ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 [email protected]
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"08" серпня 2023 р. Справа№ 910/8847/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Козир Т.П.
суддів: Коробенка Г.П.
Кравчука Г.А.
при секретарі Вага В.В.
за участю представників сторін:
від позивача: Таболін О.С., Присяжнюк Р.В. за довіреностями;
від відповідача: не з`явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.06.2023
у справі № 910/8847/23 (суддя: Павленко Є.В.)
за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації
про стягнення 650 962 132,30 грн,
УСТАНОВИВ:
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12 червня 2023 року відмовлено Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у відкритті провадження у справі за його позовом до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про стягнення 650 962 132,30 грн шкоди.
Не погоджуючись з прийнятою ухвалою суду, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, оскільки не було враховано суб`єктний склад учасників справи та характер спірних правовідносин; відповідачем позивач визначив орган державного управління, який уповноважений на представництво держави; даний спір виник щодо відшкодування шкоди, завданої суб`єкту господарювання; за вказаних обставин спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
31.07.2023 від позивача надійшли додаткові пояснення щодо правових позицій суду у подібних правовідносинах.
Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб. Пізніше указами Президента України дія воєнного стану в Україні продовжувалася.
На час розгляду апеляційної скарги воєнний стан не скасовано, в Україні продовжуються бойові дії.
Згідно заяви Міністерства закордонних справ України від 24.02.2022 (https://mfa.gov.ua/news/zayava-mzs-ukrayini-shchodo-rozrivu-diplomatichnih-vidnosin-z-rosijskoyu-federaciyeyu) Україна заявила про розрив дипломатичних відносин з Росією без розриву консульських відносин, відповідно до статті 2 Віденської конвенції про консульські зносини 1963 року, інформація про дату та час розгляду справи Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою була оприлюднена на сайті суду (https://nag.court.gov.ua/sud4873/gromadyanam/csz).
Представники позивача (апелянта) у судовому засіданні підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити.
Заслухавши пояснення представників позивача, дослідивши матеріали справи, розглянувши апеляційну скаргу, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що у червні 2023 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про стягнення 650 962 132,30 грн майнової шкоди (збитків), заподіяної діями держави-агресора Публічному акціонерному товариству "Комерційний банк "Промекономбанк", процедура ліквідації якого здійснювалась Фондом гарантування вкладів фізичних осіб.
Позовні вимоги мотивовані тим, що головний офіс ПАТ "КБ "Промекономбанк" знаходився у місті Донецьк та був захоплений 26.08.2014, внаслідок чого діяльність банку була повністю зупинена, більшість активів банку та його кредиторів знаходяться на непідконтрольній (тимчасово окупованій) території України, що призвело до завдання збитків банку і ці збитки є прямими наслідками збройної агресії Російської Федерації.
Оскаржуваною ухвалою Господарського суду міста Києва 12.06.2023 відмовлено у відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 175 ГПК України.
Постановляючи зазначену ухвалу, місцевий господарський суд прийшов до висновку, що даний спір підлягає розгляду в порядку цивільного, а не господарського судочинства, оскільки у розумінні ЦПК України іноземна держава може бути учасником судового процесу, на відміну від ГПК України.
Однак, Північний апеляційний господарський суд не погоджується із висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для відмови у відкритті провадження з огляду на наступне.
Згідно із ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Про судовий імунітет іноземної держави, межі застосування норм процесуального законодавства щодо судових викликів та повідомлень, а також щодо забезпечення умов для рівного доступу сторін до суду, подання доказів, змагальності процесу в умовах збройної агресії та ведення бойових дій постановлено ряд правових висновків судом касаційної інстанції, які є обов`язковими для застосування всіма судами.
Так, у постанові від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19 Верховний суд дійшов висновку, що після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено Російську Федерацію, має право не враховувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди за позовом, поданим саме до цієї країни, виходячи з наступного.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Європейський суд з прав людини зауважив, що розумність тривалості провадження повинна оцінюватись з урахуванням обставин справи та таких критеріїв, як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також важливості спору для заявника (рішення у справі "Pelissier and Sassiv.France" (Пелісьє та Сассі проти Франції), заява № 25444/94, та "Frydlenderv. France" (Фрідлендер проти Франції), заява № 30979/96).
