ЄДРСР

Єдиний державний реєстр
судових рішень

Ухвала № 118297149

Озвучення тимчасово недоступне

У Х В А Л А

09 квітня 2024 року

м. Київ

Справа № 490/9587/18

Провадження № 14-29цс24

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Мартєва С. Ю.,

суддів: Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.,

перевірила наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду цивільної справи за скаргою ОСОБА_1 на дії і бездіяльність державного виконавця, заінтересована особа - ОСОБА_2 ,

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 21 червня 2023 року у складі колегії суддів Яворської Ж. М., Базовкіної Т. М., Царюк Л. М.,

УСТАНОВИЛА:

1. У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на дії та бездіяльність головного державного виконавця Інгульського відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Пєрєвєрзєвої Н. М., заінтересована особа - ОСОБА_2 .

2. Скаргу мотивувала тим, що на примусовому виконанні в Інгульському відділі державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) перебуває зведене виконавче провадження за виконавчим листом від 10 грудня 2019 року № 2/490/3051, виданим Центральним районним судом м. Миколаєва, про стягнення з ОСОБА_2 на її користь коштів на утримання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/10 частки з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 19 листопада 2018 року і до закінчення нею навчання, але не більше ніж до 23 років, та з виконання судового наказу від 11 грудня 2018 року № 2-н/490/1057/2018, виданого Центральним районним судом м. Миколаєва про стягнення з ОСОБА_2 на її користь коштів на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , малолітніх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі частки з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 19 листопада 2018 року і до досягнення ними повноліття.

3. Зазначила, що боржник ОСОБА_2 не бажає виконувати свій батьківський обов`язок щодо сплати аліментів, приховує розмір свого доходу та належне йому майно.

4. Послалася на те, що головний державний виконавець Інгульського відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Пєрєвєрзєва Н. М. на порушення положень Закону України «Про виконавче провадження» не виконує своїх обов`язків щодо належного здійснення виконавчих дій, зокрема не вжила заходів щодо виявлення належного боржнику майна та розміру фактично отриманих ним доходів. Унаслідок вказаної бездіяльності державного виконавця порушуються її права.

5. Просила суд визнати протиправною бездіяльність головного державного виконавця Інгульського відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Пєрєвєрзєвої Н. М. щодо невиконання визначених Законом України «Про виконавче провадження» виконавчих дій, направлених на примусове виконання вказаного вище судового наказу від 11 грудня 2018 року № 2-н/490/1057/2018, та зобов`язати головного державного виконавця усунути порушення шляхом вжиття заходів, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», направлених на повне примусове виконання вказаного судового наказу.

6. Ухвалою від 27 вересня 2021 року Центральний районний суд м. Миколаєва закрив провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність головного державного виконавця Інгульського відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Пєрєвєрзєвої Н. М.

7. Місцевий суд виходив з того, що на час розгляду районним судом скарги відсутній предмет оскарження, оскільки виконавче провадження з примусового виконання судового наказу № 2-н/490/1057/2018 закінчено у зв`язку з відкликанням судом виконавчого документа.

8. На ухвалу місцевого суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, яка надійшла до суду 12 червня 2023 року.

9. Позивач також звернулась із заявою про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, яку мотивувала тим, що про постановлення ухвали суду першої інстанції від 27 вересня 2021 року дізналася лише 25 травня 2023 року.

10. Ухвалою від 12 червня 2023 року Миколаївський апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 вересня 2021 року лишив без руху. Витребував із Центрального районного суду м. Миколаєва справу № 490/9587/18.

11. Ухвалою від 21 червня 2023 року Миколаївський апеляційний суд відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 вересня 2021 року.

12. Ухвалу мотивував тим, що апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення. Отже, підлягають застосуванню положення частини другої статті 358 Цивільно процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), оскільки річний строк, визначений цією процесуальною нормою, є присічним і не може бути поновленим.

