ЄДРСР

Єдиний державний реєстр
судових рішень

Постанова № 128650561

Озвучення тимчасово недоступне

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.06.2025 року м.Дніпро Справа № 904/2880/22

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Чус О.В. (доповідач)

судді: Дармін М.О., Кощеєв І.М.

секретар судового засідання: Солодова І.М.

за участю:

представника позивача: Скрипник К.Ю. (в залі суду) – прокурор Дніпропетровської обласної прокуратури

представник відповідача: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Граві-Ком", м. Дніпро на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.11.2022 (повний текст рішення складено 23.11.2022, суддя Татарчук В.О.) у справі № 904/2880/22

за позовом Виконувача обов`язків керівника Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради, м. Дніпро (49000, м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, будинок 75; ідентифікаційний код 26510514)

до - Товариства з обмеженою відповідальністю "Граві-Ком", м. Дніпро (49006, м. Дніпро, вулиця Надії Алексєєнко, будинок 21, кв. 621; ідентифікаційний код 43539522)

про зобов`язання повернути земельну ділянку та скасування державної реєстрації прав,-

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

Виконувач обов`язків керівника Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Граві-Ком", в якому просить:

- зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Граві-Ком" повернути Дніпровській міській раді (код ЄДРПОУ 26510514) земельну ділянку площею 100 кв.м., розташовану на житловому масиві Тополя-2, 28а у м. Дніпро, привівши її у придатний до використання стан, шляхом знесення розміщених на ній будівель і споруд;

- скасувати державну реєстрацію прав на багатофункціональну будівлю літ.А-1, розташовану на житловому масиві Тополя-2, 28а у м. Дніпро, загальною площею 92,6кв.м. за Товариством з обмеженою відповідальністю "Граві-Ком" (код ЄДРПОУ 43539522) від 11.03.2020 №35880604, вчинену приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Батовою Людмилою Григорівною, з одночасним припиненням речових прав Товариства з обмеженою відповідальністю "Граві-Ком" на вказаний об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2043270812101).

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що нерухоме майно, а саме: багатофункціональна будівля літ.А-1, яка розташована на житловому масиві Тополя-2, 28а у м. Дніпро, загальною площею 92,6 кв.м.- є самочинним будівництвом, оскільки зведена без належних правових підстав на земельній ділянці комунальної власності, яка не надавалася ні відповідачу, ні попереднім власникам, а тому використання земельної ділянки без належно оформлених документів свідчить про її самовільне зайняття.

В обґрунтування підстав представництва прокурором інтересів держави щодо подання позову, останній зазначає, що Лівобережною окружною прокуратурою міста Дніпра неодноразово направлялись листи (№04/52-6330вих-21 від 26.11.2021, №04/52-2233вих-22 від 01.06.2022) на адресу Дніпровської міської ради, в яких повідомлялось про встановлені факти порушення законодавства при реєстрації права власності, самовільне зайняття земельної ділянки на житловому масиві Тополя-2, 28а у м. Дніпро, а також про безпідставне набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер 2043270812101). Однак, органом місцевого самоврядування, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, заходів щодо захисту та поновлення прав територіальної громади на спірну земельну ділянку не вжито, що підтверджується листами Дніпровської міської ради №7/11-3423 від 29.12.2021 та №7/11-995 від 21.06.2022 та свідчить про наявність підстав для вжиття прокуратурою представницьких повноважень в інтересах держави шляхом звернення до суду з даним позовом.

2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 15.11.2022, у даній справі, позовні вимоги Виконувача обов`язків керівника Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Граві-Ком" про зобов`язання повернути земельну ділянку та скасування державної реєстрації прав - задоволено у повному обсязі.

Зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Граві-Ком" повернути Дніпровській міській раді земельну ділянку площею 100 кв. м, розташовану на житловому масиві Тополя-2, 28а у м. Дніпро, привівши її у придатний до використання стан, шляхом знесення розміщених на ній будівель і споруд.

Скасовано державну реєстрацію прав на багатофункціональну будівлю, що розташована на житловому масиві Тополя-2, 28а у м. Дніпро, загальною площею 92,6 кв. м, за Товариством з обмеженою відповідальністю "Граві-Ком" від 11.03.2020 №35880604, вчинену приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Батовою Людмилою Григорівною, з одночасним припиненням речових прав Товариства з обмеженою відповідальністю "Граві-Ком" на вказаний об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2043270812101).

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Граві-Ком" на користь Дніпропетровської обласної прокуратури - 4962,00грн витрат по сплаті судового збору.

Суд першої інстанції, оцінивши підстави звернення прокуратури до суду за захистом інтересів держави, дійшов висновку, що прокурор дотримався порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" і встановив, що позивач не має наміру звертатися до суду за захистом інтересів держави, які на думку прокуратури, підлягають захисту. Отже, Лівобережною окружною прокуратурою міста Дніпра належним чином обґрунтовано наявність підстав для представництва інтересів держави органами прокуратури.

