ЄДРСР

Єдиний державний реєстр
судових рішень

Постанова № 127783721

Озвучення тимчасово недоступне

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 [email protected]

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

"27" травня 2025 р. Справа№910/15475/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Владимиренко С.В.

суддів: Ходаківської І.П.

Демидової А.М.

за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 27.05.2025

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Прогресивні Нафогазові Технології»

на рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2025

у справі №910/15475/24 (суддя Удалова О.Г.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Прогресивні Нафогазові Технології»

про стягнення 1 314 880,43 грн

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи» (далі за текстом - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Прогресивні Нафогазові Технології» (далі за текстом - відповідач) про стягнення 1 314 880, 43 грн, з яких: 869 884, 42 грн пеня та 444 996, 01 грн штраф.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов договором №4600007120 від 20.01.2023 в частині виконання робіт у погоджений сторонами строк, а тому позивач нарахував відповідачу пеню та штраф відповідно до пункту 10.1 Договору.

Господарський суд міста Києва рішенням від 03.04.2025 у справі №910/15475/24 позов задовольнив частково. Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю «Прогресивні Нафогазові Технології» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи» пеню в розмірі 249 539,80 грн, штраф у розмірі 216 218,16 грн, судовий збір у розмірі 13 972,74 грн. В іншій частині позову відмовив.

Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції оцінюючи наявні матеріали справи вказав на необґрунтованість тверджень позивача про нарахування штрафних санкцій за окремими етапами (етапи І-ІІІ погоджені в графіку), оскільки у даній справі в укладеному між сторонами договорі його предметом є результат виконаних підрядником робіт, завершальним етапом якого є пусконалагоджувальні роботи (етап ІІІ), строк виконання якого сторонами погоджено 365 календарних днів з дати підписання договору (20.01.2023), а отже, прострочення виконання робіт за укладеним між сторонами договором мало місце з 20.01.2024.

За розрахунком суду, розмір пені за період з 20.01.2024 по 31.03.2024 (оскільки 01.04.2024 підписано акт) на суму 5 665 511,54 грн становить 407 916,83 грн, а за період з 20.01.2024 по 15.07.2024 (оскільки 16.07.2024 підписано акт) на суму 512 150,38 грн становить 91 162,77 грн.

Розмір 7% штрафу за невчасно виконані роботи на суму 5 665 511,54 грн, а також на суму 512 150,38 грн становить - 432 436,33 грн.

Таким чином, вимоги про стягнення з відповідача штрафних санкцій суд визнав обґрунтованими на суму 499 079,60 грн - пеня та 432 436,33 грн - штраф.

При цьому заявлені вимоги про стягнення з відповідача пені в розмірі 370 804,82 грн та штрафу в розмірі 12 559,68 грн суд визнав необґрунтованими.

Також суд першої інстанції відхилив посилання відповідача на існування форс-мажорних обставин за Договором, як підставу від звільнення від відповідальності.

Проте, розглянувши клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій на 90%, суд першої інстанції беручи до уваги всі фактичні обставини справи, той факт, що прострочення виконання робіт було незначним (2 місяці), зважаючи на існування обставин, які впливали на строк виконання відповідачем зобов`язань за договором, що вбачається з наданих відповідачем доказів (зокрема, сертифікату про форс-мажорні обставини), відсутність у матеріалах справи доказів понесення позивачем збитків, спричинених простроченням виконання відповідачем зобов`язань, виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, суд дійшов висновку про наявність підстав для реалізації свого права щодо зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню з відповідача на 50%, зокрема, пені - до 249 539,80 грн, штрафу - до 216 218,16 грн.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи» звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2025 у справі №910/15475/24 в частині відмови у стягненні пені у розмірі 620 344, 62 грн та штрафу у розмірі 228 777, 85 грн; та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги позивач посилається на те, що умовами Договору передбачено застосування пені і штрафу саме за несвоєчасне виконання будь-яких Робіт, які передбачені Графіком (Додаток №3) - етапами, а не лише усього Договору в цілому.

