ЄДРСР

Єдиний державний реєстр
судових рішень

Постанова № 126680098

Озвучення тимчасово недоступне

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 [email protected]

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" березня 2025 р. Справа№ 910/13192/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсака В.А.

суддів: Євсікова О.О.

Алданової С.О.

за участю секретаря судового засідання: Заборовської А.О.,

за участю представників учасників справи:

прокурор: Петрик В.А.

від позивача: Денисенко О.М.

від відповідача-1: не з`явився

від відповідача-2: не з`явився

від відповідача-3: не з`явився

від третьої особи-1: не з`явився

від третьої особи-3: Сучкова А.М.

від третьої особи-4: Рєпкін Н.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Державної служби геології та надр України

на окрему ухвалу Господарського суду міста Києва від 21.01.2025, повний текст якої складено та підписано 21.01.2025

у справі № 910/13192/24 (суддя Демидов В.О.)

за позовом Компанія I.Eс Майнінг Компані Лімітед (E.S. Mining Company Limited)

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВЕЛ ПРОМ»

2. Акціонерного товариства «МАЛИНСЬКИЙ КАМЕНЕДРОБИЛЬНИЙ ЗАВОД»

3. Товариство з обмеженою відповідальністю «Малинська видобувна компанія»

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - 1. Державної служби геології та надр України

2.Офісу Генерального прокурора

3. Служби безпеки України

4. Міністерства юстиції України

про визнання договору недійсним

ВСТАНОВИВ:

Рух справи

25.10.2024 Компанія I.Eс Майнінг Компані Лімітед подала позовну заяву до Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВЕЛ ПРОМ» та до Акціонерного товариства «МАЛИНСЬКИЙ КАМЕНЕДРОБИЛЬНИЙ ЗАВОД» про визнання недійсним Договору купівлі-продажу прав на користування надрами, наданих спеціальним дозволом на користування надрами № 766 від 24.01.1997, що укладений між Акціонерним товариством «МАЛИНСЬКИЙ КАМЕНЕДРОБИЛЬНИЙ ЗАВОД» (ідентифікаційний код 04011905) та Товариством з обмеженою відповідальністю «НОВЕЛ ПРОМ» (ідентифікаційний код 43522901).

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачами приписів чинного законодавства під час укладення Договору купівлі-продажу прав на користування надрами, наданих спеціальним дозволом на користування надрами № 766 від 24.01.1997, та незаконного внесення відповідачем - 2 змін до спеціального дозволу на користування надрами, що призвело до втрати у АТ «МАЛИНСЬКИЙ КАМЕНЕДРОБИЛЬНИЙ ЗАВОД» спеціального дозволу на користування надрами, на підставі якого останнє здійснювало свою господарську діяльність.

Ухвалою суду від 05.11.2024 заяву Компанія I.Eс Майнінг Компані Лімітед (E.S. Mining Company Limited) про вжиття заходів забезпечення позову задоволено.

Забезпечено позов шляхом заборони Державній службі геології та надр України (03057, м. Київ, вул. Антона Цедіка, 16, ідентифікаційний код 37536031):

- вносити зміни у частині зміни власника (надрокористувача) до спеціального дозволу на користування надрами № 766 від 24.01.1997, виданого на ім`я Акціонерного товариства «Малинський каменедробильний завод» (ідентифікаційний код 04011905) (Пинязевицьке родовище);

- вносити до Державного реєстру спеціальних дозволів на користування надрами відомості в частині зміни власника спеціального дозволу на користування надрами № 766 від 24.01.1997 року (Пинязевицьке родовище);

- підписувати, укладати та / або вносити зміни до угоди про умови користування надрами згідно спеціального дозволу на користування надрами №766 від 24.01.1997 (Пинязевицьке родовище).

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.12.2024 у справі №910/13192/24 ухвала про забезпечення позову залишена без змін.

Постановою Касаційного господарського суду від 18.03.2025 у справі №910/13192/24 ухвала про забезпечення позову та відповідна постанова апеляційного суду залишені без змін.

Короткий зміст окремої ухвали місцевого господарського суду що оскаржується та мотиви її прийняття

Окрема ухвала Господарського суду міста Києва від 21.01.2025 постановлена у порядку ст. 246 ГПК України щодо дій т.в.о. Голови Державної служби геології та надр України Дехтяренка Сергія Стаховича в частині видачі наказу №532 від 14.11.2024 "Про внесення змін до спеціальних дозволів на користування надрами" всупереч судової заборони, встановленої ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.11.2024 у справі №910/13192/24.

Суд виходив з того, що Державна служба геології та надр України, будучи достеменно обізнаною про встановлену їй судом заборону вносити зміни у частині зміни власника (надрокористувача) спеціального дозволу на користування надрами № 766 від 24.01.1997 року (Пинязевицьке родовище) і підписувати, укладати та / або вносити зміни до угоди про умови користування надрами згідно спеціального дозволу на користування надрами №766 від 24.01.1997 (Пинязевицьке родовище), фактично проігнорувала таку заборону та не виконала (порушила) ухвалу суду від 05.11.2024. Тому наявні підстави для застосування приписів ст. 246 ГПК України.

Також цією ухвалою суд першої інстанції постановив Кабінету Міністрів України вжити заходи для усунення виявлених у справі №910/13192/24 порушень і недопущення їх в майбутньому (в тому числі шляхом вирішення питання щодо наявності підстав для дисциплінарного провадження щодо державного(их) службовця (ів). Повідомити Офіс Генерального прокурора про виявлення в діях посадових осіб Державної служби геології та надр України та інших членів Робочої групи з питань надрокористування Державної служби геології та надр України обставин, які можуть свідчити про ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ст. 382 Кримінального кодексу України, що мали своїм наслідком видачу наказу Державної служби геології та надр України №532 від 14.11.2024 "Про внесення змін до спеціальних дозволів на користування надрами" та укладання угоди №766 про умови користування надрами з метою видобування корисних копалин від 15.11.2024 всупереч судової заборони, встановленої ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.11.2024 у справі №910/13192/24.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з цією ухвалою, Державна служба геології та надр України (третя особа-1) звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить її скасувати.

