РІШЕННЯ
Іменем України
17 травня 2023 року
м. Київ
справа №9901/337/21
адміністративне провадження № П/990/16/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Жука А.В.,
суддів: Єресько Л.О., Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М., Данилевич Н.А.,
за участю:
секретаря судового засідання - Яроша Д.В.,
представників позивача - Голованя І.В., Кунянського С.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Президента України Зеленського Володимира Олександровича про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
І. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ
1. 20 серпня 2021 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовною заявою до Президента України Зеленського Володимира Олександровича (далі - Президент України; відповідач), в якій просить Суд:
- визнати протиправною бездіяльність Президента України щодо неоприлюднення наявної у нього публічної інформації, що становить суспільний інтерес, про наявність якої він стверджував у своєму інтерв`ю від 24 червня 2021 року, оприлюдненому в мережі Інтернет, за адресою: https://tsn.ua/exclusive/intervuy-zelenskogo-1811578.html, а саме інформацію від Служби безпеки України, розвідувальних органів України або від будь-яких інших осіб щодо ОСОБА_1 , на підставі якої відповідач стверджував, що "з терористами, сепаратистами ОСОБА_2 торгував, заробляв разом з п`ятим президентом", "ймовірно разом з колишнім президентом вони це робили і заробляли";
- зобов`язати Президента України оприлюднити наявну в нього публічну інформацію, що становить суспільний інтерес, про наявність якої він стверджував у своєму інтерв`ю від 24 червня 2021 року, оприлюдненому в мережі Інтернет, за адресою: https://tsn.ua/exclusive/intervuy-zelenskogo-1811578.html, а саме інформацію від Служби безпеки України, розвідувальних органів України або від будь-яких інших осіб щодо ОСОБА_1 , на підставі якої відповідач стверджував, що "з терористами, сепаратистами ОСОБА_2 торгував, заробляв разом з п`ятим президентом", "ймовірно разом з колишнім президентом вони це робили і заробляли".
2. Разом з позовною заявою ОСОБА_1 подав заяву про залучення третьої особи, в якій просив залучити Службу безпеки України до участі у справі як третю особу на стороні відповідача.
II. РУХ СПРАВИ
3. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 серпня 2021 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: Гончарова І.А. - головуючий суддя, судді: Блажівська Н.Є., Васильєва І.А., Олендер І.Я., Ханова Р.Ф.
4. 25 серпня 2021 року ухвалою Верховного Суду позовну заяву залишено без руху, у зв`язку з недодержанням вимог, визначених статтею 160 Кодексу адміністративного судочинства України, та надано позивачу строк десять днів з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків позовної заяви.
5. На виконання вимог зазначеної ухвали Верховного Суду ОСОБА_1 надіслав заяву про усунення недоліків, до якої додав уточнену позовну заяву.
6. 06 вересня 2021 року Верховний Суд повернув позовну заяву ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
7. Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, позивач звернувся до Великої Палати Верховного Суду з апеляційною скаргою.
8. Постановою від 27 жовтня 2021 року Велика Палата Верховного Суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнила, ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06 вересня 2021 року скасувала, а справу направила до суду першої інстанції для продовження розгляду.
9. 08 листопада 2021 року на адресу Суду надійшла адміністративна справа № 9901/337/21.
10. Ухвалою Верховного Суду від 15 листопада 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Призначено справу до розгляду по суті в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами у строк, встановлений статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України. Відмовлено в задоволенні заяви позивача про залучення до участі у справі Служби безпеки України як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.
11. 26 листопада 2021 року від представника позивача - адвоката Кунянського С.М. надійшло клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, або у разі якщо суд вважатиме за необхідне продовжувати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження на підставі частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України представник просив розглянути справу в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
12. Ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2021 року клопотання представника позивача задоволено частково. Призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 21 грудня 2021 року о 12 год. 00 хв.
13. Також 26 листопада 2021 року на адресу Суду від представника позивача - адвоката Кунянського С.М. надійшла заява про відвід судді Гончарової І.А. на підставі пункту 4 частини першої статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України.
14. Ухвалою Верховного Суду від 29 листопада 2021 року визнано необґрунтованим заявлений відвід судді Гончаровій І.А. від розгляду справи № 9901/337/21. Передано заяву про відвід судді Гончарової І.А. до Секретаріату Касаційного адміністративного суду для визначення судді, який не входить до складу суду, що розглядає цю справу, в порядку, передбаченому статтею 31 Кодексу адміністративного судочинства України, для розгляду заяви.
15. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Мельник-Томенко Ж.М. від 02 грудня 2021 року відмовлено у задоволенні заяви представника позивача - адвоката Кунянського С.М. про відвід судді Гончарової І.А. у справі № 9901/337/21.
16. 26 листопада 2021 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить відмовити в задоволенні позову.
17. 08 грудня 2021 року від позивача надійшла відповідь на відзив.
18. 20 грудня 2021 року від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи з огляду на неможливість забезпечити явку представника в судове засідання, через його участь у розгляді іншої справи.
19. У судовому засіданні 21 грудня 2021 року визнано неявку представника відповідача неповажною та відкладено розгляд справи на 28 лютого 2022 року о 15 год. 00 хв., який не відбувся внаслідок неможливості розгляду справи у приміщенні суду у зв`язку із запровадженням в Україні з 24 лютого 2022 року воєнного стану через війну, яку розв`язала країна-агресор Російська Федерація.
20. В судовому засіданні 18 липня 2022 року відмовлено в задоволенні клопотання ОСОБА_3 , яке надійшло на адресу Суду 05 січня 2022 року, про залучення до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, заслухано пояснення представників позивача, оголошено перерву до 12 вересня 2022 року о 14 год. 10 хв.
21. Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2022 року закрито провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Президента України Зеленського Володимира Олександровича про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
22. Постановою від 24 листопада 2022 року Велика Палата Верховного Суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнила, ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 вересня 2022 року скасувала, а справу направила до суду першої інстанції для продовження розгляду.
23. 09 грудня 2022 року на адресу Суду надійшла адміністративна справа № 9901/337/21.
24. Ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2022 року справу призначено до розгляду у судове засідання на 30 січня 2023 року на 12 год. 30 хв.
25. 27 січня 2023 року на адресу Суду від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності сторони відповідача.
26. Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2023 року задоволено заяви суддів Гончарової І.А., Блажівської Н.Є., Васильєвої І.А., Олендера І.Я., Ханової Р.Ф. про самовідвід. Справу передано до Секретаріату Касаційного адміністративного суду для визначення складу суду в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України.
27. Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 30.01.2023 № 152/0/78-23 призначено повторний автоматизований розподіл позовної заяви у справі № 9901/337/21.
28. Протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями від 03.01.2023 визначено новий склад суду: Жук А.В. (головуючий суддя), Єресько Л.О., Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М., Данилевич Н.А.
29. Ухвалою Верховного Суду від 06 лютого 2023 року справу прийнято до провадження зазначеним складом Суду. Ухвалено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено до розгляду в судовому засіданні на 01 березня 2023 року на 12:00 год.
30. Судове засідання, яке призначене на 01.03.2023 о 12:00 год. не відбулось, у зв`язку з оголошеною повітряною тривогою на час початку судового засідання.
31. 01 березня 2023 року на адресу Суду від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності сторони відповідача.
32. Ухвалою Верховного Суду від 02 березня 2023 року справу призначено до розгляду у судовое засідання на 05 квітня 2023 року на 12 год. 00 хв. Повідомлено учасників справи про дату, час і місце розгляду справи.
33. У судовому засіданні 05 квітня 2023 року усною ухвалою суду оголошено перерву до 17 травня на 14:00 год. Учасників справи належним чином повідомлено про дату, час і місце розгляду справи.
ІІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ВІДПОВІДАЧА
34. На обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що 24 червня 2021 року Президент України у своєму інтерв`ю, оприлюдненому в мережі Інтернет, за адресою: https://tsn.ua/exclusive/intervuy-zelenskogo-1811578.html, вказав, зокрема, що "з терористами, сепаратистами ОСОБА_2 торгував, заробляв разом з п`ятим президентом". Зазначає також, що "українське вугілля, яке через окупацію було захоплене на території тимчасово окупованого Донбасу купувала Україна через Росію. Воно вивозилося"; "ймовірно, разом з колишнім президентом вони це робили і заробляли". ОСОБА_1 у своїй позовній заяві наголошує, що в цьому інтерв`ю відповідач зазначив, у тому числі, що його впевненість у викладеному вище базується на якихось фактах та інформації, що він має.
