ЄДРСР

Єдиний державний реєстр
судових рішень

Постанова № 117307151

Озвучення тимчасово недоступне

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2024 року

м. Київ

cправа № 904/1513/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючий), Булгакової І.В., Колос І.Б.,

розглянув у порядку письмового провадження

касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інгосстрах» (далі - Компанія, позивач, скаржник)

на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 17.08.2023 (головуючий - суддя Євстигнеєва Н.М.)

та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 27.11.2023 (головуючий - суддя Верхогляд Т.А., судді Мороз В.Ф., Парусніков Ю.Б.) у справі №904/1513/22

за скаргою акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (далі - Банк, відповідач-1)

на дії державного виконавця Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - Відділ)

у справі №904/1513/22

за позовом Компанії

до 1) Банку,

2) товариства з обмеженою відповідальністю «Естейт Селлінг» (далі - Товариство, відповідач-2)

про визнання недійсними односторонніх правочинів та розтлумачення змісту пункту 8.3 Договору доручення №1 на виконання страхових агентських послуг від 03.01.2014 (зі змінами та доповненнями) та пункту 8.3 Договору доручення № 2 на виконання страхових агентських послуг від 03.01.2014 (зі змінами та доповненнями).

ІСТОРІЯ СПРАВИ

ВСТУП

Причиною звернення до суду є наявність/відсутність підстав для визнання дій державного виконавця в частині формування та направлення вимоги керівнику боржника протиправними.

1. Короткий зміст позовних вимог, судових рішень та узагальнені доводи скарги на дії державного виконавця

1.1. Компанія звернулася до суду із позовом про:

- визнання недійсним одностороннього правочину Товариства, що оформлений листом відповідача-2 від 09.06.2022, стосовно розірвання договору передоручення від 01.09.2016, укладеного Банком і Товариством, з моменту його підписання;

- визнання недійсним одностороннього правочину Банку, що оформлений листом відповідача-1 від 31.05.2022 №Е.38.0.0.0/4-220531/9392, щодо розірвання договору від 03.01.2014 доручення №1 на виконання страхових агентських послуг (зі змінами та доповненнями), договору доручення від 03.01.2014 №2 на виконання страхових агентських послуг (зі змінами та доповненнями), укладених Банком і Компанією, з моменту його підписання;

- тлумачення змісту пункту 8.3 договору доручення від 03.01.2014 №1 на виконання страхових агентських послуг (зі змінами та доповненнями) та пункт 8.3 договору доручення від 03.01.2014 №2 на виконання страхових агентських послуг (зі змінами та доповненнями), укладених Банком і Компанією, що мають такий текст мовою оригіналу: "8.3. В случае отмены поручений Страховщиком или отказа от поручений Страховим агентом настоящий Договор продолжает действовать до момента прекращения обязательств Страховщика по договорам страхования, заключенных Страховым агентом".

1.2. Також, позивач подав суду заяву про забезпечення позову.

1.3. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 17.06.2022 у справі №904/1513/22 заяву Компанії про забезпечення позову задоволено повністю.

1.3.1. Заборонено Банку, його працівникам, а також будь-яким іншим особам, які діють в інтересах або за дорученням Банку, вчиняти будь-які дії, спрямовані на припинення ділових (договірних) відносин з Компанією з продажу страхових продуктів позивача, які існують на підставі договору доручення №1 на виконання страхових агентських послуг від 03.01.2014, договору доручення №2 на виконання страхових агентських послуг від 03.01.2014, в тому числі, але не виключно:

- ухилятися, перешкоджати (ускладнювати будь-яким чином), відмовляти клієнтам Банку та іншим особам в укладанні нових договорів страхування, пролонгації, переукладення на нових умовах та внесення змін щодо існуючих договорів страхування договорів страхування від імені Компанії;

- надавати страхувальникам Компанії менш сприятливі, ніж для інших клієнтів Банку, умови виконання договорів страхування та/або перешкоджати здійсненню страхових платежів, у тому числі, але не виключно, шляхом блокування списання страхових платежів в овердрафт з рахунків страхувальників та обмеження страхувальників у користуванні банківською послугою Банку "Регулярний платіж", а також надавати клієнтам Банку та іншим особам менш сприятливі умови для укладання договорів страхування із Компанією, ніж надаються у випадках укладання договорів страхування з іншими страхувальниками;

- надавати пропозиції (у тому числі шляхом проведення телефонних переговорів, направлення будь-яких повідомлень) або іншим чином спонукати страхувальників Компанії до припинення здійснення страхових платежів на користь Компанії та/або до припинення договірних відносин за договорами страхування із Компанією іншим чином, а також до укладання договорів страхування з іншими страховиками.

1.3.2. Заборонено Товариству вчиняти будь-які дії, спрямовані на припинення ділових (договірних) відносин з продажу страхових продуктів Компанії, які існують на підставі договору доручення №1 на виконання страхових агентських послуг від 03.01.2014, договору доручення №2 на виконання страхових агентських послуг від 03.01.2014, в тому числі, але не виключно: надавати пропозиції (у тому числі шляхом проведення телефонних переговорів, направлення будь-яких повідомлень) або іншим чином спонукати страхувальників Компанії до припинення здійснення страхових платежів на користь Компанії та/або до припинення договірних відносин за договорами страхування із Компанією іншим чином, а також до укладання договорів страхування з іншими страховиками.

1.4. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 05.10.2022, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 14.12.2022, ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 17.06.2022 у справі №904/1513/22 про забезпечення позову скасовано.

1.5. Банк звернувся до суду 08.07.2022 зі скаргою на дії державного виконавця, в якій просив:

- визнати протиправними дії державного виконавця Відділу Крайняка Максима Сергійовича у межах виконавчого провадження НОМЕР_1, в частині прийняття до виконання ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 17.06.2022 у справі №904/1513/22 про забезпечення позову без належних доказів місцезнаходження майна Банку за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 32;

- визнати протиправними дії державного виконавця Відділу Крайняка М.С. у межах виконавчого провадження НОМЕР_1, в частині формування та направлення вимоги державного виконавця від 21.06.2022 керівнику Банку, непередбаченої положеннями Закону України "Про виконавче провадження" для виконання рішення, яке забороняє боржнику вчиняти певні дії;

- зобов`язати державного виконавця Відділу скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1 та вимогу державного виконавця від 21.06.2022 у межах виконавчого провадження НОМЕР_1.

1.6. В обґрунтування скарги Банк посилався на те, що:

- адреса зазначена у постанові про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1, є відмінною від адреси боржника (Банк), зазначеної в ухвалі Господарського суду Дніпропетровської області від 17.06.2022 у справі №904/1513/22 про забезпечення позову. Відтак, дії державного виконавця, пов`язані з прийняттям до примусового виконання ухвали господарського суду від 17.06.2022 у справі №904/1513/22 про забезпечення позову та відкриттям виконавчого провадженням НОМЕР_1, на думку Банку, є протиправними та такими, що порушують вимоги Закону України "Про виконавче провадження" (далі - Закон) та положення Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5 (далі - Інструкція);

- ухвала суду від 17.06.2022 №904/1513/22 про забезпечення позову є рішенням немайнового забороняючого характеру, а, отже, має виконуватися у порядку визначеному частиною четвертою статті 63 Закону;

- державним виконавцем з моменту відкриття виконавчого провадження було неправильно визначено характер та зміст судового рішення, що стало наслідком проведення державним виконавцем заходів та дій, які суперечать порядку виконання рішення про заборону вчиняти дії;

- формування вимоги державного виконавця від 21.06.2022, свідчить про порушення державним виконавцем принципу співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями та порядку виконання рішення, яке забороняє боржнику вчиняти певні дії, визначеного частиною четвертою статті 63 Закону.

