ЄДРСР

Єдиний державний реєстр
судових рішень

Постанова № 10157899

Озвучення тимчасово недоступне

У к р а ї н а

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

19.05.10 Справа №28/10/10

Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:

при секретарі Акімовій Т.М.

за участю представників

позивача: Іойлев С.А., довіреність № 1903/1979 від 25.08.2009р., юрисконсульт;

відповідача: Молчанов В.В., довіреність № 01/01/10 від 11.01.2010р.;

третьої особи: не з’явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи № 28/10/10 та апеляційну скаргу Комунального підприємства «Запоріжринок», м.Запоріжжя

на рішення господарського суду Запорізької області від 10.03.2010р. у справі № 28/10/10

за позовом Комунального підприємства «Запоріжринок», м.Запоріжжя

до Товариства з обмеженою відповідальністю «МАВАНІ», м.Запоріжжя

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Запорізька міська рада, м.Запоріжжя

про зобов’язання звільнити територію

Встановив:

Рішенням господарського суду Запорізької області від 10.03.2010р. у справі № 28/10/10 (суддя Яцун О.В.) в позові відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що договір № 160 від 22.12.2009р. в судовому порядку не визнаний недійсним або розірваним. Разом з цим, суд зазначив, що позивач не довів порушення його законних прав та інтересів.

Не погоджуючись з прийнятим у справі судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу до Запорізького апеляційного господарського суду, в якій останній просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 10.03.2010р. у справі № 28/10/10 у зв’язку з порушенням судом норм матеріального і процесуального права та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, а також покласти на відповідача судові витрати.

Заявник апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги статтю 96 Земельного Кодексу України, відповідно до якої відповідач зобов’язаний забезпечувати використання землі за цільовим призначенням. Не враховано, що відповідачем не було здійснено жодних заходів щодо врегулювання відносин користування чужою земельною ділянкою, її забудови, ані згідно з положеннями ЗК України, ані відповідно до умов укладеного договору, на якій посилається суд в оскаржуваному рішенні. Крім того, позивач посилається на те, що відповідач не одержував письмової згоди від позивача на право розміщення невід’ємних поліпшень відповідно до умов укладеного договору. Судом не прийнято до уваги, що паркан і огорожа ущемляють певні права позивача, що призводить до неможливості вільного та у будь-який час доступу позивача до власної земельної ділянки. Заявник також зазначає, що господарським судом залишено поза увагою той факт, що Запорізька міська рада, як власник земель міста підтримала позовні вимоги позивача у повному обсязі.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що рішення суду є законним та обґрунтованим, а доводи заявника апеляційної скарги безпідставними, оскільки розміщенні тимчасові конструкції не є капітальними спорудами згідно п.1.6 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно від 07.02.2002р. №7/5. Жодних доказів про те, що конструкції є капітальними спорудами або мають невід’ємні поліпшення та розміщенні до укладення договору, позивач суду не надав. Відповідач вказує на те, що шлагбаум, паркан, тротуарна плитка не є капітальними спорудами або невід’ємними поліпшеннями, а тому одержання згоди позивача на їх розміщення згідно п.6.1 договору не потребує. Відповідач зазначає, що шлагбауми та тротуарна плитка розміщені ним на період дії договору від 22.12.09р. і після його закінчення будуть демонтовані. ТОВ «МАВАНІ»вважає, що законно на підставі договору № 160 від 22.12.2009р. користується частиною території «Критого ринку»КП «Запоріжринок»загальною площею 595кв.м. і умов договору не порушував. На підставі викладеного, відповідач просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін.

Ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 29.03.2010р. у справі № 28/10/10 апеляційна скарга позивача була прийнята та призначена до розгляду на 19.05.2010р.

Розпорядженням голови Запорізького апеляційного господарського суду № 1212 від 19.05.2010р. справу призначено для розгляду колегії суддів у складі: головуючого судді Мойсеєнко Т.В., суддів Кричмаржевський В.А., Шевченко Т.М., даною колегією прийнято постанову.

В судовому засіданні представники сторін підтримали у повному обсязі вищевикладені доводи в обґрунтування своїх вимог і заперечень.