Підставами для скасування ухвали у справі скаржник зазначає неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, внаслідок неповного з`ясування обставин справи.

Зокрема апелянт посилається на те, що:

- ухвала Господарського суду м. Києва про забезпечення позову від 05.11.2024 не може розповсюджуватись на спеціальний дозвіл на користування надрами № 766 від 24.01.1997, який видано на ім`я ТОВ «Новел Пром», оскільки власником зазначеного спеціального дозволу є інший суб`єкт господарювання;

- судом не встановлено заборони щодо зміни власника спеціального дозволу на користування надрами від 24.01.1997 № 766, який видано на ім`я ТОВ «Новел Пром». Ідентифікація спеціального дозволу на користування надрами не обмежена лише номером такого дозволу і датою видачі. Первісна ліцензія (спеціальний дозвіл на користування надрами) видана відкритому акціонерному товариству «Малинський каменедробильний завод» (а не акціонерному товариству «Малинський каменедробильний завод»). При цьому наразі Державний реєстр спеціальних дозволів на користування надрами не функціонує;

- у справі № 910/11526/24, яка вже розглянута судом, були застосовані заходи процесуального примусу, а тому наслідком винесення окремої ухвали у справі №910/13192/24 та застосування заходів процесуального примусу відносно тих самих осіб за одне правопорушення, що було здійснено в той же день, в той же час, стане порушенням положень Європейської Конвенції з прав людини щодо права на справедливий суд, та порушенням ст. 61 Конституції України, згідно з якою ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення;

- при винесенні оскаржуваного рішення господарським судом порушено норми процесуального права, а саме: ст. 86 ГПК України щодо правил оцінки доказів; пп. 2, 3, 4, 5 ч. 4 ст. 238 ГПК України щодо мотивованості судового рішення; ч. 5 ст. 236 ГПК України щодо необхідності повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Позивач у відзиві з апеляційною скаргою не погодився та зазначив, що апелянтом у поданій апеляційній скарзі не було спростовано вірних висновків, покладених Господарським судом міста Києва в основу своєї ухвали від 21.01.2025, у зв`язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Прокурор у відзиві зазначив, що окрема ухвала Господарського суду м. Києва від 21.01.2025 є законною та обґрунтованою, прийнятою з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права, при цьому апелянтом не наведено підстав для її скасування.

СБУ у відзиві зазначила, що при постановленні цієї окремої ухвали судом оцінено надані сторонами докази і аргументи, прийнято законне і обґрунтоване рішення щодо необхідності винесення окремої ухвали у зв`язку із встановленими судом порушеннями заборон, накладених ухвалою про забезпечення позову у цій справі.

Відповідачі та третя особа-4 не скористались своїми правами згідно ч. 1 ст. 263 ГПК України та не надали суду письмових відзивів на апеляційну скаргу Державної служби геології та надр України на окрему ухвалу Господарського суду міста Києва від 21.01.2025 у цій справі, що згідно ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваної ухвали суду першої інстанції.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.01.2025 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Корсак В.А., судді: Євсіков О.О., Алданова С.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.01.2025 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали оскарження №910/13192/24. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.

27.02.2025 матеріали справи надійшли до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державна служба геології та надр України на окрему ухвалу Господарського суду міста Києва від 21.01.2025 у справі №910/13192/24. Закінчено проведення підготовчих дій. Повідомлено учасників справи про призначення апеляційної скарги до розгляду на 31.03.2025. Роз`яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі не пізніше ніж 24.03.2025. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі не пізніше ніж 24.03.2025. Участь у судовому засіданні для учасників справи не визнана обов`язковою.

Явка представників учасників справи

Прокурор та представники позивача, Служби безпеки України та Міністерства юстиції України в судовому засіданні 31.03.2025 заперечили проти вимог апеляційної скарги та просили відмовити в її задоволенні.

В судове засідання 31.03.2025 представники відповідачів та третьої особи-1 не з`явились, про час та місце судового розгляду повідомлені належним чином в електронному кабінеті, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази.

За змістом ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції, з метою дотримання прав сторін на судовий розгляд справи упродовж розумного строку, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, враховуючи те, що явка представників сторін та третьої особи обов`язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком учасника справи, зважаючи на відсутність обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників відповідачів та третьої особи-1, які належним чином повідомлені про судовий розгляд справи в апеляційному порядку.

Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

За приписами ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженої ухвали норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу - без змін, виходячи з наступного.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як встановлено судом першої інстанції, 28.11.2024 позивач подав клопотання про вжиття заходів процесуального реагування на невиконання рішення суду у справі №910/11526/24, яке обґрунтоване тим, що:

- ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.11.2024 р. у справі №910/13192/24 були вжиті заходи забезпечення позову, а саме заборонено Державній службі геології та надр України (03057, м. Київ, вул. Антона Цедіка, 16, ідентифікаційний код 37536031):

- вносити зміни у частині зміни власника (надрокористувача) до спеціального дозволу на користування надрами № 766 від 24.01.1997, виданого на ім`я Акціонерного товариства «Малинський каменедробильний завод» (ідентифікаційний код 04011905) (Пинязевицьке родовище);

- вносити до Державного реєстру спеціальних дозволів на користування надрами відомості в частині зміни власника спеціального дозволу на користування надрами № 766 від 24.01.1997 року (Пинязевицьке родовище);

- підписувати, укладати та / або вносити зміни до угоди про умови користування надрами згідно спеціального дозволу на користування надрами № 766 від 24.01.1997 (Пинязевицьке родовище).

