ЄДРСР

Єдиний державний реєстр
судових рішень

Постанова № 119225139

Озвучення тимчасово недоступне

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4014/24 Справа № 199/5864/23

Суддя у 1-й інстанції - ПОДОРЕЦЬ О. Б. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2024 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді Халаджи О. В.

суддів: Космачевської Т.В., Максюти Ж.І.,

секретар Піменова М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» та ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 23 січня 2024 року у цивільній справі Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_1 про стягнення 3% річних та інфляційних втрат (суддя першої інстанції Подорець О.Б., повний текст рішення складено 01 лютого 2024 року),

В С Т А Н О В И В:

У липні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» звернулось до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, в якому просило стягнути з відповідачки на користь Товариства суму 3% річних у розмірі 158 447,64 грн., суму нарахованих інфляційних втрат у розмірі 516 936,45 грн., суму сплаченого судового збору в розмірі 10 130,77 грн.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 23 січня 2024 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_1 про стягнення 3% річних та інфляційних втрат задоволено частково.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_1 про стягнення суми 3% річних та інфляційних втрат – задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» 3% річних в розмірі 158 447 грн. 64 коп.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» понесені судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 1584 грн. 47 коп.

В іншій частині позову – відмовлено.

Із вказаним рішенням суду не погодилась директор ТОВ «Кей-Колект» ОСОБА_3 , представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 , та подали апеляційні скарги, вважають, що воно ухвалено без належного з`ясування обставин справи та з порушенням норм матеріального та процесуального права.

ОСОБА_3 , скаргу мотивує тим, що суд першої інстанції відмовляючі у задоволенні вимоги про стягнення інфляційних втрат, не надав належної оцінки тому, що рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 28.03.2012 року у справі № 2-1835/11 стягнуто з відповідача на користь ПАТ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ТОВ «Кей-Колект», заборгованітсь за кредитним договором в розмірі 1 095 952 грн.01 коп..

ОСОБА_3 просила рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 23 лютого 2024 року в частині відмови у стягненні з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кей-Колект» інфляційних втрат у розмірі 516 936,45 грн скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити вказану позовну вимогу.

Представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 , свою скаргу мотивує тим, що позивач не здійснював повідомлення боржника про те, що він викупив борг боржника і те, що ОСОБА_1 має здійснити виконання рішення суду на користь ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ».

Відповідач до відзиву надав листи, які вона надсилала на користь первинного кредитора АТ «УКРСИББАНК» з вимогою надати реквізити для здійснення погашення боргу.

Надіслані листи на користь ОСОБА_1 з попередженням, що ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» викупив борг ОСОБА_1 за кредитним договором, однак всі ці листи були надіслані не на адресу відповідача. Крім того вказана адреса не вказана у жодних кредитних документах відповідача.

Наголошує на тому, що матеріали справи не містять жодного доказу того, що виконавче провадження на виконання рішення Амур-Нижньодніпровськог суду відкрито та у рамках якого проводяться виконавчі дії та не містять жодних доказів того, що сам позивач вживав будь-які дії для виконання рішення суду про стягнення заборгованості з відповідача.

Також, ОСОБА_1 не погоджується з рішенням АмурНижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська у зв`язку із тим, що розмір 3% річних стягнуто понад 3 роки.

ОСОБА_2 просила рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду від 23 січня 2024 року скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Від ОСОБА_2 , надійшов відзив на апеляційну скаргу ТОВ «Кей-Колект», в якому вона просила апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Від ТОВ «Кей-Колект» відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 не надходив.

У судовому засіданні, в режимі відео конференції, представник ТОВ «Кей-Колект» - адвокат Пилипенко С.В. доводи апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити.

Інші учасники справи до судового засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступного.

Згідно ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», який було перейменовано на публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», та відповідачем ОСОБА_1 28 березня 2006 року було укладено кредитний договір № 11000540000 про надання останній кредиту у розмірі 174800,00 доларів США зі строком повернення до 27.03.2015 зі сплатою відсотків у розмірі 12,5 % річних.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 березня 2012 року позов публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 задоволено та стягнуто з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 1095952 грн. 01 коп., а також судовий збір в розмірі 1700 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн., а всього 1 097 772 (один мільйон дев`яносто сім тисяч сімсот сімдесят дві) гривні 01 копійку.

