ЄДРСР

Єдиний державний реєстр
судових рішень

Рішення № 117716655

Озвучення тимчасово недоступне

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: [email protected]

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.02.2024

Справа № 910/17633/23

Суддя Господарського суду міста Києва Стасюк С.В., за участю секретаря судового засідання Демидової А. А., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Корпорації «ТСМ ГРУП»

до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»

про стягнення 5 777 540,37 грн.

Представники учасників справи:

від позивача:Носик Б.М.;

від відповідача: Касьянов М.Г.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Корпорація «ТСМ ГРУП» (надалі по тексту позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (надалі по тексту відповідач) про стягнення 5 777 540,37 грн, у тому числі 1 166 436,07 грн пені, 556 019,71 грн 3% річних, 4 055 084,59 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за Договором № 12/20 від 15.06.2020 в частині здійснення оплати за фактично виконані роботи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.11.2023 відкрито провадження у справі № 910/17633/23, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 21.12.2023.

04.12.2023 від відповідача надійшли відзив на позовну заяву, заява про застосування строків позовної давності та клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу. Відповідач проти позову заперечував з підстав відсутності його вини у порушенні зобов`язання. Крім того, на думку відповідача, позивач не має права вимоги до позивача, оскільки відступив їх Товариству з обмеженою відповідальністю «Управління механізованих робіт». Також відповідач зазначає, що розмір штрафних санкцій є надмірно великим, порівняно з основним зобов`язанням та просить їх зменшити на 99%. В заяві про застосування строків позовної давності, відповідач зазначає про сплив строків позовної давності щодо заявлених позовних вимог.

12.12.2023 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій він заперечує проти доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву.

У судовому засіданні 21.12.2023 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 25.01.2024.

Розгляд справи у судовому засіданні 25.01.2024 відкладено на 22.02.2024.

В судове засідання 25.01.2024 з`явились представники позивача та відповідача, наддали пояснення по суті спору. Представник позивача просив позов задовольнити. Представник відповідача просив у задоволенні позову відмовити. Після дослідження доказів, суд оголосив про відкладення розгляду справи на 22.02.2024.

У судовому засіданні 22.02.2024 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

15.06.2020 між Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - замовник, відповідач, ДП "НАЕК "Енергоатом") в особі Відокремленого підрозділу "Южно - Українська атомна електрична станція" та Корпорацією "ТСМ ГРУП" (далі - генеральний підрядник, позивач) був укладений Договір № 12/20 на виконанням комплексу робіт (зареєстрований ДП "НАЕК "Енергоатом" за № 20-123-08-20-06467 від 21.07.2020) (далі - Договір).

Згідно з п. 1.1 Договору генеральний підрядник зобов`язується за завданням замовника з дотриманням вимог законодавства виконати комплекс робіт: «ВП Южно - Українська АЕС. Технічне переоснащення комплексу інженерно-технічних засобів системи фізичного захисту північної частини периметра. І етап. Роздільна гребля, КПП-4. Будівельні роботи» в цілому або за етапами в обсягах та у строки, що зазначені у Графіку виконання робіт (Додаток № 2) та у відомостях обсягів робіт (Додаток № 4) до вказаного Договору.

Відповідно до п. 1.2 Договору згідно Державного класифікатору продукції та послуг ДК 016:2010 (далі - ДКПП) дані роботи відносяться до коду 43.29 "Роботи будівельно-монтажні, інші".

Згідно з п. 1.3 Договору, генеральний підрядник здає, в обумовлені терміни, виконані роботи замовнику, за свій рахунок усуває дефекти, що виявилися в процесі виробництва робіт і в межах гарантійного терміну експлуатації. Замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконані роботи.

Відповідно до п. 2.1 Договору та відповідно до Протоколу погодження договірної ціни (Додаток № 1 до Договору) та Договірної ціни з додатками (Додаток № 3 до Договору), що є невід`ємними частинами цього Договору, була визначена вартість робіт за цим Договором, яка складала 30 565 449,06 грн. у т. ч. ПДВ 20 % - 5 094 241,51 грн.

