ЄДРСР

Єдиний державний реєстр
судових рішень

Ухвала № 134387733

Озвучення тимчасово недоступне

Дата документу 19.01.2026 Справа № 337/7198/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №337/7198/23 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1

Провадження №11-кп/807/329/26 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі:

головуючого ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю секретаря ОСОБА_5 ,

розглянула 19 січня 2026 року в м.Запоріжжя в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження щодо

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в м. Запоріжжя, громадянина України, який має середню спеціальну освіту, не одруженого, не працюючого, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КК України,

за участю прокурора ОСОБА_7 ,

потерпілої ОСОБА_8 ,

обвинуваченого ОСОБА_6 - в режимі відеоконференції,

захисника обвинуваченого – адвоката ОСОБА_9 .

Захисник обвинуваченого ОСОБА_6 – адвокат ОСОБА_9 звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на вирок Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 20 жовтня 2025 року, яким ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки.

Строк відбування покарання ухвалено рахувати з дня приведення вироку до виконання, з дня фактичного затримання засудженого.

Стягнуто з ОСОБА_6 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_8 майнову шкоду в сумі 89 286,58 гривень, моральну шкоду в сумі 50 000 гривень, а всього стягнуто 139 286 гривень 58 копійок.

Вирішена доля речових доказів.

В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого просить скасувати вирок в частині призначеного покарання, кваліфікації та стягнення майнової шкоди. Ухвалити новий вирок, яким змінити правову кваліфікацію кримінального правопорушення з ч.1 ст.122 КК України на ст.128 КК України, з пом`якшенням призначеного покарання, на підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_6 від відбування покарання з іспитовим строком, відмовити в задоволенні цивільного позову про стягнення матеріальної шкоди в розмірі 89286,58 грн.

Дослідити в судовому засіданні відеозапис з камер спостереження магазину АТБ та надати йому оцінку.

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що суд застосував занадто суворе покарання – позбавлення волі.

Вказує, що вирок не містить обставин про заявлене клопотання стороною захисту про зміну правової кваліфікації кримінального правопорушення постановою слідчого від 11 листопада 2023 року, в задоволенні якого судом відмовлено ухвалою від 08 лютого 2024 року.

Вважає, що суд невірно кваліфікував дії обвинуваченого за ч.1 ст.122 КК України.

Захисник вказує, що 13 січня 2022 року були внесені відомості про правопорушення, з кваліфікацією за ст.128 КК України, за обставин нанесення необережних середньої тяжкості тілесних ушкоджень.

Апелянт зазначає, що бійка між ОСОБА_6 та охоронцем магазину Кириченком, сталась 22 квітня 2021 року між незнайомим покупцем та охоронцем магазину АТБ, через відмову касира в обслуговуванні ОСОБА_10 без захисної маски. Тому, вважає, що у ОСОБА_6 умислу на населення середньої тяжкості тілесних ушкоджень потерпілому не було.

Також, вказує, що матеріали справи не містять умислу на раптово виниклі неприязні відносини у ОСОБА_6 на нанесення тілесних ушкоджень.

Крім того, посилається на те, що не доведено обставин кидка.

Показання свідків охоронців ОСОБА_11 та ОСОБА_12 про те, що ОСОБА_6 через своє праве стегно перекинув ОСОБА_13 , від чого останній впав на праву ногу, на думку захисника, суперечать відеозапису, на якому зображено, що навпаки, ОСОБА_13 перекидає через праве стегно ОСОБА_6 .

Таким чином, апелянт вважає, що обвинуваченням не доведено здійснення кидка ОСОБА_13 обвинуваченим ОСОБА_6 , через своє праве стегно.

Також, посилається на те, що стягнута майнова шкода є не обґрунтованою та не підтвердженою.

Згідно з вироком суду, 22 квітня 2021 року приблизно о 16 год. 30 хв. ОСОБА_6 , маючи умисел на нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_13 , знаходячись в приміщені магазину «Продукти-111» ТОВ «АТБ-маркет», який розташований за адресою: м. Запоріжжя, вул. Ентузіастів, буд. 9, діючи умисно, з причини раптово виниклих неприязних відносин, в ході боротьби здійснив кидок ОСОБА_13 через своє праве стегно на підлогу, чим спричинив потерпілому закритий перелом проксимального відділу правої великогомілкової кістки, що кваліфікується як середньої тяжкості тілесні ушкодження, які не є небезпечними для життя та викликають тривалий розлад здоров`я.