1.7. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 17.08.2023, яка залишена без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 27.11.2023 у справі №904/1513/22, скаргу Банку на дії державного виконавця Відділу задоволено частково; в задоволенні скарги про визнання протиправними дій державного виконавця Відділу Крайняка М.С. у межах виконавчого провадження НОМЕР_1, в частині прийняття до виконання ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 17.06.2022 у справі №904/1513/22 про забезпечення позову без належних доказів місцезнаходження майна Банку відмовлено; визнано протиправними дії державного виконавця Відділу Крайняка М.С. у межах виконавчого провадження НОМЕР_1, в частині формування та направлення вимоги державного виконавця від 21.06.2022 керівнику Банку, непередбаченої положеннями Закону для виконання рішення, яке забороняє боржнику вчиняти певні дії; у задоволенні вимоги про зобов`язання державного виконавця Відділу Крайняка М.С. скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1 та вимогу державного виконавця від 21.06.2022 у межах виконавчого провадження НОМЕР_1 відмовлено.

2. Короткий зміст вимог касаційної скарги

2.1. Компанія просить скасувати ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 17.08.2023 у справі №904/1513/22 в частині задоволених вимог, скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 27.11.2023 у справі №904/1513/22, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні вимоги про визнання протиправними дії державного виконавця Відділу Крайняка М.С. у межах виконавчого провадження НОМЕР_1, в частині формування та направлення вимоги державного виконавця від 21.06.2022 керівнику Банку, непередбаченої положеннями Закону для виконання рішення, яке забороняє боржнику вчиняти певні дії..

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

3. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

3.1. У касаційній скарзі (з урахуванням вимог ухвали Верховного Суду від 10.01.2024 у справі №904/1513/22) Компанія з посиланням на абзац другий частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) заперечує проти оскаржуваної ухвали щодо висновків суду в частині задоволених вимог, а також заперечує проти постанови та вважає, що судами неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до необґрунтованого висновку та безпідставного задоволення скарги Банку в частині вимог та вказує, що судами попередніх інстанцій не враховані її доводи та висновки Верховного Суду викладені у постановах від 14.01.2022 у справі №910/13232/20, від 27.10.2021 у справі №910/10186/15 (статті 63 Закону, положення статті 129-1 Конституції України), від 19.01.2022 у справі №179/110/21, що призвело до порушення норм матеріального права внаслідок неправильного застосування статей 18, 63 Закону.

3.2. Також, скаржник вважає, що апеляційним судом застосований правовий висновок Верховного Суду у постанові від 12.04.2023 у справі №904/1283/22 з порушенням частини четвертої статті 236 ГПК України, оскільки, правовий висновок Верховного Суду у справі №904/1283/22 неправильно ототожнюється із обставинами справи №904/1513/22, а також не охоплює загальні норми та відповідні висновки Верховного Суду щодо загальних засад і мети виконавчого провадження, які регламентують необхідність вжиття державним виконавцем усіх заходів, направлених на фактичне виконання судового рішення, у зв`язку з чим правовідносини та, відповідно, висновки зроблені у постанові Верховного Суду від 12.04.2023 у справі №904/1283/22 не є аналогічними, у зв`язку з чим такий висновок не може бути застосований у справі №904/1513/22.

4. Позиція інших учасників справи, викладена у відзиві на касаційну скаргу

4.1. Від Відділу, Банку та Товариства відзивів на касаційну скаргу у визначений строк до Верховного Суду не надійшло.

5. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

5.1. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 20.06.2022 Компанія звернулася до Відділу із заявою про відкриття виконавчого провадження.

5.1.1. До заяви долучено ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 17.06.2022 у справі №904/1513/22 про забезпечення позову; Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, що знаходиться за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд.32; докази повноважень Голови правління Компанії.

5.2. Державним виконавцем Відділу Крайняком М.С. 21.06.2022 прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1 з примусового виконання ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 17.06.2022 у справі №904/1513/22 про забезпечення позову.

5.2.1. Стягувачем зазначено Компанію, адреса: 49100, Дніпропетровська область, м. Дніпро, Узвіз Кодацький, буд. 2.

5.2.2. Боржником зазначено Банк "ПриватБанк", адреса: Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 32.

5.3. Постанову про відкриття виконавчого провадження направлено на адреси стягувача та боржника супровідним листом за від 21.06.2022 вих. №31240/14.

5.4. Державним виконавцем Відділу Крайняком М.С. 21.06.2022 складено вимогу виконавця за вих.№31352/14 до керівника Банку (далі - Вимога).

5.4.1. Відповідно до Вимоги на керівника Банку покладено обов`язок:

- довести до відома підлеглих працівників та будь-яким особам, що діють в інтересах та (або) від імені Банку заборону щодо вчинення будь-яких дій, визначених виконавчим документом - ухвалою №904/1513/22 від 17.06.2022, виданою Господарським судом Дніпропетровської області;

- попередити підлеглих працівників та осіб, що діють в інтересах та (або) від імені Банку про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення суду (вимог ухвали від 17.06.2022 №904/1513/22, виданої Господарським судом Дніпропетровської області), передбачену статтею 382 Кримінального кодексу України.

5.5. Суд апеляційної інстанції вказав, що відповідно до положень Закону державний виконавець мав встановити порядок виконання ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 17.06.2022 у справі №904/1513/22 у постанові про відкриття виконавчого провадження та у відповідності до положень частини четвертої статті 63 Закону довести до відома боржника резолютивну частину такого рішення шляхом оголошення його резолютивної частини, про що скласти відповідний акт і винести постанову про закінчення виконавчого провадження.

5.6. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення скарги в частині визнання протиправними дій державного виконавця Відділу Крайняка М.С. у межах виконавчого провадження НОМЕР_1, в частині формування та направлення вимоги державного виконавця від 21.06.2022 керівнику Банку, не передбаченої положеннями Закону для виконання рішення, яке забороняє боржнику вчиняти певні дії.

6. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

6.1. Ухвалою Верховного Суду від 29.01.2024, зокрема, відкрито касаційне провадження у справі №904/1513/22 за касаційною скаргою Компанії на підставі абзацу другого частини другої статті 287 ГПК України, у порядку письмового провадження без повідомлення/виклику учасників справи.

6.2. Від Банку 14.02.2024 до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач-1, зокрема просив Суд: прийняти відзив; у разі, якщо Суд буде вважати, що відзив подано з порушенням строку, то просив вважати відзив поясненнями на касаційну скаргу.