Договірна ціна є динамічною, визначається відповідно до положень ДСТУ Б.Д. 1.1-1:2013 «Правила визначення вартості будівництва» (п. 2.2 Договору).

Остаточна ціна Договору визначається з урахуванням фактично виконаного обсягу робіт та фактичних витрат генерального підрядника на придбання матеріальних ресурсів, у порядку, визначеному умовами Договору, але не може перевищувати договірної ціни, заявленої в Договорі. Зміни, внесені замовником в проектно-кошторисну документацію, оформляються відповідними додатковими угодами (п. 2.2 Договору).

Терміни виконання робіт визначені в Графіку виконання робіт (Додаток №2), який є невід`ємною частиною Договору (п. 3.1 Договору).

Виконання будівельних робіт здійснюється Генеральним підрядником згідно Графіку виконання робіт та Відомості обсягу робіт (Додаток №4).

Пунктом 4.1. Договору сторони передбачили, що оплата за виконані роботи проводитиметься шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок генерального підрядника після підписання сторонами довідки про вартість виконаних робіт за формою КБ-3, складену на підставі актів виконаних робіт за формою КБ-2В протягом 45 банківських днів.

Відповідно до п. 5.8 Договору приймання актів виконаних робіт здійснюється за формою КБ-2В до 25 числа поточного місяця, приймання довідки про вартість виконаних будівельних робіт за формою КБ-3 до 28 числа поточного місяця (п. 5.8 Договору).

Згідно з п. 10.8 Договору замовник зобов`язаний, зокрема, прийняти від генерального підрядника будівельні роботи та здійснити розрахунок на умовах даного Договору.

Розділом 11 Договору встановлена відповідальність сторін.

Відповідно до п. 11.4 Договору у разі невиконання замовником своїх зобов`язань щодо оплати виконаних робіт при наявності фінансування дирекцією ДП НАЕК, замовник на вимогу генерального підрядника зобов`язаний сплатити останньому пеню у розмірі 0,1% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Згідно з п. 16.6 Договору, цей Договір набуває чинності з дати підписання Договору та скріплення його печатками і діє до 30 березня 2022 року.

Позивач зазначає, що відповідно до умов Договору виконав ряд робіт на загальну суму 30 561 643,86 грн. що підтверджується:

1.Довідкою № 1 від 30.07.2021 про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за липень 2021 (форма КБ-3) на суму 3 479 796,78 грн., складеної на підставні наступних актів:

-Акт № 5 від 30.07.2021 приймання виконаних будівельних робіт за липень 2021 (форма № КБ-2В) на суму 590 544,06 грн.;

-Акт № 7 від 30.07.2021 приймання виконаних будівельних робіт за липень 2021 (форма № КБ-2В) на суму 2 889 252,72 грн.

2.Довідкою № 2 від 30.09.2021 про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за вересень 2021 (форма КБ-3) на суму 21 325 521,42 грн., складеної на підставні наступних актів:

-Акт № 2 від 30.09.2021 приймання виконаних будівельних робіт за вересень 2021 (форма № КБ-2В) на суму 21 325 521,42 грн.

3.Довідкою від 28.01.2022 про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за січень 2022 (форма КБ-3) на суму 5 756 325,66 грн., складеної на підставні наступних актів:

-Акт № 1 від 28.01.2022 приймання виконаних будівельних робіт за січень 2022 (форма № КБ-2В) на суму 2 190 595,02 грн.;

-Акт № 3 від 28.01.2022 приймання виконаних будівельних робіт за січень 2022 (форма № КБ-2В) на суму 537 094,98 грн.;

-Акт № 4 від 28.01.2022 приймання виконаних будівельних робіт за січень 2022 (форма № КБ-2В) на 368 947,62 грн.;

-Акт № 6 від 28.01.2022 приймання виконаних будівельних робіт за січень 2022 (форма № КБ-2В) на суму 53 333,16 грн.;

-Акт № 8 від 28.01.2022 приймання виконаних будівельних робіт за січень 2022 (форма № КБ-2В) на суму 2 606 354,88 грн.

