ЄДРСР

Єдиний державний реєстр
судових рішень

Постанова № 109587558

Озвучення тимчасово недоступне

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2023 року м. Харків Справа № 922/243/22

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Попков Д.О., суддя Стойка О.В.

секретар судового засідання Семченко Ю.О.

за участю представників сторін:

прокурора - Ногіної О.М. (в режимі відеоконференції)

1-го відповідача - Василенко І.Ю.

2-го відповідача - Василенко І.Ю.

3-го відповідача - не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Харківської міської ради (вх.№1337Х/3) та апеляційну скаргу Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (вх.№1336Х/3) на рішення Господарського суду Харківської області від 31.10.2022

у справі №922/243/22 (суддя Калініченко Н.В., повний текст рішення підписано 07.11.2022)

за позовом Першого заступника керівника Київської окружної прокуратури м. Харкова, місто Харків, в інтересах держави

до відповідачів:

1. Харківської міської ради, місто Харків,

2. Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, місто Харків,

3. Фізичної особи-підприємця Сідєльнікова Володимира Васильовича, місто Харків,

про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору купівлі - продажу, повернення майна, -

ВСТАНОВИВ:

Перший заступник керівника Київської окружної прокуратури м. Харкова звернувся до Господарського суду Харківської області в інтересах держави з позовною заявою до відповідачів, Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та Фізичної особи-підприємця Сідєльнікова Володимира Васильовича, з наступними вимогами:

- визнання незаконним та скасування пункту 5 додатку до рішення 18 ceciї Харківської міської ради 7 скликання «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» вiд 21.02.2018 №1008/18;

- визнання недійсним договору купiвлi-продажу нежитлових приміщень вiд 17.10.2018 № 5640-В-С, укладений мiж Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та Фізичною особою - підприємцем Сiдельнiковим Володимиром Васильовичем, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В. i зареєстрований в реєстрі за № 3761;

- зобов`язати Фізичну особу-пiдприємця Сiдельнiкова Володимира Васильовича повернути Харкiвськiй мiськiй територiальнiй громаді в особi Харківської міської ради нежитлові приміщення 1-го поверху № 12-:-16, 18-:-20 загальною площею 73,2 кв. м. в житловому будинку лiт. «А-5», розташованому за адресою: м. Харків, вул. Академіка Проскури, 10, шляхом складання акту приймання-передачi, а Харківську міську раду зобов`язати прийняти вказані приміщення.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилався на порушення Харківською міською радою вимог законодавства у сфері приватизації при прийнятті рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21 лютого 2018 року №1008/18 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" в частині пункту 5 щодо незаконного обрання способу приватизації (відчуження) спірних нежитлових приміщень шляхом викупу фізичною особою - підприємцем Сідельніковим В.В., як їх орендарем.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 31.10.2022 позов задоволено повністю. Визнано незаконним та скасовано пункт 5 додатку до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 21.02.2018 за №1008/18. Визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 17.10.2018 №5640-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та ФОП Сідєльніковим В.В., посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В. і зареєстрований в реєстрі за № 3761. Зобов`язано ФОП Сідєльнікова В.В. повернути Харківській міській територіальній громаді в особі Харківської міської ради (нежитлові приміщення 1-го поверху № 12-:-16, 18-:-20 загальною площею 73,2 кв. м. в житловому будинку літ. "А-5", розташованому за адресою: м. Харків, вул. Академіка Проскури, 10, шляхом складання акту приймання-передачі, а Харківську міську раду зобов`язати прийняти вказані приміщення. Стягнути з Харківської міської ради на користь Харківської обласної прокуратури судові витрати (сплачений судовий збір) в сумі 3.135,40 грн. Стягнути з Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради на користь Харківської обласної прокуратури судові витрати (сплачений судовий збір) в сумі 3.135,40 грн. Стягнути з ФОП Сідєльнікова В.В. на користь Харківської обласної прокуратури судові витрати (сплачений судовий збір) в сумі 3.135,40 грн.

Перший відповідач, Харківська міська рада, з вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати зазначене рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на те, що при ухваленні оскаржуваного рішення місцевим господарським судом не було надано належної правової оцінки всім обставинам справи, що призвело до передчасного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги зводяться до наступного:

- при прийнятті оскаржуваного рішення "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 21.02.2018 №1008/18 Харківська міська рада діяла в межах своїх повноважень, відповідно до Законів України "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", "Про місцеве самоврядування в Україні", Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 роки, затвердженої рішенням 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.06.2017 №691/17;

- Харківською міською радою було дотримано спосіб прийняття оскаржуваного рішення, оскільки рішення прийнято на черговій сесії ради, дана сесія є правомочною, вказане питання було включено в порядок денний сесії, проводилась доповідь і обговорення проекту рішення, голосування, і за його результатами більшістю голосів присутніх депутатів, рішення було прийнято;

- невірне обрання способу приватизації, є порушенням, допущеним виключно першим відповідачем, але не набувачем майна, оскільки набувач манна жодним чином не міг вплинути на виконання ХМР своїх функцій. Викуп, як спосіб приватизації об`єкта був визначений саме органом приватизації;

- пунктом 5.6 оспорюваного договору оренди №1993 від 16.04.2014 сторони передбачили переважне право орендаря, який належно виконує свої обов`язки за цим договором, перед іншими особами на викуп орендованого ним майна у разі його продажу. Вказаний пункт відповідав положенням чинного на час укладення договору оренди законодавству України, він с дійсним в силу статті 204 Цивільного кодексу України;

- в даному випадку, ініціатива щодо вибору способу приватизації шляхом викупу належить Управлінню комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (п.3.1 Програми приватизації), а рішення про надання дозволу приватизувати нежитлові приміщення шляхом викупу було прийнято Харківською міською радою, при цьому, Сідельніков В.В. жодним чином не міг вплинути на виконання радою своїх функцій.

- втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону - нормативно-правового акту та за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

- в порушення статей 77-79 Господарського процесуального кодексу України прокурором ані під час звернення до суду з позовом, ані під час участі у судових засіданням жодними належними та допустимими доказами не було доведено порушення спірним правочином інтересів держави і суспільства, його моральних засад, які були б співрозмірні із наслідком таких порушень, який прокурор просить застосувати, у вигляді визнання спірного договору купівлі-продажу недійсним.

Другий відповідач, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, з вказаним рішенням місцевого господарського суду також не погодився, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати зазначене рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування доводів апеляційної скарги другий апелянт посилається на те, що при ухваленні оскаржуваного рішення місцевим господарським судом не було надано належної правової оцінки всім обставинам справи, що призвело до передчасного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог. Фактично доводи апеляційної скарги Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна ХМР є ідентичними доводам викладеним в апеляційній скарзі Харківської міської ради.

Відповідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.12.2022 сформовано склад колегії суддів Східного апеляційного господарського суду: головуючий суддя Істоміна О.А., судді Попков Д.О., Стойка О.В.

Ухвалами Східного апеляційного господарського суду від 12.12.2022 відкрито апеляційні провадження за апеляційними скаргами першого (вх.№1336Х) та другого відповідача (вх.№1337Х), встановлено строк для учасників справи для подання відзивів на апеляційні скарги до канцелярії суду разом з доказами його (доданих до нього документів) надсилання іншим учасникам справи в порядку ч.2 ст.263 ГПК України. Запропоновано учасникам справи надати до суду заяви, клопотання та заперечення (у разі наявності), з доказами надсилання їх копії та доданих до них документів інших учасникам справи в порядку ч.4 ст.262 Господарського процесуального кодексу України. Витребувано матеріали справи №922/243/22 з Господарського суду Харківської області.

Відповідно до указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та указів №259/2022 від 14.03.2022, №133/2022 від 18.04.2022, №341/2022 від 17.05.2022, №573/2022 від 18.08.2022, №757/2022 від 07.11.2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» починаючи з 24.02.2022 на території України діє режим воєнного стану

Наказом Східного апеляційного господарського суду від 25.03.2022 №03 Про встановлення особливого режиму роботи суду в умовах воєнного стану встановлено особливий режим роботи суду в умовах воєнного стану з 01.04.2022 та запроваджено відповідні організаційні заходи, зокрема: зупинено тимчасово розгляд справ у відкритих судових засіданнях за участю учасників судового процесу до усунення обставин, які в умовах воєнної агресії проти України зумовлюють загрозу життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів і працівників суду; запроваджено з 01.04.2022 роботу суду у віддаленому режимі; рекомендовано учасникам судових справ утриматись від відвідування суду, свої процесуальні права та обов`язки, передбачені ГПК України, реалізовувати з використанням офіційної електронної пошти суду: [email protected];- забезпечено приймання та опрацювання вхідної кореспонденції, що надходить до суду засобами електронного зв`язку.

На виконання вимог ухвали суду з Господарського суду Харківської області надійшли матеріали справи №922/243/22.

Перший заступник керівник Київської окружної прокуратури м. Харкова надав Східному апеляційному господарському суду відзив на апеляційні скарги, в якому просить апеляційні скарги залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 31.10.2022 у справі №922/243/22 залишити без змін.

Також, відзиви на апеляційні скарги надійшли від Харківської обласної прокуратури (№8427 від 26.12.2022, №8429 від 26.12.2022), в яких також просить апеляційні скарги залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 31.10.2022 у справі №922/243/22 залишити без змін.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 30.01.2023 справу №922/243/22 призначено до розгляду на 06.03.2023. Явку представників сторін визнати необов`язковою

Враховуючи, що апеляційної скарги Харківської міської ради та апеляційної скарги Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради подані на один і той самий документ - на рішення Господарського суду Харківської області від 31.10.2022 у справі №922/243/22, колегією суддів вирішено об`єднати розгляд зазначених апеляційних скарг в одне апеляційне провадження.

В судове засідання 06.03.2023 з`явився прокурор в режимі відеоконференції, який підтримав рішення суду першої інстанції, просить залишити його без змін, а апеляційні скарги — без задоволення.

Представник першого та другого відповідачів, присутній в судовому засіданні 06.03.2023, з рішенням Господарського суду Харківської області від 31.10.2022 не погоджується, підтримав доводи та вимоги апеляційних скарг.

Третій відповідач не скористався процесуальним правом на участь в судовому засіданні.

Згідно із Законом України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення (включаючи ухвали суду господарського суду про відкриття провадження у справі) є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання (ст. 2). Для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень; суд вносить до Реєстру всі судові рішення, викладені у письмовій формі, не пізніше наступного дня після їх ухвалення або виготовлення повного тексту (ст. 3). Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ст. 4).

Ухвали суду у даній справі розміщені в Єдиному державному реєстрі судових рішень, що підтверджується даними вказаного Реєстру, який є відкритим. Тобто, ухвала суду від 30.01.2023 оприлюднена на сайті Єдиного державного реєстру судових рішень 02.02.2023 і з цього моменту стала загальнодоступною для ознайомлення.

Згідно зі ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Згідно з частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до частини дванадцятої статті 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін, або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції було вчинено всі належні та допустимі заходи направленні на повідомлення учасників справи про час та місце судового засідання. Суд визнавав явку представників сторін необов`язковою та повідомляв, що їх нез`явлення у судове засідання апеляційної інстанції (особисто чи представників), а також відсутність відповідного клопотання, не тягне за собою відкладення розгляду справи на іншу дату, а також не перешкоджає розгляду справи по суті.

Враховуючи, що сторони належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, явка їх представників у судове засідання не визнавалась обов`язковою, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд заяви за відсутності представника третього відповідача у даному судовому засіданні.

Заслухавши в судовому засіданні доповідь судді-доповідача, розглянувши матеріали справи, доводи в обґрунтування апеляційної скарги, в межах вимог, передбачених ст.269 ГПК України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Рішенням господарського суду в межах даної справи встановлені наступні обставини:

16.04.2014 між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (надалі - орендодавець) та фізичною особою - підприємцем Сідельніковим В.В. (надалі - орендар) було укладено договір оренди №1993, відповідно до умов якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення в строкове платне користування нежитлові приміщення 1-го поверху № 12-:-16, 18-:-20, загальною площею 73,2 кв. м. в житловому будинку (далі - «майно»), яке належить до комунальної власності територіальної громади міста Харкова, розташоване за адресою: місто Харків, вулиця Академіка Проскури, будинок 10, літ. "А-5". Право на оренду цього майна отримано орендарем на підставі рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 09.04.2014 №238 "Про передачу в оренду нежитлових приміщень". Майно передається в оренду з метою використання: магазин продовольчих товарів, без права продажу підакцизної групи (пункт 1.2. договору).

За умовами пункту 3.1 договору вартість об`єкту визначається на підставі висновку про вартість "майна" і складає 146.944,00 грн.

Розділ 5 договору визначає перелік прав орендаря, за якими останній має право, в тому числі здійснювати капітальний ремонт, реконструкцію, улаштування окремих входів у встановленому порядку, при наявності письмової згоди орендодавця (пункт 5.2), за письмовою згодою орендодавця вносити зміни до складу орендованого майна, провадити невід`ємні поліпшення, які необхідні для здійснення господарської діяльності, що зумовлює підвищення його вартості (пункт 5.3), у разі продажу майна, що передане в оренду, має переважне право перед іншими особами на його викуп (пункт 5.6)

Пунктом 10.1 договору встановлено, що цей договір діє з 16.04.2014 до 16.03.2017.

16.04.2014 складено акт приймання-передачі приміщень, відповідно до яких ФОП Сідєльніков В.В. прийняв в орендне користування вищевказані нежитлові приміщення;

25.02.2016 орендар ФОП Сідельніков В.А. подав на ім`я Управлінням комунального майна та приватизації Харківської міської ради заяву щодо надання дозволу на приватизацію орендованого майна за адресою: місто Харків, вулиця Академіка Проскури, будинок 10;

22.09.2017 між сторонами укладено додаткову угоду №1 за якою змінено, зокрема, пункт договору, що встановлює вартість об`єкту оренди, яка на підставі висновку про вартість майна, складає 293.000,00 грн. без ПДВ станом на 14.09.2017. Строк дії вказаного договору оренди продовжений до 16.02.2020.

21.06.2017 року рішенням 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання №691/17 “Про програму приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017 - 2022 року, з метою найбільш ефективного використання нежитлового фонду м. Харкова та поповнення бюджету міста Харкова, на підставі Законів України “Про приватизацію державного майна”, ”Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію), ст. 26, 60 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, керуючись ст. 59 Закону України ”Про місцеве самоврядування в Україні”, Харківська міська рада вирішила затвердити програму приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017 - 2022 року згідно з додатком. Зазначено, що Управлінню комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради проводити за рахунок орендарів незалежну оцінку вартості об`єктів нерухомого майна та у встановленому порядку укласти договори купівлі-продажу відповідних об`єктів.

Програма приватизації майна, що знаходиться в комунальній власності територіальної громади м. Харкова, здійснюється на підставі рішень сесій Харківської міської ради (надалі - програма).

Відповідно до програми продавець - територіальна громада м. Харкова в особі Харківської міської ради, від імені якої діє Управління. Покупцями об`єктів приватизації можуть бути: громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства; юридичні особи, зареєстровані на території України, крім передбачених пп. 1.3.3 цієї програми; юридичні особи інших держав, крім передбачених пп. 1.3.3 цієї програми.

21.02.2018 рішенням Харківської міської ради “Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м.Харкова” №1008/18 вирішено провести відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м.Харкова шляхом викупу (згідно з додатком). Згідно п. 5 додатку до рішення об`єкт комунальної власності територіальної громади міста Харкова, розташованого у місті Харкові, вулиця Академіка Проскури, будинок 10 підлягав приватизації шляхом викупу ФОП Сідельніковим В.В.

У відповідності до висновку про вартість майна, зробленого ФОП Буйницьким Максимом Валерійовичем, який діяв на підставі листа Управління комунального майна та приватизації №2537 від 28.02.2018 та договору на проведення оцінки №28/02/2-18 від 28.02.2018, вартість нежитлових приміщень за адресою вулиця Академіка Проскури, будинок 10, місто Харків, станом на 28.02.2018 складала 246.900,00 грн.

Даний висновок затверджений 06.03.2018 начальником Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради.

17.10.2018, на підставі рішення 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.06.2017 №691/17 "Про Програму приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022рр." та рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.02.2018 №1008/18 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова", між територіальною громадою м.Харкова в особі Харківської міської ради від імені якої діє Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради (надалі - продавець) та фізичною - підприємцем Сідєльніковим В.В. (надалі - покупець) було укладено договір №5640-В-С купівлі-продажу нежитлових приміщень, орендованих ФОП Сідєльніковим В.В.