Також місцевий господарський суд у рішенні вказав, що об`єкт нерухомості збудований за відсутності будь-яких дозвільних документів, земельна ділянка для його будівництва не виділялась та не може бути виділена і на теперішній час, за змістом положень частин 1, 2, 4 статті 376, статті 391 Цивільного кодексу України, статті 152 Земельного кодексу України, реалізуючи право комунальної власності на земельну ділянку, Дніпровська міська рада наділена повноваженнями звернутися до суду за захистом порушених прав власника земельної ділянки та єдиним способом захисту передбачено саме знесення самочинно збудованого майна.

3. Короткий зміст вимог апеляційних скарг

Не погодившись з вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Граві-Ком", подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Одночасно скаржник звернувся з заявою про поновлення строків на апеляційне оскарження, в якій зазначає про те, що про існування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.11.2022 відповідачу стало відомо з Єдиного реєстру судових справ та Автоматизованої системи виконавчого провадження.

4. Узагальнені доводи осіб, які подали апеляційні скарги

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач вказав, що суд першої інстанції не дослідив обставини справи та не відреагував на порушення процесуальних норм ГПК України, чим порушив принципи господарського судочинства, зокрема, верховенства права та змагальності сторін.

ТОВ «ГРАВІ-КОМ» в апеляційній скарзі стверджує, що набуло право власності на багатофункціональну будівлю площею 92,6 кв.м за адресою: ж/м Тополя-2, 28а у м. Дніпро на законних підставах — шляхом внеску у статутний капітал, підтвердженого нотаріально посвідченим актом приймання-передачі, який не є оспорений або недійсним.

Апелянт, посилаючись на презумпцію достовірності даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо захисту добросовісного власника (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц (провадження № 14-192цс19), пункт 46.1 постанови від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19) - наголошує, що ТОВ «ГРАВІ-КОМ» є добросовісним набувачем спірного майна. Крім того, на момент укладення акту-приймання передачі були відсутні судові спори щодо вказаного майна; укладений акт приймання-передачі відповідав усім ознакам дійсності правочину і наразі також не визнаний судом недійсним.

В апеляційній скарзі заявник зазначає, що декларація про готовність об`єкта до експлуатації № 14211002481 від 24.06.2011 зареєстрована Інспекцією державного архітектурного-будівельного контролю у Дніпропетровській області відповідно до Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затв. постановою КМУ від 13.04.2011 р. № 461 (в редакції 13.04.2011 року), про що свідчать відповідні реквізити. Відповідно до п. 13 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів зареєстрована декларація є підставою для оформлення права власності на нього.

Скаржник звертає увагу апеляційного суду, що Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено державний архітектурно-будівельний контроль, під визначенням якого розуміється сукупність заходів, спрямованих на дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих і будівельних робіт. Доказів про застосування заходів, передбачених ст. 41 Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» не надано.

Відтак, передумовою для висновку прокурора про порушення будівельних норм та правил мала б бути відповідна перевірка Департаменту ДАБІ (наразі - ДІАМ) у випадку виявлення факту самовільного будівництва, складення протоколу про виявлення порушень та видача припису на їх усунення. Однак, прокурором не надано суду допустимих доказів того, що під час будівництва спірного майна були допущені певні порушення. Наявне у матеріалах справи листування не містить жодних обов`язкових висновків у вигляді приписів, в т.ч. в частині невідповідності будівництва державним нормам та стандартам. Лист Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області № 1004-110/349 від 29.01.2020, який додано до позовної заяви також свідчить про існування декларації: замовнику будівництва зареєстровано декларацію про готовність об`єкта до експлуатації. На теперішній час вона не була скасована та є дійсною.

Таким чином, апелянт доходить висновку, що твердження про те, що реєстрація декларації не здійснювалася не відповідає дійсності та спростовується вищезазначеними обставинами, що є грубим порушенням при винесенні оскаржуваного рішення та спірний об`єкт нерухомості не може вважатися самочинним будівництвом.

Заявник зазначає про не надання судом першої інстанції оцінки Розпорядженню Дніпропетровського міського голови від 24.02.2011 року № 61-р, яким присвоєно адресу багатофункціональній будівлі за адресою: ж/м Тополя-2, 28а. Представником міської ради надано відповідь Департаменту забезпечення діяльності виконавчих органів Дніпровської міської ради на лист Департаменту правового забезпечення Дніпровської міської ради (без жодних реквізитів), з якого, на думку відповідача, не зрозуміло, що саме запитувалося зазначеним листом, оскільки існують сумніви щодо його змісту.

Крім того, заявник зазначає, що до розпорядження Дніпропетровського міського голови від 24.02.2011 року № 61-р було додано ситуаційну схему з підписами посадових осіб, які приймали рішення щодо присвоєння адреси, а саме: відділ забезпечення діяльності містобудівного кадастру, відділ адресного реєстру міста. Однак суд першої інстанції не проаналізував порядок присвоєння адрес, який діяв на момент існування правовідносин у 2011 році.

Відповідач наголошує, що задоволення позовних вимог щодо знесення спірного об`єкту нерухомого майна є прямим втручанням у право ТОВ «ГРАВІ-КОМ», як добросовісного набувача (зазначене не спростовано та зворотне не доведено) та призводить до недотримання визначеного Конвенцією принципу пропорційності втручання у право особи на мирне володіння майном відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

На думку апелянта є незрозумілим визначення позивачем площі земельної ділянки, за умови її не сформованості та зазначення її адреси, оскільки земельній ділянці не присвоєно конкретної адреси. Жодних протоколів чи актів обстеження щодо земельної ділянки позовна заява не містить.

