ЄДРСР

Єдиний державний реєстр
судових рішень

Ухвала № 104727770

Озвучення тимчасово недоступне

УХВАЛА

09 червня 2022 року

м. Київ

cправа № 906/262/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранця О. М. - головуючого, Стратієнко Л. В., Студенця В. І.,

за участю секретаря судового засідання Низенко В. Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромислової фірми "Гроно"

на рішення Господарського суду Житомирської області

у складі судді Кудряшової Ю. В.

від 20 вересня 2021 року

та на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Мельник О. В., Грязнов В. В., Маціщук А. В.

від 18 листопада 2021 року

у справі за позовом ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромислової фірми "Гроно"

про скасування рішення загальних зборів,

за участю:

від позивача: не з`явилися

від відповідача: Бобрик В. І.

ВСТАНОВИВ:

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду Житомирської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромислова фірма "Гроно" про скасування рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромислова фірма "Гроно" від 11 березня 2019 року, оформленого протоколом № 1/2019.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 11 березня 2019 року на загальних зборах учасників Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромислова фірма "Гроно" були прийняті рішення про відмову у вступі до складу учасників Товариства правонаступників померлого учасника ОСОБА_3 , а саме: його дружини - ОСОБА_4 , дочки - ОСОБА_5 та дочки - ОСОБА_6 з виплатою їм частки у майні; про розподіл частки померлого ОСОБА_3 , про включення до складу засновників його спадкоємців - ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_6 та про затвердження нового складу учасників Товариства.

За твердженням позивачки зазначені рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромислова фірма "Гроно" порушують її корпоративні права та законні інтереси на участь в управлінні Товариством та отриманні прибутків Товариства, оскільки вона не була повідомлена належним чином про проведення 11 березня 2019 року загальних зборів учасників Товариства, на яких були прийняті спірні рішення, фактично цими рішеннями вона була усунена від участі у Товаристві, позбавлена своєї частки, яка визначена законом.

Господарський суд Житомирської області ухвалою від 16 березня 2020 року прийняв зазначену позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі № 906/262/20.

Господарська справа № 906/ 262/20 розглядалася господарськими судами неодноразово.

Господарський суд Житомирської області рішенням від 20 вересня 2021 року, ухваленим за результатами нового розгляду справи, позов задовольнив: скасував рішення загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромислова фірма "Гроно" від 11 березня 2019 року, стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромислова фірма "Гроно" на користь ОСОБА_1 2 102,00 грн витрат по сплаті судового збору.

Північно-західний апеляційний господарський суд постановою від 18 листопада 2021 року рішення Господарського суду Житомирської області рішенням від 20 вересня 2021 року залишив без змін.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що спірним рішенням загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромислова фірма "Гроно" від 11 березня 2019 року був порушений охоронюваний законом інтерес позивачки, виражений у правомірному очікуванні набуття корпоративних прав. При цьому суди входили з того, що:

- внаслідок спадкування позивачка не набула корпоративні права та право участі у Товаристві з обмеженою відповідальністю Агропромислова фірма "Гроно", а набула лише право власності на майно - частку у статутному капіталі у цьому Товаристві, що у свою чергу надало їй право на вступ до Товариства та право вимагати прийняття її до складу учасників Товариства, яке не могло бути заперечене іншими учасниками Товариства;

- відповідно до норм чинного законодавства та положень статуту Товариства, що було чинним станом на дату прийняття загальними зборами учасників Товариства спірних рішень, позивачка своє право на вступ до Товариства до 02 листопада 2019 року могла реалізувати шляхом звернення до Товариства з відповідною заявою та могла стати учасником Товариства лише за наявності відповідного рішення загальних зборів учасників Товариства про надання згоди на вступ до Товариства;

- враховуючи те, що на зборах учасників Товариства, що відбулися 11 березня 2019 року, вирішувались питання щодо відмови у прийнятті позивачки до складу учасників Товариства та виплати належної їй частки в грошовій формі, вирішення вказаних питань без урахування волі самої позивачки порушує її права та законні інтереси, а тому Товариство зобов`язане було повідомити позивачку про скликання загальних зборів та їх порядок денний;

