ЄДРСР

Єдиний державний реєстр
судових рішень

Рішення № 110812947

Озвучення тимчасово недоступне

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88000, e-mail: [email protected], вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" квітня 2023 р. м. Ужгород Справа № 907/449/22

Суддя Господарського суду Закарпатської області Ремецькі О.Ф.,

За участю секретаря судового засідання Мешко Р.В.

розглянувши позовну заяву керівника Тячівської окружної прокуратура в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Закарпатській області м. Ужгород

та Усть-Чорнянської селищної ради Тячівського району, смт. Усть-Чорна

до Державного підприємства “Мокрянське лісомисливське господарство” с. Красна

про стягнення суми 1 644 662,80 грн. завданої шкоди

За участю представників:

прокурор - Черненко Світлана Сергіївна, службове посвідчення № 069349 від 01 березня 2023 року

від позивача (Державної екологічної інспекції у Закарпатській області) - Данч Наталія Орестівна, посвідчення ЗА 000055 від 01 червня 2020 року

від позивача (Усть-Чорнянської селищної ради Тячівського району) - не з`явився

від відповідача - Левицький Андрій Олександрович, адвокат, ордер серія АО № 1071844 від 17 жовтня 2022 року

ВСТАНОВИВ:

Прокурор звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Закарпатській області м. Ужгород та Усть-Чорнянської селищної ради Тячівського району, смт. Усть-Чорна до Державного підприємства “Мокрянське лісомисливське господарство” с.Красна про стягнення суми 1 644 662,80 грн. збитків за порушення лісового законодавства.

Ухвалою суду від 12.07.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі у порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі №907/449/22 призначено на 09.08.2022 року.

Ухвалами суду від 09.08.2022, 25.08.2022, 13.09.2022, 05.10.2022 підготовче засідання відкладалось.

Ухвалою суду від 18.10.2022 підготовче засідання відкладено на 08.11.2022 року.

Ухвалою суду від 08.11.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 30 листопада 2022 р.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 30.11.2022 відкладено розгляд справи по суті на 21.12.2022 року.

Проте, судове засідання призначене на 21.12.2022 року не відбулося у зв`язку з перебуванням головуючої судді Ремецькі О.Ф. у невикористаній частині щорічної основної відпустки з 21.12.2022 року по 13.01.2023 року включно, згідно наказу Господарського суду Закарпатської області №02.4-08/38-к від 19.12.2022 року.

Ухвалою суду від 23.12.2022 р. відкладено розгляд справи по суті на 08.02.2023 року.

До початку судового засіданні від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи по суті, вказуючи на те, що станом 08.02.2023 року підписано передавальний акт майна, прав та обов`язків від ДП “Мокрянське ЛМГ” до філії «Мокрянське лісомисливське господарство державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України». Таким чином ДП “Мокрянське ЛМГ” реорганізовано шляхом приєднання до правонаступника.

Ухвалою суду від 08.02.2023 р. відкладено розгляд справи по суті на 01.03.2023 року.

Ухвалою суду від 01.03.2023 р. відкладено розгляд справи по суті на 22.03.2023 року.

Призначене засідання суду 22.03.2023 р. о 10:30 год. не відбулося у зв`язку з оголошенням повітряної тривоги на території Закарпатської області.

Ухвалою суду від 22.03.2023р. призначити розгляд справи по суті на 12 квітня 2023 року.

Прокурор заявлені позовні вимоги підтримує у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та додаткових письмових поясненнях по суті спору, посилаючись на їх обґрунтованість наявними у справі матеріалами.

Вказує на те, що Тячівською окружною прокуратурою у ході реалізації представницьких повноважень опрацьовано матеріали кримінального провадження № 62021140000000073 від 25.01.2021 за підозрою працівника лісової охорони Державного підприємства «Мокрянське лісомисливське господарство» у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 367 ч. 2 КК України, в якому прийнято рішення про закриття на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України.

В ході вивчення вказаних матеріалів кримінального провадження встановлено, що через неналежне виконання окремими посадовими особами Державного підприємства «Мокрянське лісомисливське господарство» своїх посадових обов`язків, допущено незаконну рубку лісу на території Мокрянського лісництва ДП «Мокрянське ЛМГ».

