ЄДРСР

Єдиний державний реєстр
судових рішень

Рішення № 112605783

Озвучення тимчасово недоступне

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: [email protected]

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.07.2023

Справа № 910/4964/21

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого - судді Лиськова М.О.,

при секретарі судового засідання Осьмаку Ю.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МНТ-Агро"

до Акціонерного товариства "Українська залізниця"

про розірвання Додатку 1-8 до Договору, визнання недійсними окремих

частин правочину

За участі представників учасників справи згідно протоколу судового засідання

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "МНТ-Агро" (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (відповідач) про розірвання Додатку 1-8 до Договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 2829451 від 25.02.2020.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що діями Акціонерного товариства "Українська залізниця", яке, використовуючи своє домінуюче монопольне становище на ринку залізничних вантажоперевезень, шляхом пониження розміру стандартної ставки плати за використання вагонів перевізника, фактично нівелювало конкурентну перевагу ставки плати за послугу з використання вагону з узгодженими строками та обсягами, що надається в рамках Додатку 1-8 до Договору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.10.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.12.2022 у справі №910/4964/21, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Верховного Суду від 23.03.2023 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МНТ-Агро" задоволено частково. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2021та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.12.2022 по справі №910/4964/21 скасовано та направлено справу №910/4964/21на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

30.03.2023 матеріали справи №910/4964/21 надійшли до Господарського суду міста Києва та згідно автоматизованої системи документообігу передані на розгляд судді Лиськова М.О.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 05.04.2023 прийнято справу № 910/4964/21 до свого провадження та вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 03.05.2023. Запропоновано сторонам у справі у строк до 28.04.2023 подати до суду письмові пояснення з урахуванням мотивувальної частини постанови Верховного суду від 23.03.2023 у справі № 910/4964/21.

02.05.2023 відповідачем подані письмові пояснення по справі на виконання вимог ухвали суду від 05.04.2023, в котрих проти задоволення позову заперечує з підстав недоведеності.

Протокольною ухвалою суду від 03.05.2023 розгляд справи у підготовчому провадженні відкладено на 17.05.2023.

04.05.2023 позивачем подані письмові пояснення, на виконання вимог ухвали суду від 05.04.2023, в котрих підтримує позовні вимоги.

15.05.2023 позивачем подані додаткові письмові пояснення.

16.05.2023 відповідачем подані додаткові письмові пояснення по справі.

Протокольною ухвалою суду від 17.05.2023 судом, відповідно до статті 185 ГПК України оголошено про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 14.06.2023.

У судових засіданнях з розгляду справи по суті оголошувалися перерви.

У судовому засіданні 12.07.2023 представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, просив суд позов задовольнити. Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив у повному обсязі.

У судовому засіданні 12.07.2023 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

24.03.2020 між Акціонерним товариством "Українська залізниця" (перевізник за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "МНТ-Агро" (вантажовласник, вантажовідправник, вантажоодержувач, платник за договором) укладено Договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом (далі - Договір), предметом якого є організація та здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, інших послуг, пов`язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у власних вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника, пов`язаних з цим супутніх послуг (далі - послуги) і проведення розрахунків за ці послуги.

У розумінні договору користування вагоном не є орендою майна, а плата за користування власним вагоном перевізника не є орендною платою.

Відповідно до п. 1.5. Договору договір є публічним договором, за яким перевізник бере на себе обов`язок здійснювати надання послуг, пов`язаних з організацією та здійсненням перевезення вантажів залізничним транспортом загального користування кожному, хто до нього звернеться. Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх замовників, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Пунктами 1.6. та 1.7. Договору визначено, що договір, з урахуванням змін до нього, оприлюднюється перевізником як публічна пропозиція для укладення на веб-сайті http://uz-cargo.com/, з накладенням кваліфікованого електронного підпису (далі - КЕП).

Договір укладається шляхом надання перевізником пропозиції укласти договір (оферти) і прийняття в цілому пропозиції (акцепту) другою стороною. Приймаючи пропозицію укласти договір друга сторона засвідчує, що ознайомилась та згодна з усіма умовами договору.

У п. 1.8. - 1.10. Договору унормовано, що умови договору, що потребують визначення окремих параметрів їх надання (окрему станцію надання послуг, ін.) набувають сили і застосовуються у відносинах сторін шляхом надання перевізником пропозиції укласти такі додаткові умови до договору (оферти), прийняття пропозиції (акцепту) замовником та підтвердження її прийняття перевізником з підтвердженням таких умов надання послуг. Приймаючи пропозицію отримання послуг на умовах, що потребують визначення окремих параметрів їх надання, замовник засвідчує, що ознайомився та згоден з такими умовами.

Перевізник, за результатом розгляду заяви (акцепту), направляє другій стороні у власній інформаційній системі повідомлення з накладенням КЕП:

-або про мотивоване повернення без розгляду заяви (акцепту) із зазначенням причин для такого повернення;

-або про дату укладення договору, присвоєння замовнику коду замовника як платника, коду вантажовідправника/вантажоодержувача. Код платника є номером договору з замовником. До отримання повідомлення про укладення договору, друга сторона має право відкликати свою заяву (акцепт) про прийняття пропозиції укласти договір.

Договір є укладеним з дня надання замовнику перевізником інформаційного повідомлення про укладення договору, але не раніше дня введення його в дію відповідно до п. 12.1. Договору.

Згідно з п. 3.1., 3.2. Договору розмір провізних платежів за перевезення вантажу у вагонах замовника та вагонах залізниць інших держав, додаткових зборів, пов`язаних з перевезенням, розраховується за ставками і тарифами, які визначаються у відповідності до умов Збірника Тарифів.

