ЄДРСР

Єдиний державний реєстр
судових рішень

Постанова № 112829410

Озвучення тимчасово недоступне

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/11065/22

Головуючий у 1-й інстанції Братасюк В.М.

Провадження № 22-ц/817/605/23

Доповідач - Хома М.В.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 серпня 2023 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючої - Хома М.В.

суддів - Костів О. З., Храпак Н. М.,

секретар - Панькевич Т.І.

з участю ОСОБА_1 , представника ОК "Гаражний кооператив "Східний-Тернопіль" - адвоката Матуса Т.А.

апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 травня 2023 року, постановлену суддею Братасюком В.М. у цивільній справі №607/11065/22 за позовом ОСОБА_1 до обслуговуючого кооперативу “Гаражний кооператив “Східний-Тернопіль” про стягнення заборгованості з заробітної плати,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся в суд із вказаним позовом, в якому просив стягнути з ОК “Гаражний кооператив “Східний-Тернопіль” заборгованість по заробітній платі за період з 1 листопада 2017 року по 3 квітня 2018 року, та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 3 квітня 2018 року по 30 вересня 2022 року, у загальному розмірі 426 993, 90 грн.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 травня 2023 року провадження у справі закрито на підставі п.1 ст. 255 ЦПК України.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу суду скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Вказує, що ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, оскільки позовні вимоги щодо незаконності звільнення позивача з посади керівника кооперативу, скасування рішень зборів кооперативу або поновлення позивача на посаді не ставились, тому складова корпоративного регулювання в даному спорі відсутня.

У відзиві ОК “Гаражний кооператив “Східний-Тернопіль” просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду — без змін. Вказує, що даний спір містить у собі корпоративні відносини, а тому повинен розглядатись за правилами господарського судочинства.

Заслухавши пояснення ОСОБА_1 , який підтримав доводи апеляційної скарги, представника ОК “Гаражний кооператив “Східний- Тернопіль” - адвоката Матуса Т.А., який заперечив проти задоволення апеляційної скарги та вважає ухвалу суду першої інстанції законною та обгрунтованою, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції прийшов до всиновку, що хоча між сторонами формально існує трудовий спір про виплату заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку, разом з тим природа відносин свідчить про існування корпоративного спору члена кооперативу — колишнього голови його правління з кооперативом, що пов`язана з діяльністю юридичної особи у зв`язку із усуненням, відстороненням, відкликанням члена виконавчого органу та несвоєчасної виплати йому заробітної плати та відпускних, а відтак спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Однак, колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтями 124, 125 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежовувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб`єктний склад, а також пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.

Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частини перша та третя статті 3 ЦПК України).

Частиною першою статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових, відносин та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

При вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, необхідно виходити з визначень, наведених у статті 2 та частині першій статті 3 ГК України, відповідно до яких як господарську діяльність розуміють діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Статтею 20 ГПК України визначено коло справ, які підлягають розгляду в господарському суді, зокрема і справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, у тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Відповідно до частини першої статті 83 ЦК України юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом.

Згідно з частиною першою статті 94 ГК України кооперативи як добровільні об`єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо). Діяльність різних видів кооперативів регулюється законом.

Правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні визначені Законом України від 10 липня 2003 року № 1087-IV «Про кооперацію» (далі - Закон №1087-IV).

Кооператив - юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об`єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування; обслуговуючий кооператив - кооператив, який утворюється шляхом об`єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності (абзац третій статті 2 Закону №1087-IV).

Відповідно до абзаців першого, другого та четвертого статті 15 Закону № 1087-IV вищим органом управління кооперативу є загальні збори членів кооперативу. До компетенції загальних зборів членів кооперативу належить, у тому числі, утворення органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, інших органів кооперативу.

Виконавчим органом кооперативу є правління, яке очолює голова, повноваження якого визначаються статутом кооперативу. Виконавчий орган підзвітний вищому органу управління кооперативу і несе перед ним відповідальність за ефективність роботи кооперативу (абзац перший статті 16 Закону № 1087-IV).

Отже, Закон визначає кооператив як юридичну особу, утворену фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об`єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності.

Відповідно до статті 167 ГК України корпоративні відносини - це відносини, які виникають, змінюються та припиняються щодо права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Корпоративні права характеризуються тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи, має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності, передбачені законом і статутними документами.

Члени кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними.

Звертаючись до суду із вказаним позовом, ОСОБА_1 просив суд лише стягнути з ОК “Гаражний кооператив “Східний-Тернопіль” заборгованість по заробітній платі та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, без заявлення вимоги про поновлення на роботі чи/та визнання наказу про звільнення незаконним, а тому даний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства та не містить ознаки корпоративного спору.

Суд першої інстанції невірно послався на Постанову Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №145/166/18, оскільки в даній справі поряд із вимогами про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивачем також було заявлено вимогу про визнання незаконним наказу у частині відкликання його з посади директора товариства, що в свою чергу є корпоративним спором. Натомість у справі, що переглядається, ОСОБА_1 просив лише стягнути заборгованість по заробітній платі та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Пунктом 6 частини 1 ст. 374 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що питання вирішено з порушенням норм процесуального права, що призвело до постановлення помилкової ухвали, відтак вона підлягає скасуванню, а справа - направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 141, 367, 374, 379, 382-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 — задовольнити.

Ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 травня 2023 року — скасувати.

Направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 14 серпня 2023 року.

Головуюча Хома М.В.

Судді Храпак Н.М.

Костів О.З.