ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 жовтня 2024 року
Львів
Справа № 260/5694/22 пров. № А/857/15786/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гуляка В.В.
суддів: Ільчишин Н.В., Коваля Р.Й.
за участі секретаря судового засідання: Скрутень Х.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області,
на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 04 червня 2024 року (суддя - Маєцька Н.Д., час ухвалення - 10:04 год., місце ухвалення - м.Ужгород, дата складання повного тексту - 14.06.2024),
в адміністративній справі №260/5694/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Департамент захисту національної державності Служби безпеки України,
про визнання протиправним та скасування рішення,
встановив:
У грудні 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області, в якому просив: 1) визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 30 листопада 2022 року за №7 про скасування дозволу на імміграцію громадянину Пакистану ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виданого 26 червня 2014 року та визнання недійсною і вилучення посвідки на постійне проживання серія НОМЕР_1 від 11.08.2014 року; 2) стягнути з відповідача на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань витрати по оплаті судового збору.
Відповідач подав в суді першої інстанції відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні адміністративного позову.
Третя особа надала суду пояснення, у яких просила у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2023 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2023 року, в задоволенні позову відмовлено.
За результатами розгляду цієї справи в касаційному порядку постановою Верхового Суду від 14 лютого 2024 року скасовано рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2023 року, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 04 червня 2024 року позовну заяву - задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області №7 від 30 листопада 2022 року "Про скасування дозволу на імміграцію в Україну". Стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати по сплаті судового збору в сумі 992,40 грн..
З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що суд першої інстанції ухвалив рішення з неповним з`ясуванням обставин, що мають суттєве значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також з урахуванням обставин, які встановив без достатніх на те доказів, а тому рішення суду підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що інформація, викладена у подані Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України від 01.11.2022 №5/1/1-9343, до якої у відповідача відсутні обґрунтовані сумніви щодо достовірності встановлених обставин, є підставою для скасування іноземцю дозволу на імміграцію в Україну на підставі пунктів 3 та 4 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію». Вважає скаржник, що рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області стосовно позивача про скасування дозволу на імміграцію, посвідки на постійне проживання, приймались з врахуванням та дослідженням всіх обставин справи і є правомірними та такими, що прийняті уповноваженим органом в порядку та у спосіб, визначений чинним законодавством України, а відтак скасуванню не підлягають.
За результатами апеляційного розгляду апелянт просить оскаржене рішення суду першої інстанції від 04.06.2024 скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначає, що судом першої інстанції повно з`ясовано всі обставини, досліджено наявні докази та прийнято законне і обґрунтоване рішення, підстави для його скасування відсутні.
Третя особа надала апеляційному суду додаткові пояснення, у яких просить апеляційну скаргу задоволити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Суд встановив такі фактичні обставини справи.
Позивач громадянин Пакистану ОСОБА_1 проживає в Україні та був документований посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 11.08.2014 року. У 2008 році отримав реєстраційний номер облікової картки платника податків. Зареєстрований в Україні як фізична особа-підприємець, що підтверджується Випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 8-10 т.1).
Позивач в Україні зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
17 жовтня 2009 року позивачем укладено шлюб з громадянкою України ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 (а.с. 11 т.1).
Позивач є батьком спільних дітей - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвами про народження (а.с. 12, 16 т.1).
Син позивача ОСОБА_7 та донька ОСОБА_6 є громадянами України, що підтверджується довідками Головного управління ДМС України в Закарпатській області №219 від 08 липня 2013 року та №3943 від 24 липня 2012 року (а.с. 14, 17 т.1).
08 листопада 2022 року до Головного управління ДМС України в Закарпатській області надійшло подання Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України від 01.11.2022 №5/1/1-9343 про скасування дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання громадянину Пакистану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 54-зв. т.1).