А саме, у листопаді 2020 року під час проведення перевірки Мокрянського лісництва ДП «Мокрянське ЛМГ» оперативними співробітниками УСБУ в Закарпатській області за участі представників Державної екологічної інспекції в Закарпатській області та представників ДП «Мокрянське ЛМГ» було виявлено ряд порушень природоохоронного законодавства, про що складено відповідний протокол від 09.11.2020 та в подальшому уповноваженими особами проведено розрахунок розміру шкоди, заподіяної лісу незаконними рубками, відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 23 липня 2008 року №665 «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди заподіяної лісу» та ст. 20-2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища». Зокрема, перевіркою встановлені наступні порушення у лісовому фонді ДП «Мокрянське ЛМГ»: - у кварталі 34 виділ 8 Мокрянського лісництва (в лісонасадженні) виявлено незаконну рубку 44 дерев породи бук Відповідно до розрахунку розміру шкоди, заподіяної лісу незаконними рубками, від 16.11.2020 загальна сума шкоди становить 526457,72 грн. - у кварталі 34 виділ 9 Мокрянського лісництва (в лісонасадженні) виявлено незаконну рубку 103 дерев породи бук Відповідно до розрахунку розміру шкоди, заподіяної лісу незаконними рубками, від 16.11.2020 загальна сума шкоди становить 118 205,08 грн.

Разом з тим, прокурор зазначає, що факти проведення незаконних рубок в кварталі 34 виділах 8, 9 Мокрянського лісництва ДП «Мокрянське ЛМГ», а також заподіяння шкоди навколишньому природному середовищу в сумі 1 644 662,80 грн підтверджується висновком експерта за результатами проведення судової інженерно-екологічної експертизи №7385 від 07.12.2020, згідно якої рубка лісу в кварталі 34 виділі 8, 9 Мокрянського лісництва ДП «Мокрянське ЛМГ» проведена без спеціального дозволу з порушенням лісоохоронного законодавства, зокрема вимог ст. 69 Лісового кодексу України, а також Постанови КМУ від 23.05.2007 № 761 «Про врегулювання питань щодо спеціального використання лісових ресурсів».

Таким чином, за доводами прокурора відповідно до наведених розрахунків розміру шкоди, проведених Державною екологічною інспекцією у Закарпатській області та підтверджених висновком експерта, в результаті незаконних рубок державним інтересам заподіяно матеріальну шкоду в загальній сумі 1 644 662,80 грн.

Прокурор також звертає увагу на те, що в даному випадку спірні порушення вимог законодавства виявлено на території ДП «Мокрянське ЛМГ», яке у розумінні ст. 17 Лісового кодексу України є постійним лісокористувачем. Водночас організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів. Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності.

Обґрунтовуючи порушення інтересів держави в позовній заяві прокурор вказує на те, що шкода, заподіяна навколишньому природному середовищу внаслідок незаконної порубки деревини, завдана місцевому бюджету Усть-Чорнянської селищної ради, а факт невідшкодування такої призводить до недоотримання коштів місцевим бюджетом, що порушує інтереси територіальної громади та не може залишатися без реагування органів прокуратури. В свою чергу, Усть-Чорнянською сільською радою належних заходів щодо судового захисту порушених інтересів територіальної громади не вжито.

Представник позивача -1 Державної екологічної інспекції у Закарпатській області, присутній в судовому засіданні, позовні вимоги підтримує повністю та просить їх задовольнити.

Позивач - 2 Усть-Чорнянська селищна рада Тячівського району, явку уповноваженого представника в засідання суду не забезпечила, про причини неявки не повідомила.

Відповідач - Державне підприємство “Мокрянське лісомисливське господарство” у поданих письмових поясненнях з приводу заявлених позовних вимог заперечує. Просить суд у задоволенні позову відмовити.

В підтвердження своєї позиції, зокрема, наводить доводи про те, що докази того, що незаконна рубка була здійснена на території Усть-Чорнянської селищної ради Тячівського району та на території, яка перебуває в постійному користуванні ДП «Мокрянське ЛМГ» в матеріалах справи відсутні, що унеможливлює задоволення позовних вимог, оскільки суд не має можливості самостійно встановити дані обставини.

