Номер провадження: 11-кп/813/1513/26
Справа № 522/7215/21
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02.03.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий – суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання – ОСОБА_5 ,
захисників: ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ,
обвинуваченого – ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому в режимі відео конференції між Одеським апеляційним судом та ДУ «Одеський слідчий ізолятор» за участю обвинуваченого ОСОБА_9 , виділені матеріали кримінального провадження №12021163510000096 від 26.02.2021 рокуза апеляційними скаргами захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 19.01.2026 року про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, щодо:
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Баку Республіки Азербайджану, громадянина Азербайджану, одруженого, не працюючого, із середньою освітою, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, п.1 ч.2 ст.115 КК України,
встановив:
На розгляді Приморського районного суду м. Одеси перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, п.1 ч.2 ст.115 КК України.
Ухвалою суду частково задоволено клопотання прокурора Приморської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_10 та в порядку ст.331 КПК України продовжено строк дії запобіжного заходу обвинуваченому у виді тримання під вартою строком до 20.03.2026 року, з визначення застави 130 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 432640 грн.
Не погоджуючись із ухвалою суду, захисники подали апеляційні скарги, в яких просять скасувати ухвалу та постановити нову, якою застосувати до обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжний захід не пов`язаний з триманням під вартою.
Захисник ОСОБА_6 посилається на відсутність доказів наявності ризиків та підстав для подальшого тримання обвинуваченого під вартою, неврахування судом наявності міцних соціальних зв`язків у обвинуваченого, відсутність будь-яких претензій від потерпілих та відшкодування матеріальної та моральної шкоди в повному обсязі, а також вказує на тривалість перебування обвинуваченого під вартою.
Захисник ОСОБА_7 посилається на відсутність доказів обґрунтованості обвинувачення, недоведеність існування ризиків та непомірний розмір застави. Також захисник посилається на неврахування судом даних, які характеризують особу обвинуваченого, міцність його соціальних зв`язків, наявність утриманців, тривалість перебування обвинуваченого під вартою.
Прокурор, будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, до апеляційного суду не з`явився, клопотань про здійснення розгляду за його участю не подавав.
Відповідно до вимог ст.422-1 КПК України (далі – КПК) розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
За наведених обставин, враховуючи положення ч.4 ст.405, ч.4 ст.422-1 КПК, апеляційний розгляд проведено за відсутності прокурора.
Заслухавши суддю-доповідача, захисників та обвинуваченого, які підтримали доводи апеляційних скарг; обговоривши доводи апеляційних скарги; провівши судові дебати, колегія суддів дійшла висновку про таке.
Частина перша ст. 404 КПК передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Стаття 370 КПК передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За змістом ч.1 ст. 331 КПК під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дотримався вказаних вимог закону, розглядаючи питання доцільності продовження строку тримання під вартою обвинуваченому, виконавши вимоги ст.ст. 199, 331 КПК, які регламентують продовження строку дії запобіжного заходу.
Запобіжний захід має бути обрано/продовжено із врахуванням всіх обставин кримінального правопорушення, встановлених ризиків та конкретної особи, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненому.
Колегією суддів встановлено, що ОСОБА_11 обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, п. 1 ч.2 ст.115 КК України, яке відповідно до ст.12 КК України відносяться до категорії особливо тяжкого злочину.
Прийняте рішення суд мотивував тяжкістю покарання, яке загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим, а також продовження існування раніше встановлених ризиків, які дають підстави вважати, що перебуваючи на свободі, обвинувачений можуть здійснити спроби переховування від суду, незаконно впливати на потерпілого та свідків, іншим чином перешкоджати кримінальному провадженню та вчинити інше кримінальне правопорушення.
Доводи захисника ОСОБА_7 щодо відсутності доказів вчинення обвинуваченим інкримінованих йому дій, колегія суддів визнає необґрунтованими та наголошує, що на даній стадії апеляційний суд не вправі вдаватися у кримінально-правову кваліфікацію інкримінованих обвинуваченим дій та давати оцінку обґрунтованості обвинувачення, оскільки остаточна оцінка доведеності обвинувачення у відповідності до вимог закону, буде дана лише за наслідками судового розгляду справи в суді першої інстанції, за результатами дослідження всіх доказів.