Відповідно до вказаного Подання, у ході здійснення контррозвідувальних заходів у рамках контррозвідувальної справи №68, заведеної відповідно до статті 6 Закону України "Про контррозвідувальну діяльність", у поле зору Департаменту захисту національної державності СБ України як особа, яка становить загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні, здоров`ю, правам і законним інтересам громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, потрапив громадяни України ОСОБА_1 .
У поданні зазначено, що за наявними даними, ОСОБА_1 причетний до організації незаконної легалізації в Україні іноземців, які прибули на територію нашої держави каналом міжнародного студентського обміну з метою навчання у закладах вищої освіти (далі - ЗВО), надає через свої невстановлені зв`язки (в тому числі представників ЗВО, органів державної влади та місцевого самоврядування України) іноземним студентам, відрахованим із ЗВО, сприяння у незаконному перетині державного кордону поза встановленими пунктами пропуску з України до країн Західної Європи. У разі затримання зазначених іноземців військовослужбовцями ДПС України під час спроби перетину державного кордону України ОСОБА_1 залучається до процесуальних дій стосовно них у якості перекладача. Під час розмов з нелегальними мігрантами інструктує їх як уникати від надання показів, таким чином унеможливлює збирання доказів під час розслідування кримінальних правопорушень, передбачених ст. 332 ("Незаконне переправлення осіб через державний кордон України") КК України. Разом з тим, вказаний іноземець після повномасштабного вторгнення рф на територію України розпочав співпрацю з ЗВО країни-агресора та окупованої АР Крим з приводу влаштування на навчання в них вихідців з Пакистану. За наявною інформацією, зазначені іноземці після приїзду на територію рф залучаються спецслужбами держави-агресора до проведення протиправних дій на шкоду національній безпеці.
Крім того, як зазначається у вказаному поданні, за період перебування на території України ОСОБА_1 неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності, зокрема: 13.02.2020 року Управлінням патрульної поліції в Закарпатській області за ч.1 ст.122 ("Перевищення встановлених обмежень швидкості руху, проїзд на заборонений сигнал регулювання дорожнього руху та порушення інших правил дорожнього руху") КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 255,00 грн.; 29.08.2021 року Управлінням патрульної поліції в Закарпатській області за ч.1 ст.126 ("Керування транспортним засобом особою, яка не має відповідних документів на право керування таким транспортним засобом або не пред`явила їх для перевірки, або стосовно якої встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами") КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425,00 грн..
Таким чином, на даний час є підстави вважати, що перебування згаданого іноземця на території України становить загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні, здоров`ю, правам і законним інтересам громадян України та інших осіб, що проживають в Україні.
Відповідно до Висновку про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Пакистану ОСОБА_3 Головне управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області вважало б за необхідне скасувати рішення ГУДМС України в Закарпатській області від 26.06.2014 про надання дозволу на імміграцію в Україні громадянину Пакистану ОСОБА_3 , скасувати, визнати недійсною та такою, що підлягає вилученню та знищенню, видану на підставі цього дозволу посвідку на тимчасове проживання в Україну серії НОМЕР_1 (а.с. 56 т.1).
Рішенням Головного управління ДМС України в Закарпатській області від 30 листопада 2022 року №7 позивачу скасовано дозвіл на імміграцію в Україну, виданий 26 червня 2014 року, на підставі пункту 3 та 4 ч.1 ст.12 Закону України "Про імміграцію". Видана на підставі цього рішення посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_1 скасована на підставі вимог підпункту 1 пункту 64 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування , пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 року №321 (а.с. 22 т.1).
Вважаючи рішення відповідача про скасування дозволу на імміграцію та визнання недійсною і вилучення посвідки на постійне проживання протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку, що Головним управлінням ДМС України в Закарпатській області не доведено правомірність спірного рішення від 30.11.2022 року №7, у зв`язку з чим наявні підстави для визнання його протиправним і скасування.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 26 Конституції України визначено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Відповідно до частини першої статті 33 Конституції України, кожному хто на законних підставах перебуває на території України, гарантуються свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України визначає Закон України від 22 вересня 2011 року №3773-VI "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" (далі - Закон №3773-VI).
