу Республіки Польща;
- § 1 ст. 18 в поєднанні з § 5 ст. 299 в поєднанні з § 1 ст. 299 в поєднанні з § 1 ст. 12 в поєднанні з § 1 ст. 65 (відмивання грошей вчинене за попередньою змовою в організованій групі) Кримінального кодексу Республіки Польща;
- § 3 ст. 18 Кримінального кодексу Республіки Польща в поєднанні з § 2 ст. 56, § 2 ст. 62, § 1 ст. 61, § 2 ст. 6, § 1 ст. 7, п. 2 § 1 ст. 37 Кримінального казначейського кодексу Республіки Польща (податкове шахрайство, внесення неправдивих відомостей в бухгалтерські книги, помилки у бухгалтерському обліку, порушення порядку ведення бухгалтерського обліку, що стало постійним джерелом доходу, вчинене в організованій групі).
Ухвалою Районного суду Познань-Старе Місто в Познані (III Кримінальний відділ) Республіка Польща у справі № III Кр 91/16 від 25.02.2016 до ОСОБА_11 застосовано запобіжний захід у вигляді тимчасового тримання під вартою строком на 14 днів з дня затримання.
Прокурором Великопольського відділу за місцем знаходження Департаменту з питань організованої злочинності та корупції Національної прокуратури у м. Познань, Республіка Польща, 15.03.2016 Б. Дембни оголошено в розшук.
Окрім цього, Міністерством юстиції України розглядається запит Міністерства юстиції Республіки Польща про видачу громадянина Республіки Польща ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , для виконання вироку суду.
Листом Міністерства юстиції України від 17.02.2026 за № 21709/28808-7-26/12.4 направлено Львівській обласній прокуратурі належно засвідчену копію запиту польської сторони про видачу Броніслава ДЕМБНИ та доручено проведення екстрадиційної перевірки обставин, що можуть перешкоджати видачі останнього компетентним органам Республіки Польща для виконання вироку суду.
Відповідно до запиту та доданих документів компетентного органу Республіки Польща, вироком Окружного суду у Познані (Відділ ІІІ Карний) від 05.03.2012 у справі № III K 308/18, зміненого вироком Апеляційного суду в Познані (ІІ Відділ Карний) від 26.03.2013 у справі ІІ АКа 226/12 ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винним у вчиненні упродовж жовтня 2002 року по січень 2006 року кримінальних правопорушень, передбачених ст. 258 § 1 Кримінального кодексу Республіки Польща; § 3 ст. 18 Кримінального кодексу Республіки Польща в поєднанні з §2 ст. 20, § 1 ст. 9, §2 ст. 62, § 2 ст. 6, п.п. 2, 3, 5 § 1 ст. 37 Кримінального фіскального кодексу Республіки Польща; § 1 ст. 56, §2 ст. 6, п.п. 1, 2, 5 §1 ст. 37 пункти 1, 2, 5 Кримінального фіскального кодексу Республіки Польща; § 1 ст. 9, §2 ст. 62, § 2 ст. 6 Кримінального фіскального кодексу Республіки Польща; § 1 ст. 18, §§ 1, 6 ст. 299, §§ 1, 3 ст. 271, § 2 ст. 21, § 2 ст. 11, ст. 12 Кримінального кодексу Республіки Польща; § 3 ст. 9, § 1 ст. 56, § 2 ст. 6, п.п. 1, 2 § 1 ст. 37, п.1 §2 ст. 38 Кримінального фіскального кодексу Республіки Польща (участь в злочинній організації; відмивання коштів, що використовуються для отримання матеріальної вигоди у великих розмірах та засвідчення неправдивих відомостей з метою отримання матеріальної вигоди в умовах продовжуваного злочину; податкове шахрайство з метою зменшення державних зборів у великих розмірах тощо) та засуджений до покарання у вигляді 4 років позбавлення волі. Строк невідбутого покарання становить 3 роки 4 місяці та 22 дні позбавлення волі.
У подальшому, 16.11.2017 Окружним судом в м. Познань (ІІІ Палата з розгляду кримінальних справ) видано Європейський ордер на арешт ОСОБА_11 .