Дії обвинуваченого ОСОБА_6 суд кваліфікував за ч.1 ст.122 КК України як умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягнуло за собою наслідків, передбачених у статті 121 КК України, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров`я.

Заслухавши доповідь судді;

Обвинуваченого та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити;

прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги обвинуваченого;

потерпілу, яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги обвинуваченого;

перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що остання задоволенню не підлягає, з таких підстав.

Згідно з вимогами ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Законним є рішення, ухвалене судом згідно з нормами матеріального права, з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу, тобто кожний доказ повинен бути оціненим з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

На переконання колегії суддів, суд першої інстанції під час розгляду цього кримінального провадження зазначених вимог закону дотримався, ретельно дослідив зібрані по справі докази в їх сукупності, надав цим доказам належну юридичну оцінку, правильно встановив фактичні обставини кримінального провадження та обґрунтовано визнав ОСОБА_6 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КК України - умисному середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягнуло за собою наслідків, передбачених у статті 121 КК України, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров`я.

З матеріалів кримінального провадження убачається, що під час судового розгляду в суді першої інстанції обвинувачений ОСОБА_6 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав частково, вважав, що в його діях відсутній прямий умисел на нанесення тілесних ушкоджень. Пояснив суду, що в квітні 2021 року близько 16-30 години він зайшов з друзями в магазин АТБ, розташований на вулиці Ентузіастів в м. Запоріжжі. Він хотів купити напій Рево. Касир сказала, що не продасть йому напій, оскільки була пандемія, а він без маски на обличчі. Його це не влаштувало, тому він відкрив напій, щоб йому його все одно продали. До нього підійшов раніше йому невідомий охоронець ОСОБА_13 , сказав, що він не сплатив за товар. Йому не сподобалось, що ОСОБА_13 занадто близько до нього підійшов, відштовхнув його від себе. Охоронець підійшов ще ближче, ображав його, провокував конфлікт. Він залишив банку з напоєм, хотів піти, але ОСОБА_13 перешкоджав йому. Він намагався вдарити ОСОБА_13 , але удар не вийшов, прослизнув по обличчю чи по грудях. ОСОБА_13 вдарив його у відповідь, щонайменше вдарив 1 раз в обличчя. Він схопив ОСОБА_13 , не давав себе бити. До них підійшов інший охоронець, намагався розборонити. Коли вони тримали один одного, під тиском маси, вони разом впали на підлогу. Він не пам`ятає як він приземлився, на нього зверху ще хтось впав. Далі вони встали та розійшлись. Він хотів просто купити напій і піти, не мав наміру завдавати тілесні ушкодження, не кидав ОСОБА_13 через стегно.

Захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_9 вважає, що дії обвинуваченого кваліфіковані невірно. Умислу на нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_13 у обвинуваченого не було. Охоронець ОСОБА_13 не мав права брати участь у бійці, проте мало місце обоюдне нанесення ударів. Вважає правильною кваліфікацією за ст.128 КК України. Також, не був доведений факт кидка через стегно. Докази свідчать про те, що кидок здійснив ОСОБА_13 , а не обвинувачений.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що, незважаючи на невизнання своєї вини обвинуваченим ОСОБА_6 , вина останнього у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КК України, при викладених у вироку суду обставинах, повністю підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами.

Мотивуючи свій висновок про винуватість обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, суд першої інстанції послався на докази, що зібрані у встановленому законом порядку, які досліджені під час судового розгляду та оцінені судом відповідно до приписів ст.94 КПК України.

Так, допитана у судовому засіданні потерпіла ОСОБА_8 - матір ОСОБА_13 , пояснила, що знає про події він сина. ОСОБА_13 працював охоронцем в магазині АТБ. 22 квітня 2021 року в магазин зайшла компанія, серед яких був ОСОБА_6 . Обвинувачений був без маски, не оплатив товар. ОСОБА_13 сказав йому одягнути маску та сплатити за товар. ОСОБА_14 грубо себе поводив. Почалась бійка між ОСОБА_6 та ОСОБА_13 , в ході якої син впав та сильно вдарився коліном, поїхав у лікарню. Там йому зробили операцію. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_13 помер у лікарні. Просить суворо покарати обвинуваченого.

