Справа № 464/4136/23 Головуючий у 1 інстанції: Данилів Є.О.
Провадження № 22-ц/811/1615/24 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 серпня 2024 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Ніткевича А.В.,
суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,
секретаря Зеліско-Чемерис К.Р.
з участю представника відповідача ПрАТ «Львівобленерго» Чорнейко О.В., представника відповідача НКРЕКП Шишкіної Н.Є.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 09 травня 2024 року в складі судді Даниліва Є.О. про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Привтаного акціонерного товариства «Львівобленерго», Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівенергозбут», Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) про встановлення факту та визнання договорів недійсними, в частині вимог до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП), -
встановив:
У червні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Сихівського районного суду м. Львова із позовною заявою до ПрАТ «Львівобленерго», ТзОВ «Львівенергозбут», Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) про встановлення факту та визнання договорів недійсними.
Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 21 червня 2023 року передано цивільну справу № 464/4136/23 та заяву про забезпечення позову за підсудністю до Пустомитівського районного суду Львівської області.
Ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 грудня 2023 року відкрито загальне позовне провадження у цивільній справі.
10.04.2024 на адресу суду надійшло клопотання представника відповідача Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг НКРЕКП про закриття провадження в частині позовних вимог.
Клопотання обґрунтоване тим, що відповідно до статті 1 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» НКРЕКП є постійно діючим центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом. Регулятор здійснює державне регулювання з метою досягнення балансу інтересів споживачів, суб`єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, і держави, забезпечення енергетичної безпеки, європейської інтеграції ринків електричної енергії та природного газу України (частина перша статті 3 Закону). Отже, НКРЕКП є органом державної влади, тому відповідно до положень пункту сьомого частини першої статті 4 КАС України є суб`єктом владних повноважень.
У зв`язку з вищезазначеним та зважаючи на те, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, розгляд справи про оскарження будь-яких рішень, дій чи бездіяльності Регулятора має здійснюватися в порядку адміністративного судочинства України.
Оскаржуваною ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 09 травня 2024 рокуклопотання представника відповідача Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) Сапацинської Ю. про закриття провадження у справі в частині позовних вимог до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України - задоволено.
Провадження в частині позовних вимог до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ПрАТ «Львівобленерго», ТзОВ «Львівенергозбут», Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) про встановлення факту та визнання договорів недійсними - закрито у зв`язку із тим, що заявлені позовні вимоги не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.
Ухвалу суду оскаржив позивач ОСОБА_1 , вважає ухвалу незаконною, постановленою з порушенням вимог процесуального закону та такою, що підлягає скасуванню.
Покликається на те, що відповідно до ухвали про відкриття провадження у справі, суд призначив підготовче засідання, а Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг є одним із відповідачів згідно цієї ухвали.
Звертає увагу на те, що завданням підготовчого засідання є остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу.
Таким чином, клопотання про закриття провадження відповідач НКРЕКП міг подати до початку підготовчого засідання, а не після початку розгляду справи по суті.
Також зазначає, що НКРЕКП є представником виконавчої влади, відтак представником Держави і на підставі ст. 48 ЦПК України є стороною у цивільному процесі.
Просить скасувати ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 09 травня 2024 року про закриття провадження у частині позовних вимог до НКРЕКП у справі 464/4136/23.
06.06.2024 на адресу апеляційного суду надійшов відзив ПрАТ «Львівобленерго» на апеляційну скаргу, у якому представник товариства, покликаючись на відповідне обґрунтування, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу про закриття провадження в частині вимог до НКРЕКП без змін.
17.06.2024 на адресу апеляційного суду надійшов відзив ТзОВ «Львівенергозбут» на апеляційну скаргу, у якому представник товариства, покликаючись на відповідне обґрунтування, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу про закриття провадження в частині вимог до НКРЕКП без змін.
02.08.2024 на адресу апеляційного суду надійшов відзив Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) на апеляційну скаргу, у якому покликаючись на судову практику та норми матеріального і процесуального права, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу про закриття провадження в частині вимог до НКРЕКП без змін.
В судовому засіданні представник відповідача ПрАТ «Львівобленерго» Чорнейко О.В. та представник відповідача НКРЕКП Шишкіна Н.Є. апеляційну скаргу заперечили, в обґрунтування надали пояснення, аналогічні доводам відзивів на скаргу.
Позивач ОСОБА_1 та представник відповідача ТОВ «Львівенергозбут» будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, в судове засідання не прибули, не повідомили суд про причину неявки.
На переконання колегії суддів, матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті, а тому вважає за можливе, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, розглядати справу за відсутності осіб, що не з`явилися.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх учасників справи, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення виходячи із такого.
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Постановляючи оскаржувану ухвалу та закриваючи провадження у справі в частині вимог до НКРЕКП, суд першої інстанції виходив з того, що судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин, таким критерієм може бути і пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг», НКРЕКП є постійно діючим центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом. Згідно із вимогами Закону, до сфери діяльності Регулятора відноситься здійснення державного регулювання, моніторингу та контролю за діяльністю суб`єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг, зокрема у сфері енергетики: діяльності з виробництва, передачі, розподілу, постачання електричної енергії.
Таким чином, НКРЕКП є органом державної влади, а отже відповідно до положень пункту сьомого частини першої статті 4 КАС України є суб`єктом владних повноважень.