Згідно із запитами іноземної сторони, інкриміновані ОСОБА_11 діяння є екстрадиційними злочинами і строк давності притягнення його до кримінальної відповідальності не минув. Польською стороною гарантовано, що запитувана особа буде притягнута до кримінальної відповідальності лише за ті злочини, за які буде видана, а також не буде видана третій державі без згоди компетентних органів України. За матеріалами польської сторони ОСОБА_11 є громадянином Республіки Польща.
Інкриміновані ОСОБА_11 злочини, за які запитується його видача, відповідають кримінальним правопорушенням, передбаченим ч. 3 ст. 209, ч. 1 ст. 255, ч. 3 ст. 358, ч. 2 ст. 366 КК України, що відповідно до положень ст. 12 КК України, є нетяжкими та особливо тяжкими злочинами, передбачають покарання у виді позбавлення волі на строк більше 1 року, тому є екстрадиційними. Строк давності притягнення до кримінальної відповідальності не минув. Строк давності виконання вироку за злочини, за які запитано видачу, згідно ст. 80 Кримінального кодексу України, не минув.
Кримінальні правопорушення, за які розшукується особа, не носять політичного характеру та не порушуються відповідно до положень ст. 477 КПК України за заявою потерпілого.
Згідно з висновком Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби, ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованим, знятим з реєстрації не значиться, паспортом громадянина України та паспортом громадянина України для виїзду за кордон не документувався. Відомості про оформлення набуття громадянства України, надання дозволу на імміграцію, отримання статусу біженця, статусу особи, яка потребує додаткового захисту в Україні, зокрема політичного притулку в ЗМУ ДМС відсутні.
За інформацією Департаменту з питань громадянства, паспортизації та реєстрації Державної міграційної служби України ОСОБА_11 на території України з питань набуття громадянства України, оформлення статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, дозволу на постійне або тимчасове проживання в Україні, в установленому законодавством порядку не звертався.
За даними філії Державної установи «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» у Львівській області ОСОБА_11 , перебуваючи в державній установі «Львівська установа виконання покарань (№19)», пройшов медичний огляд із використанням усіх наявних методів обстеження, оглянутий лікарями амбулаторно-поліклінічного відділення Львівської багатопрофільної лікарні №19 філії ЦОЗ ДКВС України у Львівській області. За результатами огляду встановлено діагноз та призначено амбулаторне лікування, яке останній отримує в повному обсязі. За станом здоров`я може перебувати в установі та слідувати етапом.
Відповідно до інформації Командування Сухопутних військ Збройних Сил України Міністерства оборони України зазначена Броніслав ДЕМБНИ військову службу у Сухопутних військах Збройних Сил України не проходить та не проходив.
Згідно з листом ІНФОРМАЦІЯ_2 в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформація про участь ОСОБА_11 у захисті незалежності, суверенітету і територіальної цілісності України у складі Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань відсутня.
За відомостями Головного управління військової юстиції Міністерства оборони України ОСОБА_11 не перебував та не перебуває у списках особового складу органів військового управління, військових частин, військово-навчальних підрозділів закладів вищої освіти, установ та організацій безпосередньо підпорядкованих Міністерству оборони України. Окрім цього, у Центрі рекрутингу іноземців та осіб без громадянства відсутня інформація про проходження військової служби ОСОБА_11 у лавах Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань.
За даними Департаменту контррозвідки та Головного управління з протидії системним загрозам управлінню державою Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України ОСОБА_11 у складі Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формуваннях не брав. Обґрунтовані підстави вважати, що видача (екстрадиція) зазначеної особи може суперечити інтересам національної безпеки України відсутні.
Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 18.02.2026 до ОСОБА_11 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою для забезпечення видачі особи (екстрадиційний арешт) до вирішення питання про його видачу та фактичну передачу компетентним органам Республіки Польща строком на 2 місяці.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 24.03.2026 року, ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 18.02.2026 року – залишено без змін.
При вирішенні питання обґрунтованості клопотання, враховую також наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 592 КПК України, у разі відсутності підстав для відстрочення фактичної передачі особи, передбачених частиною першою цієї статті, відповідна обласна прокуратура забезпечує застосування екстрадиційного арешту в порядку, встановленому цим Кодексом.
Згідно частини 6 ст. 584 КПК України, строки тримання особи під вартою та порядок їх продовження визначаються цим Кодексом.