6.3. Оскільки, в ухвалі від 29.01.2024 у справі №904/1513/22 вказано, що учасники справи мають право подати відзиви на касаційну скаргу до 13.02.2024, то відзив подано Банком поза межами встановленого Судом строку та відсутні підстави для його прийняття. Втім, з огляду на клопотання Банку та відсутність заперечень інших учасників процесу, Суд долучив вказаний відзив як письмові пояснення в силу приписів статті 42 ГПК України до матеріалів справи, та оцінюватиме їх у межах статті 300 ГПК України.

6.4. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

6.5. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

7. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

7.1. Предметом касаційного оскарження є ухвала суду першої інстанції в частині задоволення скарги Банку на дії державного виконавця Відділу та визнання протиправними дій державного виконавця Відділу Крайняка М.С. у межах виконавчого провадження НОМЕР_1, в частині формування та направлення вимоги державного виконавця від 21.06.2022 керівнику Банку, не передбаченої положеннями Закону для виконання рішення, яке забороняє боржнику вчиняти певні дії, та постанова суду апеляційної інстанції, якою вказана ухвала залишена без змін.

7.2. В іншій частині судові рішення жодною із сторін не оскаржуються.

7.3. Скаржник вказує, що судами попередніх інстанцій порушено приписи Закону, а Вимога державного виконавця є законною та обґрунтованою, адже сприяє виконанню судового рішення та спрямована на забезпечення виконання судового рішення, що є визначальним для надання оцінки законності діям органу примусового виконання рішень.

7.4. Також, Компанія зазначає, що суд апеляційної інстанції, застосовуючи правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 12.04.2023 у справі №904/1283/22 порушив норми процесуального права, зокрема частину четверту статті 236 ГПК України.

7.5. Відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

7.6. Постановою Верховного Суду від 12.04.2023 у справі №904/1283/22, зокрема: касаційну скаргу задоволено; постанову суду апеляційної інстанції та ухвалу суду першої інстанції про відмову у задоволенні скарги на дії державного виконавця скасовано; прийнято нове рішення, яким скаргу на дії державного виконавця задоволено частково; визнано протиправними дії державного виконавця Відділу Крайняка М.С. у межах виконавчого провадження в частині формування та направлення вимог державного виконавця керівнику Банку у виконавчому провадженні.

7.7. Слід зазначити, що як у даній справі, так і у справі №904/1283/22 предметом розгляду були дії державного виконавця щодо направлення вимоги керівнику Банку, в яких на керівника покладено такі обов`язки:

- довести до відома підлеглих працівників заборону щодо вчинення будь-яких дій, визначених виконавчими документами - ухвалами про забезпечення позову, виданими Господарським судом Дніпропетровської області;

- попередити підлеглих працівників про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення суду (вимог ухвал про забезпечення позову), передбачену статтею 382 Кримінального кодексу України.

7.8. Крім того, за скаргами на дії державного виконавця справи №904/1283/22 та №904/1513/22 є схожими в таких аспектах:

- на виконання державного виконавця надано ухвали про забезпечення позову, що є судовими рішеннями, якими встановлені негативні зобов`язання;

- боржник подав скарги на дії державного виконавця, посилаючись, зокрема на те, що вимоги, надіслані керівнику Банку не відповідають приписам Закону.

7.9. Отже, справа №904/1283/22 і дана справа є схожими за предметом розгляду, нормативно-правовим регулюванням, контекстом спірних правовідносин, які виникли в процесі виконання судового рішення (ухвал про забезпечення позову) та оскарження дій державного виконавця.

7.10. З огляду на викладене, доводи скаржника про порушення судом апеляційної інстанції частини четвертої статті 236 ГПК України не знайшли свого підтвердження.

7.11. Що ж до доводів Компанії про порушення судами попередніх інстанцій приписів Закону, то слід зазначити таке.

7.12. Статтею 124 Конституції України передбачено, що судові рішення є обов`язковими до виконання на усій території України.

7.13. Відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

7.14. Згідно зі статтею 339 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

7.15. Верховний Суд виходить з того, що статтею 2 Закону передбачено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

7.16. У силу приписів частин першої, другої, четвертої статті 144 ГПК України ухвала господарського суду про забезпечення позову є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.

7.17. Відповідно до положень статті 3 Закону ухвала про забезпечення позову, є виконавчим документом, який підлягає негайному виконанню та має виконуватися відповідно до вимог цього Закону, з урахуванням засад співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями.

7.18. Під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина перша статті 13 Закону).

7.19. У силу приписів частини першої статті 18 Закону виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

7.20. Питання, пов`язані з примусовим виконанням судових рішень і рішень інших органів, врегульовані Законом. Указаний Закон є спеціальним законом, яким державний та приватний виконавці керуються при примусовому виконанні рішень суду та інших органів (посадових осіб) [правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.08.2023 у справі №924/90/22].

7.21. Отже, виконавець зобов`язаний вживати заходи щодо виконання рішення, які передбачені саме Законом.

7.22. Виконання рішень немайнового характеру врегульовано розділом VIII Закону.

7.23. У свою чергу, стаття 63 Закону регламентує порядок виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.

7.23.1. За рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження (частина перша статті 63 Закону).

7.23.2. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність (частина друга статті 63 Закону).

7.23.3. Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження (частина третя статті 63 Закону).

7.23.4. Виконавець під час виконання рішення про заборону вчиняти певні дії або про утримання від вчинення певних дій доводить до відома боржника резолютивну частину такого рішення, про що складає відповідний акт. Після складення акта виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. (частина четверта статті 63 Закону).

7.24. Права та обов`язки виконавців визначено статтею 18 Закону, відповідно до якої виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки.

7.25. Згідно з пунктом 6 розділу І Інструкції під час здійснення виконавчого провадження виконавець приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складання актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених Законом та іншими нормативно-правовими актами.

7.26. Відповідно до положень пункту 8 розділу І Інструкції, акт це документ, що підтверджує певні встановлені факти або події. Текст акта складається з реквізитів виконавчого документа із зазначенням суті проведених дій; за зведеним виконавчим провадженням - повного найменування (прізвища, імені та по батькові) боржника та дати об`єднання виконавчих проваджень у зведене, а також вступної і констатуючої частин. У вступній частині зазначаються назва акта, дата і місце його складання, посада, прізвище, ім`я, по батькові виконавця, підстава для складання акта, особи, які були присутні під час його складання, із зазначенням їхнього статусу у виконавчому провадженні, місця проживання (місцезнаходження), посад, інших наявних даних, зазначається кількість аркушів, на яких складено акт. У констатуючій частині викладаються мета і завдання складання акта, суть і характер проведених виконавчих дій, встановлені факти, події, а також у разі потреби висновки і пропозиції. У кінці акта (перед підписами) зазначаються відомості про кількість примірників акта та кому вони надаються (надсилаються). Акт підписується всіма особами, які брали участь у його складанні. У разі відмови від підписання осіб, що були присутні при складанні акта, про це робиться відмітка в акті. Відмітка "від підпису відмовився" проставляється напроти прізвища особи, яка відмовилася від підпису, та засвідчується підписами інших осіб, які були присутніми під час складання акта. До акта можуть вноситись також інші відомості, визначені Законом, цією Інструкцією та іншими нормативно-правовими актами.

