ЄДРСР

Єдиний державний реєстр
судових рішень

Постанова № 131302926

Озвучення тимчасово недоступне

**ПОСТАНОВА**

**ІМЕНЕМ УКРАЇНИ**

16 жовтня 2025 р.

**Справа № 440/12422/24**

**Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:**

Головуючого судді: Чалого І.С.,

Суддів: Катунова В.В. , Ральченка І.М. ,

за участю секретаря судового засідання Колодкіної Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції М.В. Довгопол) від 09.06.2025 року (повний текст складено 09.06.25 року) по справі № 440/12422/24

**за позовом** ОСОБА\_1

**до** Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області

**третя особа** Департамент контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері інформаційної безпеки Служби безпеки України

**про** визнання протиправними та скасування рішень, зобов\`язання вчинити певні дії,

**ВСТАНОВИВ:**

Позивач, ОСОБА\_1 , звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій просила:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Полтавській області № 25 від 18 вересня 2024 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Республіки Вірменія ОСОБА\_2 , ІНФОРМАЦІЯ\_1 ;

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Полтавській області № 53022500101471 від 18.09.2024 про скасування посвідки на постійне проживання, виданої громадянці Республіки Вірменія ОСОБА\_2 , ІНФОРМАЦІЯ\_1 ;

зобов\`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Полтавській області в Полтавській області поновити дію посвідки на постійне проживання № НОМЕР\_1 (запис № 19771103-09822), виданої громадянці Республіки Вірменія ОСОБА\_2 , ІНФОРМАЦІЯ\_1 (РНОКПП: НОМЕР\_2 ).

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що мотиви та підстави скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну і посвідки на постійне проживання не узгоджуються зі змістом пункту 3 частини 1 статті 12 Закону України "Про імміграцію". З рішення про примусове повернення до країни походження вбачається, що Департамент контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері інформаційної безпеки СБУ листом від 13.08.2024 повідомив відповідачу інформацію стосовно причетності позивачки до діяльності, спрямованої на загрозу національній безпеці України. Однак, в цьому ж рішенні не вбачається, що відповідач робив запити для отримання інформації, яка на виконання вимог пунктом 23 Порядку повинна бути проаналізована для прийняття рішення, натомість відповідач прийняв рішення № 7 про скасування дозволу на імміграцію позивачки на підставі пункту 3 частини 1 статті 12 Закону України "Про імміграцію" та виданої на його підставі посвідки. У рішенні відповідача про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства № 5301130100016575 від 18.09.2024 відсутня будь-яка інформація, які дії ОСОБА\_1 становлять загрозу національній безпеці чи громадському порядку в Україні, які неправомірні дії (бездіяльність) вчинила ОСОБА\_1 , не наведено жодних доказів такої інформації або таких дій. Оскаржувані рішення не містять посилань на будь-які інші докази чи будь-яку іншу інформацію. Позивач наголошувала, що жодних протиправних дій на території України чи на території інших держав не вчиняла, жодної загрози національній безпеці чи громадському порядку в Україні не становить. Натомість висновки відповідача ґрунтуються на абстрактній інформації, без зазначення конкретних протиправних дій з боку позивача, що свідчить про однобічність та упередженість при винесенні оскаржуваних рішень. На переконання позивача, припущення відповідача про наявність ознак фіктивності шлюбів, які укладала ОСОБА\_1 , є необґрунтованими, надуманими, голослівними та взагалі нічим не підтверджені, а більше того не визнані фіктивними в порядку, визначеним чинним законодавством, та взагалі ніким не оспорені. Жодних доказів нелегальної імміграції осіб немає, адже всі чоловіки, з якими позивачка укладала шлюби в встановленому законом порядку, після відповідних перевірок отримували від Управління ДМСУ дозволи на імміграцію законним чином, при цьому фактів укладення фіктивного шлюбу та визнання його недійсним не було. Управлінням ДМСУ не ставився під сумнів жодний шлюб в той конкретний час та визнавався Управлінням ДМСУ законним та дійсним в кожному з описаних випадків. Також позивачем зазначено, що скасування їй дозволу на імміграцію в Україну буде суперечити принципу пропорційності, передбаченому пунктом 8 частини другої статті 2 КАС України, оскільки відповідачем не враховано наявність у позивача родини, яка на законних підставах проживає на території України, та не враховано настання негативних наслідків щодо обмеження (порушення) права на “сімейне життя” у випадку депортації іноземця. Зауважено, що разом із позивачкою УДМС надало дозвіл на імміграцію її неповнолітньому сину ОСОБА\_3 , якому дозвіл на імміграцію не скасовано. Дитина повністю соціалізувалася в Україні, відвідує українську школу, має багато друзів. Позивачка є одинокою матір\`ю, син повністю перебуває на утриманні та вихованні позивачки, батька немає, участі у вихованні і спілкуванні з сином не приймає. Оскаржуване рішення несе негативні наслідки щодо обмеження (порушення) права на “сімейне життя” у випадку депортації позивачки та роз\`єднання сім\`ї, що не допускається чинним законодавством та міжнародними актами. Крім того, виконання оскаржуваних рішень фактично призведе до роз\`єднання неповнолітнього сина із матір\`ю, яка самостійно його виховує, що порушує ст. 9 Конвенції про захист прав дитини. Поміж іншого, у позовній заяві вказано, що ОСОБА\_1 тривалий час проживає в Україні та здобула високу ділову репутацію перекладача. Фактично скасування ОСОБА\_2 дозволу на імміграцію призведе до позбавлення права вірменської національної меншини користуватися послугами перекладача та, відповідно, права на доступ до правосуддя. При цьому ОСОБА\_2 є мало не єдиним перекладачем із вірменської мови на українську і не лише на території Полтавської області, а й в Україні

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 09.06.2025 року по справі № 440/12422/24 позовні вимоги задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області від 18.09.2024 № 25 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Республіки Вірменія ОСОБА\_2 , ІНФОРМАЦІЯ\_1 .