Частина 8 цієї ж статті КПК України визначає, що при розгляді клопотання про екстрадиційний арешт слідчий суддя не досліджує питання про винуватість та не перевіряє законність процесуальних рішень, прийнятих компетентними органами іноземної держави у справі стосовно особи, щодо якої надійшов запит про видачу.
Відповідно до ч. 10 ст. 584 КПК України, екстрадиційний арешт застосовується до вирішення питання про видачу особи (екстрадицію) та її фактичної передачі, але не може тривати більше дванадцяти місяців.
Згідно ч. 11, 12, 13 ст. 584 КПК України, у межах цього строку слідчий суддя суду, в межах територіальної юрисдикції якого особа перебуває під вартою, за клопотанням прокурора не рідше одного разу на два місяці перевіряє наявність підстав для подальшого тримання особи під вартою або її звільнення. За скаргою особи, до якої застосовано екстрадиційний арешт, або її захисника чи законного представника слідчий суддя суду, в межах територіальної юрисдикції якого особа перебуває під вартою, не частіше одного разу на місяць перевіряє наявність підстав для звільнення особи з-під варти. Звільнення особи з-під екстрадиційного арешту слідчим суддею не перешкоджає повторному його застосуванню з метою фактичної передачі особи іноземній державі на виконання рішення про видачу, якщо інше не передбачено міжнародним договором України.
Отже, аналіз зазначених положень процесуального закону вказує на наступне:
- порядок продовження строків тримання під вартою особи до якої застосовано екстрадиційний арешт визначається КПК України;
- при розгляді клопотання про екстрадиційний арешт слідчий суддя не досліджує питання про винуватість та не перевіряє законність процесуальних рішень, прийнятих компетентними органами іноземної держави у справі стосовно особи, щодо якої надійшов запит про видачу;
- процесуальним законом визначено граничні строки застосування екстрадиційного арешту;
- незалежно від обставин встановлених під час проведення екстрадиційної перевірки у межах строку дії екстрадиційного арешту слідчий суддя суду, в межах територіальної юрисдикції якого особа перебуває під вартою, за клопотанням прокурора не рідше одного разу на два місяці перевіряє наявність підстав для подальшого тримання особи під вартою або її звільнення.
Отже, питання доцільності продовження застосування екстрадиційного арешту повинно бути оцінено з дотримання положень КПК України, які визначають порядок застосування запобіжних заходів.
Відповідно до ч. 1, 3, 4, 5 ст. 199 КПК України, клопотання про продовження строку тримання під вартою має право подати прокурор, слідчий за погодженням з прокурором не пізніше ніж за п`ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити:
1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою;
2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Слідчий суддя зобов`язаний розглянути клопотання про продовження строку тримання під вартою до закінчення строку дії попередньої ухвали згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.
Слідчий суддя зобов`язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.
Статтею 177 КПК України передбачено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
У відповідності до положень п.6 ч.2 ст.183 КПК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як, серед іншого, до особи, яку розшукують компетентні органи іноземної держави за кримінальне правопорушення, у зв`язку з яким може бути вирішено питання про видачу особи (екстрадицію) такій державі для притягнення до кримінальної відповідальності або виконання вироку, в порядку і на підставах, передбачених розділом ІХ цього Кодексу або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно приписів ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та сьомою статті 176 цього Кодексу.
Запобіжні заходи у кримінальному провадженні обмежують права особи на свободу та особисту недоторканість, гарантовані ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому можуть бути застосовані тільки за наявності законної мети та підстав, визначених КПК України, з урахуванням відповідної практики Європейського суду з прав людини.
Частиною 2 ст. 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч.1-4 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:
1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;
3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Слідчий суддя, суд зобов`язаний постановити ухвалу про відмову в застосуванні запобіжного заходу, якщо під час розгляду клопотання прокурор не доведе наявність всіх обставин, передбачених частиною першою цієї статті.
Слідчий суддя, суд має право зобов`язати підозрюваного, обвинуваченого прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого органу державної влади, визначеного слідчим суддею, судом, якщо прокурор доведе обставини, передбачені пунктом 1 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктами 2 та 3 частини першої цієї статті.
Якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м`який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов`язки, передбачені частинами п`ятою та шостою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.