Крім того представник відповідача, зауважує, що у протоколі огляду місця події та довідки огляду місця події відсутній детальний опис виявленого порушення, не зазначено їх розмір та яким приладом здійснено їх заміри, відсутні посилання на нормативно правові акти, якими керувались при складанні, а також не встановлено, винних осіб та дій чи бездіяльності відповідача, які б виразилися у неналежному здійсненні заходів з охорони та збереження лісу у Формі бездіяльності та призвели до заподіяння шкоди. Також відсутність представників відповідача при складанні довідки позбавило можливості ДП «Мокрянське ЛМГ» надати свої заперечення.

Таким чином, відповідач стверджує, що у зв`язку з відсутністю підтверджуючих матеріалів достовірності та законності розрахунку заподіяної шкоди у справі матеріалами справи не підтверджено заявлений розмір шкоди у зв`язку з чим у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Також, відповідач окремо звертає увагу на те, що витяг з СРДР взагалі не є процесуальним джерелом доказів, правовий висновок про що міститься в постанові третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 09.09.2020 у справі №761/28347/15-к. Крім того, вказує на те, що в матеріалах позовної заяви не міститься доказів щодо передачі вищевказаних документів з матеріалів закритого кримінального провадження до Тячівської окружної прокуратури.

Разом з тим, відповідач зазначає про те, що кримінальне провадження за підозрою працівника лісової охорони ДП «Мокрянське ЛМГ» у вчиненні кримінального правопорушення є закритим на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України, що в свою чергу виключає застосування положень ст. 1172 ЦК України на яку посилається прокурор, як на підставу позову.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 12.04.2023 року, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані сторонами матеріали, заслухавши повноважних представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та їх заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до п.п. 3.1., 3.2.2. Статуту Державного підприємства Мокрянське лісомисливське господарство (надалі ДП «Мокрянське ЛМГ»), затвердженого наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 04.07.2018р. № 562, підприємство створено з метою ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів. Основним напрямком діяльності підприємства є, зокрема, забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного або іншого шкідливого впливу.

Згідно з п.п. 6.2.1., 6.2.4. Статуту ДП «Мокрянське ЛМГ» до обов`язків підприємства відносяться, зокрема, забезпечення відтворення, охорони, захисту і підвищення родючості ґрунтів, продуктивності лісових насаджень і посилення їх корисних властивостей; виконання інших вимог законодавства щодо ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів. Підприємство зобов`язано дотримуватись норм та вимог щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.

У листопаді 2020 року під час проведення перевірки Мокрянського лісництва ДП «Мокрянське ЛМГ» оперативними співробітниками УСБУ в Закарпатській області за участі представників Державної екологічної інспекції в Закарпатській області та представників ДП «Мокрянське ЛМГ» було виявлено ряд порушень природоохоронного законодавства, про що складено відповідний протокол від 09.11.2020 та в подальшому уповноваженими особами проведено розрахунок розміру шкоди, заподіяної лісу незаконними рубками, відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 23 липня 2008 року №665 «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди заподіяної лісу» та ст. 20-2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища».

За доводами прокурора перевіркою встановлені наступні порушення у лісовому фонді ДП «Мокрянське ЛМГ»: - у кварталі 34 виділ 8 Мокрянського лісництва (в лісонасадженні) виявлено незаконну рубку 44 дерев породи бук. Відповідно до розрахунку розміру шкоди, заподіяної лісу незаконними рубками, від 16.11.2020 загальна сума шкоди становить 526 457,72 грн. - у кварталі 34 виділ 9 Мокрянського лісництва (в лісонасадженні) виявлено незаконну рубку 103 дерев породи бук. Відповідно до розрахунку розміру шкоди, заподіяної лісу незаконними рубками, від 16.11.2020 загальна сума шкоди становить 1 118 205,08 грн.

Разом з тим, прокурор зазначає, що факти проведення незаконних рубок в кварталі 34 виділах 8, 9 Мокрянського лісництва ДП «Мокрянське ЛМГ», а також заподіяння шкоди навколишньому природному середовищу в сумі 1 644 662,80 грн підтверджується висновком експерта за результатами проведення судової інженерно-екологічної експертизи №7385 від 07.12.2020, згідно якої рубка лісу в кварталі 34 виділі 8, 9 Мокрянського лісництва ДП «Мокрянське ЛМГ» проведена без спеціального дозволу з порушенням лісоохоронного законодавства, зокрема вимог ст. 69 Лісового кодексу України, а також Постанови КМУ від 23.05.2007 № 761 «Про врегулювання питань щодо спеціального використання лісових ресурсів».