13. Дійшов висновку, що ОСОБА_1 була обізнана про розгляд справи місцевим судом, бо це провадження суд відкрив за її скаргою і її належним чином повідомляли про дати судових засідань 12 квітня та 07 червня 2021 року.

14. Аналізуючи наслідки неповідомлення ОСОБА_1 про судове засідання, призначене на 27 вересня 2021 року, апеляційний суд зазначив, що як неповідомлення особи про розгляд справи розуміють випадки, коли учасник справи взагалі жодним чином не повідомлявся судом і не знав про наявність справи у провадженні суду. Отже, до таких випадків не може бути віднесено неповідомлення особи про окреме судове засідання у справі, навіть якщо у цьому засіданні було ухвалено рішення (за умови, що матеріалами справи безспірно підтверджується факт обізнаності особи про розгляд судом справи та її участь у ній).

15. Ухвалюючи судове рішення, апеляційний суд виходив з правового висновку, висловленого у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2021 року у справі № 201/13990/15-ц (провадження № 61-22496св19).

16. 21 липня 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу і, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просила ухвалу апеляційного суду скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

17. Як на підставу касаційного оскарження судового рішення послалася на те, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про належне повідомлення її районним судом про дату, час та місце розгляду справи, оскільки у справі відсутні докази отримання нею повісток. Місцевий суд не вніс інформацію до системи «Електронний суд». Після початку війни вона вимушено вивезла дітей у безпечне місце, оскільки квартира, в якій вони проживали, була пошкоджена. Копію рішення місцевого суду вона не отримувала, воно їй його не надсилали.

18. Виходила з того, що місцевий суд про розгляд скарги в суді 27 вересня 2021 року її не повідомив та розглянув справу за її відсутності, що унеможливлює застосування апеляційним судом положень частини другої статті 358 ЦПК України.

19. У вересні 2023 року заступник начальника Інгульського відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) подав відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржена постанова апеляційного суду є законною і обґрунтованою.

20. Вважає, що доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують і на їх законність не впливають.

21. Також вважає, що заявниця була обізнана про розгляд справи судом першої інстанції, її належним чином повідомляли про судові засідання, призначені на 12 квітня та 07 червня 2021 року. Отже, немає виключного випадку, передбаченого вимогами частини другої статті 358 ЦПК України, для відкриття апеляційного провадження у разі спливу одного року після складення повного тексту рішення суду.

22. 04 жовтня 2023 року на адресу Верховного Суду надійшли додаткові пояснення від ОСОБА_1 , в яких заявниця підтримала вимоги касаційної скарги.

23. Ухвалою від 11 серпня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її із Центрального районного суду м. Миколаєва.

24. У листопаді 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

25. Ухвалою від 11 грудня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду справу за скаргою призначив до розгляду.

26. Ухвалою від 20 грудня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду справу передав на розгляд об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

27. Ухвалою від 19 лютого 2024 року Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частин третьої, п`ятої статті 403 ЦПК України:

- длявідступу від висновків касаційних судів, в яких йдеться про те, що сама лише обізнаність про судову справу (провадження) є достатньою підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження за пропуском річного строку на оскарження судових рішень, а саме: ухвали Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19 січня 2024 року у справі № Б-24/129-08, постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 01 лютого 2024 року у справі № 340/3/20, постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19 жовтня 2022 року у справі № 214/63/20, постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 14 вересня 2023 року у справі № 240/6538/20);

- для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики у зв`язку із тим, що ця справа містить виключну правову проблему.

28. Обґрунтовуючи підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зазначила таке.

29. Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

30. За загальним правилом, викладеним у частині першій статті 354 ЦПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Із загального правила щодо початку перебігу строку встановлено виняток: якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

31. У частині третій статті 272 ЦПК України встановлено, що у разі проголошення в судовому засіданні скороченого рішення суд надсилає учасникам справи копію повного судового рішення протягом двох днів з дня його складення.

