ЄДРСР

Єдиний державний реєстр
судових рішень

Постанова № 103760574

Озвучення тимчасово недоступне

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" березня 2022 р. Справа №909/730/20

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого судді Кордюк Г.Т.

суддів Кравчук Н.М.

Плотніцького Б.Д.

секретар судового засідання Матіїшин Х.В.,

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 , б/н від 25.09.2021 (вх. №01-05/3293/21 від 29.09.2021)

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 15.01.2021 (повне рішення складено 29.01.2021)

у справі №909/730/20 (суддя Рочняк О.В.)

за позовом: Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Індустріалбанк»

до відповідача-1 Приватного підприємства «Карпатнафтопродукт»

до відповідача-2 ОСОБА_1

про стягнення заборгованості у розмірі 996 672,26 грн.

за участю представників від:

позивача: не з`явився;

відповідача-1: не з?явився;

відповідача-2: не з?явився;

ВСТАНОВИВ:

26.08.2020 у Господарський суд Івано-Франківської області звернулось Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний банк «Індустріалбанк» (далі по тексту - ПАТ «АКБ «Індустріалбанк») з позовом (з урахуванням заяви №06-02-6368 від 27.10.2020 про збільшення позовних вимог, яка прийнята судом) до Приватного підприємства «Карпатнафтопродукт» (далі по тексту - ПП «Карпатнафтопродукт»), фізичної особи ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 ) про солідарне стягнення заборгованості, яка утворилась внаслідок невиконання договору №2305/0800/04/19 від 10.10.2019 про надання кредитної лінії у розмірі 996 672,26 грн., що дорівнює сумі неповернутого кредиту.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що в порушення зобов"язання за договором кредитної лінії, яке забезпечено порукою, відповідачами не повернуто основну суму заборгованості, яка з врахуванням збільшення позовних вимог у зв?язку з настанням чергового строку повернення частини кредиту становить 996 672,26 грн.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 15.01.2021 вищезазначений позов задоволено повністю. Присуджено до стягнення солідарно з ПП «Карпатнафтопродукт» та ОСОБА_1 на користь ПАТ «Акціонерний комерційний банк «Індустріалбанк» заборгованість у розмірі 996 672,26 грн. Стягнуто з ПП «Карпатнафтопродукт» на користь ПАТ «АКБ «Індустріалбанк» судовий збір у розмірі 7475,04 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «АКБ «Індустріалбанк» судовий збір у розмірі 7475,04 грн.

Суд встановив, що відповідач-1 (ПП «Карпатнафтопродукт») неповернувши ПАТ «АКБ «Індустріалбанк» грошові кошти у розмірі 996 672,26 грн. у строки визначені договором №2305/0800/04/19 від 10.10.2019, порушив взяті на себе зобов?язання за цим договором. З огляду на це суд дійшов до висновку, що вимога позикодавця про стягнення неповернутої суми кредиту є обгрунтованою. Оскільки виконання зобов?язань відповідача-1 за договором №2305/0800/04/19 від 10.10.2019 про надання кредитної лінії, забезпечені договором поруки, що укладений між відповідачем-2 та позивачем, то враховуючи дотримання останнім строків звернення до вказаного поручителя з вимогою про солідарне виконання порушеного відповідачем-1 зобов?язання, суд дійшов до висновку про наявність правових підстав для притягнення відповідача-2 до солідарної відповідальності.

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 (відповідач-2) звернувся до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 15.01.2021 скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

В обгрунтування апеляційної скарги зазначає, що висновок суду першої інстанції про те, що позивач та відповідач-2 погодили всі істотні умови договору поруки, не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки перша сторінка цього договору не містить підписів сторін. З огляду на це апелянт вважає, що цей договір поруки не є належним доказом на підтвердження того, що відповідач-2 надав згоду на забезпечення виконання зобов?язань відповідача-1 за договором №2305/0800/04/19 від 10.10.2019 про надання кредитної лінії.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач погодився з висновками місцевого господарського суду та навів мотиви, аналогічні викладеним в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін. Серед іншого спростовує твердження апелянта про те, що на першій сторінці договору поруки відсутній підпис відповідача-2, оскільки чинне законодавство не встановлює обов?язкових вимог до накладання підписів сторін на кожній сторінці договору. Окрім того, за результатами огляду оригіналів вказаних договорів суд першої інстанції встановив, що оригінали тексту роздруковані з обох сторін кожного аркуша та містять підписи та печатки сторін на кожному аркуші. Більше того, засновником відповідача-1 є відповідач-2, який і підписував договір №2305/0800/04/19 від 10.10.2019 про надання кредитної лінії, невиконання якого призвело до виникнення заборгованості, що є предметом спору в даній справі.

