ЄДРСР

Єдиний державний реєстр
судових рішень

Постанова № 116021788

Озвучення тимчасово недоступне

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/14008/22 Головуючий у І інстанції - Смолій І.В.

Суддя-доповідач - Мельничук В.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 грудня 2023 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.,

суддів: Бужак Н.П., Костюк Л.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Апарату Ради національної безпеки і оборони України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 листопада 2022 року в справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Апарату Ради національної безпеки і оборони України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Апарату Ради національної безпеки і оборони України, в якому просив:

- визнати протиправними дії Апарату Ради національної безпеки і оборони України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 надбавки за вислугу років за період служби з 01.08.2018 по 31.12.2021 у розмірі меншому, ніж передбачений наказами Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018;

- зобов`язати Апарат Ради національної безпеки і оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 надбавку за вислугу років за період служби з 01.08.2018 по 31.12.2021 - у розмірі 50% у відсотках посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням, з урахуванням раніше здійснених виплат;

- зобов`язати Апарат Ради національної безпеки і оборони України видати оновлену Довідку про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення для обчислення пенсії;

- стягнути з Апарату Ради національної безпеки і оборони України за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 5000 гривень на відшкодування моральної шкоди.

Обґрунтовуючи позовні вимоги Позивач вказав, що з 01.08.2018 календарна вислуга років військової служби становить 25 років, отже Відповідач щомісячно, починаючи з серпня 2018 року, мав би виплачувати надбавку за вислугу років у відсотках посадового окладу (за основною чи тимчасово займаною посадою) з урахуванням окладу за військовим званням у розмірі 50%.

Недоплата підтверджується довідками № 12 від 18.02.2022, № 65 від 30.12.2021 про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення для обчислення пенсії виданої Позивачу фінансовою службою Апарату Ради національної безпеки і оборони України, де зазначено, що кожного місяця за період з червня 2018 по грудень 2021 року Позивач отримував надбавку за вислугою років у розмірі 45%, та довідкою від 30.12.2021 № 66 щодо грошового забезпечення полковника ОСОБА_1 за грудень 2021 року.

Таким чином, Відповідач нараховував Позивачу надбавки за вислугою років у розмірі меншому, ніж передбачено наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018, що слугувало не доплатою різниці невиплаченого у повному обсязі грошового забезпечення за весь період, протягом якого Позивач мав право на нього.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 листопада 2022 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Апарату Ради національної безпеки і оборони України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 надбавки за вислугу років за період служби з 01.08.2018 по 31.12.2021 у розмірі меншому, ніж передбачений наказами Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018.

Зобов`язано Апарат Ради національної безпеки і оборони України видати оновлену Довідку про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення для обчислення пенсії, а також нарахувати та виплатити ОСОБА_1 надбавку за вислугу років за період служби з 01.08.2018 по 31.12.2021 - у розмірі 50% у відсотках посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням, з урахуванням раніше здійснених виплат.

В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням Апарат Ради національної безпеки і оборони України подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити повністю у задоволенні позовних вимог у відповідній частині.

В апеляційній скарзі Апарат Ради національної безпеки і оборони України посилається на порушення судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Апеляційна скарга мотивована тим, що дії Відповідача щодо нарахування та виплати Позивачу грошового забезпечення, зокрема надбавки за вислугу років є правомірними.

Відзиву Позивача на апеляційну скаргу Апарату Ради національної безпеки і оборони України до суду апеляційної інстанції не надходило, що не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Зазначене узгоджується з позицією, викладеною в п. 13.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20.05.2013 № 7, відповідно до якого у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.

Отже, оскільки Відповідач у своїй апеляційній скарзі оскаржує судове рішення в частині задоволення позовних вимог, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що саме в цій частині перевіряється законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 з 18.06.2018 по 31.12.2021 відряджено Міністерством оборони України (із залишенням на військовій службі у Збройних Силах України) до Апарату Ради національної безпеки і оборони України.

Наказом Керівника Апарату Ради національної безпеки і оборони України «Про призначення ОСОБА_1 » від 18.06.2018 № 328-к (т. 1, а.с. 26), Позивача призначено на посаду Керівника служби з питань мобілізації Апарату Ради національної безпеки і оборони України, відрядженого Міністром оборони України до Апарату РНБО України, із залишенням його на військовій службі Збройних Сил України.

Наказом В.о. керівника Апарату Ради національної безпеки і оборони України «Про переведення ОСОБА_1 » від 05.11.2019 № 744-к (т. 1, а.с. 27), Позивача, відрядженого для проходження військової служби з Міністерства оборони України, з 05 листопада 2019 року переведено на посаду Керівника служби з питань мобілізації та територіальної оборони Апарату Ради національної безпеки і оборони України.