32. Об`єднана палата зазначила, що визначальним для унормування початку перебігу строку на апеляційне оскарження є наявність повного судового рішення.

33. Виходила з того, що законодавець урахував ймовірність виникнення проблем з фактичним отриманням судового рішення. Частина друга статті 354 ЦПК України встановлює додаткові гарантії забезпечення доступності апеляційного провадження у зв`язку з можливим пропуском учасником справи строку на апеляційне оскарження внаслідок затримки одержання повного рішення.

34. Послалася на те, що учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

35. Зазначила, що за частиною третьою статті 354 ЦПК України строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

36. Виходила з того, що частина друга статті 358 ЦПК України встановлює, що незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків, зокрема, подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи.

37. Дійшла висновку про те, що у межах річного строку з дня складення повного судового рішення може бути поновлено строк на апеляційне оскарження з інших поважних причин будь-яким особам, які подали апеляційну скаргу, а особам, не повідомленим про розгляд справи, - і поза межами річного строку.

38. Зазначила, що річний преклюзивний строк для поновлення строку на апеляційне оскарження не поширюється на учасників справи, не повідомлених про розгляд справи.

39. Об`єднана палата вважає, що ця норма застосовується виключно в кореспонденції з нормою частини третьої статті 354 ЦПК України, в якій йдеться про інші поважні причини. Якщо ж учасник справи, хоча й не був повідомлений, але рішення отримав, він має право на поновлення строку, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (частина друга статті 354 ЦПК України).

40. Послалася на те, що строк, як визначений наперед момент або відрізок часу, обмежує дію у часі суб`єктивних прав та обов`язків.

41. Дійшла висновку, що таким чином законодавець установив часові процесуальні фільтри для реалізації права апеляційного оскарження судового рішення.

42. Зазначила, що аналогічні (уніфіковані) норми містяться у Кодексі адміністративного судочинства України (далі - КАС України) і Господарському процесуальному кодексі України (далі - ГПК України).

43. Це процесуальне питання не було предметом перегляду Великою Палатою Верховного Суду з початку її процесуальної діяльності.

44. Об`єднана палата послалася на те, що практика вирішення касаційними судами спірного питання є різною.

45. Так, в ухвалі від 19 січня 2024 року у справі № Б-24/129-08 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив, що, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, суд апеляційної інстанцій виходив з того, що скаржник пропустив строк апеляційного оскарження ухвали та постанови місцевого господарського суду чотирнадцять років. Як керівник та засновник юридичної особи ОСОБА_1 повинен був опікуватися станом справ у товаристві, зокрема отримувати інформацію з відкритих джерел (Єдиного державного реєстру судових рішень та Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), та міг дізнатися про наявність судових справ та судових рішень відносно товариства та підстав припинення юридичної особи і не був позбавлений права оскаржити це судове рішення в апеляційному порядку в установлений законом строк, проте своїм правом не скористався. Отже, подання апеляційної скарги в установлений законом строк залежало виключно від волевиявлення скаржника, тобто мало суб`єктивний характер.

Враховуючи те, що апеляційна скарга подана поза межами присічного строку, встановленого частиною другою статті 261 ГПК України, а доказів на обґрунтування виключних випадків пропуску строку на звернення з апеляційною скаргою, зазначених у статті 261 ГПК України, заявник не навів (як учасник справи не був повідомлений про розгляд справи, не був обізнаний про ухвалене рішення суду, не був залучений до справи як керівник, не був повідомлений про розгляд справи в силу знаходження за межами України на лікуванні), суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав, передбачених пунктами 1, 2 частини другої статті 261 ГПК України, для прийняття апеляційної скарги, поданої після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, до розгляду.

46. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22 листопада 2023 року у справі № 905/9027/132 міститься висновок про те, що направлення судом оскарженої ухвали іншій юридичній особі відповідно до частини другої статті 261 ГПК України не є випадком, за наявності якого апеляційний суд після спливу одного року з дня постановлення оскарженої ухвали поновлює строк на її оскарження, проте встановлення апеляційним судом таких обставин (останній в оскарженій ухвалі послався на рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення) повинно мати наслідком належне дослідження матеріалів справи щодо повідомлення саме ТОВ «НВО «Червоний металіст» про розгляд скарги, а також про направлення судом першої інстанції оскарженої ухвали саме цій юридичній особі (скаржнику).

Це, у свою чергу, мало спонукати апеляційний суд перевірити та надати оцінку наявності / відсутності підстав для застосування до такої апеляційної скарги наслідків, передбачених частиною другою статті 261 ГПК України, а саме встановлення / невстановлення випадків, передбачених пунктами 1, 2 вказаної норми, наявність яких надає право на поновлення строку апеляційного оскарження, зокрема якщо апеляційну скаргу подано особою, не повідомленою про розгляд справи.

47. Постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07 вересня 2023 року у справі № 752/6166/17, від 18 серпня 2023 року у справі № 32/257-10, від 20 квітня 2023 року у справі № 9/41 містять висновок про те, що системний аналіз статті 261 ГПК України свідчить, що подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки, звільняє її від безумовної відмови у відкритті апеляційного провадження незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, передбаченої частиною другою статті 261 ГПК України, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення. Проте в такому випадку особа не звільняється від обов`язку довести поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження, передбаченого іншими нормами ГПК України.

48. Залишаючи без змін ухвалу суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження на підставі частини другої статті 299 КАС України, Верховний Суд у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 01 лютого 2024 року у справі № 340/3/20 зауважив, що встановлений річний строк у вказаній вище правовій нормі процесуального закону є присічним, таким, що не може бути поновлений, отже правила частини другої статті 299 КАС України передбачають обов`язок, а не право суду відмовити у відкритті апеляційного провадження, не підлягають обмеженню в застосуванні та розширеному тлумаченню.

Законодавець, установивши виключення із зазначеного правила, згідно з яким річний строк на апеляційне оскарження може бути поновлений, якщо апеляційну скаргу подано суб`єктом владних повноважень у справі, про розгляд якої він не був повідомлений або до участі в якій не був залучений, якщо суд ухвалив рішення про його права та (або) обов`язки, виходив, зокрема, з безпосередньої обізнаності учасника справи - суб`єкта владних повноважень з наявністю відповідного судового провадження, а не з факту надіслання копії судового рішення, яким розгляд справи закінчено.

Оскільки апеляційна скарга подана відповідачем після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, а також ураховуючи його обізнаність про наявність судового провадження у цій справі, винятки, за яких пропущений строк може бути поновлено, на відповідача не поширюються.

49. Також об`єднана палата Касаційного цивільного суду зазначила, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 19 жовтня 2022 року у справі № 214/63/20 констатував, що установлений річний строк у вказаній правовій нормі процесуального закону є присічним, таким, що не може бути поновлений, а тому правила частини другої статті 299 КАС України передбачають обов`язок, а не право суду відмовити у відкритті апеляційного провадження, не підлягають обмеженню в застосуванні та розширеному тлумаченню. Це правило стосується випадків подання апеляційної скарги суб`єктом владних повноважень. Водночас із зазначеного правила існує виняток, згідно із яким річний строк на апеляційне оскарження може бути поновлений, якщо апеляційну скаргу подано суб`єктом владних повноважень у справі, про розгляд якої він не був повідомлений або до участі в якій не був залучений, якщо суд ухвалив рішення про його права та (або) обов`язки. При цьому законодавець, установивши зазначені виключення, виходив, зокрема, з безпосередньої обізнаності учасника справи - суб`єкта владних повноважень з наявністю відповідного судового провадження, а не з факту повідомлення його про дату, час і місце судового засідання чи надіслання копії судового рішення, яким розгляд справи закінчено.

50. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 14 вересня 2023 року у справі № 240/6538/20 дійшов висновку про те, що із правила, передбаченого частиною другою статті 299 КАС України, існує виняток, згідно з яким річний строк на апеляційне оскарження може бути поновлений, якщо апеляційну скаргу подано суб`єктом владних повноважень у справі, про розгляд якої він не був повідомлений або до участі в якій не був залучений, якщо суд ухвалив рішення про його права та (або) обов`язки. При цьому законодавець, установивши зазначені виключення, виходив, зокрема, з безпосередньої обізнаності учасника справи - суб`єкта владних повноважень з наявністю відповідного судового провадження, а не з факту повідомлення його про дату, час і місце судового засідання чи надіслання копії судового рішення, яким розгляд справи закінчено.

Зазначивши, що відповідач був обізнаний про наявність провадження у справі в суді першої інстанції (направлено копію ухвали суду про відкриття провадження у справі разом з судовою повісткою; до суду надійшли: відзив на позовну заяву, заперечення на відповідь на відзив), а також про наявність рішення суду першої інстанції (наявні докази про вручення копії судового рішення), Верховний Суд погодився з висновком апеляційного суду про наявність правових підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою, яка подана суб`єктом владних повноважень після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення.

51. У постановах Верховного Суду у складі колегії судів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2021 року у справі № 201/13990/15-ц (провадження № 61-22496св19), від 21 червня 2023 року у справі № 202/32361/13-ц (провадження № 61-3546св23) міститься висновок про те, що під неповідомленням особи про розгляд справи в контексті частини другої статті 358 ЦПК України слід розуміти випадки, коли учасник справи взагалі ніяким чином не повідомлявся судом і не знав про наявність справи у провадженні суду.

52. Однак до таких випадків не може бути віднесено неповідомлення особи про окреме судове засідання у справі, навіть якщо в цьому засіданні було ухвалено рішення (за умови, що матеріали справи безспірно підтверджують факт обізнаності особи про розгляд судом справи та її участь у ній).

53. Об`єднана палата Касаційного цивільного суду зазначила, що процесуальні фільтри доцільні з точки зору ефективності законодавства, їх встановлення має ґрунтуватись на практиці ЄСПЛ. Важливо враховувати правові позиції ЄСПЛ в аспекті доступності правосуддя, зокрема, при запровадженні процесуальних фільтрів прийнятності заяви, про які зазначено вище.

54. Вважає, що необхідність встановлення процесуальних строків випливає з вимог статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, відповідно до якої кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків або при висуненні проти неї будь-якого кримінального обвинувачення має право на справедливий і відкритий розгляд впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

55. Послалася на те, що процесуальний строк - це встановлений законом або призначений судом (суддею) проміжок часу чи момент у часі, протягом якого чи до якого судовий орган (суддя) або інші учасники судового процесу мають право або зобов`язані вчинити певну процесуальну дію або сукупність таких дій.

56. Зазначила, що поновленням процесуального строку є відновлення судовим органом (суддею) права на вчинення процесуальної дії, втраченого внаслідок пропуску заінтересованою особою процесуального строку, який встановлено для його здійснення, з причин, які визнано судом поважними.

57. Виходила з того, що суд поновлює процесуальний строк, якщо визнає причини пропуску строку поважними. Поновлення процесуального строку означає лише, що суд надає дозвіл особі вчинити процесуальну дію, незважаючи на те, що строк для її вчинення особа пропустила. Тобто поновлення строку не означає, що перебіг строку продовжується.

58. Зауважила, що можливість поновлення процесуального строку пов`язується з обов`язковою наявністю поважної причини (чи причин) пропуску відповідного строку. Суд має зазначити відповідну причину (причини) в судовому рішенні, в якому йдеться про поновлення строку. Заявник повинен в заяві обґрунтувати поважність причини (причин) пропуску строку, в разі необхідності - з поданням доказів цього за загальними правилами подання доказів, встановленими ЦПК України. У кожному випадку суд повинен з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінити доводи, що наведені на обґрунтування заяви про його поновлення, та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.