Відповідно до умов вказаного договору, продавець зобов`язався передати у власність, а покупець зобов`язується прийняти нежитлові приміщення 1-го поверху № 12-:-16, 18-:-20, в житловому будинку літ. "А-5", загальною площею 73,2 кв. м., розташовані за адресою: місто Харків, вулиця Академіка Проскури, будинок 10, орендовані фізичною особою підприємцем Сідєльніковим Володимиром Васильовичем згідно з договором оренди № 1993 від 16 квітня 2014 року. Договір посвідчений нотаріально та зареєстрований у реєстрі під номером №3761.

За даними інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №295831500 від 21.01.2022 право власності на нежитлові приміщення 1-го поверху № 12-:-16, 18-:-20, в житловому будинку літ. "А-5", загальною площею 73,2 кв. м., розташовані за адресою: місто Харків, вулиця Академіка Проскури, будинок 10, зареєстровано за Сідєльніковим В.В.

Звертаючись до господарського суду з позовом прокурор вказав на порушення Харківською міською радою вимог законодавства у сфері приватизації при прийнятті рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.02.2018 №1008/18 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" в частині пункту 5 щодо незаконного обрання способу приватизації (відчуження) спірних нежитлових приміщень шляхом викупу ФОП Сідєльніковим В.В., як їх орендарем.

Прокурор зазначав, що ФОП Сідєльніковим В.В. в період у період перебування об`єкта нерухомості в оренді по день подачі заяви до міської ради про викуп не було здійснено жодних поліпшень спірного нежитлового приміщення, які неможливо відокремити від орендованого нерухомого майна без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, у зв`язку з чим вважає, що спірне нежитлове приміщення змогло бути відчужене Харківською міською радою лише шляхом продажу його на аукціоні або за конкурсом, а не шляхом викупу, що є підставою для визнання незаконним та скасування оспорюваного рішення Харківської міської ради в частині пункту 5.

Крім того, прокурор вважав, що укладений на підставі оспорюваного рішення Харківської міської ради договір купівлі-продажу вiд 17.10.2018 №5640-В-С не є таким, що відповідає вимогам законодавства та інтересам держави і суспільства, що є підставою для визнання цього договору недійсним, і як наслідок просить повернути спірне нежитлове приміщення територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради.

Вважаючи, що під час прийняття оскаржуваного рішення Харківської міської ради, в процесі здійснення процедури відчуження об`єктів нерухомості та укладання спірних договорів купівлі-продажу відповідачами були порушені вимоги Закону України “Про приватизацію державного майна”, Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”, Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м.Харкова на 2017 - 2022 роки, що безпосередньо порушує права та інтереси територіальної громади м.Харкова, прокурор звернувся з відповідною позовною заявою.

Господарський суд, виносячи оскаржуване рішення, яким повністю задовольнив позовні вимоги, зазначив, що пункт 5 додатку 1 до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м.Харкова" від 21.02.2018 №1008/18 прийнято з порушенням вимог Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Закону України “Про приватизацію державного майна", Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 роки, затвердженою рішенням 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.06.2017 №691/17, а відтак є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки спрямований не на досягнення мети, визначеної у цих Законах і Програмі, і тим самим порушує права територіальної громади на отримання максимального економічного ефекту від продажу об`єкта комунальної власності.

Оскільки договір купівлі-продажу від 12.07.2018 №5603-В-С укладений на виконання рішення Харківської міської ради 18 сесії 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 21.02.2018 №1008/18, яке прийнято 1-им відповідачем по відношенню до ФОП Сідєльнікова В.В. з порушенням спеціального законодавства щодо приватизації нежитлових приміщень, тому зміст цього договору є таким, що суперечить ст.ст. 1, 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", ст.ст. 11, 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", що, в свою чергу, свідчить по його недійсність.

Надаючи кваліфікацію спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Досліджуючи питання наявності підстав представництва органами прокуратури інтересів держави колегія суддів зазначає наступне.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (ч.4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу.

Відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, від 15.01.2020 у справі №698/119/18.

Тобто, суд самостійно перевіряє, чи справді відсутній орган, що мав би для захисту інтересів держави звернутися до суду з таким позовом як заявив прокурор. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту. Іншими словами, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює.

Предметом позову у даній справі є вимога про незаконним та скасування п. 5 додатку 1 до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м.Харкова" від 21.02.2018 №1008/18, визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень та скасування запису про його державну реєстрацію та зобов`язання ФОП Сідєльнікова В.В. повернути на користь територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради спірні нежитлові приміщення.

При цьому, з вказаних позовних вимог вбачається, що в даному випадку спір виник щодо нежитлових приміщень, які є комунальною власністю та належать територіальній громаді м.Харкова.

Особою, що здійснює правомочності власника майна, належного територіальній громаді міста Харкова, є Харківська міська рада.

З огляду на що, у випадку здійснення захисту інтересів держави (місцевої громади), які пов`язані із захистом права власності територіальних громад, в суді прокурором, саме міська рада має виступати органом, в інтересах, якого має бути здійснено представництво прокурором інтересів держави.

Так, звертаючись до суду з відповідним позовом, прокурор одним із співвідповідачів вказав Харківську міську раду, оскільки рішення саме цього органу оспорюється прокурором, із зазначенням того, що вказане рішення прийнято із порушенням чинного законодавства. Цим прокурор обґрунтовував відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати функції захисту її інтересів саме у спірних правовідносинах, тобто, навів підставу для представництва інтересів держави.