Зважаючи на порушення замовником виконання грошового зобов`язання по Договору щодо оплати виконаних робіт, які були прийняті замовником, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 1 166 436,07 грн пені, 556 019,71 грн. 3% річних, 4 055 084,59 грн. інфляційних втрат.

Позивач зазначає, що ним за період з дати виникнення прострочення по 26.04.2022 нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат здійснено на всю суму простроченої заборгованості - 30 561 643,86 грн.

26.04.2022 на підставі згоди відповідача позивач уклав з Товариством з обмеженою відповідальністю «Управління механізованих робіт» Договір №12/20-УМР/П про відступлення права вимоги, відповідно до якого відступив на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Управління механізованих робіт» частину прав вимоги за Договором на суму 25 468 036,55 грн.

Тому за період з 26.04.2022 по дату подання позову для 3% річних та по 31.10.2023 для втрат від інфляції позивач здійснив нарахування на залишок заборгованості у розмірі 5 093 607,31 грн.

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Частинами 1 та 3 ст. 843 Цивільного кодексу України передбачено, що у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.

Відповідно до ч. 1 ст. 854 Цивільного кодексу України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору позивачем виконані, а відповідачем прийняті роботи на загальну суму 30 561 643,86 грн., що підтверджується підписаними повноважними представниками сторін Актами виконаних будівельних робіт форми КБ-2В та довідками про вартість виконаних будівельних робіт форми КБ-3 та скріпленими печатками замовника та підрядника.

Як вбачається із наявних в матеріалах справи копій наведених актів, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання робіт за вказаними актами відсутні.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем виконано прийняті на себе зобов`язання по виконанню робіт, обумовлених Договором та в обсягах, зазначених в Актах приймання виконаних робіт, а відповідачем, у свою чергу, прийнято виконання цих робіт у вказаних обсягах без будь-яких зауважень.

Як встановлено судом, розрахунки за виконані роботи проводитимуться шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок підрядника протягом 45 банківських днів з моменту підписання сторонами акту здачі-приймання виконаних робіт.

З огляду на вищевикладене, матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов`язань з оплати виконаних позивачем робіт за Договором у встановлений строк.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором, позивач просить суд стягнути з відповідача 1 166 436,07 грн пені, 556 019,71 грн 3% річних, 4 055 084,59 грн інфляційних втрат.

Щодо вимог позивача про стягнення 556 019,71 грн 3% річних, 4 055 084,59 грн інфляційних втрат.

Встановлені судом обставини свідчать, що відповідач не виконав своїх зобов`язання щодо оплати виконаних робіт за Договором у строк, встановлений Договором, а відтак в силу приписів ст. 612 Цивільного кодексу України вважається таким, що прострочив, у зв`язку з чим настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Перевіривши правильність розрахунків позивача, суд вважає їх арифметично вірними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо вимог позивача про стягнення 1 166 436,07 грн пені.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення зобов`язання.

Згідно з ч. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Згідно з п. 11.4 Договору у разі невиконання замовником своїх зобов`язань щодо оплати виконаних робіт при наявності фінансування дирекцією ДП НАЕК, замовник на вимогу генерального підрядника зобов`язаний сплатити останньому пеню у розмірі 0,1% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Здійснивши перерахунок заявленої до стягнення пені, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у розмірі 1 166 436,07 грн. за розрахунком позивача.

Стосовно заявленого відповідачем клопотання про застосування строків позовної давності щодо нарахування пені, суд зазначає таке.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12 такого змісту: Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19.12.2020 до 30.06.2023 на території України установлено карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (Офіційний вісник України, 2020 р., № 23, ст. 896, № 30, ст. 1061), від 20.05.2020 №392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (Офіційний вісник України, 2020 р., № 43, ст. 1394, № 52, ст. 1626) та від 22.07.2020 №641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (Офіційний вісник України, 2020 р., № 63, ст. 2029).