Стосовно доводів прокурора щодо самовільного зайняття земельної ділянки та знесення об`єкта, скаржник вказав, що чинним законодавством встановлена відповідальність за самовільне зайняття земельної ділянки, а саме: ст. 53-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Стаття 51-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що самовільне зайняття земельної ділянки - тягне за собою накладення штрафу. ТОВ «ГРАВІ-КОМ», як і попередній власник спірного майна не притягувалися до жодної відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки уповноваженими органами (більш ніж 10 років, про що свідчить обізнаність компетентних органів).

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Дніпропетровська обласна прокуратура не погоджується з доводами, викладеними в апеляційній скарзі ТОВ «Граві Ком», вважає їх такими, що не спростовують законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, виходячи з наступного:

-будівництво об`єкту нерухомості здійснено без правовстановлювальних документів на земельну ділянку та без отримання документів, що дають право на виконання підготовчих/будівельних робіт. Відповідно до інформації Публічної кадастрової карти України та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що відомості про реєстрацію речових прав на спірну земельну ділянку відсутні;

- земельна ділянка відноситься до земель комунальної власності, не наданих у користування іншим особам, рішення уповноваженого на розпорядження земельною ділянкою органу про передачу її в оренду Гречіні Є.В. не приймалося, відповідно, державна реєстрація речових прав на земельну ділянку загальною площею 100 кв. м. не проводилася;

- на на теперішній час, власником спірного нерухомого майна є Товариство з обмеженою відповідальністю «УРБАН РЕНТ ПЛЮС» (ЄДРПОУ 43735165), право власності на спірне майно згідно з Державним реєстром речових прав на нерухоме майно та Реєстром прав власності на нерухоме майно за ТОВ «ГРАВІ-КОМ» 21.12.2022 - припинено (індексний номер рішення: 65866901), а відтак права апелянта щодо спірного майна не порушено;

- критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право. Територіальна громада міста Дніпро в особі Дніпровської міської ради не може на власний розсуд розпоряджатися земельною ділянкою, на якій самовільно побудовано спірну багатофункціональну будівлю, що безумовно є порушенням її майнових прав, захист яких відповідає критерію «пропорційності» переслідуваних цілей;

- обраний прокурор спосіб захисту відповідає критерію «суспільного», «публічного» інтересу, оскільки витребування комунального майна із володіння відповідача є задоволенням суспільної потреби у відновленні законності та становища, яке існувало до порушення права комунальної власності, захистом такого права шляхом повернення до комунальної власності спірного об`єкту нерухомого майна, яке відчужено на користь фізичної особи із порушенням вимог чинного законодавства зі відсутності волі власника;

- прокурором вірно визначено розмір земельної ділянки площею 100 кв. м, що підлягає поверненню державі, виходячи з документів, наданих відповідачем (його засновником) реєстратору для реєстрації права приватної власності на спірне нерухоме майно та Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна;

- у свою чергу, наявність зареєстрованого права власності, перешкоджає належному володінню, розпорядженню та користуванню майном комунальної власності, його передачі відповідальній особі з метою задоволення потреб та інтересів територіальної громади міста, у тому числі шляхом забезпечення надходження коштів до місцевого бюджету від використання майна, земельної ділянки;

- оскільки, вказаний об`єкт збудований за відсутності будь-яких дозвільних документів, земельна ділянка для його будівництва не виділялась та не може бути виділена й на теперішній час, за змістом положень частин 1, 2, 4 статті 376, статті 391 ЦК України, статті 152 ЗК України, реалізуючи право комунальної власності на земельну ділянку, Дніпровська міська рада наділена повноваженнями звернутися до суду за захистом порушених прав власника земельної ділянки та єдиним способом захисту передбачено саме знесення самочинно збудованого майна;

Також Дніпровська міська рада не погоджується з доводами, викладеними в апеляційній скарзі ТОВ «Граві Ком», вважає їх такими, що не спростовують законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, та у відзиві на апеляційну скаргу зазначила наступне:

-документи на підтвердження реєстрації права власності чи оренди за ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку відсутні;

- відсутні будь-які документи на підтвердження надання Дніпровською міською радою дозволу щодо використання спірної земельної ділянки, будь-які угоди щодо такого використання не укладалися;

-законні правові підстави зайняття зазначеної земельної ділянки ОСОБА_1 відсутні;

- багатофункціональна будівля площею 92,6 кв. м на ж/м Тополя-2, 28а у м. Дніпро споруджена на земельній ділянці площею 100 кв. м, яка не була відведена для цієї мети, та це приміщення є самочинно збудованим. Аналогічні правові висновки викладено також у постановах Верховного Суду від 13.04.2022 у справі № 520/16580/18, від 02.06.2022 у справі № 727/7282/15-ц;

-власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні своєю земельною ділянкою загальною площею 100 кв. м, шляхом знесення самочинно збудованого майна, оскільки, набувши у власність спірну багатофункціональну будівлю відповідач набув усі права та обов`язки щодо придбаного майна, які мав первісний його власник, а тому він є належним відповідачем за заявленими у цій справі вимогами, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 01.07.2020 у справі № 755/3782/17, від 29.06.2022 у справі № 727/10017/18.

6. Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Згідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 11.05.2023 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Чус О.В., судді: Кощеєв І.М., Орєшкіна Е.В.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 15.05.2023 відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження до Центрального апеляційного господарського суду матеріалів справи № 904/2880/22. Доручено Господарському суду Дніпропетровської області надіслати до Центрального апеляційного господарського суду матеріали справи № 904/2880/22.

17.05.2023 до Центрального апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 904/2880/22.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 18.05.2023 відновлено строк подання апеляційної скарги. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Граві-Ком", м. Дніпро на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.11.2022 у справі № 904/2880/22. Розгляд апеляційної скарги призначено в судовому засіданні на 15.06.2023 року об 10:40 год.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 15.06.2023 зупинено провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Граві-Ком", м. Дніпро на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.11.2022 у справі № 904/2880/22 до набрання рішення у справі №904/1749/23 законної сили.

Як стало відомо з Єдиного державного реєстру судових рішень 17.09.2024 Господарським судом Дніпропетровської області прийнято рішення, яким позов Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра, в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до Відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Граві-Ком", Відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Урбан Рент Плюс" про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна - задоволено.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна № 2450 від 21.12.2022, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Граві-Ком" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Урбан Рент Плюс" на нежитлові будівлі, а саме на багатофункціональну будівлю літ. А-1, загальною площею 186,6 кв.м, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Калинова, буд. 87Г (реєстраційний номер - 2043228012101) та багатофункціональну будівлю літ. А-1, загальною площею 92,6 кв.м, що знаходиться за адресою: житловий масив Тополя-2, будинок 28а у місті Дніпро (реєстраційний номер - 2043270812101).

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Граві-Ком" (49006, м. Дніпро, вул. Надії Алексєєнко, буд. 21, к. 621, ідентифікаційний код 43539522) на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (49044, м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 38, МФО 820172, м. Київ р/р UA228201720343160001000000291, ідентифікаційний код 02909938) судовий збір у розмірі 1 342,00 грн.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Урбан Рент Плюс" (49000, м. Дніпро, провул. Добровольців, буд. 17, к. 4, ідентифікаційний код 43735165) на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (49044, м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 38, МФО 820172, м. Київ р/р НОМЕР_1 , ідентифікаційний код 02909938) судовий збір у розмірі 1 342,00 грн.

22.10.2024 видано накази на виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.09.2024, яке набрало законної сили 15.10.2024.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.11.2022 у справі № 904/1749/23 надіслано судом до Єдиного державного реєстру судових рішень 24.09.2024. Зареєстровано: 25.09.2024. Забезпечено надання загального доступу: 26.09.2024.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.01.2025 (рішення ВРП від 29.08.2023 про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Центрального апеляційного господарського суду у зв`язку з поданням заяви про відставку) у даній справі визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя, доповідач Чус О.В, судді: Кощеєв І.М., Дармін М.О.

Відповідно до ч.1 ст.230 Господарського процесуального кодексу України провадження у справі поновлюється за клопотанням учасників справи або за ініціативою суду не пізніше десяти днів з дня отримання судом повідомлення про усунення обставин, що викликали його зупинення. Про поновлення провадження у справі суд постановляє ухвалу.

Отже, обставини, що стали підставою для зупинення провадження у справі №904/2880/22 усунуті.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 03.02.2025 поновлено провадження у справі 904/2880/22 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Граві-Ком", м. Дніпро на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.11.2022. Розгляд апеляційної скарги призначено у судовому засіданні на 25.06.2025 о 10 год. 00 хв.

25.06.2025 скаржник/відповідач наданим процесуальним правом не скористався та не забезпечив явку в судове засідання повноважних представників.

Суд апеляційної інстанції враховуючи те, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника скаржника.

У судовому засіданні 25.06.2025 проголошено скорочене судове рішення (вступну та резолютивну частини постанови) по справі.

7. Встановлені судом обставини справи

17.02.2020 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ричкою Ю.О. за Новіковим Костянтином Павловичем зареєстровано право приватної власності на багатофункціональну будівлю літ.А-1, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 92,6 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2043270812101).

Державна реєстрація права приватної власності проведена на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації "Будівництво багатофункціональної будівлі за адресою: АДРЕСА_1 " №ДП14211002481 від 24.06.2011, листа Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровської області №1004-110/349 від 29.01.2020 про реєстрацію декларації та розпорядження Дніпровського міського голови №61-р від 24.02.2011 про присвоєння адреси.

Проте, відповідно до інформації, наданої Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради, викладеної в листі №10-1-1038 від 30.12.2021, відомості щодо видачі/реєстрації дозвільних документів у сфері містобудування у зв`язку із спорудженням об`єкту нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 в Реєстрі будівельної діяльності відсутні (а.с. 36 том 1).

