УХВАЛА
30 серпня 2023 року
м. Київ
cправа № 910/401/23
Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду Малашенкової Т. М.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Вольт Постач» (далі - ТОВ «Вольт Постач», скаржник)
на рішення Господарського суду міста Києва від 29.03.2023
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.06.2023
у справі №910/401/23
за позовом керівника Волочиської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Війтовецької селищної ради Хмельницького району Хмельницької області
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вольт Постач»
про визнання недійсними додаткових угод та стягнення коштів у розмірі 170 656, 24 грн,
ВСТАНОВИВ:
ТОВ «Вольт Постач» 14.08.2023 (згідно з поштовими відмітками на конверті) звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить, зокрема скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.06.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 29.03.2023 у справі №910/401/23. Крім того, скаржник у клопотанні про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень зі справи від 14.08.2023 №23_08-00021, яке надійшло як засобами поштового зв`язку так і на електронну адресу Касаційного господарського суду, підписане кваліфікованим та удосконаленим електронним підписом, просить зупинити виконання рішення Господарського суду міста Києва від 29.03.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.06.2023 у справі №910/401/23 до завершення перегляду справи в касаційному порядку.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.08.2023 для розгляду касаційної скарги у справі №910/401/23 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т. М. - головуючий, Булгакової І. В., Колос І. Б.
Перевіривши дотримання форми та змісту касаційної скарги на відповідність вимогам статті 290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), Верховний Суд встановив таке.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
Приписами частини третьої статті 311 ГПК України передбачено, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Згідно з пунктами 1, 4 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Касаційний господарський суд звертає увагу скаржника, що в разі оскарження судового рішення суду на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник має зазначити про відсутність такого висновку щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а у випадку оскарження на підставі 4 частини другої статті 287 ГПК України зазначити підставу касаційного оскарження з урахуванням частини першої, третьої статті 310 ГПК України.
Так, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. Крім того, у цьому випадку необхідно чітко вказати норму права (з посиланням на статтю, частину, абзац тощо), яку суд неправильно застосував в оскаржуваному судовому рішенні; навести висновок щодо застосування цієї норми права в оскаржуваному судовому рішенні; навести висновок щодо її застосування у постанові Верховного Суду, зазначити дату її прийняття та номер справи; обґрунтувати подібність правовідносин у справі, що розглядається, та у справі, в якій Верховний Суд виклав свій висновок.
При цьому, обґрунтовуючи подібність правовідносин, як обов`язкової умови для виникнення підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1-3 частини другої статті 287 ГПК, необхідно враховувати, що подібність правовідносин визначається за відповідними критеріями.
Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин потрібно оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів (пункти 25, 26, 31 постанови від 12.10.2021 у справі №233/2021/19).
Так, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно , а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
Якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів, та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, або інші порушення норм процесуального права передбачені частиною першою статті 310 ГПК України, то в цьому разі у касаційній скарзі має вказати пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України та має бути конкретно зазначено, з вказівкою на частину першу або/та третю статті 310 ГПК України.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень, наведений в частині другій статті 287 ГПК України, є вичерпним.
Отже, системний аналіз наведених положень ГПК України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини другої статті 287 ГПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
З урахуванням змін до ГПК України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Таким чином, процесуальний закон покладає на скаржника обов`язок зазначати у касаційній скарзі про неправильне застосування яких конкретно норм матеріального та/або порушення норм процесуального права припустилися суди нижчих інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень та чітко визначити конкретну підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, передбаченої (передбачених) статтею 287 ГПК України, з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Крім того, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях, або наявність пунктів 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України.