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, Суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Щодо представництва прокурора то суд зазначає наступне.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано в статті 23 Закону України від 14.10.2014 №1697-VII “Про прокуратуру”, який набрав чинності 15.07.2015. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає в здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, в випадках та порядку, встановлених законом (частина 1). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина 3). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини 4). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина 7).

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України “Про прокуратуру”, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) в неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

Суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною 7 статті 23 Закону України “Про прокуратуру” передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави та відповідачем, не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, в якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу в протиправній бездіяльності.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

Як вбачається з матеріалів справи, Державною екологічною інспекцією у Закарпатській області не вживалися заходи досудового врегулювання спору; будь-які інші заходи реагування даним органом на також не вживались. На підтвердження повідомлення позивача в порядку частини 4 статті 23 Закону України “Про прокуратуру” про звернення до суду прокурором до позовної заяви додано лист № №07.52-104-1934ВИХ-22 від 10.05.2022 року.

У свою чергу, органом місцевого самоврядування належних заходів щодо судового захисту порушених інтересів територіальної громади також не вживалось.

В порядку частини 4 статті 23 Закону України “Про прокуратуру” Усть-Чорнянська селищна рада Тячівського району повідомлена про звернення до суду листом від 10.05.2022р.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про наявність обґрунтованих підстав для звернення прокурора з даним позовом до суду в особі Державної екологічної інспекції у Закарпатській області м. Ужгород та Усть-Чорнянської селищної ради Тячівського району, смт. Усть-Чорна.

Частинами 1-3 статті 1 Лісового кодексу України встановлено, що ліс - тип природних комплексів (екосистема), в якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав`яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов`язані в своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище.

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів регулюються приписами Земельного кодексу, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу (ч.2 ст. 3 ЗК України).

За основним цільовим призначенням ЗК України передбачає виділення в окрему категорію земель лісогосподарського призначення (п. «е» ч. 1 ст. 19 ЗК України).

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (ст. 5 ЛК України).

Водночас, у ч.2 ст.5 ЛК України передбачено, що правовий режим земель лісогосподарського призначення визначається нормами земельного законодавства.

Отже, застосування норм земельного та лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення має базуватися на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки.

Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин мають визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (п. «б» ч. 1 ст. 164 ЗК України).

Отже, однією з основних особливостей правового режиму земель лісогосподарського призначення є нерозривний зв`язок їх використання з лісокористуванням.

Відповідно до статей 16 та 17 Лісового кодексу України право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами. В постійне користування ліси на землях комунальної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створені спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень.

Охорона навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини - невід`ємна умова сталого економічного та соціального розвитку України.

Відповідно до частини 2 статті 19 Лісового кодексу України постійні лісокористувачі зобов`язані, зокрема, забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку; дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів; створювати сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення.

Статтею 63, п.5 статті 64 Лісового кодексу України встановлено, що ведення лісового господарства полягає в здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів. Підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов`язані здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень.

Згідно частин 1 та 5 статті 86 Лісового кодексу України організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб. Забезпечення охорони і захисту лісів покладається на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері лісового господарства та органи місцевого самоврядування, власників лісів і постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу.

Охорону і захист лісів на території України здійснюють зокрема лісова охорона постійних лісокористувачів і власників лісів (стаття 89 Лісового кодексу України).

Статтею 93 Лісового кодексу України передбачені завдання контролю за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів. Зокрема, такими завданнями є забезпечення реалізації державної політики в сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів; забезпечення додержання лісового законодавства органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та громадянами; забезпечення додержання лісового законодавства власниками лісів, постійними і тимчасовими лісокористувачами; запобігання порушенням законодавства в сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення.

Стаття 41 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлює економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища, зокрема, передбачає відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Відповідно до положень статей 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Права і обов`язки, що склалися між сторонами спору, виникли з позадоговірного зобов`язання.