Свідок ОСОБА_11 - охоронець магазину АТБ, пояснив, що в квітні 2021 року в магазин АТБ зайшла група молодих людей, серед яких був ОСОБА_6 . Охоронцям вони були відомі, оскільки систематично вчиняли дрібні крадіжки в магазині, тому привернули до себе увагу. Вони мали ознаки сп`яніння. ОСОБА_6 в залі магазину взяв напій, відкрив його та почав пити. Охоронців було троє – він, ОСОБА_13 та ОСОБА_12 . Обвинувачений намагався вийти, ОСОБА_13 намагався його зупинити. ОСОБА_6 вдарив рукою ОСОБА_13 в голову. У них почалась бійка, вони тримали один одного за одяг, завдавали один одному удари, боролись. Далі ОСОБА_6 через своє праве стегно перекинув ОСОБА_13 , від чого останній впав на ногу. ОСОБА_13 кричав, що йому боляче, було видно, що сильно травмував ногу. ОСОБА_6 після цього вийшов з магазину.

Свідок ОСОБА_12 - охоронець магазину АТБ, пояснив, що в квітні 2021 року в магазин зайшли двоє молодих людей, один з яких мав татуювання на шиї. Касир зробила їм зауваження, що у них відсутні маски на обличчі, був карантин. Хлопець з татуюванням зайшов у зал магазину, взяв напій, відкрив його та почав пити. Старший охоронець ОСОБА_13 сказав хлопцю сплатити за товар. Хлопець поставив товар та вдарив ОСОБА_13 . Далі ОСОБА_13 та хлопець почали битись та боротись. Хлопець з татуюванням перекинув ОСОБА_13 через праве плече, від чого ОСОБА_13 впав на підлогу та сильно вдарився ногою, не міг піднятись.

Також, судом першої інстанції досліджені письмові докази та документи, яким надана відповідна правова оцінка.

-протокол огляду місця події від 14 січня 2022 року приміщення магазину АТБ, в ході якого був оглянутий торгівельний зал магазину АТБ за адресою: м. Запоріжжя, вул. Ентузіастів, 9;

-протокол огляду від 03 липня 2023 року відеозапису з камер спостереження магазину АТБ за адресою: м. Запоріжжя, вул. Ентузіастів, 9 за 22 квітня 2021 року, починаючи з 16:19 години. Диск був оглянутий в судовому засіданні. На відеозаписі зображена касова зона магазину. Видно охоронця магазину ОСОБА_13 та обвинуваченого ОСОБА_6 у жовтій панамі. ОСОБА_6 штовхнув або вдарив ОСОБА_13 . Починається бійка, в ході якої ОСОБА_6 та ОСОБА_13 відійшли ближче до камер схову, тримають один одного за одяг. Далі видно, як ОСОБА_6 підіймає ОСОБА_13 , розвертає корпус та кидає ОСОБА_13 на підлогу. Під час падіння на підлогу ОСОБА_13 приземляється на праву ногу;

-протокол пред`явлення для впізнання від 01 травня 2023 року, в ході якого свідок ОСОБА_12 впізнав на фотознімку обвинуваченого ОСОБА_6 як чоловіка, який брав участь у бійці з ОСОБА_13 ;

-протокол проведення слідчого експерименту від 02 травня 2023 року, під час якого ОСОБА_12 в приміщенні магазину АТБ за адресою: м.Запоріжжя, вул. Ентузіастів, 9 показав де саме розпочався конфлікт між ОСОБА_6 та ОСОБА_13 . Показав місце, де ОСОБА_6 зробив кидок ОСОБА_13 через бік, від чого останній впав на ногу. ОСОБА_12 на манекені показав як саме ОСОБА_6 зробив кидок. В судовому засіданні був оглянутий відеозапис слідчого експерименту;

-протокол пред`явлення для впізнання від 01 травня 2023 року, в ході якого свідок ОСОБА_11 впізнав на фотознімку обвинуваченого ОСОБА_6 як чоловіка, який брав участь у бійці з ОСОБА_13 ;

-протокол проведення слідчого експерименту від 02 травня 2023 року, під час якого ОСОБА_11 в приміщенні магазину АТБ за адресою: АДРЕСА_2 показав де саме розпочався конфлікт між ОСОБА_6 та ОСОБА_13 . Показав місце, де ОСОБА_6 зробив кидок ОСОБА_13 через бік, від чого останній впав на ногу. ОСОБА_12 на манекені показав як саме ОСОБА_6 зробив кидок. В судовому засіданні був оглянутий відеозапис слідчого експерименту;