Замовник зобов`язаний сплачувати провізні платежі за перевезення вантажу у власному вагоні перевізника (крім транспортерів перевізника, проїзду бригад супроводження транспортерів та вагонів для проїзду цих бригад), які складаються з:

1)плати за перевезення (провізної плати) навантаженого власного вагону перевізника та інших платежів, які визначаються за тарифом, визначеним у Збірнику тарифів встановленим для власного вагону перевізника;

2)компенсації витрат на перевезення у порожньому стані власного вагону перевізника, яка визначається за тарифною схемою 14 Збірника тарифів за тарифну відстань перевезення вантажу, скориговану на коефіцієнт порожнього пробігу, зазначеного в додатку 1-2 до договору. У випадку оформлення відправки вантажу на експорт сплачуються додаткові збори, передбачені п. 5, 7 розд. ІІІ Збірника тарифів, окремо для завантаженого та порожнього вагонів;

3)плати за використання власного вагону перевізника в процесі надання послуг з перевезення вантажів (у вантажному та порожньому рейсах) за нормативний термін доставки. У разі використання з 01.10.2020 власного вагону перевізника після "подвійних операцій", передбачених Правилами користування вагонами, компенсація витрат на перевезення у порожньому стані власного вагону перевізника та плата за використання власного вагону перевізника в процесі надання послуг з перевезення вантажів у порожньому рейсі не нараховується

Пунктом 9.4. Договору унормовано, що зміни (доповнення) до договору перевізник здійснює шляхом викладення в новій редакції договору в цілому або окремих його частин та їх оприлюднення на веб-сайті http://uz-cargo.com/, з накладенням КЕП. Зміни до договору, в тому числі ставки плати, коефіцієнти та інші умови платежів, вступають в дію через 30 календарних днів від дня їх оприлюднення або пізніше, якщо це вказано в повідомленні про оприлюднення. Зміни до договору, які зменшують розмір провізних платежів, ставок, коефіцієнтів та інших розрахункових величин, також можуть вступати в дію раніше ніж 30 календарних днів від дня їх оприлюднення. Зміни до договору поширюються на всіх осіб, що приєдналися до договору. В окремих випадках, за заявою замовника допускається вступ в дію змін до договору раніше, ніж визначено вище. Якщо замовник не згоден з внесеними перевізником змінами, він має право ініціювати внесення змін до договору в порядку передбаченому п. 9.3. Договору або з власної ініціативи припинити дію договору у відносинах з ним. Замовлення та/або отримання послуг та/або їх оплата за Договором засвідчує повну згоду замовника з договором та змінами до нього.

Договір діє з дня укладення, але не раніше дати введення в дію, що визначається перевізником в повідомленні про оприлюднення Договору здійсненого на веб-сайті http://uz-cargo.com/ та діє до його припинення. Дата введення в дію не може бути раніше 30 днів з дня оприлюднення Договору. На звернення замовника умови Договору застосовуються до відносин з замовником, які виникли між сторонами до його укладення та введення в дію (пункт 12.1. Договору).

У п. 12.2. Договору вказано, що договір або його окремі умови щодо певних послуг припиняється:

- за згодою сторін;

- за ініціативи однієї з сторін. Ініціатива перевізника про припинення договору має бути мотивованою;

- з підстав визначених законодавством.

За змістом п. 12.4. Договору дію додаткових умов до договору може бути припинено в односторонньому порядку шляхом направлення однією стороною іншій стороні повідомлення про їх припинення. У такому випадку дія відповідного додатку вважається припиненою через 10 днів з дня направлення відповідного інформаційного повідомлення стороною, що ініціювала припинення.

У п. 3.17 Додатку 1-8 визначено, що у разі, якщо до 10-то місяця наступного за звітним замовником не погашено заборгованості за перевезення з узгодженими строками та обсягами в повному обсязі та не сплачено неустойку, перевізник в односторонньому порядку припиняє надання послуг, здійснює перерахунок розміру оплати наданої послуги за весь період наданої послуги згідно замовлення та нараховує суму до сплати замовником, керуючись розміром ставки плати за використання власних вагонів перевізника відповідно до Договору (Спл), про що повідомляє замовника шляхом направлення повідомлення (за формою відповідно до Додатку 2-16 до Договору).

Відповідно до п. 6.2. Додатку 1-8 до Договору ставка плати за використання вагону Перевізника1 (Спл1) в процесі надання послуги з перевезення вантажів (у вантажному та порожньому рейсах) встановлюється на весь строк дії послуги відповідно до погодженого замовлення у розмірі, встановленому перевізником, застосовується для перевезень в межах та за межами України, не змінюється та не підлягає коригуванню під час строку дії послуги, та зазначається в повідомленні про погодження замовлення.

Відповідно до п. 7.2. Додатку 1-8 до Договору замовник, у разі невиконання погодженого замовлення в цілому або у випадку навантаження і відправки поданих перевізником під навантаження вагонів у кількості меншій ніж визначено в погодженому замовленні щомісячно, сплачує неустойку в розмірі, який розраховується за формулою: Пн = Спл1 * Кнорм * КвагЗ, де Пн - сума неустойки за невиконання умов Додаткової угоди та/або замовлення; Спл1 - ставка плати за використання вагонів Перевізника1 при перевезенні вантажів з узгодженими строками та обсягами, відповідно до погодженого замовлення; Кнорм - показник, який визначається Перевізником та публікується в Оголошенні. Показник не підлягає коригуванню під час строку дії послуги, що надається відповідно до погодженого Замовлення. КвагЗ - кількість вагонів, що недовантажені змовником.

24.03.2020 Акціонерне товариство "Українська залізниця" засвідчила прийняття від Товариства з обмеженою відповідальністю "МНТ-Агро" заяви про прийняття в цілому пропозиції (акцепту) укладання договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом та повідомлено, що замовнику присвоєно коди відправника/одержувач: 8000; платника 2829451, що підтверджується повідомленням про укладення договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом від 24.03.2020 № 43-40464329/2020-001.