Загальні підстави відповідальності за завдану шкоду визначено в статті 1166 ЦК України, з аналізу якої слідує, що будь-яка майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала, в повному обсязі. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Для відшкодування шкоди за правилами статті 1166 ЦК України необхідно довести такі елементи: 1) неправомірність поведінки особи; неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду зокрема підстав невиконання завдавачем шкоди покладених на нього обов`язків; 2) наявність шкоди; під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров`я тощо); 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; 4) вина особи, що завдала шкоду.

З огляду на наведене, предметом доказування в даній справі про стягнення шкоди є наявність усіх складових елементів правопорушення.

Підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як неправомірність поведінки особи; вина завдавача шкоди; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою. Наявність всіх вищезазначених умов є обов`язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях або бездіяльності (діях або бездіяльності його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди.

Відповідно до п.п. 3.1., 3.2.2. Статуту Державного підприємства Мокрянське лісомисливське господарство (надалі ДП «Мокрянське ЛМГ»), затвердженого наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 04.07.2018р. № 562, підприємство створено з метою ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів. Основним напрямком діяльності підприємства є, зокрема, забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного або іншого шкідливого впливу.

Згідно з п.п. 6.2.1., 6.2.4. Статуту ДП «Мокрянське ЛМГ» до обов`язків підприємства відносяться, зокрема, забезпечення відтворення, охорони, захисту і підвищення родючості ґрунтів, продуктивності лісових насаджень і посилення їх корисних властивостей; виконання інших вимог законодавства щодо ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів. Підприємство зобов`язано дотримуватись норм та вимог щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.

Зі змісту статей 19, 64, 86, 89, 90 Лісового кодексу України слідує, що постійні лісокористувачі зобов`язані забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень. Організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу. Забезпечення охорони та захисту лісів серед інших покладається на постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу.

Виходячи з системного аналізу положень п.1 частини 2 статті 19, п.5 статті 64, частин 1 та 5 статті 86, п.5 частини 2 статті 105 та статті 107 Лісового кодексу України лісові господарства як постійні лісокористувачі мають нести відповідальність за порушення вимог ведення лісового господарства зокрема незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок на підвідомчій йому території.

Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо хто конкретно здійснював пошкодження дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок пошкодження дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу.

Таким чином, обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, у тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев. Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає в протиправній бездіяльності в вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.

Відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.02.2020 у справі №920/1106/17, від 20.12.2018 у справі №924/12/18, від 20.08.2018 у справі №920/1293/16 та у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 09.08.2018 у справі № 909/976/17.

В даному випадку, за доводами прокурора факт порушення законодавства та сума шкоди спричинена неправомірною рубкою дерев на суму 1 644 662,80 грн. підтверджується висновком експерта за результатами проведення судової інженерно-екологічної експертизи №7385 від 07.12.2020, згідно якої рубка лісу в кварталі 34 виділі 8, 9 Мокрянського лісництва ДП «Мокрянське ЛМГ» проведена без спеціального дозволу з порушенням лісоохоронного законодавства.

Разом з тим, висновок судової інженерно-екологічної експертизи №7385 від 07.12.2020 р., у відповідності до ст. 104 ГПК України не має для суду заздалегідь встановленої сили і оцінений судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу.

Так судом встановлено, що судово інженерно-екологічна експертиза була проведена по матеріалам кримінального провадження №12019070180000205 від 25.07.2019 р., методом дослідження матеріалів наданих експерту органом, який призначив експертизу, із застосуванням спеціальних знань у галузі інженерної екології, шляхом вивчення матеріалів кримінального провадження №12019070180000205. Висновок експерта не містить відомостей щодо натурного обстеження експертом місяця можливого спричинення шкоди та перевірки фактичних відомостей на підстав яких було здійснено розрахунок.

Разом з тим, в протоколі огляду місця події від 03.11.2020 р., що знаходиться в матеріалах справи, міститься інформація, що за результатами перевірки встановлено в кварталі 34 виділі 8 Русько – Мокрянського л-ва ДП «Мокрянське ЛМГ» незаконну рубку 44 дерев породи бук, рубки минулих років. За візуальними ознаками пні близько 1-3 років давності. Відомості попневого переліку від 09.11.2020 р. в додатку на одному аркуші. В кварталі 34 виділі 9 Русько – Мокрянського л-ва ДП «Мокрянське ЛМГ» незаконну рубку 103 дерев породи бук. За візуальними ознаками пні близько 1-3 років давності. Відомості попневого переліку від 09.11.2020 р. в додатку на одному аркуші.