Відповідач-1 не реалізував свого права, яке надане ч. 1 ст. 263 ГПК України, відзиву на апеляційну скаргу не подав.

До початку судового засідання від апелянта надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, однак таке залишається судом без розгляду, оскільки не підписане електронним цифровим підписом, що підтверджується довідкою, складеною начальником відділу документального забезпечення.

В судове засідання 21.03.2022 представники сторін не з?явились, хоча належним чином повідомлені про час, дату та місце слухання справи, а тому в порядку п. 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України суд розглядає справу за їх відсутності.

Згідно з ст. 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши пояснення представників учасників справи, дослідивши доводи і заперечення, які наведені в апеляційній скарзі та у відзиві, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.

Згідно зі встановленими судом першої інстанції та неоспореними обставинами, а також обставини, встановленими судом апеляційної інстанції, і визначеними відповідно до них правовідносини вбачається, що предметом позову в даній справі є вимога позикодавця спрямована до позичальника та його поручителя про солідарне стягнення заборгованості, яка утворилась внаслідок невиконання договору про надання кредитної лінії у розмірі, що дорівнює сумі неповернутого кредиту.

При з`ясуванні фактичних підстав позову, судом апеляційної інстанції встановлено, що позикодавець пов`язує наявність заявленої у позові заборгованості позичальника та його поручителя перед ним із фактом неповернення грошових коштів, які надані в якості кредиту.

Перевіряючи обгрунтованість доводів апеляційної скарги судом встановлено, що між ПАТ «АКБ «Індустріалбанк» (банк, позивач) та ПП «Карпатнафтопродукт» (позичальник, відповідач) підписано договір №2305/0800/04/19 від 10.10.2019 (далі - кредитний договір) (а.с.16-21 копія, а.с.154-156 оригінал) за умовами п. 1.1 якого банк надає позичальнику кредит у формі відновлювальної кредитної лінії (надалі за текстом - кредит, транш кредиту) з лімітом заборгованості за кредитом (ліміт кредиту) в сумі, яка не може перевищувати 1 000 000 грн., у порядку, передбаченому п. 1.2 цього договору, на цілі: фінансування поточної діяльності, придбання паливно-мастильних матеріалів, строком з « 10» жовтня 2019 року по « 30» вересня 2020 року включно зі сплатою за користування кредитними коштами з розрахунку 22,0% проценти річних.

Відповідно до п. 8.2 кредитного договору цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

У пункту 8.13 кредитного договору сторонами погоджено, що підписанням цього договору сторони підтверджують, що умови, передбачені цим договором, повністю відповідають волі сторін.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України унормовано, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом ч. 1, 2 ст. 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення.

Отже, набрання договором чинності є моментом у часі, коли починають діяти права та обов`язки по договору, тобто коли договір (як підстава виникнення правовідносин та письмова форма, в якій зафіксовані умови договору) стає правовідносинами, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін.

Порядок укладення, зміни, розірвання та виконання кредитного договору регулюється нормами Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Господарського кодексу України (далі ГК - України), Закону України "Про банки і банківську діяльність" та нормативними актами, прийнятими Національним банком України, який є особливим центральним органом державного управління (ст. 2 Закону України "Про Національний банк України") та видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов`язковими для органів державної влади, місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб.

Відповідно до ст.ст. 47, 49, ч. 1 ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність", відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі, у якому передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов`язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов`язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту (ст. 345 ГК України, ст. 1055 ЦК України).

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст.1054 ЦК країни).

До відносин за кредитним договором відповідно до ч. 2 ст. 1054 ЦК України застосовуються положення параграфа 1 ("Позика") глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад", якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Таким чином, досягнувши згоди щодо всіх істотних умов сторони уклали договір №2305/0800/04/19 від 10.10.2019, який за своєю правовою природою є кредитним, внаслідок чого між ними виникли взаємні права та обов`язки, а відповідний договір набрав чинності.

