ЄДРСР

Єдиний державний реєстр
судових рішень

Ухвала № 122826392

Озвучення тимчасово недоступне

№ 201/9006/23

провадження 2/201/416/2024

УХВАЛА

06 листопада 2024 року Жовтневий районний суд

міста Дніпропетровська

в складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

з секретарем - Могиліною Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська в м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА\_1 до ОСОБА\_2 про стягнення неустойки (пені) за просрочення сплати аліментів і за зустрічним позовом ОСОБА\_2 до ОСОБА\_1 про стягнення неустойки (пені) за просрочення сплати аліментів,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА\_1 03 серпня 2023 року звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА\_2 про стягнення неустойки (пені) за просрочення сплати аліментів, позовні вимоги не змінювалися, але доповнювалися і уточнювалися. Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська провадження по цій справі було відкрито та призначено проведення судового засідання, розглядаються клопотання, справа по суті не слухалася, виносилися ухвали.

В судове засідання відповідачем надано зустрічний позов і заявлено клопотання про об\`єднання в одне провадження вищевказаних вимог з його зустрічними вимогами до цього ж позивача в цій цивільній справі про стягнення пені за просрочення в сплаті аліментів.

  Ухвалою суду від 09 квітня 2024 року вказане клопотання було задоволене, позови об\`єднані в одне провадження для їх спільного розгляду.

06 листопада 2024 року виникло питання про відвід, самовідвід судді Антонюка О.А. через не можливість його брати участі в розгляді цієї справи в зв\`язку з сумнівами в його об\`єктивності та неупередженості: численні клопотання, заяви і скарги з боку первісного позивача, відповідача створюють певний тиск на головуючого, породжують тяганину в розгляді справи, створюють нездорову обстановку, психологічний дискомфорт з порушенням об\`єктивності і інш., що унеможливлює слухання справи цим суддею.

  Перевіривши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

  Раніше винесені рішення та ухвали Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська під головуванням судді Антонюка О.А. мали місце при вирішенні конкретних цивільних справ (і цієї справи) в відповідності до норм ЦПК України.

  Відповідно до ч. 1 ст. 37 ЦПК України суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді першої інстанції, не може брати участі в розгляді цієї самої справи у новому розгляді її судом першої інстанції після скасування попереднього рішення або ухвали про закриття провадження в справі.

  Ухвали суду під головуванням судді Антонюка О.А. у цій цивільній справі були законні (прийняття до провадження, розгляд клопотань та інш.), ту ж саму справу суддя не розглядав і не розглядає, це не новий розгляд справи після скасування попереднього рішення під головуванням цього чи іншого судді, це не розгляд справи після скасування ухвали про закриття провадження в справі під головуванням цього судді, справа по суті не вирішена.

Розподіл судових справ та матеріалів за вказаними вище критеріями регулюється Положенням про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішеннями Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30 (з наступними) та наступними подальшими зборами суддів відповідного суду.

  Дії судді при прийнятті даної конкретної справи до провадження та призначенні її до розгляду справи відповідають вимогам цивільно-процесуального закону, об\`єктивних даних про сумніви в об\`єктивності та неупередженості судді не надано, ухвала судді про прийняття позову до провадження набрала законної сили, нічим не підтверджені сумніви та припущення не можуть бути покладені в основу відводу, законних підстав (передбачених ст. 33, 36, 37 ЦПК України) для задоволення відводу немає. Відповідно до ч. 4 ст. 36 ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року, незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

Ця справа може бути пов\`язана з іншими питаннями сторін, іншими правовідносинами чи справами в цьому чи іншому суді, але це не означає їх поєднаність, необхідність розгляду одним складом суду чи вирішення питань про їх різний склад або ж вибір судді за суб\`єктивними критеріями сторони.

Положеннями ч. 1, 2 ст. 36 ЦПК України передбачено, що суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо: 1) він є членом сім\`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім\`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі; 3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; 4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; 5) є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об\`єктивності судді. Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу.

Статтею 39 ЦПК України визначено, що з підстав, зазначених у статтях 36, 37 і 38 цього Кодексу, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач зобов\`язані заявити самовідвід.

Згідно ч. 9 ст. 40 ЦПК України питання про самовідвід судді вирішується в нарадчій кімнаті ухвалою суду, що розглядає справу.

Згідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, рішення якого є джерелом права в Україні, існування безсторонності повинно визначатися на підставі суб\`єктивного критерію, в контексті якого слід враховувати особисті переконання та поведінку певного судді, що означає необхідність встановити, чи мав суддя у певній справі будь-яку особисту зацікавленість або упередженість, а також на підставі об\`єктивного критерію, в контексті якого необхідно встановити, чи забезпечував суд і, серед інших аспектів, його склад, достатні гарантії аби виключити будь-які обґрунтовані сумніви щодо його безсторонності. У контексті суб\`єктивного критерію особиста безсторонність судді презюмується, поки не доведено протилежного.

У п. 2.5 Бангалорських принципів поведінки судді зазначається, що суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи в тому випадку, якщо для нього не є можливим винесення об\`єктивного рішення у справі, або в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.

В той же час, відповідно до Висновку № 1 Консультативної ради європейських суддів для Комітету міністрів Ради Європи про стандарти незалежності судових органів та незмінюваність суддів від 01 січня 2001 року суддя повинен не тільки бути реально вільним від будь-якого невідповідного упередження або впливу, але він повинен бути вільними від цього й в очах розумного спостерігача. В іншому випадку довіра до незалежності судової влади буде підірвана.

Інститут відводу (самовідводу) є однією з найважливіших гарантій здійснення правосуддя неупередженим та справедливим судом. Самовідвід дозволяє виключити найменшу підозру в зацікавленості судді в результатах розгляду конкретної справи, навіть якщо насправді такої зацікавленості немає, оскільки пріоритетною тут є суспільна довіра до суду.

Сторона первісного позивача з метою створення, на думку суду, певного тиску на головуючого, створення нездорової обстановки при розгляді справи, психологічного дискомфорту з порушенням об\`ктивності звернулася зі скаргою на начебто неправомірні дії цього судді до Вищої ради правосуддя.

Крім того, вказана сторона законом не наділена правом оцінювати процесуальні документи суду і має право лише в передбачений законом спосіб оскаржувати їх в апеляційному, касаційному порядку; решта є припущенням чи не підтвердженою думкою сторони.

Стандарт безсторонності ґрунтується, насамперед, на тому, що судді мають розглядати справи на основі фактів та згідно з законом, без жодних обмежень, неналежного впливу, спонукання, тиску, погроз чи втручань, прямих чи непрямих, з будь-чийого боку або з будь-якої причини. Також неупередженість стосується способу мислення або ставлення суду до питань і сторін у конкретній справі. Тож слово «неупереджений» передбачає виключення (усунення) розумних та обґрунтованих сумнівів щодо упередженості судді, як реальної, так і суб\`єктивної.

Для підтвердження порушення (або можливого порушення) суддею принципу неупередженості, заявнику по вказаній скарзі потрібно довести наявність відповідних зазначених вище суб\`єктивних та/або об\`єктивних елементів стандарту неупередженості (зокрема, але не винятково, йдеться про такі ознаки як особисте переконання та поведінка конкретного судді, що вказують на його безпосередню зацікавленість у результатах розв\`язання справи, неналежне забезпечення конкретним судом та його складом, визначеним для розгляду справи, дотримання процесуальних прав і свобод сторін та осіб, які беруть участь у справі тощо).

Варто зауважити, що жодна норма національного права не визначає зміст нормативної конструкції «неупередженість ("безсторонність") судді», а тому під час з\`ясування основних критеріїв неупередженості потрібно керуватися і джерелами міжнародного права, зокрема принципами, сформульованими у практиці Європейського суду з прав людини.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини обґрунтованість підстав для надання висновку щодо безсторонності суду для мети пункту 1 статті 6 Конвенції має встановлюватися згідно з: (і) «об\`єктивним критерієм», який передбачає, що встановлення наявності упередженості суду (суддів) має бути визначено окремо від поведінки судді, тобто має бути з\`ясовано, чи є очевидні факти, що можуть поставити під сумнів його безсторонність. Своєю чергою вирішальне значення має саме наявність відповідних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які свідчать про обґрунтованість сумніву в неупередженості суду, а позиція зацікавленої сторони є важливою, але не вирішальною; (іі) «суб\`єктивним критерієм», який вимагає оцінки реальних дій окремого судді під час розгляду конкретної справи і тільки після встановлення фактів у поведінці судді, які можна кваліфікувати як прояв упередженості, можливо поставити під сумнів його безсторонність. Тому особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів іншого.