ТОВ «Оператор ГТС України» наполягає, що відповідачем не наведено доводів та не було надано належних і допустимих доказів, які підтверджували б наявність виняткових випадків, які надають право суду застосувати положення статті 233 ГК України та частини 3 статті 551 ЦК України, а також, що стягнення пені є неспівмірним з наслідками порушення, не відповідає засадам розумності і справедливості, перетворюється у несправедливо непомірний тягар для відповідача та може спричинити повне зупинення господарської діяльності, у зв`язку з чим, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про застосування приписів частини 3 статті 551 ЦК України, без дослідження питання балансу інтересів обох сторін, а тому суд першої інстанції прийшов до помилкового та безпідставного висновку про зменшення штрафних санкцій.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.04.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2025 у справі №910/15475/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 21.04.2025 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2025 у справі №910/15475/24; розгляд апеляційної скарги призначив у закритому судовому засіданні на 20.05.2025 о 12 год. 15 хв.

Також, не погоджуючись з ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Прогресивні Нафогазові Технології» звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2025 у справі №910/15475/24 в частині задоволених позовних вимог про стягнення пені в розмірі 249 539,80 грн, штрафу у розмірі 216 218,16 грн, судового збору у розмірі 13 972,74 грн та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позову.

В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що суд першої інстанції безпідставно відхилив доводи відповідача про наявність прострочення кредитора, з боку позивача, у зобов`язанні, що не дозволяло відповідачу своєчасно виконати вчасно роботи по Договору.

Відповідно до протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу)(складу суду) від 23.04.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Прогресивні Нафогазові Технології» на рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2025 у справі №910/15475/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 28.04.2025 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Прогресивні Нафогазові Технології» на рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2025 у справі №910/15475/24; об`єднав апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2025 у справі №910/15475/24 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Прогресивні Нафогазові Технології» на рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2025 у справі №910/15475/24 до спільного провадження; розгляд апеляційних скарг призначив у судовому засіданні на 20.05.2025 о 12 год. 15.

Відповідач згідно відзиву на апеляційну скаргу позивача заперечує проти її задоволення. Відповідач посилається на рішення судів в яких були досліджені аналогічні положення Договорів з позивачем та суди дійшли аналогічних висновків, про неможливість накладання штрафних санкцій за порушення окремих етапів робіт, а вказівка позивача про відсутність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій по Договору є власним баченням позивача і не підтверджується матеріалами справи.

Позивач згідно відзиву на апеляційну скаргу відповідача заперечує проти її задоволення. Позивачем зазначено, що стверджуючи про прострочення замовником виконання обов`язку щодо повідомлення про осіб, які уповноважені представляти їх інтереси при виконанні цього Договору, відповідач не вказує, яким чином відсутність такого повідомлення перешкодила виконанню його договірних зобов`язань. Щодо вказівки на порушення строків підписання актів замовником відповідач також не надав жодного обґрунтування взаємозв`язку строків їх підписання із допущеним з боку підрядника простроченням виконання робіт. Фактично та відповідно до умов Договору актування виконаних робіт виконувалось підрядником в процесі виконання робіт по факту їх виконання, а тому затримка підписання актів жодним чином не могла сповільнити чи призупинити фактично виконувані роботи.

У судовому засіданні 20.05.2025 виникла необхідність оголосити перерву до 27.05.2025 до 11 год. 55 хв.

Представник позивача у судовому засіданні 28.05.2025 підтримав доводи та вимоги своєї апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції її задовольнити, апеляційну скаргу відповідача просив суд апеляційної інстанції залишити без задоволення.

У судовому засідання 28.05.2025 представник відповідача заперечив проти задоволення апеляційної скарги позивача, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а вимоги своєї апеляційної скарги підтримав та просив суд апеляційної інстанції її задовольнити.

Розглянувши доводи та вимоги апеляційних скарг, відзиву позивача на апеляційну скаргу відповідача, відзиву відповідача на апеляційну скаргу позивача, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

20.01.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Прогресивні Нафогазові Технології» (далі - підрядник, підповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи» (далі - замовник, позивач) укладено Договір про закупівлю послуг №4600007120 (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору підрядник за завданням замовника відповідно до умов цього Договору зобов`язується на свій ризик надати послуги: Послуги з ремонту і технічного обслуговування вимірювальних, випробувальних і контрольних приладів (Ремонт пунктів вимірювання витрат газу ГРС Білозір`я), відповідно до вимог чинних нормативних документів і технічної документації (які, з урахуванням частини 1 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» (зі змінами та доповненнями), норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, далі іменуються - Роботи), а Замовник - прийняти та оплатити такі Роботи відповідно до умов цього Договору (п. 1.1 договору).

