ЄДРСР

Єдиний державний реєстр
судових рішень

Ухвала № 113169867

Озвучення тимчасово недоступне

Справа № 369/12862/23

Провадження №2/369/5647/23

**УХВАЛА**

**ІМЕНЕМ УКРАЇНИ**

24\.08.2023 року м. Київ

Суддя Києво-Святошинського районного суду Київської області Пінкевич Н.С. перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА\_1 до ОСОБА\_2 про стягнення коштів, -

**ВСТАНОВИВ:**

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА\_2 про стягнення коштів.

Відповідно до частини 1 статті 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред\`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Разом з цим, частиною 1 статті 30 ЦПК України визначено, що позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред\`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов\`язані між собою позовні вимоги пред\`явлені одночасно щодо декількох об\`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об\`єкта, вартість якого є найвищою.

Згідно з роз\`ясненнями, які викладені у пунктах 41, 42 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року №3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. У разі конкуренції правил підсудності мають застосовуватися правила виключної підсудності.

Відповідно до частини першої статті 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об\`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Виключну підсудність встановлено для позовів, які виникають щодо нерухомого майна (ч. 1 ст. 30 ЦПК України).

Згідно з положеннями ст. 181 ЦК України до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об\`єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (ст. 358 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (ст.ст. 364, 367 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (ст.ст. 370, 372 ЦК України); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Місцезнаходження нерухомого майна має бути підтверджено документально.

З аналізу логічної послідовності змін до формулювання положень процесуального законодавства щодо правил розгляду позовів за виключною підсудністю вбачається її спрямованість на визначення виключної підсудності в цілому для всіх спорів, які виникають у межах відповідних правовідносин у зв\`язку з нерухомим майном, безвідносно до предмета конкретного спору.

Виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов\`язків, що пов\`язані з нерухомим майном.

Словосполучення «з приводу нерухомого майна» необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов\`язків, що пов\`язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов\`язково виступає як безпосередньо об\`єкт спірного матеріального правовідношення.

Подібні правові висновки щодо застосування правил виключної підсудності спорів з приводу нерухомого майна викладено у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №910/6644/18, від 16 лютого 2021 року у справі № 911/2390/18, від 26 травня 2021 року у справі №506/33/19, від 02 лютого 2022 року у справі №185/8191/16-ц.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 липня 2020 року у справі №910/10647/18 дійшла таких висновків:

нерухоме майно є особливим об\`єктом права власності, оскільки наділене специфічними рисами - сталий зв\`язок із землею, особлива цінність, неможливість переміщення без знецінення та зміни її призначення;

майнове право на об\`єкт нерухомості є складовою частиною такого майна, як об\`єкта цивільних прав;

виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов\`язків, що пов\`язані з нерухомим майном;

оскільки спір у справі виник з приводу об\`єкта нерухомого майна, то спір щодо майнових прав на вказане майно мав би розглядатись судом за місцезнаходженням майна.

З позовної заяви та доданих до неї документів вбачається, що позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за попереднім договором у розмірі 373 720 грн., 3% річних, які станом на дату подання позову складають 17 751,70грн., інфляційних втрат за боргом, які обчислюються з дня його виникнення до дня прийняття рішення у справі, які станом на день подання позову складають 114 358,22 грн.

Фактично між сторонами виник спір щодо повернення отриманих відповідачем коштів за попереднім договором, а не щодо нерухомого майна, яке так і не було створено відповідачем у справі, та не є ні безпосереднім, та ні опосередкованим предметом спору у вказаній справі.

До аналогічних висновків дійшов Київський апеляційний суд у постанові суду від 26 липня 2023 року у справі № 759/1038/22.

Відповідно до матеріалів справи вбачається, що ОСОБА\_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА\_1 .

Дані обставини також були встановлені ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25.08.2023 року у справі № 369/10237/23.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Виходячи з наведеного вище, беручи до уваги, що інститут територіальної юрисдикції розмежовує підсудність справ, суд приходить до висновку, що матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА\_1 до ОСОБА\_2 про стягнення коштів слід передати на розгляд за підсудністю до належного суду, за місцем реєстрації відповідача – до Тиврівського районного суду Вінницької області, у зв\`язку з непідсудністю даного позову Києво-Святошинському районному суду Київської області.

Керуючись ч.1 ст.27, п.1 ч. 1, ст.31 ЦПК України, -

**УХВАЛИВ:**

Цивільну справу за позовом ОСОБА\_1 до ОСОБА\_2 про стягнення коштів - направити за територіальною юрисдикцією (підсудністю) до Тиврівського районного суду Вінницької області (вулиця Шевченка, 3, Тиврів, Вінницька область, 23300).

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п\`ятнадцяти днів з дня його проголошення, до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п\`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

**Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ**