ЄДРСР

Єдиний державний реєстр
судових рішень

Постанова № 115001649

Озвучення тимчасово недоступне

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2023 року

Львів

Справа № 260/5694/22 пров. № А/857/17918/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Затолочного В.С.,

суддів: Качмара В.Я., Мікули О.І.,

з участю секретаря судового засідання Єршової Ю.С.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача Кустрьо М.М.,

представника відповідача Радь О.І.,

представника третьої особи Семенова О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2023 року у справі № 260/5694/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Департамент захисту національної державності Служби безпеки України про визнання дії та бездіяльності протиправними (рішення суду першої інстанції прийнято суддею Микуляком П.П. в м. Ужгороді Закарпатської області 30.07.2023 о 11:27 год., поний текст складено 11.09.2023), -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 (далі – також позивач) звернувся з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області (далі – відповідач, ГУ ДМСУ в Закарпатській області), в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДМСУ у Закарпатській області від 30 листопада 2022 року № 7 про скасування дозволу на імміграцію в Україну гр. Пакистану ОСОБА_3 , виданого 26 червня 2014 року, та визнання недійсною і вилучення посвідки на постійне проживання від 11.08.2014 року серії НОМЕР_1 .

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2023 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив позивач, який покликаючись на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2023 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційних вимог, покликається на те, що жодних дій, які б слугували підставою для скасування дозволу на імміграцію в Україну та виданої на підставі цього рішення посвідки на постійне проживання не вчиняв. До кримінальної відповідальності не притягувався, не знятої чи непогашеної судимості не має, в розшуку не перебуває. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення про задоволення позову.

Відповідач та третя особа Департамент захисту національної державності Служби безпеки України (далі – також ДЗНД СБУ, третя особа) скористалися правом подання відзиву на апеляційну скаргу, просять апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення без змін.

В судовому засіданні апелянт та його представник наполягали на задоволенні апеляційної скарги, представники відповідача та третьої особи проти задоволення апеляційної скарги заперечували.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що громадянин Пакистану ОСОБА_2 проживає в Україні та був документований посвідкою на постійне проживання від 11.08.2014 року серії НОМЕР_1 .

У 2008 році отримав реєстраційний номер облікової картки платника податків.

Місце проживання позивача на території України: АДРЕСА_1 .

17 жовтня 2009 року позивач одружився на громадянці України ОСОБА_4 , що підтверджується Свідоцтвом про шлюб № НОМЕР_2 серії 1-ФМ.

Позивач є батьком спільних дітей - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Син позивача ОСОБА_5 та донька ОСОБА_6 є громадянами України, що підтверджується довідками ГУ ДМС України в Закарпатській області № 219 від 08.07.2013 року та № 3943 від 24.07.2012 року.

08 листопада 2022 року до ГУ ДМСУ в Закарпатській області надійшло подання ДДЗНД ССБУ від 01.11.2022 № 5/1/1-9343, про скасування дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання громадянину ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Подання обґрунтовано тим, що в ході здійснення контррозвідувальних заходів у рамках контррозвідувальної справи № 68, заведеної відповідно до статті 6 Закону України від 26 грудня 2002 року № 374-IV «Про контррозвідувальну діяльність» (далі – Закон № 374-IV), у поле зору ДЗНД СБУ як особа яка становить загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні, здоров`ю, правам і законним інтересам громадян та інших осіб, що проживають в Україні, потрапив громадянин Пакистану ОСОБА_2 .

За наявними даними, позивач причетний до організації незаконної легалізації в Україні іноземців, які прибули на територію нашої держави каналом міжнародного студентського обміну з метою навчання у закладах вищої освіти, надає через свої невстановлені зв`язки (в тому числі представників ЗВО, органів державної влади та місцевого самоврядування України) іноземним студентам, відрахованим з ЗВО, сприяння у незаконному перетині державного кордону поза встановленими пунктами пропуску з України до країн Західної Європи. У разі затримання зазначених іноземців військовослужбовцями ДПС України під час спроби перетину державного кордону України ОСОБА_2 залучається до процесуальних дій стосовно них у якості перекладача. Під час розмов з нелегальними мігрантами інструктує їх як уникати від надання показів, таким чином унеможливлює збирання доказів під час розслідування кримінальних правопорушень, передбачених статтею 332 КК України («Незаконне переправлення осіб через державний кордон України»).