- незважаючи на існуючу судову заборону, Держгеонадра своїм наказом від 14.11.2024 р. № 532 внесло зміни до спеціального дозволу на користування надрами № 766 від 24.01.1997 р. (Пинязевицьке родовище) в частина зміни надрокористувача на користь ТОВ «Малинська видобувна компанія»;

- Держгеонадра в особі т.в.о. Голови Державної служби геології та надр України С. Дехтяренко, свідомо порушили судову заборону, чим спричинили негативні наслідки для Позивача.

16.12.2024 Державна служба геології та надр України подала пояснення, в яких зазначила, що зміна власника спеціального дозволу на користування надрами від 24.01.1997 № 766 виданого на ім`я ТОВ «Новел Пром» відбулась на підставі заяви ТОВ «Малинська видобувна компанія» від 25.10.2024 №24/10/25-2 (вх. Держгеонадр від 28.10.2024 № 851-ЗН/1-24); наказу Держгеонадр № 532 від 14.11.2024 «Про внесення змін до спеціальних дозволів на користування надрами» та його публікації на офіційному веб-сайті Держгеонадр 19.11.2024. На думку Державної служби геології та надр України, зміна власника спеціального дозволу на користування надрами від 24.01.1997 № 766 виданого на ім`я ТОВ «Новел Пром» відбулось без порушення вимог ухвали Господарським судом м. Києва від 05.11.2024 у справі №910/13192/24.

За результатами розгляду заяви позивача про вжиття заходів процесуального примусу та пояснень Державної служби геології та надр України місцевий суд дійшов висновку, що Державна служба геології та надр України, будучи достеменно обізнаною про встановлену їй судом заборону вносити зміни у частині зміни власника (надрокористувача) спеціального дозволу на користування надрами № 766 від 24.01.1997 року (Пинязевицьке родовище) і підписувати, укладати та / або вносити зміни до угоди про умови користування надрами згідно спеціального дозволу на користування надрами №766 від 24.01.1997 (Пинязевицьке родовище), фактично проігнорувала таку заборону та не виконала (порушила) ухвалу суду від 05.11.2024. Тому наявні підстави для застосування приписів ст. 246 ГПК України.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до ст. 68 Конституції України, кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України.

Відповідно до частин 1, 11 ст. 246 ГПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу.

Окрема ухвала стосовно порушення законодавства, яке містить ознаки кримінального правопорушення, надсилається прокурору або органу досудового розслідування, який повинен надати суду відповідь про вжиті ними заходи у визначений в окремій ухвалі строк. За відповідним клопотанням прокурора або органу досудового розслідування вказаний строк може бути продовжено.

В окремій ухвалі має бути зазначено закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його стаття, пункт тощо), вимоги яких порушено, і в чому саме полягає порушення.

За змістом статті 16-1 Кодексу України про надра відчужені права на користування надрами у повному обсязі переходять до набувача прав на користування надрами за відповідним спеціальним дозволом на користування надрами з дати внесення змін до нього у встановленому цим Кодексом порядку.

Пунктом 9 ч. 1 ст. 16-5 Кодексу України про надра визначено, що внесення змін до спеціального дозволу на користування надрами здійснюється на підставі заяви надрокористувача та доданих документів у разі відчуження шляхом укладення договору купівлі-продажу права на користування надрами або внесення його як вкладу до статутного капіталу створеного за його участю суб`єкта господарювання. При цьому відповідні зміни вносяться виключно в частині власника спеціального дозволу на користування надрами.

Тобто у разі продажу прав видача нового спеціального дозволу не відбувається, а уповноважений орган вносить зміни до існуючого спеціального дозволу в частині надрокористувача, видаючи новий бланк дозволу.

Частиною 2 статті 16-5 Кодексу України про надра передбачено, що при внесенні змін до спеціального дозволу на користування надрами реквізити раніше наданого спеціального дозволу на користування надрами не змінюються, а відповідні зміни вносяться виключно в частині змін, передбачених пунктом, на підставі якого вносяться такі зміни.

Поточний надрокористувач надр за спеціальним дозволом не є тим обов`язковим реквізитом спеціального дозволу на користування надрами за яким відбувається ідентифікація такого дозволу (в т.ч. Державною службою геології та надр України). Суд це пояснює тим, що власників надрокористувачів за одним спеціальним дозволом може бути безліч за час його дії.

Таким чином, безвідносно до особи надрокористувача як реєстраційний номер так і дата видачі спеціального дозволу на користування надрами залишається незмінними.

Тобто внесення змін щодо надрокористувача та видача новому надрокористувачу нового бланку спеціального дозволу на користування надрами не змінюють ні первісний номер дозволу, ні первісну дату видачі, які і є його достатніми ідентифікаторами.

При цьому можливість існування інших надрокористувачів такого родовища спростовуються змістом абз. 16 ст. 16 Кодексу України про надра, відповідно до якого у межах однієї ділянки надр можуть проводитися роботи з геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробки родовищ корисних копалин, та (або) видобування різних видів корисних копалин за кількома спеціальними дозволами на користування надрами, крім корисних копалин, що розробляються відкритим способом.

Спір у справі №910/13192/24 стосується законності переходу права власності на спеціальний дозвіл на користування надрами, а діюче законодавство передбачає, що реєстрація такої власності - правомочностей на видобуток корисних копалин, виникає не у зв`язку із відчуженням такого дозволу, а вчиненням відповідних дій спеціальним органом державної влади - Державною службою геології та надр України.

Державна служба геології та надр України - центральний орган виконавчої влади, який реалізує державну політику в галузі геологічного вивчення та раціонального використання надр.

Державна служба геології та надр України з моменту відкриття провадження у даній справі має статут третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - одержує всі заяви по суті та процесуальні документи суду у справі №910/13192/24.

В ухвалі від 05.11.2024 встановлено заборону Державній службі геології та надр України на вчинення визначених дій, про що їй було відомо.