Як вбачається з умов договору (Додатку 1-2) та визнається сторонами у справі, на момент подання вказаного замовлення позивача на отримання даної послуги стандартна ставка плати за використання вагону зерновозу перевізника становила 1136,00 грн/добу, тоді як ставка плати за використання вагону-зерновозу перевізника становила: 12 місяців - 584,00 грн/добу, 11 місяців - 617,00 грн/добу, 10 місяців - 649,00 грн/добу, 9 місяців - 682,00 грн/добу.

У подальшому, 04.09.2020 АТ "Укрзалізниця" на офіційному сайті оприлюднила нову редакцію договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом, відповідно до якої ставка за використання вагону -зерновозу перевізника складає: 05.09.2020 - 05.10.2020 - 800,00 грн/добу; 06.10.2020 - 04.11.2020 - 900,00 грн/добу; 05.11.2020 - 31.12.2020 - 1 000,00 грн/добу.

19.10.2020 АТ "Укрзалізниця" на офіційному сайті оприлюднила нову редакцію договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом, відповідно до якої ставка за використання вагону-зерновозу перевізника складає 650,00 грн/добу.

12.11.2020 АТ "Укрзалізниця" на офіційному сайті опублікувало оголошення про продаж послуги з використання вагонів-зерновозів (голландський аукціон) на листопад - грудень 2020 року з мінімальною добовою ставкою 530,00 грн/добу.

27.11.2020 АТ "Укрзалізниця" на офіційному сайті опублікувало оголошення про продаж послуги з використання вагонів-зерновозів (голландський аукціон) за стартовою ціною 650,00 грн. та переможною ціною 533,00 грн/добу.

26.08.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю "МНТ-Агро", відповідно до Договору про надання послуг від 24.03.2020 № 2829451 надало замовлення на отримання послуги з перевезення вантажу з узгодженими строками та обсягами від 26.08.2020 № 40464329/2020-00007: початок періоду замовлення: 09.2020; завершення періоду замовлення: 08.2021; кількість місяців: 12; тип рухомого складу: зерновози; щомісячна кількість рухомого складу: 400. (том 1, а.с. 42)

27.08.2020 Акціонерним товариством "Українська залізниця" розглянуто та погоджено замовлення Товариства з обмеженою відповідальністю "МНТ-Агро" від 26.08.2020 № 40464329/2020-00007 з узгодженими строками та обсягами: початок періоду замовлення: 09.2020; завершення періоду замовлення: 08.2021; кількість місяців: 12; тип рухомого складу: зерновози; щомісячна кількість рухомого складу: 266; нормативна кількість діб: 7; ставка плати за використання вагону перевізника: 584,00 грн. (том 1, а.с. 43)

За твердженнями позивача, в подальшому Акціонерне товариство "Українська залізниця" на офіційному сайті оприлюднювало нові редакції договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом, відповідно до яких ставка за використання вагону-зерновозу перевізника зменшувалася. Крім того, Акціонерне товариство "Українська залізниця" реалізувало продаж послуг з використання вагонів перевізника в системі "ProZorro.Продажі", що дало можливість придбати послуги щодо використання власних вагонів перевізника за ціною 530,00 грн. на добу.

Позивач зазначає, що не зважаючи на одноосібне рішення Акціонерного товариства "Українська залізниця" щодо зменшення стандартної ставки, а також, зважаючи на можливість через систему "ProZorro.Продажі" придбати послуги за низькою ціною, перегляд ставки на перевезення вантажу за довгостроковими контрактами з позивачем не відбулось.

Таким чином, у зв`язку із зміною в тарифах, повністю знецінена економічна обґрунтованість замовлень контрагентами вагонів-зерновозів за довгостроковими контрактами.

Зазначені вище дії Акціонерного товариства "Українська залізниця" щодо зменшення ставки плати за використання вагону-зерновозу призвели до фактичного взяття Товариством з обмеженою відповідальністю "МНТ-Агро" збиткових довгострокових зобов`язань з виконання послуги перевезення за відсутності можливості внесення змін в умови Додатку 1-8 до Договору.

Крім того, позивач зазначає, що відповідач не може забезпечити автоматичного проставлення відмітки в накладних внутрішнього сполучення в графі 7, стягує завищену ставку плати за використання вагонів перевізника, і при цьому стягує непомірно великі суми неустойки за невиконання замовником узгоджених обсягів перевезень. Відповідач, використовуючи своє домінуюче монопольне становище на ринку залізничних вантажоперевезень у вагонах перевізника, спочатку впровадив економічно привабливу послугу, а потім повністю нівелював її конкурентну перевагу для позивача перед тими компаніями на ринку залізничних перевезень, які такої послуги не замовляли.

Зміна тарифної політики відповідача, шляхом зменшення стандартних ставок плати за використання вагонів перевізника, що мало місце після укладення сторонами Додатку 1-8 та систематичне порушення істотних умов Договору, зумовило виникнення обставин, за яких подальше виконання Додатку 1-8 порушує для позивача співвідношення майнових інтересів сторін.

27.11.2020 та 02.12.2020 позивач звертався до відповідача з листами, в яких просив припинити дію послуг з перевезення вантажу з узгодженими строками та обсягами, передбачених додатком 1-8 "Умови надання послуг перевезення з узгодженими строками та обсягами у власних вагонах перевізника" до договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом.

З огляду на вищезазначене, умови Додатку 1-8 для позивача, як замовника послуги довгострокових вагонів, є не виконуваними, обтяжливими, не вигідними та збитковими, що і стало підставою для звернення до суду.

Крім того, позивач просить суд визнати недійсними окремі частини правочину, а саме пункти 3.17., 7.2. Додатку 1-8 "Умови надання послуг перевезення з узгодженими строками та обсягами у власних вагонах Перевізника" до Договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 2829451 від 25.02.2020, оскільки зазначені пункти Додатку 1-8 суперечать чинному законодавству та публічному порядку.