-висновок експерта судово-медичної експертизи №2709 від 04 червня 2021 року, за яким смерть ОСОБА_13 настала від закритого уламкового внутришньосуглобного перелому плато та виростків великогомілкової кістки правої гомілки, з розвитком флеботромбозу глибоких вен стегна та гомілки, тромбозом їх, що зумовило тромбоемболію легеневих артерій, інфаркт-пневмонією, з розвитком поширеного альвеолярного та вираженого проміжного набряку легень. При судово-медичній експертизі виявлено закритий уламковий внутришньосуглобний перелом плато та виростків великогомілкової кістки правої гомілки, який утворився відносно не задовго до надходження ОСОБА_13 в стаціонар, утворився від травматичної дії тупим предметом з прикладанням травмуючої сили в правий колінний суглоб, знаходиться у прямому причинному зв`язку з наступом смерті, кваліфікується як ТЯЖКЕ тілесне ушкодження;

-висновок експерта судово-медичної експертизи №1648/к від 10 вересня 2021 року, за яким не вбачається за можливе встановити прямий причинно-наслідковий зв`язок між травмою потерпілого 22 квітня 2021 року і його смертю ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що докази сторони обвинувачення, вказані вище, у своїй сукупності підтверджують поза розумним сумнівом вчинення ОСОБА_14 інкримінованого йому кримінального правопрушення та, водночас, спростовують версію сторони захисту щодо необхідності кваліфікації дій обвинуваченого за ст.128 КК України.

Під час апеляційного розгляду за клопотанням сторони захисту було повторно досліджено відеозапис з камер відеоспостереження магазину АТБ, на якому зафіксовано подію, яка відбулась 22 квітня 2021 року.

Після перегляду вказаного відеозапису, колегія суддів не убачає невідповідностей у висновках суду першої інстанції щодо перебігу події, а саме що ОСОБА_6 та ОСОБА_13 тримають один одного, між ними йде боротьба. Далі видно, як ОСОБА_6 тримає ОСОБА_13 , підіймає його, внаслідок чого ОСОБА_13 відривається від підлоги. ОСОБА_6 , тримаючи ОСОБА_13 , робить розворот корпусу, після чого ОСОБА_13 падає на підлогу, при цьому спочатку контактує стопою своєї правої ноги об підлогу, після чого під тиском ваги повністю падає на підлогу.

Перевіряючи доводи сторони захисту про те, що суд невірно кваліфікував дії обвинуваченого за ч.1 ст.122 КК України та те, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження умислу обвинуваченого на нанесення потерпілому тілесних ушкоджень, а також доказів на підтвердження раптово виниклих неприязних відносин між обвинуваченим та потерпілим, колегія суддів враховує правові позиції Верховного Суду та звертає увагу на таке.

Правова природа кваліфікації злочинів пов`язана з необхідністю обов`язкового встановлення та доказування у визначений кримінальним процесуальним законом спосіб двох важливих обставин: 1) факту вчинення суб`єктом злочину суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту поведінки у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини Кримінального кодексу України.

Обов`язковою ознакою складу злочину, передбаченого ст.122 КК України є наявність вини особи у формі прямого чи непрямого умислу на спричинення потерпілому середньої тяжкості тілесних ушкоджень. Тобто особа повинна передбачати суспільно небезпечні наслідки своїх дій і бажати їх настання (прямий умисел) або ж хоча і не бажати, але свідомо припускати настання цих наслідків (непрямий умисел). При цьому питання про умисел вирішується виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховуючи спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки.

До того ж, умисне заподіяння середньої тяжкості тілесного ушкодження з об`єктивної сторони характеризується протиправним посяганням на здоров`я іншої людини, шкідливими наслідками, що настали для здоров`я потерпілого у вигляді спричинення тілесних ушкоджень, встановлення причинного зв`язку між зазначеним діянням та наслідками.

Водночас, кримінальна відповідальність за необережне тілесне ушкодження, тобто за кримінальне правопорушення, передбачене ст.128 КК України, настає за наявності таких самих елементів об`єктивної сторони, як і складу злочину, передбаченого ст.122 КК України, за умови, якщо були заподіяні середньої тяжкості тілесні ушкодження, а за суб`єктивною стороною цей злочин проявляється в необережній формі вини у виді злочинної самовпевненості або злочинної недбалості.

