ЄДРСР

Єдиний державний реєстр
судових рішень

Ухвала № 123733698

Озвучення тимчасово недоступне

УХВАЛА

12 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 140/90/20

провадження № К/990/45310/24

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Смоковича М. І., перевіривши касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Головного територіального управління юстиції у Волинській області, Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (за участі третьої особи на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Львів) про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

у с т а н о в и в :

25 листопада 2024 року зазначену касаційну скаргу сформовано за допомогою підсистеми «Електронний суд».

За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Вирішуючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Із системного аналізу наведених положень процесуального закону висновується, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга .

Дослідивши касаційну скаргу на предмет відповідності вищенаведеним вимогам процесуального закону, суд установив, що автор скарги як підставу касаційного оскарження судових рішень зазначив пункти 1, 2 частини четвертої статті 328 КАС України.

В обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження автор касаційної скарги покликається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування частин першої та другої статті 235 Кодексу законів про працю України у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом у постанові від 22 квітня 2021 року у справі № 440/395/20.

Верховний Суд зауважує, що у разі, коли автор касаційної скарги уважає, що судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосовано норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, необхідним є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами (пункт, частину, статтю); 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновку суду, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) у чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Обов`язковим є взаємозв`язок усіх чотирьох умов.

Так, у постанові 22 квітня 2021 року у справі № 440/395/20, на яку покликається автор касаційної скарги, Верховний Суд досліджував питання, зокрема, застосування положень частини третьої статті 235 Кодексу законів про працю України - зміну формулювання причин звільнення, а не питання порушення роботодавцем установленого законом порядку звільнення працівника, що свідчить про незаконність такого звільнення та в силу частин першої і другої статті 235 КЗпП України є підставою для поновлення його на попередній роботі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Варто зазначити, що ця справа переглядалась у касаційному порядку, за наслідком якого справа була направлена на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду цієї справи судами першої та апеляційної інстанцій застосовувалась відповідна правова позиція Верховного Суду.

Наведене свідчить про необґрунтованість посилання автора касаційної скарги на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Також в обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження автор скарги покликається на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме щодо необхідності відступлення від висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 21 грудня 2023 року у справі № 140/8173/22, від 05 квітня 2023 року у справі № 640/12871/21 та від 12 квітня 2023 року у справі № 340/1791/22, щодо застосування пункту 11 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» у подібних правовідносинах.

Суд звертає увагу автора касаційної скарги, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення постанови Верховного Суду, у якій викладено висновок щодо правильного застосування норми права, від якого належить відступити; вмотивоване обґрунтування необхідності такого відступу.

Так, відступленням від висновку варто розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (п. 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, провадження № 11-377апп18).

Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість), або зміни суспільного контексту.

Тобто у касаційній скарзі автор має зазначити, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах потребує видозміни, від нього варто відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин його справи. Сама ж по собі вмотивованість такого клопотання автора скарги оцінюється судом касаційної інстанції при застосуванні наведеного процесуального фільтру під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження у справі.

З огляду на викладене, Суд вважає безпідставним покликання автора касаційної скарги на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.

Обґрунтування ж підстав касаційного оскарження судового рішення зводиться до викладення обставин справи, цитування нормативно-правових актів та незгоди з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.

З урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX і які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

За таких обставин касаційну скаргу необхідно повернути як таку, що не містить підстав касаційного оскарження.

Варто зазначити, що відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.

У касаційній скарзі заявник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням (рішеннями) із урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351-354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду (судів), рішення якого (яких) оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом. Автор касаційної скарги повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та/або апеляційної інстанцій застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі ж подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України заявник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку автора касаційної скарги, відповідна норма повинна застосовуватися.

У разі, якщо автор касаційної скарги вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо неналежного дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку автора касаційної скарги останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.

Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Автор касаційної скарги повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.

Керуючись статтями 328, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України,

у х в а л и в :

1. Касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2024 року у справі № 140/90/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Головного територіального управління юстиції у Волинській області, Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (за участі третьої особи на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Львів) про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу повернути особі, яка її подала.

2. Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не оскаржується.

