ЄДРСР

Єдиний державний реєстр
судових рішень

Ухвала № 133507475

Озвучення тимчасово недоступне

ф

УХВАЛА

22 січня 2026 року

м. Київ

справа №990/18/26

адміністративне провадження № П/990/18/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):

судді-доповідача - Бевзенка В. М.,

суддів: Берназюка Я. О., Стеценка С. Г., Тацій Л. В., Шарапи В. М.,

перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання бездіяльності протиправною зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди,

УСТАНОВИВ :

19 січня 2026 року до Верховного Суду, як суду першої інстанції, надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Вищої ради правосуддя (далі - відповідач, ВРП), у якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність ВРП щодо нерозгляду протягом встановлених законом строків дисциплінарної скарги від 09.06.2024 (зареєстрована ВРП 10.06.2024 за № К-2981/1/7-24 з доповненнями від 11.07.2024 № К-2981/2/7-24 );

- зобов`язати ВРП розглянути висновок за вказаною скаргою на найближчому засіданні Дисциплінарної палати та прийняти рішення відповідно до статті 46 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» від 21.12.2016 № 1798-VIII (далі - Закон № 1798-VIII);

- стягнути з ВРП на користь позивача в рахунок відшкодування завданої відповідачем моральної шкоди 25 000 (двадцять п`ять тисяч) гривень.

Аргументи позивача на обґрунтування позовних вимог зводяться до того, що в червні 2024 року він звернувся до ВРП з дисциплінарною скаргою на дії судді Київського окружного адміністративного суду ОСОБА_2. Окрім того, 11.07.2024 ним подано до ВРП заяву про приєднання додаткових доказів до матеріалів дисциплінарної скарги. Також 01.08.2024 ним подано до ВРП заяву про надання інформації щодо стану розгляду дисциплінарної скарги. ВРП листом від 02.08.2024 повідомила позивача, зокрема про те, що за поданою позивачем дисциплінарною скаргою триває попередня перевірка та про результати розгляду зазначеної дисциплінарної скарги позивача буде поінформовано в межах процедури, визначеної законодавством.

Як указував позивач, згідно з положеннями законодавства ВРП має вирішити питання про відкриття дисциплінарного провадження за скаргою протягом тридцяти днів. Цей строк може бути продовжено не більш як на п`ятнадцять днів у разі обґрунтованої потреби.

Проте станом на дату звернення з цим позовом до суду (попри те, що минуло майже 19 місяців з моменту подання скарги) сплив як загальний тридцятиденний строк розгляду питання про відкриття провадження за дисциплінарною скаргою, так і подовжений сорокап`ятиденний строк, однак жодного рішення за дисциплінарною скаргою позивача так і не було прийнято.

На переконання позивача, це свідчить про протиправну бездіяльність ВРП, яка полягає у нерозгляді у встановлені строки його дисциплінарної скарги, що, окрім іншого, завдало йому моральної шкоди - спричинило стан невизначеності та підірвало його віру у верховенство права.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.01.2026 для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів у складі: головуючого судді - Бевзенка В.М., суддів: Берназюка Я. О., Стеценка С. Г., Тацій Л. В., Шарапи В. М..

Відповідно до частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, наступні питання: чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Вирішуючи питання щодо можливості відкриття провадження за цим позовом, Суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, зокрема, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті, зокрема шляхом визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 щодо «порушеного права», за захистом якого особа може звертатися до суду, то це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес».

У тому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення (висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 15.11.2016 у справі № 800/301/16).

Відсутність спору, у свою чергу, унеможливлює звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 802/2474/17-а).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що при вирішенні питання щодо наявності підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі через те, що позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, поняття спору, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, слід тлумачити в контексті частини третьої статті 124 Конституції України в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується спорів, які не підпадають під юрисдикцію саме адміністративних судів, і спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду. Суд правомірно не роз`яснив, до якого суду слід звертатися з таким позовом (див. mutadis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.03.2018 у справі № 800/559/17, від 03.04.2018 у справі № 9901/152/18, від 30.05.2018 у справі № 9901/497/18, від 05.02.2019 у справі № 9901/638/18 та від 27.02.2019 у справі № 9901/798/18).

Відповідно до частини четвертої статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів.

Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів визначені у статті 266 КАС України. Правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ, зокрема, щодо: законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України (пункт 1 частини першої статті 266 КАС України); законності дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів (пункт 2 частини першої статті 266 КАС України).

Відповідно до частини четвертої статті 266 КАС України Верховний Суд за наслідками розгляду справи може: 1) визнати акт Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів протиправним та нечинним повністю або в окремій його частині, застосувати інші наслідки протиправності таких рішень, дій чи бездіяльності, визначені статтею 245 цього Кодексу; 2) визнати дії чи бездіяльність Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів протиправними, зобов`язати Верховну Раду України, Президента України, Вищу раду правосуддя, Вищу кваліфікаційну комісію суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію прокурорів вчинити певні дії; 3) застосувати інші наслідки протиправності таких рішень, дій чи бездіяльності, визначені статтею 245 цього Кодексу.

Пунктом 3 частини першої статті 131 Конституції України встановлено, що в Україні діє Вища рада правосуддя, яка, зокрема, розглядає скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора.

Повноваження, засади організації та порядок діяльності ВРП визначаються Конституцією України, Законом № 1798-VIII.

За правилами частини першої статті 107 Закону «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) право на звернення із скаргою щодо дисциплінарного проступку судді, з повідомленням про вчинення дисциплінарного проступку суддею (дисциплінарною скаргою) має будь-яка особа. Громадяни здійснюють зазначене право особисто або через адвоката, юридичні особи - через адвоката, органи державної влади та органи місцевого самоврядування - через своїх керівників або представників. Вимоги до форми і змісту дисциплінарної скарги встановлені частиною другою цієї ж статті.

ОСОБА_1 реалізував таке право шляхом звернення до ВРП зі скаргою щодо дисциплінарного проступку судді Київського окружного адміністративного суду ОСОБА_2 , в якій просив притягти цю суддю до дисциплінарної відповідальності.

Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 стверджує, що його права та інтереси порушені через неналежне здійснення дисциплінарного провадження ВРП, оскільки ВРП не вирішила у встановленому законом порядку і у встановлений законом строк питання про відкриття дисциплінарної справи за вказаною дисциплінарною скаргою на суддю, а також не розглянула цієї скарги по суті.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 1798-VIII ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

Дисциплінарні провадження щодо суддів здійснюють Дисциплінарні палати ВРП. Дисциплінарне провадження розпочинається після отримання ВРП скарги щодо дисциплінарного проступку судді, з повідомленням про вчинення дисциплінарного проступку суддею (дисциплінарної скарги), поданої відповідно до Закону № 1402-VIII, або за ініціативою Дисциплінарної палати ВРП чи за зверненням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у випадках, визначених законом (частина друга статті 42 Закону № 1798-VIII).

Відповідно до частини третьої статті 42 Закону № 1798-VIII дисциплінарне провадження включає:

1) попередню перевірку дисциплінарної скарги, вивчення матеріалів для встановлення ознак вчинення суддею дисциплінарного проступку, ухвалення рішення про залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги, відмову у відкритті дисциплінарної справи або відкриття дисциплінарної справи;

2) підготовку дисциплінарної справи до розгляду, розгляд дисциплінарної справи та ухвалення рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності;

3) розгляд скарги на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності.

Нормами пункту 4 частини першої статті 43 Закону № 1798-VIII встановлено, що дисциплінарний інспектор ВРП, визначений автоматизованою системою розподілу справ для попередньої перевірки відповідної дисциплінарної скарги (дисциплінарний інспектор ВРП - доповідач) за відсутності підстав для залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги - протягом тридцяти днів з дня отримання такої скарги готує матеріали з пропозицією про відкриття або про відмову у відкритті дисциплінарної справи. Цей строк може бути продовжений дисциплінарним інспектором, але у разі обґрунтованої потреби додаткової перевірки дисциплінарної скарги не більш як на п`ятнадцять днів.

Висновок дисциплінарного інспектора ВРП - доповідача за наслідками попередньої перевірки дисциплінарної скарги надалі розглядає - якщо не буде підстав для залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги - Дисциплінарна палата ВРП, яка утворюється у складі ВРП для розгляду справ щодо дисциплінарної відповідальності суддів (частина друга статті 26 Закону № 1798-VIII), яка, відтак, ухвалює рішення про відкриття або про відмову у відкритті дисциплінарної справи.

Днем початку здійснення дисциплінарного провадження є день отримання ВРП відповідної дисциплінарної скарги або день ухвалення Дисциплінарною палатою ВРП рішення про відкриття відповідної дисциплінарної справи за власною ініціативою чи день отримання Вищою радою правосуддя відповідного звернення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (абзац третій частини другої статті 42 Закону № 1798-VIII).

У частині одинадцятій статті 109 Закону № 1402-VIII визначено, що дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження.

Здійснюючи системний аналіз зазначених норм, Велика Палата Верховного Суду неодноразово висновувала, що початок дисциплінарного провадження щодо судді слід ототожнювати не з датою відкриття дисциплінарної справи, а з датою отримання ВРП дисциплінарної скарги і при цьому власне тривалість здійснення дисциплінарного провадження не може вплинути на перебіг строку притягнення до дисциплінарної відповідальності судді.

За прямою вказівкою Закону № 1798-VIII ухвалені в межах дисциплінарного провадження рішення про повернення дисциплінарної скарги (частина четверта статті 44 Закону № 1798-VIII), рішення про відмову у відкритті дисциплінарної справи (частина друга статті 45 Закону № 1798-VIII), рішення про відкриття дисциплінарної справи (частина друга статті 46 Закону № 1798-VIII) не підлягають оскарженню.

Відповідно до абзацу другого частини першої статті 51 Закону № 1798-VIII скаржник має право оскаржити рішення Дисциплінарної палати у дисциплінарній справі до ВРП лише за наявності дозволу Дисциплінарної палати на таке оскарження.

За змістом цих норм законодавець закріпив гарантії реалізації права будь-якої особи на звернення до ВРП з дисциплінарною скаргою щодо судді, проте акцентував, що право на звернення не може ототожнюватися із правом / інтересом скаржника щодо здійснення дисциплінарним органом певних дій, відкриття дисциплінарної справи чи притягнення до дисциплінарної відповідальності судді, відтак і не зумовлює права скаржника впливати на перебіг дисциплінарного провадження шляхом судового оскарження дій, бездіяльності чи рішень ВРП.

Протягом дисциплінарного провадження скаржник не позбавлений права на участь у цій процедурі в порядку, встановленому законом, проте його участь не є обов`язковою, а ухвалені ВРП чи її дисциплінарним органом рішення не можуть бути підставою для оскарження судових рішень, ухвалених суддею щодо якого розглядалася скарга, або для перегляду їх за нововиявленими обставинами через притягнення до дисциплінарної відповідальності судді.

Отже, тлумачення наведених норм у сукупності засвідчує, що обставини здійснення дисциплінарного провадження (його тривалість, підстави відкриття дисциплінарної справи, відмова у відкритті дисциплінарної справи тощо) не впливають і не змінюють обсяг прав, обов`язків чи інтересів особи, яка звернулася до ВРП зі скаргою щодо дисциплінарного проступку судді

Такої саме логіки дотримувався законодавець у приписах глави 4 «Дисциплінарне провадження щодо суддів» Закону № 1798-VIII, не передбачивши для особи, яка подала дисциплінарну скаргу, права на оскарження у дисциплінарному провадженні будь-яких рішень ВРП (її дисциплінарних органів, посадових осіб) під час здійснення попередньої перевірки дисциплінарної скарги та наділивши дисциплінарний орган ВРП виключними дискреційними повноваженнями щодо надання скаржнику дозволу на оскарження рішення, прийнятого за результатами розгляду дисциплінарної справи.

У цей спосіб у Законі № 1798-VIII фактично констатовано неможливість впливу обставин дисциплінарного провадження на права, обов`язки чи інтереси особи, яка звернулася з дисциплінарною скаргою щодо судді.

Верховний Суд України неодноразово зауважував, що право на захист - самостійне суб`єктивне право, яке з`являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього (див. постанови від 15.07.2014 у справі № 21-273а14, від 12.04.2017 у справі № П/800/589/16).

Таким чином, відсутність у позивача прав чи обов`язків у зв`язку з оскаржуваними діями, бездіяльністю чи рішеннями суб`єкта владних повноважень не породжує для останнього і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.

З урахуванням наведеного Суд констатує, що сама по собі фактична тривалість здійснення ВРП дисциплінарного провадження щодо судді не може вплинути і не порушує прав та інтересів особи, яка звернулася з відповідною дисциплінарною скаргою.

Позивач оскаржив бездіяльність ВРП, що полягала у нерозгляді поданої ним дисциплінарної скарги на суддю у визначений Законом № 1798-VIII строк.

З урахуванням наведеного вище Суд вважає, що посилання позивача на порушення його прав є безпідставними, оскільки дії, бездіяльність чи рішення ВРП у дисциплінарному провадженні щодо судді не можуть мати безпосереднього впливу на інтереси скаржника, не породжують, не змінюють і не припиняють прав чи обов`язків позивача ОСОБА_1 як особи, яка подала дисциплінарну скаргу.

Також Суд вважає за необхідне наголосити, що питання дисциплінарної відповідальності суддів пов`язане з гарантіями їх незалежності і недоторканності, що, власне, пояснює організацію дисциплінарного провадження таким чином, щоб, з одного боку, запобігти переслідуванню за здійснення правосуддя й посяганню на незалежність судової влади, а з іншого - забезпечити належне виконання суддями професійних обов`язків і дотримання етичних стандартів поведінки.