Як погоджено у п. 1.2 Договору, склад, обсяги, вартість робіт та строки визначені Технічними, якісними та кількісними характеристиками (додаток № 1, Договірною ціною (додаток № 2) та Графіком виконання робіт (додаток № 3).

Згідно з пунктом 3.1 Договору загальна вартість виконуваних Робіт за цим Договором згідно із Договірною ціною (Додаток № 2) становить: 6 492 000,00 (шість мільйонів чотириста дев`яносто дві тисячі гривень 00 коп.), у тому числі ПДВ 20% 1 082 000,00 грн. (один мільйон вісімдесят дві тисячі гривень 00 коп.).

У подальшому, Додатковою угодою №1 від 25.10.2023 сторони змінили ціну договору, погодили виконання робіт на суму 6 406 542,64 грн, у т.ч. ПДВ 1 067 757,10 грн та внесли зміни до додатків №№ 1-2 договору.

Згідно з п. 4.1. Договору Підрядник зобов`язується виконати Роботи протягом 365 календарних днів із дати укладання цього Договору з обов`язковим дотриманням погодженого із Замовником Графіку виконання робіт (Додаток № 3), що додається до цього Договору та є невід`ємною його частиною.

Пунктом 7.3.1. Договору передбачено, що Підрядник зобов`язаний виконати якісно та у встановлені Графіком виконання Робіт (Додаток №3) строки роботи відповідно до Технічних, якісних та кількісних характеристик (Додаток 1), ДБН та іншої нормативної документації.

Відповідно до п. 10.2 Договору у випадку несвоєчасного виконання Робіт, передбачених Графіком виконання робіт (Додаток № 3), до Підрядника застосовуються штрафні санкції у вигляді пені в розмірі 0,1% від вартості Робіт, які несвоєчасно виконані, за кожен день прострочення виконання Робіт, а при порушенні строку виконання Робіт більш ніж на 30 (тридцять) календарних днів Підрядник додатково сплачує Замовнику штраф у розмірі 7% від вартості несвоєчасно виконаних Робіт.

Договір вважається укладеним з моменту його підписання сторонами і діє 365 календарних днів. У частині гарантійних зобов`язань договір діє до закінчення гарантійного строку, а в частині розрахунків - до їх повного виконання (пункт 11.1 Договору).

Згідно з Графіком виконання Робіт (Додаток №3 до Договору) передбачено виконання Робіт у ІІІ етапи, а саме:

- I Етап - обстеження, розробка, подання на експертизи, усунення зауважень та отримання результатів експертиз робочої документації. Початком робіт є дата укладення Договору. Граничний термін виконання робіт 120 календарних днів з дати укладення Договору;

- II Етап - виготовлення/придбання основних блоків та вузлів, будівельно-монтажних робіт, електромонтажних робіт. Граничний термін виконання робіт 300 календарних днів з дати укладення Договору;

- III Етап - пусконалагоджувальні роботи. Граничний термін виконання робіт 365 календарних днів з дати укладення Договору.

28.06.2023 між сторонами підписано акт приймання виконаних будівельних робіт на суму 179 424,00 грн за I Етапом погодженим у графіку.

01.04.2024 між сторонами був підписаний Акт приймання виконаних будівельних робіт №1, акт вартості устаткування до акту №1, довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрат на загальну суму 5 665 511,54 грн, який стосується виконання робіт за II Етапом, погодженим у графіку.

16.07.2024 між сторонами підписаний Акт приймання виконаних будівельних робіт №2, акт вартості устаткування до акту №2, довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрат на загальну суму 512 150,38 грн, щодо виконання робіт частково по ІІ Етапу та III Етапу.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказує, що відповідачем прострочено виконання окремих етапів виконання робіт, погоджених графіком (додатком № 3), а саме:

- виконання робіт по І етапу мало бути здійснено до 20.05.2023 включно, за твердження позивача Підрядник (відповідач), прострочив виконання робіт на 36 календарних днів (з 23.05.2023 по 27.06.2023), у зв`язку з чим позивачем нараховано 6 459, 26 грн пені та 12 559, 68 грн штрафу;

- виконання робіт по ІІ етапу до 16.11.2023 Підрядник прострочив на 136 днів на суму 5 665 511,54 грн (з 17.11.2023 по 31.03.2024), у зв`язку з чим позивачем нараховано 770 509, 57 грн пені та 369 585, 81 грн штрафу;