- повідомлення про проведення позачергових загальних зборів учасників Товариства, на яких були прийняті спірні рішення, було надіслане на адресу проживання позивачки, однак було адресоване ОСОБА_4 , а не ОСОБА_1 , та було повернуте відділенням поштового зв`язку з відміткою "через не запит", а отже не могло бути нею отримано в силу об`єктивних обставин, оскільки рекомендоване відправлення видається відділенням поштового зв`язку лише тій особі, яка надає документ, що посвідчує її особу (пункт 104 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05 березня 2019 року);

- неявка позивачки як власниці частки у статутному капіталі Товариства на збори, неподання нею заяви (будь-якої), яка б засвідчувала її волю як спадкоємиці учасника Товариства, не свідчить про відмову позивачки від права на вступ до Товариства, а Товариство не мало права відмовити позивачці у вступі у Товариство без наявності заяви позивачки про відмову у вступі.

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Агропромислова фірма «Гроно» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 20 вересня 2021 року та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 18 листопада 2021 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень скаржник послався на пункти 3 та 4 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та зазначив про те, що суди попередніх інстанцій:

- порушили норми процесуального права, а саме: частину другу статті 50 Господарського процесуального кодексу України, оскільки ухвалили рішення про права, інтереси та обов`язки осіб (дійсних та колишніх учасників Товариства), що не були залучені до участі у справі, що відповідно до пункту 8 частини першої статті 310 Господарського процесуального кодексу України є обов`язковою підставою для скасування оскаржуваних рішення та постанови судів попередніх інстанцій;

- неправильно застосували норми матеріального права, а саме: частину другу статті 23, пункт 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", статтю 19 Конституції України. При цьому скаржник зазначив про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування цих норм права у подібних правовідносинах.

За твердженням скаржника суди попередніх інстанцій:

- помилково застосували до спірних правовідносин положення частини другої статті 23 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», яка не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки не була чинна станом на дату прийняття загальними зборами учасників Товариства спірних рішень, не врахували пункт 1 глави VIII Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", відповідно до якого частина друга статті 23 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» набирає чинності через один рік з дня набрання чинності цим Законом, тобто з 17 червня 2019 року.

- неправильно застосували пункт 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" у сукупності з пунктом 4.6. статуту Товариства у редакції, чинній станом на дату прийняття загальними зборами учасників Товариства спірних рішень, дійшли помилкового висновку про те, що прийняття рішення про відмову в прийнятті спадкоємця учасника в товариство можливе лише за результатом розгляду відповідної заяви спадкоємця. За твердженням скаржника суди не врахували те, що положення, закріплені у пункті 4.6. статуту Товариства, передбачали набуття спадкоємцями права участі в товаристві лише на підставі відповідної згоди учасників цього товариства, натомість рішення про відмову спадкоємцю у вступі до учасників могло бути прийняте загальними зборами учасників незалежно від наявності чи відсутності заяви спадкоємця про вступ до товариства, оскільки на відміну від прийняття до товариства, процедура відмови в прийнятті спадкоємця до товариства є односторонньою, законодавство, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, не передбачало, що для прийняття рішення про відмову в прийнятті спадкоємця в товариство необхідна заява такого учасника. Загальні збори учасників товариства могли прийняти рішення про відмову у прийнятті до учасників товариства незалежно від волі та волевиявлення спадкоємця;

- не застосували статтю 19 Конституції України та дійшли помилкового висновку про те, що відповідач мав повідомити позивачку, яка на той час не була учасником Товариства, про скликання загальних зборів учасників товариства, на яких вирішувалося питання про відмову у її прийнятті до складу учасників Товариства. За твердженням відповідача зазначений висновок судів не ґрунтується на жодній норми матеріального права чи положеннях статуту, а визнання судом обов`язку Товариства повідомити позивача про скликання загальних зборів учасників Товариства за відсутності закріплення в законодавстві такого обов`язку є порушенням частини першої статті 19 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалою від 07 лютого 2022 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромислової фірми "Гроно" на рішення Господарського суду Житомирської області від 20 вересня 2021 року та на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 18 листопада 2021 року у справі № 906/262/20, призначив розгляд касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромислової фірми "Гроно" на 03 березня 2022 року о 10:45 у приміщенні Касаційного господарського суду.