Визнано протиправним та скасовано рішення Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області від 18.09.2024 № 53022500101471 про скасування посвідки на постійне проживання, виданої громадянці Республіки Вірменія ОСОБА\_2 , ІНФОРМАЦІЯ\_1 .

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що Служба безпеки України розцінює діяльність позивачки як одну з потенційних загроз національній безпеці у зв\`язку з можливістю легалізації іноземців на території України. Вказує, що подання про скасування дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання позивача в Україні, підготовлене службою в межах компетенції, визначеної Законом України «Про Службу безпеки України». Крім того, позивачем не оскаржувалось ані в адміністративному, ані в судовому порядку правомірність прийняття Департаментом контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері безпеки Служби безпеки України такого подання та не перевірялась достовірність встановлених у ньому обставин. Вважає, що рішення прийняті УДМС правомірно, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення та з врахуванням положень Закону України «Про адміністративну процедуру». Забезпечено право позивачки на участь у розгляді питання про скасування дозволу

Позивач подала відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягає на законності рішення суду першої інстанції, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Службою безпеки України до суду надано відзив на апеляційну скаргу, в якому заявник просить врахувати, що при розгляді справи судом першої інстанції неправильно надана оцінка фактичним обставинам справи та допущено порушення норм матеріального та процесуального права в частині, що призвело до ухвалення помилкового рішення.

Сторони про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

В судовому засіданні представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

Представники відповідача та третьої особи підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін та третьої особи в судовому засіданні, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та відзиви на неї, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 03.11.2016 громадянка Республіки Вірменія ОСОБА\_1 , ІНФОРМАЦІЯ\_1 , звернулася до УДМС в Полтавській області із заявою про надання їй та її неповнолітнім дітям ОСОБА\_4 , ІНФОРМАЦІЯ\_2 , та ОСОБА\_3 , ІНФОРМАЦІЯ\_3 , дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 1 частини 3 статті 4 Закону України "Про імміграцію", оскільки вона понад два роки перебуває у шлюбі з громадянином України (том 1 а.с. 190).

Чоловік заявниці на час подання заяви був громадянин України ОСОБА\_5 , ІНФОРМАЦІЯ\_4 , паспорт громадянина України серії НОМЕР\_3 , виданий 13.11.1996 Нововодолазьким РВ УМВС України в Полтавській області (том 1 а.с. 210-211).

До матеріалів особової справи долучені нотаріально завірені переклади свідоцтв про народження дітей заявниці, відповідно до яких у графі відомості про батька дитини зазначено щодо ОСОБА\_6 , ІНФОРМАЦІЯ\_2 , - ОСОБА\_7 , щодо ОСОБА\_8 , ІНФОРМАЦІЯ\_3 - ОСОБА\_9 (том 1 а.с. 214-215, 237-238).

Після проведення визначених імміграційним законодавством перевірок та не виявлення підстав для відмови в наданні дозволу на імміграцію 09.10.2017 Управлінням ДМС України в Полтавській області прийнято рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну громадянці Республіки Вірменія ОСОБА\_1 разом з неповнолітніми дітьми: ОСОБА\_10 та ОСОБА\_11 (том 2 а.с. 29).

На підставі вказаного рішення Управлінням 09.10.2017 оформлено дозвіл на імміграцію в Україну громадянці Республіки Вірменія ОСОБА\_1 та її неповнолітнім дітям: ОСОБА\_10 , ІНФОРМАЦІЯ\_2 , та ОСОБА\_11 , ІНФОРМАЦІЯ\_3 (том 2 а.с. 30) (з урахуванням висновку про внесення змін (виправлення описки) до дозволу на імміграцію в Україну від 06.07.2023, згідно з яким виправлено описку у дозволі на імміграцію в Україну, на підставі якого громадянка Республіки Вірменія ОСОБА\_2 та її неповнолітні діти документовані посвідками на постійне проживання в Україні з “ 11.10.2017 № 5/23110” на “ 09.10.2017” (т. 3, а.с. 124-125).

09\.11.2017 громадянка Республіки Вірменія ОСОБА\_1 вперше документована посвідкою на постійне проживання НОМЕР\_4 (том 3 а.с. 55).

У квітні 2018 року Управлінням проведено перевірку законності надання дозволу на імміграцію в Україну громадянці Республіки Вірменія ОСОБА\_1 (том 2 а.с. 83-84).

Згідно з висновком перевірки громадянка Республіки Вірменія ОСОБА\_1 , ІНФОРМАЦІЯ\_1 , документована посвідкою на постійне проживання в Україні відповідно до вимог п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону України “Про імміграцію”.

27\.08.2019 дитина ОСОБА\_1 – ОСОБА\_10 , ІНФОРМАЦІЯ\_2 , був документований посвідкою на постійне проживання № НОМЕР\_5 (т. 2, а.с. 119), а 24.09.2021 - посвідкою на постійне проживання № НОМЕР\_6 (т. 2, а.с. 191)

Між тим, 26.09.2022 УДМС України в Полтавській області відносно ОСОБА\_6 , ІНФОРМАЦІЯ\_2 , прийняло рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну № 14 та рішення про скасування посвідки на постійне місце проживання № НОМЕР\_7 (том 3 а.с. 1-2).

На підставі заяви від 21.11.2022 громадянка Республіки Вірменія ОСОБА\_1 була документована посвідкою на постійне проживання НОМЕР\_8 , строком дії до 28.11.2032, в порядку обміну, у зв\`язку з досягненням 45-річного віку (том 3 а.с. 10, 157).

09\.11.2023 громадянка Республіки Вірменія ОСОБА\_1 була документована посвідкою на постійне проживання НОМЕР\_1 , строком дії до 08.11.2033, в порядку обміну, з підстав втрати посвідки (том 3 а.с. 131,176).

Листом ДМС України від 19.08.2024 № 8.1-1887/8.1.1-24 до Управління ДМС в Полтавській області за вх.№ 9040/1/5301-24 від 22.08.2024 надійшло подання Департаменту контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері інформаційної безпеки Служби безпеки України від 13.08.2024 №30/3/1-8535 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Республіки Вірменія ОСОБА\_1 , ІНФОРМАЦІЯ\_1 (т. 3 а.с. 177-178).

18\.09.2024 заступником начальника УДМС у Полтавській області затверджено висновок за результатами розгляду подання про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці республіки Вірменія ОСОБА\_1 (том 4 а.с. 19-25).

Зі змісту вказаного висновку слідує, що відповідно до інформації, зазначеної у поданні Департаменту контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері інформаційної безпеки Служби безпеки України від 13.08.2024 № 30/3/1-8535, Департаментом, у ході здійснення заходів, спрямованих на викриття та протидію наявним загрозам національним інтересам, національній безпеці, суверенітету, територіальної цілісності України та виконання визначених законодавством завдань у сфері забезпечення державної безпеки отримано оперативну інформацію щодо громадянки Республіки Вірменія ОСОБА\_1 , яка за наявними даними причетна до організації та функціонування каналу нелегальної імміграції вихідців з країн так званого "міграційного ризику" та їх подальшої легалізації за фіктивними підставами на території України.

В ході перевірки УДМС здійснено системний аналіз наявних відомостей в інформаційній підсистемі "Облік іноземців та біженців" Єдиної інформаційно-аналітичної системи Управління міграційними процесами, а також відомостей з Державного реєстру актів цивільного стану громадян.

Відповідно до отриманої інформації ОСОБА\_1 багаторазово (з 2018 року по 2023 перебувала у нетривалих зареєстрованих шлюбах з сімома іноземними громадянами) реєструвала шлюб з іноземними громадянами, які у подальшому звертались до територіального підрозділу або органу ДМС (м. Харків, м. Дніпро) із заявами про надання дозволу на імміграцію в Україну, після отримання якого були документовані посвідками на постійне проживання, а саме:

\- 17.01.2018 ОСОБА\_2 уклала шлюб з громадянином Сирійської Арабської Республіки ОСОБА\_12 , ІНФОРМАЦІЯ\_5 , актовий запис № 76 (шлюб № 1). На підставі зазначеного шлюбу у відповідності до пункту 6 частини 2 статті 4 Закону України "Про імміграцію" громадянину Альхаджі ОСОБА\_13 27.04.2018 було надано дозвіл на імміграцію та 02.05.2018 документовано посвідкою на постійне проживання. Шлюб розірвано на підставі рішення Московського районного суду м. Харкова від 11.04.2018;

\- 04.07.2018 ОСОБА\_2 уклала шлюб з громадянином Ісламської Республіки Іран ОСОБА\_14 , ІНФОРМАЦІЯ\_6 , актовий запис № 2294 (шлюб № 2). На підставі зазначеного шлюбу у відповідності до пункту 6 частини 2 статті 4 Закону України "Про імміграцію" громадянину Багерян Мегді 06.09.2018 надано дозвіл на імміграцію та 07.09.2018 документовано посвідкою на постійне проживання. Шлюб розірвано 15.09.2018, актовий запис про розірвання шлюбу № 321;

\- 14.11.2018 ОСОБА\_2 уклала шлюб з громадянином Ісламської Республіки Іран ОСОБА\_15 , ІНФОРМАЦІЯ\_7 , актовий запис № 5609 (шлюб № 3). На підставі зазначеного шлюбу у відповідності до пункту 6 частини 2 статті 4 Закону України "Про імміграцію" громадянину ОСОБА\_15 01.04.2019 надано дозвіл на імміграцію та 09.04.2019 документовано посвідкою на постійне проживання. Шлюб розірвано 02.07.2019, актовий запис про розірвання шлюбу № 165;

\- 18.07.2019 ОСОБА\_2 уклала шлюб з громадянином Ісламської Республіки Іран ОСОБА\_16 , ІНФОРМАЦІЯ\_8 , актовий запис № 476 (шлюб № 4). На підставі зазначеного шлюбу у відповідності до пункту 6 частини 2 статті 4 Закону України "Про імміграцію" громадянину Садр ОСОБА\_17 07.11.2019 надано дозвіл на імміграцію та 18.11.2019 документовано посвідкою на постійне проживання. Шлюб розірвано 07.12.2019, актовий запис про розірвання шлюбу № 339;

\- 28.08.2020 ОСОБА\_2 року уклала шлюб з громадянином Ісламської Республіки Іран ОСОБА\_18 , ІНФОРМАЦІЯ\_9 , актовий запис № 1037 (шлюб № 5). На підставі зазначеного шлюбу у відповідності до пункту 6 частини 2статті 4 Закону України "Про імміграцію" громадянину ОСОБА\_18 24.11.2020 надано дозвіл на імміграцію та 02.12.2020 документовано посвідкою на постійне проживання. Шлюб розірвано 18.12.2020, актовий запис про розірвання шлюбу № 367;

\- 02.09.2021 ОСОБА\_2 року уклала шлюб з громадянином Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА\_19 , ІНФОРМАЦІЯ\_10 , актовий запис № 677 (шлюб № 6). На підставі зазначеного шлюбу у відповідності до пункту 6 частини 2 статті 4 Закону України "Про імміграцію" громадянину Узоукву ОСОБА\_20 09.11.2021 надано дозвіл на імміграцію та 17.11.2021 документовано посвідкою на постійне проживання. Шлюб розірвано 16.11.2021 року, актовий запис про розірвання шлюбу № 340;

\- 21.04.2023 ОСОБА\_2 уклала шлюб з громадянином Арабської Республіки Єгипет ОСОБА\_21 , ІНФОРМАЦІЯ\_11 , актовий запис № 280 (шлюб № 7). На підставі зазначеного шлюбу у відповідності до пункту 6 частини 2 статті 4 Закону України "Про імміграцію" громадянину Шехата ОСОБА\_22 25.08.2023 надано дозвіл на імміграцію та 04.09.2023 документовано посвідкою на постійне проживання. Шлюб розірвано 30.08.2023 року, актовий запис про розірвання шлюбу № 129.

З огляду на встановлені в ході перевірки подання обставини 18.09.2024 УДМС України в Полтавській області видало рішення № 25 про скасування дозволу на імміграцію в Україну, з якого слідує, що ОСОБА\_1 скасовано дозвіл на імміграцію, виданий УДМС України в Полтавській області від 09.10.2017 на підставі пункту 3 частини 1 статті 12 Закону України "Про імміграцію" (том 4 а.с. 25 зі звороту).

Також 18.09.2024 УДМС України в Полтавській області стосовно ОСОБА\_1 прийняло рішення № 53022500101471 про скасування посвідки на постійне проживання, згідно з яким на підставі підпункту 1 пункту 64 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №321, скасовано посвідку на постійне проживання № НОМЕР\_1 (том 4 а.с. 26).

Крім того, 18.09.2024 УДМС України в Полтавській області відносно ОСОБА\_1 видано рішення № 5301130100016575 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства (том 4 а.с. 28-30), в якому зазначено, що листом ДМС від 19.08.2024 № 8.1-1887/8.1.1-24 до Управління ДМС у Полтавській області надійшло подання Департаменту контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері інформаційної безпеки Служби безпеки України від 13.08.2024 № 30/3/1-8535 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Республіка Вірменія ОСОБА\_1 , ІНФОРМАЦІЯ\_12 . Відповідно до інформації, зазначеної у поданні Департаменту контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері інформаційної безпеки Служби безпеки України від 13.08.2024 № 30/3/1-8535, Департаментом, у ході здійснення заходів, спрямованих на викриття та протидію наявним загрозам національним інтересам, національній безпеці, суверенітету, територіальної цілісності України та виконання визначених законодавством завдань у сфері забезпечення державної безпеки отримано оперативну інформацію щодо громадянки Республіка Вірменія ОСОБА\_1 , яка за наявними даними причетна до організації та функціонування каналу нелегальної імміграції вихідців з країн так званого "міграційного ризику" та їх подальшої легалізації за фіктивними підставами на території України. Так, за інформацією, підтвердженою записами в Державному реєстрі актів цивільного стану громадян, громадянка Республіки Вірменія ОСОБА\_1 з 2014 року по теперішній час перебувала у нетривалих зареєстрованих шлюбах з сімома іноземними громадянами, які в подальшому зверталися до територіальних органів ДМС України із заявами про надання дозволу на імміграцію в Україну, після отримання якого вони були документовані посвідками на постійне проживання. Управлінням ДМС України у Полтавській області за результатами розгляду подання Департаменту контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері інформаційної безпеки Служби безпеки України від 13.08.2024 № 30/3/1-8535 на підставі пункту 3 частини 1 статті 12 Закону України "Про імміграцію" прийняте рішення про скасування рішення УДМС у Полтавській області від 09.10.2017 про надання дозволу на імміграцію в частині, що стосується громадянки Республіка Вірменія ОСОБА\_1 , ІНФОРМАЦІЯ\_12 та визнання недійсною та такою, що підлягає вилученню та знищенню, видану на підставі цього дозволу посвідки на постійне проживання НОМЕР\_1 від 09.11.2023, строком дії до 08.11.2033.

Позивач, не погодившись із рішеннями № 25 від 18.09.2024 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Республіки Вірменія ОСОБА\_2 , ІНФОРМАЦІЯ\_1 , та № 53022500101471 від 18.09.2024 про скасування посвідки на постійне проживання, виданої громадянці Республіки Вірменія ОСОБА\_2 , ІНФОРМАЦІЯ\_1 , звернулася до суду першої інстанції із вищевказаними позовними вимогами.

Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов до висновку, що УДМС України у Полтавській області жодним чином не обґрунтовано, яким чином здійснення передбаченого Конституцією України та Сімейним кодексом України права на шлюб може становити загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні. Отже, відповідач як суб\`єктом владних повноважень, не надав до суду належних та достатніх доказів на підтвердження того, що дії позивача становлять загрозу національній безпеці та/або громадському порядку. Також суд зазначив, що скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну становить втручання у право на повагу до приватного та сімейного життя, гарантованого статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в іншій частині, суд зазначив, що у разі визнання судом протиправним та скасування рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, про скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання дозвіл на імміграцію вважається чинним та є підставою для звернення за отриманням посвідки на постійне проживання у порядку обміну.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам з урахуванням доводів сторін та висновків суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов\`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов\`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22 вересня 2011 року № 3773-VI (далі - Закон № 3773-VI) іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Положеннями ч. 1 ст. 4 Закону № 3773-VI визначено, що іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України "Про імміграцію" іммігрувати в Україну на постійне проживання.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про імміграцію" від 07 червня 2001 року № 2491-III (далі - Закон № 2491-III) імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.

Положеннями ст. 12 Закону № 2491-III визначено, що дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з\`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров\`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Відповідно до п. 1 «Порядку оформлення, видачі, обміну, відкликання, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 321 (надалі – Порядок № 321) посвідка на тимчасове проживання є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.

Згідно з пп. 1 п. 64 Порядку № 321 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) посвідка скасовується ДМС або територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статті 12 Закону України “Про імміграцію”.

Відповідно до пп. 3, 6, 9 та 10 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про національну безпеку України" від 21.06.2018 № 2469-VIII (далі - Закон № 2469-VIII):

\- громадська безпека і порядок - захищеність життєво важливих для суспільства та особи інтересів, прав і свобод людини і громадянина, забезпечення яких є пріоритетним завданням діяльності сил безпеки, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб та громадськості, які здійснюють узгоджені заходи щодо реалізації і захисту національних інтересів від впливу загроз;

\- загрози національній безпеці України - явища, тенденції і чинники, що унеможливлюють чи ускладнюють або можуть унеможливити чи ускладнити реалізацію національних інтересів та збереження національних цінностей України;

\- національна безпека України - захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз;

\- національні інтереси України - життєво важливі інтереси людини, суспільства і держави, реалізація яких забезпечує державний суверенітет України, її прогресивний демократичний розвиток, а також безпечні умови життєдіяльності і добробут її громадян.

Відповідно до ч. 2 ст.12 Закону № 2469-VIII до складу сектору безпеки і оборони входить, зокрема, Служба безпеки України, Державна міграційна служба України.

Згідно із ч. 1 ст. 19 Закону № 2469-VIII Служба безпеки України є державним органом спеціального призначення з правоохоронними функціями, що забезпечує державну безпеку, здійснюючи з неухильним дотриманням прав і свобод людини і громадянина: 1) протидію розвідувально-підривній діяльності проти України; 2) боротьбу з тероризмом; 3) контррозвідувальний захист державного суверенітету, конституційного ладу і територіальної цілісності, оборонного і науково-технічного потенціалу, кібербезпеки, інформаційної безпеки держави, об\`єктів критичної інфраструктури; 4) охорону державної таємниці.

Приписами ч. 1 ст. 5 та п. 2 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про контррозвідувальну діяльність» від 26 грудня 2002 року № 374-IV обумовлено, що Служба безпеки України є спеціально уповноваженим органом державної влади у сфері контррозвідувальної діяльності, підставами для проведення якої є виконання визначених законом завдань, зокрема, щодо контррозвідувального захисту органів державної влади, правоохоронних і розвідувальних органів, охорони державної таємниці.

Відповідно до п. 13 ст. 24 Закону України "Про Службу безпеки України" від 25.03.1992 № 2229-XII Служба безпеки України відповідно до своїх основних завдань зобов\`язана: брати участь у розробці заходів і вирішенні питань, що стосуються в\`їзду в Україну та виїзду за кордон, перебування на її території іноземців та осіб без громадянства, прикордонного режиму і митних правил, приймати рішення про заборону в\`їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства, про скорочення строку тимчасового перебування іноземця та особи без громадянства на території України, про примусове повернення іноземця або особи без громадянства в країну походження або третю країну.

Процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначено у Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 року № 1983(надалі - Порядок № 1983).

Порядок № 1983 визначає, що запрошення для надання пояснень іммігрантів здійснюється тільки у разі необхідності такої.

Статтею 6 Закону України «Про контррозвідувальну діяльність» від 26.12.2002 № 374-IV визначено, що підставами для проведення контррозвідувальної діяльності є: 1) наявність достатньої інформації, що потребує перевірки за допомогою спеціальних форм, методів і засобів, про: здійснення розвідувальної діяльності проти України спеціальними службами іноземних держав, а також організаціями, окремими групами і особами; посягання на державний суверенітет, конституційний лад і територіальну цілісність України; терористичні посягання чи терористичну діяльність, кримінальні правопорушення проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку; 2) виконання визначених законом завдань щодо: контррозвідувального забезпечення економічного, інформаційного, науково-технічного потенціалу, оборонно-промислового і транспортного комплексів та їх об\`єктів, національної системи зв\`язку, Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, військово-технічного співробітництва, дотримання міжнародних режимів нерозповсюдження; контррозвідувального забезпечення закордонних дипломатичних установ України, безпеки співробітників цих установ та членів їх сімей у державі перебування, відряджених за кордон громадян України, які обізнані у відомостях, що становлять державну таємницю, а також охорони державної таємниці в цих установах; контррозвідувального захисту органів державної влади, правоохоронних і розвідувальних органів, охорони державної таємниці; захисту посольств і представництв іноземних держав в Україні та їх співробітників від терористичних посягань; вивчення і перевірки осіб, які оформлюються для допуску до державної таємниці, до роботи з ядерними матеріалами та на ядерних установках чи залучених до конфіденційного співробітництва; забезпечення власної безпеки, у тому числі співробітників органів та підрозділів, що здійснюють контррозвідувальну діяльність, членів їх сімей та осіб, які допомагають і сприяють у здійсненні контррозвідувальної діяльності; інформаційно-аналітичного забезпечення органі

Підставами для проведення контррозвідувальних заходів підрозділами забезпечення внутрішньої і власної безпеки Державної прикордонної служби України та Управлінням державної охорони України є виконання визначених законом завдань щодо забезпечення охорони (захисту) державного кордону України, посадових осіб, стосовно яких здійснюється державна охорона, а для розвідувальних органів України також випадки, зазначені в частині другій статті 17 Закону України "Про розвідку".

Інформація про підстави, зазначені у цій статті, може міститися у заявах і повідомленнях громадян, осіб, залучених до конфіденційного співробітництва, посадових та службових осіб, громадських організацій, медіа; у матеріалах органів досудового розслідування та суду; у запитах, інформаціях та матеріалах спеціальних служб і правоохоронних органів іноземних держав, міжнародних установ і організацій; матеріалах правоохоронних органів та інших органів державної влади України щодо загроз державній безпеці України, матеріалах Служби безпеки України щодо організації, здійснення, форм і методів терористичної, розвідувальної та іншої діяльності на шкоду державній безпеці України; у запитах визначених Кабінетом Міністрів України повноважних державних органів, установ та організацій щодо надання допуску особам до державної таємниці і роботи з ядерними матеріалами та на ядерних установках.

Служба безпеки України, як державний правоохоронний орган спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України, наділена компетенцією надавати оцінку наявності в діях відповідних суб\`єктів загроз (реальних та/або потенційних) національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України тощо та приймати за результатами такої оцінки відповідне рішення, спрямоване, окрім іншого, на попередження загроз, прямий або опосередкований вплив на фактори запобігання їхньому виникненню, а також локалізацію та усунення загроз.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 27 травня 2021 року у справі № 826/9102/18.

Судовим розглядом встановлено, що відповідно до інформації, зазначеної у поданні Департаменту контррозвідки Служби безпеки України від 13.08.2024 № 30/3/1-8535 (далі - подання), громадянка Республіки Вірменія ОСОБА\_1 за наявними даними причетна до організації та функціонування каналу нелегальної імміграції вихідців з країн так званого «міграційного ризику» та їх подальшої легалізації за фіктивними підставами на території України.

Так, за інформацією, підтвердженою записами в Державному реєстрі актів цивільного стану громадян, громадянка Республіки Вірменія ОСОБА\_1 з 2014 року по теперішній час перебувала у нетривалих зареєстрованих шлюбах з сімома іноземними громадянами, які в подальшому зверталися до територіальних органів ДМС України із заявами про надання дозволу на імміграцію в Україну, після отримання якого вони були документовані посвідками на постійне проживання.

Відповідно до отриманої інформації позивачка багаторазово з 2018 року по 2023 перебувала у нетривалих зареєстрованих шлюбах з сімома іноземними громадянами, які у подальшому звертались до територіального підрозділу або органу ДМС (м. Харків, м. Дніпро) із заявами про надання дозволу на імміграцію в Україну, після отримання якого були документовані посвідками на постійне проживання, а саме:

\- 17.01.2018 ОСОБА\_2 уклала шлюб з громадянином Сирійської Арабської Республіки ОСОБА\_12 , ІНФОРМАЦІЯ\_5 , актовий запис № 76 (шлюб № 1). На підставі зазначеного шлюбу у відповідності до пункту 6 частини другої статті 4 Закону України «Про імміграцію» громадянину Альхаджі ОСОБА\_13 27.04.2018 було надано дозвіл на імміграцію та 02.05.2018 документовано посвідкою на постійне проживання. Шлюб розірвано на підставі рішення Московського районного суду м. Харкова від 11.04.2018;

\- 04.07.2018 ОСОБА\_2 уклала шлюб з громадянином Ісламської Республіки Іран ОСОБА\_14 , ІНФОРМАЦІЯ\_6 , актовий запис № 2294 (шлюб № 2). На підставі зазначеного шлюбу у відповідності до пункту 6 частини другої статті 4 Закону України «Про імміграцію» громадянину Багерян Мегді 06.09.2018 надано дозвіл на імміграцію та 07.09.2018 документовано посвідкою на постійне проживання. Шлюб розірвано 15.09.2018, актовий запис про розірвання шлюбу № 321;

\- 14.11.2018 ОСОБА\_2 уклала шлюб з громадянином Ісламської Республіки Іран ОСОБА\_15 , ІНФОРМАЦІЯ\_7 , актовий запис № 5609 (шлюб № 3). На підставі зазначеного шлюбу у відповідності до пункту 6 частини другої статті 4 Закону України «Про імміграцію» громадянину ОСОБА\_15 01.04.2019 надано дозвіл на імміграцію та 09.04.2019 документовано посвідкою на постійне проживання. Шлюб розірвано 02.07.2019, актовий запис про розірвання шлюбу № 165;