Розмежування умисного заподіяння середньої тяжкості тілесних ушкоджень і необережного заподіяння середньої тяжкості тілесних ушкоджень здійснюється за суб`єктивною стороною цих злочинів. Зміст і характер інтелектуального та вольового критеріїв вини у зазначених злочинах з матеріальним складом обумовлюються усвідомленням особою характеру вчиненого злочинного діяння, передбаченням його негативних наслідків та ставленням до цих наслідків.

При цьому для відмежування умисного заподіяння середньої тяжкості тілесних ушкоджень і необережного заподіяння середньої тяжкості тілесних ушкоджень, суди повинні ретельно досліджувати докази, що мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу винуватого.

Зокрема, питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винуватого і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.

Разом з тим, відповідно до ч.1 ст.24 КК України умисел поділяється на прямий і непрямий.

Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання (ч.3 ст.24 КК України).

Зміст усвідомлення при непрямому умислі аналогічний усвідомленню при прямому умислі. Таке усвідомлення включає в себе розуміння винуватим суспільної небезпечності свого діяння та його наслідків.

У такому випадку, винуватий чітко усвідомлює, що його конкретні умисні дії можуть породити суспільно небезпечні наслідки, і тим самим передбачає розвиток причинного зв`язку між ними, проте такі наслідки винуватий передбачає як можливий результат свого діяння. Тобто, винуватий, не спрямовуючи свою волю на досягнення конкретного наслідку, все ж таки свідомо припускає його настання.

На викладене вказано в постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 31 січня 2024 року у справі за №462/558/21.

В свою чергу, дослідженими доказами, серед іншого і показаннями свідків – безпосередніх очевидців події, підтверджується те, що потерпілий ОСОБА_13 отримав травму – середнього ступеню тяжкості тілесні ушкодження саме у наслідок умисних дій обвинуваченого ОСОБА_6 , в ході конфлікту, який між ними стався унаслідок неправомірних дій саме обвинуваченого. При цьому бійку з охоронцем магазину – потерпілим ОСОБА_13 влаштував також обвинувачений, який вступив з потерпілим у боротьбу, цілеспрямовано наносив удари потерпілому, який намагався присікти його неправомірні дії. Тобто, мотив вчиненого правопорушення судом також встановлений вірно, а доводи сторони захисту про протилежне спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, які суд належним чином проаналізував та надав цим доказам правильну оцінку.

Таким чином, колегія суддів вважає безпідставними доводи захисника про те, що дії обвинуваченого ОСОБА_6 необхідно перекваліфікувати з ч.1 ст.122 КК України на ст.128 КК України, оскільки, на думку захисника, в діях ОСОБА_6 умислу на нанесення потерпілому середньої тяжкості тілесних ушкоджень не було.

Посилання захисника на те, що 13 січня 2022 року були внесені відомості про правопорушення з кваліфікацією за ст.128 КК України, за обставин нанесення необережних середньої тяжкості тілесних ушкоджень, на думку колегії суддів, не свідчить про помилковість висновків суду.

Так, з матеріалів кримінального провадження убачається, що дійсно 13 січня 2022 року було внесено відомості до ЄРДР за фактом події, яка відбулась 22 квітня 2021 року, з кваліфікацією дій за ст.128 КК України.

В подальшому кваліфікація кримінального провадження була змінена на ч.1 ст.122 КК України на підставі постанови слідчого від 11 листопада 2023 року.

Зі змісту вказаної постанови слідчого убачається, що в ході досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_6 під час раптово виниклого конфлікту із ОСОБА_13 умисно кинув останнього, від чого потерпілий упав на підлогу й, ударившись ногою, отримав закритий перелом проксимального відділу правої великогомілкової кістки, що кваліфікується як середньої тяжкості тілесні ушкодження, які не є небезпечними для життя та викликають тривалий розлад здоров`я. Вказане підтверджується показами свідків. Таким чином, слідчий дійшов висновку, що тілесне ушкодження потерпілого є безпосереднім наслідком заподіяного підозрюваним кидку на підлогу, в результаті падіння останнього і було спричинено тілесні ушкодження потерпілому. Отже, в даному кримінальному провадженні мало місце не необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, а умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечними для життя і не потягнуло за собою наслідків, передбачених у статті 121 КК України, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров`я. У зв`язку з викладеним, слідчий вважав за необхідне дії ОСОБА_6 перекваліфікувати з ст.128 на ч.1 ст.122 КК України.