Державною інспекцією архітектури та містобудування України (ДІАМ) листом від 14.07.2022 №5129/05/13-22 повідомлено, що відповідно до даних Реєстру будівельної діяльності відомості щодо реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації №ДП14211002481 від 24.06.2011 відсутні, лист №1004-110/1945 від 26.12.2019 на підтвердження реєстрації декларації Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області не реєструвався та не видавався (а.с. 38, 39 том 1).

З урахуванням вимог чинного законодавства, зокрема, законів України "Про регулювання містобудівної діяльності", «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 25.12.2015, передумовою для державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна є отримання дозвільних документів у сфері містобудівної діяльності, у тому числі тих, що засвідчують прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта нерухомого майна та речових прав на земельну ділянку.

Згідно з інформацією Дніпровської міської ради, викладеною в листі №7/11-3423 від 29.12.2021 договорів оренди землі, укладених між міською радою та юридичними або фізичними особами на земельну ділянку розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , не виявлено (а.с. 30 том 1).

Крім того, згідно з інформацією Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, викладеною в листі №6054/5/04-36-04-02-11 від 22.06.2022, TOB "Граві-Ком" (код ЄДРПОУ 43539522) не зареєстроване платником орендної плати за землю в державних податкових інспекціях міста Дніпра, податкові декларації з орендної плати за землю на 2019-2022 роки не надавались, плата не сплачувалась (а.с. 44 том 1).

Відповідно до інформації, викладеної в листі Департаменту по роботі з активами Головного архітектурно-планувального управління №12/19-568 від 24.12.2021, у даних містобудівного кадастру та адресного плану міста відсутня інформація стосовно розпорядчих документів щодо присвоєння (зміни) адреси об`єкту нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 41 том 1).

Окрім того, за інформацією, викладеною у листі Комунального підприємства "Дніпровське міжміське бюро технічної інвентаризації" Дніпровської міської ради №2123 від 21.02.2022, станом на 31.12.2012, відомості про державну реєстрацію права власності за адресою: АДРЕСА_1 , відсутні (а.с. 43 том 1).

11.03.2020 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Батовою Л.Г., на підставі акту №2 приймання-передачі нерухомого майна, яке передається до статутного капіталу ТОВ "Граві-Ком" (код ЄДРПОУ 43539522) від ОСОБА_3 до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Граві-Ком" (код ЄДРПОУ 43539522) від 10.03.2020, за ТОВ "Граві-Ком" зареєстровано право приватної власності на багатофункціональну будівлю літ.А-1, площею 92,6кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2043270812101, номер запису про право власності - 35880604).

На теперішній час власником нерухомого майна є Товариство з обмеженою відповідальністю "Граві-Ком" (код ЄДРПОУ 43539522).

Прокурор вважає, що нерухоме майно, а саме багатофункціональна будівля літ.А-1, загальною площею 92,6кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 підлягає знесенню за рахунок відповідача, а земельна ділянка, за зазначеною адресою - приведенню у придатний для використання стан та поверненню позивачу.

8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

Апеляційний господарський суд, переглядаючи в апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом попередньої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом (пункт 3 статті 131-1 Конституції України).

Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятій 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає у тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

ЄСПЛ звертав увагу на те, що підтримка, яка надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти росії» (Menchinskaya v. russia), заява № 42454/02, § 35).

За змістом частини другої статті 2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України). Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у тих відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (пункти 6.21, 6.22), від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (пункти 4.19, 4.20), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 26), від 6 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (пункт 8.5), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 80) та інші).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що і в судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (пункт 35), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 27)). Тому, зокрема, наявність чи відсутність у органу, через який діє держава, статусу юридичної особи, значення не має (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 6 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (пункти 8.10, 8.12) від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81)).

Незалежно від того, хто саме звернувся до суду, - орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, чи прокурор - у судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як позивач, а відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор здійснюють процесуальні дії на захист інтересів держави як суб`єкта процесуальних правовідносин. Таким чином, фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор. На відміну від останнього та органів, через які діє держава, юридичні особи, які не є такими органами, діють як самостійні суб`єкти права - учасники правовідносин (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 82-83)).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший і другий частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»; тут і далі - у редакції, чинній на час звернення прокурора до суду).

З наведеного можна виснувати, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Останній не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може та бажає захищати інтереси держави (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (пункт 45)). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 37)).

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 69)).

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача. Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в суді має наслідком застосування положень, передбачених статтею 121 цього кодексу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для їхнього захисту, але не подав відповідний позов у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду, повинен обґрунтувати бездіяльність компетентного органу. Для встановлення того, які дії вчинить останній, прокурор до нього звертається до подання позову у порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», фактично надаючи цьому органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом перевірки виявлених прокурором фактів порушення законодавства, а також вчинення дій для виправлення цих порушень, зокрема подання позову чи повідомлення прокурора про відсутність порушень, які вимагають звернення до суду (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (пункти 38-39)).

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або мало стати відомо про можливе порушення інтересів держави, є бездіяльністю відповідного органу. Розумність вказаного строку визначає суд з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи через можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також з урахуванням таких чинників як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (пункт 40)).

Таким чином, прокурору достатньо дотримати порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва у позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі нема, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (пункт 43)).