Відповідно до положень ч.2 ст. 94 КПК жоден доказ не має наперед встановленої сили, та всі докази в даному кримінальному провадженні підлягають ретельній перевірці з наступною їх оцінкою у відповідності до положень ч.1 ст.94 КПК.
Згідно ст.ст. 89, 94 КПК оцінка допустимості та належності доказів буде надана судом першої інстанції при розгляді кримінального провадження по суті, а відтак апеляційний суд позбавлений можливості надавати оцінку доказам винуватості чи невинуватості обвинувачених до інкримінованих їм дій.
Остаточна оцінка допустимості та належності доказів буде надана судом першої інстанції при розгляді кримінального провадження по суті, на підставі повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин кримінального провадження, та оцінки кожного доказу з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального судового рішення.
Апеляційний суд також визнає необґрунтованими доводи захисників в частині відсутності ризиків, передбачених ст.177 КПК, які зазначені в оскарженій ухвалі, з огляду на таке.
Підставою для продовження строку дії запобіжного заходу є продовження існування ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч.ч. 1, 2 ст.177 КПК.
Ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснювати спроби протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій.
При цьому, КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
Запобіжний захід застосовується/продовжується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження. Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Тобто слід констатувати, що в даному випадку, на даному етапі кримінального провадження, суд має зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Стосовно загрози втечі особи, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий обвинувачений, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати його до втечі. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв`язків, будь яких зв`язків з іншою країною, або наявність зв`язків в іншому місці.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року ЄСПЛ вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Також, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
З урахуванням наведеного, посилання захисників на відсутність ризику переховування обвинуваченого, колегія суддів визнає неспроможними, оскільки ОСОБА_12 пред`явлено обвинувачення за п.1 ч.2 ст.115 КК України, санкція вказаної норми кримінального закону передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 10 до 15 років або довічного позбавленням волі. Тому, не можна виключати, що обвинувачений, розуміючи тяжкість можливого найсуворішого покарання, може вдатися до спроб переховування від суду, тому передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК ризик не можна визнавати недоведеним.
При встановленні наявності ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК - впливу на потерпілого та свідків у цьому ж кримінальному провадженні, апеляційний суд враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є потерпілими та свідками у кримінальному провадженні, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК та покази яких мають істотне значення для проведення повного, всебічного та неупередженого судового розгляду, а перебуваючи на свободі, обвинувачений може здійснювати незаконний вплив на потерпілого, свідків та інших учасників, схиляючи їх до зміни показів, з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Крім того, на думку колегії суддів, існування ризиків, визначених п.п. 4, 5 ч.1 ст.177 КПК, також не виключається.
Апеляційний суд вважає, що тяжкість пред`явленого ОСОБА_12 обвинувачення, а також існування ризиків, виправдовують продовження застосування найсуворішого запобіжного заходу та дають суду можливість дійти висновку про обґрунтованість рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів приймає до уваги посилання сторони захисту на дані, які характеризують особу обвинуваченого, який раніше не судимий, наявність у нього міцних соціальних зв`язків, осіб на утриманні, постійного місця проживання, однак вказані обставини не можливо визнати такими, що беззаперечно можуть гарантувати запобігання існуючим ризикам.
За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність продовження строку тримання під вартою обвинуваченому, виходячи з вимог ст.ст. 177, 178, 183, 199 КПК, в тому числі і з огляду на правову кваліфікацію інкримінованого останньому злочину, обставин його вчинення, тому вважає, що зміна запобіжного заходу обвинуваченому на більш м`який, з великою вірогідністю, не зможе запобігти існуючим ризикам, та унеможливить завершення судового розгляду кримінального провадження, що в свою чергу не буде слугувати виконанню завдань кримінального судочинства, передбачених ст. 2 КПК.
Крім того, колегія суддів вважає, що місцевий суд із достатньою повнотою мотивував своє рішення та, враховуючи тривалий час перебування обвинуваченого під вартою, визначив ОСОБА_12 розмір застави з урахуванням приписів п.3 ч.5 ст.182 КПК, який з урахуванням обвинувачення у вчиненні зокрема особливо тяжкого злочину, не можливо вважати необґрунтованим.