Будь-яких порушень процесуального закону з боку слідчого при винесенні зазначеної постанови колегія суддів не убачає.

Водночас системний аналіз положень кримінального процесуального закону свідчить про те, що КПК України не містить імперативних норм, які б забороняли зміну правової кваліфікації кримінально караних дій особи під час досудового розслідування. Це також узгоджується з положеннями гл.22 КПК України, зі змісту якої вбачається, що повідомлення про підозру (у якому, з-поміж іншого, має бути указана правова кваліфікація кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність), у випадку виникнення підстав, може бути змінене слідчим чи прокурором (статті 277-279 КПК України). Разом з тим зміна правової кваліфікації кримінального правопорушення, з огляду на положення ч.3 ст.110 КПК України, має здійснюватися шляхом винесення відповідної постанови.

Вказані висновки викладені в постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 20 січня 2025 року у справі № 357/12623/21.

Крім того, вказана постанова слідчого була оскаржена стороною захисту в підготовчому судовому засіданні та ухвалою суду від 08 лютого 2024 року відмовлено в задоволенні клопотання захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_9 про скасування постанови слідчого від 11 листопада 2023 року.

В обґрунтування вказаної ухвали судом зазначено, що суд може вирішити питання про наявність вини в діях ОСОБА_6 після проведення процедури судового розгляду при ухваленні вироку. Суд позбавлений можливості перевірити доводи захисника про відсутність умислу в діях ОСОБА_6 під час підготовчого судового засідання, тому клопотання захисника є безпідставним. Посилання захисника на те, що відомості про кримінальне правопорушення за ст.122 КК України були протиправно внесені до ЄРДР без заяви потерпілого всупереч положенням ст.477 КПК України, також не можуть бути перевірені судом на стадії підготовчого провадження з аналогічних міркувань.

Перевіряючи доводи сторони захисту про відсутність в оскаржуваному вироку обставин про заявлене клопотання стороною захисту про зміну правової кваліфікації кримінального правопорушення постановою слідчого від 11 листопада 2023 року, в задоволенні якого судом відмовлено ухвалою від 08 лютого 2024 року, колегія суддів звертає увагу на таке.

Зі змісту оскаржуваного вироку убачається, що вивчивши і дослідивши кожний доказ окремо з точки зору належності та допустимості, і в сукупності, з точки зору всебічності, достатності та взаємозв`язку, суд прийшов до висновку, що вказані докази підтверджують винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КК України, а позиція обвинуваченого та його захисника щодо відсутності умислу на завдання тілесних ушкоджень не знайшла свого підтвердження під час судового розгляду.

Суд першої інстанції зазначив, що висновки судово-медичних експертиз доводять, що між отриманими потерпілим тілесними ушкодженнями та настанням його смерті відсутній прямий причинно-наслідковий зв`язок. На підставі експертних висновків суд встановив, що перелом правої великогомілкової кістки сам по собі не був небезпечним для життя ОСОБА_13 і належить до ушкоджень середнього ступеня тяжкості, тоді як летальний наслідок зумовлений розвитком тромбоемболії легеневих артерій на тлі флеботромбозу, що міг бути наслідком індивідуальних особливостей організму чи ускладнень після оперативного лікування.

Також, перевіряючи позицію сторони захисту, суд першої інстанції послався на показання свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12 (охоронців магазину), та вважав їх послідовними, детальними, які узгоджуються між собою. Вказані свідки були безпосередніми очевидцями того, як ОСОБА_6 завдав тілесні ушкодження ОСОБА_13 . Вони однаково описали, як ОСОБА_6 через своє праве стегно перекинув ОСОБА_13 , від чого останній впав на праву ногу.

Ставити під сумнів правдивість показань свідків жодних підстав немає, оскільки ці показання є послідовними, узгоджуються між собою, а також з дослідженими судом письмовими доказами.

Крім того, в ході слідчих експериментів свідки ОСОБА_11 та ОСОБА_12 показали на місці в приміщенні магазину, де саме ОСОБА_6 перекинув ОСОБА_13 через стегно, на манекені показали як виглядав цей кидок. Судом не було виявлено жодних суперечностей у їх показаннях в суді або під час демонстрації кидку в ході слідчого експерименту.