Зокрема, Державна служба геології та надр України була обізнаною про встановлену їй судом заборону вносити зміни у частині зміни власника (надрокористувача) спеціального дозволу на користування надрами № 766 від 24.01.1997 року (Пинязевицьке родовище) і підписувати, укладати та / або вносити зміни до угоди про умови користування надрами згідно спеціального дозволу на користування надрами №766 від 24.01.1997 (Пинязевицьке родовище), фактично проігнорувала таку заборону та не виконала (порушила) ухвалу суду від 05.11.2024.

Наказом Державної служби геології та надр України №532 від 14.11.2024, незважаючи на заборону суду, задоволено заяву ТОВ «Малинська видобувна компанія», яка була визначена судом першої інстанції, як обставина вчинення дій, направлених на чергове переоформлення об`єкту спору на іншу особу, та по суті підставою вжиття заходів забезпечення позову.

Отже, суд першої інстанції вірно зазначив, що наказ Державної служби геології та надр України №532 від 14.11.2024 "Про внесення змін до спеціальних дозволів на користування надрами" в частині спеціального дозволу на користування надрами № 766 від 24.01.1997 та Угода №766 про умови користування надрами з метою видобування корисних копалин від 15.11.2024 вчинені із порушенням судової заборони, встановленої ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.11.2024 у справі №910/13192/24.

Доводи апелянта про те, що ухвала Господарського суду м. Києва про забезпечення позову від 05.11.2024 не може розповсюджуватись на спеціальний дозвіл на користування надрами № 766 від 24.01.1997, який видано на ім`я ТОВ «Новел Пром», оскільки власником зазначеного спеціального дозволу є інший суб`єкт господарювання колегія суддів відхиляє, оскільки в окремій ухвалі від 21.01.2025 Господарський суд міста Києва вказав, що судом не використані слова «власником якого є» чи «надрокористувачем за яким» щодо вказаної особи, а відзначено «виданого на ім`я», вважаючи, що саме Акціонерне товариство «Малинський каменедробильний завод» є особою, якій до виникнення спору, що вирішується у межах даної справи, було видано даний дозвіл (перший із відомих суду із матеріалів справи).

Колегія суддів вважає, що про те, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.11.2024 заборонено Державній службі геології та надр України вносити зміни у частині зміни власника (надрокористувача) до спеціального дозволу на користування надрами №766 від 24.01.1997, лише якщо таким власником є АТ «МКДЗ» не відповідає обставинам справи, встановленим судом, та спростовується мотивувальною частиною самої ухвали від 05.11.2024.

Щодо доводів апелянта про те, що до посадових осіб Держгеонадр вже було притягнуто до юридичної відповідальності за порушення ними судової заборони у справі №910/11526/24, а саме за видачу наказу № 532 від 14.11.2024 «Про внесення змін до спеціальних дозволів на користування надрами» та підписання угоди на користування надрами колегія суддів зазначає наступне.

Як зазначено судом першої інстанції, Т.в.о. Голови Державної служби геології та надр України Дехтяренком С.С. було порушено судову заборону встановлену двома різними процесуальними документами винесених у різних провадженнях, а саме у справі №910/13192/24 та відповідно у справі №910/11526/24. Відтак по кожній із вищевказаних справ Т.в.о. Голови Державної служби геології та надр України було вчинено правопорушення. Апелянтом не спростовано вірних висновків суду першої інстанції.

Колегією суддів встановлено, що станом на прийняття ухвали суду від 05.11.2024 Державна служба геології та надр України була учасником справи та наступного дня після підписання зазначеної ухвали отримала її копію в «Електронному суді».

Водночас 14.11.2025 Державна служба геології та надр України прийняла наказ №532 від 14.11.2024, яким прийнято рішення внести зміни до спеціального дозволу на користування надрами від 24.01.1997 № 766 з метою видобування корисних копалин граніту Пинязевицького родовища у Житомирській області який буде надано ТОВ «Малинська видобувна компанія», відповідно до пункту 9 статті 16-5 Кодексу України про надра.

Отже, Державна служба геології та надр України повинна була діяти добросовісно та вчинити всі необхідні дії, уникаючи формального підходу, з`ясувавши всі обставини, пов`язані з необхідністю виконання ухвали суду про вжиття заходів забезпечення позову.

Твердження апелянта про порушення судом першої інстанції норм ст. 86, пп. 2, 3, 4, 5 ч. 4 ст. 238 та ч. 5 ст. 236 ГПК України не знайшли свого підтвердження, а тому вказані доводи апелянта колегія вважає безпідставними та необґрунтованими. Оцінки доказів судом першої інстанції не порушено.

Враховуючи обставини справи, в тому числі в контексті хронології дій учасників після постановлення ухвали про заборону суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку щодо постановлення окремої ухвали, отже вимоги статті 246 ГПК України не порушені.

Вирішення питання про постановлення окремої ухвали віднесено на розсуд суду, та здійснюється ним з урахуванням, зокрема, значущості та/або системного характеру допущених порушень, а також нагального характеру необхідності їх усунення для дієвого відновлення прав особи.

Доводи апеляційної скарги про невірне з`ясування судом фактичних обставин справи та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження.

За результатами апеляційного перегляду справи судова колегія дійшла висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано та правильно застосував положення статті 246 ГПК України.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ч. 1 ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржену окрему ухвалу - без змін.

Судові витрати

Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 129 ГПК України та у зв`язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги, покладається на скаржника.

Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Окрему ухвалу Господарського суду міста Києва від 21.01.2025 у справі №910/13192/24 залишити без змін.

Матеріали оскарження ухвали повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано, - 16.04.2025.

Головуючий суддя В.А. Корсак

Судді О.О. Євсіков

С.О. Алданова

Постанова № 126714793

Відкрити повний перегляд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 [email protected]

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" квітня 2025 р. Справа№ 910/13192/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсака В.А.

суддів: Євсікова О.О.

Алданової С.О.

за участю секретаря судового засідання: Заборовської А.О.,

за участю представників учасників справи:

від позивача: Денисенко О.М.