Отже, системний аналіз зазначених положень чинного КПК України вказує на те, що слідчий суддя при вирішенні питання перевірки наявності підстав для подальшого тримання особи під вартою повинен оцінити доцільність продовження застосування відповідного запобіжного заходу з дотримання засад, які визначають порядок їх застосування. Більше того, у самих нормах частини 11 ст. 584 КПК України визначено, що слідчий перевіряє наявність підстав для подальшого тримання особи під вартою або її звільнення.
Оцінюючи питання наявності підстав для задоволення клопотання та саме клопотання на предмет його обґрунтованості, також враховую наступне.
Згідно ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (ч. 1 п. f) : Нікого не може бути позбавлено свободи інакше ніж відповідно до процедури, встановленої законом, і в таких випадках, як: п. f) законний арешт або затримання особи, здійснені з метою запобігання її незаконному виїзду в країну, чи особи, щодо якої вживаються заходи з метою депортації або екстрадиції.
Відповідно до ст.1 Європейської Конвенції про видачу правопорушників, договірні Сторони зобов`язуються видавати одна одній, з урахуванням положень та умов, викладених в цій Конвенції, всіх осіб, які переслідуються компетентними органами запитуючої Сторони за вчинення правопорушення або які розшукуються зазначеними органами з метою виконання вироку або постанови про утримання під вартою.
Видача правопорушників, відповідно до ч. 1 ст. 2 Європейської Конвенції про видачу правопорушників, здійснюється у зв`язку із правопорушеннями, які караються за законами запитуючої Сторони та запитуваної Сторони позбавленням волі, або згідно з постановою про утримання під вартою на максимальний термін не менше одного року чи більш суворим покаранням.
Як послідовно наголошує ЄСПЛ, ризики не є незмінними та підлягають переоцінці з урахуванням розвитку провадження і плину часу.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що продовження будь-яких обмежень, пов`язаних із запобіжними заходами, не може зводитися до автоматичного відтворення раніше наведених аргументів. Кожне наступне процесуальне рішення має демонструвати реальну оцінку актуальних обставин справи, а не лише підтверджувати сталість попередньої позиції сторони обвинувачення (Tiron v. Romania, п. 39). Відсутність такої оцінки може свідчити про формалізацію судового контролю та зниження ефективності гарантій захисту прав особи.
Саме на державні органи покладається обов`язок доведення існування конкретних, актуальних і індивідуалізованих ризиків. Посилання на загальні припущення або попередні висновки не може вважатися достатнім обґрунтуванням (Karaca v. Turkey, п. 139; Sardar Babayev v. Azerbaijan, пп. 50–51). Оцінка ризиків має бути безпосередньо пов`язана з поведінкою особи, її соціальними та професійними зв`язками, а також фактичними гарантіями належної процесуальної поведінки. Ризики не можуть бути сформульовані у вигляді абстрактних чи стереотипних тверджень (Selahattin Demirtaє v. Turkey (No. 2), п. 185).
У підході ЄСПЛ простежується функціональна єдність стандартів щодо будь-яких форм обмеження свободи, якщо такі обмеження істотно впливають на реалізацію прав особи та потребують переконливого і актуального обґрунтування.
ЄСПЛ послідовно застерігає від виведення ризику ухилення від правосуддя виключно з тяжкості інкримінованого правопорушення. Сам по собі цей фактор не є достатнім і повинен доповнюватися аналізом конкретної поведінки особи та наявних процесуальних гарантій її належної явки до суду (Radonjiж and Romiж v. Serbia, п. 65). За відсутності таких індивідуалізованих елементів посилання на тяжкість обвинувачення набуває надмірно узагальненого характеру.
Проголошуючи «право на свободу», стаття 5 стосується фізичної свободи людини; її мета полягає в забезпеченні того, щоб жодна особа не могла бути свавільно позбавлена волі. Її положення не стосуються звичайних обмежень свободи пересування, які регулюються статтею 2 Протоколу № 4 («Де Томмазо проти Італії» (De Tommaso v. Italy) [ВП], 2017, § 80; «Крянге проти Румунії» (Creangг v. Romania) [ВП], 2012, § 92; «Енгель та інші проти Нідерландів» (Engel and Others v. the Netherlands), 1976, § 58).