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

З матеріалів справи вбачається, позивач звернувся з даним позовом до суду 16.11.2023, тобто строк позовної давності пропущений не був в силу наведених положень закону та своєчасності заявлення позову.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру 3 % річних та пені на 99%, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому згідно положень частини 1 статті 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Разом з цим, наявність у кредитора можливості стягувати із покупця надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для покупця і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено і в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013.

Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру штрафних санкцій наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення штрафних санкцій.

Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Господарський суд об`єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання) тощо.

При цьому реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 Цивільного кодексу України та статтею 233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

В свою чергу, відповідач, заявивши клопотання про зменшення розміру 3 % річних та пені не надав суду достатніх доказів та не навів обставин, які могли свідчити про поважність причин неналежного виконання зобов`язання, винятковість обставин чи невідповідності розміру стягуваної пені, наслідкам порушення зобов`язання.

Враховуючи викладене, суд не вбачає об`єктивних підстав для зменшення розміру 3 % річних та пені.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога п. 1 ст. 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до п. 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Враховуючи викладене вище, позовні вимоги Корпорації "ТСМ ГРУП" до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" підлягають частковому задоволенню у розмірі

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача.

Керуючись ст. 129, 231, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов Корпорації "ТСМ ГРУП" до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення 5 777 540,37 грн. - задовольнити повністю.

2.Стягнути з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, місто Київ, вулиця Назарівська, будинок 3, ідентифікаційний код 24584661) на користь Корпорації "ТСМ ГРУП" (03150, місто Київ, вулиця Ямська, будинок 72, ідентифікаційний код 37034171) 1 166 436 (один мільйон сто шістдесят шість тисяч чотириста тридцять шість) грн. 07 коп. пені, 556 019 (п`ятсот п`ятдесят шість тисяч дев`ятнадцять) грн. 71 коп. 3% річних, 4 055 084 (чотири мільйони п`ятдесят п`ять тисяч вісімдесят чотири) грн. 59 коп. інфляційних втрат та 69 330 (шістдесят дев`ять тисяч триста тридцять) грн. 50 коп. витрат по сплаті судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 15.03.2024.

Суддя С. В. Стасюк

Постанова № 123713422

Відкрити повний перегляд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/17633/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючої), Булгакової І.В., Ємця А.А.,

за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,

представників учасників справи:

позивача - Корпорації «ТСМ ГРУП» (далі - Корпорація, позивач) - не з`явилися,

відповідача - Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (далі - АТ «Енергоатом», відповідач, скаржник) - не з`явилися,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу АТ «Енергоатом»

на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 22.08.2024 (головуючий - суддя Стасюк С.В.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.10.2024 (головуюча - суддя Яценко О.В., судді: Яковлєв М.Л., Станік С.Р.)

у справі за позовом Корпорації

до АТ «Енергоатом»

про стягнення 5 777 540,37 грн.

ВСТУП

Спір у справі виник щодо наявності/відсутності підстав для стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Корпорація звернулася до суду з позовом про стягнення з АТ «Енергоатом» 5 777 540,37 грн, у тому числі: 1 166 436,07 грн пені, 556 019,71 грн 3% річних, 4 055 084,59 грн інфляційних втрат, нарахованих внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором на виконання комплексу робіт в частині здійснення оплати за фактично виконані роботи.

1.2. У позовній заяві Корпорація також просила стягнути з відповідача, зокрема, 57 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Господарський суд міста Києва рішенням від 22.02.2024, яке Північний апеляційний господарський суд постановою від 14.05.2024 залишив без змін, позов Корпорації задовольнив повністю. Стягнув з відповідача на користь позивача 1 166 436,07 грн пені, 556 019,71 грн 3% річних, 4 055 084,59 грн інфляційних втрат та 69 330,50 грн витрат зі сплати судового збору.