7.27. Пунктом 9 розділу І Інструкції визначено, що вимога виконавця є письмовим документом, який складається у випадках, передбачених Законом, та є обов`язковою для виконання органами, установами, організаціями, посадовими особами і фізичними особами щодо надання виконавцю документів або їх копій, необхідних для здійснення його повноважень, вчинення інших дій, необхідних для виконання рішення.

7.28. Відповідно до частини четвертої статті 18 Закону вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

7.29. Аналіз положень пункту 8, 9 розділу І Інструкції дає підстави виснувати те, що вимога - це запит щодо надання інформації, який вимагає вчинення боржником певних дій, у той час як перевірка виконання рішення - це комплекс дій, які направлені на встановлення факту виконання чи невиконання рішення, що перебуває на виконанні.

7.30. Відповідно до положень пункту 8 розділу І Інструкції підтвердження певних встановлених фактів або подій здійснюється за допомогою акта, який складається з реквізитів виконавчого документа із зазначенням суті проведених дій.

7.31. Таким чином, незважаючи на те, що норми статті 63 Закону хоча і не містять чіткого припису, що перевіркою виконання рішення є факт складання акта, системний аналіз вказаних вище норм дає підстави вважати, що фіксація факту перевірки виконання рішення має здійснюватися за допомогою складання відповідного акта. Натомість аналіз положень статей 18, 63 Закону, пунктів 6, 9 розділу І Інструкції дає підстави дійти висновку, що вимога виконавця є фактично окремою формою вчинення ним своїх процесуальних повноважень у виконавчому провадженні і фактичним наслідком якої має бути вчинення певних дій боржником (правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 12.04.2023 у справі №904/1283/22).

7.32. Верховний Суд виходить з того, що поняття "спосіб" і "порядок" виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке реалізується у виконавчому провадженні, і не є тотожними поняттями.

7.33. Втім, у силу приписів частини першої статті 18 Закону такі дії державного виконавця не повинні суперечити та порушувати положень чинного законодавства. Тобто, виконавець у виконавчому провадженні має здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і Законом [правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.08.2023 у справі №924/90/22].

7.34. Виконавчі документи за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії та виконавчі документи за якими боржник зобов`язаний утриматись від вчинення певних дій підлягають виконанню у порядку, що істотно відрізняються один від одного, зокрема, за наслідками для сторін виконавчого провадження.

7.35. Як вказано вище у цій постанові відповідно до частини четвертої статті 63 Закону чітко визначено порядок виконання рішення про заборону вчиняти певні дії або про утримання від вчинення певних дій. Вказані положення статті не передбачають такої форми прийняття рішень виконавцем, як направлення вимоги.

7.36. З огляду на викладене, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що відповідно до положень Закону державний виконавець мав установити порядок виконання ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 17.06.2022 у справі №904/1513/22 у постанові про відкриття виконавчого провадження та у відповідності до положень частини четвертої статті 63 Закону довести до відома боржника резолютивну частину такого рішення, шляхом оголошення його резолютивної частини, про що скласти відповідний акт і винести постанову про закінчення виконавчого провадження.

7.37. Крім того, виходячи з положень статей 18, 63 Закону, пунктів 6, 9 розділу І Інструкції та обставин справ, господарські суди попередніх інстанцій у розгляді скарги на дії державного виконавця врахували те, що у примусовому виконанні рішення суду немайнового характеру, зокрема, рішення про зобов`язання боржника утриматись від вчинення певних дій, положення частини четвертої статті 63 Закону не наділяють виконавця повноваженнями направляти вимогу, якою покладено обов`язок на керівника боржника фактично вчинити дії щодо доведення судового рішення до відома працівників та інших осіб, а також покладено обов`язок повідомляти вказаних осіб про кримінальну відповідальність.

7.38. Отже, підстави касаційного оскарження, наведені скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку, не отримали підтвердження, а тому підстави для скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні вимоги про визнання протиправними дій державного виконавця в частині формування та направлення Вимоги.

7.39. Верховний Суд окремо вважає за необхідне вказати, що у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

7.40. Верховний Суд зазначає, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких скаржником у цій справі аргументовано не доведено.

7.41. ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

7.42. У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

7.43. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

8.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

8.2. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

8.3. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а тому касаційну скаргу позивача слід залишити без задоволення.

9. Судові витрати

9.1. Судовий збір сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладається на скаржника, оскільки, Верховний Суд касаційну скаргу позивача залишає без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інгосстрах» залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 17.08.2023 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 27.11.2023 у справі №904/1513/22 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Булгакова

Суддя І. Колос

Постанова № 106926697

Відкрити повний перегляд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.10.2022 року м.Дніпро Справа № 904/1513/22

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Верхогляд Т.А. (доповідач)

суддів: Мороза В.Ф., Паруснікова Ю,Б.,

секретар судового засіданні: Колесник Д.А.

представники сторін:

від ПАТ "СК "Інгосстрах": Новотоцьких Анна Володимирівна, адвокат, ордер серії АЕ №1137828 від 12.07.2022 року;

від АТ КБ "Приватбанк": Бондаренко Валерій Олегович, адвокат, довіреність №4730-К-О від 12.05.2021 року та Уколов Олексій Леонідович, адвокат, довіреність №9 від 06.05.2022 року.

представник відповідача - 2 у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином

розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 17.06.2022 року у справі № 904/1513/22

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах", м. Дніпро, Дніпропетровська область

до відповідача -1 Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк", м. Київ, Київська область

відповідача -2 Товариства з обмеженою відповідальністю "Естейт Селлінг ", м. Дніпро, Дніпропетровська область

про визнання недійсними односторонніх правочинів та розтлумачення змісту пункту 8.3 Договору доручення №1 на виконання страхових агентських послуг від 03 січня 2014 (зі змінами та доповеннями) та пункту 8.3 Договору доручення № 2 на виконання страхових агентських послуг від 03 січня 2014 (зі змінами та доповненнями), -

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 17.06.2022 року у справі № 904/1513/22 заяву Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах" про забезпечення позову задоволено повністю.

Заборонено Акціонерному товариству комерційний банк "Приватбанк" (ідентифікаційний код юридичної особи: 14360570, місцезнаходження: 01001, м. Київ, вулиця Грушевського, будинок 1Д), його працівникам, а також будь - яким іншим особам, які діють в інтересах або за дорученням Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк", вчиняти будь-які дії, спрямовані на припинення ділових (договірних) відносин з Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Інгосстрах" (ідентифікаційний код юридичної особи 33248430, зареєстроване місцезнаходження: 49100, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, узвіз Кодацький, будинок 2) з продажу страхових продуктів Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах", які існують на підставі Договору доручення № 1 на виконання страхових агентських послуг від 03 січня 2014, Договору доручення № 2 на виконання страхових агентських послуг від 03 січня 2014, в тому числі, але не виключно:

- ухилятися, перешкоджати (ускладнювати будь-яким чином), відмовляти клієнтам Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" та іншим особам в укладанні нових договорів страхування, пролонгації, переукладення на нових умовах та внесення змін щодо існуючих договорів страхування договорів страхування від імені Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах";

- надавати страхувальникам Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах" менш сприятливі, ніж для інших клієнтів Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк", умови виконання договорів страхування та/або перешкоджати здійсненню страхових платежів, у тому числі, але не виключно, шляхом блокування списання страхових платежів в овердрафт з рахунків страхувальників та обмеження страхувальників у користуванні банківською послугою Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" "Регулярний платіж", а також надавати клієнтам Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" та іншим особам менш сприятливі умови для укладання договорів страхування із Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Інгосстрах", ніж надаються у випадках укладання договорів страхування з іншими страхувальниками;

- надавати пропозиції (у тому числі шляхом проведення телефонних переговорів, направлення будь-яких повідомлень) або іншим чином спонукати страхувальників Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах" до припинення здійснення страхових платежів на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах" та/або до припинення договірних відносин за договорами страхування із Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Інгосстрах" іншим чином, а також до укладання договорів страхування з іншими страховиками.