35. Позивач звертає увагу, що під час інтерв`ю 24 червня 2021 року Президент України фактично зазначив, що володіє певною інформацією, з якої вбачається, що ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді Президента України, начебто, вчиняв протиправні дії, зокрема, заробляв разом із ОСОБА_2 на торгівлі з терористами і сепаратистами. Водночас відповідач не зазначив жодної конкретики з цього приводу. Тобто, фактично Президент України повідомив необмеженому колу осіб, що має інформацію, яка становить суспільний інтерес, однак не оприлюднив її.
36. Така бездіяльність відповідача щодо неоприлюднення відповідної інформації, на думку позивача, порушує його права. ОСОБА_1 посилається на те, що всупереч пункту 6 частини першої статті 14 Закону України від 13 січня 2011 року № 2939-VI "Про доступ до публічної інформації" (далі - Закон № 2939-VI) Президент України не оприлюднив повну та точну інформацію щодо стверджуваних порушень з боку позивача. Відповідач фактично визнав, що у його володінні як суб`єкта владних повноважень-розпорядника публічної інформації наявна відображена та задокументована певними засобами, на певних носіях інформація про випадки порушення закону ОСОБА_1 , однак ухилився від оприлюднення цієї інформації попри те, що вона очевидно становить суспільний інтерес.
37. Позивач наголошує на тому, що має право знати в період збирання інформації, але до початку її використання, які відомості про нього та з якою метою збираються, як, ким і з якою метою вони використовуються, передаються чи поширюються. У свою чергу, Президент України частково використав та поширив наявну у нього інформацію стосовно ОСОБА_1 , однак зробив це без додержання вимог пункту 1 частини першої статті 3 Закону № 2939-VI щодо обов`язку оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію.
38. ОСОБА_1 зазначає, що має законне право на доступ до інформації щодо нього, яка збирається та зберігається будь-яким розпорядником інформації. Вказує, що протиправна бездіяльність відповідача порушує, зокрема, встановлені частиною першою статті 10 Закону № 2939-VI права позивача.
39. Позивач наголошує, що протиправну бездіяльність відповідач допустив саме, здійснюючи владні управлінські функції, як суб`єкт владних повноважень-розпорядник публічної інформації, оскільки така інформація отримана Президентом України від Служби безпеки України та розвідки в порядку реалізації ним повноважень, обумовлених пунктом 17 частини першої статті 106 Конституції України, а тому відповідно до пункту 7 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України цей спір є публічно-правовим, на який поширюється юрисдикція адміністративного суду.
40. На обґрунтування відзиву на позовну заяву відповідач зазначає, що позовні вимоги є безпідставними та не підлягають задоволенню. Вказує, що позивачем в адміністративному позові не зазначено, яку саме інформацію він вважає публічною та просить оприлюднити, а також суперечливо визначено характер такої інформації - інформація, яка становить суспільний інтерес, або відомості, які збираються розпорядником інформації стосовно позивача.
41. Зазначає, що сформульована в прохальній частині адміністративного позову інформація, яку позивач просить Суд зобов`язати відповідача оприлюднити, не відноситься до визначеної статтею 15 Закону № 2939-VI інформації, яку розпорядник інформації зобов`язаний опубліковувати.
42. Більше того, за характером інформації, яку ОСОБА_1 просить Суд зобов`язати відповідача опублікувати, вона не може відноситися до публічної інформації в розумінні статті 1 Закону № 2939-VI. Натомість, відповідно до Закону України від 01 червня 2010 року № 2297-VI "Про захист персональних даних" зазначена інформація відноситься до конфіденційної, оскільки містить персональні дані про особу.
43. У зв`язку з цим, відповідач наголошує на відсутності у даному випадку порушеного права позивача, яке підлягає судовому захисту, та відсутності здійснення відповідачем владно-управлінських функцій стосовно ОСОБА_1 у спірних правовідносинах, що є невід`ємною ознакою адміністративного спору.
44. Надаючи відповідь на відзив відповідача, позивач звертає увагу на те, що у цій справі оскаржується незаконне використання і поширення Президентом України інформації про ОСОБА_1 , яка, за своїм змістом, є суспільно необхідною інформацією. Незаконне використання і поширення такої інформації полягає в тому, що відповідач оприлюднив наявну в нього інформацію з порушенням вимог пункту 1 частини першої статті 3 Закону № 2939-VI, а саме - оприлюднив недостовірну, неточну і неповну інформацію. У свою чергу, оприлюднення публічної суспільно необхідної інформації про особу без додержання вимог закону є незаконним використанням і поширенням такої інформації.