Судова колегія погоджується із такою позицією прокурора, оскільки захист інтересів держави в особі територіальної громади м.Харкова має здійснювати Харківська міська рада, проте, саме цей орган місцевого самоврядування вчинив дії у вигляді прийняття рішення та підписання договору, які прокурор вважає незаконними та такими, що порушують інтереси держави в особі територіальної громади м.Харкова, з огляду на що, прокурором цілком правомірно заявлено відповідний позов, а Харківську міську раду визначено одним із відповідачів у цій справі, тому іншого органу місцевого самоврядування, який би міг здійснити захист інтересів держави в особі територіальної громади м. Харкова, виходячи із спірних правовідносин, не існує.

З огляду на що, безпосередність звернення прокуратури без зазначення компетентного органу, який здійснює функції держави в спірних відносинах, цілком правомірно обґрунтовується перевищенням Харківською міською радою, як органом місцевого самоврядування, що здійснює правомочності власника майна, належного територіальній громаді міста, встановлених законом меж її владних повноважень, а також необхідністю захисту інтересів держави в частині забезпечення права місцевої громади розпоряджатися землею, яка їй належить, що власне і стало підставою для звернення прокурора з цим позовом.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що в даному випадку прокурор належним чином підтвердив підстави для представництва інтересів держави у цій справі та звернувся до суду як самостійний позивач.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26.08.2020 у справі №908/684/19, від 17.06.2020р. у справі №545/275/19, від 25.08.2020р. у справі №707/2825/18.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, судова колегія зазначає, що відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 3 статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

Підставами для визнання акту недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акту недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акту прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Відповідно до статті 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Згідно зі статтею 172 Цивільного кодексу України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їх компетенції, встановленої законом.

Частиною 1 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

Згідно з частиною 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування й оренду.

Відповідно до частини 4 статті 3 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції чинній, на момент прийняття оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування) відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції чинній, на момент прийняття оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування) приватизація державного майна (далі - приватизація) - платне відчуження майна, що перебуває у державній власності, у тому числі разом із земельною ділянкою державної власності, на якій розташований об`єкт, що підлягає приватизації, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів для здійснення структурної перебудови національної економіки.

Статтею 15 вказаного Закону визначені способи приватизації, зокрема, шляхом: продажу об`єктів приватизації на аукціоні (у тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни); продажу об`єктів приватизації за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону (далі - конкурс); продажу акцій (часток, паїв), що належать державі у господарських товариствах, на аукціоні, за конкурсом, на фондових біржах та іншими способами, що передбачають загальнодоступність та конкуренцію покупців; продажу на конкурсній основі єдиного майнового комплексу державного підприємства, що приватизується, або контрольного пакета акцій акціонерного товариства при поданні покупцем документів, передбачених частиною першою статті 12 цього Закону; викупу об`єктів приватизації, продажу акцій на міжнародних фондових ринках, у тому числі у вигляді депозитарних розписок; іншими способами, які встановлюються спеціальними законами, що регулюють особливості приватизації об`єктів окремих галузей.

Згідно із статтею 16-2 Закону України Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції чинній, на момент прийняття оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування) викуп акцій (часток, паїв), що належать державі в статутному капіталі господарських товариств, інших господарських організацій та підприємств, заснованих на базі об`єднання майна різних форм власності, здійснюється відповідно до законодавства з питань приватизації та з урахуванням установчих документів таких товариств. Викуп об`єктів малої приватизації здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

Статтею 4 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (в редакції чинній, на момент прийняття оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування) установлено, що продавцями об`єктів малої приватизації, що перебувають у державній та комунальній власності, є відповідно: Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва; органи приватизації, створені місцевими радами.

Статтею 3 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено способи приватизації об`єктів малої приватизації. Приватизація об`єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу; продажу на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни); продажу за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону (далі — конкурс). Шляхом продажу за конкурсом може здійснюватися приватизація окремих єдиних майнових комплексів групи А та окремих об`єктів групи Ж.

Частиною 6 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що доцільність, порядок та умови відчуження об`єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою. Доходи від відчуження об`єктів права комунальної власності зараховуються до відповідних місцевих бюджетів і спрямовуються на фінансування заходів, передбачених бюджетами розвитку.

Таким чином, орган місцевого самоврядування, її виконавчий комітет, міський голова (в межах їх компетенції) у спірних правовідносинах реалізують права власника майна, що перебуває у комунальній власності, щодо володіння, користування та розпорядження таким майном на підставі та у порядку, визначеному чинним законодавством України.

21.06.2017 Харківською міською радою на 13 сесії 7 скликання прийнято рішення №691/17, яким затверджено Програму приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 роки (надалі - Програма).

Відповідно до пункту 1.1. Програми, її розроблено відповідно до Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, законів України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та інших законодавчих актів, що регулюють питання власності.

Відповідно до пункту 1.4 цієї Програми об`єктами приватизації є комунальні підприємства (якщо в разі їх виділення у самостійні підприємства не порушується технологічна єдність виробництва з основної спеціалізації підприємства, зі структури якого вони виділяються) як єдині майнові комплекси, до складу яких входять усі види майна, призначені для їх діяльності, що визначені Цивільним кодексом України, у тому числі разом із земельними ділянками комунальної власності, на яких вони розташовані (далі - єдиний майновий комплекс підприємства); об`єкти незавершеного будівництва та законсервовані об`єкти, які не можуть бути добудовані за рахунок коштів міського бюджету ; окреме індивідуально визначене майно (рухоме та нерухоме майно, у тому числі будівлі, споруди, нежитлові приміщення); акції (частки, паї), що належать територіальній громаді у статутному капіталі господарських товариств, інших господарських організацій та підприємств, заснованих на базі об`єднання майна різних форм власності; об`єкти соціально-культурного призначення, крім тих, що не підлягають приватизації.