У поданій касаційній скарзі ТОВ «Вольт Постач» зазначає про те, що:
- судом другої інстанції у ході прийняття постанови від 29.06.2023 було неодноразово помилково застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, а саме у ході дослідження доказів, наданих скаржником як до суду першої інстанції, та зауваження щодо відповідних доказів у суді другої інстанції, обома інстанціями було проігноровано прохання скаржника дослідити належним чином надані докази, що прямо порушує право скаржника на неупередженість та безсторонність. Дії судів обох інстанцій призвели до неповного встановлення судом обставин справи та неповного дослідження доказів, що стало підставою для прийняття незаконного рішення. У апеляційній скарзі скаржник звертав увагу на вказане процесуальне порушення, однак апеляційний суд взагалі не надав оцінку цьому доводу. Такі обставини є самостійною підставою для скасування оскаржуваних судових рішень та посилається на пункт 3 частини третьої статті 310 ГПК України;
- відсутній висновок Верховного Суду в частині встановлення регульованих тарифів у ході дії договору про постачання електрично енергії споживачу, що призводить до помилкового тлумаченнями судами першої та другої інстанції особливостей зміни ціни за одиницю у випадку зміни відповідним нормативним актом регульованих тарифів. Суд як першої, так і другої інстанцій при формулюванні остаточних рішень застосовували невірну норму матеріального права, а саме пункт 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», яка стосується збільшення ціни в межах 10%, а не зміни встановлених Регулятором цін та зазначає на порушенні частини першої статі 311 ГПК України з посиланням: на пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України (в частині порушення норм матеріального права у зв`язку з застосування невірної норми), пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо зміни регульованого тарифу та покладення обов`язку щодо сплати відповідного тарифу на кінцевого споживача), пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК (суди обох інстанцій не дослідили зібрані у справі докази);
- не дослідження належним чином довідок ТППУ, наданих прокуратурою, в об`єктивному ключі відповідно до зміни умов договору, ігнорування встановленої договором процедури зміни ціни за одиницю шляхом підписання не додаткових угод, а актів приймання-передачі, судами першої та апеляційної інстанцій належним чином не досліджено докази, а саме копії довідок ТППУ, копія договору та додаткових угод з посиланням на пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України. Також з посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України зазначає, що важливим є факт того, що наразі відсутній висновок Верховного Суду у випадку зміни ціни за одиницю шляхом підписання актів приймання-передачі як пріоритетний у порівнянні з додатковими угодами, якщо це передбачено договором.
Отже, зазначені скаржником підстави за пунктами 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі не є очевидно неприйнятними.
При цьому скаржник зазначивши на вихід за межі позовних вимог судом другої інстанції, що є прямим порушенням процесуальних норм, адже ні прокурор, ні позивач в доводах та аргументації не заявляли щодо обмеження збільшення ціни в межах 10% за весь період дії договору, а тому скаржник з посилання на пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України просить відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, не вказав від якого висновку Верховного Суду необхідно відступити та в якій постанові Верховного Суду його викладено.
Крім того скаржник зазначивши й на хибне встановлення сторін провадження, а саме звернення прокуратури від імені позивача, що у свою чергу призвело до застосував норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №905/1907/21, що є підставою касаційного оскарження відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, не вказав, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій у цій справі було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
З огляду на принципи диспозитивності, рівності, змагальності та межі касаційного перегляду закріплені у статті 300 ГПК України, Суд не наділений повноваженнями доповнювати касаційну скаргу міркуваннями, які скаржник не навів у її тексті.
Суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 300 ГПК України).
Таким чином, враховуючи доводи касаційної скарги, скаржнику слід виконати вимоги пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України та вказати від якого висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду необхідно відступити та в якій постанові Верховного Суду його викладено, а також вказав, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій у цій справі було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Згідно з частиною другою статті 292 ГПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Відповідно до частини другої статті 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
З огляду на викладене, касаційна скарга ТОВ «Вольт Постач» підлягає залишенню без руху на підставі частини другої статті 292 ГПК України, із наданням скаржникові строку для усунення зазначених вище недоліків, шляхом надання касаційної скарги в новій редакції та вказати від якого висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду необхідно відступити та в якій постанові Верховного Суду його викладено, а також вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій у цій справі було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Матеріали з усуненням недоліків касаційної скарги слід подати в Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у встановлений цією ухвалою строк, а також надати суду докази надіслання копії цих матеріалів іншим учасникам справи.
Суд також вважає за необхідне звернути увагу скаржника на те, що неусунення названих недоліків або не в повному обсязі усунення недоліку протягом установленого строку матиме наслідок повернення касаційної скарги на підставі частини п`ятої статті 292 ГПК України, виходячи з вищенаведеного.
Враховуючи, що касаційна скарга містить недоліки, Суд вважає за необхідне залишити її без руху, а відтак, заявлене клопотання про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень зі справи розглядатиметься після усунення недоліків касаційної скарги.
Керуючись статтями 174, 234, 235, 290, 291, 292 ГПК України, Верховний Суд, -
У Х В А Л И В:
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вольт Постач» на рішення Господарського суду міста Києва від 29.03.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.06.2023 у справі №910/401/23 - залишити без руху.
2. Надати Товариству з обмеженою відповідальністю «Вольт Постач» строк для усунення недоліків касаційної скарги тривалістю 10 днів з дня вручення копії цієї ухвали. Повідомити скаржника про можливість подати до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду документи про усунення недоліків через «Електронний суд» або поштою за адресою: м. Київ, вул. О. Копиленка, 6.
3. Роз`яснити Товариству з обмеженою відповідальністю «Вольт Постач», що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційну скаргу буде повернуто на підставі частини п`ятої статті 292 ГПК України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя: Т. Малашенкова