Справа № 758/14/22
Провадження № 2-о/758/1/22
Категорія 12
**Р І Ш Е Н Н Я**
**І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И**
05 січня 2022 року Подільський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді - Скрипник О. Г.,
за участю секретаря судового засідання - Сілюкова Ю. В.,
розглянувши в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА\_1 , заінтересована особа: Подільський районний у м. Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ), про встановлення факту смерті, -
**В С Т А Н О В И В :**
ОСОБА\_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту смерті ОСОБА\_2 , зазначивши, що вона є внучкою померлої. Отримати свідоцтво про смерть у відділі державної реєстрації актів цивільного стану неможливо, оскільки факт смерті відбувся на тимчасово окупованій території України - в м. Донецьк, Донецької області. Зважаючи на викладене, заявник просить встановити факт смерті ОСОБА\_2 , ІНФОРМАЦІЯ\_1 , громадянки України, яка померла в м. Донецьку, Донецької області ІНФОРМАЦІЯ\_2 .
Заінтересована особа: Подільський районний у місті Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) свого представника у судове засідання не направив.
Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Суд, дослідивши докази по справі, вважає заяву такою, що підлягає задоволенню за наступних підстав.
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Підставою для встановлення факту смерті є підтверджені доказами обставини, які достовірно свідчать про смерть громадянина в певний час і за певних обставин.
Згідно з паспортом громадянина України ОСОБА\_2 від 17.10.2002 року серії НОМЕР\_1 , ОСОБА\_1 від 16.10.2020 року № НОМЕР\_2 , свідоцтва про народження від 27.05.1959 року серії НОМЕР\_3 , свідоцтва про народження від 16.11.1982 року серії НОМЕР\_4 , ОСОБА\_1 є внучкою ОСОБА\_2 .
Відповідно до Свідоцтва про смерть від 01.09.2020 року серії НОМЕР\_5 , виданого так званим «Київським відділом РАЦС Донецького міського управління юстиції Міністерства юстиції Донецької Народної Республіки», ОСОБА\_2 померла ІНФОРМАЦІЯ\_2 у місті Донецьку.
Вказана обставина підтверджується також Лікарським свідоцтвом про смерть від 26.08.2020 року № 3775 внаслідок церебрального атеросклерозу, гіпертонічної хвороби, виданого «Республіканським бюро судово-медичної експертизи» в так званій Донецькій Народній Республіці.
Відповідно до інформації Державної реєстраційної служби України, на виконання наказів Міністерства юстиції України від 25.11.2014 №246/7, 247/7 «Про переміщення органів та установ юстиції Луганської області» та «Про переміщення органів та установ юстиції Донецької області» відділи державної реєстрації актів цивільного стану Донецької та Луганської областей, що знаходилися на тимчасово неконтрольованій території, переміщено на контрольовану територію. У зв\`язку з відсутністю можливості, під час переміщення не були вивезені бланки свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного стану цих відділів. Переміщені відділи державної реєстрації актів цивільного стану не приступили до виконання своїх повноважень. У зв\`язку з цим, факт пред\`явлення оформлених від їх імені після 01.12.2014 року документів про державну реєстрацію актів цивільного стану свідчитиме про видачу цих документів не територіальними органами Міністерства юстиції України, що забезпечують реалізацію повноважень Державної реєстраційної служби України.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: 1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров\`я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.
Статтею 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено, що державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Проте, стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов\`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов\`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів \[окупаційної влади\] далеке від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим \[ЄСПЛ\]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони \[тобто є окупованою\]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).
З огляду на наведене, суд приймає до уваги: Лікарське свідоцтво про смерть від 26.08.2020 року № 3775, Свідоцтво про смерть від 01.09.2020 року серії НОМЕР\_5 та визнає їх в даному випадку достатніми доказами на підтвердження факту смерті ОСОБА\_2 .
Відповідно до п. 1 постанови ПВС України №5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян.
Відповідно до частин 3, 4 ст. 49 ЦК України, державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов\`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку про задоволення заяви ОСОБА\_1 про встановлення факту смерті бабусі, ОСОБА\_2 , оскільки законом не передбачений інший порядок встановлення цього факту, що надасть можливість отримати заявником свідоцтво про смерть, виданого державним органом України.
На підставі вищевказаного, керуючись статтями 12, 81, 259, 263-265, 317 ЦПК України, суд,-
**У Х В А Л И В :**
Заяву ОСОБА\_1 , заінтересована особа: Подільський районний у м. Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ), про встановлення факту смерті - задовольнити.
Встановити факт смерті громадянки України ОСОБА\_2 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ\_1 у місті Горлівці, Донецької області та помела ІНФОРМАЦІЯ\_2 в м. Донецьку, Донецької області.
Рішення суду підлягає негайному виконанню.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду.
**Суддя **
**О. Г. Скрипник**
 ** **