від відповідача-1: не з`явився

від відповідача-2: не з`явився

від відповідача-3: не з`явився

від третьої особи-1: не з`явився

від третьої особи-2: Дикий О.В.

від третьої особи-3: не з`явився

від третьої особи-4: Рєпкін Н.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Служби безпеки України

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.03.2025, повний текст якої складено та підписано 03.03.2025

про відмову Службі безпеки України у прийнятті заяви про уточнення позовних вимог та повернення її заявнику

у справі № 910/13192/24 (суддя Демидов В.О.)

за позовом Компанія I.Eс Майнінг Компані Лімітед (E.S. Mining)

до 1.Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВЕЛ ПРОМ»

2. Акціонерного товариства «МАЛИНСЬКИЙ КАМЕНЕДРОБИЛЬНИЙ ЗАВОД»

3. Товариство з обмеженою відповідальністю «Малинська видобувна компанія»

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - 1. Державна служба геології та надр України

2. Офіс Генерального прокурора

3. Служба безпеки України

4. Міністерство юстиції України

про визнання договору недійсним

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

25.10.2024 Компанія I.Eс Майнінг Компані Лімітед подала позовну заяву до Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВЕЛ ПРОМ» та до Акціонерного товариства «МАЛИНСЬКИЙ КАМЕНЕДРОБИЛЬНИЙ ЗАВОД» про визнання недійсним Договору купівлі-продажу прав на користування надрами, наданих спеціальним дозволом на користування надрами № 766 від 24.01.1997, що укладений між Акціонерним товариством «МАЛИНСЬКИЙ КАМЕНЕДРОБИЛЬНИЙ ЗАВОД» (ідентифікаційний код 04011905) та Товариством з обмеженою відповідальністю «НОВЕЛ ПРОМ» (ідентифікаційний код 43522901).

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачами приписів чинного законодавства під час укладення Договору купівлі-продажу прав на користування надрами, наданих спеціальним дозволом на користування надрами № 766 від 24.01.1997, та незаконного внесення відповідачем - 2 змін до спеціального дозволу на користування надрами, що призвело до втрати у АТ «МАЛИНСЬКИЙ КАМЕНЕДРОБИЛЬНИЙ ЗАВОД» спеціального дозволу на користування надрами, на підставі якого останнє здійснювало свою господарську діяльність.

Короткий зміст позовних вимог Служби безпеки України

03.02.2025 Служба безпеки України звернулась до Господарського суду міста Києва із позовною заявою як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору про: визнання недійсним договору № 24/10/2-2 купівлі-продажу прав на користування надрами, наданих спеціальним дозволом на користування надрами № 766 від 24.01.1997, укладений 02.10.2024 між Акціонерним товариством «Малинський каменедробильний завод» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Новел Пром»; визнання недійсним договору №24/10/22-2, укладений 22.10.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Новел Пром» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Малинська видобувна компанія», як правочини, які було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, при наявності умислу у обох сторін, застосувавши наслідки цієї недійсності за ініціативи суду у вигляді стягнення вартості спеціального дозволу на видобуток надр №766 від 24.01.1997, належної до сплати за кожним договором, в дохід держави.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.02.2025 позову заяву Служби безпеки України прийнято. Вимоги за позовом третьої особи із самостійними вимогами щодо предмету спору об`єднано в одне провадження з первісним позовом шляхом залучення Служби безпеки України до участі у справі в якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору. Виключено зі складу учасників справи третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Службу безпеки України.

25.02.2025 Служба безпеки України звернулась до Господарського суду міста Києва із заявою про уточнення позовних вимог, в якій вона просила вважати позовними вимогами СБУ наступні:

1) визнати недійсними: договір № 24/10/2-2 купівлі-продажу на користування надрами, наданими спеціальним дозволом на користування надрами №766 від 24.01.1997, укладений 02.10.2024 між Акціонерним товариством «Малинський каменедробильний завод» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Новел Пром»; договір №24/10/22-2, укладений 22.10.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Новел Пром» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Малинська видобувна компанія»;

2) стягнути в дохід держави:

- з приватного акціонерного товариства «Малинський каменедробильний завод» все одержане ним за договором №24/10/2-2 від 02.10.2024 у розмірі 446 400,00 грн (відповідно до платіжних інструкцій від 19.11.2024 №130, від 20.11.2024 №131);

- з Товариства з обмеженою відповідальністю «Новел Пром» несплачену частину за договором №24/10/2-2 від 02.10.2024 у розмірі 553 600,00 грн;

- з Товариства з обмеженою відповідальністю «Малинська видобувна компанія» несплачену суму за договором №24/10/22-2 від 22.10.2024 у розмірі 1 100 000,00 грн;

3) визнати недійсним правочин щодо передачі акцій компанії I.Eс Майнінг Компані Лімітед (E.S. Mining Company Limited, НЕ294917), оформлений реєстраційною формою НЕ 57, поданою 28.02.2023 до державного реєстратора Департаменту реєстратора компаній та інтелектуальної власності Республіки Кіпр, як правочин, який було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства при наявності умислу у обох сторін;

4) стягнути в дохід держави акції компанії I.Eс Майнінг Компані Лімітед (E.S. Mining Company Limited) в кількості 2000 штук, номінальною вартістю 1 євро кожна;

5) відповідачами за вимогами 1 і 2 вважати відповідачів за первісним позовом - ТОВ «Новел Пром», АТ «Малинський каменедробильний завод», ТОВ «Малинська видобувна компанія»;

6) відповідачами за вимогами 3 і 4 вважати громадянина Федеративної Республіки Німеччина Фрітца Герберта Фолкера Вагенкнехта (FRITZ HERBERT VOLKER WAGENKNECHT, посвідчення особи CF989Z2HH, адреса 82041, Oberhaching, Am Alten Weg 20; Ам Алтен Вег, номер 20, Оберхахін, 82041) та компанію Смартдіксі Лімітед (Smartdixi Limited, Бубулінас, 11, 1 поверх, 1060, Нікосія, Кіпр; Bouboulinas, 11, Floor 1, 1060, Nicosia, Cyprus, реєстраційний номер: НЕ 292927).