Заборонено Товариству з обмеженою відповідальністю "Естейт Селлінг" (ідентифікаційний код юридичної особи: 38529727, місцезнаходження юридичної особи: 49094, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 32) вчиняти будь-які дії, спрямовані на припинення ділових (договірних) відносин з продажу страхових продуктів Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах", які існують на підставі Договору доручення № 1 на виконання страхових агентських послуг від 03 січня 2014, Договору доручення № 2 на виконання страхових агентських послуг від 03 січня 2014, в тому числі, але не виключно: надавати пропозиції (у тому числі шляхом проведення телефонних переговорів, направлення будь-яких повідомлень) або іншим чином спонукати страхувальників Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах" до припинення здійснення страхових платежів на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах" та/або до припинення договірних відносин за договорами страхування із Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Інгосстрах" іншим чином, а також до укладання договорів страхування з іншими страховиками.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що:

- належними доказами позивачем підтверджено, що відповідачем-1 вже здійснюються дії щодо невиконання спірних договорів доручень і що такі дії можуть здійснюватись ним і в подальшому;

- про свій намір не виконувати договори доручень вказує і відповідач-2, що підтверджується його листом про відмову від договору передоручення;

- на сьогоднішній день жодна з сторін не заперечує дію договорів доручення щонайменше до 05 серпня 2022 року, що випливає як зі змісту позовної заяви, так і з листів відповідачів, які як односторонні правочини є предметом спору у цій справі;

- у разі задоволення позовної заяви в частині визнання недійсними односторонніх правочинів, договори доручення та договір передоручення будуть чинними та повинні будуть виконуватися усіма сторонами відповідно до їх умов та вимог чинного законодавства України;

- припинення виконання договорів доручення та договору передоручення під час розгляду судової справи безумовно призведе до негативних наслідків, про які зазначає позивач у заяві про забезпечення позову, оскільки виконання договорів доручення в силу їх специфіки, пов`язано з виконанням великої кількості договорів страхування, укладених відповідачами на виконання договорів доручення та договору передоручення;

- у разі невжиття заходів забезпечення позову відновити права позивача у разі задоволення позову у повному обсязі буде вкрай складно, з урахуванням специфіки правовідносин, які існують між позивачем та відповідачами, а також враховуючи права та інтереси застрахованих осіб, та зважаючи на те, що основною діяльністю позивача - є страхова діяльність;

- у разі невиконання з боку відповідачів протягом розгляду цієї справи договорів доручення та договору передоручення, це може призвести до припинення усіх або деяких з існуючих договорів страхування з клієнтами, які відповідачі обслуговують як страхові агенти; такі наслідки можуть призвести до неможливості подальшого виконання договорів доручення та договору передоручення у разі задоволення позову в частині визнання односторонніх правочинів недійсними.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, АТ КБ "Приватбанк" оскаржило її в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі зазначає на ряд порушень судом вимог процесуального закону. Зокрема, апелянт вказує, що:

1. Оскаржувана ухвала про забезпечення позову була постановлена суддею, який визначений маніпуляцією з автоматизованим розподілом справ. За період з 10.06.2022 року по 15.06.2022 року ПрАТ "СК "Інгосстрах" було подано п`ять позовних заяв до одних і тих самих відповідачів з аналогічними підставами, предметами та доказами.

ПрАТ "СК "Інгосстрах" припинило подання позовних заяв лише після того, як п`ята позовна заява була розподілена саме на суддю Золотарьову Я.С. Після розподілу попередніх позовних заяв не на суддю Золотарьову Я.С. представниками ПрАТ "СК "Інгосстрах" були подані заяви про відкликання позовів, які були розподілені на інших суддів.

Під час подання всіх позовів ПрАТ "СК "Інгосстрах" не долучило до них докази сплати судового збору та докази направлення копії позовів з додатками відповідачам. Лише після розподілу п`ятого позову на суддю Золотарьову Я.С. 16.06.2022 року саме судді Золотарьовій Я.С. ПрАТ "СК "Інгосстрах" скерувало "Заяву про долучення документів (усунення недоліків) ". При цьому, заява про усунення недоліків була подана судді Золотарьовій Я.С. ще до того як суддя постановила ухвалу про усунення таких недоліків.

Тобто, ПрАТ "СК "Інгосстрах" заздалегідь усвідомлювало, що подає п`ять позовних заяв з однаковими недоліками, але жодному іншому судді заяву про усунення недоліків не подавало. Більш того, оплата судового збору була здійснена ПрАТ "СК "Інгосстрах" ще 10.06.2022 року, тобто в день подання першого позову, який був розподілений на суддю Мельніченко І.Ф.

Під час подання всіх позовів ПрАТ "СК "Інгосстрах" не долучало до них заяву про забезпечення позову. Лише після розподілу п`ятого позову на суддю Золотарьову Я.С. 16.06.2022 року саме судді Золотарьовій Я.С. ПрАТ "СК "Інгосстрах" скерувало "Заяву про забезпечення позову".

Тобто, ПрАТ "СК "Інгосстрах" домагалося розгляду саме суддею Золотарьовою Я.С. не лише позову, але й заяви про забезпечення цього позову.

Наведені обставини дають підстави вважати, що метою подання ПрАТ "СК "Інгосстрах" такої кількості аналогічних позовів була саме маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями та розгляд справи саме суддею Золотарьовою Я.С.

2.Судом першої інстанції вжито заходів забезпечення позову, які є тотожними позовним вимогам. Предметом позову ПрАТ "СК "Інгосстрах" у справі №904/1513/22 є визнання недійсними листа АТ КБ "ПриватБанк" щодо відмови від договорів доручення, укладених із ПрАТ "СК "Інгосстрах". В той же час, оскаржуваною ухвалою про забезпечення позову від 17.06.2022 року господарський суд Дніпропетровської області заборонив АТ КБ "ПриватБанк" вчиняти будь-які дії, спрямовані на припинення ділових (договірних) відносин Акціонерного товариства Комерційний Банк "Приватбанк" з Приватним акціонерним товариством "Страхова Компанія "Інгосстрах".

Тобто, захід забезпечення позову шляхом заборони припинення ділових (договірних) відносин є тотожнім позовним вимогам про визнання недійсними листів про відмову від договорів доручення, оскільки припинення ділових відносин відбулося шляхом направлення відповідних листів, про недійсність яких зазначено у предметі позову.

3. Судом першої інстанції вжито заходів забезпечення позову, які є неспівмірними із заявленими позовними вимогами. Судом вжито заходів забезпечення позову, які стосуються відносин за договором банківського рахунку, а не договором доручення.