2.2. Верховний Суд ухвалою від 23.07.2024 закрив касаційне провадження за касаційною скаргою АТ «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Південноукраїнська атомна електрична станція» на рішення Господарського суду міста Києва від 22.04.2024 у справі №910/17633/23 в частині стягнення 3 % річних та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.05.2024, прийняту за результатами перегляду рішення суду першої інстанції в цій частині.

2.3. Господарський суд міста Києва додатковим рішенням від 22.08.2024, яке Північний апеляційний господарський суд постановою від 24.10.2024 залишив без змін, заяву Корпорації про ухвалення додаткового рішення у справі №910/17633/23 задовольнив частково. Стягнув з відповідача на користь позивача 20 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. АТ «Енергоатом» через «Електронний суд» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.10.2024 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 22.08.2024 у справі №910/17633/23 скасувати та прийняти нове рішення, яким зменшити розмір витрат на оплату правничої допомоги, які підлягають розподілу між сторонами до 1 000,00 грн.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. Із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 20.07.2021 у справі №922/2604/20, де вказано, що відсутність документального підтвердження надання правової допомоги (договору надання правової допомоги, детального опису виконаних доручень клієнта, акту прийому-передачі виконаних робіт, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом тощо) є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв`язку з недоведеністю їх наявності.

5. Позиція інших учасників справи

5.1. Відзив від Корпорації до Верховного Суду не надходив.

6. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

6.1. Відповідно до протоколу передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 13.11.2024 для розгляду касаційної скарги у справі №910/17633/23 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. - головуючої, суддів Бенедисюка І.М., Булгакової І.В.

6.2. Ухвалою Верховного Суду від 15.11.2024 відкрито касаційне провадження у справі №910/17633/23 за касаційною скаргою АТ «Енергоатом» на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

6.3. Розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 06.12.2024 №32.2-01/2862 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи у зв`язку з відрядженням судді Бенедисюка І.М.

6.4. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.12.2024 для розгляду справи №910/17633/23 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. (головуюча), Булгакова І.В., Ємець А.А.

6.5. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

6.6. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

7. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

7.1. Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційних скарг, які наведені скаржниками і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

7.2. Верховний Суд на підставі встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, здійснює перевірку застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права і зазначає таке.

7.3. Предметом касаційного оскарження є додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 22.08.2024, яким з відповідача на користь позивача стягнуто 20 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, та постанова Північного апеляційного господарського суду від 24.10.2024, прийнята за результатами перегляду вказаного додаткового рішення.

7.4. Із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає про те, що приймаючи оспорювані судові рішення, суди попередніх інстанцій не прийняли до уваги правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 20.07.2021 у справі №922/2604/20.

7.5. Верховний Суд зазначає, що згідно зі статтею 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

7.6. За пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

7.7. Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

7.8. Верховний Суд виходить з того, що судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи (див. пункт 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц).

7.12. Розподіл витрат на професійну правничу допомогу у господарській справі здійснює суд, який ухвалював судове рішення у справі, відповідно до вимог 129, 126 ГПК України.

7.9. У частинах першій, другій статті 126 ГПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

7.10. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (абзац 2 частини другої статті 126 ГПК України).

7.11. Згідно з частиною третьою статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

7.12. Практична реалізація принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України) відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

7.13. Частина восьма статті 129 ГПК України встановлює, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

7.14. Ця норма кореспондується з частиною першою статті 221 ГПК України, згідно з якою якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

7.15. Отже, право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, виходячи з положень статей 124, 129 ГПК України, кореспондується з її обов`язками: по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв`язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору; по-друге, заявити про розподіл судових витрат до закінчення судових дебатів у справі та повідомити про надання відповідних доказів у визначені ГПК України строки; по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат з дотриманням вимог частини восьмої статті 129, статті 221 ГПК України.