Разом з тим, вказаний іноземець після повномасштабного вторгнення рф на територію України розпочав співпрацю з ЗВО країни-агресора та окупованої АР Крим з приводу влаштування на навчання в них вихідців з Пакистану. За наявною інформацією, зазначені іноземці після приїзду на територію рф залучаються спецслужбами держави-агресора до проведення протиправних дій на шкоду національній безпеці України.

За результатами розгляду подання третьої особи 30 листопада 2022 року відповідачем прийнято рішення № 7 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Пакистану ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яким скасовано дозвіл на імміграцію в Україну, виданий ОСОБА_3 26 червня 2014 року, та посвідку на постійне проживання від 11.08.2014 року серії НОМЕР_1 .

Не погоджуючись із такими діями, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що встановлення у діяльності позивача дій, які становлять загрозу національній безпеці Держави тощо, належить до компетенції третьої особи із застосуванням відповідних оперативних заходів, а тому у відповідача відсутні обґрунтовані сумніви щодо достовірності встановлених обставин, відповідно позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України визначає Закон України від 22 вересня 2011 року № 3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі – також Закон № 3773-VI).

Відповідно до статті 4 Закону № 3773-VI іноземці можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території.

Згідно з статтею 1 Закону України від 7 червня 2001 року № 2491-ІІІ «Про імміграцію» (далі – Закон № 2491-ІІІ) імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.

За правилами частин першої, третьої статті 4 Закону № 2491-ІІІ дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції.

Дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається: 1) одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України; 2) особам, які є опікунами чи піклувальниками громадян України, або перебувають під опікою чи піклуванням громадян України; 3) особам, які мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням; 4) особам, імміграція яких становить державний інтерес для України; 5) закордонним українцям, подружжям закордонних українців, їх дітям у разі їх спільного в`їзду та перебування на території України; 6) особам без громадянства, які проживали на території України на підставі посвідки на тимчасове проживання протягом двох років з дня визнання їх особами без громадянства.

Статтею 12 Закону № 2491-ІІІ передбачено, що дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

За приписами пунктів 21-24 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 № 1983 (далі – Порядок № 1983), дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу. Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.

У разі коли ініціатором скасування дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення цим органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України «Про імміграцію», що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також у разі необхідності запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.

Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію.

Копія рішення про скасування дозволу на імміграцію видається не пізніше як у тижневий строк з дня його прийняття особі, стосовно якої прийнято таке рішення, під розписку чи надсилається рекомендованим листом.

Рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органом, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до статті 13 Закону України «Про імміграцію». Копія рішення надсилається Держприкордонслужбі.

Як встановлено з матеріалів справи, ГУ ДМСУ в Закарпатській області скасовано дозвіл на імміграцію в Україну та посвідку на постійне проживання позивача на підставі пунктів 3, 4 частини першої статті 12 Закону № 2491-III (дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України).

Відповідно до пунктів 3, 6, 9 та 10 частини першої статті 1 Закону України від 21.06.2018 № 2469-VIII «Про національну безпеку України» (далі - Закон № 2469-VIII):

- громадська безпека і порядок - захищеність життєво важливих для суспільства та особи інтересів, прав і свобод людини і громадянина, забезпечення яких є пріоритетним завданням діяльності сил безпеки, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб та громадськості, які здійснюють узгоджені заходи щодо реалізації і захисту національних інтересів від впливу загроз;

- загрози національній безпеці України - явища, тенденції і чинники, що унеможливлюють чи ускладнюють або можуть унеможливити чи ускладнити реалізацію національних інтересів та збереження національних цінностей України;

- національна безпека України - захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз;

- національні інтереси України - життєво важливі інтереси людини, суспільства і держави, реалізація яких забезпечує державний суверенітет України, її прогресивний демократичний розвиток, а також безпечні умови життєдіяльності і добробут її громадян.

Відповідно до частини другої статті 12 Закону № 2469-VIII до складу сектору безпеки і оборони входить, зокрема, Служба безпеки України, Державна міграційна служба України.

Згідно із частиною першою статті 19 Закону № 2469-VIII Служба безпеки України є державним органом спеціального призначення з правоохоронними функціями, що забезпечує державну безпеку, здійснюючи з неухильним дотриманням прав і свобод людини і громадянина:

1) протидію розвідувально-підривній діяльності проти України;

2) боротьбу з тероризмом;

3) контррозвідувальний захист державного суверенітету, конституційного ладу і територіальної цілісності, оборонного і науково-технічного потенціалу, кібербезпеки, інформаційної безпеки держави, об`єктів критичної інфраструктури;

4) охорону державної таємниці.