\- 18.07.2019 ОСОБА\_2 уклала шлюб з громадянином Ісламської Республіки Іран ОСОБА\_16 , ІНФОРМАЦІЯ\_8 , актовий запис №476 (шлюб № 4). На підставі зазначеного шлюбу у відповідності до пункту 6 частини другої статті 4 Закону України «Про імміграцію» громадянину Садр ОСОБА\_17 07.11.2019 надано дозвіл на імміграцію та 18.11.2019 документовано посвідкою на постійне проживання. Шлюб розірвано 07.12.2019, актовий запис про розірвання шлюбу № 339;

\- 28.08.2020 ОСОБА\_2 року уклала шлюб з громадянином Ісламської Республіки Іран ОСОБА\_18 , ІНФОРМАЦІЯ\_9 , актовий запис № 1037 (шлюб № 5). На підставі зазначеного шлюбу у відповідності до пункту 6 частини другої статті 4 Закону України «Про імміграцію» громадянину ОСОБА\_18 24.11.2020 надано дозвіл на імміграцію та 02.12.2020 документовано посвідкою на постійне проживання. Шлюб розірвано 18.12.2020, актовий запис про розірвання шлюбу № 367;

\- 02.09.2021 ОСОБА\_2 року уклала шлюб з громадянином Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА\_19 , ІНФОРМАЦІЯ\_10 , актовий запис № 677 (шлюб № 6). На підставі зазначеного шлюбу у відповідності до пункту 6 частини другої статті 4 Закону України «Про імміграцію» громадянину Узоукву ОСОБА\_20 09.11.2021 надано дозвіл на імміграцію та 17.11.2021 документовано посвідкою на постійне проживання. Шлюб розірвано 16.11.2021 року, актовий запис про розірвання шлюбу № 340;

\- 21.04.2023 ОСОБА\_2 уклала шлюб з громадянином Арабської Республіки Єгипет ОСОБА\_21 , ІНФОРМАЦІЯ\_11 , актовий запис №280 (шлюб № 7). На підставі зазначеного шлюбу у відповідності до пункту 6 частини другої статті 4 Закону України «Про імміграцію» громадянину Шехата ОСОБА\_22 25.08.2023 надано дозвіл на імміграцію та 04.09.2023 документовано посвідкою на постійне проживання. Шлюб розірвано 30.08.2023 року, актовий запис про розірвання шлюбу № 129.

З метою вивчення фактичних обставин проживання в Україні, наявності стійких соціальних зв\`язків, сім\`ї та роботи, інших суттєвих обставин життя, а також забезпечення особі іноземця гарантованих прав при здійсненні суб\`єктом владних повноважень адміністративної процедури прийняття рішення, ОСОБА\_1 запрошено до УДМС для надання відповідних пояснень та отримання додаткової інформації про реальні обставини, що вказані в поданні компетентного органу.

Так, 26.08.2024 у своїх поясненнях ОСОБА\_1 не заперечує фактів укладення нею семи шлюбів у період з 17.01.2018 по 21.04.2023 з іноземними громадянами, які у подальшому звертались до територіальних органів ДМС із заявами про надання дозволу на імміграцію в Україну. Доказів на підтвердження наявності стосунків до шлюбу, спільного проживання як чоловіка та дружини щодо кожного з наречених ОСОБА\_1 надати не змогла. Крім того, ОСОБА\_1 не змогла навіть назвати імен жодного зі своїх колишніх чоловіків, а також повідомити будь-які відомості про них (окрім факту іншого віросповідування - Іслам). Підтвердила факт оформлення іноземними громадянами (чоловіками) посвідок на постійне проживання в період та з підстав реєстрації шлюбів з ними. Зі слів опитуваної - іноземці за її потребою надавали фінансову допомогу готівкою в різних сумах (від 1000 грн. до 5000 грн.), участь у вихованні дітей не брали та їх не бачили.

Вирішуючи спірні правовідносини, колегія суддів зазначає, що питання про скасування дозволу на імміграцію позивача було ініційовано відповідним поданням Департаменту контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері інформаційної безпеки Служби безпеки України від 13.08.2024 № 30/3/1-8535 для розгляду та прийняття відповідного рішення.

При цьому, Служба безпеки України як державний орган спеціального призначення з правоохоронними функціями, який забезпечує державну безпеку України, наділена виключною компетенцією надавати оцінку наявності в діях відповідних суб\`єктів загроз (реальних та/або потенційних) національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України тощо та приймати за результатами такої оцінки відповідне рішення, спрямоване, крім іншого, на попередження загроз, прямий або опосередкований вплив на фактори запобігання їх виникненню, а також локалізацію та усунення загроз.

Так, Департаментом, у ході здійснення заходів, спрямованих на викриття та протидію наявним загрозам національним інтересам, національній безпеці, суверенітету, територіальної цілісності України та виконання визначених законодавством завдань у сфері забезпечення державної безпеки отримано оперативну інформацію щодо громадянки Республіки Вірменія ОСОБА\_1 , яка за наявними даними причетна до організації та функціонування каналу нелегальної імміграції вихідців з країн так званого "міграційного ризику" та їх подальшої легалізації за фіктивними підставами на території України.