Розгляд справ щодо дисциплінарної відповідальності суддів здійснюють Дисциплінарні палати ВРП, що утворюються з числа членів ВРП. Рішення дисциплінарних палат ВРП про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді може бути оскаржене до ВРП, яка розглядає відповідну скаргу у пленарному складі в порядку, визначеному статтею 49 Закону № 1798-VIII для розгляду дисциплінарної справи щодо судді (частина третя статті 53 Закону № 1798-VIII). Останньою «ланкою» у процедурі оскарження рішення (ВРП у пленарному складі) про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності є Велика Палата Верховного Суду, яка, відповідно до частини сьомої статті 266 КАС України, розглядає за правилами касаційного провадження, встановленими цим Кодексом, скарги на рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати.

З огляду на встановлену законом організацію дисциплінарного провадження щодо суддів, зокрема на статус ВРП та її Дисциплінарних палат у питанні про притягнення суддів до відповідальності, потрібно враховувати, що суд, до якого звернувся позивач, не може здійснювати контроль за органами, які ухвалюють рішення щодо відкриття дисциплінарної справи.

Окрім того колегія суддів враховує правовий висновок, сформульований у постанові від 06.03.2025 у справі № 990/11/25 відповідно до якого позивач, хоч і наділений правом подати скаргу на дії судді та ініціювати в такий спосіб дисциплінарне провадження, але не є безпосереднім учасником правовідносин, які виникають у зв`язку з вирішенням питання про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Оцінювати дії судді під час виконання посадових обов`язків має право лише ВРП, рішення якої щодо притягнення чи відмови у притягненні судді до дисциплінарної відповідальності створюють юридичні наслідки для такого судді, а не для скаржника. Тому правом на оскарження дій / рішень ВРП, її органів, що здійснюють дисциплінарне провадження, наділені лише суб`єкти цього провадження в порядку, передбаченому законом.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що умови і порядок оскарження актів ВРП та її Дисциплінарних палат у питаннях, які вирішуються під час дисциплінарного провадження щодо судді, зокрема стосовно відкриття чи відмови у відкритті дисциплінарної справи, чітко регламентовані у Законі про ВРП, який не передбачає судового контролю адміністративного суду на етапі попередньої перевірки дисциплінарної скарги і ухвалення рішення щодо відкриття дисциплінарної справи. Рішення Дисциплінарної палати ВРП щодо відкриття дисциплінарної справи теж не підлягає (з боку скаржника) оскарженню до компетентного органу (ВРП). Відтак якщо не підлягає оскарженню рішення Дисциплінарного органу ВРП, то немає причин поширювати судовий контроль на їх перегляд.

Крім того, відсутність у позивача легітимних прав, обов`язків чи інтересів, зумовлених чи порушених оскаржуваними діями, бездіяльністю чи рішенням ВРП у дисциплінарному провадженні щодо судді, не породжує для останнього і права на судовий захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 09.10.2025 у справі № 990/144/25.

Що ж до заявленої позивачем вимоги про стягнення завданої йому моральної шкоди, то Суд зауважує, що відповідно до приписів частини п`ятої статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Ураховуючи те, що між сторонами відсутній публічно-правовий спір, що було встановлено вище, позовні вимоги про стягнення шкоди не підлягають розгляду окремо в порядку адміністративного судочинства.

Пунктом 1 частини першої статті 170 КАС України визначено, що суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Зважаючи на обставини, у зв`язку з якими позивач звернувся до адміністративного суду з позовом, зміст позовних вимог і наведене вище правове регулювання цих правовідносин, Суд дійшов висновку, що предмет позову в цій справі не підпадає під контроль адміністративного суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.03.2019 у справі №9901/947/18, з поміж іншого, зазначила, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

Ураховуючи, що розгляд цього спору з огляду на його предмет і суб`єктний склад перебуває поза межами не лише юрисдикції адміністративних судів, а й взагалі не підлягає розгляду судами , підстав для роз`яснення позивачеві, до суду якої юрисдикції належить його вирішення, не має.

Керуючись статтями 19, 22, 170, 248, 256, 266, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження у справі № 990/18/26 за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання бездіяльності протиправною зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди.

Ухвала може бути оскаржена до Великої Палати Верховного Суду протягом п`ятнадцяти днів із дня її прийняття.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя-доповідач В. М. Бевзенко

Судді: Я. О. Берназюк

С. Г. Стеценко

Л. В. Тацій

В. М. Шарапа