Для того, щоб визначити, чи було особу «позбавлено свободи» у значенні статті 5, відправною точкою повинна бути її конкретна ситуація, і необхідно враховувати ряд критеріїв таких, як тип, тривалість, наслідки і спосіб реалізації відповідного заходу («Де Томмазо проти Італії» (De Tommaso v. Italy) [ВП], 2017, § 80; «Гуццарді проти Італії» (Guzzardi v. Italy), 1980, § 92; «Медвєдєв та інші проти Франції» (Medvedyev and Others v. France) [ВП], 2010, § 73; «Крянге проти Румунії» (Creangг v. Romania) [ВП], 2012, § 91).
Поняття позбавлення свободи за змістом пункту 1 статті 5 містить як об`єктивний елемент поміщення людини у певний обмежений простір на значний період часу, так і додатковий суб`єктивний елемент, який полягає в тому, що людина не давала законної згоди на таке поміщення («Шторк проти Німеччини» (Storck v. Germany), 2005, § 74; «Станев проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria) [ВП], 2012, § 117).
У першому реченні пункту 1 статті 5 встановлюється позитивне зобов`язання Держави не тільки утримуватися від активного порушення зазначених прав, а й вживати відповідних заходів для забезпечення захисту від незаконного втручання в ці права всіх осіб, які перебувають в межах її юрисдикції («Ель-Масрі проти колишньої Югославської Республіки Македонія» (ElMasri v. the former Yugoslav Republic of Macedonia) [ВП], 2012, § 239).
Таким чином, Держава зобов`язана вживати заходів, що забезпечують ефективний захист вразливих осіб, у тому числі розумні кроки для запобігання позбавлення свободи, про яке органи влади знали або повинні були знати («Шторк проти Німеччини» (Storck v. Germany), 2005, § 102).
Основною метою статті 5 є запобігання свавільному або необґрунтованому позбавленню свободи («Селахаттін Демірташ проти Туреччини (№ 2)» (Selahattin Demirtaє v. Turkey (no. 2) [ВП], 2020, § 311; «С., В. і А. проти Данії [ВП]» (S., V. and A. v. Denmark) [ВП], 2018, § 73; «Маккей проти Сполученого Королівства» (McKay v. The United Kingdom) [ВП], 2006, § 30). Право на свободу та особисту недоторканість має першочергове значення в «демократичному суспільстві» у значенні, наданому Конвенцією («Медвєдєв та інші проти Франції» (Medvedyev and Others v. France) [ВП], 2010, § 76; «Ладент проти Польщі» (Ladent v. Poland), 2008, § 45).
Хоча тлумачення та застосування національного права є в першу чергу прерогативою органів державної влади, особливо судів, ситуація є іншою у випадках, коли недотримання такого законодавства тягне за собою порушення Конвенції. У випадках, коли розглядається питання щодо дотримання пункту 1 статті 5 Конвенції, Суд повинен здійснювати певні повноваження щодо перевірки дотримання національного законодавства («Крянге проти Румунії» (Creangг v. Romania) [ВП], 2012, § 101; «Барановський проти Польщі» (Baranowski v. Poland), 2007, § 50; «Бенхем проти Сполученого Королівства» (Benham v. the United Kingdom), 1996, § 41). При цьому Суд повинен враховувати правову ситуацію, якою вона була у відповідний момент («Влох проти Польщі» (Wіoch v. Poland), 2000, § 114).
Слід також відзначити, що будь-яке позбавлення свободи має узгоджуватися з метою захисту особи від свавілля («С., В. і А. проти Данії [ВП]» (S., V. and A. v. Denmark) [ВП], 2018, § 74; «Вітольд Літва проти Польщі» (Witold Litwa v. Poland), 2000, § 78).
Поняття «свавілля» у пункті 1 статті 5 має більш широке значення, аніж просто недотримання національного законодавства, так що позбавлення свободи може бути законним з точки зору національного права, але все ж свавільним в розумінні Конвенції, порушуючи тим самим її положення («Крянге проти Румунії» (Creangг v. Romania) [ВП], 2012, § 84; «А. та інші проти Сполученого Королівства» (A. and Others v. the United Kingdom) [ВП], 2009, § 164).