Частина перша статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" встановлює судовий імунітет, відповідно до якого пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.
Як передбачено частиною четвертою статті 79 Закону України "Проміжнародне приватне право", у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.
Отже, Закон України "Про міжнародне приватне право"встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.
Водночас міжнародно-правові норми про юрисдикційний імунітет держави уніфіковано у двох конвенціях: Європейській конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи 16 травня 1972 року, та Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02 грудня 2004 року. Ці Конвенції втілюють концепцію обмеженого імунітету держави, визначають, в якій формі є можливою відмова держави від імунітету ("явно виражена відмова від імунітету" на підставі укладеного міжнародного договору чи контракту, або "відмова від імунітету, яка передбачається", коли іноземна держава вступає у судовий процес і подає зустрічний позов у суді іноземної держави), а також закріплюють перелік категорій справ, у яких держава не користується імунітетом у суді іншої держави-учасниці.
Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12) передбачають, що Договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої Договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.
Україна не є учасницею жодної із цих Конвенцій. Однак ці Конвенції відображають тенденцію розвитку міжнародного права щодо визнання того, що існують певні межі, в яких іноземна держава має право вимагати імунітет у цивільному процесі.
У рішенні від 14 березня 2013 року у справі "Олєйніков проти Росії" ЄСПЛ вказав, що положення Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року застосовуються "відповідно до звичаєвого міжнародного права, навіть якщо ця держава не ратифікувала її", і Суд повинен брати до уваги цей факт, вирішуючи питання про те, чи було дотримано право на доступ до суду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції (п.68,п. 31).
У рішенні від 23 березня 2010 року у справі "Цудак проти Литви" (Cudakv.Lithuania) ЄСПЛ також визнав існування звичаєвих норм у питаннях державного імунітету, переважання в міжнародній практиці теорії обмеженого імунітету держави, але наголосив на тому, що обмеження має переслідувати законну мету та бути пропорційним такій меті.
Суд касаційної інстанції у вказаній справі прийшов до правового висновку, що особливістю правового статусу держави як суб`єкта міжнародних відносин є наявність у неї імунітету, який ґрунтується на загальному принципі міжнародного права "рівний над рівним не має влади і юрисдикції". Однак необхідною умовою дотримання цього принципу є взаємне визнання суверенітету країни, тож коли РФ фактично заперечує суверенітет України та вчиняє щодо неї військові дії, жодних зобов`язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає.
Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року про заяву Верховної Ради України "Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні" визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.
Російська Федерація припинила бути членом Ради Європи у контексті процедури, розпочатої відповідно до статті 8 Статуту Ради Європи. Відповідна Резолюція Ради Європи CM/Res(2022)2 про припинення членства РФ у Раді Європи, прийнята Комітетом Міністрів 16 березня 2022 року. Комітет Міністрів Ради Європи констатував, що агресія РФ проти України є серйозним порушенням РФ своїх зобов`язань за статтею 3 Статуту Ради Європи.
У пункті4 частини першої статті 2 Статуту ООН закріплений принцип, згідно з яким всі члени Організації Об`єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.
Відповідно до частини першої статті 1 Статуту ООН Організація Об`єднаних Націй переслідує ціль підтримувати міжнародний мир і безпеку і з цією ціллю вживати ефективні колективні заходи для попередження та усунення загрози світу й актів агресії чи інших порушень миру, і проводити мирними засобами, відповідно до принципів справедливості і міжнародного права, залагодження чи вирішення міжнародних спорів чи ситуацій, які можуть призвести до порушення миру.
Генеральна Асамблея ООН у своїй резолюції від 02.03.2022 засудила дії Російської Федерації та назвала їх агресією проти України.