59. Виходила з того, що поважність причин пропуску строку є оціночною категорією і встановлюється на розсуд суду. Визнаючи причини пропуску поважними чи неповажними, суд має оцінити їх у кожній конкретній ситуації виходячи з обставин справи та обставин пропуску, які мають об`єктивно перешкоджати особі виконати процесуальну дію у встановлений строк, та вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод про забезпечення права на справедливий суд.

60. Отже, об`єднана палата Касаційного цивільного суду зазначила, що визнання причин пропуску строку поважними відноситься до дискреційних повноважень суду. Водночас це дискреційне повноваження певним чином обмежив процесуальний закон.

61. По-перше, право учасника справи, який отримав судове рішення, хоча й не був повідомлений про розгляд справи, на поновлення строку виокремлено від інших поважних причин та не залежить від розсуду суду, а лише обумовлюється поданням апелянтом відповідної заяви про поновлення строку. Якщо така заява подана протягом тридцяти днів з дня вручення рішення суду (який визначається відповідно до частини шостої статті 272 ЦПК України), суд має поновити строк на подання апеляційної скарги. В іншому випадку суд діє відповідно до статей 357, 358 ЦПК України.

62. По-друге, випадок, коли учасник справи не був повідомлений про розгляд справи і не отримав судове рішення, слід вважати як пропуск строку з інших поважних причин і застосовувати до нього правило частини третьої статті 354 ЦПК України в сукупності з пунктом 1 частини другої статті 358 ЦПК України, тобто без застосування річного преклюзивного строку. У цьому випадку питання про проміжок часу, що минув з дня складення повного тексту судового рішення, протягом якого можливе поновлення строку на подання апеляційної скарги, суд має вирішити на власний розсуд, реалізуючи своє дискреційне повноваження.

63. Питання про те, який зміст законодавець вклав у поняття «учасник, не повідомлений про розгляд справи», слід вирішувати під кутом зору мети, з якою він встановив обмеження в часі щодо права на подання апеляційної скарги та винятки із цього обмеження.

64. Для реалізації права на подання апеляційної скарги визначальним є не стільки участь заявника у всіх засіданнях суду, скільки отримання ним повного судового рішення, адже без ознайомлення з повним судовим рішенням неможливо зрозуміти мотиви суду, з яких він виходив, ухвалюючи рішення, а отже, неможливо сформулювати підстави апеляційної скарги.

65. Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає, що не відповідає змісту норми пункту 1 частини другої статті 358 ЦПК України висновок про те, що: а) під неповідомленням особи про розгляд справи слід розуміти випадки, коли учасник справи взагалі ніяким чином не повідомлявся судом і не знав про наявність справи у провадженні суду; і що: б) до таких випадків не може бути віднесено неповідомлення особи про окреме судове засідання у справі, навіть якщо в цьому засіданні було ухвалено рішення (за умови, що матеріали справи безспірно підтверджують факт обізнаності особи про розгляд судом справи та її участь у ній).

66. При цьому слід враховувати особливості судового засідання з розгляду справи по суті, яке має закінчитися процесуальним результатом ухвалення судового рішення по суті (або закриття провадження у справі).

67. Отже, об`єднана палата вважає, що коли йдеться про подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи, слід вважати, що учасник справи не був повідомлений про судове засідання, в якому відбувся розгляд справи по суті в судовому засіданні. Тобто суд не забезпечив право учасника справи на участь у справі на стадії розгляду справи по суті.

68. На думку колегії суддів об`єднаної палати, участині другій статті 358 ЦПК України правильним є таке її тлумачення і застосування: коли йдеться про подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи, слід вважати, що учасник справи не був повідомлений про судове засідання, в якому відбувся розгляд справи по суті в судовому засіданні.