Короткий зміст оскаржуваної ухвали та мотиви її прийняття

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.03.2025 відмовлено Службі безпеки України у прийнятті заяви про уточнення позовних вимог та повернуто її заявнику на підставі ст. 46, п. 5 ч. 1 ст. 170 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвала суду мотивована тим, що позовні вимоги Служби безпеки України у збільшеній його частині жодним чином не пов`язані, ані з предметом, ані з підставами позову, ані навіть учасниками справи, оскільки заявлені до інших відповідачів, які не залучались до розгляду цієї справи в первісній редакції. Заява представника Служби безпеки України про «уточнення» позовних вимог є фактично поданням окремого позову із іншим предметом та підставами позову, у зв`язку із чим суд дійшов висновку про відсутність підстав для прийняття її до розгляду.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з цією ухвалою, 13.03.2025 Служба безпеки України звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить її скасувати, як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Так, апелянт зазначає, що:

- відмовляючи в прийнятті позовних вимог СБУ до розгляду в редакції відповідної заяви про уточнення позовних вимог, суд першої інстанції не навів своїх мотивів, зокрема в частині вимог про застосування наслідків недійсності правочину, що пред`явлені з метою забезпечення ефективного захисту державних інтересів;

- вимоги СБУ до компанії Смартдіксі Лімітед та громадянина Федеративної Республіки Німеччина Фрітца Герберта Фолкера Вагенкнехта нерозривно пов`язані з предметом спору, до якого належать заблоковані активи І.Ес Майнінг Компані Лімітед підсанкційної особи згідно постанови Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 № 187 та яка здійснила незаконне їх відчуження;

- санкційний мораторій поширюється не тільки на майно, яке перебуває формально у власності підсанкційних осіб чи осіб пов`язаних з рф, але також і на майно, яке перебуває в інших осіб, але контролюється підсанкційними чи пов`язаними з рф особами;

- ОСОБА_1 , через Смартдіксі Лімітед, здійснював контроль над І.Ес Майнінг Компані Лімітед. Вагенкнехт Ф., на даний момент, здійснює контроль над І.Ес Майнінг Компані Лімітед;

- обов`язок суду першої інстанції об`єднати позови СБУ, «одного й того самого позивача», до різних відповідачів (і до відповідачів за первісним позовом, і до інших відповідачів) передбачений частиною 2 статтею 173 ГПК України;

- незалучення Смартдіксі Лімітед і Фрітца Герберта Фолкера Вагенкнехта, як і окремий розгляд старих і нових вимог, перешкодить повноті і всебічності судового розгляду.

Доводи і заперечення інших учасників справи

У своєму відзиві на апеляційну скаргу позивач з апеляційною скаргою не погодився, просить залишити оскаржену ухвалу без змін, посилаючись на те, що:

- правовідносини, пов`язані з відчуженням Смардіксі Лімітед (Кіпр) акцій E.S. Mining Company Limited (Кіпр) на користь Фрітца Герберта Фолкера Вагенкнехта (громадянин Німеччини) у лютому 2023 року, аж ніяк не є спірними правовідносинами у справі № 910/13192/24 у розумінні ст. 180 ГПК України;

- заява СБУ про зміну предмету позову, якою фактично є заява «про уточнення позовних вимог», не відповідає ст. 173 ГПК України, оскільки нові позовні вимоги СБУ не пов`язані між собою із вимогами про визнання недійсними договорів підставою виникнення або поданими доказами, а також не є основними та похідними позовними вимогами;

- нічим не підтвердженими є доводи СБУ про те, що Наумець І.В. здійснює оперативний контроль над Відповідачем та Позивачем. При цьому заява Відповідача про визнання позову аж ніяк не є доказом такого контролю.

Інші учасники справи не скористались своїми правами згідно ч. 1 ст. 263 ГПК України та не надали суду письмових відзивів на апеляційну скаргу Державної служби геології та надр України на окрему ухвалу Господарського суду міста Києва від 21.01.2025 у цій справі, що згідно ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваної ухвали суду першої інстанції.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до протоколу передачі апеляційної скарги раніше визначеному складу суду від 17.03.2025 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Корсак В.А., судді: Євсіков О.О., Алданова С.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.03.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Служби безпеки України на ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.03.2025 у справі №910/13192/24. Закінчено проведення підготовчих дій. Повідомлено учасників справи про призначення апеляційної скарги до розгляду на 31.03.2025. Роз`яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі не пізніше ніж 31.03.2025. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі не пізніше ніж 31.03.2025. Витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 03.03.2025 про відмову у задоволенні заяви про уточнення позовних вимог та повернути її заявнику у справі № 910/13192/24. Участь у судовому засіданні для учасників справи не визнана обов`язковою.

Станом на 31.03.2025 матеріали оскарження цієї справи до суду апеляційної інстанції не надійшли.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2025 повідомлено учасників справи про відкладення розгляду апеляційної скарги Служби безпеки України на ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.03.2025 у справі №910/13192/24 на 09.04.2025 о 15 год. 00 хв., яке відбудеться у приміщенні Північного апеляційного господарського суду за адресою: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1-А, зал судових засідань №9 (другий поверх). Зобов`язано Господарський суд міста Києва направити до Північного апеляційного господарського суду матеріали оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 03.03.2025 про відмову у задоволенні заяви про уточнення позовних вимог та повернути її заявнику у справі № 910/13192/24. Доведено до відома учасників справи, що явка їх представників в судове засідання не є обов`язковою.

Явка представників учасників справи

Представники позивача в судовому засіданні 31.03.2025 заперечив проти вимог апеляційної скарги та просив відмовити в її задоволенні.