В той же час, відповідач вважає, що оскільки умовами Додатку 1-8 до Договору не передбачено підстав розірвання цього додатку внаслідок зміни відповідачем базової загальної ставки, то відповідно позивач зобов`язаний виконувати умови Додатку 1-8 до Договору перевезення попри те, що його виконання стало збитковим для позивача, а економічна доцільність Додатку 1-8 до Договору перевезення втратила для сторони позивача мету внаслідок рішень і дій відповідача, які хоч і є істотною зміною обставин з яких позивач виходив при укладенні договору.

Направляючи дану справу на новий розгляд Верховний Суд, в постанові від 23.03.2023, зазначив, що суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином всіх умов Договору, не встановили всіх обставин справи та неправильно застосували положення як частини 2 статті 652 Цивільного кодексу України, так і ст. 634 цього Кодексу, яка визначає, що право на розірвання договорів приєднання суттєво обмежене частиною 3 статті 634 Цивільного кодексу України, відносно тих осіб, які приєдналися до договору приєднання у зв`язку із здійсненням ними підприємницької діяльності. Особа, що здійснює підприємницьку діяльність і приєдналась до договору укладеного в порядку статті 634 Цивільного кодексу України, може розірвати такий договір з підстав, передбачених частиною 2 цієї статті, лише за умови, якщо вона не знала і не могла знати, на яких умовах вона до нього приєднується.

Врахувавши наведені вказівки Верховного Суду, дослідивши викладені учасниками справи в своїх заявах по суті спору доводи та заперечення в сукупності із зібраними в матеріалах справи доказами суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

За приписами статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Тобто, укладаючи договір сторони спору мали право очікувати на те, що все, що обумовлене укладеним між ними правочином буде виконано контрагентом зацікавленої сторони.

Це випливає з наведених норм та відповідає загальноприйнятому принципу pacta sunt servanda, який гарантує, що вступаючи у договірні стосунки, згідно з відповідним договором, одна його сторона вправі розраховувати на те, що його контрагент - інша сторона, буде виконувати укладений між ними договір допоки відповідне зобов`язання не буде припинено.

Згаданий принцип (pacta sunt servanta) є основою захисту договірних відносин в сфері застосування цивільного і міжнародного права та має багатовікову історію незмінності, адже бере свій початок ще з римського права.

Однак, з часом, в силу розвитку соціально-економічних відносин та певних історичних подій науковці почали допускати виключення із такого загальновідомого та загальновизнано римського принципу pacta sunt servanta ("договори повинні виконуватися"), що в подальшому знайшло своє відображення в інституті clausula rebus sic stantibus ("істотна зміна обставин"), який в сьогоденні і являє собою в міжнародному праві виняткове застереження до принципу pacta sunt servanta.

Таке застереження знайшло своє широке застосування на практиці після Першої світової війни, коли те положення, яке сторони цивільних та торгівельних договорів мали до військових подій, було зовсім непорівнянним з тим положенням, в якому вони опинилися в ході війни (розірвані господарській відносини Німеччини та фактично всього світу) і після її закінчення. Саме застосування інституту clausula rebus sic stantibus і дало змогу оформити розірвання таких договорів юридично.

В сучасному українському праві такий інститут знайшов своє закріплення в нормах статті 652 Цивільного кодексу України, положення якої передбачають, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Зміна договору у зв`язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що укладаючи договір сторони розраховують на його належне виконання і досягнення поставлених ним цілей. Проте, під час виконання договору можуть виявлятись обставини, які не могли бути враховані сторонами при укладенні договору, але істотно впливають на інтереси однієї чи обох сторін.

При укладенні договору та визначенні його умов сторони повинні розумно оцінювати ті обставини, при яких він буде виконуватися.

Інтереси сторін можуть порушуватись будь-якою зміною обставин, що виникають у ході виконання договору, проте, лише істотна зміна обставин визнається підставою для вимоги про зміну чи розірвання договору.

Зміна обставин вважається істотною, тільки якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Отже, втручання суду у договірні відносини шляхом застосування інституту clausula rebus sic stantibus можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження настання істотної зміни обставин, адже в іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, та принципу pacta sunt servanta.

В даному випадку, укладенню Додатку 1-8 до Договору передувала рекламна компанія АТ "Укрзалізниця" щодо впровадження послуги на перевезення з узгодженими строками та обсягами у вагонах Перевізника, основними акцентами якої було те, що наразі (на момент реклами - квітень 2020 року): а) вартість надання послуг у вагонах АТ "Укрзалізниця" вища від ринкової; б) послуги надаються на кожне перевезення окремо, що зумовлює великі операційні витрати з обох сторін; в) відсутність гарантії на середню перспективу у одержанні рухомого складу від АТ "Укрзалізниця" та розуміння очікуваних витрат на логістику, у зв`язку з чим запропоновано споживачам за рахунок приєднання до послуги перевезення з узгодженими строками та обсягами у вагонах Перевізника своїх послуг: а) здешевлення послуги до 50% від розрахункової згідно порядку (вказано, що станом на квітень 2020 року ставка за перевезення вагону - зерновозу становить 1 136,00 грн., а при замовлені послуги на 12 місяців становитиме 584 грн.); б) гарантію надання послуги та її вартості на строк до 12 місяців; в) довший термін - нижча ціна (передбачено можливість замовлення послуги перевезення зерновозу від одного місяця зі ставкою у розмірі 856,53 грн. до 12 місяців зі ставкою 584,00 грн.). (Опублікована 03.04.2020 презентація на веб-сайті: http://uz-cargo.com/).

При цьому, із подальших повідомлень АТ "Укрзалізниця" з приводу запровадження такої послуги вбачається, що вона була спрямована саме на заохочення постійних користувачів із великими об`ємами замовлених перевезень, адже при відкритті процедури прийняття замовлень щодо отримання послуг на перевезення з узгодженими строками та обсягами у вагонах Перевізника було зазначено, що до участі допускаються замовники, які протягом аналогічного періоду попереднього року здійснювали середньомісячне навантаження вагонів у кількості, не меншій, ніж зазначається у замовленні.