На виконання умов договору кредитної лінії №2305/0800/04/19 від 10.10.2019 ПАТ «АКБ «Індустріалбанк» надав ПП «Карпатнафтопродукт» кредит в сумі 998 181,36 грн., що підтверджується банківською випискою з рахунку в банку НОМЕР_1 за 11.10.2019 про перерахування коштів - видачу кредиту на вказану суму (а.с.25).

Відповідно до ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином згідно умов договору та актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Метою встановлення договірних строків є визначення сторонами за договором певного періоду в часі, у який мають бути виконані конкретні зобов`язання, визначені договором. Встановлюючи строки виконання зобов`язань в умовах договорів сторони забезпечують стабільність, послідовність та правову певність поведінки учасників договірних відносин, що гарантує справедливість, розумність й добропорядність сторін під час виконання договору.

Водночас, недотримання вищезазначених строків виходить за обумовлені сторонами межі здійснення прав та обов`язків за договором, й надає одній зі сторін, яка його порушує, безпідставну перевагу в цих господарських відносинах, внаслідок чого порушується баланс приватноправових інтересів сторін договору.

В силу ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У статті 611 ЦК України зазначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч. 2 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, однією з необхідних умов для встановлення прострочення по виконанню обов`язку відповідача-1 щодо повернення позикодавцю використаної суми кредиту є визначення моменту виникнення конкретного договірного обов`язку, а також розміру грошової суми такого обов`язку.

Відповідно до п. 4.1. договору, позичальник зобов`язався забезпечити повернення одержаного кредиту на рахунок для обліку наданого кредиту, відкритого в АКБ "Індустріалбанк", строком не пізніше " 30" вересня 2020 року, у відповідності з наступними термінами та розмірами (графік погашення): 31 липня 2020 року - 333 400 грн, 31 серпня 2020 року - 333 400 грн, 30 вересня 2020 - 333 200 грн, усього - 1 000 000 грн. При цьому ліміт кредиту, вказаний в п.п.1 цього договору, автоматично зменшується на суми, які повинні бути погашені згідно з розмірами та термінами, вказаними у графіку погашення, без укладення додаткової угоди.

В строк, встановлений п. 8.3 цього договору, позичальник зобов?язаний повернути банку отриманий кредит і сплатити нараховані на момент такого повернення проценти, комісії, а також можливі неустойки, у разі ненадання згоди на внесення змін цього договору (п.4.13).

Отже, судами встановлено, що повернення кредиту згідно п. 4.1 договору кредитної лінії від 10.10.2019, ПП «Карпатнафтопродукт» мало здійснити у строк до 30.09.2020.

Як вбачається з виписок по особовому рахунку ПП «Карпатнафтопродукт» сплачував банку відсотки за користування кредитом, а 06.08.2020 оплачено частину простроченої заборгованості по кредиту в розмірі 1509,10 грн. (а.с.136-137).

Доказів погашення решти заборгованості по кредиту за вказаним вищевказаним договором матеріали справи не містять.

Таким чином суд першої інстанції правильно встановив, що на день ухвалення рішення у ПП «Карпатнафтопродукт» наявна заборгованість за кредитом у розмірі 996 672,26 грн., що узгоджується з розрахунком заборгованості за ПП «Карпатнафтопродукт» станом на 06.10.2020 заборгованість склала 996 672,26 грн. (а.с.205).

Відтак правильними є висновки суду першої інстанції про наявність заборгованості позичальника (відповідач-1) перед позикодавцем (позивач) у розмірі 996 672,26 грн. внаслідок неповернення суми кредиту в строки визначені договором №2305/0800/04/19 від 10.10.2019.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою. Виконання зобов`язання забезпечується, якщо це встановлено договором (ст. 548 Цивільного кодексу України).

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

Отже, порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов`язання. Підставою поруки є договір, що встановлює зобов`язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов`язання боржника, та кредитором боржника.

Обсяг відповідальності поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша, друга статті 553 ЦК України).

В забезпечення виконання зобов?язань за договором кредитної лінії №2305/0800/04/19 від 10.10.2019, цього ж дня між АКБ «Індустріалбанк» (далі - кредитор, банк) та ОСОБА_1 (далі - поручитель, відповідач) укладено договір поруки №2305/Р01/0800/04/19 (далі - договір поруки) (а.с.22-23 копія, а.с.157 оригінал).

