USRCD

Unified State Register
of Court Decisions

Постанова № 101853200

Reading aloud is unavailable for now

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2021 р.

Справа № 520/899/21

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Кононенко З.О.,

Суддів: Калиновського В.А. , Мінаєвої О.М. ,

за участю секретаря судового засідання Ковальчук А.С

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харків на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.08.2021, головуючий суддя І інстанції: Ніколаєва О.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 18.08.21 по справі № 520/899/21

за позовом ОСОБА_1

до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харків

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Харкова, в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.12.2016 по 30.12.2020;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.12.2016 по 30.12.2020.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що на момент виключення його зі списків особового складу, зокрема - 27.12.2016, відповідачем не здійснено остаточного розрахунку з ним. Зазначає, що остаточний розрахунок з ним проведений відповідачем 30.12.2020 на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.12.2017 у справі №520/5286/17, тобто з порушенням строків встановлених статтею 116 Кодексу законів про працю України. На переконання позивача, зазначене - є підставою для відповідальності відповідача, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03.08.2021 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Квартирно - експлуатаційного відділу міста Харкова про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Квартирно - експлуатаційного відділу міста Харкова, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки при звільненні з 28.12.2016 по 30.12.2020.

Зобов`язано Квартирно - експлуатаційний відділ міста Харкова нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені з 28.12.2016 по 30.12.2020 у розмірі 247 582,60 грн., з утриманням з присуджених сум податків та зборів та інших обов`язкових платежів, встановлених законодавством.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

Так, відповідач в апеляційній скарзі зазначав, що Кодекс законів про працю України не поширюється на військовослужбовців, так як військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах із підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності та господарювання, а проходять військову службу.

Відповідач вважає, що судом проігноровано лист Міністерства соціальної політики України від 24.07.2013 №774/13/84-13 щодо поширення КЗпП України на військовослужбовців, згідно якого пунктом 1 визначено, що відповідно до Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" військовослужбовці - це громадяни України, які проходять військову службу у складі Збройних Сил України та інших військових формувань.

На думку відповідача, підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 1 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільненні; відсутність спору щодо їх розміру; невиплата нарахованих сум в день звільнення.

Підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 2 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільненні; незгода працівника з нарахованими/не нарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника. Отже, за наявності спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні частини 1 статті 117 КЗпП України є безпідставним.

Відповідач вважає, що незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця, або безпосередньо до суду. Це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомлення з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки. Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум при звільненні.

Відповідачем проведено повний розрахунок з позивачем стосовно нарахування і виплати йому одноразової грошової допомоги при звільненні, а позивачем підтверджено виконання рішення суду.

На думку відповідача, оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу сум, належних при звільненні, був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України, отже відсутній щодо виплати позивачу середнього заробітку за період з 27.12.2016 по 30.12.2020.

Позивач скориставшись своїм правом надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому зазначає, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.

Позивач зазначає, що в рамках розгляду даної справи встановлено, що відповідачем при звільненні позивача з військової служби не проведено з останнім повного розрахунку, позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні,

Як з`ясовано під час розгляду справи у суді першої інстанції, остаточний розрахунок з позивачем при звільненні з військової служби проведений відповідачем лише 30.12.2020, а тому є правомірним висновок суду першої інстанції в тій частині, що відповідач зобов`язаний нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто за період з 27.12.2016 по 30.12.2020.

Також позивач зазначає, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач у 2016 році звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 27.12.2016, що підтверджується копією грошового атестату серії ЗУ №296515.

Проте, при звільненні з військової служби з позивачем непроведено у повному обсязі остаточний розрахунок, зокрема, нездійснено нарахування та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, індексації.

Не погоджуючись з вказаною бездіяльністю, позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з відповідним позовом.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення адміністративного позову шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті позивачу середнього заробітку за час затримки при звільненні за період з 28.12.2016 по 30.12.2020 та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені з 28.12.2016 по 30.12.2020 у розмірі у розмірі 247 582,60 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позову з наступних підстав.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі по тексту - Закон України №2011-ХІІ у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства неврегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби неврегульовані положеннями спеціального законодавства.

У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, колегія суддів приходить до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 28.01.2021 у справі №240/11214/19, від 24.12.2020 у справі №340/401/20, від 05.08.2020 у справі №826/20350/16, від 15.07.2020 у справі №824/144/16-а, від 31.10.2019 у справі №2340/4192/18, від 26.06.2019 у справі №826/15235/16.

Положеннями статті 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до правової позиції, сформованої у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995 №108/95-ВР середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Слід зазначити, що період затримки розрахунку при звільненні - це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку.

З матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини між сторонами склались з приводу відповідальності роботодавця за несвоєчасний розрахунок при звільненні у частині виплати одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, індексації у розмірі 76 979,23 грн., виплата якої проведена відповідачем 30.12.2020.

Відтак, остаточний розрахунок із позивачем проведений відповідачем саме - 30.12.2020.

Отже, враховуючи дату звільнення позивача - 27.12.2016 та дату остаточного розрахунку - 30.12.2020, колегія суддів вважає, що відповідачем фактичний розрахунок із позивачем щодо виплати зазначеної одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, індексації у розмірі 76 979,23 грн., проведений поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, та затримка складає - 1463 календарних днів, що є підставою для виплати позивачеві середнього заробітку за весь час затримки.