ІV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ ТА ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
45. При вирішенні справи Верховний Суд враховує, що відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
46. При цьому обсяг судового контролю в адміністративних справах визначено частиною другою статті 2 КАС України, в якій зазначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
47. Відповідно до частини 4 статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, рішень, дій чи бездіяльності органів, які обирають (призначають), звільняють членів Вищої ради правосуддя, щодо питань обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя, звільнення їх з таких посад, бездіяльності Кабінету Міністрів України щодо невнесення до Верховної Ради України законопроекту на виконання (реалізацію) рішення Українського народу про підтримку питання загальнодержавного значення на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою.
48. Суд, вивчивши доводи позивача і відповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши їх належними і допустимими доказами, дійшов таких висновків.
49. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
50. Згідно із частинами 2, 6 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
51. Положення стаття 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
52. Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів (речення перше та друге пункту першого статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)).
53. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду (пункт 2 статті 10 Конвенції).
54. Виходячи із доводів позовної заяви можна дійти висновку, що спірні правовідносини виникли після опублікування матеріалів інтерв`ю Президента України В. Зеленського телеканалу « 1+1», тобто 24 червня 2021 року.
55. Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес визначає Закон України «Про доступ до публічної інформації» (в редакції, що була чинною в момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2939-VI).
56. Згідно з частиною 1 статті 1 Закону № 2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
57. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону № 2939-VI право на доступ до публічної інформації гарантується обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.
58. За змістом статті 5 Закону № 2939-VI доступ до інформації забезпечується, зокрема, шляхом систематичного та оперативного оприлюднення інформації, серед іншого на офіційних вебсайтах в мережі Інтернет, на єдиному державному вебпорталі відкритих даних, а також надання інформації за запитами на інформацію.
59. Статтею 12 Закону 2939-VI визначено, що суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.
60. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 13 Закону № 2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються, зокрема, суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.
61. Відповідно до частин 2-4 статті 13 Закону № 2939-VI до розпорядників інформації, зобов`язаних оприлюднювати та надавати за запитами інформацію, визначену в цій статті, у порядку, передбаченому цим Законом, прирівнюються суб`єкти господарювання, які володіють: 1) інформацією про стан довкілля; 2) інформацією про якість харчових продуктів і предметів побуту; 3) інформацією про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров`ю та безпеці громадян; 4) іншою інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією).
На розпорядників інформації, визначених у пунктах 2, 3, 4 частини першої та в частині другій цієї статті, вимоги цього Закону поширюються лише в частині оприлюднення та надання відповідної інформації за запитами.
Усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.
62. Стаття 14 Закону № 2939-VI визначає, що розпорядники інформації зобов`язані: 1) оприлюднювати інформацію, передбачену цим та іншими законами; 2) систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні; 3) вести облік запитів на інформацію; 4) визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо; 5) мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації та оприлюднення інформації; 6) надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.