Відповідно до умов п.1.1. договору поруки поручитель зобов`язався перед кредитором відповідати за виконання позичальником ПП "Карпатнафтопродукт", код ЄДРПОУ 34085176, боргових зобов`язань, які витікають з договору кредитної лінії (в національній валюті №2305/0800/04/19) від 10.10.2019, укладеного між АКБ "Індустріалбанк" (банк) та ПП "Карпатнафтопродукт", за умовами якого позичальник зобов`язується в термін до " 30" вересня 2020 року включно повернути банку кредит в сумі 1 000 000 грн та сплатити проценти за користування кредитом у розмірі 22,0% річних, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 22,0% процентів річних від простроченої суми, як плата за неправомірне користування чужими коштами, а при невиконанні зобов`язань передбачених п.4.14 кредитного договору, у розмірі 24,0% процентів річних.

Відповідно до ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання. У разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності боржника, такий поручитель несе відповідальність за порушення зобов`язання боржником в обсязі, що існував до такої зміни зобов`язання.

Порука припиняється після закінчення строку поруки, встановленого договором поруки. Якщо такий строк не встановлено, порука припиняється у разі виконання основного зобов`язання у повному обсязі або якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку (терміну) виконання основного зобов`язання не пред`явить позову до поручителя. Якщо строк (термін) виконання основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох років з дня укладення договору поруки не пред`явить позову до поручителя. Для зобов`язань, виконання яких здійснюється частинами, строк поруки обчислюється окремо за кожною частиною зобов`язання, починаючи з дня закінчення строку або настання терміну виконання відповідної частини такого зобов`язання.

Як встановлено судами, кінцевий строк повернення кредиту сплив 30.09.2020, відтак право вимоги до відповідачів виникло у позивача 01.10.2020 у день прострочення повернення кредиту.

Відповідно правовідносини сторін щодо строків дії поруки та пред`явлення вимог про виконання порушених зобов`язань регулюються ст. 559 ЦК України в редакції чинній на дату настання строку виконання основного зобов`язання.

Пунктом 6.2 договору поруки встановлено, що порука припиняється з припиненням зобов?язання, яке вона забезпечує. У разі порушення позичальником зобов?язання за кредитним договором, порука припиняється, якщо кредитор протягом трьої років від дня погашення кредиту, встановленого кредитним договором, не пред?явить вимоги до поручителя.

Судами встановлено, що ПАТ «АКБ «Індустріалбанк» надсилав на адресу відповідача ОСОБА_1 (поручителя) повідомлення про прострочення виконання зобов`язань за кредитним договором (вих.№14.0451-43-4 від 12.08.2020) з вимогою погасити прострочену заборгованість. Вказане повідомлення отримано ОСОБА_1 13.08.2020, що підтверджується матеріалами справи (а.с.27-28).

За змістом статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з частинами 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Тому суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що вимоги про виконання порушених зобов`язань пред`явлені поручителям в межах строків дії поруки.

Згідно п. 1.2 договору поруки поручитель зобов`язується солідарно відповідати за виконання зобов`язань по кредитному договору спадкоємцями/ правонаступникам позичальника чи будь-якою іншою особою, на яку буде переведено борг за кредитним договором та/або яка буде боржником.

У розділі 2 договору поруки сторони погодили обов`язки сторін, серед яких пунктом 2.1 встановлено, що у випадку невиконання або неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, позичальник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, а пунктом 2.3 передбачено, що у випадку непогашення позичальником заборгованості в строки сплати процентів або основного боргу, встановлених кредитним договором, кредитор набуває права вимоги до поручителя щодо сплати заборгованості.

Відповідно до п. 3.1 договору поруки у випадку невиконання позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором в строки, передбачені кредитним договором, поручитель зобов`язується сплатити кредитору суму заборгованості, що підлягає оплаті, починаючи з наступного дня після дня невиконання позичальником відповідного зобов`язання.

Згідно з ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно зі статті 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі.

Таким чином правильним є висновок місцевого господарського суду про те, що ОСОБА_1 , відповідно до умов договору поруки та чинного законодавства України, разом з ПП "Карпатнафтопродукт" несе солідарну відповідальність перед АКБ "Індустріалбанк" за невиконання договору кредитної лінії №2305/0800/04/19 від 10.10.2019.