Як зазначає позивач, такі умови давали можливість позивачу, як замовнику послуги, взяти на себе зобов`язання по здійсненню замовленої кількості відправлень щомісяця, протягом року та виконувати їх, адже позивач мав цінову (конкурентну) перевагу перед тими вантажовідправниками, які не укладали з АТ "Укрзалізниця" Додатку 1-8 до Договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом i планують разово використовувати вагони за ставкою 1136,00 грн./доба без ПДВ.

Отже, на момент укладення Додатку 1-8 до Договору обставини врегулювання між сторонами відносин перевезення у вагонах Перевізника були такими, які дозволяли позивачу в повній мірі та в передбачені строки виконати взяті на себе зобов`язання перед відповідачем.

Однак, як підтверджується матеріалами справи, внаслідок дій відповідача економічно вигідна різниця між базовою загальною ставкою за використання вагону перевізника та погодженою ставкою за довгостроковими контрактами, яка була погоджена із позивачем змінилась в бік зменшення з (+) 552 грн./доба до (-) 473 грн./доба за погодженим замовленням на 12 місяців та з (+) 454 грн./доба до (-) 432 грн./доба за погодженим замовленням на 9 місяців.

З огляду на викладене, суд вважає наявним в діях відповідача прояв недобросовісної поведінки, яка полягає в залученні найбільших споживачів її послуг перевезень з використанням власних вагонів перевізника до укладення довгострокових контрактів з фіксованими умовами шляхом розповсюдження реклами щодо економічної доцільності її укладення, однак, з послідуючою зміною базової ставки, яка зумовила збитковість довгострокових контрактів для їх замовників.

Наведені обставини суд вважає доведеними та такими, які перебувають поза розумним сумнівом. Більш того, сторона відповідача не заперечувала, як проти того, що надавала гарантії економічної доцільності цих правочинів, так і не заперечувала, що дії відповідача призвели до збитковості виконання укладеного між сторонами правочину, що в свою чергу призвело до невикористання позивачем обсягу вагонів в погодженому замовленні.

При цьому суд зазначає, що укладення між сторонами Договору було спрямоване на отримання позивачем права на користування вагонами відповідача з метою досягнення мети своєї господарської діяльності - отримання прибутку позивачем від доходу з якого він має сплачувати плату за користування вагонами на користь відповідача. Натомість, отримання прибутку позивачем, з якого він мав сплачувати орендну плату за користування вагонами відповідача, було унеможливлено самим відповідачем.

Як зазначає позивач, зміна базової загальної ставки за користування вагонами, здійснена відповідачем, істотно змінює порядок використання погодженого обсягу вагонів, визначенні вартості послуг позивача, при існуванні таких ставок раніше позивач не укладав би Договору та не брав би на себе явно обтяжливі зобов`язання.

З огляду на встановлені обставини справи, суд вважає доведеними обґрунтування позовних вимог в частині істотної зміни обставин, зокрема те, що свідома зміна (зменшення) ставки плати за використання вагону-зерновозу здійснена відповідачем без одночасного пропорційного зниженням ставки за довгостроковими контрактами, призвело до того, що компанії, які не погоджували довгострокові контракти змогли на ринку запропонувати більш низьку ціну ніж позивач і як наслідок відмови споживачів у послугах позивача, що призвело до невикористання позивачем погодженого обсягу замовлених вагонів через відсутність попиту споживачів.

Отже, зміна цінової/тарифної політики AT "Укрзалізниця" шляхом встановлення зменшених базових ставок плати за використання вагонів-зерновозів, що мало місце після укладення сторонами Додатку 1-8 до Договору, зумовила виникнення обставин, за яких подальше виконання такого правочину та замовлення на отримання послуги з перевезення вантажу з узгодженими строками та обсягами порушує для позивача співвідношення майнових інтересів сторін та позбавляє того, на що він розраховував при поданні замовлень на отримання послуги на перевезення з узгодженими строками та обсягами у вагонах Перевізника.

При цьому, суд зазначає, що хоча істотна зміна обставин стала наслідком вчинення відповідних дій з боку відповідача, проте вона за своєю суттю є результатом дії ззовні, тобто є зовнішньою відносно правового зв`язку, що існує між контрагентами даного договору перевезення, адже, як стверджував представник відповідача, зменшення базової ставки плати за перевезення вагонів - зерновозів було обумовлено не врожайністю того року, тобто, чинником, що знаходився поза волею та контролем сторін.

Однак, з метою забезпечення прибутковості своєї діяльності на фоні зменшення попиту на вагони-зерновози, у зв`язку із не врожайністю, АТ "Укрзалізниця" почала зменшувати базові ставки перевезення задля створення конкурентоспроможних умов залучення нових споживачів, залишивши без змін ставки за довгостроковими контрактами.

Тобто, АТ "Укрзалізниця" в повній мірі усвідомлювало наслідки своїх дій для позивача, адже задля уникнення простою не проданих на фіксованих умовах вагонів-зерновозів в силу зменшення попиту на них зменшувало базову ставку, в той час як залишало не конкурентоспроможну ставку для позивача, що вкотре вказує на недобросовісність відповідача.

Наведена обставина є істотною, тобто такою від обізнаності з якою позивач не подавав би замовлень на отримання послуги на перевезення з узгодженими строками та обсягами у вагонах Перевізника згідно умов Додатку 1-8 до Договору.