на суму 469 897,04 грн згідно з Актом приймання виконаних будівельних робіт №2 від 16.07.2024 - на 182 календарних днів (з 17.11.2023 по 16.05.2024), у зв`язку з чим позивачем нараховано 85 521, 26 грн пені та 32 892, 76 грн штрафу;

- по III етапу, враховуючи строки виконання робіт до 20.01.2024, Підрядник прострочив виконання Робіт на суму 42 253,34 грн згідно з Актом приймання виконаних будівельних робіт №2 від 16.07.2024 на 175 календарних днів (з 23.01.2024 по 15.07.2024), у зв`язку з чим позивачем нараховано 7 394, 33 грн пені та 2 957, 73 грн штрафу.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України).

Згідно із статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Проаналізувавши передбачені договором зобов`язання сторін, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що укладений між сторонами договір від 20.03.2023 №4600007120 за правовою природою є договором підряду, правовідносини щодо якого регулюються положеннями, зокрема, § 1 Глави 61 ЦК України.

Відповідно до частин 1, 3 статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Для виконання окремих видів робіт, встановлених законом, підрядник (субпідрядник) зобов`язаний одержати спеціальний дозвіл.

У розумінні наведеної норми основним предметом договору підряду є результат виконаних підрядником робіт.

З матеріалів справи вбачається, що основним зобов`язанням підрядника за договором є надання передбачених у пункті 1.1 договору послуг з ремонту і технічного обслуговування техніки (Ремонт пункту вимірювання витрат газу ГРС Білозір`я). Водночас умовами договору з урахуванням додатків до нього також визначено інші обов`язки підрядника у межах основного зобов`язання, зокрема обстеження, розробка, подання експертизи, усунення зауважень та отримання результатів експертиз робочої документації, виготовлення / придбання основних блоків та вузлів, будівельні-монтажні роботи, електромонтажні роботи та пусконалагоджувальні роботи.

Отже, проаналізувавши передбачені у договорі підряду зобов`язання підрядника, суд першої інстанції з урахуванням висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 18.02.2025 у справі №910/3385/24 з подібних правовідносин, дійшов правильного висновку, що основним зобов`язанням підрядника є виконання усіх передбачених договором робіт, завершальною стадією яких є пусконалагоджувальні роботи, а результат підрядних робіт, зважаючи на предмет договору, - це закінчені роботи з ремонту відповідно до такого договору.

За змістом статей 13, 14 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 530 цього Кодексу якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтями 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов`язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у разі стягнення неустойки (пені, штрафу).

За змістом частини першої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафними санкціями у ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина перша статті 230 ГК України).

Відповідно до абзацу 3 частини другої статті 231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 % вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % цієї вартості.

За змістом частини четвертої статті 231 цього Кодексу у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Із системного аналізу викладених норм законодавства вбачається, що відповідальність підрядника за умовами укладеного між сторонами у цій справі договору у виді штрафних санкцій (пені, штрафу) настає у разі прострочення виконання відповідачем обов`язку зі здачі завершеного будівництвом об`єкта в експлуатацію, тобто за прострочення виконання підрядних робіт у цілому, а не за прострочення у виконанні окремих етапів робіт у межах основного зобов`язання.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, сторони у договорі визначили кінцевий строк виконання відповідачем усіх передбачених договором робіт - протягом 365 календарних днів з дати укладення цього договору (пункт 4.1 договору). Крім того, суди встановили, що сторони у додатку № 3 до договору "Графік виконання робіт" визначили строки виконання робіт, відповідно до якого підрядник зобов`язався виконати роботи з обстеження, розробка, подання експертизи, усунення зауважень та отримання результатів експертиз робочої документації протягом 120 днів, виготовлення / придбання основних блоків та вузлів, будівельні-монтажні роботи, електромонтажні роботи - 300 днів та пусконалагоджувальні роботи - 365 днів.

Сторони визначили у договорі початок перебігу терміну виконання робіт саме з дати підписання договору - 20.01.2023. Відтак, оскільки для виконання договору встановлено 365 календарних днів з дати підписання договору, отже, підрядник мав завершити роботи до 20.01.2024.

З огляду на викладене колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що прострочення відповідачем у виконанні зобов`язань за договором починається із наступного дня за днем закінчення виконання всіх робіт за договором, тобто із 20.01.2024, та відповідно саме із цієї дати виникає право позивача на нарахування пені та штрафу.