Наказом Керівника Апарату Ради національної безпеки і оборони України «Про ОСОБА_1 » від 30.12.2021 № 830-к (т. 1, а.с. 28), Позивача увільнено від виконання службових обов`язків на посаді керівника служби з питань мобілізації та територіальної оборони Апарату Ради національної безпеки і оборони України та направлено його для подальшого проходження військової служби до Міністерства оборони України.

Як зазначено Позивачем в адміністративному позові, за час відрядження до Апарату РНБО Відповідачем неправомірно нарахована надбавка за вислугою років у розмірі меншому, ніж передбачено наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018 та не доплачено різницю невиплаченого у повному обсязі грошового забезпечення за весь період, протягом якого Позивач мав право на нього.

Позивач звернувся до Відповідача щодо надання пояснень про нарахування та виплати грошового забезпечення за період з 18.06.2018 по 31.12.2021 та надання довідки із розрахунком належної виплати грошового забезпечення за даний період.

Листом від 18.02.2022 № 242/22-01 Відповідач повідомив Позивача, що грошове забезпечення виплачувалось, виходячи з окладів за посадою, займаною в Апараті РНБО України, інших виплат, установлених для відповідних працівників Апарату РНБО України, а також окладу за військовим званням і надбавки за вислугу років у розмірах, наданих до Апарату РНБО України фінансовим управлінням Генерального штабу Збройних Сил України. Інформація про зміну визначених розмірів окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років від фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України чи інших структур Збройних Сил України до Апарату РНБО України не надходила.

Вважаючи протиправними дії Відповідача щодо нарахування та виплати Позивачу грошового забезпечення в меншому розмірі, останній звернувся з даним адміністративним позовом до адміністративного суду.

Задовольняючи адміністративний позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що з 01.08.2018 календарна вислуга років військової служби Позивача складає 25 років, надбавка за вислугу років становити 50% у відсотках посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням. Таким чином, Відповідач повинен був з 01.08.2018 нараховувати та виплачувати 50% надбавки Позивачу за вислугу років у відсотках посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням, проте зазначеного не було зроблено.

Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції зазначив Позивачем не надано належних та допустимих доказів факту заподіяння такої шкоди та не доведено безпосереднього причинного зв`язку між бездіяльністю Відповідача та їх наслідками у вигляді моральних чи фізичних страждань Позивача, у зв`язку з чим вказана вимога задоволенню не підлягає.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в оскаржуваній частині, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ) передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з частинами 1-3 статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

За приписами частини 4 статті 9 Закону № 2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулювання питань, пов`язаних з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі визначено Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008).

Відповідно до п. 13.9 Положення № 1153/2008 вислуга років для виплати військовослужбовцям надбавки обчислюється кадровим (стройовим) органом спільно з фінансовим органом військової частини на підставі особової справи військовослужбовця та інших документів (за їх наявності), що підтверджують проходження військової служби, і щороку до початку нового року оголошується наказом командира військової частини, а командиру військової частини - наказом вищого командира (начальника). Календарна та пільгова вислуга років у наказі зазначаються окремо.

На момент відрядження Позивача до Апарату Ради національної безпеки і оборони України (18.06.2018) календарна вислуга років військової служби складала: календарна - 24 роки 10 місяців, що підтверджується Витягом з послужного списку полковника ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 31-32).

Під час відрядження Позивача до Апарату Ради національної безпеки і оборони України виплата грошового забезпечення здійснювалась на підставі Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 (далі - Порядок № 260).

Згідно з п. 1 розділу IV Порядку № 260 військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) щомісячно виплачується надбавка за вислугу років на військовій службі у відсотках посадового окладу (за основною чи тимчасово займаною посадою) з урахуванням окладу за військовим званням у таких розмірах: від 1 до 5 років - 25 відсотків; від 5 до 10 років - 30 відсотків; від 10 до 15 років - 35 відсотків; від 15 до 20 років - 40 відсотків; від 20 до 25 років - 45 відсотків; від 25 і більше років - 50 відсотків.

З 01.08.2018 календарна вислуга років військової служби Позивача складала 25 років, у зв`язку з чим надбавка за вислугу років мала становити 50% у відсотках посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням.

За сукупністю наведених обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що Відповідач протиправно не нараховував та не виплачував Позивачу з 01.08.2018 50% надбавки за вислугу років у відсотках посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням, з чим погоджується і колегія суддів.

Відповідно до статей 9, 77 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Водночас, Відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів суду правомірності своїх доводів в оскаржуваній частині.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги у вказаній частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Оцінюючи інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи Апарату Ради національної безпеки і оборони України, викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування у вказаній частині не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в зазначеній частині - без змін.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Апарату Ради національної безпеки і оборони України залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 листопада 2022 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: Н.П. Бужак

Л.О. Костюк