УХВАЛА
13 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 761/40652/23
провадження № 61-3787ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 25 вересня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» про стягнення заборгованості,
ВСТАНОВИВ:
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ «НАК «Нафтогаз України» про стягнення заборгованості.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 25 вересня 2024 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Постановою Київського апеляційного суду від 18 березня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з АТ «НАК «Нафтогаз України» на користь ОСОБА_1 грошову допомогу у розмірі 5 053 720,00 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в
розмірі 6 374 981,60 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Постановою Верховного Суду від 02 липня 2025 року касаційну скаргу АТ «НАК «Нафтогаз України» задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 18 березня 2025 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
За результатом нового розгляду справи, постановою Київського апеляційного суду від 15 жовтня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2024 року змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2024 року залишено без змін.
23 березня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 03 серпня 2023 року (за відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень рішення суду першої інстанції у справі № 761/40652/23 ухвалено 25 вересня 2024 року) та постанову Київського апеляційного суду від 15 жовтня 2025 року (повний текст постанови складено 21 листопада 2025 року), ухвалити нове судове рішення, яким його позов задовольнити у повному обсязі.
Касаційну скаргу подано з пропуском строку на касаційне оскарження.
ОСОБА_1 порушив клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення з посиланням на те, що строк пропущено з поважних причин, оскільки в межах процесуального строку на касаційне оскарження постанови суду апеляційної інстанції мав місце юридичний факт, який зумовив прийняття ним рішення про використання іншого засобу правового захисту, з метою перегляду постанови Київського апеляційного суду від 15 жовтня 2025 року. Вказує, що у зв`язку з ухваленням Конституційним Судом України 11 грудня 2025 року Рішення, яким визнано неконституційним частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України, він звернувся до суду апеляційної інстанції із заявою про перегляд постанови Київського апеляційного суду від 15 жовтня 2025 року за виключними обставинами, з підстави, визначеної пунктом 1 частини третьої статті 423 Цивільного процесуального кодексу України. Зазначає, що визначення такого засобу правового захисту для нього мало пріоритет, зокрема у зв`язку з передбачуваною ефективністю цього засобу та відсутністю необхідності сплати судового збору за подання такої заяви. Однак, суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні його заяви про перегляд постанови Київського апеляційного суду
від 15 жовтня 2025 року за виключними обставинами, у зв`язку з чим він звертається до суду з касаційною скаргою.
Ухвалою Верховного Суду від 27 березня 2026 року визнано неповажними наведені ОСОБА_1 підстави поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень; касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху для усунення недоліків: наведення поважних причини пропуску строку на звернення до суду з касаційною скаргою та надання достовірних доказів на підтвердження цього.
На виконання вимог ухвали Верховного Суду від 27 березня 2026 року
ОСОБА_1 подав клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 25 вересня 2024 року та постанови Київського апеляційного суду від 15 жовтня 2025 року, яке містить аналогічне обґрунтування, що і клопотання, заявлене у касаційній скарзі. Додатково заявник зазначає, що саме зволікання суду апеляційної інстанції з виготовленням повного тексту оскаржуваної постанови (повний текст постанови від 10 жовтня 2025 року виготовлено 21 листопада 2025 року, а не як передбачено процесуальним законом у десятиденний строк), призвело до ситуації, в якій ним було прийнято рішення про обрання іншого засобу правового захисту, яким він скористався, оскільки вважав його ефективним. Вказує на відсутність у його діях недобросовісного використання процесуальних прав. Посилаючись на практику Європейського суду з прав людини, вказуючи про недопустимість надмірного формалізму, просить поновити строк на касаційне оскарження судових рішень.
Відповідно до статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу.
Частиною третьою статті 393 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 390 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, наведені нею у заяві, визнані неповажними. Протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строку або навести інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 4 частини другої статті 394 цього Кодексу.
Наведені ОСОБА_1 причини пропуску процесуального строку на касаційне оскарження рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 25 вересня 2024 року та постанови Київського апеляційного суду від 15 жовтня 2025 року не дають достатніх підстав для визнання їх поважними з огляду на таке.
Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень, повний текст оскаржуваної постанови Київського апеляційного суду від 15 жовтня 2025 року складено 21 листопада 2025 року. Таким чином, останнім днем на подання касаційної скарги є 22 грудня 2025 року (з урахуванням вихідних днів).
Статтею 44 ЦПК України закріплено обов`язок особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. Сторона, яка бере участь у судовому процесі, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.
Норми ЦПК України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.
Разом з тим, право суду на поновлення строку не є безмежним.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод проголошено право на справедливий судовий розгляд.
Одним з елементів справедливого судового розгляду є принцип правової визначеності та неможливість безпідставного поновлення пропущеного процесуального строку для оскарження рішення суду, що набрало законної сили, лише з метою його скасування на шкоду інтересам іншого учасника процесу чи цивільного обороту.
З практики Європейського Суду з прав людини випливає, що судовий розгляд визнається справедливим за умови забезпечення рівного процесуального становища сторін, що беруть участь у спорі. Вимагається, щоб кожній із сторін була надана розумна можливість представляти свою справу у такий спосіб, що не ставить її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення без доведення заявником поважності причин пропуску процесуального не забезпечувало б рівновагу між інтересами сторін спору та правову визначеність у цивільних правовідносинах. Необґрунтоване поновлення процесуальних строків на оскарження остаточного судового рішення є порушенням принципу правової визначеності.
У параграфі 41 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не є необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Подібні висновки викладені Європейським судом з прав людини у рішеннях від 09 листопада 2004 року у справі «Науменко проти України», від 18 січня 2005 року у справі «Полтораченко проти України» та від 08 листопада 2005 року у справі «Тімотієвич проти України».
Колегія суддів зауважує, що саме на заявника покладається обов`язок доведення поважності причин пропуску на касаційне оскарження судових рішень, у разі його пропуску, з наданням відповідних доказів.
Пунктом 2 частини четвертої статті 392 ЦПК України передбачено, що саме заявник зобов`язаний додати до касаційної скарги докази, що підтверджують дату отримання копії оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції (за наявності).
Враховуючи те, що клопотання ОСОБА_1 , яке подано на виконання ухвали Верховного Суду від 27 березня 2026 року, містить подібні обґрунтування причин пропуску строку на касаційне оскарження судових рішень, що й касаційна скарга, і таким доводам судом вже надано оцінку, суд касаційної інстанції визнає наведені заявником підстави для поновлення строку на касаційне оскарження неповажними.
Колегія суддів зауважує, що виготовлення судом апеляційної інстанції повного тексту постанови протягом 27 днів не обмежило право заявника оскаржити таку постанову у касаційному порядку у тридцятиденний строк з дати виготовлення повного тексту судового рішення.
Суд вже звертав увагу заявника, що право на перегляд судового рішення за виключними обставинами є самостійною процесуальною процедурою, яка не впливає на обчислення й перебіг строку на касаційне оскарження такого судового рішення.
Колегія суддів враховує, що пропуск ОСОБА_1 строку на касаційне оскарження є доволі значним (три місяці), а сам заявник не проявив достатньої ретельності для того, щоб реалізувати своє право на касаційне оскарження судових рішень у визначений процесуальним законом строк.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником в строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на касаційне оскарження, визнані судом неповажними.
Оскільки наведені у клопотанні про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень підстави для поновлення цього строку є неповажними, у відкритті касаційного провадження належить відмовити.
Керуючись частинами першою, другою, шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Визнати наведені ОСОБА_1 підстави для поновлення строку на касаційне оскарження рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 25 вересня 2024 року та постанови Київського апеляційного суду від 15 жовтня 2025 року неповажними.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва
від 25 вересня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» про стягнення заборгованості.
Копію ухвали та додані до касаційної скарги матеріали надіслати особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді Є. В. Синельников
О. М. Осіян
В. В. Шипович