За розрахунком суду першої інстанції, розмір пені:

за період з 20.01.2024 по 31.03.2024 (01.04.2024 підписано акт приймання виконаних будівельних робіт №1 за квітень 2024 на суму 5 665 511,54 грн) становить 407 916,83 грн;

за за період з 20.01.2024 по 15.07.2024 (16.07.2024 підписано акт приймання виконаних будівельних робіт №1 за квітень 2024 на суму 512 150,38 грн) становить 91 162,77 грн.

Розмір 7% штрафу за невчасно виконані роботи на суму 5 665 511,54 грн, а також на суму 512 150,38 грн становить 432 436,33 грн.

Перевіривши розрахунок суду першої інстанції, судова колегія дійшла висновку, що встановлений судом розмір штрафу 432 436,33 грн та пені 499 079,60 грн, нарахований на підставі пункту 10.2 Договору, є арифметично вірним, відповідає вимогам чинного законодавства та положенням договору.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (пункт 3 частини 1 статті 611 ЦК України).

Відповідно до ст. 613 Цивільного кодексу України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що визначення позивачем осіб, які уповноважені представляти його інтереси при виконанні цього договору не у тижневий строк після підписання договору, підписання актів приймання виконаних робіт та довідки про вартість виконаних робіт не в день їх направлення відповідачем та листування між сторонами щодо уточнення договірної ціни ніяким чином не унеможливлювало відповідача виконувати роботи, а тому посилання відповідача на прострочення кредитора не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції.

Крім того, суд апеляційної інстанції погоджується з доводами позивача, що посилаючись на порушення строків підписання актів замовником відповідач не надав обґрунтування взаємозв`язку строків їх підписання із допущеним з боку підрядника простроченням виконання робіт.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із частиною 2 статті 231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Таким чином, застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання, штрафних санкцій у вигляді пені та/або штрафу, передбачених частиною четвертою статті 231 ГК України, можливо, оскільки суб`єкти господарських відносин при укладанні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань встановленням договірної санкції за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань і пеня застосовується за порушення будь-яких господарських зобов`язань, а не тільки невиконання грошового зобов`язання. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 19.09.2019 у справі №904/5770/18 та у постанові від 31.03.2021 у справі №916/3848/19.

Поширене застосування неустойки саме з метою забезпечення договірних зобов`язань обумовлено насамперед тим, що неустойка є зручним інструментом спрощеної компенсації втрат кредитора, викликаних невиконанням або неналежаним виконанням боржником своїх зобов`язань.

Нарахування неустойки (пеня, штраф) здійснюється замовником, починаючи з наступного дня від кінцевої дати постачання товару, визначеної договором, до моменту надходження (постачання) товару, визначеного актом приймання-передачі.

Неустойка як господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань започатковує визначеність у правовідносинах за зобов`язаннями, а саме - відповідальність має настати щонайменше в межах неустойки. Тобто неустойка підсилює дію засобів цивільно-правової відповідальності, робить їх достатньо визначеними, перетворюючи в необхідний, так би мовити, невідворотній наслідок правопорушення. Отже, неустойка стає оперативним засобом реагування у разі порушення або неналежного виконання зобов`язання, яким можна скористатись як тільки було порушено зобов`язання, не чекаючи викликаних ним негативних наслідків (в тому числі у вигляді збитків).

Отже, завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та як міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов`язання (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Неустойка має договірний (добровільний) характер, що встановлюється за ініціативою сторін зобов`язання; а також імперативний характер (встановлений законом), тобто договірно-обов`язковий, умови про яку включаються в договір через підпорядкування імперативним вимогам правової норми. При цьому, для деяких видів зобов`язань неустойка встановлюється законом іншим нормативно-правовим актом безпосередньо, а тому сторони відповідно зобов`язання підпорядковуються існуючим правилам про неустойку стосовно як її розміру, так і порядку та умов про її стягнення, хоча при цьому не укладають не тільки угоди про неустойку, але і безпосередньо договору.