Водночас, в відомостях попневого переліку зазначено відомості, щодо загальної кількості зрубаних дерев породи бук та інформація щодо діаметру пнів.

Суд звертає увагу на те, що Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної порушенням законодавства про природно-заповідний фонд» від 24.07.2013 року № 541 затверджено такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної порушенням законодавства про природно-заповідний фонд внаслідок незаконної рубки або пошкодження дерев та рослин, що мають здерев`яніле стебло, до ступеня припинення росту (додаток № 1) за кожне дерево, зрубане або пошкоджене до ступеня припинення росту з діаметром дерева у корі біля шийки кореня: 26,1-30 см 2112 грн., 30,1-34 см 2832 грн., 34,1-38 см 3602 грн., 42,1-46 см 5247 грн., 46,1-50 см 6066 грн., 51см - 6259грн., 52см - 6450грн., 53см - 6642грн., 57см - 7410грн., 60см - 7986грн., 62см - 8370грн., 68см - 9522грн., 70см - 9906грн., 78см - 11442грн.; дубу сухого: 34,1-38см. - 3602грн., 38,1-42см - 4422грн., 42,1-46см - 5247грн., 42,1-46см - 5247грн., 78см - 11442грн. Пунктом 6 примітки додатку № 1 вищевказаної Постанови встановлено, що у разі привласнення буреломних, вітровальних дерев, а також самовільного вирубування сухостійних дерев розмір шкоди обчислюється за цією таксою, зменшеною у два рази.

Відтак оцінюючи представлені сторонами докази суд врахував, що шкода завдана навколишньому природному середовищу визначається за кожне дерево, вирубане або пошкоджене до припинення росту, виходячи з діаметру дерева у корі біля шийки кореня як середнє арифметичне значення між найбільшим та найменшим замірами діаметра. Таксами встановлюється залежність розміру шкоди за кожне окреме дерево виходячи з діаметру його зрізу. При цьому, за кожне сантиметрове перевищення 50-ти сантиметрового діаметра розмір шкоди збільшується на 105,00 грн. А також те, що при визначенні розміру враховується ознака, оскільки за незаконне вирубування сухостійних дерев розмір шкоди обчислюється за цією таксою, зменшується у 2 рази. З наведеного слідує, що встановлення кількості зрубаних пнів, їх діаметру та ознаки має суттєве значення для правильного розрахунку шкоди.

Однак, як вбачається з матеріалів справи для обчислення розміру шкоди було взято за основу відомості незаконно зрубаних дерев складені інспектором, в яких зазначені, порода дерева та діаметри пнів.

Проте, у вказаних відомостях відсутня інформація про ознаку зрубаних дерев та дані про вимірювальний пристрій яким проводились заміри.

Натомість, у протоколі огляду місця події вказується, що пні за візуальними ознаками 1- 3 роки давності, без наявності ознак відведення їх в рубку.

Розрахунок шкоди не може ґрунтуватися на припущеннях позивача, оскільки вони не є фактичними даними в розумінні ст.73 Господарського процесуального кодексу України.

Відсутність належних та достовірних доказів, які б підтвердили точну кількість пнів, їх ознаку та діаметр, у результаті незаконної рубки, виключає можливість встановлення дійсного розміру шкоди, завданої відповідачем навколишньому природному середовищу, як обов`язкової умови для настання відповідальності.

Аналогічну позицію Верховний Суд виклав у постанові від 16.08.2022 р. у справі №925/1598/20.

Крім того, в позовній заяві прокурор посилається на положення ч. 1 ст. 1172 ЦК України, за змістом якої юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно ч 1. ст. 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Так матеріалами справи встановлено, що 27.11.2020 ОСОБА_1 , який є службовою особою та перебуває на посаді майстра лісу Мокрянського лісництва ДП «Мокрянське лісомисливське господарство» повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України.

Згідно ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Відповідно до ст. 369 КПК України, судове рішення, в якому суд вирішує обвинувачення по суті, викладається у формі вироку. Судове рішення, в якому суд вирішує інші питання, викладається у формі ухвали.