У спорі прокурор визначив Дніпровську міську раду у якості органу, який має здійснювати захист інтересів держави, а тому суд надає оцінку повноважності відповідного представництва.

Пунктами 4, 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 3-рп/99 визначено, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, а отже прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах і може здійснювати представництво в порядку, передбаченому процесуальним законом.

"Інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17).

Поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади, і який має передбачені законодавчим актом, тобто законом, повноваження на подання відповідного позову до суду.

Відповідно до статті 14 Конституції України, статті 1 Земельного кодексу України, статті 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно зі статтею 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Статтею 324 Цивільного кодексу України передбачено, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

Таким чином, з огляду на зазначені законодавчі положення, прокурор може заявити в інтересах держави позов, який виражається в інтересах частини українського народу - членів територіальної громади, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює саме орган місцевого самоврядування, хоча він, цей орган, навпаки, покликаний ці інтереси захищати.

Такий підхід узгоджується з Європейською хартією місцевого самоврядування 1985 року (ратифікована Законом України від 15.07.1997 № 452/97-ВР), яка передбачає, що органи місцевого самоврядування при вирішенні відповідної частини публічних (суспільних) справ (public affairs) діють під власну відповідальність в інтересах місцевого населення й у правовій системі держав-учасниць, зокрема у сфері адміністративного контролю за органами самоврядування, має забезпечуватись співмірність (баланс) між заходами контролю та важливістю інтересів, які контролюючий орган має намір захищати (статті 3, 8).

Крім того, з урахуванням статей 1, 2, 6, 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", орган місцевого самоврядування представляє відповідну територіальну громаду і здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Однак первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада - жителі, об`єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об`єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Конституція України визначає, що місцеве самоврядування в Україні здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи; особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України (статті 140 Конституції України).

Відповідно до статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування територіальної громади є однією з гарантій держави.

Згідно із частиною 1 статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські рада є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до статті 142 Конституції України, статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" матеріальною та фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів.

Положення статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлюють, що територіальним громадам міст належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно.

До повноважень міських рад у галузі земельних відносин згідно зі ст.ст. 12, 83, 122 Земельного кодексу України, ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" належить розпорядження землями комунальної власності в межах, визначених Земельним кодексом України.

Враховуючи викладене, органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, є Дніпровська міська рада як розпорядник земельних ділянок комунальної власності на території міста Дніпро, суб`єкт, уповноважений на здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель на території міста Дніпро, та зобов`язана здійснювати захист комунальних майнових прав.

За правилами статей 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

З огляду на наведене, положення статті 1, частини першої статті 83, частини першої статті 84, статті 122 Земельного кодексу України, статей 1, 2, 6, 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної чи комунальної власності. В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

У сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю.

Відповідно до статті 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності та користування на землю набувається та реалізується фізичними та юридичними особами в порядку і на підставах, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес.

Землі комунальної власності зайнято самовільно, що суперечить вимогам чинного законодавства до порядку володіння та користування землею та створює перешкоди законному власнику у реалізації повноважень щодо цієї землі.

Окрім того, безпідставна державна реєстрація права власності на нерухоме майно на самовільно зайнятій земельній ділянці, також створює перешкоди законному власнику землі та протирічить вимогам чинного законодавства щодо підстав та порядку набуття речових прав на нерухоме майно, засадам та принципам державної реєстрації як процедури офіційного визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, спотворення змісту державних процедур з метою незаконного заволодіння землею комунальної власності.

Зазначена позовна заява стосується питання права, яке становить значний суспільний інтерес, оскільки самовільне зайняття земель комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) та конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє розпоряджатись своїм майном.

Враховуючи вищенаведене, у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес, що є підставою для представництва прокурором інтересів держави.

Лівобережною окружною прокуратурою міста Дніпра неодноразово скеровувались листи (№04/52-6330вих-21 від 26.11.2021, №04/52-2233вих-22 від 01.06.2022) на адресу Дніпровської міської ради, в яких повідомлялось про встановлені факти порушення законодавства при реєстрації права власності та самовільному зайнятті земельної ділянки на житловому масиві Тополя-2, 28а у м. Дніпро, шляхом проведення державної реєстрації речових прав, а також безпідставне набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер 2043270812101).

Однак, органом місцевого самоврядування, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, заходів щодо захисту та поновлення прав територіальної громади на спірну земельну ділянку не вжито, що підтверджується листами Дніпровської міської ради №7/11-3423 від 29.12.2021 та №7/11-995 від 21.06.2022 та свідчить про наявність підстав для вжиття прокуратурою представницьких повноважень в інтересах держави шляхом звернення до суду з даним позовом.

Отже Дніпровська міська рада є органом, який уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних відносинах та про свій намір звернутися з даним позовом прокурор повідомив позивача в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру", шляхом направлення листа-повідомлення.

З огляду на викладене прокурор при зверненні з даним позовом виконав вимоги процесуального законодавства та належним чином обґрунтував необхідність захисту інтересів держави у спірних правовідносинах внаслідок, у тому числі, бездіяльності позивача.