Основними принципами індивідуальної приватизації та відчуження є: досягнення максимального економічного ефекту від продажу об`єкта приватизації; вибір способу приватизації об`єкта; виявлення перешкод в приватизації та їх усунення, здійснення необхідних регуляторних заходів; індивідуальний підхід при підготовці об`єкта до приватизації та прийняття рішень про приватизацію; визначення економічної доцільності приватизації об`єкта (пункт 2.2. Програми).

Відповідно до 3.4 Програми приватизація об`єктів здійснюється шляхом:

- викупу;

- продажу об`єктів приватизації на аукціоні (у тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни);

- продажу об`єктів приватизації за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону (далі - конкурс);

- іншими способами, які встановлюються спеціальними законами, що регулюють особливості приватизації об`єктів окремих галузей.

Викуп застосовується щодо об`єктів комунальної власності, якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено законодавчими та нормативними актами, а також щодо тих, які не продано на аукціоні, за конкурсом.

Таким чином, порядок та процедура приватизації комунального майна на момент прийняття оскаржуваного прокурором рішення Харківської міської ради від 21.02.2018 №1008/18 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади" визначалась Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", який на час звернення прокуратури з позовом втратив чинність на підставі пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", який набрав чинності 07.03.2018, та Програмою приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 роки, затвердженою рішенням 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.06.2017 № 691/17.

22.02.2018 Харківською міською радою 7 скликання прийнято рішення №1008/18 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова", згідно з яким з метою найбільш ефективного використання нежитлового фонду м.Харкова та поповнення бюджету міста Харкова, на підставі Законів України "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м.Харкова на 2017-2022 роки, затвердженою рішенням 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.06.2017 №691/17, керуючись статтею 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Харківська міська рада вирішила провести відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова шляхом викупу (згідно з додатком).

У пункті 5 додатку до вказаного рішення визначено спірне майно, яке передано ФОП Сідєльнікову В.В.

Згідно із статтею 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) викуп застосовується щодо об`єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено законодавчими актами. Покупець, який став власником об`єкта і не скористався на момент його приватизації правом викупу будівлі (споруди, нежитлового приміщення) у межах займаної таким об`єктом площі, має право викупити відповідну будівлю (споруду, нежитлове приміщення), якщо це не заборонено законодавчими актами. Порядок викупу об`єкта встановлюється Фондом державного майна України.

Статтею 13 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" продаж об`єктів малої приватизації на аукціоні полягає у передачі права власності покупцю, який запропонував у ході торгів найвищу ціну.

В статті 14 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" визначено, що продаж об`єктів малої приватизації за конкурсом полягає у передачі права власності покупцю, який запропонував найвищу ціну та взяв зобов`язання виконати умови конкурсу.

З наведених норм права випливає, що основною метою приватизації, у тому числі комунального майна є досягнення максимального економічного ефекту від продажу об`єкта комунальної власності, тобто отримання найвищої ціни за об`єкти, що підлягають приватизації та залучення коштів для здійснення структурної перебудови економіки територіальної громади.

Частиною 1 статті 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" встановлено, що приватизація об`єктів групи А здійснюється з урахуванням таких особливостей:

1) у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна;

2) продаж нежитлових приміщень, будівель та споруд, які згідно із законодавством можуть бути об`єктами приватизації, незалежно від підпорядкування здійснюється державними органами приватизації відповідно до законодавства з питань приватизації;

3) майно, що залишилося після задоволення вимог кредиторів державного підприємства, визнаного банкрутом за рішенням господарського суду (якщо господарський суд прийняв постанову про його ліквідацію), передається ліквідаційною комісією відповідному державному органу приватизації для подальшої приватизації за актом приймання-передачі в порядку, встановленому Фондом державного майна України. Продаж зазначеного майна здійснюється виключно на аукціонах;

4) державний орган приватизації з власної ініціативи приймає рішення про приватизацію об`єктів групи А, які утворюються на базі державного майна підприємств, що реструктуризуються, нежитлових приміщень, об`єктів, щодо яких скасовано заборону на приватизацію в установленому законом порядку, та інших неприватизованих об`єктів групи А.

Порядок викупу встановлений Фондом державного майна України. На час виникнення спірних правовідносин (прийняття спірного рішення 21.02.2018) діяв Порядок продажу об`єктів малої приватизації шляхом викупу, на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону, затверджений Фондом державного майна України від 02.04.2012 №439 (надалі - Порядок № 439).

Згідно з пунктом 8.1 Порядку № 439, викуп об`єктів малої приватизації застосовується відповідно до пункту 3.3 розділу III та пункту 7.15 розділу VII цього Порядку щодо об`єктів малої приватизації, які не продані на аукціоні, за конкурсом, а також якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено чинним законодавством України.

Відповідно до пункту 8.2 Порядку №439, ціна продажу об`єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, установлюється на підставі результатів його оцінки.

Оцінка майна, яке підлягає приватизації, провадиться відповідно до Методики оцінки майна, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 10.12.2003 №1891 (надалі - Методика №1891).

Згідно з абзацом 5 пункту 73 Методики №1891 (у редакції, чинній на час прийняття радою оспорюваного рішення), порядок оцінки орендованого нерухомого майна (майна, що надавалося у концесію), що містить невід`ємні поліпшення, здійснені за час його оренди (концесії), під час приватизації, встановлюється Фондом державного майна. Порядком також визначається процедура ідентифікації невід`ємних поліпшень, здійснених за рахунок коштів орендаря (концесіонера).

Наказом Фонду державного майна України від 27.02.2004 №377 затверджено Порядок оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід`ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації (надалі - Порядок №377).

Пункт 2.2 Порядку № 377 визначає перелік підтверджувальних документів про здійснення орендарем поліпшень, що подаються ним до органу приватизації.