Ані у заяві про забезпечення позову, ані в ухвалі суду першої інстанції не зазначено, яким чином із позовними вимогами пов`язані такі заходи забезпечення як надавати страхувальникам ПрАТ "СК "Інгосстрах" менш сприятливі, ніж для інших клієнтів АТ КБ "ПриватБанк", умови виконання договорів страхування та/або перешкоджати здійсненню страхових платежів, у тому числі, але не виключно, шляхом блокування списання страхових платежів в овердрафт з рахунків страхувальників та обмеження страхувальників у користуванні банківською послугою АТ КБ "ПриватБанк" "Регулярний платіж", а також надавати клієнтам АТ КБ "ПриватБанк" та іншим особам менш сприятливі умови для укладання договорів страхування із ПрАТ "СК "Інгосстрах", ніж надаються у випадках укладання договорів страхування з іншими страхувальниками.

Дії АТ КБ "ПриватБанк" щодо списання та/або перерахування коштів з рахунків клієнтів-фізичних осіб врегульовані відповідними договорами банківського рахунку, які укладені банком із такими фізичними особами, а не договорами доручення, які укладені між банком та страховою компанією.

4. Судом вжито заходів забезпечення позову, про які позивач вже просив у справі з іншим предметом позову.

05.11.2020 року ПрАТ "СК "Інгосстрах" та ТДВ "СК "Кредо" подали до господарського суду Дніпропетровської області спільний позов до АТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ "Естейт Селлінг" про визнання незаконним протоколу №14 від 16.10.2020 року та зобов`язання вчинити певні дії. 06.11.2020 року ПрАТ "СК "Інгосстрах" та ТДВ "СК "Кредо" подали до господарського суду Дніпропетровської області спільну заяву про забезпечення позову (вих. №05/11/3 від 05.11.2020 року), у якій просили вжити заходів забезпечення позову, які є дослівно ідентичними заходам забезпечення позову у справі №904/1513/22.

Тобто, у двох різних справах з різними предметами позову ПрАТ "СК "Інгосстрах" просило про вжиття одних і тих же заходів забезпечення позову.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 09.11.2020 року у справі №904/6015/20 вищевказана заява про забезпечення позову була задоволена в повному обсязі. Однак, постановою Центрального апеляційного господарського суду від 12.05.2022 року ухвала суду від 09.11.2020 року була скасована, а у забезпеченні позову було відмовлено.

З наведеного вбачається, що заходи забезпечення позову ніяк не пов`язані зі змістом спірних правовідносин, а обираються ПрАТ "СК "Інгосстрах" виключно з метою перешкоджання АТ КБ "ПриватБанк" у реалізації його господарських та цивільних прав.

Також апелянт зазначає на порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Щодо цього вказує, що:

- вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову фактично порушують принцип свободи договору, оскільки примушують АТ "КБ "ПриватБанк" до продовження договірних відносин з ПрАТ "СК "Інгосстрах" попри те, що АТ КБ "ПриватБанк" законом надано право на відмову від таких договірних відносин у будь-який час;

- судом порушений принцип заборони незаконного втручання органів державної влади у господарські відносини, як то передбачено ст. 6 ГК України. Вжиті заходи забезпечення позову фактично є втручанням у господарські взаємовідносини між банком та страховою компанією і суд першої інстанції фактично втрутився у господарську діяльність цих підприємств.

Апелянт просить ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 17.06.2022 року у справі № 904/1513/22 скасувати, відмовити в забезпеченні позову.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти наведених апелянтом доводів. Всі наведені скаржником обставини спростовує. Вважає оскаржувану ухвалу законною та обґрунтованою. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 17.06.2022 року у справі № 904/1513/22 залишити без змін.

Відповідач-2 по справі відзив на апеляційну скаргу не надав, участь свого представника у судове засідання не забезпечив.

Відповідно до ч.3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч.1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України).

Вирішуючи питання щодо можливості розгляду справи за відсутності відповідача-2, колегія суддів зазначає наступне:

Відповідно до матеріалів справи, апеляційна скарга прийнята до розгляду ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 27.07.2022 року.

Передбачений ст.273 Господарського процесуального кодексу України строк розгляду апеляційної скарги вичерпано. Правова позиція сторін викладена письмово.

Відповідно до положень ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу на підставі тих доказів, які були предметом дослідження судом першої інстанції. Додаткові докази до суду апеляційної інстанції не надано.

Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України наділяє сторони процесуальними правами, серед яких право брати участь у судових засіданнях.

Суд враховує, що явка представників сторін в засідання суду обов`язковою не визнавалась.

Також суд зазначає, що сторонам надано можливість реалізовувати свої повноваження представництва шляхом участі в засіданнях суду в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів в порядку ст. 197 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, відповідач-2 не був позбавлений можливості забезпечити у засідання суду участь повноважного представника, однак, таким правом не скористався.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши представників сторін, дослідивши докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав:

Задовольняючи заяву про забезпечення позову, господарський суд першої інстанції виходив з того, що спосіб забезпечення позову, який просить позивач, відповідає заходам забезпечення позову, встановленим ст. 137 Господарського процесуального кодексу України, предмету позову, принципам розумності, обґрунтованості і адекватності вимог щодо забезпечення позову, не порушують права та законні інтереси осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Крім того, суд вважав обґрунтованим застосування заходів забезпечення позову щодо усіх працівників АТ КБ "Приватбанк" і щодо усіх осіб, які діють в інтересах або за дорученням АТ КБ "Приватбанк", з огляду на неможливість на момент розгляду заяви про забезпечення позову встановлення конкретного кола працівників та осіб, що діють в інтересах або за дорученням АТ КБ "Приватбанк", що будуть здійснювати від імені АТ КБ "Приватбанк" дії, що забороняються даною ухвалою.

Проте, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст.137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

За змістом цієї норми обґрунтування щодо необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.

Відповідно до ч.1 ст.137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема, забороною відповідачу вчиняти певні дії, забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору, та іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1- 9 цієї частини.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків від заборони відповідачу вчиняти певні дії.

Як вбачається з матеріалів справи, Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Інгосстрах" звернулось до суду з позовом до відповідача-1: АТ КБ "Приватбанк", відповідача-2: ТОВ "Естейт Селлінг" про:

- визнання недійсним одностороннього правочину ТОВ "Естейт Селлінг", що оформлений листом від 09.06.2022 pоку, щодо розірвання договору передоручення від 01.09.2016 року, укладеного між АТ КБ "Приватбанк" та ТОВ "Естейт Селлінг" з моменту його підписання;

- визнання недійсним одностороннього правочину АТ КБ "Приватбанк", що оформлений листом від 31.05.2022 року №Е.38.0.0.0/4-220531/9392, щодо розірвання договору доручення № 1 на виконання страхових агентських послуг від 03.01.2014 року (зі змінами та доповненнями), договору доручення № 2 на виконання страхових агентських послуг від 03.01.2014 року (зі змінами та доповненнями), укладених між АТ КБ "Приватбанк" та Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Інгосстрах" з моменту його підписання;

- тлумачення змісту п. 8.3 договору доручення № 1 на виконання страхових агентських послуг від 03.01.2014 року (зі змінами та доповненнями) та п. 8.3 договору доручення № 2 на виконання страхових агентських послуг від 03.01.2014 року (зі змінами та доповненнями), укладених між АТ КБ "Приватбанк" та Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Інгосстрах".