Додатковим рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 26 червня 2012 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 1095952 грн. 01 коп., яка складається з: заборгованості за кредитом в розмірі 126184,65 доларів США, еквіваленті 997767,26 грн.; заборгованості за процентами за користування кредитом в розмірі 11711,04 доларів США, еквіваленті 92601,54 грн.; пені - 706,09 доларів США, еквіваленті 5583,21 грн., а також судовий збір в розмірі 1700 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн., а всього 1 097 772 (один мільйон дев`яносто сім тисяч сімсот сімдесят дві) гривні 01 копійку.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 10 червня 2014 року замінено у виконавчому провадженні по виконанню виконавчого листа №2-п/401/70/12, виданого Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська 08 червня 2013 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» заборгованості за кредитним договором № 11000540000 від 28.03.2006 в розмірі 1095952 грн. 01 коп., яка складається з: заборгованості за кредитом в розмірі 126184,65 доларів США, еквіваленті 997767,26 грн.; заборгованості за процентами за користування кредитом в розмірі 11711,04 доларів США, еквіваленті 92601,54 грн.; пені - 706,09 доларів США, еквіваленті 5583,21 грн., а також судовий збір в розмірі 1700 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн., а всього 1 097 772 (один мільйон дев`яносто сім тисяч сімсот сімдесят дві) гривні 01 копійку., стягувача публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» на товариство з обмеженою відповідальністю «Кей Колект».

Судом також встановлено, що рішення суду до тепер не виконане.

Задовольняючі позовну вимогу про стягнення 3% річних суд першої інстанції виходив з того, що норми закону про нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові та відмовляючі у решті позовних вимог вказав, що кредитний договір укладався в іноземній валюті, тому інфляційні втрати відшкодуванню не підлягають.

Апеляційний суд погоджується з даним висновком суду першої інстанції.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та три проценти річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до статті 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Згідно з частинами першою та другою статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Тлумачення частини другої статті 524 та частини другої статті 533 ЦК України дозволяє зробити висновок, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті. Таким чином, ЦК України надає сторонам договору можливість встановити «валютне застереження» у вигляді грошового еквівалента в іноземній валюті при укладенні договору. При цьому грошовий еквівалент в іноземній валюті буде виступати складовим елементом ціни в договорі.

За загальним правилом при наявності «валютного застереження», тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Інші правила визначення суми платежу можуть встановлюватися, зважаючи на прямий припис в частині другій статті 533 ЦК України, тільки договором, законом чи іншими нормативно-правовими актами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), вказано, що оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, то зазначена норма ЦК України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов`язання, яке визначене договором у національній валюті - гривні, а не в іноземній або в еквіваленті до іноземної валюти, тому індексація у цьому випадку застосуванню не підлягає. У випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти.

У постанові Верховного Суду від 09 червня 2021 року у справі № 361/4822/18 (провадження № 61-12756св19), зазначено, що суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні вимог ТОВ «Порше Мобіліті» про стягнення з позичальника інфляційних втрат дійшов правильного висновку, що предметом укладеного між сторонами кредитного договору є грошові кошти в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, тому передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.

