УХВАЛА
26 квітня 2024 року
м. Київ
cправа № 910/5853/23
Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду
Кондратової І.Д.,
розглянув касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Медведєвої Ірини Семенівни
на рішення Господарського суду міста Києва
(суддя Бондаренко-Легких Г.П.)
від 21.11.2023
та постанову Північного апеляційного господарського суду
(головуючий - Шаптала Є.Ю., судді - Гончаров С.А., Яковлєв М.Л.)
від 12.03.2024
у справі за позовом Фізичної особи-підприємця Медведєвої Ірини Семенівни
до Приватного акціонерного товариства "КИЇВСТАР"
про визнання угод недійсними,
ВСТАНОВИВ:
1. У квітні 2023 року Фізична особа-підприємець Медведєва Ірина Семенівна (далі - позивач, ФОП, скаржник) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "КИЇВСТАР" (далі - відповідач, Товариство) про визнання угод про надання послуг рухомого (мобільного) зв`язку, а саме: № 10671776 від 19.09.2021; № 10671806 від 19.09.2021; № 10671839 від 19.09.2021; № 10671870 від 19.09.2021; № 10673533 від 20.09.2021; № 10675371 від 21.09.2021; № 10675395 від 21.09.2021; № 10677812 від 23.09.2021; № 10678523 від 23.09.2021; № 10678951 від 23.09.2021; № 10678978 від 23.09.2021; № 10680011 від 24.09.2021; № 10680546 від 24.09.2021; 10680600 від 24.09.2021; № 10680633 від 24.09.2021; № 10680654 від 24.09.2021, недійсними.
2. Позов обґрунтовано тим, що позивачка спірні угоди не підписувала, а підпис на угодах замість неї виконано іншою особою, яка їй невідома.
3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.11.2023, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.03.2024, у задоволенні позову відмовлено повністю.
4. Суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що поведінка позивачки характеризується недобросовісністю, суперечливими твердженнями, які зрештою підтверджують волевиявлення позивачки на укладення спірних угод, що в своїй сукупності може свідчити, що позов спрямований на те щоб уникнути виконання постановленого рішення господарського суду про стягнення боргу у справі № 902/1245/22.
5. 09.04.2024 позивачка подала до Верховного Суду через систему "Електронний суд" касаційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
6. Верховний Суд перевірив форму і зміст касаційної скарги та дійшов висновку про залишення її без руху з огляду на таке.
7. Частиною першою статті 300 ГПК України передбачено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
8. Згідно з пунктом 5 частини другої статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).
9. Так, відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.
10. Процесуальний закон покладає на скаржника обов`язок зазначати у касаційній скарзі про неправильне застосування конкретних норм матеріального та/або допущене судом порушення норм процесуального права та чітко визначити конкретну підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, передбачену (передбачені) статтею 287 ГПК України, з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку.
11. Правильність оформлення касаційної скарги, зокрема, її вимоги, зміст та підстави касаційного оскарження, покладається саме на заявника касаційної скарги.
12. При цьому, вимоги особи, яка подає касаційну скаргу, повинні узгоджуватися з визначеними скаржником підставами касаційного оскарження судових рішень.
13. Зі змісту касаційної скарги вбачається, що підставами касаційного оскарження судових рішень скаржниця визначила наявність випадків, передбачених пунктами 3 та 4 частини другої статті 287 ГПК України, пунктом 1 частини третьої статті 310 цього Кодексу.
14. Скаржниця зазначає, що оскаржувані судові рішення є незаконними та необґрунтованими, оскільки суди дійшли до помилкового висновку про те, що спірні угоди підписувались представником ФОП Медведєвої І.С. - Дворницьким М.О. на підставі довіреності № 6722936260 від 04.09.2021, і що на дійсність угод вказує факт не скасування на момент розгляду справи цієї довіреності, тому такі рішення підлягають скасування, а справа направленню на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
15. Верховний Суд звертає увагу, що відповідно до частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
16. У разі, якщо скаржник посилається на не дослідження зібраних у справі доказів (пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України), то у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено, які саме зібрані у справі докази не досліджені судом, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
17. У касаційній скарзі скаржниця не зазначає, які саме норми процесуального права порушили суди та чітко не вказує, які саме докази не досліджені судами першої та апеляційної інстанцій, що, враховуючи положення статті 310 ГПК України, не дає підстави для висновку про те, що касаційна скарга в цій частині відповідає вимогам статей 287, 290 ГПК України.
18. В обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, позивачка зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій в обґрунтування своєї позиції не посилаються на будь-які правові норми, які б вказували на те, що наявність довіреності на представника автоматично підтверджує, що усі правочини були укладені виключно ним; при укладенні правочинів посилання на довіреність у їх тексті не є обов`язковим; відсутність в тексті правочину посилання на довіреність, на підставі якої діє представник, свідчить про те, що даний правочин укладено представником, а не іншою особою; під час укладення правочину не потрібно встановлювати повноваження представника та зазначати про них безпосередньо у тексті правочину, при цьому із зазначених питань відсутній правовий висновок Верховного Суду.
19. Верховний Суд звертає увагу, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися у спірних правовідносинах, та у який саме спосіб суду необхідно сформувати єдину практику застосування цих норм.
20. У касаційній скарзі скаржниця не наводить належні обґрунтування, визначеної нею підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки чітко не зазначає щодо застосування якої саме конкретної норми права відсутні висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах та у який саме спосіб суду необхідно сформувати єдину практику щодо застосування цих норм.
21. Натомість касаційна скарга містить цитування норм статей 203, 202, 207, 215, 216, 236, 627, 628, 638 Цивільного кодексу України та посилання на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 17.06.2021 у справі № 761/12692/17, від 11.06.2020 у справі № 141/875/17-ц, від 19.05.2020 у справі № 624/600/16-ц, від 03.07.2019 у справі № 201/13235/15-ц, від 11.06.2018 у справі № 916/613/17, однак в цій частині касаційна скарга не містить визначення підстави касаційного оскарження судових рішень згідно з частиною другою статті 287 ГПК України.
22. При цьому, Суд зауважує, що посилання на наявність висновків Верховного Суду щодо застосування норм права суперечить визначеній підставі касаційного оскарження скаржницею (пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України), в такому разі скаржниці слід уточнити підстави касаційного оскарження судових рішень та/або навести відповідне обґрунтування визначеної нею підстави.
23. Наведені недоліки щодо змісту касаційної скарги є підставою для залишення її без руху, із наданням скаржниці строку на приведення касаційної скарги у відповідність до вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України шляхом викладення касаційної скарги у новій редакції з урахуванням наведених вище вимог процесуального законодавства.
24. Згідно з частиною другою статті 292 ГПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
25. Відповідно до частини другої статті 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Керуючись нормами статей 174, 234, 287, 288, пунктом 5 частини другої статті 290, частини другої статті 292 ГПК України, Верховний Суд
У Х В А Л И В:
1. Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Медведєвої Ірини Семенівни на рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.03.2024 у справі № 910/5853/23 залишити без руху.
2. Встановити скаржниці строк десять днів з дня вручення ухвали для усунення недоліків касаційної скарги таким способом:
- привести касаційну скаргу у відповідність до вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України шляхом викладення касаційної скарги у новій редакції, з урахуванням недоліків, визначених у пунктах 17, 20, 21 цієї ухвали;
- уточнену редакцію касаційної скарги, подану на виконання приписів цієї ухвали, надіслати іншим учасникам справи, надавши суду докази з урахуванням положень статті 42 ГПК України.
3. Роз`яснити скаржниці, що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали, касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде їй повернута.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Суддя І. Кондратова