Суддя М. І. Смокович

Ухвала № 94802778

Відкрити повний перегляд

УХВАЛА

09 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 140/90/20

адміністративне провадження № К/9901/1141/21

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Мартинюк Н.М., перевіривши касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23 червня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2020 року у справі №140/90/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Головного територіального управління юстиції у Волинській області, за участю третьої особи на стороні відповідача - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Волинського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства юстиції України, Головного територіального управління юстиції у Волинській області, за участю третьої особи на стороні відповідача - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, в якому просив:

- визнати протиправними та скасувати накази Міністерства юстиції України від 20 грудня 2019 року №3973/к «Про звільнення» та Головного територіального управління юстиції у Волинській області від 24 грудня 2019 року №1508/3 «Про звільнення ОСОБА_1 »;

- поновити на рівнозначній посаді у новоствореному Західному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції тій, що ним займалась у Головному територіальному управління юстиції у Волинській області;

- стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 23 червня 2020 року, яке залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2020 року, позовні вимоги задоволено частково:

- визнано протиправним наказ Міністерства юстиції України "Про звільнення" від 20 листопада 2019 року №3973/к в частині формулювання причин звільнення з посади заступника начальника Управління - начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області ОСОБА_1 : " відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" у зв`язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Волинській області";

- зобов`язано Міністерство юстиції України внести зміни до наказу Міністерства юстиції України "Про звільнення" від 20 листопада 2019 року №3973/к в частині формулювання причин звільнення з посади заступника начальника Управління - начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області ОСОБА_1 , виклавши його в наступній редакції: "звільнити ОСОБА_1 з посади заступника начальника Управління - начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" у зв`язку з реорганізацією Головного територіального управління юстиції у Волинській області";

- визнано протиправним наказ Головного територіального управління юстиції у Волинській області "Про звільнення ОСОБА_1 " від 24 грудня 2019 року №1508/з в частині формулювання причин звільнення з посади заступника начальника Управління - начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області ОСОБА_1 : " відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" у зв`язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Волинській області";

- зобов`язано Головне територіальне управління юстиції у Волинській області внести зміни до наказу Головного територіального управління юстиції у Волинській області "Про звільнення ОСОБА_1 " від 24 грудня 2019 року №1508/з в частині формулювання причин звільнення з посади заступника начальника Управління - начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області ОСОБА_1 , виклавши його в наступній редакції: "оголошується наказ Міністерства юстиції України від 20 листопада 2019 року №3973/к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Управління - начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області 26 грудня 2019 року відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" у зв`язку з реорганізацією Головного територіального управління юстиції у Волинській області, з припиненням державної служби", а також внести відповідні зміни до трудової книжки ОСОБА_1 .

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з цими судовими рішеннями, Міністерство юстиції України звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), надіславши її засобами поштового зв`язку 4 січня 2021 року.

У своїй касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23 червня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2020 року у справі №140/90/20 та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Дослідивши зміст касаційної скарги, Суд вважає за потрібне повернути її скаржнику з наступних підстав.

Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.

З 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.

Так, згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Так, відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

В обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм Закону України «Про державну службу» із врахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 9 жовтня 2019 року №870 «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції» та наказу Міністерства юстиції України від 16 жовтня 2019 року №3173/5 «Про утворення міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції України», покликається на відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах. Однак, таке обґрунтування підстав звернення з касаційною скаргою не є достатнім у розумінні пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Так, пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Слід зазначити, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

Обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень зводиться до викладення обставин справи, цитування нормативно правових актів, зазначення що судами попередніх інстанцій рішення ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.

Зазначене свідчить, що скаржник формально підійшов до питання належного оформлення касаційної скарги в частині, зокрема, зазначення підстав касаційного оскарження судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій із урахуванням вимог частини четвертої статті 328 КАС України.

Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Отже, касаційну скаргу Міністерства юстиції України належить повернути як таку, що не містить підстав, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України, для касаційного оскарження рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23 червня 2020 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2020 року у справі №140/90/20.

Через відсутність складу колегії суддів, які визначені протоколом автоматизованого розподілу судових справ між суддями для розгляду цієї касаційної скарги, у зв`язку перебуванням у відпустці головуючої судді Мартинюк Н.М. (наказ від 14 січня 2021 року №5-кв), розгляд цієї скарги відбувся по виходу судді з відпустки.

На підставі наведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України, Верховний Суд,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23 червня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2020 року у справі №140/90/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Головного територіального управління юстиції у Волинській області, за участю третьої особи на стороні відповідача - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу повернути особі, яка її подала.

Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.

Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена.

………………………….

Н.М. Мартинюк,

Суддя Верховного Суду