У міжнародному праві кодифіковані підстави для обмеження судового імунітету іноземної держави внаслідок завдання фізичної шкоди особі або збитків майну, так званий "деліктний виняток" (англ. "tort exсeption"). Умовами, необхідними для застосування "деліктного винятку", є: 1) принцип територіальності: місце дії/бездіяльності має бути на території держави суду; 2)присутність автора дії/бездіяльності на території держави суду в момент вчинення дії/бездіяльності (агента чи посадової особи іноземної держави); 3) дія/бездіяльність ймовірно може бути привласнена державі; 4)відповідальність за дії/бездіяльність передбачена положеннями законодавства держави суду; 5) завдання смерті, фізичної шкоди особі, збитків майну чи його втрата; 6) причинно-наслідковий зв`язок між діями/бездіяльністю і завданням смерті, фізичної шкоди особі або збитків майну чи його втратою.
Таким чином, з огляду на наведені норми міжнародного права Верховний суд у вказаній справі прийшов до правового висновку про виключення із загального правила про судовий імунітет, посилаючись на застосування так званого "деліктного винятку" (tort exception), згідно з яким будь-який спір, що виник на території України, навіть з іноземною країною, може бути розглянутий і вирішений судом України як належним та повноважним судом.
Додатково Верховний Суд визначив, що юрисдикція судів України поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя статті124 Конституції України).
Верховний Суд також постановив правовий висновок про те, що починаючи з 2014року відсутня необхідність у направленні до посольства Російської Федерації в Україні запитів щодо згоди РФ бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв`язку з вчиненням РФ збройної агресії проти України та ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А починаючи з 24лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й у зв`язку із розірванням дипломатичних зносин України з РФ.
Верховний Суд у зазначеній постанові визнав, що вирішення питання щодо судового імунітету у зазначеній категорії справ про відшкодування шкоди має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики.
Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18.05.2022 у справі № 428/11673/19 та у справі № 760/17232/20-ц
Відповідно до ст. 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Господарський процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах.
Так, за змістом статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.
Судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
При цьому, судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя.
У постанові від 26.09.2019 у справі №612/579/16-ц Верховний Суд зазначає, що при визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має "застосовуватися на практиці і бути ефективним" (рішення у справі "Белле проти Франції" від 04.12.1995). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа "повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права" (рішення у справі "Белле проти Франції" від 04.12.1995 та "Нун`єш Діаш проти Португалії" від 10.04.2003).
Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ у справі "Перес де Рада Каванил`ес проти Іспанії" від 28.10.1998).
Судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали враховано лише те, що іноземна держава може бути стороною судового процесу в порядку цивільного судочинства.
Водночас, слід зауважити, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, звертаючись із позовом до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, звернувся за судовим захистом порушеного права на мирне володіння майном (активами) ПАТ "КБ "Промекономбанк", яке перебувало в управлінні у Фонду, та знаходиться на непідконтрольній (тимчасово окупованій) території України.
Враховуючи характер спору, що виник у зв`язку із втратою банком майна (активів), внаслідок чого банк було визнано неплатоспроможним та передано в управління Фонду, спірні правовідносини є господарськими, розгляд такого спору віднесено до компетенції господарських судів України.
Отже, враховуючи встановлені фактичні обставини справи, зміст позовних вимог, характер спірних правовідносин, суб`єктний склад сторін, наведені положення чинного законодавства, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що даний спір підлягає розгляду саме в порядку господарського судочинства, тому місцевий господарський суд дійшов до хибного висновку, що спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 280 ГПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Частиною 3 ст. 271 ГПК України встановлено, що у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі або заяви про відкриття справи про банкрутство, про повернення позовної заяви або заяви про відкриття справи про банкрутство, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду або залишення заяви у провадженні справи про банкрутство без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний господарський суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала Господарського суду міста Києва від 12 червня 2023 року підлягає скасуванню з передачею справи на розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб задовольнити.
2. Скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 12 червня 2023 року.
3. Справу передати на розгляд до Господарського суду міста Києва.
4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 11.08.2023.
Головуючий суддя Т.П. Козир
Судді Г.П. Коробенко
Г.А. Кравчук