7.16. У питанні документального підтвердження надання правової (правничої допомоги) допомоги та розміру судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, Верховний Суд звертається до таких правових позицій:

- розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою (пункт 6.5 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19);

- « 29. Виходячи із системного аналізу положень частини восьмої статті 129, частини третьої статті 126 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів, які подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Також, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

30. Відсутність документального підтвердження надання правової допомоги (договору надання правової допомоги, детального опису виконаних доручень клієнта, акта прийому-передачі виконаних робіт, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом тощо) є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв`язку з недоведеністю їх наявності», пункти 29-30 постанови Верховного Суду від 20.07.2021 у справі №922/2604/20 (на яку посилається скаржник);

- «Велика Палата Верховного Суду наголошує, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи» (пункт 148 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2024 у справі №686/5757/23);

- нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (пункти 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19);

- «критерії оцінки реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовуються з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення», пункт 180 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 у справі №910/14524/22;

- «Виходячи з аналізу положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту адвокат отримує винагороду у вигляді гонорару, обчислення якого, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Водночас, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Отже, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги» (пункт 40 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2020 у справі №910/13071/19.

7.17. Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

7.18. Колегія суддів звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 30.05.2024 у справі № 910/5316/21, у якій зазначено: «При цьому Суд зазначає, що оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують і загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» як «форма винагороди адвоката», але в розумінні Цивільного кодексу України становить ціну такого договору.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу».

7.19. Як убачається з матеріалів справи, у позовній заяві Корпорація просила стягнути з АТ «Енергоатом», зокрема, 57 000 грн витрат на правничу допомогу.

7.20. На підтвердження понесення таких витрат позивачем до позовної заяви було подано такі документи (в копіях):

- ордер серії АЕ № 1174276 від 17.01.01.2023, видане адвокатом Носиком Б.М.;

- договір б/н від 05.08.2021, укладений позивачем (клієнт) та Адвокатським об`єднанням "Віннер Лекс" (далі - об`єднання);

- додаток № 55 від 16.10.2023 (специфікація №55) до вказаного договору на суму 57 000 грн;

- рахунок від 16.10.2023 на суму 57 000 грн;

- платіжну інструкцію № 1126 від 17.10.2023.

7.21. Як установлено судами попередніх інстанцій, Господарський суд міста Києва рішенням від 22.02.2024, яке Північний апеляційний господарський суд постановою від 14.05.2024 залишив без змін, позов Корпорації задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 1 166 436,07 грн пені, 556 019,71 грн 3% річних, 4 055 084,59 грн інфляційних втрат та 69 330,50 грн витрат зі сплати судового збору.

7.22. Корпорація звернулася до Господарського суду міста Києва із заявою про ухвалення додаткового рішення у справі, в якій просила стягнути з відповідача 57 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, оскільки питання щодо стягнення таких витрат судом першої інстанції під час ухвалення судового рішення від 22.02.2024 не було вирішено.

7.23. Перевіряючи доводи касаційної скарги щодо відсутності документального підтвердження надання правової допомоги, Верховний Суд виходить з того, що з поданих до позовної заяви документів судами встановлено таке.

7.23.1. Відповідно до укладеного позивачем та адвокатським об`єднанням «Віннер Лекс» договору від 05.08.2021 сторонами погоджено таке:

- адвокатське об`єднання зобов`язується здійснити захист, представництво або надавати інші види правової допомоги клієнту на умовах і в порядку, що визначні договором, а клієнт зобов`язується оплатити відповідно до умов договору надану адвокатським об`єднання правову допомогу та витрати, пов`язані з виконанням договору, що здійснюється адвокатським об`єднанням (пункт 1.1 договору);

- пунктом 3.1 вказаного договору погоджено, що договір набуває юридичної сили з моменту підписання його обома сторонами та діє до повного виконання сторонами всіх зобов`язань;

- згідно з пунктом 4.2 договору сторони погоджують, що обчислення та сплата гонорару (вартості послуг) за договором буде здійснюватися відповідно до специфікації та складаних на підставі неї рахунків.