63. Перелік інформації, яку розпорядники зобов`язані оприлюднювати, передбачений частиною 1 статті 15 Закону № 2939-VI. До такої інформації віднесено:
1) інформацію про організаційну структуру, місію, функції, повноваження, основні завдання, напрями діяльності та фінансові ресурси (структуру та обсяг бюджетних коштів, порядок та механізм їх витрачання тощо), а також інформацію, зазначену в частині п`ятій статті 6 цього Закону;
2) нормативно-правові акти, акти індивідуальної дії (крім внутрішньоорганізаційних), прийняті розпорядником, проекти рішень, що підлягають обговоренню, інформацію про нормативно-правові засади діяльності;
3) перелік та умови отримання послуг, що надаються цими органами, форми і зразки документів, правила їх заповнення;
4) порядок складання, подання запиту на інформацію, оскарження рішень розпорядників інформації, дій чи бездіяльності;
5) інформацію про систему обліку, види інформації, яку зберігає розпорядник;
5-1) перелік наборів даних, що оприлюднюються у формі відкритих даних;
6) інформацію про механізми чи процедури, за допомогою яких громадськість може представляти свої інтереси або в інший спосіб впливати на реалізацію повноважень розпорядника інформації;
7) плани проведення та порядок денний своїх відкритих засідань;
8) розташування місць, де надаються необхідні запитувачам форми і бланки установи;
9) загальні правила роботи установи, правила внутрішнього трудового розпорядку;
10) звіти, в тому числі щодо задоволення запитів на інформацію;
11) інформацію про діяльність суб`єктів владних повноважень, а саме про: їхні місцезнаходження, поштову адресу, номери засобів зв`язку, адреси офіційного веб-сайту та електронної пошти; прізвище, ім`я та по батькові, службові номери засобів зв`язку, адреси електронної пошти керівника органу та його заступників, а також керівників структурних та регіональних підрозділів, основні функції структурних та регіональних підрозділів, крім випадків, коли ці відомості належать до інформації з обмеженим доступом; розклад роботи та графік прийому громадян; вакансії, порядок та умови проходження конкурсу на заміщення вакантних посад; перелік та умови надання послуг, форми і зразки документів, необхідних для надання послуг, правила їх оформлення; перелік і службові номери засобів зв`язку підприємств, установ та організацій, що належать до сфери їх управління, та їх керівників, крім підприємств, установ та організацій, створених з метою конспірації, оперативно-розшукової або контррозвідувальної діяльності; порядок складання, подання запиту на інформацію, оскарження рішень суб`єктів владних повноважень, їх дій чи бездіяльності; систему обліку, види інформації, якою володіє суб`єкт владних повноважень;
12) іншу інформацію про діяльність суб`єктів владних повноважень, порядок обов`язкового оприлюднення якої встановлений законом.
64. Інформація, передбачена частиною першою цієї статті, підлягає обов`язковому оприлюдненню невідкладно, але не пізніше п`яти робочих днів з дня затвердження документа. У разі наявності у розпорядника інформації офіційного веб-сайту така інформація оприлюднюється на веб-сайті із зазначенням дати оприлюднення документа і дати оновлення інформації (частина 2 статті 15 Закону № 2939-VI).
65. Частина 4 вказаної статті передбачає також, що невідкладному оприлюдненню підлягає будь-яка інформація про факти, що загрожують життю, здоров`ю та/або майну осіб, і про заходи, які застосовуються у зв`язку з цим.
66. Відповідно до статті 23 Закону № 2939-VI рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду.
Запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов`язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.
Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.
67. Відповідно до частини 1 статті 24 Закону № 2939-VI відповідальність за порушення законодавства про доступ до публічної інформації несуть особи, винні у вчиненні таких порушень: 1) ненадання відповіді на запит; 2) ненадання інформації на запит; 3) безпідставна відмова у задоволенні запиту на інформацію; 4) неоприлюднення інформації відповідно до статті 15 цього Закону; 5) надання або оприлюднення недостовірної, неточної або неповної інформації; 6) несвоєчасне надання інформації; 7) необґрунтоване віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом; 8) нездійснення реєстрації документів; 9) навмисне приховування або знищення інформації чи документів.
68. Особи, на думку яких їхні права та законні інтереси порушені розпорядниками інформації, мають право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди в порядку, визначеному законом (частина 2 статті 24 Закону № 2939-VI.
69. Аналізуючи наведені положення спеціального закону, слід дійти висновку, що визначальним для публічної інформації є те, що вона заздалегідь зафіксована будь-якими засобами та на будь-яких носіях і знаходилась у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації.
70. Велика Палата Верховного Суду у справі № 9901/22/20 (постанова від 10 лютого 2021 року), серед іншого, зазначала, що розпорядник публічної інформації має обов`язок надати ту публічну інформацію, якою він володіє і яка певним чином задокументована / відображена на матеріальних носіях. Вжиття заходів для того, щоби створити інформацію, якої у володінні розпорядника немає, але щодо якої подано інформаційний запит, не охоплюється поняттям доступу до публічної інформації. Тому розпорядник не може нести тягар відповідальності за ненадання запитувачу інформації, якої немає в його володінні.
Близькі за змістом висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 9901/925/18, від 10 грудня 2020 року у справі № 9901/105/20, а також у постанові від 24 листопада 2022 року у цій справі.
71. Судом встановлено, що 24 червня 2021 року на інтернет-ресурсі ТСН було опубліковане інтерв`ю Президента України В. Зеленського, записане телеканалом « 1+1». У текстовій редакції вказаного інтерв`ює відображено, окрім іншого, такі окремі фрагменти діалогу (режим доступу: https://tsn.ua/exclusive/intervyu-zelenskogo-1811578.html):
«…ПРО ОСОБА_2
- Щодо ролі ОСОБА_2 в обміні полонених, я хотіла Вас ще спитати. Ви ж чули "плівки ОСОБА_4"?
- Я чув декілька фрагментів цих плівок. Щодо ситуації з плівками, мені здається, ми показали свою реакцію. Ну, дивіться, для мене не новина те, що відбулось. Ми всі про це знали. Ми не мали плівок, ніхто не чув їх, але було багато різної інформації від Служби безпеки, розвідки. Ми просто розуміємо, як це відбувалось. Що з терористами, сепаратистами ОСОБА_2 торгував, заробляв разом з п`ятим президентом. Ми чудово розуміємо, що українське вугілля, яке через окупацію було захоплено на території тимчасово окупованого Донбасу, купувала Україна через Росію. Воно вивозилось.
- Ну от ви говорите, що він заробляв з вашим попередником, але це ж не доведено.
- Пам`ятаєте, якось рік тому, мені здається, у нас була пресконференція, і мене запитали: "А звідки ви знаєте, що ОСОБА_2 на когось працює?". Я сказав, що я впевнений, і буде реакція, і ви всі це побачите. Моя впевненість базується на якихось фактах і інформації, яку я маю. Ми бачимо з вами зараз і плівки і бачимо також з вами, що відбулось. Труба зараз у держави, ведуться суди, його звинувачують в державній зраді. І тому, коли я вам говорю, що я вважаю, що ймовірно разом з колишнім президентом вони це робили і заробляли, я думаю, що не на порожньому місці…».
72. Як вбачається зі змісту заявлених позовних вимог, наведеного на їхнє підтвердження обґрунтування, позивач оспорює бездіяльність Президента України як розпорядника публічної інформації, яка, як він вважає, полягає в ухиленні останнього від оприлюднення відповідної інформації про позивача. Підставою вважати порушенням своїх прав на доступ до інформації про нього називає те, що згадана Президентом України Зеленським В. О. в інтерв`ю від 24 червня 2021 року, поширеному в мережі «Інтернет», інформація є публічною інформацією, що становить суспільний інтерес, Президент України нею володів, але не оприлюднив як того вимагає Закон № 2939-VI і тим самим позбавив позивача законного доступу до інформації, яка збирається та зберігається будь-яким розпорядником інформації, та можливості реалізації встановленого статтею 10 цього Закону права вимагати виправлення неточної, неповної, застарілої інформації про себе.
73. Верховний Суд вказує на помилковість таких доводів, з приводу чого слід зазначити наступне.
74. Статтею 102 Основного Закону України передбачено, що Президент України є главою держави і виступає від її імені. Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.
75 Відповідно до частини третьої статті 106 Конституції України Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов`язковими до виконання на території України.
76. Президент України відповідно до пункту 3 частини першої статті 13 Закону № 2939?VI є розпорядником інформації, пов`язаної з виконанням цих повноважень.
77. Указом Президента України від 25 червня 2019 року № 436/2019 затверджено Положення про Офіс Президента України.
78. За змістом пунктів 1, 3 цього Положення Офіс Президента України є постійно діючим допоміжним органом, утвореним Президентом України відповідно до пункту 28 частини першої статті 106 Конституції України, основними завданнями якого є організаційне, правове, консультативне, інформаційне, експертно-аналітичне та інше забезпечення здійснення Президентом України визначених Конституцією України повноважень.
79. Відповідно до підпункту 21 пункту 4 Положення Офіс забезпечує в установленому порядку доступ до публічної інформації, розгляд, опрацювання, облік, систематизацію, аналізування та надання відповідей на запити на інформацію, що надходять до Президента України та його Офісу, консультацій під час оформлення запитів.
80. За підпунктом 22 пункту 4 Положення про Офіс Президента України Офіс відповідно до покладених на нього завдань організовує прийом громадян, які звертаються до Президента України, розгляд звернень громадян, а також звернень органів місцевого самоврядування, політичних партій та громадських об`єднань (у тому числі професійних спілок), підприємств, установ, організацій, здійснює облік і аналіз таких звернень, на основі аналізу звернень розробляє та подає Президентові України пропозиції щодо розв`язання порушених у них проблем.