Відповідно до статті 4 Закону №3773-VI, іноземці можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території.
Згідно із статтею 1 Закону України від 7 червня 2001 року № 2491-ІІІ "Про імміграцію" (далі - Закон №2491-ІІІ), імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.
За правилами частин першої, третьої статті 4 Закону №2491-ІІІ (в редакції, що діяла на момент видачі позивача дозволу на імміграцію), дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції.
Дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається: 1) одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України; 2) особам, які є опікунами чи піклувальниками громадян України, або перебувають під опікою чи піклуванням громадян України; 3) особам, які мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням; 4) особам, імміграція яких становить державний інтерес для України; 5) закордонним українцям, подружжям закордонних українців, їх дітям у разі їх спільного в`їзду та перебування на території України; 6) особам без громадянства, які проживали на території України на підставі посвідки на тимчасове проживання протягом двох років з дня визнання їх особами без громадянства.
Статтею 12 Закону №2491-ІІІ передбачено, що дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.
Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 №1983 (далі - Порядок №1983) визначає процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію.
Відповідно до пунктів 21-23 Порядку №1983 (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу. Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.
Для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України "Про імміграцію", що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу. У разі коли ініціатором скасування дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення цим органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України "Про імміграцію", що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.
ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також у разі необхідності запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення. Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію. Копія рішення про скасування дозволу на імміграцію видається не пізніше як у тижневий строк з дня його прийняття особі, стосовно якої прийнято таке рішення, під розписку чи надсилається рекомендованим листом.
Отже, орган ДМС при прийнятті рішення повинен виходити із конкретних обставин, ураховувати особу іммігранта, його спосіб життя та поведінку, а також оцінити чи є достатньою наявна у нього інформація для прийняття відповідного рішення з огляду на те, які наслідки воно матиме для іммігранта.
За приписами ч.ч. 1-2 статті 13 Закону № 2491-ІІІ, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, не пізніш як у тижневий строк надсилає копію рішення про скасування дозволу на імміграцію особі, стосовно якої прийнято таке рішення, та вилучає у неї посвідку на постійне проживання.
Особа, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії цього рішення.
Згідно з пунктом 1 "Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №321 (далі - Порядок № 321), посвідка на постійне проживання (далі - посвідка) є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.
Пунктом 64 Порядку №321 визначено, що посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі: 1) скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статті 12 Закону України "Про імміграцію"; 2) отримання даних з баз даних Реєстру, відповідних автоматизованих інформаційних і довідкових систем, реєстрів та баз інших державних органів або інформації від Національної поліції, СБУ, іншого державного органу, який у межах наданих йому повноважень забезпечує дотримання вимог законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, інформації про те, що посвідку видано на підставі неправдивих відомостей, підроблених чи недійсних документів; 3) в інших випадках, передбачених законом.
Рішення про скасування посвідки приймається керівником територіального органу/ територіального підрозділу ДМС чи його заступником протягом п`яти робочих днів з дня надходження відомостей, які є підставою для її скасування (пункт 65 Порядку №321).
Отже, з системного аналізу вище окреслених законодавчих приписів вбачається, що, дозвіл на імміграцію іноземця може бути скасований за наявності однієї з підстав, окреслених у статті 12 Закону України "Про імміграцію".
У розглядуваних правовідносинах суду належить надати правову оцінку правомірності прийнятого 30 листопада 2022 року відповідачем рішення №7 про скасування громадянину Пакистану ОСОБА_1 дозволу на імміграцію в Україну відповідно до пунктів 3, 4 частини 1 статті 12 Закону №2491-III.