В аспекті наведеного, наявність чотирьох складових істотної зміни обставин згідно з частиною 2 статті 652 Цивільного кодексу України, підтверджується тим, що:

- в момент подачі замовлень (укладення Додатку 1-8 до Договору) сторони виходили з того, що зобов`язання за договором будуть виконуватися належно відповідно до запропонованих умов, а відповідач дотримається наданих позивачу гарантій, зокрема із збереження економічної доцільності укладеної угоди, з якої виходив позивач при направленні замовлень;

- зміна обставин, пов`язана зі зменшенням економічно вигідної різниці між базовою загальною ставкою та ставкою за довгостроковими контрактами, не могла бути усунута позивачем, як заінтересованою стороною, оскільки саме відповідач визначає умови надання своїх вагонів у користування, а сторона позивача позбавлена можливості вплинути на такі рішення. Пропозиції позивача щодо врегулювання вказаного питання проігноровані відповідачем;

- виконання Додатку 1-8 до Договору перевезення в даний час (на момент звернення позивача з позовом) порушує співвідношення майнових інтересів сторін договору та позбавляє позивача права на отримання того, на що він розраховував при його укладенні, оскільки договір укладався з метою економічної взаємовигідної діяльності сторін, проте внаслідок дій відповідача став таким через, які сторона позивача несе збитки;

- із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе позивач, оскільки дана обставина викликана внутрішньою волею сторони відповідача, зокрема діями відповідача, які завдають шкоди майновим інтересам позивача, а відтак ця обставина не може вважатись ризиком який несе сторона позивача.

Таким чином, зібраними в матеріалах справи доказами підтверджується факт наявності істотної зміни обставин у правовідносинах сторін за Додатком 1-8 до Договору, що є правовою підставою для втручання суду у такі договірні відносини сторін шляхом застосування інституту clausula rebus sic stantibus, як виняток із принципу pacta sunt servanta, та розірвання на підставі приписів ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України додатку 1-8 до договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом №8203375 від 16.03.2020.

Щодо посилань позивача на наявність підстав для розірвання такого правочину згідно ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України, а саме істотного порушення договору відповідачем, то суд відзначає, що матеріали справи не містять належних доказів прямого порушення відповідачем умов Додатку 1-8 до Договору, а тому відсутні правові підстави для застосування вказаних положень.

Відносно положень ч. 2 ст. 634 Цивільного кодексу України, як окремої, визначеної позивачем, підстави для розірвання спірного договору суд відзначає, що визначені вказаною нормою спеціальні обставини, з існуванням яких законодавець передбачає можливість зміни або розірвання договору приєднання, мають існувати саме на момент такого приєднання, а заявник має довести, що не приєднався би до такого договору за наявності в нього можливості визначення його умов, в той же час, в межах спірних правовідносин вбачається, що на момент подачі замовлень позивача щодо отримання послуги на перевезення з узгодженими строками та обсягами у вагонах Перевізника згідно умов Додатку 1-8 до Договору він в повній мірі погоджувався на них та очікував отримання прибутку за наслідками їх реалізації, що було нівельовано подальшими діями відповідача.

Відтак, суд не вбачає наявними правові підстави для розірвання Додатку 1-8 до Договору згідно приписів ч. 2 ст. 634 Цивільного кодексу України, адже в даному випадку має місце позбавлення позивача того на що він розраховував в силу зміни істотних обставин після укладення правочину недобросовісною поведінкою відповідача, а не з безпосереднім приєднанням до визначених відповідачем умов надання послуг.

Щодо посилань відповідача на не реалізацію позивачем закріпленого в п.п. 9.3, 9.4 Договору порядку внесення змін до його та права на відмову від Договору у випадку не погодження із внесеними Перевізником змінами суд відзначає наступне.

По-перше, положення п. 9.3 Договору визначають, що право на внесення змін до Договору має виключно Перевізник та здійснюється за його волею шляхом публікації відповідних змін, в той час як замовник наділений виключно можливістю внесення пропозицій з приводу пропонованих ним змін, однак, жодних правових наслідків для Перевізника у випадку їх неврахування такі положення не визначають.

Тобто, внесення будь-яких змін до Договору, в т.ч. змін до фіксованих ставок плати за перевезення за довгостроковими контрактами на умовах Додатку 1-8 до Договору, можливе виключно за волею АТ "Укрзалізниця", навіть при заявлені замовниками відповідних пропозицій.

При цьому, із наявних в матеріалах справи листів ТОВ «МНТ-Агро", адресованих в т.ч. АТ "Укрзалізниця", з приводу необхідності врегулювання ситуація щодо неможливості виконання довгострокових контрактів на умовах Додатку 1-8 до Договору за наслідками зменшення базової ставки плати за перевезення вагонами Перевізника, вбачається висловлення позивачем як своїх пропозицій з приводу необхідності внесення змін до Договору (щодо приведення фіксованих ставок за довгостроковими контрактами пропорційно до зменшених базових ставок), так і поставлення питання щодо розірвання Додатку 1-8 до Договору.

Однак, доказів реагування АТ "Укрзалізниця" на зазначені звернення (пропозиції), в т.ч. у визначеному п. 9.3 Договору порядку (шляхом повідомлення про їх відхилення), матеріали справи не містять.

По-друге, дійсно, в положеннях п. 9.4 Договору встановлено право замовника на односторонню відмову від такого правочину у випадку не згоди із внесеними Перевізником змінами до нього, однак, такі положення є загальними і не передбачають можливості відмови від окремо замовленої послуги в межах реалізації такого правочину (в даному випадку - послуги перевезення з узгодженими строками та обсягами у власних вагонах Перевізника, врегулювання якої здійснюється на підставі Додатку 1-8 до Договору).

По-третє, умови Додатку 1-8 до Договору містять спеціальні положення, якими визначається право замовника на відмову від такої послуги, а саме, в п. 4.1.3 Додатку 1-8 до Договору встановлено право замовника скасувати своє замовлення після його погодження Перевізником, однак з послідуючою сплатою неустойки за весь невиконаний строк та обсяг перевезень.

При цьому, визначений в розділі 7 Додатку 1-8 до Договору порядок обрахунку такої неустойки свідчить про те, що фактично замовник при реалізації передбаченого п. 4.1.3 права на скасування свого замовлення (відмови від послуги) зобов`язаний оплати весь невикористаний обсяг замовлених перевезень.

Тобто, умови передбаченого п. 4.1.3 Додатку 1-8 до Договору права замовника на відмову від довгострокового контракту у вигляді обов`язку повної оплати всього замовленого обсягу перевезення нівелюють можливість його використання задля захисту своїх інтересів та прав замовником.