З огляду на те, що в Україні відповідно до указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, був введений із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб воєнний стан у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України судове засідання з розгляду касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромислової фірми "Гроно" на рішення Господарського суду Житомирської області від 20 вересня 2021 року та на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 18 листопада 2021 року у справі № 906/262/20, призначене на 03 березня 2022 року о 10 годині 45 хвилин, не відбулося.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалою від 18 квітня 2022 року призначив до розгляду касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромислової фірми "Гроно" на рішення Господарського суду Житомирської області від 20 вересня 2021 року та на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 18 листопада 2021 року у справі № 906/262/20 на 09 червня 2022 року о 10:45 год у відкритому судовому засіданні у приміщенні Касаційного господарського суду

Як уже зазначалося, підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі є, зокрема пункт 3 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме: відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 23, пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" та статті 19 Конституції України.

Однак, як вбачається Верховний Суд вже здійснював касаційний розгляд цієї справи № 906/262/20, за результатом якого прийняв постанову від 06 квітня 2021 року, в якій містяться висновки, зокрема щодо застосування частини другої статті 23, пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".

Разом з цим суд касаційної інстанції враховує, що Верховний Суд у низці постанов неодноразово зазначав про те, що правовий висновок, який міститься у постанові Верховного Суду, якою справу направлено на новий розгляд, не означає остаточного формування судом касаційної інстанції правового висновку у даній справі, а відтак не підлягає врахуванню іншими судами (постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі №759/19440/15-ц, об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16 жовтня 2020 року у справі №922/3693/18, Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі №927/253/19, від 18 березня 2021 року у справі №905/2137/19, від 22 квітня 2021 року у справі № 910/6322/20, від 08 червня 2021 року у справі № 916/2458/18 від 01 липня 2021 року у справі № 910/15635/20, від 21 жовтня 2021 року у справі № 922/2507/18, від 24 листопада 2021 року у справі № 910/15086/20, від 07 грудня 2021 року у справі №910/3550/18, від 08 грудня 2021 року у справі № 911/2574/18, від 09 грудня 2021 року у справі № 905/857/19 тощо).

З огляду на наявність зазначеного висновку Верховного Суду щодо значення правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові Верховного Суду, якою справу направлено на новий розгляд, суд касаційної інстанції вважає, що при перегляді у касаційному порядку оскаржуваних судових рішень у цій справі, що були ухвалені за результатом нового розгляду справи, виникає питання, чи можна вважати висновки Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 23, пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", викладені у постанові від 06 квітня 2021 року, якою справу направлено на новий розгляд, остаточними висновками, сформованими Верховним Судом.

Разом з цим при розгляді зазначеної справи № 906/262/20 суд касаційної інстанції встановив, що колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвалою від 19 січня 2022 року у справі № 910/22858/17 передала на вирішення Великої Палати Верховного Суду питання відступу від правової позиції, що міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі №759/19440/15-ц, об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16 жовтня 2020 року у справі №922/3693/18, Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі №927/253/19, від 18 березня 2021 року у справі №905/2137/19, від 22 квітня 2021 року у справі № 910/6322/20, від 08 червня 2021 року у справі № 916/2458/18 від 01 липня 2021 року у справі № 910/15635/20, від 21 жовтня 2021 року у справі № 922/2507/18, від 24 листопада 2021 року у справі № 910/15086/20, від 07 грудня 2021 року у справі №910/3550/18, від 08 грудня 2021 року у справі № 911/2574/18 тощо, про те, що правовий висновок, який міститься у постанові Верховного Суду, якою справу направлено на новий розгляд, не означає остаточного формування судом касаційної інстанції правового висновку у даній справі, а відтак не підлягає врахуванню іншими судами.