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням Акціонерним товариством комерційним банком "Приватбанк" зобов`язання згідно договору доручення № 1 та №2 на виконання страхових агентських послуг від 03.01.2014 pоку, за якими відповідач - 1 зобов`язується від імені і за дорученням позивача здійснити частину його страхової діяльності за винагороду.

Також позивач зазначав на порушення відповідачем-2 умов договору передоручення від 01.09.2016 pоку, укладеного за згоди позивача між відповідачем - 2 та відповідачем - 1 на підставі ст.ст. 240, 1005 Цивільного кодексу України, яким було частково передоручено відповідачу-2 виконання обов`язків з надання інформаційно-консультаційних послуг клієнтам, з якими відповідач - 1 уклав договори на виконання договорів доручення № 1 та №2 від 03.01.2014 року.

Позивач вказував, що відповідачами припинено виконання доручень позивача щодо здійснення інформаційно-консультаційних послуг, укладення нових страхових договорів з клієнтами, а також пролонгацію існуючих договорів страхування, ускладнено процедуру прийняття страхових платежів від клієнтів позивачів.

Незаконні дії відповідачів щодо одностороннього припинення виконання умов договорів, а також незаконна бездіяльність відповідачів стосовно невиконання умов вищезазначених договорів доручень та договору передоручення, в тому числі неукладення нових договорів страхування, а також бездіяльності стосовно пролонгації, укладення на нових умовах, а також внесення змін до існуючих договорів страхування, грубо порушують права позивача, про що він зазначив у позовній заяві.

Незаконна бездіяльність відповідачів, а також спонукання відповідачем-1 існуючих клієнтів позивачів на укладення договорів страхування з іншими страховими компаніями щомісячно спричиняє та буде спричиняти значні збитки позивачу та блокує його роботу.

Також позивач вказував, що відповідач-1 своїми діями фактично надає значні переваги акредитованим у Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" страховим компаніям, адже пропонує клієнтам позивача укладати договори страхування з даними компаніями, всупереч інтересам позивача.

Також позивачем було подано заяву про забезпечення позову, в якій позивач просив:

1. Заборонити АТ КБ "Приватбанк", його працівникам, а також будь - яким іншим особам, які діють в інтересах або за дорученням АТ КБ "Приватбанк", вчиняти будь-які дії, спрямовані на припинення ділових (договірних) відносин з Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Інгосстрах" з продажу страхових продуктів Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах", які існують на підставі договору доручення № 1 на виконання страхових агентських послуг від 03.01.2014 pоку, договору доручення №2 на виконання страхових агентських послуг від 03.01.2014 pоку, в тому числі, але не виключно:

- ухилятися, перешкоджати (ускладнювати будь-яким чином), відмовляти клієнтам АТ КБ "Приватбанк" та іншим особам в укладанні нових договорів страхування, пролонгації, переукладення на нових умовах та внесення змін щодо існуючих договорів страхування договорів страхування від імені Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах";

- надавати страхувальникам Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах" менш сприятливі, ніж для інших клієнтів АТ КБ "Приватбанк", умови виконання договорів страхування та/або перешкоджати здійсненню страхових платежів, у тому числі, але не виключно, шляхом блокування списання страхових платежів в овердрафт з рахунків страхувальників та обмеження страхувальників у користуванні банківською послугою АТ КБ "Приватбанк" "Регулярний платіж", а також надавати клієнтам АТ КБ "Приватбанк" та іншим особам менш сприятливі умови для укладання договорів страхування із Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Інгосстрах", ніж надаються у випадках укладання договорів страхування з іншими страхувальниками;

- надавати пропозиції (у тому числі шляхом проведення телефонних переговорів, направлення будь-яких повідомлень) або іншим чином спонукати страхувальників Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах" до припинення здійснення страхових платежів на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах" та/або до припинення договірних відносин за договорами страхування із Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Інгосстрах" іншим чином, а також до укладання догорів страхування з іншими страховиками.

2. Заборонити відповідачу-2 вчиняти будь-які дії, спрямовані на припинення ділових (договірних) відносин з продажу страхових продуктів Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах", які існують на підставі договору доручення № 1 на виконання страхових агентських послуг від 03.01.2014 pоку, договору доручення № 2 на виконання страхових агентських послуг від 03.01.2014 pоку, в тому числі, але не виключно: надавати пропозиції (у тому числі шляхом проведення телефонних переговорів, направлення будь-яких повідомлень) або іншим чином спонукати страхувальників Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах" до припинення здійснення страхових платежів на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах" та/або до припинення договірних відносин за договорами страхування із Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Інгосстрах" іншим чином, а також до укладання догорів страхування з іншими страховиками.

Позивач обґрунтовує заяву про забезпечення позову тим, що відповідачем-1 ще до подання позову вчинялись дії, спрямовані на неналежне виконання договорів доручення.

Так, зокрема відповідачем - 1 було прийнято протокол № 14 засідання Комітету з питань комплаєнсу та фінансової безпеки АТ КБ "Приватбанк" від 16.10.2020 року, на якому було оформлено рішення, спрямовані на припинення ділових відносин з позивачем за договорами доручення (в тому числі припинення укладення нових договорів страхування, блокування списання страхових платежів за страховими договорами, пропонування клієнтам переукладати договори з іншими страховими компаніями тощо).

Вказані рішення відповідача - 1 в подальшому були оскаржені у судовому порядку.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11.05.2021року по справі № 201/10958/20, визнано протиправними дії АТ КБ "Приватбанк" стосовно прийняття рішень та визнано незаконними рішення, оформлені у вигляді протоколу № 14 засідання Комітету з питань комплаєнсу та фінансової безпеки від 16.10.2020 року АТ КБ "Приватбанк".

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11.05.2021 року по справі № 201/10958/20 було залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 25.08.2021 року та постановою Верховного Суду від 01.12.2021 року по справі № 201/10958/20.

Позивач вказує, що незважаючи на те, що рішення, які було оформлено протоколом №14 визнані судом недійсними, відповідач - 1 продовжує вчиняти дії, спрямовані на невиконання діючих договорів доручення.

Позивач зазначає, що лист, який надіслав йому відповідач - 2, також свідчить про те, що відповідачем-2 будуть вчинятися дії, спрямовані на припинення виконання договірних зобов`язань.

При цьому, позивач наголошує, що подальші незаконні дії відповідачів щодо одностороннього припинення виконання договорів доручення та договору передоручення, грубо порушують права позивача.

Незаконна бездіяльність відповідачів, а також спонукання відповідачем - 1 існуючих клієнтів позивача (застрахованих осіб) на укладення договорів страхування з іншими страховими компанії, щомісячно спричиняє та буде спричиняти значні збитки позивачу та блокує його роботу.

Колегія суддів зауважує, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 року у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 року у справі № 910/1200/20).