81. Положення Закону № 2939-VI встановлюють обов`язок розпорядника інформації - суб`єкта владних повноважень надавати/оприлюднювати інформацію у таких випадках: 1) у відповідь на запит надати ту публічну інформацію, якою він володіє і яка певним чином задокументована/відображена на матеріальних носіях; 2) у порядку передбаченому статтею 15 Закону № 2939-VI, а саме оприлюднення інформації, визначеної вказаною нормою.
82. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач, зокрема зазначає, що має право знати в період збирання інформації, але до початку її використання, які відомості про нього та з якою метою збираються, як, ким і з якою метою вони використовуються, передаються чи поширюються; у свою чергу, Президент України частково використав та поширив наявну у нього інформацію стосовно ОСОБА_1 , однак зробив це без додержання вимог пункту 1 частини першої статті 3 Закону № 2939-VI щодо обов`язку оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію. ОСОБА_1 зазначає, що має законне право на доступ до інформації щодо нього, яка збирається та зберігається будь-яким розпорядником інформації. Вказує, що протиправна бездіяльність відповідача порушує, зокрема, встановлені частиною першою статті 10 Закону № 2939-VI права позивача.
83. Так, відповідно до частини 1 статті 10 Закону № 2939-VI кожна особа має право: 1) знати у період збирання інформації, але до початку її використання, які відомості про неї та з якою метою збираються, як, ким і з якою метою вони використовуються, передаються чи поширюються, крім випадків, встановлених законом; 2) доступу до інформації про неї, яка збирається та зберігається; 3) вимагати виправлення неточної, неповної, застарілої інформації про себе, знищення інформації про себе, збирання, використання чи зберігання якої здійснюється з порушенням вимог закону; 4) на ознайомлення за рішенням суду з інформацією про інших осіб, якщо це необхідно для реалізації та захисту прав та законних інтересів; 5) на відшкодування шкоди у разі розкриття інформації про цю особу з порушенням вимог, визначених законом.
84. Водночас частина 3 вказаної статті передбачає, що розпорядники інформації, які володіють інформацією про особу, зобов`язані: 1) надавати її безперешкодно і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом; 2) використовувати її лише з метою та у спосіб, визначений законом; 3) вживати заходів щодо унеможливлення несанкціонованого доступу до неї інших осіб; 4) виправляти неточну та застарілу інформацію про особу самостійно або на вимогу осіб, яких вона стосується.
85. Матеріалами справи не підтверджується, що позивачем здійснювались відповідні вимоги до відповідача щодо надання певної інформації, повної та достовірної інформації або виправлення неточної інформації, про що зазначається ОСОБА_1 .
86. Окрім того, стороною позивача не заперечується, що ОСОБА_1 не подавалось запиту про надання відповідної інформації до відповідача.
87. А відтак, позивач не є запитувачем в розумінні Закону України «Про доступ до публічної інформації».
88. В такому випадку слід констатувати також, що інформація сформульована у прохальній частині даного адміністративного позову, яку позивач просить суд зобов`язати відповідача оприлюднити, не відноситься до визначеної статтею 15 Закону № 2939-VI переліку інформації, яку розпорядники інформації зобов`язані опубліковувати.
89. Більше того, інформація висвітлена у інтерв`ю від 24.06.2021 та про яку зазначає позивач, не може вважатись в розумінні наведених вище законодавчих приписів публічною інформацією, яка перебувала або перебуває у володінні Президента України, оскільки в силу своїх повноважень відповідно до статті 106 Конституції України створення, збирання, зберігання та поширення такої інформації не входить до повноважень Президента України. А отже відповідач не може в розумінні Закону України «Про доступ до публічної інформації» вважатись розпорядником такої інформації, а сама інформація, про яку йдеться в позові в розумінні Закону України «Про доступ до публічної інформації», не може вважатися публічною.
90. Таким чином, за наслідком розгляду цієї справи Суд не вбачає протиправної бездіяльності відповідача в перешкоджанні позивачу доступу до інформації, про яку йдеться у позові, позаяк зокрема, позивачем жодних активних дій щодо отримання такої інформації (подання відповідних запитів та/або вимог), окрім дій щодо звернення до суду, здійснено не було.