Представник Офісу Генерального прокурора та Міністерства юстиції України підтримали вимоиг апеляційної скарги та просили її задовольнити.

В судове засідання 31.03.2025 представники відповідачів та третьої особи-1,3 не з`явились, про час та місце судового розгляду повідомлені належним чином в електронному кабінеті, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази.

За змістом ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції, з метою дотримання прав сторін на судовий розгляд справи упродовж розумного строку, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, враховуючи те, що явка представників сторін та третьої особи обов`язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком учасника справи, зважаючи на відсутність обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників відповідачів та третьої особи-1,3, які належним чином повідомлені про судовий розгляд справи в апеляційному порядку.

Межі перегляду справи судом апеляційної інстанції

Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженої ухвали, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуваний судовий акт - скасуванню.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Частиною 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Згідно з частиною 1 статті 162 ГПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них (п. 4 ч. 3 ст. 162 ГПК України).

Згідно з частиною 1 статті 173 ГПК України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Під вимогою розуміють матеріально-правову вимогу, тобто предмет позову, який одночасно є способом захисту порушеного права. При цьому об`єднані можуть бути вимоги, пов`язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги.

Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача. Отже, вимоги повинні випливати з тих фактичних обставин, на яких вони ґрунтуються.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Таким чином, позивач має право об`єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами. Однорідними позовними вимогами є такі, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов`язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів (схожі за змістом висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2019 у справі № 911/414/18 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2022 у справі № 921/318/22, від 12.08.2022 у справі № 911/2401/21, від 22.01.2021 у справі № 904/4376/20, від 22.04.2019 у справі № 914/2191/18, від 27.03.2019 у справі № 910/15326/18).

Об`єднання позовних вимог дає можливість досягти процесуальної економії, ефективніше використати процесуальні засоби для відновлення порушеного права, а також запобігти можливості ухвалення різних рішень за однакових обставин (схожі висновки викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 904/4376/20, від 12.08.2022 у справі № 911/2401/21).

Отже, у розумінні положень частини 1 статті 173 ГПК України порушення правил об`єднання позовних вимог має місце у випадках, якщо заявлені в одній позовній заяві вимоги не пов`язані підставою виникнення або поданими доказами (не є однорідними); не співвідносяться між собою як основна та похідна.

Пунктом 2 частини 5 статті 174 ГПК України передбачено, що суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи також у разі, якщо порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 173 цього Кодексу).

У той же час аналіз пункту 2 частини 5 статті 174 ГПК України у системному співвідношенні з положеннями статті 173 цього Кодексу свідчить про те, що у разі порушення правил об`єднання позовних вимог суд з метою виконання завдання господарського судочинства може не повертати позовну заяву, а за клопотанням учасника справи або за власною ініціативою самостійно роз`єднати позовні вимоги за правилами частини 6 статті 173 ГПК і розглянути кожну із заявлених вимог окремо.

З урахуванням конкретних обставин суд має право застосувати положення частини 6 статті 173 ГПК України як у разі дотримання правил об`єднання позовних вимог, так і в разі їх порушення. Проте в будь-якому випадку, коли заявлені в одному позові вимоги є однорідними або співвідносяться як основна та похідна та не підпадають під заборони, визначені у частинах 4, 5 статті 173 ГПК України, в суду відсутні підстави для повернення позовної заяви незалежно від того, чи заявлено позивачем клопотання про об`єднання позовних вимог. У цьому разі суд має керуватися змістом самої позовної заяви, обставинами та доказами, якими обґрунтовується позов (схожі за змістом правові висновки викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 902/434/19, від 02.12.2020 у справі № 908/420/20, від 24.12.2021 у справі № 911/2291/21, від 12.08.2022 у справі № 911/2401/21, від 19.12.2022 у справі № 921/318/22).

Як вбачається з матеріалів справи, 03.02.2025 Служба безпеки України звернулась до Господарського суду міста Києва із позовною заявою як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору про: визнання недійсним договору № 24/10/2-2 купівлі-продажу прав на користування надрами, наданих спеціальним дозволом на користування надрами № 766 від 24.01.1997, укладений 02.10.2024 між Акціонерним товариством «Малинський каменедробильний завод» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Новел Пром»; визнання недійсним договору № 24/10/22-2, укладений 22.10.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Новел Пром» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Малинська видобувна компанія», як правочини, які було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, при наявності умислу у обох сторін, застосувавши наслідки цієї недійсності за ініціативи суду у вигляді стягнення вартості спеціального дозволу на видобуток надр № 766 від 24.01.1997, належної до сплати за кожним договором, в дохід держави.

Вказані позовні вимоги обґрунтовані, зокрема, посиланням на норми санційного законодавства та положення статей 203, 216, 228 ЦК України.

Так, за змістом частин 1 і 2 статті 216 ЦК України двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (аналогічний висновок викладено в пунктах 64 і 65 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15).

Відповідно, визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського судочинства, наведеним у частині 1 статті 2 ГПК України (аналогічні висновки сформульовано в пунктах 5.5- 5.8, 5.12, 5.29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19).

Тобто у разі, якщо на виконання оспорюваного правочину товариством сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (аналогічна правова позиція викладена в постанові в пункті 28 Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2023 у справі № 905/77/21).

Необхідність застосування двосторонньої реституції також визначена і в частині 3 статті 228 ЦК України (якою обґрунтовувалась правова підстава позову), згідно якої у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Таким чином, виходячи із аналізу вищенаведених норм і правових висновків суду касаційної інстанції, колегія суддів констатує, що позовні вимоги про визнання недійсними договорів та застосування наслідків їх недійсності у цій справі співвідносяться між собою як основна та похідна.