Отже, для підтвердження порушення (або можливого порушення) суддею принципу неупередженості, заявнику потрібно довести наявність відповідних зазначених вище суб\`єктивних та/або об\`єктивних елементів стандарту неупередженості (зокрема, але не винятково, йдеться про такі ознаки як особисте переконання та поведінка конкретного судді, що вказують на його безпосередню зацікавленість у результатах розв\`язання справи, неналежне забезпечення конкретним судом та його складом, визначеним для розгляду справи, дотримання процесуальних прав і свобод сторін та осіб, які беруть участь у справі тощо).

Водночас як указано в Бангалорських принципах поведінки судді від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 27 липня 2006 року № 2006/23, об\`єктивність судді є потрібною умовою для належного виконання ним своїх обов\`язків. Вона проявляється не тільки у змісті ухваленого рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його ухвалення.

Надаючи оцінку обґрунтованості зазначеного суд також бере до уваги те, що окрім переліку обставин, які є безумовними підставами для відводу судді, у процесуальному законі також зазначені й виняткові випадки, за яких заявлення відводу apriori не може бути підставою для застосування цього процесуального інституту.

Зокрема, незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу судді. Крім того, потрібно наводити факти прояву суддею поведінки, яка б свідчила про його упередженість чи небезсторонність у цій справі.

Суд також звертає увагу на вимоги статті 121 ЦПК України про те, що справа має бути розглянута судом протягом розумного строку; вирішуючи питання про слухання або перенесення слухання у справі через неможливість розглянути її без належним чином повідомленого про слухання справи відповідача, не може бути залишене поза увагою положення статті 6 Конвенції, якими передбачено, що судові процедури при розгляді справи повинні бути справедливими, справа має бути розглянута в розумний строк, а також те, що в цивільному судочинстві діє принцип ефективності судового процесу, який направлений на недопущення затягування розгляду справи.

При цьому слід керувався саме зазначеним, а не наявністю чи відсутністю права, що підлягає захисту, наявністю іншого спору, що начебто перешкоджає вирішенню цієї справи. Посилання на невірне вирішення певних клопотань в судовому засіданні, що може вплинути на результати розгляду цієї цивільної справи, протирічить названому. Справа розглядається тривалий час, породжується тяганина.

Згідно ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С.А. проти Іспанії» заявник зобов\`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов\`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов\`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04 жовтня 2001 року у справі «Тойшлер проти Германії» (Тeuschler v. Germany)).

З метою усунення будь-яких сумнівів у об\`єктивності і неупередженості в очах суспільства та з інших підстав, відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 36, ст. 39 ЦПК України доцільно заявити по даній цивільній справі самовідвід.

  Частиною першою статті 41 ЦПК України передбачено, що у разі задоволення заяви про відвід судді, який розглядає справу одноособово, справа розглядається в тому самому суді іншим суддею, який визначається у порядку, встановленому статтею 33 цього Кодексу.

Враховуючи викладене та керуючись ст. 33, 36, 37, 40, 41, 258, 260, 261 ЦПК України, суд

  У Х В А Л И В :

По цивільній справі за позовом ОСОБА\_1 до ОСОБА\_2 про стягнення неустойки (пені) за просрочення сплати аліментів і за зустрічним позовом ОСОБА\_2 до ОСОБА\_1 про стягнення неустойки (пені) за просрочення сплати аліментів заявити самовідвід.

Справу № 201/9006/23 (провадження 2/201/416/2024) за позовом ОСОБА\_1 до ОСОБА\_2 про стягнення неустойки (пені) за просрочення сплати аліментів і за зустрічним позовом ОСОБА\_2 до ОСОБА\_1 про стягнення неустойки (пені) за просрочення сплати аліментів передати до канцелярії суду для виконання вимог ст. 33 ЦПК України.

  Відповідно до ст. 353 ЦПК України вказана ухвала не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.

  Ухвала набрала законної сили 06 листопада 2024 року.

  Суддя -