Справа № 461/222/23 Головуючий у 1 інстанції: Мисько Х.М.
Провадження № 22-ц/811/534/23 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 травня 2023 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Шеремети Н.О.
суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.
секретаря: Матяш С.І.
з участю: прокурора – Слиш Г.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Фермерського господарства «Бурка В.В.» на ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 12 січня 2023 року, -
ВСТАНОВИВ:
у січні 2023 року Фермерське господарство «Бурка В.В.» звернулося до суду з позовом до Львівської обласної прокуратури, держави Україна в особі Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди.
Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 12 січня 2023 року відмовлено у відкритті провадження у справі.
Ухвалу суду оскаржило Фермерське господарство «Бурка В.В.»,в апеляційній скарзі покликається на те, що ухвала суду є незаконною та необґрунтованою, постановлена з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.
Апелянт стверджує, що, висновки суду першої інстанції про те, що справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, є помилковими, оскільки органи державної влади, в тому числі і Львівська обласна прокуратура, не є суб`єктами господарювання, не наділені господарською компетенцією та безпосередньо не здійснюють організаційно-господарські повноваження щодо нього, а позовні вимоги не стосуються обставин, які виникли при укладенні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності. Зазначає, що адміністративні та інші відносини управління за участі суб`єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб`єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб`єкта господарювання, не є предметом регулювання Господарського процесуального кодексу України. Вказує, що позови пов`язані з відшкодуванням шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду можуть пред`являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача в порядку цивільного судочинства. Вважає, що до даних правовідносин не підлягають застосуванню висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 15 березня 2018 року у справі №461/1930/16-ц, оскільки обставини у справі № 461/1930/16-ц не є подібними до даних правовідносин. З наведених підстав просить ухвалу суду скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В апеляційній скарзі апелянт звернувся з клопотаннями про вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності постанов Великої Палати Верховного Суду, а саме: чи відповідає Конституції України постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 березня 2018 року у справі № 461/1930/16ц.
Відповідно до частини 6 статті 10 ЦПК України, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після ухвалення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України.
Згідно пункту 5 частини другої статті 46 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» рішення про звернення до Конституційного Суду України з питань конституційності законів та інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції України приймає Пленум Верховного Суду.
На підставі статті 51 Закону України «Про Конституційний Суд України» Верховний Суд може звернутися до Конституційного Суду України із конституційним поданням щодо визнання акта (його окремих положень) неконституційним.
Згідно зі ст. 7 Закону України «Про Конституційний Суд України» таким актами є закони України та інші правові акти Верховної Ради України, акти Президента України, акти Кабінету Міністрів України, правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим.
Таким чином, до повноважень Конституційного Суду України не належить вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) постанов Великої Палати Верховного Суду, а відтак, колегія суддів приходить до висновку про те, що клопотання не підлягає до задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, заперечення прокурора – Слиш Г.С. щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що даний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки пов`язаний, зокрема, з вимогами про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями, чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод, інтересів суб`єктом публічно-правових відносин, такі вимоги не об`єднуються з вимогою вирішити публічно-правовий спір і за своїм складом підпадає під дію статті 4 ГПК України.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).
Господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, якщо склад учасників спору відповідає приписам статті 4 ГПК України, а правовідносини, з яких виник цей спір, мають господарський характер.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Статтею 2 ГК України передбачено, що учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.
Як вбачається з позовної заяви, позивачем у даній справі є Фермерське господарство «Бурка В.В.».
Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фермерське господарство» фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи.
Статтею 5 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що функції прокуратури України здійснюються виключно прокурорами. Делегування функцій прокуратури, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається.
Повноваження прокурора визначаються Законом України «Про прокуратуру».
Спори, що виникають між юридичними особами та представниками прокуратури при реалізації ними своїх повноважень, за своїм суб`єктним складом підвідомчі господарським судам.
До такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 березня 2018 року (справа №461/ 1930/16-ц, провадження №14-60 цс18).
У згаданій вище поставної Великої Палати Верхового Суду зроблено висновок про те, що ФГ «Бурка» заявило вимогу до прокуратури Львівської області та держави України в особі Державної казначейської служби України лише про відшкодування моральної шкоди, заподіяної діями суб`єкта владних повноважень, така вимога не об`єднана з вимогою вирішити публічно-правовий спір і за своїм суб`єктним складом підпадає під дію статті 4 ГПК України, а тому зазначений спір підвідомчий господарському суду.
Такий правовий висновок викладений і в постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 червня 2018 року у справі №454/1668/17 (провадження №61-1504сво18).
Отже, господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб`єктами господарської діяльності, а також спори, пов`язані, зокрема, з вимогами про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктом публічно-правових відносин, - за умови, що такі вимоги не об`єднуються з вимогою вирішити публічно-правовий спір і за своїм суб`єктним складом підпадають під дію статті 4 ГПК.
Майнові відносини (у розумінні статті 4 ГК України) суб`єктів господарювання з юридичними особами, у тому числі тими, що не є суб`єктами господарювання (органами державної влади), регулюються ГК та ГПК України.
Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 березня 2018 року у справі № 461/1930/16-ц.
Оскільки Фермерське господарство «Бурка В.В.» заявило вимогу до Львівської обласної прокуратури та держави Україна в особі Державної казначейської служби України лише про відшкодування моральної шкоди, заподіяної діями суб`єкта владних повноважень, така вимога не об`єднана з вимогою вирішити публічно-правовий спір і за своїм суб`єктним складом підпадає під дію статті 4 ГПК України, відтак, спір у даній справі підвідомчий господарському суду.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для відкриття провадження у справі, оскільки спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а відноситься до компетенції господарських судів України.
Покликання апелянта на те, що до даних правовідносин не підлягають застосуванню висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 15 березня 2018 року у справі №461/1930/16-ц, є безпідставними, з огляду на тотожний суб`єктний склад, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання, а відтак, висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 15 березня 2018 року у справі №461/1930/16-ц, є релевантними для даної справи та обов`язковими для врахування при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, які достатньо мотивовані.
Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки оскаржувана ухвала суду постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
апеляційну скаргу Фермерського господарства «Бурка В.В.» – залишити без задоволення.
Ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 12 січня 2023 року – залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 09.05.2023 року.
Головуючий: Н.О. Шеремета
Судді: О.М. Ванівський
Р.П. Цяцяк