91. Суд вважає, що вказана інформація перебуває за межами будь-якої управлінської діяльності відповідача у сфері доступу до публічної інформації, що виключає безумовний обов`язок останнього оприлюднювати інформацію, яку бажає отримати позивач.
92. Підсумовуючи, Верховний Суд зазначає, що бездіяльність суб`єкта владних повноважень є такою, що порушує права і свободи особи в тому разі, якщо певні дії повинні, але не вчиняються таким суб`єктом владних повноважень на реалізацію покладеної компетенції, у тому числі відповідно до Закону № 2939-VI.
93. В контексті встановлених обставин у цій справі позивач не звертався до відповідача як суб`єкта владних повноважень-розпорядника публічної інформації із запитом на інформацію або вимогою в порядку Закону № 2939-VI, а тому його доводи про порушення права на отримання публічної інформації та права на отримання повної, а не часткової інформації, не можна визнати об`єктивними, оскільки жодних дій або бездіяльності щодо перешкоджання доступу ОСОБА_1 до публічної інформації, щодо якої виник спір, судом не встановлено, а власне сама спірна інформація за своєю суттю не містить ознак публічної інформації, тобто такої, що створена або використовується внаслідок здійснення управлінської діяльності відповідачем.
94. У світлі зазначеного, колегія суддів доходить також висновку, що інтерв`ю публічного діяча та висвітлена в ньому інформація за своєю сутністю не є виконанням саме публічно-владних управлінських функцій, у тому числі щодо позивача.
95. Стаття 10 Конвенції не надає фізичним особам права на доступ до інформації, яка знаходиться в розпорядженні держави. Але таке право може виникнути, по-перше, якщо поширення інформації передбачається судовим рішенням, і, по-друге, коли доступ до інформації має важливе значення для реалізації права на свободу вираження поглядів, і відмова в її наданні є втручанням у це право (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 8 листопада 2016 року у справі «Угорський Гельсінський Комітет проти Угорщини» (Magyar Helsinki Bizottsag v. Hungary, заява № 18030/11, пункт 156) і від 26 березня 2020 року у справі «Центр демократії та верховенства права проти України» (Centre for Democracy and the Rule of Law v. Ukraine, заява № 10090/16, пункт 96)).
96. Розглядаючи даний адміністративний спір крізь призму забезпечення конвенційних прав позивача, зокрема передбаченого статтею 10 Конвенції права, в контексті наведених висновків та обставин, Верховний Суд вважає, що втручання у право на свободу вираження поглядів позивача в частині забезпечення доступу публічної інформації - відсутнє
97. Таким чином, даний адміністративний позов задоволенню не підлягає.
98. Щодо доводів сторони позивача про залучення до справи особи в порядку самопредставництва інтересів Президента України у судах працівника Головного управління представництва інтересів Президента України в судах Директорату з питань правової політики Офісу Президента України, то Верховний Суд погоджується із висновками, зробленими Великою Палатою Верховного Суду у цій справі (постанова від 24 листопада 2022 року), що такі доводи стосуються питання законності Указу Президента України від 30 квітня 2020 року № 162/2020 «Про забезпечення самопредставництва Президента України та створених ним допоміжних органів і служб у судах України`та покладення цим Указом конкретно визначених обов`язків на працівників Головного управління представництва інтересів Президента України в судах Директорату з питань правової політики Офісу Президента України, тобто акта та дій, які не є предметом цього спору. А тому такі доводи Судом відхиляються.
99. Відповідно до частин першої - четвертої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду має ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
100. В сукупності наведених вище висновків та правового регулювання, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення щодо них, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 до Президента України Зеленського Володимира Олександровича про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
101. Колегія суддів вважає, що Судом надано відповідь на всі доводи сторін, які можуть вплинути на правильність вирішення даного публічно-правового спору.
102. Враховуючи результат розгляду справи та вимоги статті 139 КАС України, понесені позивачем витрати у вигляді судового збору за подання цього позову відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 2, 22, 241-243, 246, 250, 255, 266 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
ВИІРШИВ:
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Президента України Зеленського Володимира Олександровича (вул. Банкова, 11, м. Київ, 01220) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
В повному обсязі рішення складено 22 травня 2023 року
...........................
...........................
...........................
...........................
...........................
А.В. Жук,
Л.О. Єресько,
Н.М. Мартинюк,
Ж.М. Мельник-Томенко,
Н.А. Данилевич,
Судді Верховного Суду