У зв`язку із зазначеним та зважаючи на те, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, суд дійшов висновку, що розгляд справи про оскарження будь-яких рішень, дій чи бездіяльності Регулятора має здійснюватися в порядку адміністративного судочинства України.
Таким чином суд прийшов переконання, що клопотання відповідача Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню, а провадження у справі в частині вимог до комісії необхідно закрити, оскільки захист прав свобод та інтересів фізичних осіб в сфері публічно-правових відносин не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а здійснюється в порядку адміністративного судочинства.
Перевіряючи законність оскаржуваної ухвали, колегія суддів враховує таке.
Згідно із ч. 3 ст. 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 ЦПК України).
Слідуючи принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Зважаючи на те, що предметом дослідження цього апеляційного провадження є виключно процесуальні питання, які мають значення виключно для можливості продовжувати розгляд відповідних вимог у суді першої інстанції, колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, які виходять за предмет доказування, зокрема, що стосуються обов`язків відповідача, на думку позивача, надати відповідь на поставлені ним питання.
Так, у статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання правил юрисдикції та підсудності.
Європейський суд з прав людини у п. 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом встановленим законом» у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Порядок пред`явлення позову регламентований статтею 184 ЦПК України.
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства.
Крім цього, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Закриття провадження - це форма закінчення розгляду цивільної справи без винесення судового рішення у зв`язку із виявленням після відкриття провадження обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.
Перелічені вище наслідки щодо неможливості розгляду відповідної справи в порядку цивільного судочинства, різняться виключно часом (стадією) встановлення відповідних обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи у порядку цивільного судочинства, що спростовує доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про можливість подання учасником справи клопотання про закриття провадження у справі під час розгляду такої чи задоволення такого судом.
Більше того, слідуючи імперативному характеру статті 255 ЦПК України, у разі встановлення відповідних обставин, суд фактично зобов`язаний закрити провадження у справі, незважаючи на стадію розгляду такої.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції (ч. 1 ст. 23 ЦПК).
В свою чергу, згідно із п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
При цьому, за змістом пункту 2 частини 1 статті 4 КАС України, публічно-правовим є спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.
Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід враховувати не лише суб`єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.
До адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб`єкта владних повноважень, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.
У рішенні Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року по справі №815/6956/15 зазначено, що публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак, сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
Статтею 48 ЦПК України визначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачами і відповідачами можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
Виходячи з положень цивільного процесуального законодавства відповідач це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є виключним правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обгрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Зазначене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц.
З матеріалів справи вбачається, що позовні вимоги про встановлення факту та визнання договорів недійсними, у тому числі, пред`явлені ОСОБА_1 до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП).
Із позовної заяви слідує, що предметом спору є захист порушених, на думку позивача, прав, зокрема, в контексті дії ЗУ «Про захист прав споживачів».
Відповідно до статті 1 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг», НКРЕКП (далі Регулятор) є постійно діючим центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом. Особливості спеціального статусу Регулятора обумовлюються його завданнями і повноваженнями. Регулятор є колегіальним органом, що здійснює державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб`єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
Згідно із ч. 2 цієї статті Регулятор є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, що є державною власністю, рахунки в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.
Сфера діяльності Регулятора визначена у статті 2 цього закону.
Регулятор здійснює державне регулювання з метою досягнення балансу інтересів споживачів, суб`єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, і держави, забезпечення енергетичної безпеки, європейської інтеграції ринків електричної енергії та природного газу України (частина перша статті 3 закону).
Таким чином, беззаперечним є те, що НКРЕКП, маючи спеціальний статус, є органом державної виконавчої влади, тому висновок місцевого суду про те, що в силу положень пункту сьомого частини першої статті 4 КАС України, такий відповідач є суб`єктом владних повноважень, є цілком обгрунтованим та очевидним.
Іншими словами, звертаючись із відповідними позовними вимогами, ОСОБА_1 визначив, тому числі, відповідачем суб`єкта владних повноважень, який який здіснює публічно-владні управлінські функції на підставі законодавства.
Відповідно до пункту другого частини першої статті 4 КАС України, публічно- правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.
Кожна особа має право в порядку, встановленому КАС України, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
Зважаючи на те, що даний спір за предметом та можливими правовими наслідками існує у сфері публічно-правових відносин, а оскарження будь-яких рішень, дій чи бездіяльності Регулятора має здійснюватися в порядку адміністративного судочинства України, колегія суддів погоджується із висновком місцевого суду про те, що такий не підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства.
Окремо колегія суддів звертає увагу на те, відповідно до частин першої, другої статті 7 Закону України «Про інформацію» право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб`єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації.
Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.
Частина 3 статті 23 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачає, що оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.
Як вбачається із прохальної частини позову, ОСОБА_1 просить визнати факт внесення в офіційний документ завідомо неправдивої інформації, яка була надана йому у відповіді НКРЕКП.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що правовідносини, які виникли під час розгляду даної справи в частині вимог до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП), необхідно вирішувати в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи положення ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить висновку про залишення скарги без задоволення.
Керуючись ст.ст. 258, 259, 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 381, 382, 383 ЦПК України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.
Ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 09 травня 2024 року – залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складений 07 серпня 2024 року.
Головуючий: А.В. Ніткевич
Судді: С.М. Бойко
С.М. Копняк