За клопотанням представників сторін судовий процес вівся без застосування засобів технічного забезпечення та за їх згодою у судовому засіданні, яке відбулося 19.05.2010р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Відповідно до статті 99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при прийняті оскаржуваного рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарським судом Запорізької області встановлено, що рішенням Запорізької міської ради №33/111 від 20.04.2005р. “Про надання в постійне користування та передачу в оренду КП “Запоріжринок” земельних ділянок по вул. Сорок років Радянської України/Сталеварів, 47а/2 загальною площею 2,6160га для розташування Критого ринку” позивачу залишено в постійному користуванні земельну ділянку №1 та №1 –1 загальною площею 2,6160га (землі комерційного використання) по вул. Сорок років Радянської України/сталеварів, 47а/2 для розташування Критого ринку за рахунок земель раніше наданих рішенням виконкому Запорізької міської ради депутатів трудящих від 20.05.1954р. №331.

10.06.2005р. Комунальним підприємством «Запоріжринок»було отримано державний акт на право постійного користування землею для розташування Критого ринку ІІ-ЗП №002436, яка розташована по вул. Сорок років Радянської України/Сталеварів, 47а/2. (т.1, а.с. 47-48).

Статутом комунального підприємства «Запоріжринок»передбачено, що створено воно для організації роботи ринків, зокрема шляхом надання послуг юридичним та фізичним особам при здійсненні ринкової торгівлі, зокрема і забезпеченням місцями на автостоянках.

Як слідує з матеріалів справи, позивачем на підставі ст.152, 212 Земельного кодексу заявлено позов до ТОВ «»Мавані»про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, належної позивачу на праві постійного користування , від тротуарної плитки, металевої огорожі та шлагбаумів.

Проте, 22 грудня 2009р. між КП “Запоріжринок” та ТОВ “МАВАНІ” був укладений договір про надання послуг щодо надання місця для стоянки автотранспорту.

За умовами цього договору Сторона-1 (позивач) надає послуги Стороні-2 (відповідач) щодо надання місць для стоянки автотранспорта останнього на території Критого ринку КП “Запоріжринок”(м.Запоріжжя, вул. 40 років Радянської України/Сталеварів 47а/2) загальною площею 595кв.м. та надає Стороні-2 право на розміщення на зазначеній території транспортних засобів. В свою чергу Сторона-2 зобов’язується оплачувати Стороні-1 надані послуги у розмірі та порядку, передбаченому договором.

Пунктом 2.3.4 договору сторони узгодили, що позивач зобов’язується утримувати територію стоянки автотранспорту у стані, який відповідає діючим нормам та правилам, а усі споруди на ній –у технічно справному стані, який забезпечує можливість їх належної експлуатації.

Пунктом 6.1 договору сторонами встановлено, що відповідач має право обладнати територію за умови, що ці дії (або обладнання) не тягнуть за собою погіршення земельної ділянки. Встановлення будь-яких капітальних споруд або здійснення інших невід’ємних поліпшень території здійснюється тільки з письмового дозволу сторони-1 (позивача) та у відповідності з порядком, встановленим діючим законодавством.

У пункті 4.1 договору сторони узгодили строк дії договору з 01.12.2009р. по 31.12.2014р.

Відповідно до додатку №1 до договору вартість послуг складає 1976грн.00коп. (в т.ч ПДВ) щомісяця.

Отже на момент прийняття оскаржуваного рішення врегулювали свої відносини щодо використання території ринку відповідачем шляхом укладання договору №160 від 22.12.2009р. при чому не тільки щодо знаходження на території ринку, а і як слідує з п. 2.3.4 договору щодо споруд, які знаходились на спірний території, бо у договорі не зазначено, що місця для стоянки передавались разом із будь-якими спорудами.

З матеріалів справи вбачається, що договір №160 від 22.12.2009р. не оспорюється позивачем і не був визнаний в судовому порядку недійсним або розірваним, тому в силу ст.204 ЦК України діє принцип презумпції правомірності правочину.

Відповідно до вимог ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Крім того, у п.6.1 договору відповідачу позивач надав право обладнувати територію при умові, що ці дії(або обладнання) не тягнуть погіршення земельної ділянки.

Згідно зі ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Позивачем в супереч ст.ст. 33,34 ГПК України не надано доказів, що тротуарна плитка , металева огорожа та шлагбауми потягли спричинили погіршення земельної ділянки.

Позивач на те, що згідно п. 6.1 договору відповідач повинен був проведення невід’ємних поліпшень та установку капітальних споруд здійснювати тільки за письмовою згодою позивача.

Разом з тим, доказів здійснення відповідачем капітального будівництва в матеріалах справи немає. Жодних доказів про те, що спірні конструкції є капітальними спорудами або є невід’ємними поліпшення, позивач суду не надав.