Відповідно до частин 1, 2 статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Частиною 2 статті 218 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Заперечуючи проти позову відповідач посилався на те, що порушення умов Контракту сталося не з його вини на підтвердження чого надано суду сертифікат №3200-24-0188 Київської обласної (регіональної) торгово-промислової палати від 29.01.2024 №47/03.23

У вказаному сертифікаті зазначено, що у зв`язку із військовою агресією Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану, введення (продовження дії) комендантської години, ракетні обстріли та повітряні тривоги в зв?язку з цим, як наслідок унеможливлення виконання роботи тривалий час, що стало перешкодою для здійснення виробничих процесів, сповільнення здійснення господарської діяльності, зрив термінів постачання сировини і обладнання відповідача щодо обов`язку за договором про закупівлю послуг №4600007 від 20.01.2023.

Верховний Суд аналізував окремі аспекти, пов`язані з форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили), зокрема щодо тягаря доказування наявності непереборної сили, предмета (обсягу) доказування, відсутності у форс-мажорних обставин преюдиційного характеру, повідомлення іншої сторони про форс-мажор, наслідків неповідомлення або несвоєчасності такого повідомлення.

Ознаками форс-мажорних обставин є такі елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за конкретних умов господарської діяльності. Тобто ознаками форс-мажорних обставин є їх об`єктивна та абсолютна дія, а також непередбачуваність (пункт 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/7495/16).

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.

Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (аналогічний висновок викладено в пункті 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20).

Разом з тим форс-мажорні обставини мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. Тобто мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність (схожий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, від 30.11.2021 у справі № 913/785/17, від 25.01.2022 в справі № 904/3886/21, від 30.05.2022 у справі № 922/2475/21, від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21).

У постанові Верховного Суду від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 зазначено, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

У постанові від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21 Верховний Суд виснував, що між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.

Посилання на наявність обставин форс-мажору використовується стороною, яка позбавлена можливості виконувати договірні зобов`язання належним чином, для того, щоб уникнути застосування до неї негативних наслідків такого невиконання. Інша ж сторона договору може доводити лише невиконання/неналежне договору контрагентом, а не наявність у нього форс-мажорних обставин (як обставин, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання). Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору (постанови Верховного Суду від 15.06.2018 у справі №915/531/17, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 17.12.2020 у справі №913/785/17, від 30.11.2021 у справі №913/785/17 та від 07.06.2023 у справі №906/540/22).

Статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» передбачено, що торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами. Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.

Крім дослідження доказів, що підтверджують виникнення форс-мажорних обставин, слід встановити зміст спірних правовідносин, виходячи із умов та зобов`язань, передбачених договором, а також дій вчинених з його виконання; повідомлення/неповідомлення сторони договору про неможливість виконання умов договору; дотримання порядку такого повідомлення, передбаченого договором; причини такого невиконання; взаємозв`язок наведених причин невиконання (неповного виконання) обов`язку щодо виконання робіт за умовами договору; наявність/відсутність підстав для стягнення грошових коштів з урахуванням положень договору та їх розмір. Подібні висновки викладені у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 19.08.2022 у справі №908/2287/17, постановах Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20, від 25.11.2021 у справі №905/55/21, від 12.12.2023 у справі №910/2739/23.

Згідно з частиною 1 статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями, а статтями 525, 526 ЦК України і статтею 193 ГК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до статті 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Юридична особа здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, а тому, укладаючи контракт, відповідач повинен був оцінити погоджений сторонами строк виконання зобов`язання з постачання товару та, відповідно, об`єктивно оцінити можливість виконання такого зобов`язання у вказаний у контракті строк.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що укладаючи 20.01.2023 Договір, Товариство з обмеженою відповідальністю «Прогресивні Нафогазові Технології» повинне було враховувати, що в Україні діє воєнний стан.

Водночас сам по собі воєнний стан в Україні, без доведення наявності причинно-наслідкового зв`язку між неналежним виконанням зобов`язань та дією таких обставин, не може бути достатньою підставою для звільнення відповідача від відповідальності.

Відтак, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що підстави для звільнення відповідача від відповідальності за неналежне виконання зобов`язань за договором відсутні.

Водночас главою 24 ГК України визначено загальні засади відповідальності учасників господарських відносин, які врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Відповідно до частини першої статті 230 ГК України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Неустойкою (штрафом, пенею), за статтею 549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина друга статті 551 ЦК України).

За приписами частини першої статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Суд апеляційної інстанції з`ясувавши обставини справи, перевіривши матеріали справи та відповідність розрахунку пені, дійшов висновку, що наведений позивачем у позові розрахунок є арифметично правильним та таким, що відповідає приписам Закону та умовам Контракту.

