Окрема думка суддів К. М. Пількова, Л. Й. Катеринчук, І. В. Ткача до ухвали Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 910/12559/20, провадження № 12-7гс23
1. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 01.03.2023 повернула для розгляду відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - КГС ВС) цю справу за позовом Акціонерного товариства «Нікопольський завод феросплавів» (далі - Позивач, Завод) до Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (далі - Відповідач, Банк) про визнання зобов`язань припиненими за касаційною скаргою Банку на рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.05.2021.
2. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що колегія суддів КГС ВС в ухвалі про передачу цієї справи відповідно до частини четвертої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) не навела ґрунтовних підстав, які б свідчили про необхідність відступу від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 19.10.2022 у справі № 910/14224/20 за позовом Акціонерного товариства «Нікопольський завод феросплавів» до Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» про визнання зобов`язань припиненими.
3. Із цим висновком висловлюємо незгоду з таких мотивів.
4. У постанові від 19.10.2022 у вказаній справі Велика Палата Верховного Суду виснувала, що дії банку створили для позивача правову невизначеність щодо його прав і обов`язків у відносинах з відповідачем, а тому інтерес позивача у правовій визначеності щодо цих прав та обов`язків за кредитним договором є порушеним і за його захистом позивач звернувся до суду з відповідним позовом; позивачу недоступні інші способи захисту, тому він правильно визначився зі способом захисту, який є ефективним для захисту порушеного інтересу у правовій визначеності.
5. В ухвалі про передачу колегія суддів КГС ВС звернула увагу на те, що правовідносини у вказаній справі № 910/14224/20 та в цій справі є подібними, зокрема тотожним є суб`єктний склад, подібними є предмет - визнання припиненими всіх зобов`язань Заводу перед Банком за відповідними кредитними договорами (договором) у зв`язку з їх повним виконанням, проведеним належним чином, а також підстава - невизнання Банком прав Заводу на припинення цих зобов`язань за договорами (договором), що ґрунтується на обставинах звернення Банку до суду штату Делавер (США) з одним і тим самим позовом.
6. КГС ВС наголосив, що гарантоване статтею 55 Конституції України право на судовий захист вимагає, однак, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим, що також конкретизовано положеннями процесуального закону (зокрема, статті 236, 237, 267, 270, 282, 301, 315 ГПК України), за змістом яких суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність / відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення / захисту в обраний спосіб.
При цьому обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові, як неодноразово виснувала Велика Палата Верховного Суду (постанови від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 (пункт 6.56), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.46), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 28)).
Так само підставою для відмови в позові є відсутність у позивача того права чи законного інтересу, про який він стверджує.
7. Колегія суддів КГС ВС в ухвалі про передачу наголосила, що за власною правовою позицією Великої Палати Верховного Суду (пункт 71 постанови від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17), здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси юридичних осіб у спосіб, визначений законом або договором. Суд, відповідно до викладеної в позові вимоги, може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, який не суперечить закону, але лише за наявності двох умов одночасно:
- по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах,
- а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.
8. КГС ВС звернув увагу на те, що єдина підстава, якою Позивач обґрунтовує заявлені позовні вимоги про визнання припиненими зобов`язань за кредитними договорами (кредитним договором) і в цій справі, і в справі, яку розглянула Велика Палата, є наявність поданого Банком до суду штату Делавер (США) позову до деяких фізичних та юридичних осіб, у якому, зокрема, вказано чотири українські компанії, що отримали від Банку позики, які не були використані ними для фінансування поточної діяльності, а були присвоєні (відмиті) через трансакції виключно для рахунків для відмивання; Завод не є стороною зазначеного позову.
Банк в обох цих справах проти таких аргументів заперечив з тих мотивів, що подання позову до суду штату Делавер не призвело до порушення / невизнання прав боржника; правовідносини сторін вказаного позову, що підпадають під регулювання Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму» (в редакції, чинній на час виконання кредитних договорів), не впливають на правовідносини Банку і Заводу за кредитними договорами.
Текст вказаного позову, на переконання колегії суддів КГС ВС, не свідчить про невизнання Банком належного виконання Позивачем своїх обов`язків за укладеними між ними кредитними договорами.