Судовий контроль стосовно тримання під вартою повинен бути автоматичним і не може залежати від подання заяви затриманою особою («Маккей проти Сполученого Королівства» (McKay v. The United Kingdom) [ВП], 2006, § 34; «Варга проти Румунії» (Varga v. Romania), 2008,§ 52; «Віорел Бурзо проти Румунії» (Viorel Burzo v. Romania), 2009, § 107). Така вимога не тільки змінила б суть гарантії, яка передбачена пунктом 3 статті 5 і яка відрізняється від гарантії за пунктом 4 статті 5 Конвенції, що забезпечує право звернутися до суду для перевірки законності затримання. Крім того, втратила б сенс сама мета гарантії, встановленої пунктом 3 статті 5, яка полягає в захисті особистості від свавільного затримання шляхом забезпечення незалежної та ретельної судової перевірки акту позбавлення свободи («Аквіліна проти Мальти» (Aquilina v. Malta) [ВП], 1999, § 49; «Нєдбала проти Польщі» (Niedbaіa v. Poland), 2000, § 50).
Якщо немає жодних причин для виправдання тримання під вартою, «посадова особа» повинна мати повноваження винести обов`язкове для виконання розпорядження про звільнення затриманого («Ассенов та інші проти Болгарії» (Assenov and Others v. Bulgaria), 1998, § 146; «Ніколова проти Болгарії» (Nikolova v. Bulgaria) [ВП], 1999, § 49; «Нєдбала проти Польщі» (Niedbaіa v. Poland), 2000, § 49; «Маккей проти Сполученого Королівства» (McKay v. The United Kingdom) [ВП], 2006, § 40).
Отже, враховуючи вищенаведене не можна погодитись з позицією прокурора про те, що доводи сторони захисту, яка заперечує проти задоволення клопотання наводячи відповідні аргументи, є безпідставними або не заслуговують на належну оцінку з боку слідчого судді. Навпаки, зміст заперечень сторони захисту вказує на необхідність ретельної перевірки з урахуванням стандартів індивідуалізації та актуальності ризиків.
Також, виходжу з того, що при розгляді даного клопотання слід забезпечити належні гарантії дотримання принципу рівності сторін та змагальності, який вимагає забезпечення кожній стороні реальної можливості представити свою позицію без суттєвого процесуального дисбалансу. Право на справедливий розгляд є ефективним лише за умови, що доводи сторін не лише формально заслухані, але й дійсно враховані судом. Особливої ваги ці гарантії набувають у справах, де особі загрожують тяжкі наслідки. У цьому контексті, слід відзначити, що застосування найбільш тяжкого запобіжного заходу (продовження його дії), очевидно має істотні та тяжкі наслідки для особи щодо якої він застосований - ОСОБА_8 ( ОСОБА_12 ).
Слідчим суддею також оцінюється питання пропорційності запропонованого запобіжного заходу по відношенню до процедури в межах якої він застосований, зокрема в контексті індивідуалізації з урахуванням особи щодо якої подане клопотання та обставин справи.
Крім того, рішення у цій категорії справ повинно містити реальну переоцінку обставин, а не лише відтворити попередню аргументацію без належної адаптації до зміненого контексту. Ризик полягає не обов`язково у прямому порушенні закону, а у поступовій формалізації судового контролю.
Відтак, продовження процесуальних обмежень повинно містити належний рівень індивідуалізації ризиків та здатність слідчого судді продемонструвати, що контроль є реальним, а не формальним.