Прокурор позовні вимоги визначив як спосіб захисту права комунальної власності на земельну ділянку, що використовується без правових підстав.

Позов прокурора є негаторним та спрямований на відновлення порушеного права власника земельної ділянки шляхом усунення перешкод у її користуванні.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі (постанови від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18, від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22, на які посилається скаржник у касаційній скарзі).

З огляду на викладене самочинне будівництво (реконструкцію) нерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, слід розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі).

Можливі способи захисту прав особи - власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, прямо визначені статтею 376 ЦК України, яка регулює правовий режим самочинно побудованого майна.

Частинами 3-5 статті 376 ЦК України встановлено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

При цьому формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.

Тож, як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила таке будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті (постанови від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 та від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13 ,на яку посилається скаржник у касаційній скарзі).

Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво (реконструкція), для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.

Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22, постановах Верховного Суду від 13.03.2024 у справі № 915/1439/21, від 20.01.2021 у справі № 442/302/17, на які посилається скаржник у касаційній скарзі.

Відповідно до статті 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності та користування на землю набувається та реалізується фізичними та юридичними особами в порядку і на підставах, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Стаття 120 Земельного кодексу України не гарантує прав на земельну ділянку у разі самочинного будівництва об`єкта нерухомості на ній та його відповідної реєстрації.

Порядок набуття права власності на новозбудовану річ (нерухоме майно) регулюється законодавством про містобудівну діяльність та відповідними державними будівельними нормами.

Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (стаття 331 Цивільного кодексу України).

Право власності на нерухомі речі підлягає державній реєстрації (частина 1 статті 182 Цивільного кодексу України).

При цьому згідно з висновками Верховного Суду державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права. Зміст приписів статті 376 Цивільного кодексу України підтверджує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об`єкти.

Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного (постанова Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 910/19726/17, постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц).

Відповідно до статті 13 Конституції України земля та інші природні ресурси є об`єктами права власності українського народу, від імені якого права власника здійснюються органами державної влади та місцевого самоврядування.

Суб`єктами права на землі комунальної власності згідно зі статтею 80 Земельного кодексу України є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі статтями 116, 118, 123, 124 Земельного кодексу України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до статті 126 Земельного кодексу України, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

За приписами статей 187, 188 3емельного кодексу України, контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України.

За змістом статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільним зайняттям земельної ділянки є будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України від 01.07.2004 №1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Підпунктом 6 пункту 2 частини 1 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державній реєстрації прав підлягає право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.

Відповідно до частини 1 статті 210 Цивільного кодексу України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Документи на підтвердження реєстрації права власності чи оренди за Новіковим К.П. на вказану земельну ділянку відсутні.

Також, відсутні будь-які документи на підтвердження надання Дніпровською міською радою дозволу щодо використання спірної земельної ділянки, будь-які угоди щодо такого використання не укладалися.

Таким чином, законні правові підстави зайняття зазначеної земельної ділянки ОСОБА_3 були відсутні.

11.03.2020 за ТОВ "Граві-Ком" зареєстровано право приватної власності на багатофункціональну будівлю літ.А-1, площею 92,6кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2043270812101, номер запису про право власності - 35880604). Підставою державної реєстрації зазначено акт №2 приймання-передачі майна, яке передається до статутного капіталу ТОВ "Граві-Ком" (код ЄДРПОУ 43539522) від 10.03.2020.

Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України.

При цьому, під час укладання спірних договорів сторонами порушено вимоги статті 203 Цивільного кодексу України, якою визначено, що зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України та іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Правило, встановлене цією нормою, повинно застосовуватись в усіх випадках, коли угода вчинена з порушенням закону і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють спеціальні підстави та наслідки недійсності угод.

Згідно з частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Крім того, статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства.

Так, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Відповідно до пункту 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами тощо.

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (частина 2 статті 228 Цивільного кодексу України).

Колегія суддів вважає, що суд попередньої інстанції зробив обґрунтований висновок про те, що спірне нерухоме майно є самочинним будівництвом, а правочин, пов`язаний з його оформленням та передачею, порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, не породжує жодних правових наслідків, окрім тих, що пов`язані з його нікчемністю.

Згідно зі статтею 152 Земельного кодексу України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Відповідно до частини 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (частина 3 цієї статті).

Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки (стаття 212 Земельного кодексу України).

Також необхідно зазначити, що відповідно до положень статті 377 Цивільного кодексу України, статті 120 Земельного кодексу України діє принцип слідування юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості, що на ній розташована. У разі переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку право на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на розташовані на земельній ділянці об`єкти, оскільки право власності на будівлі з усіма притаманними для власності складовими - володіння, користування, розпорядження ними, неможливе без перебування у власника будівель земельної ділянки, на якій розташовані об`єкти нерухомості, у власності або користуванні.

За висновками, викладеними у пунктах 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 921/158/18, згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття. Водночас, з огляду на принцип слідування юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості, що на ній розташована, а також фактичні обставини створення об`єкту нерухомості на ж/м Тополя-2, АДРЕСА_2 , правовий режим зазначеного об`єкта будівництва як самочинного не створює підстав для виникнення прав на земельну ділянку.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 20.09.2018 у справі №910/19726/17, постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц.