Верховний Суд в ухвалі від 19 січня 2022 року про передачу справи № 910/22858/17 на розгляд Великої Палати Верховного Суду зазначив про те, що Закон України "Про судоустрій і статус суддів" і Господарський процесуальний кодекс України передбачають обов`язковість врахування судами висновків, які містяться у будь-якій постанові Верховного Суду, незалежно від того, якою є резолютивна частина цієї постанови, а на підставі такого висновку вже формується негативна практика ігнорування висновків Верховного Суду судами інших інстанцій, тобто нівелюється значення тих висновків, які містяться у постанові Верховного Суду, якою справу направлено на новий розгляд.

Також в обґрунтування необхідності відступлення від зазначеного висновку Верховного Суду колегія суддів Касаційного господарського суду в ухвалі від 19 січня 2022 року у справі № 910/22858/17 зазначила про те, що такий висновок Верховного Суду не відповідає чинному законодавству, суперечить практиці Великої Палати Верховного Суду, яка неодноразово відступала від висновків, які містилися у постановах, якими справа направлялася на новий розгляд, та практиці, яка склалася в інших касаційних судах у складі Верховного Суду. Крім того, на думку колегії суддів Касаційного господарського суду існування такої правової позиції (відсутність у постанові правового висновку, якщо справу направлено на новий розгляд) дає можливості для необґрунтованого відступу від правових висновків Верховного Суду в порушення механізму формування єдиної та сталої судової практики, передбаченого статтею 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статтею 302 Господарського процесуального кодексу України.

Отже на розгляд Великої Палати Верховного Суду у межах справи № 910/22858/17 винесене питання щодо застосування (врахування) судами правових висновків Верховного Суду, що містяться у постанові, якою справу направлено на новий розгляд, і таке питання має значення для правильного розгляду цієї справи судом касаційної інстанції.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 28 квітня 2022 року прийняла до розгляду справу № 910/22858/17, призначила її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження на 15 червня 2022 року о 10 годині 00 хвилин.

Відповідно до пункту 7 частин першої та третьої статті 228 Господарського процесуального кодексу України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду. З питань, зазначених у цій статті, суд постановляє ухвалу.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про те, що висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/22858/17 матимуть значення для здійснення правильної оцінки доводів касаційної скарги, правильного касаційного розгляду цієї справи та вважає за необхідне зупинити провадження у цій справі на підставі пункту 7 частини першої статті 228 Господарського процесуального кодексу України до прийняття Великою Палатою Верховного Суду відповідного рішення у справі № 910/22858/17.

Керуючись статтями 228, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. Зупинити касаційне провадження у справі № 906/262/20 за касаційною скаргою Товариство з обмеженою відповідальністю «Агропромислова фірма «Гроно» на рішення Господарського суду Житомирської області від 20 вересня 2021 року та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 18 листопада 2021 року до закінчення розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 910/22858/17.

2. Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та не підлягає оскарженню.

Головуючий суддя О. Баранець

Судді Л. Стратієнко

В. Студенець

Постанова № 101237920

Відкрити повний перегляд

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2021 року Справа № 906/262/20

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Мельник О.В.

суддя Грязнов В.В.

суддя Маціщук А.В.

при секретарі судового засідання Стафійчук К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислова фірма "Гроно" на рішення господарського суду Житомирської області від 20.09.2021 р. у справі №906/262/20 (суддя Кудряшова Ю.В., повний текст рішення складено 30.09.2021 року)

за позовом ОСОБА_1

до товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислова фірма "Гроно"

про скасування рішення загальних зборів

за участю:

позивача - ОСОБА_1 ,

представників відповідача - Тимофенко К.Л., Бобрика В.І.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Житомирської області від 07.10.2020, яке залишено в силі постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.12.2020 у справі №906/262/20, в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.04.2021 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково; постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.12.2020 та рішення Господарського суду Житомирської області від 07.10.2020 у справі №906/262/20 скасовано; справу №906/262/20 передано на новий розгляд до Господарського суду Житомирської області.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 20.09.2021 р. у справі №906/262/20 позов задоволено. Скасовано рішення загальних зборів товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислова фірма "Гроно" від 11.03.2019 року. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислова фірма "Гроно" на користь ОСОБА_1 2102 грн. витрат по сплаті судового збору.