Суд зауважує, що спірне рішення було прийнято на підставі подання Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України від 01.11.2022 №5/1/1-9343 про скасування дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання громадянину Пакистану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Так, відповідно до вказаного Подання, у ході здійснення контррозвідувальних заходів у рамках контррозвідувальної справи №68, заведеної відповідно до статті 6 Закону України "Про контррозвідувальну діяльність", у поле зору Департаменту захисту національної державності СБ України як особа, яка становить загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні, здоров`ю, правам і законним інтересам громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, потрапив громадяни України ОСОБА_1 .
У поданні ініціатора скасування дозволу на імміграцію зазначено, що у ході здійснення контррозвідувальних заходів у рамках контррозвідувальної справи №68, заведеної відповідно до ст.6 Закону України "Про контррозвідувальну діяльність", у поле зору Департаменту захисту національної державності СБ України як особа, яка становить загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні, здоров`ю, правам і законним інтересам громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, потрапив громадянин Пакистану ОСОБА_1 . За наявними даними, ОСОБА_1 причетний до організації незаконної легалізації в Україні іноземців, які прибули на територію нашої держави каналом міжнародного студентського обміну з метою навчання у закладах вищої освіти (далі - ЗВО), надає через свої невстановлені зв`язки (в тому числі представників ЗВО, органів державної влади та місцевого самоврядування України) іноземним студентам, відрахованим із ЗВО, сприяння у незаконному перетині державного кордону поза встановленими пунктами пропуску з України до країн Західної Європи. У разі затримання зазначених іноземців військовослужбовцями ДПС України під час спроби перетину державного кордону України ОСОБА_1 залучається до процесуальних дій стосовно них у якості перекладача. Під час розмов з нелегальними мігрантами інструктує їх як уникати від надання показів, таким чином унеможливлює збирання доказів під час розслідування кримінальних правопорушень, передбачених ст.332 ("Незаконне переправлення осіб через державний кордон України") КК України.
При цьому, правильно звернув увагу суд першої інстанції, що Подання про скасування дозволу імміграцію не містить ознак управлінського рішення з регулюючим впливом на права чи законні інтереси інших суб`єктів права, у зв`язку з чим не може бути самостійним предметом оскарження в порядку адміністративного судочинства на відміну від рішення органу ДМС. Тож обґрунтованість такого подання має перевірятися органом ДМС, який на підставі цього подання приймає рішення, яке у свою чергу повинно відповідати критеріям, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, на відповідність яких його і має перевірити адміністративний суд.
Зокрема, якщо йдеться про критерій обґрунтованості рішення ДМС, то таке рішення має прийматися з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття (вчинення дій). Дискреція дозволяє адміністративному органу прийняти найбільш зважене в конкретних умовах рішення, засноване на особистих (власних) оцінках обставин, а не на чіткому приписі норми права (не формально).
Для цього законодавець у пункті 23 Порядку №1983 (у редакції на час прийняття спірного рішення) передбачив, що ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також у разі необхідності запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.
Тобто, Порядок №1983 передбачає своєрідний алгоритм дій органів ДМС задля прийняття обґрунтованого рішення, чого відповідачем не дотримано і це ним визнається самим змістом апеляційної скарги.
Суд констатує, що як у поданні так і в оскарженому рішенні відповідача не зазначено фактичних даних щодо вчинення або можливості вчинення саме позивачем конкретних протиправних дій на шкоду державній безпеці України, громадському порядку в Україні.
У той же час, в розумінні пункту 23 Порядку №1983, у відповідача існує обов`язок всебічного вивчення подання щодо скасування дозволу на імміграцію.
Разом з тим, у матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про виконання відповідачем свого обов`язку щодо всебічного вивчення подання, яке містить інформацію щодо можливих дій позивача. Також відповідач не запитав додаткову інформацію щодо підтвердження поведінки позивача, яка зазначена у поданні Департаменту захисту національної державності СБУ. Суд не знаходить у діях відповідача аналізу інформації, за результатами якого прийнято відповідне рішення.