З огляду на викладене, суд відзначає, що є цинічним посилання відповідача на не реалізацію позивачем права на ініціювання внесення змін чи відмову від замовлених послуг перевезення з узгодженими строками та обсягами у власних вагонах Перевізника з метою припинення несення збитків у зв`язку із неможливістю виконання його замовлень, адже останньому достеменно відомо, що внесення змін здійснюється виключно за його волею, а відмова від замовленої послуги зумовить обов`язок позивача оплатити її в повному обсязі.

Також, відповідач вказував на те, що після звернення позивача з приводу необхідності внесення змін до Договору (щодо приведення фіксованих ставок за довгостроковими контрактами пропорційно до зменшених базових ставок) та поставлення питання щодо розірвання Додатку 1-8 до Договору, позивачем було сплачено послуги Залізниці на умовах Додатку 1-8 до Договору низку перевезень, що, на думку відповідача, свідчить про схвалення позивачем подальшої реалізації довгострокових контрактів незважаючи на зміну істотних обставин.

Однак, як було визнано представником відповідача в судовому засіданні при наявності замовленої послуги перевезення з узгодженими строками та обсягами у власних вагонах Перевізника замовник позбавлений можливості замовляти перевезення вантажів на загальних умовах (тобто, використовуючи базову ставку).

Тобто, задля провадження своєї господарської діяльності з організації перевезення вантажів залізницею позивач не міг не користуватися умовами Додатку 1-8 до Договору, а тому посилання відповідача на існування будь-якого визнання чи погодження з його боку є необґрунтованим, адже такі дії здійснювалися виключно в силу обмеженості права вибору замовника щодо цього та продовження чинності його замовлень на умовах Додатку 1-8 до Договору.

Поряд з цим, такі посилання під час розгляду даної справи з огляду на створення відповідної ситуації власними діями (бездіяльністю) шляхом нівелювання економічної вигоди замовленої позивачем послуги в черговий раз вказують на недобросовісний характер поведінки відповідача, направленої на власне збагачення за рахунок створення неможливості виконання його контрагентом своїх зобов`язань.

З огляду на викладене, позовні вимоги ТОВ «МНТ-Агро" про розірвання Додатку 1-8 до Договору внаслідок істотної зміни обставин є обґрунтованими та правомірними, а тому підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги про визнання недійсними окремих частин правочину, а саме, пунктів 3.17., 7.2. Додатку 1-8 "Умови надання послуги перевезення з узгодженими строками та обсягами у власних вагонах Перевізника" до Договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 2829451 від 25.02.2020 зі змінами (повідомлення про укладення Договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 43-40464329/2020-001 від 24.03.2020), укладеного між Акціонерним товариством "Українська залізниця" та Товариством з обмеженою відповідальністю "МНТ-Агро" із погодженим замовленням Товариства з обмеженою відповідальністю "МНТ-Агро" на отримання послуги з перевезення вантажу з узгодженими строками та обсягами № 40464329/2020-00007 від 26.08.2020 року, суд зазначає таке.

У п. 3.17 Додатку 1-8 визначено, що у разі, якщо до 10-то місяця наступного за звітним замовником не погашено заборгованості за перевезення з узгодженими строками та обсягами в повному обсязі та не сплачено неустойку, перевізник в односторонньому порядку припиняє надання послуг, здійснює перерахунок розміру оплати наданої послуги за весь період наданої послуги згідно замовлення та нараховує суму до сплати замовником, керуючись розміром ставки плати за використання власних вагонів перевізника відповідно до Договору (Спл), про що повідомляє замовника шляхом направлення повідомлення (за формою відповідно до Додатку 2-16 до Договору).

За твердженнями позивача, вказаним пунктом Додатку 1-8 передбачено право відповідача самовільно і в односторонньому порядку здійснити перерахунок вартості (змінити ціну) вже наданих, прийнятих та оплачених послуг, за весь минулий період їх надання, тобто вже після виконання договірних зобов`язань в цій частині. Відповідно така договірна умова прямо суперечить імперативній нормі ч. 3 ст. 632 Цивільного кодексу України, якою встановлено пряму заборону, а саме: "Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається", а також суперечить ст. 203 Господарського кодексу України та ст. 599 Цивільного кодексу України, оскільки зобов`язання вже є припиненими їх належним виконанням.

Крім того, позивач вказує на порушення податкового закону при визначенні вказаної умови Додатку 1-8, оскільки зміна ціни вже наданих послуг згідно пункту 3.17 Додатку 1-8 не є і не може бути платою за постачання товарів/робіт/послуг, оскільки вони постачатись взагалі не будуть.

Суд зазначає, що з указаними доводами позивача не погоджується, з огляду на таке.

Згідно з ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Як встановлено у ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Згідно з ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

За приписами ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

2) зміна умов зобов`язання;

3) сплата неустойки;

4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Отже, з наведеного вище суд доходить висновку, що встановлена у пункті 3.17 Додатку 1-8 можливість перерахунку розміру оплати наданої послуги у випадку непогашення заборгованості у повному обсязі не є зміною ціни в договорі після його виконання, а зміною умов зобов`язання як наслідок невиконання замовником зобов`язання із здійснення оплати за перевезення у повному обсязі, що відповідає ст. 611 Цивільного кодексу України.

При цьому, суд відхиляє посилання позивача на невідповідність вказаної умови Додатку 1-8 нормі ч. 3 ст. 632 Цивільного кодексу України, оскільки в даному випадку у цій умові Договору йдеться саме про невиконання грошових зобов`язань за договором у повному обсязі замовником.