В цьому контексті відзначаю наступне:
- органам прокуратури України та уповноваженому органу виконавчої влади відомо про обставини перебування на території України ОСОБА_8 ) та необхідність проведення процедури екстрадиційної перевірки ще з 2017 року, що засвідчується наданими слідчому судді рішеннями судів (слідчих суддів);
- громадянин ОСОБА_13 ( ОСОБА_12 ), перебуваючи на території України щонайменше з 2017 року, не вчинив жодного правопорушення, зокрема кримінального чи адміністративного, тобто не встановлено належних даних про суспільну небезпеку цієї особи та доцільність ізоляції його від суспільства;
- ОСОБА_13 ( ОСОБА_12 ) має в Україні місце проживання, що засвідчується наданим слідчому судді договором оренди;
- надані слідчому судді матеріали про стан здоров`я ОСОБА_8 ( ОСОБА_12 ) свідчать про необхідність отримання медичної допомоги, яка не є невідкладною, але щонайменше потребує періодичних консультації з метою визначення та призначення виду лікування. У свою чергу, доводи прокурора на відсутність застережень медичного характеру для застосування запобіжного заходу – тримання під вартою, не спростовують наявність у ОСОБА_8 ( ОСОБА_12 ) права отримати медичну допомогу у обраного саме ним лікаря чи спеціаліста;
- до ОСОБА_8 ( ОСОБА_12 ) вже двічі застосовувався екстрадиційний арешт, який в подальшому скасовувався судом та припиняв свою дію, що вказає на обізнаність даного громадянина про відповідний запит стосовно нього з країни його походження. Натомість, об`єктивних даних про те, що ОСОБА_8 ( ОСОБА_12 ) свідомо ухилявся від процедури перевірки чи екстрадиції в ході розгляду клопотання не встановлено;
- дія паспортного документу ОСОБА_8 ( ОСОБА_12 ) завершилась, що свідчить про об`єктивні перешкоди залишити межі України та виїхати до іншої країни;
- в Україні ОСОБА_13 ( ОСОБА_12 ) зареєстрований як платник податків, що засвідчується копією відповідної картки;
- ОСОБА_13 ( ОСОБА_12 ) в України проводив дії щодо обліку своєї підприємницької діяльності відповідними державними органами, що засвідчується дозволом на застосування праці іноземців та осіб без громадянства, а також витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про входження ОСОБА_8 ( ОСОБА_12 ) до засновників (учасників) ТзОВ «Галіція Енерджі».
Не можна не відзначити, що 13.04.2020 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Львівського апеляційного суду, скасувавши ухвалу слідчого судді Личаківського районного суду міста Львова від 02.04.2020 про тимчасовий арешт ОСОБА_8 ( ОСОБА_12 ) та звільнивши його з-під варти в залі суду, серед іншого, зазначила наступне:
«Таким чином, колегією суддів робиться висновок про те, що ОСОБА_14 на законних підставах проживає і працює на території України та в розшуку не перебуває, а отже відсутні ризики ухилення від явки до суду.»
Даних про те, що ОСОБА_13 ( ОСОБА_12 ) на даний час перебуває на території України незаконно в ході розгляду клопотання не встановлено.
Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 585 КПК України, за наявності обставин, які гарантують запобігання втечі особи та забезпечення у подальшому її видачі, слідчий суддя може обрати щодо такої особи запобіжний захід, не пов`язаний із триманням під вартою (екстрадиційним арештом).
При вирішенні питання про можливість застосування запобіжного заходу, не пов`язаного із триманням під вартою, слідчий суддя обов`язково враховує:
1) відомості про ухилення особи від правосуддя у запитуючій стороні та дотримання нею умов, на яких відбулося звільнення її з-під варти під час цього або інших кримінальних проваджень;
2) тяжкість покарання, що загрожує особі в разі засудження, виходячи з обставин, встановлених під час заявленого кримінального правопорушення, положень закону України про кримінальну відповідальність і усталеної судової практики;
3) вік та стан здоров`я особи, видача якої запитується;
4) міцність соціальних зв`язків особи, у тому числі наявність у неї родини та утриманців.
У разі порушення особою, щодо якої розглядається запит про її видачу, умов обраного запобіжного заходу слідчий суддя за клопотанням прокурора має право постановити ухвалу про застосування екстрадиційного арешту для забезпечення видачі особи.
Отже, вирішуючи клопотання, виходжу з оцінки відомостей про ухилення особи від правосуддя у запитуючій стороні та дотримання нею умов, на яких відбулося звільнення її з-під варти під час цього або інших кримінальних проваджень, зокрема приймаю до уваги долучені до клопотання матеріали. Також, враховую тяжкість покарання, що загрожує особі в разі засудження (у даному випадку відбування призначеного покарання) та обставини встановлені під час заявленого кримінального правопорушення, зокрема дані про підстави звільнення ОСОБА_8 ( ОСОБА_12 ), положення закону України про кримінальну відповідальність і усталену судову практику, в тому числі наведену практику ЄСПЛ.
Крім того, слідчим суддею приймаються до уваги надані прокурором документи, а саме повідомлення заступника керівника Львівської обласної прокуратури до Міністерства юстиції України та Офісу Генерального прокурора щодо не встановлення підстав чи перешкод для екстрадиції. Водночас, зазначені матеріали самі по собі не можуть слугувати належною підставою для застосування найбільш тяжкого запобіжного заходу. Більше того, вони вказують на те, що ОСОБА_13 ( ОСОБА_12 ) на даний момент не має можливості перешкоджати діям уповноважених представників прокуратури області у процедурі екстрадиції.