Зазначені вище показання свідків та відомості з протоколів слідчих експериментів за їх участю, суд першої інстанції обґрунтовано визнав належними та допустимими доказами у справі, які повністю узгоджуються із оглянутим в суді відеозаписом з камер відеоспостереження магазину АТБ, на якому зображені події боротьби між обвинуваченим та ОСОБА_13 .

Також, судом першої інстанції після перегляду відеозапису з камер відеоспостереження магазину АТБ, описавши у вироку детально зафіксовану подію, дійшов висновку, що події, описані свідками в їх показаннях, продемонстровані в ході слідчих експериментів, повністю відповідають подіям, зображеним на відеозаписі.

Колегія суддів погоджується з висновком суду стосовно того, що обставини справи та характер дій обвинуваченого, виключають можливість необережного ставлення ОСОБА_6 до заподіяння зазначеної шкоди здоров`ю ОСОБА_13 .

Таким чином, твердження захисника про те, що обвинуваченням не доведено здійснення кидка ОСОБА_13 обвинуваченим ОСОБА_6 через своє праве стегно не відповідають дійсним обставинам кримінального провадження, оскільки, як вже було зазначено, показання свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12 про те, що ОСОБА_6 через своє праве стегно перекинув ОСОБА_13 , від чого останній впав на праву ногу, не суперечать відеозапису.

Крім того, у висновках проведених експертиз вказано, що під час кидка нижня половина тіла ОСОБА_13 оберталась, його права нога рухалась за більшим радіусом, мало місце прискорення, при приземленні спочатку з підлогою спочатку контактувала стопа. Під впливом ваги тіла при приземленні ОСОБА_13 на праву випрямлену ногу, гомілка якої знаходилась у функціонально невигідному положенні, кістка отримувала вісьове навантаження та навантаження на зовнішній виросток.

Таким чином, ОСОБА_13 не міг отримати такий перелом самостійно, без здійснення кидку з боку ОСОБА_6 , внаслідок поштовху чи за будь-яких інших обставин.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що докази сторони обвинувачення у своїй сукупності підтверджують поза розумним сумнівом вчинення ОСОБА_14 кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КК України, при викладених у вироку суду обставинах, та водночас ці докази спростовують версію сторони захисту.

Отже, враховуючи вищевикладене судом перевірялись доводи сторони захисту, викладені в клопотанні про скасування постанови про зміну правової кваліфікації кримінального правопорушення від 11 листопада 2023 року, а тому доводи сторони захисту з цього приводу не знайшли свого підтвердження.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що висновки суду, відображені в оскаржуваному вироку, фактичним обставинам провадження відповідають, а доводи сторони захисту про протилежне спростовуються сукупністю досліджених судом доказів, вказаних вище.

Всі доводи сторони захисту були перевірені судом першої інстанції та на ці доводи надана змістовна та обґрунтована відповідь в оскаржуваному вироку, з якою погоджується і колегія суддів.

Перевіряючи доводи сторони захисту про те, що суд призначив обвинуваченому ОСОБА_14 занадто суворе покарання – позбавлення волі, колегія суддів звертає увагу на таке.

Судом призначено покарання обвинуваченому ОСОБА_14 з дотриманням вимог ст.65 КК України, з урахуванням ступеню тяжкості та фактичних обставин вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, який не одружений, дітей на утриманні не має, не працевлаштований, раніше не судимий (проте, притягувався до кримінальної відповідальності та був засуджений вироком Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 19 лютого 2021 року за ч.2 ст.121 КК України), під наглядом у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, але з 2006 року неодноразово був оглянутий лікарем-психіатром та йому встановлений певний діагноз.

Крім того, суд першої інстанції врахував поведінку ОСОБА_6 та його ставлення до вчиненого злочину, зокрема те, що він частково визнав цивільний позов на суму 50 000 гривень, проте нічого потерпілій ОСОБА_8 не відшкодував, жодного разу не висловив жаль з приводу нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_13 , не вибачився перед потерпілою.

Обставин, які пом`якшують та обтяжують покарання обвинуваченому ОСОБА_14 , судом не встановлено.