З матеріалів справи слідує, що в поданій до суду заяві про уточнення позовних вимог Служба безпеки України, серед іншого, просила:

1) визнати недійсними:

- договір № 24/10/2-2 купівлі-продажу на користування надрами, наданими спеціальним дозволом на користування надрами №766 від 24.01.1997, укладений 02.10.2024 між Акціонерним товариством «Малинський каменедробильний завод» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Новел Пром»;

- договір №24/10/22-2, укладений 22.10.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Новел Пром» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Малинська видобувна компанія»;

2) стягнути в дохід держави:

- з приватного акціонерного товариства «Малинський каменедробильний завод» все одержане ним за договором №24/10/2-2 від 02.10.2024 у розмірі 446 400,00 грн (відповідно до платіжних інструкцій від 19.11.2024 №130, від 20.11.2024 №131);

- з Товариства з обмеженою відповідальністю «Новел Пром» несплачену частину за договором №24/10/2-2 від 02.10.2024 у розмірі 553 600,00 грн;

- з Товариства з обмеженою відповідальністю «Малинська видобувна компанія» несплачену суму за договором №24/10/22-2 від 22.10.2024 у розмірі 1 100 000,00 грн.

Тобто в наведеній заяві Служба безпеки України здійснила фактичну зміну позовних вимоги про реституцію, виклавши їх з урахуванням положень частини 3 статті 228 ЦК України шляхом конкретизації сум, що підлягають стягненню в державний бюджет у зв`язку з визнанням оспорюваних правочинів недійсними. При цьому, колегія суддів акцентує увагу на тому, що заявлені до стягнення суми стосуються саме тих правовідносин, які виникли на підставі договорів та про визнання недійсними яких заявлена основна вимога. З цього слідує збереження характерних ознак співвіднесення цих вимог як основаної і похідної, що є достатньою підставою для висновку про дотримання заявником в цій частині процесуальних правил об`єднання позовних вимог, унормованих в статті 173 ГПК України.

Спільний розгляд вимог про визнання недійсними договорів та застосування наслідків їх недійсності у вигляді стягнення в дохід держави отриманих за ними сторонами сум, на переконання колегії суддів, сприятиме досягненню процесуальної економії, ефективному використанню процесуальних засобів для відновлення порушеного права, а отже забезпечить реалізацію основних завдань (принципів) господарського судочинства, наведених у частині 1 статті 2 ГПК України.

В свою чергу, суд першої інстанції відмовляючи у прийнятті вказаної заяви, в т.ч. і щодо наведених вище похідних вимог, не навів достатньо обґрунтованих мотивів застосування у даному випадку наслідків порушення правил об`єднання позовних вимог. Також судом було помилково зазначено, що позовні вимоги в частині застосування наслідків недійсності договорів за ініціативи суду у вигляді стягнення вартості спеціального дозволу на видобуток надр № 766 від 24.01.1997, належної до сплати за кожним договором, в дохід держави, доповнено вимогами про стягнення в дохід держави сплачених сторонами сум.

Розглядаючи подану Службою безпеки України заяву про уточнення позовних вимог, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що задля забезпечення ефективного захисту порушених прав позовні вимоги про визнання недійсними договорів та реституцію підлягають спільному розгляду, а подання окремого позову з відповідним вимогами про застосування наслідків недійсного правочину не сприятиме досягненню процесуальної економії.

Щодо іншої частини уточнених позовних вимог судом першої інстанції констатовано, що вони жодним чином не пов`язані, ані з предметом, ані з підставами позову, ані навіть учасниками справи, оскільки заявлені до інших відповідачів, які не залучались до розгляду цієї справи в первісній редакції. Заява представника Служби безпеки України про «уточнення» позовних вимог є фактично поданням окремого позову із іншим предметом та підставами позову.

Однак, мотивуючи оскаржуване рішення вказаними висновками, суд першої інстанції не надав відповіді на достатньо обґрунтовані доводи заявника щодо пов`язаності цих позовних вимог одними і тим ж підставними виникнення та поданими доказами, зокрема, об`єднаністю вимог застосуванням санкційного законодавства відносно однієї і тієї самої особи; пов`язаності подій з порушенням підсанкційною особою впровадженого санкційного мораторію, тощо.

Також поза увагою суду залишилось вирішення питання щодо доцільності розгляду спільного розгляду пред`явленого позову та уточнених вимог; чи перешкоджає відповідне об`єднання з`ясуванню прав і взаємовідносин сторін, належній, ретельній оцінці доказів, що має ґрунтуватися на всебічному, повному та об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності; чи може таке об`єднання суттєво утруднити правильне і своєчасне вирішення спору.

Виснуючи про подання окремого позову щодо уточнених вимог 3, 4, суд першої інстанції не досліджував питання можливості роз`єднання позовних вимог за правилами частини 6 статті 173 ГПК України, та як наслідок, не встановлював наявність/відсутність заборон, визначених у частинах 4, 5 статті 173 ГПК України.

Усі ці допущені судом порушення норм процесуального закону зумовили передчасність висновку про порушення заявником правил об`єднання позовних вимог, що як наслідок стало підставою для постановлення помилкової ухвали про відмову у прийнятті заяви про зміну (уточнення) позовних вимог.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Стаття 280 ГПК України передбачає, що підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

За результатом апеляційного перегляду даної справи, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що при прийнятті оскарженої ухвали мало місце порушення норм процесуального права, яке призвело до постановлення помилкової ухвали. За наведеного заява Служби безпеки України про зміну (уточнення) позовних вимог підлягає передачі до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду зі стадії вирішення питання щодо її прийняття/відмови у прийнятті.

Судові витрати

Оскільки у цьому випадку суд апеляційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється (ч. 14 ст. 129 ГПК України).

Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.03.2025 у справі №910/13192/24 скасувати.

Заяву Служби безпеки України про уточнення позовних вимог повернути до Господарського суду міста Києва для подальшого розгляду на стадію вирішення питання щодо прийняття.

Матеріали оскарження ухвали повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено та підписано, - 18.04.2025.

Головуючий суддя В.А. Корсак

Судді О.О. Євсіков

С.О. Алданова