Відповідно до частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України права володіння, користування та розпорядження своїм майном належать власникові.

Згідно із нормою статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (стаття 321 Цивільного кодексу України)

За змістом частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З огляду на викладене, вбачається, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у розпоряджанні власністю.

Негаторний позов подається у випадках, коли власник або титульний володілець (в тому числі орендар) має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним. Характерною ознакою негаторного позову є його спрямованість на захист права від порушень, не пов`язаних з позбавленням володіння майном, а саме у разі протиправного вчинення іншою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову.

Таким чином, власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні своєю власністю, зокрема земельною ділянкою, шляхом відновлення її до попереднього стану, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 24.02.2020 у справі № 458/1046/15 (провадження № 61-976св18), висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц.

За змістом статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (пункт «б» частини 3 статті 152 Земельного кодексу України).

Законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.

Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. При цьому формулювання положень статті 376 Цивільного кодексу України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Тож реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 Цивільного кодексу України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті.

Таким чином, з огляду на те, що зазначений об`єкт збудований за відсутності будь-яких дозвільних документів, земельна ділянка для його будівництва не виділялась та не може бути виділена і на теперішній час, за змістом положень частин 1, 2, 4 статті 376, статті 391 Цивільного кодексу України, статті 152 Земельного кодексу України, реалізуючи право комунальної власності на земельну ділянку, Дніпровська міська рада наділена повноваженнями звернутися до суду за захистом порушених прав власника земельної ділянки та єдиним способом захисту передбачено саме знесення самочинно збудованого майна.

Власник має право вимагати від ТОВ "Граві-Ком" усунення перешкод у користуванні своєю земельною ділянкою, шляхом знесення самочинно збудованого майна, оскільки, набувши у власність багатофункціональну будівлю літ.А-1, площею 92,6кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2043270812101, номер запису про право власності - 35880604) товариство набуло усі права та обов`язки щодо придбаного майна, які мав первісний його власник ОСОБА_3 , а тому воно є належним відповідачем за заявленими у цій справі вимогами, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 01.07.2020 у справі № 755/3782/17 (провадження № 61-10992св18).

В свою чергу наявність зареєстрованого права власності, перешкоджає належному володінню, розпорядженню та користуванню майном комунальної власності, його передачі відповідальній особі з метою задоволення потреб та інтересів територіальної громади міста, у тому числі шляхом забезпечення надходження коштів до місцевого бюджету від використання майна, земельної ділянки.

Пунктом 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини 8 статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції станом на момент внесення запису в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно) та частини 4 статті 15 вказаного Закону (в редакції станом на момент внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно) державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (стаття 22 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Статтею 24 Закону визначено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження, наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяження.

За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.

Суд першої інстанції обґрунтовано врахував, що державна реєстрація речового права на самочинне будівництво - нежитлову будівлю, що розташована на ж/м Тополя-2, буд. 28а у м. Дніпро (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2043270812101, номер запису про право власності - 35880604, здійснена за відсутності передбачених законом підстав, порушує встановлений чинним законодавством порядок проведення державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна та підлягає скасуванню.

Законом України від 05.12.2019 № 340-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону України від 01.07.2004 № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон № 1952-IV) викладено у новій редакції.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону № 1952-IV (у редакції, чинній із 16.01.2020) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, у розумінні положень наведеної норми права у чинній редакції, на відміну від положень частини 2 статті 26 Закону № 1952-IV у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, належними нині способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав.

При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець застеріг, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Таких правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 20.08.2020 у справі № 916/2464/19.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з господарським судом, що з метою усунення перешкод Дніпровській міській раді у вільному використанні або розпорядженні своїм майном у вигляді земельної ділянки комунальної власності, наявні підстави для скасування державної реєстрації права власності на нежитлову будівлю - багатофункціональна будівлю літ.А-1, площею 92,6кв.м., що знаходиться за адресою: ж/м Тополя-2, буд. 28а у м. Дніпро, за ТОВ "Граві-Ком" з одночасним припиненням речових прав ТОВ "Граві-Ком" на вказаний об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2043270812101, номер запису про право власності - 35880604).

Відповідно до частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Статтею 1213 Цивільного кодексу України визначено, що набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Частиною 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

До юрисдикції господарського суду належать справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами (ч. 1 ст. 20 ГПК України).

9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006).

Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Враховуючи спірний характер правовідносин сторін, колегія суддів вважає, що наведена міра обґрунтування даного судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Граві-Ком" у даній справі не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення в розумінні ст. 277 ГПК України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно зі ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Апелянт, звертаючись з апеляційною скаргою, не довів неправильного застосування судом норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятого у справі рішення.

За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення слід залишити без змін.

10. Судові витрати.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно з вимогами ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Граві-Ком" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.11.2022 у справі № 904/2880/22 – залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.11.2022 у справі № 904/2880/22 – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена 07.07.2025

Головуючий суддя О.В. Чус

Суддя І.М. Кощеєв

Суддя М.О. Дармін