Водночас згідно із частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Статтею 233 ГК України також передбачено, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому належить взяти до уваги ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; а також не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Таким чином, на підставі частини третьої статті 551 ЦК України, частини першої статті 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру.

Висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 ЦК України та 233 ГК України, неодноразово послідовно викладався Верховним Судом.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін.

При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок міститься у пункті 67 постанови Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №922/266/20).

Верховний Суд виснував, що визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

За наслідками розгляду справи №911/2269/22 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 виклала, зокрема, такі висновки: "розмір неустойки у зобов`язальних правовідносинах, право вимоги щодо якої набуде кредитор, обумовлений умовами для її застосування: характером неустойки (договірний або встановлений законом); підставами для її застосування (зазначення в договорі або в законі обставин, за яких її буде застосовано); складом неустойки (пеня, штраф), відповідно, розміром кожної із цих складових; умовами сплати неустойки внаслідок порушення зобов`язання, зокрема, у разі заподіяння збитків; отже, у правовідносинах, хоча і подібних між собою (тотожних) або навіть за участі одних і тих самих сторін, за відмінності, зокрема, в умовах договору, хоча б одного із наведених чинників, якими обумовлюється застосування неустойки за порушення зобов`язання, різниця у розмірі неустойки в кожних конкретних правовідносинах закладається вже на етапі формулювання умов виконання зобов`язання та виникнення зобов`язання; у силу положень статті 3 ЦК України застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора;

- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;

- у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер;

- категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником;

- чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір (пункт 7.14); і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер (пункти 7.25-7.30);

- а тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду;

- поряд з тим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду…;

- … індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права".

За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).

Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

На переконання суду апеляційної інстанції, враховуючи те, що відповідачем порушено строки виконання умов договору на незначні терміни, враховуючи виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань в повному обсязі, а також те, що відповідне порушення відповідачем зобов`язання не завдало збитків позивачеві, оскільки доказів понесення збитків позивачем суду не надано, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для зменшення визначеного позивачем розміру пені до 50% та стягнення з відповідача пені в розмірі 249 539,80 грн та штрафу у розмірі 216 218,16 грн.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції вірно зазначив, що зменшення штрафних санкцій, у даному випадку, до 50% та стягнення з відповідача пені в розмірі 249 539,80 грн та штрафу у розмірі 216 218,16 грн буде адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов`язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника та, одночасно з цим, буде засобом недопущення використання штрафних санкцій як інструменту отримання додаткових доходів кредитором.

Доводи позивача, що судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення не дотримано баланс інтересів сторін, не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції, оскільки вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо, а не лише майнового стану сторін.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (рішення Конституційного Суду № 7-рп/2013 від 11.07.2013).

Оцінивши наявні у матеріалах справи докази, забезпечуючи баланс інтересів сторін, з метою не допущення фактичного звільнення від сплати погоджених сторонами договору штрафних санкцій без належних правових підстав, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для зменшення розміру нарахованої на суму заборгованості пені та штрафу на 50%, користуючись своїми дискреційними повноваженнями.

Відповідно до частини 1 статті 73, статей 76, 77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно із частиною 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частинами 4, 5 статті 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).

У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ від 05.02.2009 у справі «Олюджіч проти Хорватії»). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення ЄСПЛ від 03.07.2014 у справі «Мала проти України», від 07 жовтня 2010 року у справі «Богатова проти України»).

Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ від 21.03.2000 у справі «Дюлоранс проти Франції», від 07 березня 2006 року у справі «Донадзе проти Грузії»).

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ від 19.04.1994 у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів»).

Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення ЄСПЛ від 09.12.1994 у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», від 23.06.1993 у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії»).

Водночас ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

У пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді доводам апелянтів із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2025 у справі №910/15475/24 прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційні скарги позивача та відповідача задоволенню не підлягають.

Згідно статті 129 ГПК України судові витрати за подання апеляційних скарг покладаються на скаржників.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи» на рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2025 у справі №910/15475/24 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Прогресивні Нафогазові Технології» на рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2025 у справі №910/15475/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2025 у справі №910/15475/24 залишити без змін.

3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на скаржників.

4. Матеріали справи №910/15475/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст. ст. 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена та підписана суддями 02.06.2025.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді І.П. Ходаківська

А.М. Демидова