В обґрунтування рішення судом першої інстанції зазначено, зокрема, що повідомлення про проведення позачергових загальних зборів учасників ТОВ "АФ "Гроно" надсилалося на адресу проживання позивачки, однак повернуте відділенням поштового зв`язку з відміткою "через не запит" (т. 1 а.с. 163-166). Проте вказане повідомлення було адресоване ОСОБА_3 , а не ОСОБА_1 , отже не могло бути нею отримано в силу об`єктивних обставин, оскільки рекомендоване відправлення видається відділенням поштового зв`язку лише тій особі, яка надає документ, що посвідчує її особу (пункт 104 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2019 №270).

За таких обставин, суд дійшов висновку, що неявка позивачки як власника частки у статному капіталі товариства на збори, неподання нею заяви (будь-якої), яка б засвідчувала її волю як спадкоємиці учасника товариства, не свідчить про відмову позивачки від права на вступ до товариства.

Проаналізувавши вищевикладене та приймаючи до уваги те, що позивачем не було подано ні заяви про вступ або про відмову у вступі в товариство, суд дійшов висновку, що рішенням загальних зборів від 11.03.2019 був порушений охоронюваний законом інтерес ОСОБА_1 виражений у правомірному очікуванні набуття корпоративних прав.

Враховуючи наведене місцевий господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, заявлені у відповідності до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, які є в матеріалах справи, та підлягають задоволенню.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю "Агропромислова фірма "Гроно" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Житомирської області від 20.09.2021 у справі №906/262/20 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, зокрема, що суд першої інстанції не застосував до спірних правовідносин пункт 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» та пункт 4.6. статуту ТОВ «АФ «Гроно», який за своїм змістом не суперечив законодавству, що діяло до набрання чинності Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», а саме статтям 130, 147 і 166 ЦК України та статтям 55 і 69 Закону України «Про господарські товариства».

Відповідно до абз. 1 пункту 4.6 статуту ТОВ «АПФ «Гроно», затвердженого установчими зборами 03.08.1993, інші особи, а також правонаступники та спадкоємці учасників, що вийшли з товариства, можуть вступати в товариство за згодою зборів учасників. Отже, вказане положення статуту ТОВ «АПФ «Гроно» передбачало набуття спадкоємцями права участі в товаристві лише на підставі відповідної згоди зборів учасників цього товариства. Крім того, воно передбачало, що прийняття рішення про вступ спадкоємців померлого учасника до товариства належить до компетенції загальних зборів учасників товариства.

Апелянт вказує, що зважаючи на пункт 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» та пункт 4.6. статуту ТОВ «АПФ «Гроно» загальні збори останнього, навіть якщо б ОСОБА_1 , як спадкоємець померлого учасника, подала б заяву про вступ в товариство, могли прийняти рішення як про надання згоди на вступ її до складу учасників товариства, так і відмовити їй у цьому. При цьому останнє рішення могло бути прийнято загальними зборами учасників товариства незалежно від наявності чи відсутності заяви спадкоємця про вступ до товариства.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, зокрема, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому скасуванню не підлягає.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 25.04.2006 було зареєстровано шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , згідно зі свідоцтвом про шлюб, після реєстрації шлюбу прізвище дружини залишилось - " ОСОБА_5 " (т.1, а.с.13).

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.1, а.с.14).

Після смерті ОСОБА_4 , відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 04.11.2011, спадкоємцями майна померлого зазначено: дочка - ОСОБА_6 , мати - ОСОБА_7 , батько - ОСОБА_8 , дружина - ОСОБА_1 , син - ОСОБА_9 , дочка - ОСОБА_9 , які отримали по 1/6 частки кожен. Спадщина складається з частки в статутному капіталі ТОВ "АФ "Гроно" в розмірі 200 грн, що становить 50 % (т.1, а.с.15).

11.03.2019 проведено загальні збори учасників ТОВ "АФ "Гроно" (т.1, а.с.17-21), відповідно до протоколу загальних зборів яких №1/2019, на порядок денний зборів було винесено питання:

1. Про обрання голови та секретаря зборів.

2. Про вступ спадкоємців ОСОБА_4 до товариства.

3. Про затвердження складу учасників товариства.

