Номер провадження: 11-кп/813/2496/24
Справа № 522/7215/21
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25.11.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , на ухвалу Приморського райсуду м. Одеси від 28.10.2024, якою в межах к/п № 1202116150000096 від 26.02.2021 відносно:
ОСОБА_8 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Баку респ. Азербайджан, громадянина респ. Азербайджану, з середньою освітою, одруженого, офіційно не працевлаштованого, фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
- обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України, продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 27.12.2024, без визначення застави
установив:
Зміст оскаржуваного судового рішення та встановлених судом 1-ої інстанції обставин.
Оскаржуваною ухвалою Приморського райсуду м. Одеси від 28.10.2024 було задоволено клопотання прокурора ОСОБА_9 , а саме: продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 27.12.2024 із утриманням в ДУ "Одеський слідчий ізолятор" відносно ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України, без визначення застави; надано доручення начальнику ВП №5 Одеського РУЮ № 1 ГУНП в Одеській обл. провести розшукові дії щодо встановлення місцезнаходження потерпілих та свідків у строк до 02.12.2024 із наданням матеріалів виконання судового доручення, а також піддано свідків приводу у наступне судове засідання.
Окрім того, зазначеною ухвалою було відмовлено у задоволенні клопотання захисника ОСОБА_6 про зміну запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_7 на домашній арешт або визначення розміру застави.
Обґрунтовуючи ухвалу в частині продовження строку запобіжного заходу, суд 1-ої інстанції врахував тяжкість інкримінованого злочину, відомості про особу обвинуваченого та прийшов до висновку про те, що ризики, передбачені п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України продовжують існувати, що є підставою для продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Вимоги наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи яка її подала.
Не погодившись із оскаржуваною ухвалою в частині продовження запобіжного заходу, захисник ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій вказує на те, що вона є незаконною та необґрунтованою з огляду на такі обставини:
- на даній стадії судового розгляду відсутні підстави для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 , а його подальше утримання в установі попереднього ув`язнення порушує передбачені Конституцією України та Конвенцією про захист прав та основоположних свобод людини;
- сама лише тяжкість кримінального правопорушення не може бути підставою для застосування найсуворішого запобіжного заходу, без врахування інших обставин, необхідних для застосування запобіжного заходу, в той час як на даній стадії кримінального провадження не вбачається за можливе робити висновки щодо обґрунтованості чи необґрунтованості висунутого ОСОБА_10 обвинувачення, оскільки зазначений факт встановлюється лише вироком суду, який набрав законної сили;
- на даний час відсутні заявлені у кримінальному провадженні ризики, передбачені ст. 177 КПК України, які зумовили необхідність тримання під вартою обвинуваченого, який зареєстрований та проживає в м. Одесі, має власне житло, що свідчить про наявність у нього міцних соціальних зв`язків, про можливість працівників поліції здійснювати контроль за поведінкою обвинуваченого, в тому числі шляхом відстеження його знаходження за місцем проживання, у зв`язку з чим можливість ОСОБА_7 переховуватися від органу досудового розслідування чи суду фактично нівелюється, а тому такий ризик фактично відсутній;
- ризик можливого незаконного впливу обвинуваченого на потерпілого, свідків чи інших обвинувачених у кримінальному провадженні на даній стадії судового розгляду також відсутній, оскільки будь-які фактичні дані щодо спроб ОСОБА_7 незаконно впливати на учасників кримінального провадження особисто чи через третіх осіб під час досудового розслідування не встановлено і такі відомості ані свідками, ані потерпілими, ані прокурором не надавалися; при цьому у потерпілих ОСОБА_11 та ОСОБА_12 відсутні претензії до обвинуваченого, який відшкодував останнім завдану матеріальну та моральну шкоду;
- інші ризики, передбачені ст. 177 КПК України також відсутні, при цьому, тривалість часу перебування ОСОБА_7 під вартою є обставиною, яка зменшує вірогідність заявлених ризиків.
За таких обставин захисник ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу суду від 28.10.2024 про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_10 , постановити нову ухвалу, якою відмовити у продовженні строку тримання ОСОБА_7 під вартою та застосувати відносно нього менш суворий запобіжний захід, не пов`язаний з позбавленням волі (домашній арешт).
У судове засідання апеляційного суду прокурор та захисник не з`явилися, при цьому подали до Одеського апеляційного суду заяви про розгляд скарги без їх участі, в яких захисник скаргу підтримав, просив задовольнити, а прокурор просив у задоволенні скарги відмовити і ухвалу суду 1-ої інстанції залишити без змін.
Враховуючи неявку учасників провадження в судове засідання апеляційного суду, колегія суддів, на підставі вимог ч. 4 ст. 405, ч. 4 ст. 422-1 та ч. 4 ст. 107 КПК України, вважає за можливе апеляційний розгляд здійснити за відсутності учасників провадження та фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів не здійснювати.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали провадження, апеляційний суд доходить висновків про таке.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Частиною 1 ст. 404 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду 1-ої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
На переконання апеляційного суду, суд зазначених вище вимог кримінального процесуального закону дотримався з огляду на наступне.
Частиною 4 ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» визначено права кожного, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, ініціювати провадження, в якому суд без зволікання має встановити законність затримання та прийняти рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.
На підставі аналізу матеріалів провадження вбачається, що на розгляді в Приморському райсуді м. Одеси знаходиться к/п № 120211615000000 від 26.02.2021 відносно ОСОБА_7 та обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України.
Відповідно до положень ч.ч. 1-3 ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу («Запобіжні заходи, затримання особи»).
Незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
У відповідності до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
Виходячи з положень п. 24 ч. 1 ст. 3 КПК України, судове провадження – це кримінальне провадження у суді першої інстанції, яке включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, а також за нововиявленими або виключними обставинами, тобто рішення суду першої інстанції, ухвалене до ухвалення судових рішень, передбачених ч. 1 ст. 392 КПК України не входять до вказаного переліку, та не передбачають витребування матеріалів провадження.
Також, зважаючи на те, що приписами ст. 23 КПК України передбачено, що суд досліджує докази безпосередньо та не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом, апеляційний суд у даному випадку позбавлений можливості досліджувати докази, які б на даному етапі судового розгляду справи по суті дали можливість суду апеляційної інстанції робити висновки щодо наявності або відсутності підстав щодо продовження обвинуваченому (-им) запобіжного заходу.
Такі обставини досліджуються безпосередньо судом 1-ої інстанції під час судового провадження та за результатами перевірки в порядку ст.ст. 89, 94 КПК України доказів, які на момент застосування (в тому числі, продовження дії запобіжного заходу) дають підстави суду прийняти рішення відповідно до положень ст. 331 КПК України.
Статтею 422-1 КПК України визначений порядок перевірки ухвал суду про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлених під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
Разом з тим, аналіз зазначеної норми кримінального процесуального закону свідчить про те, що апеляційний суд позбавлений можливості надати правову оцінку обґрунтованості пред`явленого особі обвинувачення, оскільки має право витребувати із суду 1-ої інстанції лише оскаржувану ухвалу та відповідне клопотання сторони обвинувачення.
Відтак, апеляційний суд погоджує доводи захисника відносно того, що на даній стадії кримінального провадження не вбачається за можливе робити висновки щодо обґрунтованості чи необґрунтованості висунутого ОСОБА_10 обвинувачення, оскільки на вказаній стадії судового провадження суд не має повноважень на аналіз доказів та доведеність обвинувачення, а може виключно оцінити обвинувальний акт на його відповідність вимогам ст. 291 КПК України.
Водночас, зважаючи на можливу міру покарання, яка може загрожувати обвинуваченому ОСОБА_10 у разі визнання його винуватим, зокрема, у вигляді позбавлення волі, суспільну небезпеку інкримінованого злочину, колегія суддів вважає, що рішення суду 1-ої інстанції є законним та прийнятим з урахуванням положень ст.ст. 177, 178, 183 КПК України, оскільки виходячи з цього є підстави вважати, що до теперішнього часу продовжують існувати ризики, передбачені п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: переховування обвинуваченого від суду, незаконний вплив на потерпілих, свідків у кримінальному провадженні, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, вчинення іншого кримінального правопорушення.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м`якими запобіжними заходами мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особи підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв`язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади) поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв`язків).
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Слідчий суддя, суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки підозрюваного, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності поза процесуальних дій зазначеної особи. При цьому КПК України не вимагає доказів того, що підозрюваний обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Зазначений стандарт доказування (переконання) суд використовує для перевірки існування ризиків за ч. 1 ст.177 КПК України, у цьому кримінальному провадженні щодо обвинуваченого.
На переконання колегії суддів, в даному випадку тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому ОСОБА_10 у разі визнання винуватим у вчиненні інкримінованого йому злочину сама по собі може бути достатнім мотивом для здійснення дій, направлених на переховування підозрюваного від органів досудового розслідування й суду та зазначена позиція апеляційного суду кореспондується із практикою ЄСПЛ, який в рішенні «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Також, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Водночас, апеляційний суд враховує, що наразі провадження перебуває на стадії судового розгляду, потерпілі та свідки у провадженні не допитані, внаслідок чого продовжує існувати ризик здійснення незаконного впливу обвинуваченим на них з метою зміни наданих ними показань.