Колегія суддів зазначає, що саме Служба безпеки України наділена компетенцією надавати оцінку наявності у діях відповідних суб\`єктів загроз (реальних та/або потенціальних) національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, а також повноваженнями щодо вжиття заходів превентивного характеру з метою протидії розвідувальній, розвідувально-підривній діяльності проти України, тим більше в умовах воєнного стану.

Позивачем не оскаржувалось ані в адміністративному, ані в судовому порядку правомірність прийняття Департаментом контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері безпеки Служби безпеки України такого подання та не ставилось під питання достовірність встановлених у ньому обставин.

Таким чином, подання про скасування дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання позивача в Україні, підготовлене службою в межах компетенції, визначеної Законом України "Про Службу безпеки України", а відповідач позбавлений можливості мати обґрунтовані сумніви щодо достовірності встановлених обставин, отже при винесенні оскаржуваного рішення діяв у спосіб визначений законодавством та в межах наявних повноважень.

Колегія суддів зазначає, що висновки міграційного органу підтверджується матеріалами особової справи позивача, що наявна в матеріалах справи, зокрема актовими записами про шлюб та судовим рішенням про розірвання шлюбу та актовими записами про розірвання шлюбів (щодо кожного з перелічених вище шлюбів).

Отже, наявними в матеріалах особової справи позивача документами та встановленими відповідачем обставинами підтверджено причетність позивача до організації та функціонування каналу нелегальної імміграції вихідців з країн так званого “міграційного ризику” та їх подальшої легалізації за фіктивними підставами на території України, про що зазначено у Поданні Департаменту контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері інформаційної безпеки Служби безпеки України. При цьому, як було зазначено, нелегальна міграція є однією з загроз національній безпеці України згідно зі Стратегією національної безпеки України, введеною в дію Указом Президента України від 14 вересня 2020 року № 392/2020.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає подання Департаменту контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері інформаційної безпеки Служби безпеки України від 13.08.2024 № 30/3/1-8535 (з пропозицією щодо скасування дозволу на імміграцію позивача в Україну з метою запобігання й усунення загрози безпеці України) внесено на розгляд і вирішення ГУ ДМС України в Полтавській області у межах повноважень, на підставах та у спосіб, передбачені законом.

Стосовно рішення ГУ ДМС України в Полтавській області про скасування посвідки на постійне проживання колегія суддів зазначає, що згідно з пп. 1 п. 64 Порядку № 321 посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до ст. 12 Закону № 2491-ІІІ.

При вирішенні спірних правовідносин суд також враховує, що правовий режим воєнного стану введено в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб згідно з Указом Президента України від 24 лютого 2022 № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні у зв\`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану, строк якого неодноразово продовжувався Указами Президента України та діяв на момент виникнення спірних правовідносин.

Як вбачається із ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 року № 389-VIII, з наступними змінами та доповненнями (далі - Закон № 389-VIII), воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Пунктом шостим ч. 1 ст. 8 Закону № 389-VIII передбачено, що в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в\`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.

Відповідно до п. 2 Указу Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» військовому командуванню (зокрема, Державні прикордонній службі України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Пунктом 3 цього ж Указу передбачено, що у зв\`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені ст.30-34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені ч.1 ст. 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".

Приймаючи оскаржувані рішення від рішення № 25 від 18.09.2024 про скасування дозволу на імміграцію в Україну та рішення № 53022500101471 від 18.09.2024 про скасування посвідки на постійне проживання відносно громадянки Республіки Вірменія ОСОБА\_2 , суд вважає, що відповідачем було враховано принцип пропорційності.

При цьому, суд враховує позицію Верховного Суду, яка викладена у постанові від 29 травня 2023 року по справі № 522/5683/22, де Суд зазначив, що з огляду на те, що на території України з 24.02.2022 триває військова агресія російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану, здійснення міграційним органом посиленого контролю у сфері дотримання іноземцями та особами без громадянства міграційного законодавства України є необхідним, виправданим, таким, у якому існує нагальна потреба та, що відповідає легітимній меті його здійснення - ефективного реагування держави на загрози її безпеці.

Отже, відповідач при прийнятті рішення виходив із конкретних обставин, врахував особу іммігранта, його спосіб життя та поведінку, а також оцінив як достатню наявну інформацію для прийняття відповідно рішення № 25 від 18.09.2024 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Республіки Вірменія ОСОБА\_2 , ІНФОРМАЦІЯ\_1 , та рішення № 53022500101471 від 18.09.2024 про скасування посвідки на постійне проживання, виданої громадянці Республіки Вірменія ОСОБА\_2 .

Судом першої інстанції не було враховано наведених вище обставин, що призвело до неправильного вирішення справи.

Згідно з ч. 1-3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з\`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з\`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

На підставі викладеного, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із прийняттям нового про відмову у задоволенні адміністративного позову.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов\`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов\`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов\`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов\`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов\`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи сторін отримали достатню оцінку.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Підстави для розподілу судових витрат у відповідності до ст. 139 КАС України відсутні.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -

**ПОСТАНОВИВ:**

Апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області задовольнити.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09.06.2025 року по справі № 440/12422/24 скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА\_1 відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя

(підпис)

І.С. Чалий

Судді

(підпис) (підпис)

В.В. Катунов І.М. Ральченко

Повний текст постанови складено 27.10.2025 року