4. Про перерозподіл часток в статутному капіталі товариства між учасниками.

5. Про виплату спадкоємцям вартості їх частки в товаристві.

6. Про зміну місцезнаходження товариства.

7. Про припинення повноваження та обрання директора товариства.

8. Про затвердження нової редакції статуту товариства.

9. Про державну реєстрацію нової редакції статуту та змін до відомостей про товариство.

Загальними зборами учасників ТОВ "АФ "Гроно", оформленими протоколом №1/2019, зокрема, прийнято рішення про включення до складу учасників товариства спадкоємців ОСОБА_4 : ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 . Також, вирішено не включати до складу учасників товариства спадкоємців ОСОБА_4 : ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_9 . Виплатити спадкоємцям ОСОБА_4 , які не були включені до складу учасників ТОВ "АФ "Гроно", частки у майні, яке належало ОСОБА_4 , у таких розмірах: ОСОБА_3 - 19791,67 грн; ОСОБА_6 - 19791,67 грн; ОСОБА_9 - 19791,67 грн.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову у даній справі є визнання недійсними рішень загальних зборів ТОВ «АФ «Гроно» від 11.03.2019 року з підстав не повідомлення позивача про проведення зборів та, як наслідок, позбавлення її можливості висловити волевиявленення щодо членства у товаристві.

Статтею 15 ЦК України унормовано право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України, ст. 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів (ст.1 ГПК України), право на позов у особи виникає після порушення її права, тобто захисту підлягає вже порушене право.

За приписами ч.1 ст. 167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочність на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Право на частку в статутному капіталі є майновим та відповідно до статті 190 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є різновидом майна.

Перелік прав та обов`язків особи, які не входять до складу спадщини, визначений у статті 1219 ЦК України, відповідно до частини першої якої не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами.

Верховний Суд у постанові від 11.08.2020 у справі №922/2277/19 зазначив, що від права на частку слід відрізняти корпоративні права учасника, так звані "права з частки". Корпоративні права учасника визначаються часткою в статутному капіталі господарського товариства, тобто корпоративні права обумовлені наявністю в особи прав на частку в статутному капіталі господарського товариства. Корпоративні права, на відміну від права на частку, не можуть бути об`єктом права власності. У разі відсутності в особи права на частку в статутному капіталі товариства в неї відсутні і корпоративні права. Відповідно, у разі припинення в особи права власності на частку, як наслідок припиняються і її корпоративні права учасника товариства. Однак з набуттям особою права власності на частку у статутному капіталі товариства така особа автоматично не набуває корпоративних прав.

Велика Палата Верховного Суду в пункті 7.1.19 своєї постанови від 08.06.2021 року у справі №906/1336/19 зазначила, що момент набуття права на частку у статутному капіталі (права власності) та момент набуття права з частки (права участі в господарському товаристві) різняться та можуть не збігатися у часі. Укладення правочину з відчуження частки у статутному капіталі є правовою підставою набуття права на частку (права власності на частку), а тому момент набуття права на частку може визначатися умовами такого правочину. Разом з тим моментом переходу корпоративних прав з частки у статутному капіталі, яка була передана іншій особі, є юридичний факт реєстрації в державному реєстрі зміни складу учасників за актом приймання-передачі, наданим однією із сторін.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що свідоцтво про право на спадщину - частку у статутному капіталі товариства, не є доказом вступу до товариства та, відповідно, виникнення у спадкоємця учасника, який помер, корпоративних прав учасника товариства.

Згідно пункту 4.6. статуту ТОВ "АФ "Гроно", затвердженого установчими зборами учасників ТОВ «АФ «Гроно» 03.08.1993, інші особи, а також правонаступники та спадкоємці учасників, що вийшли з товариства, можуть вступати в товариство за згодою зборів учасників (т. 1, а.с. 172-175).

06.02.2018 було прийнято Закон України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", який набрав чинності 17.06.2018.

Згідно із частиною першою статті 23 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" у разі смерті або припинення учасника товариства його частка переходить до його спадкоємця чи правонаступника без згоди учасників товариства.