Суд першої інстанції обґрунтовано послався на те, що про усвідомлену протиправну злочинну поведінку ОСОБА_6 свідчить той факт, що через два місяці після ухвалення вироку судом за ч.2 ст.121 КК України, обвинувачений, будучи звільненим від відбування покарання з випробуванням, знову вчинив злочин проти здоров`я особи.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що звільнення обвинуваченого від відбування призначеного покарання у минулому не призвело до позитивних змін в його особистості і не створило у нього готовності до самокерованої правослухняної поведінки у суспільстві.

З урахуванням вказаних обставин, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що виправлення ОСОБА_14 можливе лише в умовах ізоляції від суспільства, у зв`язку з чим призначив обвинуваченому покарання, передбачене санкцією статті обвинувачення – у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На думку колегії суддів, призначене покарання є необхідним і достатнім, та буде сприяти досягненню мети, визначеної ч.2 ст.50 КК України.

Підстав для застосування положень ст.ст.69, 75 КК України не встановлено.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги захисника про те, що стягнута майнова шкода є не обґрунтованою та не підтвердженою, колегія суддів доходить таких висновків.

З матеріалів кримінального провадження та вироку суду убачається, що потерпіла ОСОБА_8 заявила цивільний позов до ОСОБА_6 та просила стягнути матеріальну шкоду в сумі 250 000 грн., моральну шкоду в сумі 1 000 000 грн., а всього 1 250 000 грн. Свій позов мотивувала тим, що вона витратила на лікування сина ОСОБА_13 та придбання ліків 100 000 гривень, на поховання 150 000 гривень. Внаслідок дій ОСОБА_6 помер її син, що завдало їй душевні страждання.

Під час судового розгляду обвинувачений визнав позов частково на суму 50 000 гривень.

За результатом розгляду кримінального провадження, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

На підставі наданих потерпілою доказів на підтвердження суми матеріальної шкоди, суд встановив, що ОСОБА_8 витратила 89 286,58 гривень. Дана сума є майновою шкодою, завданою ОСОБА_6 потерпілій, тому підлягає стягненню з обвинуваченого.

Так, сума 89 286,58 гривень підтверджується відповідними доказами, а саме:

- свідоцтвом про смерть ОСОБА_13 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

- квитанцією на суму 24 800 гривень від 27 квітня 2021 року про придбання потерпілою набору імплантатів;

- квитанцією на суму 736,73 гривень від 26 квітня 2021 року про придбання потерпілою ліків в аптеці;

- квитанцією на суму 111 гривень від 22 квітня 2021 року про придбання потерпілою ліків в аптеці;

- квитанцією на суму 724 гривень від 22 квітня 2021 року про придбання потерпілою ліків в аптеці;

- квитанцією на суму 10289,85 гривень від 27 квітня 2021 року про придбання потерпілою ліків в аптеці;

- квитанцією на суму 5140 гривень від 15 травня 2021 року про сплату потерпілою послуг з поховання;

- квитанцією на суму 370 гривень від 03 травня 2021 року про сплату потерпілою послуг з поховання;

- угодою від 01 жовтня 2022 року про внесення оплати за поховання в сумі 19040 гривень;

- актом від 14 травня 2021 року про проведення робіт, пов`язаних з похованням на суму 5600 гривень;

- договором про організацію та проведення поховання від 13 травня 2021 року, за яким ОСОБА_8 сплатила 22475 гривень.

В той же час, сторона захисту, не погоджуючись з вказаною вище сумою, яка стягнута судом з обвинуваченого, не посилається на жодні обставини, які б вказували на недостовірність чи недопустимість вказаних доказів, наданих потерпілою на підтвердження цивільного позову. Апеляційна скарга в цій частині не міститься відповідного обґрунтування.

З урахуванням наявних в матеріалах провадження доказів та встановлених судом обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність стягнення на користь потерпілої з обвинуваченого завданої матеріальної шкоди в сумі 89 286,58 грн.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає оскаржуваний вирок суду першої інстанції законним, обґрунтованим та вмотивованим і підстав для задоволення апеляційної скарги захисника не убачає.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, що тягнуть за собою скасування вироку суду першої інстанції, при апеляційному розгляді справи не встановлено.

Керуючись ст.ст.404-405, 407 КПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 – адвоката ОСОБА_9 залишити без задоволення.

Вирок Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 20 жовтня 2025 року, яким ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КК України, залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її оголошення.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3