7.23.2. Специфікацією № 55 від 16.10.2023 сторонами погоджено про надання об`єднанням позивачу допомоги під час розгляду Господарським судом міста Києва позовної заяви клієнта про стягнення заборгованості за договором № 12-20 від 15.06.2020, у т.ч. складання позовної заяви, оформлення та подання позовної заяви, всіх інших необхідних процесуальних документів, а також надання професійної правничої допомоги в судових засіданнях.

7.23.3. Вказаною специфікацією погоджено фіксований гонорар в розмірі 57 000 грн.

7.23.4. Об`єднанням 16.10.2023 виставлено для сплати рахунок на суму 57 000 грн згідно зі специфікацією № 55.

7.23.5. Відповідно до платіжної інструкції від 17.10.2023№ 1126 позивачем здійснено оплату вищевказаного рахунку в розмірі 57 000 грн.

7.24. У запереченнях щодо покладення на відповідача витрат позивача на правничу допомогу в розмірі 57000 грн відповідач вказав, що розмір таких витрат не відповідає критерію реальності та розумності, а також не є співмірними з виконаними адвокатом роботами, часом, витраченим адвокатом на їх виконання.

7.25. Місцевий господарський суд, приймаючи додаткове рішення про часткове задоволення заяви Корпорації про ухвалення додаткового рішення та стягуючи з відповідача на користь позивача 20 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, встановив, що витрати позивача на надання правової допомоги в розмірі 57 000 грн є такими, що не відповідають критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

7.26. Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін додаткове рішення, визнав обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про часткове задоволення заяви Корпорації про ухвалення додаткового рішення та покладення на відповідача відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 20 000 грн, врахувавши характер та предмет спору, вид та обсяг наданих адвокатом послуг (дослідження підстав та суті спору; формування правової позиції; написання позовної заяви та письмової відповіді на відзив), обсяг задоволення позовних вимог. Колегія суддів наголосила, що суд першої інстанції вже частково зменшив заявлені до стягнення судові витрати на професійну правничу допомогу на майже 65%, а враховуючи суму позову - 5 777 540,37 грн та великий об`єм матеріалів справи - 3 томи в суді першої інстанції, визнав, що такі витрати є співмірними та обґрунтованими.

7.27. Отже, зі змісту оскаржуваних судових рішень убачається, що судами попередніх інстанцій досліджені надані позивачем докази, здійснена їх оцінка з огляду на предмет і підставу позову, необхідності, складності, доцільності таких дій, співмірності, обґрунтованості та розумності, з дотриманням статей 2, 86, 123, 126, 129, 210 ГПК України.

7.28. За доводами касаційної скарги, суди першої та апеляційної інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень не врахували правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 20.07.2021 у справі №922/2604/20 про те, що «Відсутність документального підтвердження надання правової допомоги (договору надання правової допомоги, детального опису виконаних доручень клієнта, акта прийому-передачі виконаних робіт, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом тощо) є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв`язку з недоведеністю їх наявності».

7.29. Разом з тим колегія суддів вважає, що зазначена скаржником постанова Верховного Суду не містить протилежної позиції щодо застосування положень статей 126, 129 ГПК України порівняно з позицією судів попередніх інстанцій у справі, що переглядається, а лише передбачає, що відсутність документального підтвердження надання правової допомоги є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв`язку з недоведеністю їх наявності.

7.30. Водночас, як встановили суди попередніх інстанцій та вбачається із матеріалів справи, позивач надав документальне підтвердження надання правової допомоги, яке суди обох інстанцій під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу дослідили та надали оцінку, про що свідчить зміст оскаржуваних судових рішень.

7.31. З матеріалів справи убачається, що на підтвердження надання правової допомоги позивач додав до позовної заяви договір про надання правничої допомоги від 05.08.2021, додаток № 55 (специфікація №55) від 16.10.2023, платіжну інструкцію № 1126 від 17.10.2023, ордер. Відтак, довід касаційної скарги про відсутність документального підтвердження надання правової допомоги спростовується встановленими судами обставинами справи.