Крім того, суд відхиляє як необґрунтовані та безпідставні посилання позивача на порушення податкового закону при визначенні п. 3.17 Додатку 1-8, оскільки цим положенням передбачено саме здійснення перерахунку розміру оплати наданої послуги за весь період вже наданої послуги, а тому стверджувати про нереальність операцій немає підстав. Тим більше, що пунктом 192.1 ст. 192 Податкового кодексу України встановлено, що якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів/послуг особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг, суми податкових зобов`язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, складеному в порядку, встановленому для податкових накладних, та зареєстрованому в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Тобто, зважаючи на викладене, зміна бази оподаткування, що фактично встановлено у спірній умові Додатку 1-8, не є порушенням вимог податкового законодавства.

Відповідно до п. 7.2. Додатку 1-8 до Договору замовник, у разі невиконання погодженого замовлення в цілому або у випадку навантаження і відправки поданих перевізником під навантаження вагонів у кількості меншій ніж визначено в погодженому замовленні щомісячно, сплачує неустойку в розмірі, який розраховується за формулою: Пн = Спл1 * Кнорм * КвагЗ, де Пн - сума неустойки за невиконання умов Додаткової угоди та/або замовлення; Спл1 - ставка плати за використання вагонів Перевізника1 при перевезенні вантажів з узгодженими строками та обсягами, відповідно до погодженого замовлення; Кнорм - показник, який визначається Перевізником та публікується в Оголошенні. Показник не підлягає коригуванню під час строку дії послуги, що надається відповідно до погодженого Замовлення. КвагЗ - кількість вагонів, що недовантажені змовником.

Як стверджує позивач, посилаючись на норми Закону України "Про залізничний транспорт", Статуту залізниць України, ст. 920 Цивільного кодексу України, у вказаному положенні Додатку 1-8 сторони встановили додаткові підстави та вид відповідальності - неустойку, що суперечать чинному законодавству та публічному порядку, оскільки законодавством чітко передбачено, що підстави, види, розміри відповідальності та порядок її застосування можуть бути передбачені виключно нормативними актами.

Суд зазначає, що з указаними доводами позивача не погоджується, з огляду на таке.

Згідно з ст. 914 Цивільного кодексу України, ст. 307 Господарського кодексу України, ст. 8 Закону України "Про залізничний транспорт" та ст. 17 Статуту залізниць України перевезення вантажів залізничним транспортом організовуються на договірних засадах.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з приписами ст. 216 - 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 231 Господарського кодексу України, законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

У разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов`язань, зазначених у частині другій цієї статті.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ст. 920 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Як встановлено у ч. 5 ст. 307 Господарського кодексу України, умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов`язань.

Стаття 908 Цивільного кодексу України, яка кореспондується із статтею 307 Господарського кодексу України, встановлює, що умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Як вказано у п. 105 Статуту залізниць України, залізниці, вантажовідправники, вантажоодержувачі, пасажири, транспортні, експедиторські і посередницькі організації та особи, які виступають від імені вантажовідправника і вантажоодержувача, несуть матеріальну відповідальність за перевезення у межах і розмірах, передбачених цим Статутом та окремими договорами.

Отже, з наведених положень чинного законодавства вбачається право самостійно визначати у договорі відповідальність за порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, якщо інше не встановлено нормативно-правовими актами.

Суд звертає увагу, що серед названих позивачем положень нормативно-правових актів відсутні такі, які б обмежували право залізниці чи забороняли їй встановлення у договорі додаткової відповідальності за неналежне виконання договірних зобов`язань, пов`язане з наданням послуги з перевезення з узгодженими строками та обсягами у власних вагонах перевізника.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків (п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.13. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Відповідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 названого Кодексу.

Частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Приписами статті 217 Цивільного кодексу України встановлено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Отже, позивач не довів перед судом обставин невідповідності встановлення вказаної у п.7.2 Додатку 1-8 неустойки актам законодавства, які можуть бути підставою для визнання недійсним такого пункту договору.

З огляду на викладене, оцінивши обставини, наведені позивачем у позовній заяві, якими обґрунтовано недійсність окремих спірних частин правочину, а також дослідивши подані в підтвердження цьому докази, суд дійшов висновку, що позивачем всупереч викладеним нормам не доведено перед судом законних підстав для визнання недійсними пунктів 3.17, 7.2 Додатку1-8.

В свою чергу, стаття 3 Цивільного кодексу України визначає загальні засади цивільного законодавства, якими, зокрема, є справедливість, добросовісність та розумність.

Враховуючи наведене вище суд зазначає, що застосування відповідачем по відношенню до позивача штрафних санкцій, в розмірі, встановленому сторонами в Договорі, можливо, призведе до порушення загальних засад цивільного законодавства, а саме: справедливості та розумності.

Проте, спір про правомірність застосування відповідачем по відношенню до позивача штрафних санкцій, встановленому сторонами в Договорі не є предметом розгляду даної та має бути розглянутий і іншому спорі між сторонами.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Інші доводи, міркування сторін, судом розглянуті, але до уваги та врахування при вирішенні даної справи не приймаються, оскільки на результат вирішення спору не впливають.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог шляхом розірвання Додатку 1-8 до Договору.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Розірвати Додаток 1-8 "Умови надання послуг перевезення з узгодженими строками та обсягами у власних вагонах Перевізника" до Договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 2829451 від 25.02.2020 зі змінами (повідомлення про укладення Договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 43-40464329/2020-001 від 24.03.2020), укладеного між Акціонерним товариством "Українська залізниця" та Товариством з обмеженою відповідальністю "МНТ-Агро" із погодженим замовленням Товариства з обмеженою відповідальністю "МНТ-Агро" на отримання послуги з перевезення вантажу з узгодженими строками та обсягами № 40464329/2020-00007 від 26.08.2020 року.

3. В задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовити.

4. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська Залізниця" (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, ідентифікаційний код 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МНТ-Агро" (вул Козацький вал, буд. 2-Б, оф. 319, м. Суми, 40000; ідентифікаційний код 40464329) судовий збір у сумі 2270 грн. 00 коп.

5. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Дата складання та підписання повного тексту рішення 28.07.2023

Суддя М.О. Лиськов