ЄДРСР

Єдиний державний реєстр
судових рішень

Ухвала № 115144494

Озвучення тимчасово недоступне

**Д О Д А Т К О В А П О С Т А Н О В А **

**ІМЕНЕМ УКРАЇНИ**

Справа № 686/197/23

Головуючий у І інстанції: Карплюк О.І.

Суддя-доповідач: Біла Л.М.

22 листопада 2023 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Білої Л.М.

суддів: Гонтарука В. М. Матохнюка Д.Б.

розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА\_1 про відшкодування судових витрат у справі за адміністративним позовом ОСОБА\_1 до Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності,

**В С Т А Н О В И В :**

Позивач звернувся до суду з позовом до Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області, в якому просив скасувати постанову серії ПН МХМ №000967 від 21 грудня 2022 року про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ст. 203 ч. 1 КУпАП, та накладення адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 5100 грн.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 07 серпня 2023 року позов задоволено.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, яка постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2023 року була залишена без задоволення.

31 жовтня 2023 року на адресу суду апеляційної інстанції надійшла заява позивача, ОСОБА\_1 , про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу понесених, у зв\`язку з розглядом даної справи в судах першої та апеляційної інстанцій.

Зокрема, позивач просить стягнути з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань витрати, понесенні на правову допомогу в розмірі 37 000 грн.

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може розглянути питання ухвалення додаткового судового рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви (ст. 252 КАС України).

Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2023 року розгляд клопотання позивача призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

10 листопада 2023 року на адресу суду надійшло заперечення відповідача, в якому останній просить відмовити в задоволенні заяви позивача, посилаючись на відсутність документального підтвердження понесених витрат та їх детального розрахунку.

Судова колегія, розглянувши заяву позивача та надавши оцінку доводам відповідача щодо відсутності підстав для відшкодування витрат на професійну правову допомогу, в призмі наданих заявником доказів, відзначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов\`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до витрат, пов\`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами 1 та 2 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов\`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб\`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з частиною 3 цієї правової норми для цілей розподілу судових витрат:

1\) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов\`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2\) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов\`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частинами 1, 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб\`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб\`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв\`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1\) чи пов\`язані ці витрати з розглядом справи;

2\) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3\) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4\) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов\`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України)

Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб\`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб\`єкта владних повноважень.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суд досліджує на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об\`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

У відповідності до статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року №5076-VI з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин (далі Закон України №5076-VI), адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті 1 цього Закону, згідно з якою договір про надання правової допомоги домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об\`єднання) зобов\`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов\`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За приписами частини 3 статті 27 Закону України №5076-VI до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов\`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Глава 52 Цивільного кодексу України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору; за приписами цієї правової норми ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Згідно зі статтею 30 Закону України №5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити наступні висновки:

(1) Договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України №5076-VI);

(2) За своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України;

(3) Як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;

(4) Адвокатський гонорар може існувати в двох формах фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;

(5) Адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Зазначене передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України №5076-VI;

(6) Відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд має виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України №5076-VI.

У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суд, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, має право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

Як встановлено судом, до клопотання про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу заявником додано: копію Договору про надання правової допомоги від 26.12.2022 та копію Акту про надання правової допомоги від 27.10.2023 року до Договору про надання правової допомоги від 26.12.2022 року.

Так, відповідно до п. 3.1 розділу 3 Договору про надання правової допомоги вартість послуг Виконавця визначається у актах про надання правової допомоги, які підписуються Сторонами.

Зі змісту Акту про надання правової допомоги від 27.10.2023 судом встановлено, що адвокат Афадєєв В.В. (Виконавець) надав Замовнику (позивачу у справі) наступні юридичні послуги:

\- ознайомлення із наданими Замовником документами, розробка правової позиції щодо подальшого представництва інтересів Замовника в суді - 1000 грн.;

\- підготовка та подання до Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області позовної заяви в інтересах Замовника - 2500 грн.;

\- підготовка та подання ряду адвокатських запитів, в тому числі повторних, з метою отримання інформації та документів, які можуть бути використані як докази у справі - 10 000 грн.;

\- підготовка та подання до Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької областівідповіді на відзив - 5000 грн.;

\- підготовка та подання до Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької областііеших процесуальних документів, клопотань - 3000 грн.;

\- участь як представника позивача в судових засіданнях Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області - 6000 грн.;

\- підготовка та подання до Сьомого апеляційного адміністративного суду відзиву на апеляційну скаргу - 6000 грн.;

\- подання до Сьомого апеляційного адміністративного суду заяви про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції - 500 грн.;

\- подання до Сьомого апеляційного адміністративного суду заяви про залишення апеляційної скарги відповідача без руху - 1000 грн.;

\- участь у судовому засіданні Сьомого апеляційного адміністративного суду і режимі відеоконференції - 2000 грн.