Водночас, вирішуючи питання про забезпечення позову та виходячи з приписів ст.ст. 13, 15, 74 Господарського процесуального кодексу України (змагальність сторін та пропорційність у господарському судочинстві, обов`язок доказування і подання доказів), господарський суд також має здійснити оцінку обґрунтованості доводів протилежної сторони (відповідача) щодо відсутності підстав та необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову з урахуванням, зокрема, того, чи порушує вжиття відповідних заходів забезпечення позову права цього учасника (відповідача), а відповідно, чи порушується при цьому баланс інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу та яким чином; чи спроможний відповідач фактично (реально) виконати судове рішення в разі задоволення позову у випадку, якщо захід забезпечення позову не буде вжито судом (такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 16.06.2020 року у справі № 904/5876/19, від 10.11.2020 року у справі № 910/1200/20).

З урахуванням загальних вимог, передбачених ст.73 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковим є надання доказів про наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Оцінюючи адекватність та співмірність вжитих судом заходів забезпечення позову, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції не врахував, що відповідно до ч. 11 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Матеріалами справи встановлено, що вимоги позивача про забезпечення позову дублюють позовні вимоги та зводяться до заборони АТ КБ "ПриватБанк" вчиняти будь-які дії, спрямовані на припинення ділових (договірних) відносин Акціонерного товариства Комерційний Банк "Приватбанк" з Приватним акціонерним товариством "Страхова Компанія "Інгосстрах".

Тобто, захід забезпечення позову шляхом заборони припинення ділових (договірних) відносин є тотожнім позовним вимогам про визнання недійсними листів про відмову від договорів доручення, оскільки припинення ділових відносин відбулося шляхом направлення відповідних листів, про недійсність яких зазначено у предметі позову.

Вирішуючи спір, в тому числі питання забезпечення позову, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відповідно ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання у спосіб передбачений законом або договором.

Частиною 2 статті 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

З огляду на приписи ч.1 ст.9 Конституції України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2016 року, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.

Статтею 6 Конвенції визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на елективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення що вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Так, суд не може заборонити АТ КБ "Приватбанк" вчиняти будь-які дії, спрямовані на припинення ділових (договірних) відносин з ПрАТ "Страхова компанія "Інгосстрах", адже право, зокрема, на припинення/розірвання відносин/договорів гарантовані Конституцією та законами України.

Порядок зміни, розірвання договорів врегульовано ст. 651 Цивільного кодексу України, ст. 188 Господарського Кодексу України. Право особи на звернення до суду для внесення змін у договір (чи його розірвання) є передбаченим способом захисту відповідно до ст. 16 ЦК України. Право на судовий захист гарантоване ст. 55 Конституції України.

Також, безпідставною є ухвала в частині заборони АТ КБ "Приватбанк" надавати пропозиції клієнтам до укладення договорів страхування з іншими страховиками.

Згідно п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" роз`яснено, що заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом за наслідками здійснення судом оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням, зокрема: 1) розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; 2) забезпечення збалансованості інтересів сторін; 3)наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; 4) імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; 5) запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, ще не є учасниками даного судового процесу.

Окрім того, суд вирішив питання забезпечення позову на підставі неналежного та недопустимого доказу, а саме на підставі копії “Витягу з Протоколу № 14 засідання Комітету з питань комплаєнсу та фінансової безпеки АТ КБ "Приватбанк" від 16.10.2020".

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

В постанові від 16.05.2018 року у справі №910/17448/16 Велика палата Верховного Суду зазначила, що оскільки наказ банку є його внутрішнім документом, який не створює жодних обов`язків для третіх осіб (у тому числі й контрагентів банку), то не можна вважати порушеними будь-які права таких осіб унаслідок прийняття цього наказу. Звідси права позивача в цій справі не можуть бути порушені внаслідок ухвалення внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи.

Отже, будь-який внутрішній документ Банку сам по собі не створює жодних обов`язків для третіх осіб (у тому числі й контрагентів банку), а тому на його підставі не можна стверджувати по порушення обов`язків перед такими контрагентами, що в даному випадку є предметом доказування.

В постанові Верховного Суду від 13.01.2020 року у справі №922/2163/17 викладений висновок про те, що достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Отже, в кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.

Всупереч зазначеним нормам права заява позивача про забезпечення позову та додані до неї матеріали не містять обґрунтування належними та допустимими доказами.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, що викладена в постановах від 05.09.2019 року у справі № 911/527/19, від 16.10.2019 року у справі № 911/1530/19, обрання належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову сприяє дотриманню принципу співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти: збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення у майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при його виконанні у випадку задоволення позову (Постанова Верховного Суду від 02.09.2019 року у справі № 917/137/19).

При вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів урахуванням таких умов: - розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; - забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; - наявності зв`язку між заявленим заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, - імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, імовірності ускладнення чи непоновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, у разі невжиття таких заходів; - запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи іконного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду.

Отже, з урахуванням загальних вимог, передбачених ст.73 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову та їх оцінка судами з належним відображенням у судових рішеннях висновків здійсненої оцінки Постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25,03.2019 у справі № -20/622/18 та Постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.02.2019 року у справі №922/3010/18).

Колегія суддів констатує, що у даній справі позивач належним чином не довів обставини щодо того, що невжиття судом заходів забезпечення позову унеможливить або утруднить в майбутньому виконання рішення суду.

Як зазначено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.08.2021 року у справі №916/3444/20, співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків від заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. (Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 року у справі № 381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 року у справі № 910/1200/20).

З огляду на вищезазначені обставини, колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що вжиті заходи забезпечення позову не є адекватним та співмірним із заявленими вимогами.

Щодо доводів скаржника про те, що оскаржувана ухвала про забезпечення позову була постановлена суддею, який визначений маніпуляцією з автоматизованим розподілом справ, ці доводи колегія суддів відхиляє. Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було заявлено відвід судді Золотарьовій Я.С.. Ухвалою судді Євстигнеєвої Н.М. від 13.07.2022 року в задоволенні заяви про відвід відмовлено. Зазначені в апеляційній скарзі доводи АТ КБ "Приватбанк", в тому числі щодо маніпуляції з автоматизованим розподілом справ, були предметом розгляду при вирішенні судом обгрунтованості заяви про відвід.

Зловживання позивачем процесуальними правами не встановлено.

З огляду на вищевикладене, враховуючи недоведеність заявником підстав для вжиття заявлених заходів забезпечення позову, а також неспівмірності заходів забезпечення із заявленими позовними вимогами, колегія суддів, беручи до уваги положення ч.11 ст.137 Господарського процесуального кодексу України, дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви про вжиття заходів забезпечення позову.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

За наведених підстав ухвала господарського суду Дніпропетровської області від 17.06.2022 року у справі № 904/1513/22 підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення про відмову у задоволенні заяви Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах" про застосування заходів забезпечення позову у даній справі.

Керуючись ст. ст. 255, 269, 271, 275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 17.06.2022 року у справі № 904/1513/22 скасувати.

Відмовити Приватному акціонерному товариству "Страхова компанія "Інгосстрах" в задоволені заяви про забезпечення позову.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий суддя Т.А. Верхогляд

Суддя В.Ф. Мороз

Суддя Ю.Б. Парусніков

Повний текст складено 24.10.2022 року.