Вирішення питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу з визначенням розміру такого заробітку здійснюється за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, у редакції, чинній на час спірних правовідносин (далі по тексту - Порядок №100).

Згідно з абзацом 1 пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Абзацом 3 пункту 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до абзацу 1 пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до абзацу 2 пункту 7 Порядку №260, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Відповідно до пункту 1 підпункту 4 розділу V Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 №558 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, у тому числі тим, хто перебуває в розпорядженні, та тим, хто на день вибуття на лікування звільнений від посад, за весь період звільнення від виконання службових обов`язків у зв`язку з хворобою, безперервного перебування на лікуванні в закладах охорони здоров`я та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою згідно з висновком військово-лікарської комісії, але не більше чотирьох місяців з дня вибуття з органу Держприкордонслужби (крім випадків, коли законодавством передбачені більш тривалі терміни перебування на лікуванні) виплачується грошове забезпечення за останніми штатними посадами, які вони займали.

Таким чином, військовослужбовцям виплачується грошове забезпечення у повному обсязі незалежно від того чи перебувають вони у розпорядженні чи на лікуванні.

Відповідно до частини другої статті 23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» для громадян України, які приймаються на військову службу за контрактом та призначаються на посади, установлюються такі строки військової служби в календарному обчисленні.

Так, військовослужбовці отримують грошове забезпечення не за робочі дні, а за календарні дні, тому при розрахунку середньоденного заробітку необхідно брати кількість календарних днів.

З матеріалів справи встановлено, що днем виключення позивача зі списків військової частини та всіх видів грошового забезпечення є 27.12.2016. Отже, двома попередніми місяцями перед звільненням є жовтень 2016 року (31 календарний день) та листопад 2016 року (30 календарних днів).

Колегія суддів дослідивши матеріали справи, зокрема довідку про розмір грошового забезпечення за жовтень - листопад 2016 року, встановила грошове забезпечення позивача за два повних місяці служби перед звільненням (за жовтень - листопад 2020 року) становить 27 787,20 грн. (13 893,60 грн. + 13 893,60 грн.), тобто середньомісячна заробітна плата позивача складає 13 893,60 грн. ((13 893,60 грн. + 13 893,60 грн. грн.)/2 = 13 893,60 грн.).

Так, у жовтні 2016 року та листопаді 2016 року було 61 день, отже середньоденна заробітна плата позивача за два повних місяці служби склала 455,53 грн.

Отже, враховуючи дату звільнення позивача зі служби (27.12.2016) та дату виплати заборгованості (30.12.2020), кількість днів затримки розрахунку при звільненні становить 1463 днів.

Таким чином, сума компенсації за затримку розрахунку при звільненні за період з 28.12.2016 (наступний день після звільнення) по 30.12.2020 (день виплати заборгованості) становить 666 440,39 грн. (455,53 грн. - середньоденний заробіток позивача х 1463 дні).

Згідно інформації з довідки відповідача, позивач на день звільнення (27.12.2016) з Квартирно-експлуатаційного відділу міста Харків отримав 130 252,00 грн. (грошове забезпечення; грошову допомогу у разі звільнення з військової служби.

Як зазначалося, у день звільнення позивача зі служби 27.12.2016, відповідачем не було виплачено всі суми, що підлягали виплаті при звільненні, у розмірі 76 979,23 грн. (за рішенням ХОАС у справі 820/5286/17).

Таким чином, у даній справі загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 207 231,73 грн., з яких: грошове забезпечення на момент звільнення - 130 252,50 грн. (62.86%) та одноразова грошова допомога при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, індексації - 76 979,23 грн. (37,15%).

Обрахована судом відповідно до Порядку №100 сума середнього заробітку за несвоєчасну виплату компенсації за невикористане речове майно становить - 666 440,39 грн.

Колегія суддів цілком погоджується з висновком та розрахунком суду першої інстанції, що належним та достатнім способом захисту порушених прав позивача є стягнення на його користь 247 582,60 грн. (37,15% від 666 440,39 грн.), як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.12.2016 (наступний день після звільнення) по 30.12.2020 (день виплати заборгованості).

Вказаний висновок відповідає висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19.

З огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Такі висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц.

Крім того, у вказаній постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Велика Палата у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц зазначила, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні службовця незалежно від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково.

Вказаний висновок відповідає висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19.

Таким чином, враховуючи правову позицію Верховного Суду, суд вважає за необхідне при визначенні розміру відшкодування врахувати наведені критерії оцінки розміру відшкодування за час розрахунку при звільненні.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення адміністративного позову шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті позивачу середнього заробітку за час затримки при звільненні за період з 28.12.2016 по 30.12.2020 та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені з 28.12.2016 по 30.12.2020 у розмірі у розмірі 247 582,60 грн. (двісті сорок сім тисяч п`ятсот вісімдесят дві гривні 60 копійок).

Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано частково задовольнив адміністративний позов.

Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.08.2021 року по справі № 520/899/21 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 229, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харків залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.08.2021 по справі № 520/899/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя

(підпис)

З.О. Кононенко

Судді

(підпис) (підпис)

В.А. Калиновський О.М. Мінаєва

Повний текст постанови складено 13.12.2021 року