Загальна вартість послуг склала 37 000 грн.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказала на виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку іншої сторони.

Верховний Суд у додатковій постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 826/841/17 зазначив, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення понесених збитків, але і у певному сенсі має спонукати суб\`єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг та своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 28 грудня 2020 року у справі №640/18402/19 та від 18 серпня 2022 року у справі №340/323/21.

За змістом положень частини 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Наведене вище повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі об\`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеної у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19.

Проте, слід розділяти поняття «зменшення судових витрат» та «розподіл судових витрат». Розділяючи ці поняття, детальніше слід зауважити таке.

Загальні правила розподілу судових витрат визначені в частинах 1-4 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України. Проте, у частині дев\`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від указаних загальних правил при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до названої правової норми під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1\) чи пов\`язані ці витрати з розглядом справи;

2\) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3\) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4\) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов\`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загальних правил розподілу судових витрат, унормованих частинам 1 - 4 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, визначені також положеннями частин 8 та 10 статті 139 цього Кодексу.

Відтак, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов\`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 6, 7 статті 136 Кодексу адміністративного судочинства України).

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись названими правовими нормами, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

До того ж, у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов\`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

В контексті викладеного, судова колегія зауважує, що позивачем необгрунтовано ставиться питання перед судом апеляційної інстанції про відшкодування витрат, понесених ним як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанцій.

Враховуючи, що Хмельницьким міськрайонним судом Хмельницької області було ухвалено рішення про задоволення позовної заяви, то в даному випадку, позивач мав звернутись саме до міськрайонного суду з відповідним клопотання про відшкодування судових витрат.

Стосовно ж підставності та обгрунтованості заявлених до відшкодування витрат на правову допомогу, пов\`язаних з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, то в даному випадку, судова колегія погоджується із позицією відповідача, що висловлена останнім у поданих запереченнях, та вважає, що визначена адвокатом сума компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу позивачем, за результатами розгляду справи в суді апеляційної інстанції, не є належним чином обґрунтованою у контексті дослідження обсягу фактично наданих адвокатом послуг із урахуванням складності справи, кількості витраченого на ці послуги часу, та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг та витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.

В призмі розгляду даного питання суд зважає на те, що дана справа є справою незначної складності, а обсяг наданих в суді апеляційної інстанції послуг адвокатом не потребували витрачання значної кількості часу, оскільки адвокат, приймаючи участь у справі ще під час розгляду справи в суді першої інстанції здійснив детальне вивчення та правовий аналіз всіх обставин справи і відповідно написання відзиву на апеляційну скаргу не потребувало ні додаткового вивчення обставин справи, ні аналізу норм чинного законодавства.

При цьому, колегія суддів зазначає, що зміст відзиву на апеляційну скаргу практично є ідентичним змісту позовної заяви, що викликає сумнів у необхідності затрати великої кількості часу на його підготовку за умови успішного досвіду судового супроводу справи у суді першої інстанції, а тому, на переконання колегії суддів, розмір, заявлений позивачем до відшкодування за надання такої послуги, є необґрунтованим та підлягає зменшенню.

Стосовно ж подання заяви про участь у справі в режимі відеоконференції та залишення апеляційної скарги відповідача без руху, то вказані дії адвоката, на переконання судової колегії, взагалі не потребують виокремлення в окрему категорію послуг.

Тож, виходячи з критерію розумності, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу, колегія вважає, що розмір вказаних витрат підлягає стягненню в сумі 3000 грн.

Відповідно до ст. 17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини”, суди при розгляді справ, практику Європейського Суду з прав людини, застосовують як джерело права.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі “Баришевський проти України” (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі “Двойних проти України” (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі “Меріт проти України” (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов\`язково понесені та мають розумну суму.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що заяву про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу необхідно задовольнити частково.

Керуючись ст.ст. 243, 252, 310, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

**П О С Т А Н О В И В: **

Клопотання ОСОБА\_1 про ухвалення додаткової постанови у справі №686/197/23 - задовольнити частково.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області (код ЄДРПОУ - 37864148, Хмельницька область, м. Хмельницький, вул. М.Грушевського, 87, 29013) на користь ОСОБА\_1 (РНОКПП - НОМЕР\_1 , АДРЕСА\_1 ) судові витрати, понесені у зв\`язку із розглядом справи №686/197/23 в суді апеляційної інстанції за надану професійну правничу допомогу у розмірі - 3000 грн. (три тисячі гривень).

У задоволені решти вимог клопотання відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

**Головуючий**

 

Біла Л.М.

 

 

 

 

**Судді**

 

Гонтарук В. М. Матохнюк Д.Б.