Приписами частини першої статті 5 та пункту 2 частини першої статті 6 Закону № 374-IV обумовлено, що Служба безпеки України є спеціально уповноваженим органом державної влади у сфері контррозвідувальної діяльності, підставами для проведення якої є виконання визначених законом завдань, зокрема, щодо контррозвідувального захисту органів державної влади, правоохоронних і розвідувальних органів, охорони державної таємниці.

Відповідно до пункту 13 статті 24 Закону України від 25.03.1992 № 2229-XII «Про Службу безпеки України» (далі – Закон № 2229-ІІІ) Служба безпеки України відповідно до своїх основних завдань зобов`язана: брати участь у розробці заходів і вирішенні питань, що стосуються в`їзду в Україну та виїзду за кордон, перебування на її території іноземців та осіб без громадянства, прикордонного режиму і митних правил, приймати рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства, про скорочення строку тимчасового перебування іноземця та особи без громадянства на території України, про примусове повернення іноземця або особи без громадянства в країну походження або третю країну.

З матеріалів справи встановлено, що питання про скасування дозволу на імміграцію позивача було ініційовано поданням ДЗНД СБУ від 01.11.2022 року № 5/1/1-9343, яке надіслано ГУДМСУ в Закарпатській області для розгляду та прийняття відповідного рішення.

Так, у згаданому поданні щодо скасування дозволу на імміграцію в Україну позивачу зазначено про встановлену в ході контррозвідувальних заходів причетність позивача до організації незаконної легалізації в Україні іноземців, надання іноземним студентам, відрахованим з ЗВО, сприяння у незаконному перетині державного кордону, інструктування затриманих зазначених іноземців щодо можливостей уникнення від надання показів і унеможливлення збирання доказів під час розслідування кримінальних правопорушень. Крім того, встановлено причетність позивача до співпраці з ЗВО країни-агресора та окупованої АР Крим, залучення вихідців із Пакистану спецслужбами держави-агресора до проведення протиправних дій на шкоду національній безпеці України.

Статтею 6 Закону № 374-IV визначено, що підставами для проведення контррозвідувальної діяльності є: 1) наявність достатньої інформації, що потребує перевірки за допомогою спеціальних форм, методів і засобів, про: здійснення розвідувальної діяльності проти України спеціальними службами іноземних держав, а також організаціями, окремими групами і особами; посягання на державний суверенітет, конституційний лад і територіальну цілісність України; терористичні посягання чи терористичну діяльність, кримінальні правопорушення проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку; 2) виконання визначених законом завдань щодо: контррозвідувального забезпечення економічного, інформаційного, науково-технічного потенціалу, оборонно-промислового і транспортного комплексів та їх об`єктів, національної системи зв`язку, Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, військово-технічного співробітництва, дотримання міжнародних режимів нерозповсюдження; контррозвідувального забезпечення закордонних дипломатичних установ України, безпеки співробітників цих установ та членів їх сімей у державі перебування, відряджених за кордон громадян України, які обізнані у відомостях, що становлять державну таємницю, а також охорони державної таємниці в цих установах; контррозвідувального захисту органів державної влади, правоохоронних і розвідувальних органів, охорони державної таємниці; захисту посольств і представництв іноземних держав в Україні та їх співробітників від терористичних посягань; вивчення і перевірки осіб, які оформлюються для допуску до державної таємниці, до роботи з ядерними матеріалами та на ядерних установках чи залучених до конфіденційного співробітництва; забезпечення власної безпеки, у тому числі співробітників органів та підрозділів, що здійснюють контррозвідувальну діяльність, членів їх сімей та осіб, які допомагають і сприяють у здійсненні контррозвідувальної діяльності; інформаційно-аналітичного забезпечення органів державної влади (щодо загроз державній безпеці України); 3) потреба виявлення технічними засобами і припинення роботи радіоелектронних та інших пристроїв, функціонування яких створює загрози державній безпеці України чи передумови до витоку інформації з обмеженим доступом, а також радіовипромінювань радіоелектронних засобів, що використовуються у протиправних цілях.

Інформація про підстави, зазначені у цій статті, може міститися у заявах і повідомленнях громадян, осіб, залучених до конфіденційного співробітництва, посадових та службових осіб, громадських організацій, медіа; у матеріалах органів досудового розслідування та суду; у запитах, інформаціях та матеріалах спеціальних служб і правоохоронних органів іноземних держав, міжнародних установ і організацій; матеріалах правоохоронних органів та інших органів державної влади України щодо загроз державній безпеці України, матеріалах Служби безпеки України щодо організації, здійснення, форм і методів терористичної, розвідувальної та іншої діяльності на шкоду державній безпеці України; у запитах визначених Кабінетом Міністрів України повноважних державних органів, установ та організацій щодо надання допуску особам до державної таємниці і роботи з ядерними матеріалами та на ядерних установках.