Отже, не відповідають дійсності посилання захисника на те, що сама лише тяжкість кримінального правопорушення не може бути підставою для застосування стосовно ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки як вже раніше зазначалось, обґрунтовуючи необхідність у застосуванні найсуворішого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд 1-ої інстанції обґрунтовано послався на те, що до теперішнього часу такі ризики продовжують існувати.
Окрім того, відповідно до практики ЄСПЛ, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
З огляду на вищевказане, зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям, викладеним в п. 60 рішення ЄСПЛ «Боротюк проти України», апеляційний суд вважає необхідним та виправданим продовження на даній стадії судового розгляду обвинуваченому ОСОБА_10 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки застосування більш м`яких запобіжних заходів не буде достатнім для запобігання існуючим ризикам та забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого, що узгоджується з вимогами вказаних вище норм закону та правовими позиціями ЄСПЛ.
В цьому контексті апеляційний суд зауважує на тому, що ЄСПЛ неодноразово наголошував, зокрема, у рішенні від 23.09.1982 у справі «Єпорронг та Льон рот проти Швеції», що має існувати пропорційне співвідношення між засобами, які застосовують та метою, яку прагнуть досягти, бо не буде відповідного балансу, якщо на особу покладено надмірний тягар.
Відтак, запобіжний захід має бути обрано (продовжено) із врахуванням всіх обставин кримінального правопорушення, встановлених ризиків та конкретної особи, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненому.
Що стосується тверджень захисника відносно того, що обвинувачений ОСОБА_13 раніше не судимий, має власне житло у м. Одесі, одружений, а також щодо відсутності будь-яких претензій з боку потерпілих, апеляційний суд приймає їх до уваги, однак наявність соціальних зав`язків не свідчить жодним чином про необґрунтованість клопотання сторони обвинувачення та оскаржуваної ухвали, окрім того зазначені обставини не стали для обвинуваченого стримуючим фактором.
Більш того, апеляційний суд враховує специфіку інкримінованого злочину, що також свідчить про існування ризику, передбаченого п.1) ч.1 ст. 177 КПК України.
Обставин, передбачених ч. 2 ст.183 КПК України, які є перешкодою для застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, як судом першої інстанції, так і колегією суддів апеляційного суду, встановлено не було.
Таким чином, зважаючи на вказані обставини, колегія суддів вважає, що продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 не суперечить ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод», оскільки, незважаючи на презумпцію невинуватості, тримання під вартою завжди є законним, якщо є достатні підстави вважати, що існує необхідність у запобіганні вчиненню особою правопорушення чи ухиленню від правосуддя після скоєння злочину, з тією метою, щоб особа, яка обґрунтовано обвинувачується у вчиненні злочину постала перед компетентними органами.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді чи ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
Враховуючи викладене у всій сукупності, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга захисника ОСОБА_6 підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду 1-ої інстанції про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 – залишенню без змін, як законна та обґрунтована.
Водночас, апеляційний суд враховує доводи захисника відносно того, що ОСОБА_13 тривалий час утримується під вартою, у зв`язку з чим, керуючись ст. 8 Конституції України, ст. 318 КПК України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вважає за необхідне звернути увагу суду 1-ої інстанції на необхідність вжиття невідкладних заходів, щодо дотримання розумних строків розгляду зазначеного кримінального провадження.
При цьому колегія суддів звертає увагу захисника, що апеляційним судом неодноразово наголошувалось на необхідності вжиття судом 1-ої інстанції невідкладних заходів, щодо дотримання розумних строків розгляду зазначеного кримінального провадження, наведені зауваження суд врахував та оскаржуваною ухвалою вжив відповідні заходи, зокрема, шляхом доручення органу досудового розслідування проведення розшукових дій щодо встановлення місцезнаходження потерпілих та свідків з одночасним попередженням посадових осіб про кримінальну відповідальність за ст. 382 КК України за невиконання вимог ухвали суду. Більш того, цією ж ухвалою суд здійснив привід вказаних осіб із накладенням на них грошового стягнення у виді штрафу за порушення вимог ст. 139 КПК України.
Керуючись ст.ст. 24, 28, 177, 182, 183, 199, 331, 370, 404, 405, 407, 422-1, 532 КПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 – залишити без задоволення.
Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 28.10.2024, якою було продовжено ОСОБА_14 , обвинуваченому у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України, строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 27.12.2024, без визначення застави – залишити без змін.
Звернути увагу суду 1-ої інстанції на необхідність дотримання розумних строків, передбачених ст. 28 КПК України при розгляді кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту постановлення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4