З наведеного випливає, що Харківська міська рада має право прийняти рішення про продаж об`єктів нерухомого майна, що перебувають у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації, а саме Управління, має право укласти відповідний договір купівлі-продажу. При цьому такий продаж має бути проведений шляхом аукціону або за конкурсом. У виключних випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу, а саме в даному випадку продаж шляхом викупу орендарем об`єкта, який перебуває у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.

Таким чином, викуп орендарем орендованого ним приміщення у спірних правовідносинах, в силу приписів статті 18-2 з урахуванням статті 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 роки, затвердженої рішенням 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання № 691/17, може бути лише за умови, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.

Аналогічна права позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 22.01.2021 у справі №922/623/20, яка у відповідності до приписів частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України враховується судом апеляційної інстанції при розгляді даної справи.

Так, згідно звіту про оцінку майна - спірних нежитлових приміщень, складеного ФОП Буйницьким М.В. задля визначення вартості об`єкта оцінки для приватизації шляхом викупу, вартість вказаного майна складає 246 900,00 грн. без ПДВ.

Проте, матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що ФОП Сідєльніковим В.В. здійснювались будь-які невід`ємні поліпшення орендованого нею приміщень за договором оренди від 16.04.2014 №1993 в період перебування нерухомого майна в оренді.

Отже, за наведених обставин, судова колегія вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про те, що Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем, а обраний спосіб приватизації не тільки є незаконним а й суперечить інтересам держави та територіальної громади, в зв`язку з тим, що він фактично свідчить про умисне не проведення конкурсного продажу цих об`єктів (аукціон або конкурс), що виключає можливість отримати за об`єкт приватизації більше ринкової вартості, адже на аукціон або конкурс такий об`єкт виставляється з початковою вартістю, що дорівнює ринкової та в ході їх проведення ціна продажу може збільшитись.

Крім того, судова колегія зазначає, що Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та орендар були обізнані про порушення процедури приватизації шляхом викупу орендарем, а не шляхом аукціону чи конкурсу, адже в договорі купівлі-продажу наявні посилання на Програму приватизації, у якій зазначено, що викуп застосовується щодо об`єктів комунальної власності, якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено законодавчими та нормативними шагами, а також щодо тих, які не продано на аукціоні, за конкурсом.

При цьому необґрунтованим є посилання апелянтів про право міської ради самостійно обирати будь-який спосіб приватизації за рішенням Конституційного Суду України від 13 грудня 2000 року №14-рп/2000 у справі №1-16/2000 за конституційним зверненням товариства покупців членів трудового колективу перукарні № 163 "Черемшина" щодо офіційного тлумачення окремих положень статті 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (справа про визначення способу малої приватизації), оскільки Конституційний Суд України в цьому рішенні роз`яснив, що право органів, які здійснюють функції розпорядження державною власністю, самостійно визначати спосіб приватизації обмежується випадками, передбаченими законом.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17.06.2020 у справі №922/2593/19, від 17.06.2020 у справі №922/1958/19, від 23.06.2020 у справі №922/1970/19, від 07.07.2020 у справі №922/2932/19, від 08.07.2020 у справі №922/1969/19.

При цьому, судова колегія зауважує, що невірне обрання способу приватизації є порушенням, допущеним не лише Харківською міською радою та Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, але й набувачем майна ФОП Сідєльніковим В.В.

Так, відсутність поліпшень орендованого майна, як одна з необхідних умов для не застосування конкурсної процедури його приватизації, є подією (юридичним фактом), на яку має вплив виключно така особа, як орендар (покупець, набувач).

Так само і подання до органу приватизації документів, передбачених пунктом 2.2. Порядку оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід`ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації, затвердженого Наказом Фонду державного майна України від 27.02.2004 №377, є виключно залежною від орендаря подією.

Згідно з частиною 10 статті 51 Закону України "Про місцеве самоврядування" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Відповідно до частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що пункт 5 додатку 1 до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 21.02.2018 №1008/18 прийнято з порушенням вимог Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Закону України "Про приватизацію державного майна", Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію" та Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 роки, затвердженою рішенням 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.06.2017 №691/17, а відтак є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки спрямований не на досягнення мети, визначеної у цих Законах і Програмі, і тим самим порушує права територіальної громади на отримання максимального економічного ефекту від продажу об`єкта комунальної власності.

Колегія суддів також вважає безпідставним посилання апелянтів на п.5.6 договору оренди нежитлового приміщення від 16.04.2014 №1993, яким встановлено, що орендар, який належно виконує свої обов`язки, у разі продажу майна, що передано в оренду, має переважне право перед іншими особами на його викуп, оскільки таке право виникає у орендаря лише за умов, визначених Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

Щодо позовних вимог прокурора про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень 17.10.2018 № 5640-В-С, орендованих ФОП Сідєльніковим В.В., укладеного у тому числі на підставі пункту 5 додатку до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.02.2018 №1008/18 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова", судова колегія зазначає наступне.

Згідно з частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Частинами 1 - 3, 5 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з частиною 1 статті 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Оскільки договір купівлі-продажу від 117.10.2018 № 5640-В-С укладений на виконання рішення Харківської міської ради 18 сесії 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 21.02.2018 №1008/18, яке прийнято 1-им відповідачем по відношенню до ФОП Сідєльнікова В.В. з порушенням спеціального законодавства щодо приватизації нежитлових приміщень, тому зміст цього договору є таким, що суперечить ст.ст. 1, 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", ст.ст. 11, 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) ", що, в свою чергу, свідчить по його недійсність.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про доведеність та обґрунтованість позовних вимог прокурора про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 17.10.2018 №5640-В-С, укладеного між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та Сідєльніковим В.В., приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Саутенко Н.В., і зареєстрований в реєстрі за №3761 .