Поряд з цим, пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", який набув чинності 17.06.2018, визначено, що протягом року з дня набрання чинності цим Законом положення статуту товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, що не відповідають цьому Закону, є чинними в частині, що відповідає законодавству станом на день набрання чинності цим Законом. Цей пункт не застосовується після внесення змін до статуту товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю.

Таким чином, протягом року з дня набрання чинності Законом України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" товариства можуть здійснювати свою діяльність на підставі положень статуту в редакції, яка діє на момент набрання чинності цим Законом, за умови, що положення такого статуту відповідають чинному на такий момент законодавству. Якщо протягом "перехідного періоду" (одного року з дня набрання чинності Законом) товариство вносить зміни до статуту, то після такого внесення застосовується та редакція статуту товариства, яка має відповідати Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".

Посилання на норми законодавства, яке діяло до 17.06.2018 можливе виключно за умови доведення тієї обставини, що статут товариства не суперечив законодавству станом на 17.06.2018.

Станом на 17.06.2018 стаття 55 Закону України "Про господарські товариства" унормовувала, що при реорганізації юридичної особи, учасника товариства, або у зв`язку із смертю громадянина, учасника товариства, правонаступники (спадкоємці) мають переважне право вступу до цього товариства. При відмові правонаступника (спадкоємця) від вступу до товариства з обмеженою відповідальністю або відмові товариства у прийнятті до нього правонаступника (спадкоємця) йому видається у грошовій або натуральній формі частка у майні, яка належала реорганізованій або ліквідованій юридичній особі (спадкодавцю), вартість якої визначається на день реорганізації або ліквідації (смерті) учасника. У цих випадках розмір статутного капіталу товариства підлягає зменшенню.

Отже, на момент прийняття оспорюваного рішення загальних зборів положення пункту 4.6 статуту ТОВ «Агропромислова фірма «Гроно» не суперечили Закону України "Про господарські товариства" та діяли протягом року з дня набрання чинності Законом України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" - тобто до 17.06.2019 року.

Окрім того, на момент прийняття спірного рішення загальних зборів абзац тринадцятий частини п`ятої статті 17 "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" діяв у редакції, відповідно до якої справжність підписів на документі, зазначеному в підпункті "в" цієї частини, засвідчується нотаріально; разом з таким документом подається доказ набуття права на спадщину або доказ правонаступництва (оригінал документа або його копія, вірність якої засвідчена нотаріально або тим, хто видав документ); якщо відповідно до статуту товариства вимагається згода інших учасників на вступ до товариства, подається також така згода, справжність підписів на якій засвідчується нотаріально.

Тобто, для державної реєстрації змін відомостей щодо складу учасників товариства з обмеженою відповідальністю вимагалося подання згоди загальних зборів товариства, якщо це передбачено нормами статуту самого товариства та як встановлено судом апеляційної інстанції, пунктом 4.6 статуту товариства на час прийняття спірного рішення загальних зборів було передбачено прийняття спадкоємців учасників товариства за згодою зборів учасників.

Поряд з цим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що виключним правом на розпорядження отриманим в спадок майном наділений лише позивач, який міг реалізувати таке право шляхом подачі відповідної заяви до товариства та отримати рішення (згоду) учасників загальних зборів товариства про вступ до нього. При цьому, позивач ні статутом, ні нормами чинного законодавства не був обмежений в часі щодо реалізації такого права та подачі заяви про вступ до товариства чи відмову від вступу.

Наведене вище у сукупності свідчить, що за відсутності звернення позивача із заявою про вступ до ТОВ «Агропромислова фірма «Гроно», відсутності рішення зборів учасників товариства про її прийняття до товариства, позивач ОСОБА_1 корпоративних прав учасника товариства не набула і залишається лише власницею частки, яка станом на момент прийняття спірного рішення загальних зборів мала встановлене законом право на вступ до товариства.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що неявка позивача як власника частки у статному капіталі товариства на збори, неподання нею заяви (будь-якої), яка б засвідчувала її волю як спадкоємиці учасника товариства, не свідчить про відмову позивача від права на вступ до товариства, яке ні Законом України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", ні Законом України «Про господарські товариства», ні статутом відповідача не обмежене будь-яким строком в часі.