Служба безпеки України, як державний правоохоронний орган спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України, наділена компетенцією надавати оцінку наявності в діях відповідних суб`єктів загроз (реальних та/або потенційних) національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України тощо та приймати за результатами такої оцінки відповідне рішення, спрямоване, окрім іншого, на попередження загроз, прямий або опосередкований вплив на фактори запобігання їхньому виникненню, а також локалізацію та усунення загроз.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 27 травня 2021 року у справі № 826/9102/18.

Суд звертає увагу, що подання ДЗНД СБУ підготовлено відповідною службою в межах компетенції, визначеної Законів №№ 2229-ІІІ, 374-IV, в ході оперативної службової діяльності.

При цьому, СБУ як державний орган спеціального призначення з правоохоронними функціями, який забезпечує державну безпеку України, наділена виключною компетенцією надавати оцінку наявності в діях відповідних суб`єктів загроз (реальних та/або потенційних) національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України тощо та приймати за результатами такої оцінки відповідне рішення, спрямоване, крім іншого, на попередження загроз, прямий або опосередкований вплив на фактори запобігання їх виникненню, а також локалізацію та усунення загроз.

Отже, встановлення у діяльності позивача дій, які становлять загрозу національній безпеці Держави тощо, належить до компетенції цього органу із застосуванням відповідних оперативних заходів, а тому апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що у відповідача були відсутні обґрунтовані сумніви щодо достовірності встановлених третьою особою обставин, а також підстави для їх перевірки.

Що стосується покликання скаржника на порушення відповідачем процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію, суд апеляційної інстанції вважає такі безпідставними, оскільки в силу наведених вище вимог пунктів 21-24 Порядку № 1983, відповідач не мав обов`язку отримувати пояснення від позивача, як іммігранта, стосовно якого розглядалося питання про скасування дозволу на імміграцію, і необхідності в цьому судом не встановлено. Це є його правом, а не обов`язком. А з огляду на факти, зазначені в поданні третьої особи, будь-яка їх перевірка відповідачем шляхом отримання пояснень від позивача не вимагалася.

Щодо покликань апелянта на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 30.07.2020 по справі № 286/1405/18, колегія суддів зазначає, що спір у справі, що розглядається, а також обставини, з яких виник спір, не є аналогічним тим, що були предметом судового розгляду у справі № 286/1405/18. Відтак, застосування правової позиції Верховного Суду у вказаній справі до правовідносин, що розглядаються, неможливий.

Зокрема, у справі, яка розглядається, не є предметом спору видворення за межі України позивача.

Крім того, обставини, що слугували передумовою для видворення іноземця у справі № 286/1405/18, на відміну від справи, яка розглядається, не пов`язані із загрозою національній безпеці, яка виникла у воєнний період, і до того ж із взаємодією позивача із державою-агресором.

Наявність у позивача сім`ї та дітей не свідчить про відсутність з його боку загрози національній безпеці Держави, про яку йдеться в поданні третьої особи і яке стало підставою винесення відповідачем оскаржених рішень.

З огляду на встановлені в цій справі обставини, апеляційний суд приходить до висновку, що ГУ ДМСУ в Закарпатській області, приймаючи спірне рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну від 30 листопада 2022 року № 7, діяло на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені чинним законодавством України.

Суд апеляційної інстанції враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Також згідно з позицією Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Узагальнюючи наведене, суд апеляційної інстанції переконаний, що судом першої інстанції надано належну оцінку наявним у справі доказам, а їх достатня кількість та взаємний зв`язок у сукупності дали змогу суду першої інстанції зробити вірний висновок про наявність підстав для відмови у задоволені адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

З наведеного вбачається, що доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції, правова оцінка доказів дана вірно, а відтак у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відтак, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

З огляду на вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції є законним та скасуванню не підлягає.

Згідно частини першої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

З огляду на вищезазначене, вказаним вимогам оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає.

Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Підсумовуючи, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Наведені висновки суду є вичерпні, а доводи апелянта - безпідставні.

Апеляційний суд переглянув оскаржуване судове рішення і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.

Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 241, 242, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 370 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2023 року у справі № 260/5694/22 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя

В. С. Затолочний

судді

В. Я. Качмар

О. І. Мікула

Повне судове рішення складено 17.11.2023