Разом з цим, колегія суддів зазначає, що розміщення відповідачем тимчасові конструкції не є капітальними спорудами згідно п.1.6 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно від 07.02.2002р. №7/5.

Також існуючі ДБН та Сніп не визначають тротуарну плитку, металеву огорожу та шлагбауми капітальними спорудами. Крім того, у п.4.4 договору № 160 від 22.12.09р. у випадку розірвання договору відповідач зобов’язався звільнити виділену територію від належного йому автотранспорту (інших об’єктів).

Відтак, шлагбаум, паркан, тротуарна плитка не є капітальними спорудами або невід’ємними поліпшеннями, а тому одержання згоди позивача на їх розміщення згідно п.6.1 договору не потребує.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог щодо звільнення території ринку загальною площею 595 кв.м. від тротуарної плитки, металевої огорожі та шлагбаумів, бо умовами договору від 22.12.09р. № 160 місця на території ринку загальною площею 595 кв.м. (спірна територія) передані позивачем відповідачу у користування для стоянки автотранспорту і відповідачу дозволено обладнувати вказану територію, якщо це не призведе до погіршення земельної ділянки.

Слід також зазначити, що п.2.3.4 договору № 160 зобов’язує утримувати територію стоянки автотранспорту у стані, що відповідає діючим нормам та правилам. Правила обладнання стоянок автотранспорту встановлені у п. 6 Правил зберігання транспортних засобів на автостоянках, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 р. N 115, згідно якого автостоянка повинна мати тверде покриття (асфальтове, бетонне, гравійне, щебеневе), огорожу, освітлення, в'їзні-виїзні ворота із шлагбаумом та запасні ворота на випадок термінової евакуації транспортних засобів.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеним та наступним.

На момент звернення позивача до господарського суду Запорізької області між сторонами у даній справі був спір щодо звільнення території ринку від самовільного замощення тротуарною плиткою, встановленого паркану та двох шлагбаумів, але під час розгляду справи сторони уклали договір № 160 від 22.12.2009р. про надання послуг з метою надання місць для встановлення автотранспорту, зі змісту якого вбачається, що сторони узаконили влаштування спірної території ринку і на момент винесення господарським судом Запорізької області вже існував вказаний договір. Тому підстав для вимог, заявлених згідно ст.ст.152, 212 Земельного кодексу України на момент винесення оскаржуваного рішення не було. Отже ствердження скаржника про порушення його прав у зв’язку з існуванням на спірній території ринку, що надана відповідачу під стоянку автомобілів, тротуарної плитки, залізного паркану та шлагбаумів, є недоведеним та безпідставним. Крім того, позивач отримує на підставі договору плату за надані відповідачу для стоянки місця. Посилання скаржника на норми, що регулюють земельні відносини в даному випадку є помилковими, бо предметом договору № 160 від 22.12.09р., укладеного сторонами на підставі вільного волевиявлення, є надання відповідачу місць на території ринку, а не земельної ділянки.

Таким чином, колегія суддів констатує, що у зв’язку з укладенням сторонами договору № 160 від 22.12.2009р. у позивача відпали підстави для заявлення позовних вимог з обставин та мотивів, викладених у позові з урахуванням його уточнення.

Доводи про те, що судом не враховано вимоги Законів України «Про основи містобудування», «Про планування і забудову території», «Про відповідальність підприємств, їх об’єднань, установ і організацій за правопорушення у сфері містобудування», колегією суддів не приймаються до уваги, бо позивач не є спеціальним органом уповноваженим на здійснення контролю за додержанням вказаних законів. Належних доказів порушення відповідачем цих законів та притягнення його за ці порушення до відповідальності, визначеної цими законами, позивач не надав.

Стосовно визнання позову третьою особою, то колегія суддів зазначає. що якщо третя особа вважає, що її права, якимось чином порушуються внаслідок обладнання відповідачем спірної території, то вправі в загальному порядку пред’явити позов для захисту таких прав.

Згідно статей 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Позивач не надав належних доказів у підтвердження своїх доводів.

За таких обставин підстав для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду, у розумінні статті 104 ГПК України, відсутні.

Судові витрати за розгляд справи у суді апеляційної інстанції, відповідно до статті 49 ГПК України, слід віднести на заявника апеляційної скарги.

Керуючись ст. 49, ст. ст. 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Запорізький апеляційний господарський суд, -

Постановив:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Запоріжринок», м.Запоріжжя залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 10.03.2010р. у справі № 28/10/10 залишити без змін.