9. КГС ВС також зазначив, що жодних обставин того, що Позивач в Україні мав захищений законом інтерес, за захистом якого він звернувся до суду з відповідним позовом, суди попередніх інстанцій не установили, як і не обґрунтували, як ця інформація впливає на правову визначеність у відносинах Банку та Заводу, на які права реально впливає чи потенційно може вплинути, які ризики створює.
10. Колегія суддів КГС ВС вважає, що Відповідач не заперечував, що Позивач повернув кошти за Кредитними договорами, проте зазначав, що ці кошти Позивач відмив, використавши на користь третіх осіб за межами України. Відповідач не порушував та не оспорював ні право, ні будь-який інтерес Позивача, тому не було підстав стверджувати, що у сторін (Банку і Заводу) справи в Україні є конфлікт щодо визнання припиненими зобов`язань Позивача перед Відповідачем за Кредитними договорами, що свідчить про відсутність спору.
11. КГС ВС також наголосив, що вимога про встановлення певних фактів не може бути предметом розгляду в господарському суді, оскільки до повноважень останнього не належить встановлення фактів, що мають юридичне значення. Господарські суди порушують провадження у справах за позовами, в основі яких правова вимога - спір про право (законний інтерес), що виникає з матеріальних правовідносин.
12. Наведене в сукупності, на переконання колегії суддів КГС ВС, свідчить про відсутність у Позивача в цій справі як порушеного права, так і законного інтересу у правовій визначеності щодо прав і обов`язків у відносинах з Відповідачем за кредитними договорами, отже, висновки судів у справі не могли захистити законний інтерес Позивача в юридичній визначеності в договірних відносинах з Відповідачем.
13. Вважаємо, що наведені колегією суддів КГС ВС обґрунтування є достатніми для висновку про наявність підстав для прийняття цієї справи до розгляду Великою Палатою Верховного Суду.
14. В ухвалі від 01.03.2023 Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що в межах наведених аргументів колегія суддів КГС ВС фактично просить здійснити нову оцінку доказів, наданих сторонами, на підставі якої зробити висновок щодо законності та обґрунтованості судових рішень, що не може бути підставою для здійснення перегляду Великою Палатою відповідно до частини другої статті 300 ГПК України.
15. Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала, що може відступати від попередніх висновків задля гарантування юридичної визначеності. При цьому з метою забезпечення єдності та сталості судової практики причиною для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути, зокрема, вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість).
16. Вважаємо, що з огляду на аргументи та правові позиції Великої Палати, наведені в ухвалі КГС ВС про передачу,у цій справі постало питання узгодженості та ясності правового висновку стосовно застосування статей 4, 5 ГПК України, статей 15, 16, 599 ЦК України, статті 20 ГК України, викладеного Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 19.10.2022 у справі № 910/14224/20, який має бути врахований під час розгляду цієї справи, стосовно підстав звернення до господарського суду, тобто висновку про наявність права та/або інтересу, які потребують захисту в межах цього спору.
17. За власними висновками Великої Палати Верховного Суду, які неодноразово викладалися в її постановах, за змістом положень статей 15, 16 ЦК України суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист якого подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту його порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/19681/16, від 27.02.2019 у справі № 810/5172/15, від 15.05.2019 у справі № 501/2855/17, від 18.09.2019 у справі № 826/16178/18, від 23.10.2019 у справі № 598/175/15-ц, від 04.12.2019 у справах № 200/2916/19-а та № 200/5463/19-а, від 19.02.2020 у справі № 1340/3580/18, від 09.02.2022 у справі № 910/6939/20, від 19.10.2022 у справі № 910/14224/20).
18. Також Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала, що предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та обґрунтування необхідності його захисту.
Вимога щодо встановлення певних фактів не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, оскільки до повноважень останнього не належить встановлення фактів, що мають юридичне значення. Господарські суди порушують провадження у справах за позовами, в основі яких правова вимога - спір про право, що виникає з матеріальних правовідносин.
Захист майнового чи немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов`язання утриматись від їх вчинення (пункти 47, 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16).
19. Отже, вважаємо, що Велика Палата Верховного Суду не звернула уваги на наведені в ухвалі доводи без належного обґрунтування, що мало наслідком немотивоване повернення справи на розгляд відповідній колегії суддів КГС ВС.
Судді
К. М. Пільков Л. Й. Катеринчук І. В. Ткач