Відповідачем лише на основі зазначеної у поданні інформації, без будь-якої перевірки та з`ясування обставин скасовано позивачу дозвіл на імміграцію в Україну та посвідку на постійне проживання в Україні.
З наведених підстав колегією суддів відхиляються доводи апеляційної скарги про те, що оскільки встановлення у діяльності позивача дій, які становлять загрозу національній безпеці Держави тощо, належить до компетенції Служби безпеки України із застосуванням відповідних оперативних заходів, тому у відповідача відсутні обґрунтовані сумніви щодо достовірності встановлених обставин.
Суд зазначає, що відомості, наведені у поданні суб`єкта ініціювання скасування дозволу на імміграцію в Україну, не містили достатньо підтвердженої інформації, з якої б можна було прийняти однозначне рішення про скасування дозволу, зокрема, відсутні будь-які дані на підтвердження обставин, викладених у поданні третьої особи.
Таким чином, оскаржуване рішення відповідача є таким, що ухвалене без здійснення належної оцінки відомостей суб`єкта ініціювання скасування дозволу, який би включав запитування додаткової інформації та без запрошення для пояснень іммігранта, тобто є таким, що не відповідає критеріям ч.2 ст.2 КАС України, прийняте необґрунтовано, упереджено, недобросовісно, нерозсудливо, непропорційно, без урахування права особи на участь у процесі прийнята рішення, що свідчить про його протиправність.
У цій справі відповідач, скасовуючи дозвіл на імміграцію позивача, мав би також виходити з правових та фактичних наслідків такої дії, а тому був зобов`язаний обґрунтувати суттєву суспільну необхідність прийняття такого рішення та врахувати право позивача на сім`ю, інтереси для добробуту дітей позивача та міцність соціальних, культурних і родинних зв`язків у сім`ї позивача, з урахуванням принципу пропорційності, який вимагає встановлення балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень.
Безсумнівно, що оскаржуване рішення відповідача, в разі набрання законної сили, неминуче призведе до негативних наслідків для позивача. Такими наслідками відповідно до ст.13 Закону України "Про імміграцію" є безальтернативний обов`язок особи, стосовно якої прийняте рішення про скасування дозволу на імміграцію, виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії рішення про скасування дозволу на імміграцію. Особа яка не виїхала протягом місяця підлягає видворенню в порядку передбаченому Законом.
При вирішенні спірних правовідносин судом першої інстанції ухвалено рішення із врахуванням та посиланням у рішенні на правові висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, на Конвенцію про права дитини, Конвенцію про контакт з дітьми, практику Європейського суду з прав людини, наявні у справі і досліджені у процесі розгляду справи конкретні докази на користь позивача, зокрема, тривалість проживання позивача в Україні, ставлення до матеріального забезпечення своєї сім`ї, в тому числі неповнолітніх дітей, зайняття зареєстрованою підприємницькою діяльністю, придбання для сім`ї нерухомого майна, відсутність фактів притягнення до відповідальності за вчинення протиправних дій, які би завдали шкоди чи загрожували національній безпеці або громадському порядку в Україні.
Відповідно до частин 1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що Головним управлінням ДМС України в Закарпатській області не доведено правомірність оскаржуваного рішення від 30.11.2022 року №7, у зв`язку з чим наявні підстави для визнання протиправним та скасування вказаного рішення.
Враховуючи наведені обставини справи та норми законодавства, суд апеляційної інстанції вважає, що наявні та досліджені матеріали справи не підтверджують доводи апеляційної скарги про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового про відмову у задоволенні даного позову.
Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на наведене колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення прийняте судом першої інстанції з повним з`ясуванням обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області - залишити без задоволення.
Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 04 червня 2024 року в адміністративній справі №260/5694/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області про визнання протиправним та скасування рішення - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її прийняття (проголошення), а у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення - протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя
В. В. Гуляк
судді
Н. В. Ільчишин
Р. Й. Коваль
Повний текст постанови суду складено 10.10.2024 року