Згідно ст. 373 КПК України якщо обвинувачений визнається винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, суд ухвалює обвинувальний вирок і призначає покарання, звільняє від покарання чи від його відбування у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, або застосовує інші заходи, передбачені законом України про кримінальну відповідальність.

Згідно ст. 374 КПК України («зміст вироку») вина встановлюється судом саме у вироку.

Однак, як встановлено судом Постановою про закриття кримінального провадження від 14.12.2021 р. кримінальне провадження №6202110000000073 від 25.01.2021 за підозрою ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України закрито.

Згідно із ч. 6 ст. 75 ГПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Таким чином, матеріалами справи не встановлено наявності вини працівника Відповідача під час виконання ним своїх трудових обов`язків.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

За змістом ч. ч. 1 - 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

В ч. 1 ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Згідно з ст. 77 (допустимість доказів) ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 6 ст. 75 ГПК України обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

За змістом ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Визначений ст. 79 ГПК України стандарт доказування підкреслює необхідність зіставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто з уведенням у дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньої кількості доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Іншими словами, тлумачення змісту ст. 79 ГПК України свідчить, що на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини, з урахуванням поданих доказів, видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Правовий висновок подібного змісту викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/14//17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 07.07.2021 у справі № 916/2620/20.

В ст. 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Верховний Суд неодноразово зазначав, що допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.12.2021 у справі №905/902/20 (п.6.27), постанови Верховного Суду від 31.05.2022 у справі №904/3242/18 (п.23), від 07.06.2022 у справі №922/605/15 (п.40.4), від 05.07.2022 у справі №904/3866/21 тощо).

Недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону або докази, які не можуть підтверджувати ті обставини, які в силу приписів законодавства мають підтверджуватись лише певними засобами доказування. При цьому тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ (п.24 постанови Верховного Суду 31.05.2022 у справі №904/3242/18).

Як вже було зазначено, підставою позову в даній справі виступали матеріали кримінального провадження №62021140000000073 від 25.01.2021 р., зокрема, висновок експерта за результатами проведення судової інженерно-екологічної експертизи.

Порядок ознайомлення з матеріалами досудового розслідування до його завершення передбачений ст.221 КПК; таке ознайомлення може бути забезпечене лише слідчим, дізнавачем, прокурором за клопотанням сторони захисту, потерпілого, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження.

Під час ознайомлення з матеріалами досудового розслідування особа, що його здійснює, має право робити необхідні виписки та копії (ч.2 ст.221 КПК).

Разом з тим відповідно до частин 1, 2 ст.222 КПК відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим. Слідчий, прокурор попереджає осіб, яким стали відомі відомості досудового розслідування, у зв`язку з участю в ньому, про їх обов`язок не розголошувати такі відомості без його дозволу. Незаконне розголошення відомостей досудового розслідування тягне за собою кримінальну відповідальність, встановлену законом.

Отже, ст.222 КПК встановлює недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування без отримання дозволу.

Аналогічну позицію Верховний Суд виклав у постановах, зокрема, від 11.11.2021 у справі №910/8482/18 (910/4866/21), від 20.10.2021 у справі №910/10222/19, від 30.09.2021 у справі №927/741/19.

Однак, в матеріалах справи, відсутній дозвіл слідчого або прокурора на розголошення відомостей досудового розслідування у кримінальному провадженні (зокрема, на використання копій матеріалів кримінального провадження під час звернення до господарського суду) або інші відомості, що свідчили б про однозначне надання такої згоди та обсяг відомостей, що можуть бути розголошені.

Таким чином, на підставі вищевикладеного, у зв`язку із встановленими обставинами справи, у суду відсунуті підстави для задоволення позовних вимог прокурора.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Частиною 4 ст. 13 ГПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги керівника Тячівської окружної прокуратура в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Закарпатській області м. Ужгород та Усть-Чорнянської селищної ради Тячівського району, смт. Усть-Чорна до Державного підприємства “Мокрянське лісомисливське господарство” с. Красна про стягнення суми 1 644 662,80 грн. завданої шкоди задоволенню не підлягають.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 195, ч. 1 ст. 202, ст.ст. 232, 233, 237, 238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Судові витрати покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано: 12.05.2023.

Суддя О. Ф. Ремецькі