Слідчим суддею приймаються до уваги відомості про вік та стан здоров`я особи, видача якої запитується, зокрема повідомлені стороною захисту відомості про звернення до медичних закладів. При цьому, оцінюючи заперечення прокурора в цій частині щодо відсутності актуальних даних сторони захисту про стан здоров`я ОСОБА_8 ( ОСОБА_12 ), виходжу з того, що обов`язок довести обґрунтованість клопотання покладено саме на особу, яка його ініціює. У свою чергу, зазначені положення процесуального закону містяться у розділі КПК, посилання на які зазначені у самому клопотанні прокурора, а отже повинні бути відомі ініціатору клопотання. Варто також відзначити, що перебуваючи під вартою ОСОБА_13 ( ОСОБА_12 ) перебуває під контролем державного органу і є обмеженим у можливості самостійно надати медичні документи слідчому судді, маючи змогу надати лише ті документи, які є у розпорядженні його захисників.
Щодо міцності соціальних зв`язків особи, слід відзначити наступне.
Як наведено вище, слідчому судді надано документи, які свідчать про дії ОСОБА_8 ( ОСОБА_12 ) стосовно реєстрації у відповідних державних органах та установах України. Також, слідчому судді надано документ, який засвідчує дані про місце проживання ОСОБА_8 ( ОСОБА_12 ).
Отже, сукупність наведених вище обставин встановлених в ході розгляду клопотання свідчить про те, що на даний час запобіжний захід у виді домашнього арешту може бути належною гарантією запобігання втечі особи та забезпечення у подальшому її видачі.
В цьому контексті відзначаю, що положення частини 3 ст. 585 КПК України, згідно яких у разі порушення особою, щодо якої розглядається запит про її видачу, умов обраного запобіжного заходу слідчий суддя за клопотанням прокурора має право постановити ухвалу про застосування екстрадиційного арешту для забезпечення видачі особи, є адекватним запобіжником та важелем впливу на поведінку особи, адже ОСОБА_13 ( ОСОБА_12 ) повинен розуміти наведені негативні наслідки у разі порушення умов запобіжного заходу чи здійснення спроб втечі. Слід також відзначити, що дотримання особою умов запобіжного заходу у виді домашнього арешту, згідно положень чинного законодавства, також контролюється уповноваженими особами Національної поліції, що є додатковою гарантією забезпечення належної поведінки ОСОБА_8 ( ОСОБА_12 ).
Таким чином, оцінюючи матеріали клопотання, доводи учасників процесу та обставини справи в їх сукупності, в тому числі наявність ризику, передбаченого п.1 ч. 1 ст.177 КПК України, слідчий суддя приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання, недоведення прокурором обставин які виправдовують подальше тримання ОСОБА_8 ( ОСОБА_12 ) під вартою та наявність законних підстав для зміни запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт.
На підставі викладеного, керуючись Європейською конвенцією про видачу правопорушників 1957 року, ст. 177, 181, 194, 195, 199, 584, 585 КПК України,
постановив:
У задоволенні клопотання відмовити.
Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою для забезпечення видачі особи (екстрадиційний арешт) застосований до ОСОБА_8 ( ОСОБА_9 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , змінити на запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
Покласти на ОСОБА_8 ( ОСОБА_9 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , наступні обов`язки:
- прибувати до прокурорів Львівської обласної прокуратури уповноважених на здійснення екстрадиційної перевірки за першою вимогою;
- не залишати місце постійного проживання, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , щоденно з 22 до 07 години;
- повідомляти Львівську обласну прокуратуру про зміну свого місця проживання.
Роз`яснити ОСОБА_15 ( ОСОБА_9 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , його обов`язки та наслідки їх невиконання.
Звільнити ОСОБА_8 ( ОСОБА_9 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , з-під варти негайно в залі суду.
Контроль за виконанням даної ухвали покласти на прокурора Львівської обласної прокуратури ОСОБА_3 .
Ухвалу про обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту передати для виконання органу Національної поліції за місцем проживання ОСОБА_8 ( ОСОБА_9 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Строк дії ухвали до 08 червня 2026 року включно.
Ухвала може бути оскаржена до Львівського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її проголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1