69. Велика Палата Верховного Суду вважає мотиви, викладені в ухвалі Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року, такими, що містять обґрунтування необхідності вирішення питання щодо застосування частини другої статті 358 ЦПК України та вирішення питання, чи є сама лише обізнаність про судову справу (провадження) достатньою підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження у зв`язку з пропуском річного строку на оскарження судового рішення, а тому вважає за необхідне прийняти справу до розгляду.

70. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для прийняття справи на свій розгляд на підставі частини третьої статті 403 ЦПК України.

71. Також об`єднана палата Касаційного цивільного суду послалася на те, що ця справа містить виключну правову проблему і її передача на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування правозастосовчої практики щодо правильного застосування вимог частини другої статті 358 ЦПК України з метою забезпечення права на справедливий судовий розгляд.

72. Виходила з того, що аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить про надзвичайно велику кількість судових рішень касаційних судів з питання пропуску річного строку на апеляційне (касаційне) оскарження особами, які були учасниками справи, й вирішувалося у касаційних судах різних інстанцій або по-різному, або з різними мотивуваннями, що, безсумнівно, не забезпечує єдність судової практики, шкодить іміджу як Верховного Суду, так і судовій системі загалом, а також довірі до суду.

73. Зазначила, що згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду виключна правова проблема має, як правило, оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного критеріїв. Кількісний ілюструє те, що певна проблема постала не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням питання, щодо якого постає проблема. А з погляду якісного критерію на виключність правової проблеми можуть вказувати: відсутність чи неефективність процесуальних механізмів її вирішення, що зумовлює необхідність використання повноважень Великої Палати Верховного Суду (процесуальний аспект); відсутність чи неефективність матеріальних гарантій реалізації, охорони та захисту фундаментальних прав і свобод, внаслідок чого обґрунтованість обмежень останніх може зумовлювати необхідність використання повноважень Великої Палати Верховного Суду (матеріальний аспект).

74. Об`єднана палата виходила з того, що необхідність вирішення вказаного спірного процесуального питання як виключна правова проблема є актуальним і в контексті нещодавно прийнятого Рішення Конституційного Суду України від 14 лютого 2024 року № 1-р(II)/2024 у справі за конституційною скаргою Приватного підприємства «Генеральний будівельний менеджмент» про відповідність Конституції України (конституційність) пункту 2 частини другої, частини третьої статті 321 Господарського процесуального кодексу України (щодо гарантування захисту прав і свобод особи за рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

75. Об`єднана палата вважала, що указаним Рішенням Конституційний Суд України у доволі подібній до справи, яка переглядається, визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), пункт 2 частини другої, частину третю статті 321 Господарського процесуального кодексу України в тім, що вони унеможливлюють: 1) подання заяв про перегляд судового рішення у зв`язку з ухваленням ЄСПЛ рішення після десяти років із дня набрання законної сили рішенням національного суду; 2) поновлення строку судом на подання заяви про перегляд рішення національного суду.

76. Виходила з того, що з урахуванням принципу верховенства права звернення до суду є універсальним механізмом захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, України, тому роль Великої Палати Верховного Суду може полягати саме у роз`ясненні особливостей інтерпретації вимог частини другої статті 358 ЦПК України в ситуаціях, аналогічних тій, що виникла у цій справі.

77. Проте Велика Палата Верховного Суду наголошує, що виключна правова проблема має, як правило, оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного критеріїв.

78. Кількісний критерій відбиває той факт, що вона наявна не в одній якійсь конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

79. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини: відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.

80. ЄСПЛ зазначає, що дотримання принципу правової визначеності пов`язане з забезпеченням єдності судової практики. Однак він не наполягає на її незмінності, оскільки неспроможність забезпечити динамічний та еволюційний підхід у тлумаченні може призвести до ризику створення перепон при проведенні реформ або запровадженні покращень. Разом з тим наявність глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці, неспроможність правової системи держави подолати їх все ж таки призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд.