Доводи апелянта про те, що перша сторінка договору поруки не містить підписів сторін, а тому цей договір поруки не є належним доказом на підтвердження того, що відповідач-2 надав згоду на забезпечення виконання зобов?язань відповідача-1 за договором №2305/0800/04/19 від 10.10.2019 про надання кредитної лінії, відхиляються апеляційним господарським судом, оскільки чинне законодавство не встановлює обов?язкових вимог до накладання підписів сторін на кожній сторінці договору, а за результатами огляду оригіналів вказаних договорів судами встановлено, що оригінали тексту роздруковані з обох сторін кожного аркуша та містять підписи та печатки сторін на кожному аркуші.

Більше того саме за рішенням ОСОБА_1 від 12.08.2019, який є власником позичальника - ПП «Карпатнафтопродукт» надано дозвіл підприємству звернутися до АКБ «Індустріалбанк» з клопотанням про відкриття поновлювальної кредитної лінії загальним лімітом в розмірі 1000000 грн для фінансування поточної діяльності, придбання паливо- мастильних матеріалів, строком на 12 місяців, зі сплатою процентів у розмірі 22 річних та ін.; в забезпечення виконання зобов"язань ПП "Карпатнафтопродукт" за договором кредитної лінії, який буде укладено, ОСОБА_1 зобов"язався надати власну фінансову поруку на суму 1000000 грн (а.с.159).

Кожна сторона під час укладення правочину має поводити себе добросовісно, обачливо й розумно, об`єктивно оцінювати ситуацію. При встановленні наявності обману суд має враховувати стандарт поведінки розумного учасника обороту, який наділений схожими характеристиками зі стороною, введеною в оману.

Якщо обидві сторони правочину є суб`єктами господарської діяльності (професійними комерсантами, підприємцями), стандарти розкриття інформації і можливість введення в оману є зовсім іншими, аніж у випадку, якщо б стороною правочину були дві фізичні особи або банк та пересічний громадянин, споживач банківської послуги. Стандарт розумної та обачливої поведінки комерсанта набагато вищий, порівняно зі стандартом пересічної розумної людини.

Сторони мають інформувати одна одну про важливі обставини, які можуть вплинути на рішення укласти правочин, тому замовчування важливої для сторони інформації, яка могла вплинути на її намір укласти договір, може бути кваліфіковане як обман. Обов`язок щодо розкриття інформації випливає з принципу добросовісності, закріпленого у ст. 3 ЦК України. Водночас нереалістичні уявлення й очікування однієї сторони щодо суті чи наслідків правочину не можуть бути кваліфіковані як введення її в оману іншою стороною. Інша сторона не могла розкрити інформацію про помилковість таких уявлень, оскільки вони є вочевидь нерозумними, неочікуваними, нетиповими.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 27.01.2021 у справі №910/17876/19, яка в силу ч. 4 ст. 236 ГПК України враховується апеляційним господарським судом.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази відповідно до вимог ст. 86 ГПК України, суд апеляційної інстанції доходить до висновку що укладаючи з АКБ «Індустріалбанк» договір поруки, ОСОБА_1 не міг не усвідомлювати його правові наслідки.

З огляду на це апелянтом не спростовано наведених висновків суду першої інстанції, які тягли б за собою наслідки у вигляді скасування прийнятого судового рішення та не доведено неправильного застосування норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені місцевим господарським судом обставин по справі та його правильні висновки, а тому апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Реціпе» б/н від 06.01.2022 (вх.№01-05/137/22 від 10.01.2022) підлягає залишенню без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - залишенню без змін.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ч. 1-3 статті 86 ГПК України (в редакції Закону №132-IX від 20.09.2019), суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи залишення апеляційної скарги без задоволення, апеляційний господарський суд дійшов до висновку про покладення на апелянта судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , б/н від 25.09.2021 (вх. №01-05/3293/21 від 29.09.2021) - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 15.01.2021 у справі №909/730/20 - залишити без змін.

Судовий збір в розмірі 22425,12 грн. покласти на апелянта.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі ст.ст. 286-289 ГПК України.

Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Головуючий-суддя: Г.Т. Кордюк

Судді: Н.М. Кравчук

Б.Д. Плотніцький

Повний текст постанови складено 23.03.2022.