Щодо вимог позивача про повернення територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради спірне нежитлове приміщення, колегія суддів зазначає, що дані вимоги є похідними від вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 17.10.2018 №5640-В-С, які було обґрунтовано задоволено місцевим господарським судом, тому вказані вимоги прокурора також підлягають задоволенню.

Щодо посилань апелянтів на практику Європейського суду з прав людини у застосуванні статті 1 Першого протоколу до Конвенції щодо втручання держави у право на мирне володіння майном, судова колегія зазначає наступне.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує захист права володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання справедливого балансу в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими зазначене майно було набуте у власність.

Критерій законності означає втручання держави у право власності особи, яке повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад, чи сфер людської діяльності.

Верховним Судом у постанові від 20.02.2020 у справі № 297/616/17 наголошено, що вищезазначені висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а з урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника. Адже певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування статті 1 Першого Протоколу, можуть бути пов`язані з протиправною поведінкою самого набувача майна.

Приймаючи до уваги встановлення факту невірного обрання способу приватизації, що є порушенням, допущеним не лише Харківською міською радою та Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, але й набувачем майна ФОП Сідєльніковим В.В., колегія суддів дійшла висновку про те, що в даному випадку, позбавлення набувача його майна шляхом часткового скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання спірного договору купівлі-продажу недійсним є пропорційним втручанням з боку держави, а отже є законним в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог прокурора в повному обсязі.

Щодо застосування позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог.

До висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому, поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим.

Практика Європейського суду з прав людини при застосуванні положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує кожному право на звернення до суду, акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16.12.1992).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 Цивільного кодексу України).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами довідалася та могла довідатися у статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

І в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі №362/44/17.

Разом з тим, прокурор має право, враховуючи конкретні обставини справи, у тому числі вчинення порушення тим органом, на який покладено владні повноваження в цій сфері, просити суд визнати причини пропуску строку позовної давності поважними.

При зверненні до суду з відповідним позовом прокурор посилався на те, що Харківською місцевою прокуратурою №2 здійснюється процесуальне керівництво по кримінальному провадженню, внесеному до Єдиний реєстр досудових розслідувань за №42017221080000002 від 04.01.2017 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2ст. 366 Кримінального кодексу України.

В ході досудового розслідування на підставі ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 06.02.2019 у справі №639/687/19 в Управлінні комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради було проведено вилучення ряду приватизаційних справ, в т.ч. щодо приватизації спірного майна.

Порушення, які свідчать про незаконність набуття ФОП Сідєльніковим В.В. нежитлових приміщень, прокурором (за його доводами) виявлено лише за результатами опрацювання отриманих у ході досудового розслідування кримінального провадження №42017221080000002 доказів - приватизаційної справи, у зв`язку з чим прокурор вважає, що перебіг строку позовної давності почався саме 04.01.2017.

Оскільки прокурор не є учасником спірних правовідносин, а зміст оскаржуваного рішення Харківської міської ради (а саме висновок про проведення відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м.Харкова шляхом викупу) безпосередньо не свідчить про наявність порушень прав та інтересів територіальної громади, судова колегія вважає, що прокурор звернувся в межах строку позовної давності, внаслідок чого порушене право держави та територіальної громади м. Харкова підлягає захисту у судовому порядку та поновленню шляхом задоволення позову прокурора у повному обсязі, у зв`язку з чим заява відповідачів про застосування строків позовної давності задоволенню не підлягає.

Заперечення відповідачів щодо можливості прокурора бути обізнаним про наявність рішення Харківської міської ради у день його прийняття органом місцевого самоврядування наведеного висновку суду не спростовують, оскільки в даному випадку досліджується питання про обізнаність прокурора з наявністю порушень при проведенні процедури приватизації об`єкту комунального майна, про які можливо було дізнатися лише із відповідної погоджувальної документації, а не з самого рішення про його відчуження.

Таким чином, апелянтами не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційних скарг ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст.276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин колегія суддів апеляційного суду вважає висновки Господарського суду Харківської області законними та обґрунтованими. При цьому, доводи скаржника в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційних скарг, судові витрати понесені заявниками апеляційних скарг, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та указів №259/2022 від 14.03.2022, №133/2022 від 18.04.2022, №341/2022 від 17.05.2022, №573/2022 від 18.08.2022, №757/2022 від 07.11.2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» починаючи з 24.02.2022 на території України діє режим воєнного стану.

Відповідно до ст. 26 Закону України “Про правовий режим воєнного стану” скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.

При цьому, згідно Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів, - оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справи.

На підставі вищевикладеного, у зв`язку із введенням та продовженням в Україні воєнного стану, враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, суд апеляційної інстанції був вимушений вийти за межі строку розгляду апеляційної скарги, встановленого ч. 1 ст. 273 ГПК України.

Керуючись статтями 129, 240, 269, п.1 ч.1 ст. 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Харківської міської ради залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 31.10.2022 у справі №922/243/22 залишити без змін.

Постанову може бути оскаржено до Верховного Суду у касаційному порядку через Східний апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня проголошення судового рішення або складання повного судового рішення.

У судовому засіданні 06.03.2022 проголошено вступну та резолютивну частину постанови, але через обставини запровадження воєнного стану та фізичної небезпеки для звичайного функціонування Східного апеляційного господарського суду, повний текст постанови складено та підписано 16.03.2023

Головуючий суддя О.А. Істоміна

Суддя Д.О. Попков

Суддя О.В. Стойка