81. При визначенні того, чи існування конфліктуючих судових рішень у подібних справах суперечить принципу правової визначеності відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції враховується: 1) наявність «глибоких та довгострокових розходжень» у відповідній судовій практиці національних судів; 2) чи передбачає національне законодавство механізми подолання таких розбіжностей; 3) чи були такі механізми запроваджені і, якщо так, то чи були вони ефективні.

82. Крім того, виключна правова проблема є такою, що впливає на застосування норм права у подібних та/або у тотожних правовідносинах та судами декількох юрисдикцій, у зв`язку із чим її невирішення призведе до різного тлумачення або застосування судами норм права та неоднакового вирішення спорів з однаковими фактичними обставинами та правовим регулюванням.

83. Також Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що Рішення Конституційного Суду України від 14 лютого 2024 року № 1-р(II)/2024 у справі за конституційною скаргою Приватного підприємства «Генеральний будівельний менеджмент» про відповідність Конституції України (конституційність) пункту 2 частини другої, частини третьої статті 321 Господарського процесуального кодексу України (щодо гарантування захисту прав і свобод особи за рішенням Європейського суду з прав людини), про яке зазначає об`єднана палата Касаційного цивільного суду, стосувалося вирішення іншого процесуального питання, а саме строків звернення із заявою про перегляд судових рішень за нововиявленими та виключними обставинами.

84. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що мотиви, зазначені в ухвалі від 19 лютого 2024 року, не свідчать про наявність виключної правової проблеми, а висновок про таку виключність є передчасним.

85. Оскільки Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність у цій справі виключної правової проблеми, вирішення якої необхідно для забезпечення розвитку права і формування єдиної правозастосовчої практики, то відсутні й підстави для прийняття справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 403 ЦПК України.

86. Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

87. Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.

88. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

89. Відповідно до частини четвертої статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики (пункт 4).

90. Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності.

91. Відповідно до частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та частини четвертої статті 263 ЦПК України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду і, зокрема, Великої Палати Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права, і судді зобов`язані дотримуватись таких висновків.

92. Наявність глибоких і довгострокових розходжень у судовій практиці касаційних судів у межах одного Верховного Суду, неспроможність правової системи держави подолати їх призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

93. Саме на державу покладається обов`язок створити у своїй правовій системі ефективні механізми для подолання імовірних розбіжностей в судовій практиці (рішення ЄСПЛ від 29 березня 2011 року у справі «Брезовець проти Хорватії» (Brezovec v. Croatia), заява № 13488/07).

94. У частині першій статті 402 ЦПК України передбачено, що в суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Такий розгляд відбувається з урахуванням статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції.

95. Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

96. З огляду на викладене справу необхідно розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення її учасників (у порядку письмового провадження).

97. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина одинадцята статті 272 ЦПК України).

98. Керуючись частиною тринадцятою статті 7, частиною першою статті 402, частиною третьою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

УХВАЛИЛА:

1. Прийняти до розгляду справу за скаргою ОСОБА_1 на дії і бездіяльність державного виконавця, заінтересована особа - ОСОБА_2 .

2. Призначити справу до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на 26 червня 2024 року в приміщенні Верховного Суду за адресою: місто Київ, вулиця Пилипа Орлика, 8.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач С. Ю. Мартєв

Судді О. О. Банасько О. В. Кривенда

О. Л. Булейко К. М. Пільков

Ю. Л. Власов С. О. Погрібний

І. А. Воробйова О. В. Ступак

М. І. Гриців І. В. Ткач

І. В. Желєзний О. С. Ткачук

Л. Ю. Кишакевич В. Ю. Уркевич

В. В. Король Є. А. Усенко

С. І. Кравченко Н. В. Шевцова