При цьому, оцінюючи доводи сторони захисту щодо наявності у обвинуваченого міцних соціальних зв`язків та непомірності розміру застави, колегія суддів зауважує, що застава може бути внесена як самим обвинуваченим, так і іншою фізичною та/або юридичною особою (заставодавцем), що передбачено ч.2 ст.182 КПК.
Враховуючи вище зазначене, доводи захисників про можливість застосування обвинуваченому запобіжного заходу у виді домашнього арешту, або зменшення розміру застави, колегія суддів визнає безпідставними.
Обставин, передбачених ч.2 ст.183 КПК, які є перешкодою для застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинувачених, як судом першої інстанції, так і колегією суддів апеляційного суду, встановлено не було.
Матеріали справи не містять інших даних про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинуваченого ОСОБА_8 під вартою. Стороною захисту апеляційному суду не надано будь-яких документів, які б свідчили про неможливість перебування обвинуваченого під вартою.
Одночасно, апеляційний суд звертає увагу, що доцільність необхідності подальшого утримання обвинувачених під вартою буде перевірена через нетривалий час в порядку ст.331 КПК, а сторона захисту не позбавлена можливості надати суду документи на підтвердження доводів щодо неможливості подальшого утримання обвинуваченого під вартою, або зміни обставин, які свідчать про нівелювання врахованих раніше ризиків.
Апеляційним судом не встановлено істотних порушень положень КПК України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання щодо продовження запобіжного заходу обвинуваченому, які б були підставою для скасування оскарженої ухвали та зміни запобіжного заходу на більш м`який.
З урахуванням вищенаведеного, апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційних скарг захисників та скасування ухвали суду першої інстанції.
Водночас враховуючи те, що обвинувачений досить тривалий час перебуває під вартою, а судовий розгляд кримінального провадження ще не завершений, апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу суду першої інстанції на положення ст.8 Конституції України та ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Аналіз практики Європейського суду щодо тлумачення положення «розумний строк» свідчить: в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» Суд роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б не природно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Відповідно до п. 70 рішення ЄСПЛ «Меріт проти України» (Заява № 66561/01). Суд нагадує, що у кримінальних справах перебіг «розумного строку», про який ідеться в п. 1 ст. 6 Конвенції, починається з моменту, коли особу «обвинувачено»; це може трапитися до того, як справа надійшла до суду першої інстанції (див., наприклад, згадуване рішення у справі «Девеєр проти Бельгії», с. 22, п. 42), тобто з дня арешту, дати, коли особу, про яку йдеться, було офіційно повідомлено, що його буде обвинувачено, чи з дати, коли розпочалося досудове слідство (див. рішення у справі «Вемгофф проти Німеччини» (Wemhoff v. Germany) від 27 червня 1968 року, серія A, № 7, с. 26–27, п. 19; рішення у справі «Ноймайстер проти Австрії» (Neumeister v. Austria) , ухвалене того самого дня, серія A, № 8, с.41, п. 18, та рішення у справі «Рінґайзен проти Австрії» (Ringeisen v. Austria), від 16 липня 1971 року, серія A, № 13, с. 45, п. 110).
У розумінні Європейського суду для визначення того, чи була тривалість певного строку розумною, передусім встановлюється початок цього строку та його закінчення. Строк, який слід брати до уваги у зазначеному відношенні, охоплює собою все провадження.
З огляду на положення ч.4 ст.28, ч.1 ст.318 КПК, колегія суддів вважає існуючу тривалість розгляду даного кримінального провадження такою, що у разі невжиття місцевим судом заходів для забезпечення розумного строку розгляду кримінального провадження, може потягти за собою порушення принципу розумності строку розгляду справи.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 419, 422, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційні скарги захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_7 – залишити без задоволення.
Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 19.01.2026 року, якою обвинуваченому ОСОБА_13 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою з визначенням застави в кримінальному провадженні №12021163510000096 від 26.02.2021 року – залишити без змін.
Звернути увагу суду першої інстанції на необхідність дотримання вимог ч.4 ст.28, ч.1 ст.318 КПК України щодо забезпечення розумного строку розгляду кримінального провадження.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4