У постанові Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 130/2604/18 (провадження № 61-19817св19), вказано, що суд апеляційної інстанції, стягуючи з позичальника на користь ТОВ «Порше Мобіліті» інфляційні втрати, не врахував, що предметом укладеного між сторонами кредитного договору є грошові кошти, виражені в гривнях (99 699,36 грн та 29 353,40 грн) з визначенням еквіваленту в іноземній валюті (12 225,55 доларів США та 3 204,52 доларів США відповідно), а тому передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти. Отже, суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення частини другої статті 625 ЦК України та дійшов помилкового висновку про можливість стягнення інфляційних втрат у розмірі 57 173,03 грн. Посилання позивача у відзиві на те, що суд апеляційної інстанції стягнув заборгованість за кредитом станом на дату відправлення ним вимоги про дострокове повернення кредитних коштів, а тому він має право на інфляційні втрати, нараховані після дати відправлення вимоги є необґрунтованими, оскільки можливість стягнення інфляційних втрат залежить від вираження валюти у самому договорі, а не від стягнення судом кредиту відповідно до обмінного курсу гривні на відповідну дату. Указаний підхід щодо неможливості стягнення інфляційних втрат за укладеними між пози та позичальниками кредитними договорами, предметом яких виступали грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, з огляду на те, що втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції були відновленні еквівалентом іноземної валюти, є усталеним у практиці Верховного Суду (див. також постанови Верховного Суду від 11 березня 2021 року у справі № 540/974/15 (провадження № 61-9133св19), від 02 червня 2021 року у справі № 204/5296/15 (провадження № 61-12110св19), від 21 липня 2021 року у справі № 310/9979/15 (провадження № 61-11782св20), на які посилалася заявник у касаційній скарзі).

У справі, яка переглядається, застосувавши до спірних правовідносин висновки Верховного Суду, викладені у вищезгаданих постановах, суд першої інстанції дійшо обгрунтованого висновку, що предметом укладеного між сторонами Кредитного договору є грошові кошти в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, а тому передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати не підлягали стягненню, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції були відновлені еквівалентом іноземної валюти.

Отже, суд правильно застосував положення частини другої статті 625 ЦК України, у зв`язку з чим дійшов правильного висновку про неможливість стягнення із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кей-Колект» інфляційних втрат, нарахованих на суму боргу у розмірі 516936,45 грн, а тому апеляційна скарга позивача ТОВ «Кей-Колект» задоволенню не підлягає.

Що стосується скарги ОСОБА_1 , то слід зазначити наступне.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №310/11534/13-ц висловлено правовий висновок про те, що наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів за кредитним договором, який змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні, а отже, строк дії договору змінився, тому пред`явлені до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Такий висновок узгоджується і з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, відповідно до якого після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі №202/4494/16-ц (провадження №14-318цс18) міститься висновок про те, що право кредитодавця нараховувати обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

За ст. 625 ЦК України, Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до постанови Верховного Суду України від 01 червня 2016 року у справі №910/22034/15 стаття 625 ЦК поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань.

Тому у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу і 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання.

Внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання кредитор дістає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК, за весь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням. Тому право подати позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних за кожен місяць виникає з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).

Порядок відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв`язку із чим таке зобов`язання є триваючим.

У постанові Великої Палати Верховного Суду 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц вчергове окреслено, що законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв`язку із чим таке зобов`язання є триваючим, таким чином, помилковим є висновки про те, що перебіг позовної давності щодо вимог про стягнення коштів, передбачених статтею 625 ЦК України, спливає через три роки після дати набрання законної сили судовим рішенням про стягнення кредитної заборгованості. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18, про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Встановивши, що загальний розмір заборгованості по сплаті 3 % річних за користування кредитом, що підлягає стягненню за період з 01.05.2017 року по 23.03.2022 відповідно до розрахунку заборгованості, становить 158 447,64 грн, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку задовольнивши цю позовну вимогу у повному обсзяі, поза межами строку позовної давності, оскільки з наявних матеріалах справи встановлено, що відповідачка брала участь у розгляді справи у суді першої інстанції та заяву про застосування позовної давності не заявляла, у зв`язку з чим, апеляційний суд вважає, що скарга відповідачки ОСОБА_4 задоволенню не підлягаю.

Інші доводи апеляційних скарг не дають підстав для висновку про неправильне застосування районним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року).

Інші доводи апеляційних скарг зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження в суді першої інстанції та яким надана відповідна правова оцінка.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).,

Колегія суддів перевірила доводи апеляційних скарг на предмет законності судового рішення виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин у справі, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» та ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 23 січня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді: О. В. Халаджи

Т.В. Космачевська

Ж.І. Максюта

Повний текст судового рішення складено 23 травня 2024 року.

Головуючий-суддя О. В. Халаджи