Статтею 32 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» встановлено, що виконавчий орган товариства скликає загальні збори учасників шляхом надсилання повідомлення про це кожному учаснику товариства.

Оскільки позивач не була учасником товариства на час скликання загальних зборів, останнє не мало обов`язку повідомляти її про збори у порядку, визначеному статтею 32 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».

Однак враховуючи, що на зборах учасників ТОВ "АФ "Гроно" 11 березня 2019 року вирішувались питання щодо відмови від прийняття позивача до складу учасників товариства та виплати належної їй частки в грошовій формі, колегія суддів вважає, що вирішення вказаних питань без врахування волі самого позивача порушує її права та законні інтереси, а тому товариство, у даному випадку, зобов`язане було повідомити позивача про скликання загальних зборів та їх порядок денний.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що повідомлення про проведення позачергових загальних зборів учасників ТОВ "АФ "Гроно" надсилалося на адресу проживання позивача ОСОБА_1 , однак вказане повідомлення було адресоване ОСОБА_3 , а не ОСОБА_1 , отже не могло бути отримано позивачем, оскільки рекомендоване відправлення видається відділенням поштового зв`язку лише тій особі, яка надає документ, що посвідчує її особу (пункт 104 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2019 №270). Вказане поштове повідомлення було повернуте відділенням поштового зв`язку з відміткою "через не запит" (т. 1 а.с. 163-166).

Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанції у даній справі та направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд в пункті 7.49 постанови від 06.04.2021 року зазначив, що відсутність, за таких обставин, як заяви про вступ до товариства, так і заяви про відмову у вступі до товариства не повідомленого про збори учасників товариства спадкоємця померлого учасника, з урахуванням прийняття до товариства інших спадкоємців ОСОБА_4 , які будучи обізнаними про такі збори подали відповідні заяви, не давало права зборам учасників вирішувати питання щодо участі ОСОБА_1 у товаристві не передбаченим ані законодавством, ані статутом способом, а саме "не включати до складу учасників товариства (відмовити їй у вступі у товариство)" без з`ясування її волі.

Відповідно до ч. 5 ст.310 ГПК України висновки суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Враховуючи вищевикладене, а також висновки суду касаційної інстанції у даній справі, колегія суддів вважає, що оскільки позивача не було повідомлено про дату, час, місце проведення, а також порядок денний загальних зборів ТОВ "АФ "Гроно", тому приймаючи рішення загальних зборів 11.03.2019 року про не включення до складу учасників товариства (відмову у вступі у товариство) ОСОБА_1 та виплати їй вартості частки у товаристві без з`ясування її волі, товариство фактично перебрало на себе повноваження щодо реалізації права позивача на вступ чи відмову у вступі до товариства, адже прийняття такого рішення можливе лише за результатами розгляду відповідної заяви спадкоємця.

У рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Охоронюваний законом інтерес у корпоративних спорах визначається правовим положенням учасників корпоративних відносин, в тому числі може бути опосередкований правомірними очікуваннями набуття корпоративних прав. Мотиваційна складова законного інтересу у корпоративних відносинах - це усвідомлене прагнення до користування матеріальним та/або нематеріальним благом у правовідносинах, які регулюються корпоративним законодавством.

Враховуючи вищевикладене та приймаючи до уваги те, що позивачем не було подано ні заяви про вступ або про відмову у вступі в товариство, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що рішенням загальних зборів від 11.03.2019 був порушений охоронюваний законом інтерес ОСОБА_1 виражений у правомірному очікуванні набуття корпоративних прав.

Відповідно до п. 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява №4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994 р., серія A, №303-A, п.29).

Згідно з ч.3 ст.13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом. За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та досліджені судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86 ГПК України.

Мотиви з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин справи.

Оскільки відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції, судовий збір за подачу апеляційної скарги покладається на скаржника згідно ст.129 ГПК України.

Керуючись ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Житомирської області від 20.09.2021 р. у справі №906/262/20 залишити без змін, апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислова фірма "Гроно" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "22" листопада 2021 р.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Грязнов В.В.

Суддя Маціщук А.В.