7.32. Верховний Суд зазначає, що критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема, наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо. Сама лише незгода скаржника з наданою судом оцінкою відповідним доказам, які підтверджують факт надання професійної правничої допомоги, а також оцінкою обставин критерію реальності адвокатських витрат, критерію розумності їх розміру тощо, не свідчить про незаконність оскаржуваних судових рішень.

7.33. Верховний Суд констатує, що зазначаючи про необхідність зменшення заявленої до стягнення суми витрат на правничу допомогу до 1 000,00 грн, скаржником не наведено обґрунтованих аргументів для такого зменшення, не вказано на не співмірність витрат зі складністю справи, обсягом наданих послуг та витраченим часом, а також ціною позову, не зазначено жодних заперечень стосовно здійсненої судом оцінки наявних в матеріалах справи доказів понесення позивачем витрат на надання правової допомоги у заявленому до стягнення розмірі, або невідповідності критеріям розумності, необхідності, пропорційності. Тобто у цій частині скаржник не вказує, що судами попередніх інстанцій допущено порушення статей 126 ,129 ГПК України щодо застосування цих критеріїв.

7.34. Верховний Суд при касаційному перегляді оскаржуваних судових рішень за доводами касаційної скарги не виявив порушень приписів статей 126, 129 ГПК України, неправильного застосування норм процесуального права, які б призвели до ухвалення судами незаконних і необґрунтованих рішень про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, а додатково перевіряти докази з огляду на статтю 300 ГПК України Верховний Суд не має права. Порушень судами попередніх інстанцій статей 86 та 210 ГПК України Судом також не встановлено, а доводи скаржника фактично зводяться до заперечень наданої судами оцінки доказам, тобто процесуальних дій суду під час ухвалення оскаржуваних судових рішень.

7.35. Аргументи скаржника щодо неправильної оцінки судом доказів щодо обставин надання послуг професійної правничої допомоги, процесуальних дій, не зменшення розміру вказаних витрат до 1000 грн, зводяться до їх переоцінки, які здійснює суд на підставі статті 86 ГПК України у межах своєї дискреції, і не можуть бути предметом розгляду в касаційному порядку, оскільки відповідно до частини другої статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

7.36. Сама лише незгода скаржника з наданою судом оцінкою обставин справи та відповідних доказів не вказує на те, що така оцінка була проведена з порушенням норм права.

7.37. Що ж до зменшення Верховним Судом розміру відшкодування витрат на професійну правничу допомогу до 1 000 грн, то відповідач не навів належних та достатніх підстав для такого зменшення. Такий же підхід у питанні зменшенні розміру відшкодування цих витрат до 1 000 грн застосований Великою Палатою Верховного Суду у постанові 05.06.2024 у справі №910/14524/22.

7.38. Враховуючи спірний характер правовідносин сторін наведена міра обґрунтування даного судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати скаржнику, що він був почутий.

7.39. Отже, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, Судом не встановлено порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, як необхідної передумови для скасування ухвалених судових рішень, а відтак підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

7.40. З урахуванням наведеного, доводи касаційної скарги відхиляються Верховним Судом.

7.41. Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

7.42. Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

7.43. Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

7.44. Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.

7.45. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на рішення Європейського суду з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та у справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року), зазначає, що скаржнику надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

8.1. Доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм права при ухваленні оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку не знайшли свого підтвердження з мотивів, викладених у розділі 8 цієї постанови.

8.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

8.3. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

8.4. Верховний Суд, переглянувши додаткове рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, прийняту за результати перегляду додаткового рішення, в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про залишення без задоволення касаційної скарги, а судових рішень - без змін, як таких, що ухвалені із додержанням норм права.

9. Судові витрати

9.1. Враховуючи те, що судовий збір за подання касаційної скарги на додаткове рішення не сплачується, відповідно Верховним Судом не розподіляється.

Керуючись статтями 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 22.08.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.10.2024 у справі №910/17633/23, залишити без задоволення.

2. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 22.08.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.10.2024 у справі №910/17633/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Булгакова

Суддя А. Ємець